Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 175/4501/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 01.05.2025.
Дата набрання законної сили: 28.04.2025
Номер судового провадження: 61-2718ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                            
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                     
		28 квітня 2025року
		м. Київ
		справа № 175/4501/20
		провадження № 61-2718св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,  
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Виконавчий комітет Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року під головуванням судді Бойко О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Ткаченко І. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:
		- усунути позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 
		0,1039 гектарів, кадастровий номер 1221455800:02:019:0047, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу встановлених ОСОБА_2 на земельній ділянці ОСОБА_1 сітки «Рабиця» по металевих стовпчиках та хвилястих азбоцементних листів і відновлення меж земельної ділянки ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 29 вересня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу 
		Тулою В. Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 1590, державного акта на право приватної власності на землю серії ДП №043589 від 02 жовтня 2000 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 грудня 2019 року № 192183265, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05 травня 2018 року № НВ-1206101382018.
		В обґрунтування позову посилався на те, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 0,1039 га за адресою: 
		АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221455800:02:019:0047, на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2000 року. 
		Цільове призначення земельної ділянки: «02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); категорія земель: «Землі житлової і громадської забудови»; вид використання земельної ділянки «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».
		ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 0,098 га за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі рішення виконавчого комітету Ювілейної селищної ради від 16 квітня 1997 року № 54 та Державного акта на право приватної власності на землю від 14 травня 1997 року, серії ДП ДН № 013004, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 506. Земельна ділянка була передана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
		Проведеним дослідженням і збірним планом земельних ділянок за адресами: 
		АДРЕСА_1 з прив`язками меж до будівель та споруд у масштабі 1:200 за результатами виконання топографо-геодезичних робіт кваліфікованим інженером-геодезистом Савенко А. О. від 29 серпня 2020 року встановлено фактичне відхилення відносно кадастрової межі між земельною ділянкою, кадастровий номер 122455800:02:019:047, загальною площею 0,1039 га, що є у власності ОСОБА_1 і розташована за адресою: 
		АДРЕСА_1 та сусідньою земельною ділянкою, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
		Фактична площа накладення земельної ділянки, яка є у власності ОСОБА_2 , площею 0,0980 га згідно з Державним актом на право приватної власності землю, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 1221455800:02:019:0047, кадастровою площею 0,1039 га, яка є у власності ОСОБА_1 , відносно спільної кадастрової межі між цими земельними ділянками складає 17 кв. м.
		Тобто внаслідок визначеного накладання фактична межа з сітки «Рабиця» по металевих стовпчиках та хвилястими азбоцементними листами між земельною ділянкою, яка є у власності ОСОБА_2 та земельною ділянкою, яка є у власності ОСОБА_1 проходить по земельній ділянці замовника експертизи ОСОБА_1 .
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 19 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 31 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року без змін.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказував, що чинним законодавством встановлений порядок виправлення технічних помилок, допущених під час визначення меж суміжних земельних ділянок, однак у матеріалах справи немає доказів того, що позивач скористався цим порядком для усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою.
		Вважав, що позовна заява була заявлена до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_2 жодним чином не може внести можливі зміни до технічної документації 
		ОСОБА_1 та здійснити виправлення можливих помилок у технічній документації.
		Суди вважали, що при невідповідності фактичного розміру земельних ділянок позивача та відповідача, а також меж земельних ділянок ставити питання про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками можливо лише після внесення змін щодо відомостей про межі земельних ділянок до Державного земельного кадастру відомості з якого посвідчують відповідне право. Суди зауважили, що  позивач бажає фактично змінити межі своєї земельної ділянки, проте без внесення відповідних змін до технічної документації.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги 
		У поданій у лютому 2024 року до Верховного Суду касаційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Смірнов А. А. просив рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
		Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
		Представник заявника зазначає, що земельна ділянка, яка належить відповідачу не має кадастрового номера та не зареєстрована у Державному земельному кадастрі, не сформована. Більш того суди помилково не врахували тієї обставини, що фактичні межі земельної ділянки відповідача при її набутті встановлені не були.
		Зазначає, що суду не врахували висновків Верховного Суду, які були викладені у постановах від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20, від 04 березня 2021 року у справі № 922/3463/19, від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, 
		від 22 лютого 2023 року у справі № 2-705/11, від 23 лютого 2021 року у справі 
		№ 161/9118/15-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 556/1437/19, від 18 грудня 
		2019 року у справі № 522/1029/18, від 01 червня 2023 року у справі № 345/4558/20, від 13 березня 2023 року у справі № 462/3154/19, від 26 вересня 2022 року у справі 
		№ 372/2896/19.
		Касаційна скарга містить також посилання на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанції, що експертний висновок був складений без урахування конфігурації всієї земельної ділянки, належної відповідачу, яка була сформована та передана у власність значно раніше ніж земельна ділянка позивача. Вказує, що під час складення висновку експерт досліджував правовстановлюючі документи на земельну ділянку відповідача.
		Вважає висновки апеляційного суду про те, що відповідач не змінював межі земельної ділянки необґрунтованими, оскільки такі дії та відомості підтверджуються  наданим актом про передачу на зберігання межових знаків від 11 січня 2018 року та висновком експерта Рибкіна В. П. від 21 вересня 2020 року.
		Відповідач не довів, що на момент набуття ним у власність суміжної земельної ділянки, спірна огорожа вже була встановлена, як і не надав жодних доказів закріплення меж земельних ділянок.
		Вказує, що до 11 січня 2018 року спору щодо меж земельних ділянок не існувало, адже межі були встановлені саме актом передачі межових знаків, що фактично відповідало межі на момент їх закріплення.
		Представник відповідача не заперечував тієї обставини, що огорожа не відповідає межі, яка встановлена при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку, але вказувала на те, що вона відповідає межі, яка існувала раніше, але доказів її встановлення та існування надано не було.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У квітні 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Сустав Н. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому просила у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
		Вказує, що висновки судів відповідають матеріалам справи, а доводи касаційної скарги про порушення прав заявника не відповідають фактичним обставинам справи. На підставі встановленої межі відповідачем були отримані правовстановлюючі документи, при цьому жодних заперечень з боку позивача не існувало.
		Відповідач є власником земельної ділянки з 1997 року, паркан, який є предметом розгляду у цій справі був побудований до придбання позивачем суміжної земельної ділянки. В момент набуття права власності ОСОБА_1 спору між сторонами не існувало також. Спір виник у 2017 році, проте доказів того, що земельна ділянка відповідача збільшилась за рахунок земельної ділянки позивача матеріали справи не містять.
		Відзив на касаційну скаргу також містить клопотання про стягнення із заявника витрат на професійну правничу допомогу.
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 14 березня 2024 року відкрив провадження у цій справі та витребував справу із Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
		Справа № 715/4501/20 надійшла до Верховного Суду 09 квітня 2024 року.
		Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
		ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Тулою В. Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 1590, є власником земельної ділянки загальною площею 0,1039 га за адресою: 
		АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221455800:02:019:0047. 
		Цільове призначення земельної ділянки: «02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); категорія земель: «Землі житлової і громадської забудови»; вид використання земельної ділянки «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».
		ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 0,098 га за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі рішення виконавчого комітету Ювілейної селищної ради від 16 квітня 1997 року № 54 та Державного акта на право приватної власності на землю, виданого громадянину України від 14 травня 1997 року, серії ДП ДН № 013004, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 506. 
		Земельна ділянка була передана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
		Позивач зазначав, що 11 січня 2018 року він, за участі власників та користувачів суміжних ділянок, та в тому числі відповідача (запрошеного для складання через газету «Бесплатка» № 4 (212) від 22 січня 2018 року), склав акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, згідно якого були межі земельної ділянки позивача були закріплені в натурі (на місцевості); власниками/користувачами, та в тому числі відповідачем претензій до існуючих меж заявлено не було.
		Після встановлення меж, позивач, у 2020 році, виявив влаштування відповідачем, під час відсутності позивача, паркану у вигляді самовільного встановлення сітки «Рабиця» на металевих стовпчиках та хвилястих азбоцементних листів, що частково знаходяться на земельній ділянці позивача, чим фактично була змінена межа між земельними ділянками позивача та відповідача.
		Позивач звернувся до експерта та відповідно до його висновку, «Фактична площа накладення земельної ділянки, яка є у власності ОСОБА_2 , площею 0,0980 га згідно з Державним актом на право приватної власності землю, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 1221455800:02:019:0047, кадастровою площею 0,1039 га, яка є у власності 
		ОСОБА_1 , відносно спільної кадастрової межі між цими земельними ділянками складає 17 кв. м.
		Тобто, внаслідок визначеного накладання фактична межа з сітки «Рабиця» по металевих стовпчиках та хвилястими азбоцементними листами між земельною ділянкою, яка є у власності ОСОБА_2 та земельною ділянкою, яка є у власності ОСОБА_1 проходить по земельній ділянці замовника експертизи ОСОБА_1 ».
		Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії ДП ДН № 13003 ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка площею 0,0980 га та були встановлені зовнішні межі земельної ділянки.
		З того часу ОСОБА_2 користувався належною йому земельною ділянкою та саме в період часу з 1997 по 1999 року він особисто побудував паркан для визначення меж використовуваної ним земельної ділянки. З боку земельної ділянки, яка наразі належить ОСОБА_1 , жодних землекористувачів не існувало.
		Суди встановили, що ОСОБА_2 отримав земельну ділянку на праві власності 
		 16 квітня 1997 року, а ОСОБА_1 29 вересня 2000 року придбав сусідню земельну ділянку, що підтверджується копією договору купівлі-продажу.
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Статтею 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
		Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
		Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
		Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
		Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
		Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
		У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.
		Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
		Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
		Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
		Згідно з частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
		Відповідно до статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватись правил добросусідства.
		Як передбачено статтею 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
		Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
		Згідно зі статтею 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
		Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
		Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.
		Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
		У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.
		У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
		На підставі частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків.
		Правомочність користування майном означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.
		Перешкоди в користуванні - це дії іншої особи щодо обмеження власника майна у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 з 1997 року добросовісно та вільно володів та користувався належною йому земельною ділянкою. ОСОБА_1 у 2000 році придбав сусідню земельну ділянку, яка була надана у власність попередньому власнику ОСОБА_5 на підставі рішення  виконкому Ювілейної селищної ради народних депутатів від 18 листопада 1998 року № 230, а у 2018 році замовив технічну документацію та отримав кадастровий номер 1221455800:02:019:0047.
		Надавши оцінку наведеному, врахувавши отримання у власність ОСОБА_2 у 1997 році належної йому земельної ділянки та неможливість, на час розгляду справи, встановлення дійсних меж суміжних земельних ділянок, апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду та зауважив, що при невідповідності фактичного розміру земельних ділянок позивача та відповідача, а також невідповідності їх меж та розташування відомостям, значеним у правовстановлюючих документах, ставити питання про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками можливо лише після внесення змін щодо відомостей про межі земельних ділянок до Державного земельного кадастру, а тому вважав правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач фактично бажає змінити межі своєї земельної ділянки без внесення відповідних змін до технічної документації.
		Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку(округлення);присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів),такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.
		Відповідно до пункту 144 Порядку ведення державного земельного кадастру якщо факт невідповідності відомостей державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які і є підставою для внесення таких відомостей, підтверджено, державний кадастровий реєстратор за допомогою програмного забезпечення державного земельного кадастру безоплатно виправляє допущену помилку.
		Врахувавши, що суди встановили, що до моменту виготовлення ОСОБА_1 земельної технічної документації, спір між суміжними землевласниками, щодо меж земельних ділянок був відсутнім, фактично між сторонами вже сформувався порядок користування їх земельними ділянками, а чинним законодавством встановлений порядок виправлення технічних помилок, допущених під час визначення меж суміжних земельних ділянок, однак у матеріалах справи немає доказів того, що позивач скористався цим порядком для усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
		З огляду на викладене колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що висновки судів відносно того, що відповідач не змінював межі земельної ділянки є необґрунтованими, оскільки такі відомості підтверджуються наданим актом про передачу на зберігання межових знаків від 11 січня 2018 року та висновком експерта Рибкіна В. П. від 21 вересня 2020 року.
		Аргумент касаційної скарги щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанції відносно того, що експертний висновок був складений без урахування конфігурації всієї земельної ділянки відповідача, яка була сформована та передана у власність значно раніше ніж земельна ділянка позивача спростовується матеріалами справи, а саме змістом мотивувальної та резолютивної частини експертного висновку від 21 вересня 2020 року № 8 та правильними по суті спору висновками судів першої та апеляційної інстанції, які встановили, що наданий позивачем висновок судового експерта був складений без врахування розміру та конфігурації всієї земельної ділянки належної відповідачу, яка була сформована та передана у власність значно раніше ніж земельна ділянка позивача.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                                     № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Аргументи касаційної скарги про те, що  суди не врахували висновків Верховного Суду, які були викладені у постановах від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20, 
		від 04 березня 2021 року у справі № 922/3463/19, від 20 березня 2019 року у справі 
		№ 514/1571/14-ц, від 22 лютого 2023 року у справі № 2-705/11, від 23 лютого 
		2021 року у справі № 161/9118/15-ц, від 13 липня 2022 року у справі № 556/1437/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 01 червня 2023 року у справі 
		№ 345/4558/20, від 13 березня 2023 року у справі № 462/3154/19, від 26 вересня 
		2022 року у справі № 372/2896/19 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
		У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20 та від 04 березня 2021 року у справі № 922/3463/19 зазначено, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі 
		№ 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.
		У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 2-705/11 Верховний Суд виклав правовий висновок за обставин справи, коли позивач мотивувала свої вимоги тим, що сторони є власниками земельних ділянок, на яких розташовані належні їм домоволодіння, які раніше були єдиним домоволодінням та розділені рішенням виконкому від 19 квітня 2000 року у зв`язку з приватизацією земельних ділянок. На межі з ділянками розташована земельна ділянка площею 416 кв. м, яка також була виділена з загальної земельної ділянки та рішенням виконкому від 18 серпня 
		1988 року передана ОСОБА_3 для будівництва одноповерхового житлового будинку, на відстані 1 м від земельних ділянок позивачів. Послалися на те, що, незважаючи на рішення виконкому та норми чинного законодавства, відповідач здійснила будівництво безпосередньо на межі із земельними ділянками позивачів, за що її притягнули до адміністративної відповідальності та зобов`язали знести самовільно побудований житловий будинок строком до 10 липня 2004 року.
		У постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 161/9118/15-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено та усунуто позивачу перешкоди у користуванні його земельною ділянкою шляхом перенесення встановлених відповідачем стовпів огорожі зі сторони належної йому земельної ділянки, констатував, що судами попередніх інстанцій надано належну оцінку наявним у справі доказам, зокрема висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, яким підтверджено порушення меж суміжної земельної ділянки з боку відповідача, натомість відповідачем не надано доказів, які б спростовували висновки судового експерта, тому доводи касаційної скарги щодо незаконного прийняття висновку судової земельно-технічної експертизи є необґрунтованими.
		Верховний Суд у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 556/1437/19 вказав, що непогодження меж земельної ділянки не може слугувати підставою для відмови у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі 
		№ 522/1029/18 вказала про необхідність зазначення в експертному висновку, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
		У постанові від 01 червня 2023 року у справі № 345/4558/20 за позовом про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про задоволення позовних вимог, виходив із того, що факт порушення права власності позивачки, шляхом вчинення їй перешкод у доступі до належної їй земельної ділянки, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Тому позивачка має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
		У постанові від 13 березня 2023 року у справі № 462/3154/19 у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, виходив із того, що оскільки наявні у справі докази свідчать про те, що відповідач чинить перешкоди позивачці у користуванні її власною земельною ділянкою, а самовільне зайняття відповідачем земель комунальної власності унеможливили позивачці повноцінний під`їзд до власної присадибної ділянки, то суди дійшли правильного висновку, що наявні правові підстави для зобов`язання відповідача усунути позивачці перешкоди у користуванні власністю шляхом перенесення огорожі.
		У постанові від 26 вересня 2022 року у справі № 372/2896/19 за позовом про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, шляхом знесення (перенесення) огорожі із земель загального користування, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, виходив із того, що оскільки наявні у справі докази свідчать про те, що відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні належними йому земельними ділянками (безперешкодного проїзду/проходу до них) шляхом встановлення огорожі на землях загального користування комунальної власності, то суди дійшли обґрунтованого висновку, що такі перешкоди підлягають усуненню шляхом знесення (перенесення) огорожі із земель загального користування проїзду до вказаних земельних ділянок.
		Оскільки правові висновки у наведених представником заявника постановах викладені у справах, у яких фактичні обставини відрізняються від фактичних обставин у справі, яка є предметом касаційного перегляду означений арґумент касаційної скарги колегія суддів відхиляє.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції.
		Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.
		Щодо судових витрат 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
		Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
		За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
		Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦК України).
		Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 
		2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
		Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
		У поданому у квітні 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Сустав Н. В. просила стягнути з позивача на користь її довірителя витрати на професійну правничу допомогу.
		У поданому у травні 2024 року до Верховного Суду клопотанні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Сустав Н. В. просила стягнути з позивача на користь її довірителя витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.
		В обґрунтування суми понесених витрат представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Сустав Н. В. надала: копію договору про надання правничої допомоги 
		від 05 лютого 2024 року № 180 з додатковою угодою № 2 до нього від 08 квітня 
		2024 року; ордер від 14 квітня 2024 року № 1278593 до договору про надання правової допомоги від 05 лютого 2024 року № 180 на представництво інтересів ОСОБА_2 у Верховному Суді; копію рахунку від 19 квітня 2024 року на оплату згідно договору 
		від 05 лютого 2024 року № 180 на суму 1 000 грн; копію рахунку від 15 квітня 
		2024 року на оплату згідно договору від 05 лютого 2024 року № 180 на суму 
		11 000 грн; акт № 1 прийому-передачі послуг за додатковою угодою № 2 від 08 квітня 2024 року за договором про надання правничої допомоги від 05 лютого 2024 року 
		№ 180.
		Зі змісту додаткової угоди № 2 до договору про надання правничої допомоги 
		від 05 лютого 2024 року № 180 відомо, що сторони погодили гонорар адвоката, який складає: ознайомлення з матеріалами справи - 5 000 грн; підготовка та складання відзиву на касаційну скаргу - 6 000 грн; пояснення у справі, додаткові заперечення - 2 000 грн; участь у судовому засіданні, плата здійснюється у незалежності від того, чи відбулося засідання, враховуючи явку адвоката - 1 500 грн; ознайомлення з матеріалами справи, або з будь-якими поданими сторонами документами з консультацією клієнта - 1 000 грн; заява про долучення документів, у тому числі документи, які підтверджують здійснення клієнтом витрат на правничу допомогу.
		Здійснюючи розрахунок витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Сустав Н. В. (у поданому клопотанні) вказала, що під час надання довірителю правничої  допомоги вона здійснила такі дії: ознайомлення з матеріалами справи (10 годин) - 5 000 грн; підготовка та складання відзиву на касаційну скаргу (4 години) - 6 000 грн, заява про долучення документів у справі, витрат на правничу допомогу - 1 000 грн.
		У поданому у травні 2024 року до Верховного Суду клопотанні представник 
		ОСОБА_1 адвокат Смірнов А. А. у задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу просив відмовити посилаючись на його неспівмірність та завищеність такого розміру. 
		Аналізуючи детальний опис робіт, виконаних адвокатом, колегія суддів враховує правовий висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі 
		№ 910/9714/22 про те, що заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.
		Ураховуючи наведене, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу на стадії касаційного перегляду справи, взявши до уваги умови договору про надання правової допомоги                                     від 05 лютого 2024 року № 180 року, акт приймання-передачі послуг за договором про надання правової допомоги, детальний опис робіт, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, підтверджених належними та допустимими доказами, а також з урахуванням заперечень представника ОСОБА_1 адвоката            Смірнова А. А., колегія суддів дійшла висновку про те, що визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції підлягає зменшенню.
		З огляду на складність справи, необхідність надання адвокатом Сустав Н. В. послуг під час розгляду справи у суді касаційної інстанції за касаційною скаргою 
		ОСОБА_1 та їх характер, розгляд справи у суді касаційної інстанції, а також необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу на стадії касаційного перегляду цієї справи.
		Керуючись статтями 141, 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2024 року залишити без змін.
		Заяву представника ОСОБА_2 адвоката Сустав Наталії Валеріївни про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. В. Литвиненко   А. І. Грушицький   Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...