Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/1886/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано судом: 29.04.2025. Зареєстровано: 30.04.2025. Забезпечено надання загального доступу: 01.05.2025.

Номер судового провадження: 2/201/2959/2025

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 201/1886/24
		Провадження № 2/201/2959/2025
		 
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		(заочне)
		 
		29 квітня 2025 року м. Дніпро
		 
		Соборний районний суд м. Дніпра у складі:
		головуючого  судді Покопцевої Д.О.,
		при секретарі  Тоцькій Л.В., 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		15.02.2024р. ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину.
		В обґрунтування своїх вимог, позивачка у позовній заяві посилалася на те, що їй належав на праві спільної часткової власності житловий будинок по АДРЕСА_1 . Зазначена частка належала позивачці на підставі договору дарування частини житлового будинку, який посвідчений 19.04.2019р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О.
		Крім того, за договором дарування частини земельної ділянки, який посвідчений 19.04.2019р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О позивачці належала земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером: 12101000000:03:218:0023.
		Дарувальником за зазначеними вище договорами дарування була відповідачка ОСОБА_2 .
		Натомість, фактично частина житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 були не подаровані позивачці, а продані. Відповідачка наполягала на укладанні саме договорів дарування пояснюючи це тим, що власники іншої частки житлового будинку мають переважне право на купівлю, та не дають згоди на продаж належної їй частини житлового будинку та земельної ділянки. Підтвердженням того, що фактично відбувся продаж частини житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 є розписка, за якою відповідачка отримала 53 тисячі доларів США за відчуженні належної їй частки домоволодіння та земельної.
		Так, після придбання частини домоволодіння, Позивачем було зроблено ремонт на загальну суму 554041,85 грн., що підтверджується договором № 01/06 підряду на виконання проектних робіт та актами прийому-передачі виконаних робіт.
		Однак, після проведення позивачкою ремонту у домоволодінні по АДРЕСА_1 , власниками іншої половини домоволодіння було подано позовну заяву про визнання недійсним договору дарування частини домоволодіння АДРЕСА_1 та договору дарування земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером: 12101000000:03:218:0023, де в подальшому постановою Дніпровського апеляційного суду від від 20.11.2020 по справі № 201/9272/19 вказані договори визнані недійсними. 
		Таким чином, у зв`язку із визнання недійсними правочинів за яким позивачка придбала за 53000 долларів США частину домоволодіння по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером: 12101000000:03:218:0023 та понесла витрати за ремонт домоволодіння у розмірі 554041,85 грн, виникає необхідність у застосуванні наслідків недійсності правочинів.
		На підставі викладеного, просить суд застосувати наслідки недійсності правочинів, стягнувши з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 53 000 доларів США; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 554041, 85 грн. у рахунок відшкодування збитків за проведення ремонтних робіт, а також витрати по сплаті судового збору.
		Ухвалою судді Покопцевої Д.О. від 19.02.2024р. відкрите провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження (а.с. 40).
		Підготовче засідання у справі закрите 24.09.2024р. та справа призначена до судового розгляду по суті (а.с. 123).
		Позивачка ОСОБА_1 надала до суду заяву, в якій просила задовольнити позов у повному обсязі, розгляд справи проводити без її участі.
		В судові засідання відповідачка ОСОБА_2 не з`явилася, про дату та час слухання повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи наявні відповідні докази. Крім того, про дати розгляду справи відповідачка повідомлялася шляхом розміщення оголошень на сайті «Судова влада України».
		Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч.11ст.128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, згідно дост.280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
		Згідно до ч.2ст.247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснювався без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами встановленими ст.89 ЦПК України та у сукупності з нормами чинного законодавства, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).
		Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).
		Судом встановлено, що 19.04.2019р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладено договір дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., зареєстрованого в реєстрі за № 465, 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 219,4 кв.м., житловою площею 126,0 кв.м.; гараж літ. Б; навіси літ. Д, Ж, З, И; споруди № 1-10 І-ІV. Зазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 0,06 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:03:218:0023 (а.с. 9-11).
		19.04.2019р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладено договір дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., зареєстрованого в реєстрі за № 468, 1/2 частини земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:218:0023. Площа земельної ділянки в цілому 0,0600 га, цільове призначення земельної ділянки  для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (а.с. 12-14).
		Як вбачається з розписки від 19.04.2019, ОСОБА_2 отримала грошові кошти від ОСОБА_1 за продаж 1/2 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 земельної ділянки за вказаною адресою у розмірі 53 000 доларів США (а.с. 21).
		17.06.2019р. позивачка ОСОБА_1 уклала з ТОВ «УНТЕРБАУС» договір підряду на виконання проектних робіт № 01/06, за адресою АДРЕСА_1 . Пунктом 2.1 цього договору визначена загальна вартість робіт в сумі 554 041,85грн. (а.с. 22-25).
		ТОВ «УНТЕРБАУС» склали акти щодо виконаних робіт на замовлення ОСОБА_1 у відповідності до умов договору № 01/06 від 17.06.2019р. на загальну суму 554 041,85грн. (а.с. 27-30).
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.07.2021р. по справі № 201/9272/19, визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 19.09.2019р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та посвідчений приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловська Г.О. за номером № 465. Скасовано запис про право власності № 31264958, внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.04.2019р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., який здійснений на підставі договору дарування частини житлового будинку, серія та номер 465, виданий 19.04.2019р. та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46561350 від 19.04.2019р.
		Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 19.04.2019р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та посвідчений приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловська Г.О. за номером № 468. Скасовано запис про право власності № 31265420 внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.04.2019р. року приватним нотаріусом Павловською Г.О., який здійснений на підставі договору дарування частини земельної ділянки, серія та номер 468, виданий 19.04.2019р. та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46561894 від 19.04.2019р. (а.с. 31-35).
		Скасування записів про право власності на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 365063349 від 08.02.2024р., № 365063912 від 08.02.2024р. (а.с. 15-16, 17-20).
		Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
		Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Частино1ст.81ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 6ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно зіст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідност. 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		За змістом частин першої та другоїстатті 216 ЦК Україниправовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).
		Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи(згідно з абзацом 2 частини п`ятоїстатті 216 ЦК Українитаке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів).
		Тлумаченнястатті 216 ЦК Українисвідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених встатті 216 ЦКабо особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
		Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
		Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина першастатті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
		Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.
		Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
		Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина першастатті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
		Правилостатті 216 ЦК Українизастосовується виключно до сторін правочину.
		Згідно з частиною першоюстатті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Відповідно до пункту 1 частини третьоїстатті 1212 ЦК Україниположення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулюванняглави 83 ЦК Україниє відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другоїстатті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положенняглави 83 ЦК Українизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положеньглави 83 ЦК України».
		Системне тлумачення абзацу 1 частини першоїстатті 216 ЦК Українита пункту 1 частини третьоїстатті 1212 ЦК Українисвідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першоїстатті 216 ЦК Українизастосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положенняглави 83 ЦК України(висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17).
		Вищевказаний висновок також узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 09.09.2021року по справі № 925/1276/19.
		Оскільки постановою Дніпровського апеляційного суду від 21.07.2021, правочини, які були укладені з відповідачкою визнані недійсними, приймаючи вищевикладене, у відповідності до вимог ч.1 ст.216 ЦК України, суд вважає за можливе, застосувати наслідки недійсності правочинів - договору дарування частини житлового будинку від 19.04.2019р. та договору дарування частини земельної ділянки від 19.04.2019р., посвідчених приватним нотаріусом приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., стягнувши з відповідачки грошові кошти передані останньою за договором за придбання будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме в сумі 53 000 доларів США.
		Щодо стягнення грошових коштів відшкодування збитків за проведення ремонтних робіт.
		Відповідно до ч. 3 ст. 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.
		Згідно з ч. 4 ст. 390 ЦК України, добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
		Отже, ч. 3 зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання.
		Разом з тим, положення ч.4 ст. 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення.
		Застосування зазначених норм матеріальних прав суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема, за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право, зокрема, на повернення майна.
		На відміну від норми ч.3 ст. 390 ЦК України за положеннями ч.4 цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень.
		З урахуванням того, що позивачка була добросовісним набувачем майнадомоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за час володіння якою здійснила поліпшення вказаного нерухомого майна шляхом здійснення будівельних ремонтних робіт, які не підлягають відокремленню від майна, оскільки є складовою нерухомого майна, тому суд вважає, що позивачка має право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, у відповідності до ч.4 ст. 390 ЦК України.
		Таким чином, суд вважає, що вимога в частині стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 грошових коштів у рахунок відшкодування збитків за проведення ремонтних робіт в сумі 554 041,85грн.
		Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивачки судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 15 140 грн (а.с.37).
		На підставі викладеного, керуючись ст.12,13,76,78,81,141,259,263-265,282-283,353 ЦПК України, суд, -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 прозастосування наслідківнедійсності правочину - задовольнити.
		 
		Застосувати наслідки недійсного правочинів  договору дарування частини житлового будинку від 19.04.2019р, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., зареєстрованого в реєстрі за № 465, а також договору дарування частини земельної ділянки від 19.04.2019р, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., зареєстрованого в реєстрі за № 468 шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 53 000 (п`ятдесят три тисячі) доларів США.
		 
		Стягнутиз ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у рахунок відшкодування збитків за проведення ремонтних робіт у розмірі 554 041 (п`ятсот п`ятдесят чотири тисячі сорок одна) грн. 85 коп.
		 
		Стягнутиз ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовівитратипо оплаті судового збору у розмірі15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) грн. 00 коп.
		 
		Заочне рішення може бути переглянуте Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
		На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ,зареєстроване місцепроживання: АДРЕСА_2 .
		 
		Відповідач:  ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
		 
		 
		 
		Суддя: Д.О. Покопцева

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...