Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 206/2497/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 01.05.2025.
Дата набрання законної сили: 23.04.2025
Номер судового провадження: 61-15278ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 206/2497/24
		провадження № 61-15278св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Ситнік О. М.
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іванової Валерії Михайлівни на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська                      від 24 травня 2024 року в складі судді Румянцева О. П., присяжних                        Хасанової В. О., Мордань І. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду                   від 16 жовтня 2024 року в складі колегії суддів Петешенкової М. Ю.,                    Городничої В. С., Красвітної Т. П.
		 
		в справі за заявою Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради, заінтересована особа - ОСОБА_1 , про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку та
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст заяви
		 
		У травні 2024 року Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР) звернулося до суду із заявою, в якій просило визнати доцільність подальшого лікування ОСОБА_1 у психіатричному стаціонарі на підставі статей 14, 16 Закону України від 22 лютого 2000 року № 1489-III «Про психіатричну допомогу» (далі - Закон № 1489-III). 
		 
		Заява обґрунтована це тим, що 22 травня 2024 року ОСОБА_1 був госпіталізований до КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР лікарем-психіатром ОСОБА_2 на підставі направлення на госпіталізацію від 22 травня 2024 року, виданого лікарем КШД м. Павлоград, який після особистого огляду ОСОБА_1 зробив висновок про необхідність його госпіталізації до психіатричного стаціонару для лікування у зв`язку із наявністю в нього тяжкого психічного розладу, діагноз: шизофренія, параноїдна форма, який обумовлює його небезпеку для себе та оточуючих. Підставою для висновку про необхідність госпіталізації є відомості про поведінку ОСОБА_1 від співмешканців будинку. Під час огляду лікарем-психіатром у приймальному відділенні КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР                         22 травня 2024 року підтверджено наявність у ОСОБА_1 психічних розладів, встановлено діагноз: шизофренія, параноїдна форма, афективно-маячний синдром, та підтверджено обґрунтованість рішення про госпіталізацію до психіатричного стаціонару в примусовому порядку. Також це підтвердила комісія лікарів-психіатрів.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		24 травня 2024 року рішенням Самарського районного суду                                                 м. Дніпропетровська заяву задоволено. Вирішено госпіталізувати                               ОСОБА_1 до КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.
		16 жовтня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Самарського районного суду м Дніпропетровська від 24 травня 2024 року залишено без змін.
		Судові рішення мотивовані тим, що представник психіатричного закладу підтвердив встановлені лікарем-психіатром лікарні КШД м. Павлограда обставини щодо поведінки та діагнозу захворювання ОСОБА_1 та зазначив, що йому необхідно пройти курс лікування в стаціонарних умовах. ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного розладу, якому встановлено попередній діагноз: шизофренія, параноїдна форма, внаслідок яких він становить небезпеку для себе та оточуючих, а тому необхідна його госпіталізація в психіатричний заклад в примусовому порядку, оскільки існують підстави, передбачені статтею 14 Закону № 1489-III, для госпіталізації до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		15 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат                              Іванова В. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви. 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об`єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання. Примусова госпіталізація можлива лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу. 
		Сукупності таких умов для примусової госпіталізації ОСОБА_1 суди не встановили, не дали оцінки стану його здоров`я на предмет необхідності лікування лише в стаціонарних умовах.  
		 
		Суди не врахували правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 09 травня 2024 року в справі № 206/3939/23, щодо підстав примусової госпіталізації. 
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу Лівобережна окружна прокуратура м. Дніпра зазначає, що ОСОБА_1 страждає на психічне захворювання та є інвалідом            ІІ групи з діагнозом - шизофренія. Під час вирішення справи судами надано належну оцінку висновку лікарів-психіатрів щодо обґрунтування необхідності госпіталізації ОСОБА_1 на підставі  статті 14 Закону № 1489-III. Особа, яка страждає на психічне захворювання, внаслідок чого вона виявляє реальні наміри вчинити або вчиняє дії, які містять ознаки небезпеки щодо неї та оточуючих, підлягає госпіталізації до психіатричного закладу в психіатричному порядку. Особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження, має право на участь у слуханні справи. Однак у касаційній скарзі зазначено адресу листування не ОСОБА_1 , а його адвоката, яка не відвідувала клієнта в лікарні та не узгоджувала з ним правову позицію в справі. 
		 
		Аналогічні доводи містить відзив Дніпропетровської обласної прокуратури на касаційну скаргу. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		22 травня 2024 року ОСОБА_1 був госпіталізований до                                            КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР за направленням лікаря-психіатра лікарні КШД                               м. Павлограду.
		Під час обстеження психічного стану ОСОБА_1 в КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР комісія лікарів-психіатрів зробила висновок, що останній потребує госпіталізації до психіатричного закладу відповідно до Закону № 1489-ІІІ.
		ОСОБА_1 поставлено попередній діагноз - шизофренія, параноїдна форма.
		Представник психіатричного закладу підтвердив обставини щодо поведінки та діагнозу захворювання ОСОБА_1 та зазначив, що йому необхідно пройти курс лікування в стаціонарних умовах.
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
		 
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Принципами захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 17 грудня 1991 року № 46/119, закріплено принцип добровільності медичного огляду з метою визначення того, чи страждає особа на психічне захворювання, який передбачає, що жодна особа не може бути примушена до проходження медичного огляду з метою визначення того, чи страждає вона на психічне захворювання, крім як у відповідності до процедури, передбаченої внутрішнім законодавством держави (Принцип 5).
		 
		Стаття 43 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) вимагає для застосування методів діагностики, профілактики та лікування згоду інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.
		 
		Мета проведення психіатричного огляду, суть добровільного звернення за психіатричною допомогою, а також випадки, коли психіатричний огляд може бути проведено без усвідомленої згоди особи або її законного представника, визначено Законом № 1489-ІІІ.
		 
		Згідно зі статтею 11 Закону № 1489-ІІІ (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення із заявою) психіатричний огляд проводиться з метою з`ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.
		 
		Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання особи або за її усвідомленою письмовою згодою.
		 
		Психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або завдасть значної шкоди своєму здоров`ю у зв`язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.
		 
		Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.
		 
		Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Лікар-психіатр має право робити запит щодо надання йому додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття відповідного рішення.
		 
		У разі встановлення обґрунтованості заяви про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника лікар-психіатр направляє до суду за місцем проживання цієї особи заяву про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку. До заяви додається висновок лікаря-психіатра, який містить обґрунтування про необхідність проведення такого огляду, та інші матеріали. Психіатричний огляд особи проводиться лікарем-психіатром у примусовому порядку за рішенням суду.
		 
		Забороняється визначати стан психічного здоров`я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психіатричного огляду особи, крім випадків проведення судово-психіатричної експертизи посмертно (частина третя статті 7 Закону № 1489-ІІІ).
		 
		Вказані норми статей 7, 11 Закону № 1489-ІІІ конкретизують положення цього закону про презумпцію психічного здоров`я (стаття 3) і про те, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями (стаття 4), а також статей 3, 8 Конституції України, які визначають принцип верховенства права і обов`язок держави з утвердження і забезпечення прав і свобод людини, та частини другої статті 9 Закону № 2801-XII про те, що обмеження прав громадян у вигляді примусового медичного огляду допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України.
		 
		Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку може призвести до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція). 
		 
		Відповідно до статті 22 Закону № 1489-ІІІ судові справи щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку розглядаються в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй такої допомоги. Участь при розгляді цих справ прокурора, лікаря-психіатра чи представника закладу з надання психіатричної допомоги, що подав заяву, та законного представника осіб, щодо яких розглядаються питання, пов`язані з наданням їм психіатричної допомоги, є обов`язковою.
		 
		Особи, яким надається психіатрична допомога, мають право у тому числі на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні при вирішенні питань, пов`язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв`язку з цим їх прав (частина третя статті 25 Закону № 1489-ІІІ).
		 
		Порядок розгляду заяви про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку визначений у главі 10 розділу IV ЦПК України.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
		 
		Залежно від встановлених обставин суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні, яке підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання. Рішення про задоволення заяви лікаря-психіатра, представника закладу з надання психіатричної допомоги є підставою для надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку (частина перша та друга статті 342 ЦПК України).
		 
		У цій справі суди виснували про наявність ознак тяжкого психічного розладу у ОСОБА_1 , внаслідок яких останній становить небезпеку для себе та оточуючих. 
		 
		Ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не встановили, які конкретні дії ОСОБА_1 дали підставу для такого висновку, обмежившись загальними фразами зі статті закону. Не звернули уваги, що ОСОБА_1 є інвалідом                        ІІ групи, що встановлена до 01 листопада 2023 року, і відомостей про те, чи підтверджена ця обставина після 01 листопада 2023 року, матеріали справи не містять. 
		 
		Тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку (абзац 3 статті 1 Закону № 1489-ІІІ).
		 
		Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону № 1489-ІІІ).
		 
		Примусова госпіталізація можливе лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу. 
		 
		Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду                              від 09 травня 2024 року в справі № 206/3939/23, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі та яку не врахували суди під час розгляду справи. 
		 
		ЄСПЛ вказав, що «тримання під вартою особи, яка вважається психічно хворою, має відповідати цілям пункту 1 статті 5 Конвенції, що полягає у запобіганні позбавлення осіб свободи у свавільний спосіб, а також відповідати цілям обмеження, зазначеного у підпункті «е». У зв`язку з останнім Суд повторює, що відповідно до його усталеної практики особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об`єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (рішення в справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року, пункт 39). Суд також наголошує на тому, що жодне позбавлення свободи особи, яка вважається психічнохворою, не може розглядатися як таке, що відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, якщо воно було призначене без висновку медичного експерта. Це правило є застосовним навіть якщо метою тримання заявника є саме отримання медичного висновку. Конкретні форма і порядок можуть відрізнятися залежно від обставин. У термінових випадках або у випадках, коли особу затримано внаслідок агресивної поведінки, прийнятним може бути отримання такого висновку одразу після затримання. В усіх інших випадках необхідною є попередня консультація з лікарем. Коли такої можливості немає (наприклад, у зв`язку з відмовою зазначеної особи з`явитися для проведення огляду), потрібно принаймні призначити проведення медичної експертизи на підставі документів з матеріалів справи, і якщо цього зроблено не буде, не можна стверджувати, що наявність у особи психічної хвороби було достовірно доведено (там само) (рішення в справі «Заїченко проти України» від 26 лютого 2015 року № 45797/09, § 96 - 97).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року  в справі № 2-1/07 (провадження № 14-9cвц18) вказано, що надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею, включно з правом на відшкодування будь-якої шкоди, завданої позбавленням свободи, якщо воно буде визнане таким, що не відповідає чинному законодавству України.
		 
		Згідно з практикою ЄСПЛ щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції особа не може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо не дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
		 
		Перед тим, як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступень якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.     Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції. Проте відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.
		 
		У цій справі під час обстеження психічного стану ОСОБА_1 в                                  КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР комісія лікарів-психіатрів зробила висновок, що останній потребує госпіталізації до психіатричного закладу відповідно до Закону                             № 1489-ІІІ.
		 
		Однак встановлення судового контролю за процедурою примусового психіатричного огляду передбачає дослідження та оцінку судом висновку лікаря-психіатра про доцільність такого огляду особи у відділенні стаціонару лікарні без її усвідомленої згоди у сукупності з іншими доказами, що підтверджують такий стан особи, який дає підстави саме для примусового психіатричного огляду .
		 
		Сама собою наявність висновку лікаря-психіатра за відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи є недостатньою для ухвалення рішення про примусовий психіатричний огляд у психіатричному закладі без усвідомленої згоди особи, як і сама собою наявність діагнозу щодо встановлення психічного захворювання. 
		 
		У заяві на госпіталізацію та у висновку комісії лікарів-психіатрів зазначено, що ОСОБА_1 доступний формальному мовному контактові. Напружений, тривожний, підозрілий. На запитання відповідає зі злістю, роздратованістю, не завжди в контексті поставленого. Резонерствує з питань, які пов`язані з його психічним станом, вважає себе психічно здоровою людиною (а. с. 6, 7). 
		 
		Підставою для висновку про необхідність госпіталізації є відомості про поведінку ОСОБА_1 від співмешканців будинку, які зазначали, що він поводився агресивно, погрожував суїцидом (а. с. 7 - зворот).
		 
		Однак суди достеменно не встановили, чи становить  ОСОБА_1 небезпеку для себе і оточуючих, які конретно його дії це підтверджуть, та чи може він завдати суттєвої шкоди своєму здоров`ю, життю чи здоров`ю інших осіб внаслідок тяжкого психічного розладу.
		 
		Конкретних проявів такої поведінки  ОСОБА_1 матеріали справи не містять. 
		 
		Без достовірного встановлення того, що  ОСОБА_1 вчиняв чи виявляв реальні наміри вчинити дії, що становили безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, неможливо застосувати до нього такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу, інакше це суперечить статті 14 Закону Закону № 1489-ІІІ, підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, а також практиці ЄСПЛ.
		 
		Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції не надали оцінки стану здоров`я  ОСОБА_1 на предмет необхідності лікування особи лише в стаціонарних умовах, зокрема щодо його неможливості самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує життєдіяльність. 
		 
		Сукупності умов для примусової госпіталізації ОСОБА_1 суди не встановили та зробили передчасний висновок про задоволення заяви.
		 
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
		 
		Безпідставними є доводи відзивів на касаційну скаргу про те, що адвокат ОСОБА_1 не відвідувала клієнта в лікарні та не узгоджувала з ним правову позицію в справі, адже питання, з яких клієнт звертався до адвоката, зміст порад, консультацій, роз`яснень адвоката є адвокатською таємницею, адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, і звітує про виконання умов договору щодо надання правової допомоги перед клієнтом, а не іншими учасниками справи. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іванової Валерії Михайлівни задовольнити частково. 
		 
		Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня                      2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня                              2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко    В. В. Сердюк   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...