Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 185/5023/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 01.05.2025.
Дата набрання законної сили: 30.04.2025
Номер судового провадження: 61-11724ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 185/5023/21
		провадження № 61-11724св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2022 року у складі судді Головіна В. О., постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у складі колегії суддів Максюти Ж. І., Барильської А. П., Зайцевої С. А. та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у складі колегії суддів Максюти Ж. І., Барильської А. П., Зайцевої С. А.,
		 
		у справі за позовом  ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заробітної плати, премії та благодійної допомоги, інших відшкодувань.
		 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НЕК «Укренерго») про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заробітної плати, премії та благодійної допомоги, інших відшкодувань.
		 
		Позов мотивував тим, що 09 вересня 2019 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у справі № 185/9353/18 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «НЕК «Укренерго» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково:
		- визнав незаконним наказ від 08 жовтня 2018 року № 1050-к відокремленого підрозділу «Державна інспекція енергетичного нагляду України» ДП «НЕК «Укренерго» про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України;
		- поновив ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора з енергетичного нагляду групи 1 відділу енергетичного нагляду Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Дніпровському регіоні ПрАТ «НЕК «Укренерго» з 08 жовтня 2018 року;
		- стягнув з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 153 063,60 грн;
		- стягнув з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.
		 
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 22 січня 2020 року рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2019 року залишив без змін.
		 
		Позивач вказував, що він не отримав суму 16 041,60 грн за період з 09 вересня 2019 року по 15 жовтня 2019 року, що складає 24 робочих дні, виходячи з розрахунку: 668,40 грн (сума середнього заробітку за 1 день) * 24 робочих дні = 16 041,60 грн.
		 
		З Інтернет-ресурсу, а саме сайту АНТИКОР (стаття від 30 січня 2019 року) та з інших відкритих джерел позивачу стала відома інформація про те, що колишній керівник НЕК «Укренерго» ОСОБА_2 отримав відповідні виплати в період, коли позивача було звільнено з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, чим порушено права позивача та не виконано обов`язкові дії колективного договору.
		За період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, а також за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року позивачу, як працівнику ВП «Державна інспекція енергетичного нагляду України» ДП «НЕК «Укренерго» не нараховано та не виплачено премію за 2017 та 2018 роки, а за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року премію нараховано та виплачено, але не в повному обсязі.
		 
		07 березня 2018 року ОСОБА_2 вніс до єдиного державного реєстру декларацій відомості про отримання заробітної плати за основним місцем роботи на посаді керівника НЕК «Укренерго» за 2017 рік у сумі 3 941 335,00 грн, а також благодійної допомоги 490 114,00 грн та виплату від профспілки в сумі 1 070,00 грн.
		 
		30 березня 2019 року ОСОБА_2 вніс до єдиного державного реєстру декларацій відомості про отримання заробітної плати за основним місцем роботи на посаді керівника НЕК «Укренерго» за 2018 рік у сумі 6 156 214,00 грн, а також благодійної допомоги 511 405,00 грн та виплату від профспілки 1 469,00 грн.
		 
		Позивачу не вдалося знайти декларацію про отримання ОСОБА_2 заробітної плати за основним місцем роботи за 2019 рік, а отже враховуючи тенденцію до збільшення виплат благодійної допомоги у 2017 та 2018 роках можна достовірно встановити, що у 2019 році аналогічна виплата була не менше ніж у 2019 році та становила понад 511 405,00 грн.
		 
		Позивач (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив суд:
		- витребувати у ПрАТ «НЕК «Укренерго» доказ поновлення позивача на роботі 15 жовтня 2019 року - трудову книжку;
		- витребувати у ПрАТ «НЕК «Укренерго» чинну редакцію колективного договору, оформлену у відповідності до законодавства України;
		- стягнути з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ОСОБА_1 кошти за період з дати винесення судом рішення 09 вересня 2019 року до часу фактичного поновлення на роботі 15 жовтня 2019 року в сумі 16 041,60 грн, що є середнім заробітком за час вимушеного прогулу;
		- стягнути з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ОСОБА_1 премію та благодійну допомогу за 2017 рік у сумі 490 114,00 грн;
		- стягнути з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ОСОБА_1 премію та благодійну допомогу за 2018 рік у сумі 511 405,00 грн;
		- стягнути з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ОСОБА_1 премію та благодійну допомогу за 2019 рік у сумі 511 405,00 грн;
		- стягнути з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ОСОБА_1 судові витрати та витрати, що пов`язані з розглядом цієї справи (фактичні).
		 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 07 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовив.
		 
		Рішення місцевого суду мотивованонедоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог.
		 
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
		 
		Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2022 рокускасував в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
		 
		Стягнув з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 вересня 2019 року по 15 жовтня 2019 року, тобто з дати ухвалення рішення судом про поновлення на роботі до фактичного виконання рішення, в сумі 16 041,60 грн.
		 
		Стягнув з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь держави судовий збір в сумі 352,00 грн.
		 
		В решті рішення залишив без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду про поновлення позивача на роботі не було виконане, позаяк законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися, тому є наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання цього рішення.
		 
		Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо виплати премії та благодійної допомоги у тій сумі, яку зазначає позивач, оскільки вони є необґрунтованими та безпідставними.
		 
		Що стосується стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , то дана вимога у суді першої інстанції заявлена не була, а тому підстав для задоволення такої вимоги судом апеляційної інстанції немає.
		 
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 12 липня 2023 року у задоволенні заяви  ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовив.
		 
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не надав належних та достовірних доказів (договорів, рахунків тощо) на підтвердження понесених судових витрат.  
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі, поданій у серпні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю, постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати повністю та направити справу на новий розгляд.
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
		 
		13 вересня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.
		 
		У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату премії, благодійної допомоги, а також винагороди за результатами господарської діяльності за 2017-2019 роки. Суди не перевірили наявні в матеріалах справи докази.
		 
		Скаржник вказував, що в нього (як позивача) відсутній обов`язок надавати розрахунки щодо визначення сум виплат.
		 
		Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги моральні та фізичні страждання позивача.
		 
		Позивач вказує, що він довів розмір понесених ним судових витрат.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У жовтні 2023 року ПрАТ «НЕК «Укренерго» надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суд встановив, що ПрАТ «НЕК «Укренерго» є юридичною особою, що утворена 29 липня 2019 року як акціонерне товариство, 100 % акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення ДП «НЕК «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15 лютого 2019 року № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 829-р «Про погодження перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у приватне акціонерне товариство».
		 
		ПрАТ «НЕК «Укренерго» є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків ДП «НЕК «Укренерго».
		 
		Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 09 вересня 2019 року у справі № 185/9353/18, яке Дніпровський апеляційний суд постановою від 22 січня 2020 року залишив без змін, задовольнив вимоги позивача ОСОБА_1 до НЕК «Укренерго» про поновлення на роботі з 08 жовтня 2018 року та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 153 063,60 грн з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.
		 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права 
		і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зробила висновок, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. У цій постанові викладено висновок, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової частини належної працівнику заробітної плати не обмежується будь-яким строком відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України.
		 
		Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволеної позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення не переглядається, оскільки скаржник в касаційній скарзі в зазначеній частині постанову суду апеляційної інстанції не оскаржує.
		 
		Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		 
		Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
		 
		Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
		 
		Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці» за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
		 
		Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
		 
		Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		 
		Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		 
		При вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат, необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.
		 
		Згідно із матеріалами справи, у 2017 році відповідач не здійснював виплати працівникам Державної інспекції з енергетичного нагляду(Держенергонагляду) одноразового заохочення, пов`язаного з професійним святом - Днем енергетика. Крім того, в той самий період у відповідача також були відсутні виплати винагороди за підсумками роботи за рік. Вказане підтверджується листом від 31 жовтня 2019 року № 04/13-4105, наказом НЕК «Укренерго» від 20 грудня 2017 року № 491-к/оп «Про виплату заохочення до Дня енергетика» та наказом НЕК «Укренерго» про виплату винагороди працівникам апарату управління ДП «НЕК «Укренерго».
		 
		Аналіз наданих до суду доказів підтверджує, що у 2017 році працівникам Держенергонагляду не було нараховано та виплачено вказані види заохочень, що свідчить про відсутність дискримінаційного або вибіркового підходу до окремих осіб при розподілі таких виплат. Відповідач не передбачав у своїх фінансових планах виділення коштів на преміювання чи виплату благодійної допомоги, що підтверджується відповідними фінансовими документами.
		 
		Таким чином, враховуючи відсутність практики здійснення зазначених виплат у 2017 році працівникам Держенергонагляду, вимоги про стягнення премії та благодійної допомоги на користь ОСОБА_1 не можуть бути задоволені, оскільки відсутні правові підстави для такого стягнення.
		 
		Відповідно до наявних у справі матеріалів, у 2018 році економічна рада ДП «НЕК «Укренерго» також не приймала рішення щодо виплати винагороди за підсумками роботи за рік працівникам Держенергонагляду. Це свідчить про відсутність правових підстав для здійснення таких виплат.
		 
		Дана обставина підтверджується наказом НЕК «Укренерго» від 21 грудня 2018 року № 507-к/оп «Про виплату винагороди працівникам ДП «НЕК «Укренерго» (апарату управління), який регулює питання преміювання виключно працівників апарату управління та не містить положень про виплату винагороди працівникам Держенергонагляду.
		 
		Отже, з огляду на те, що у 2018 році виплата винагороди за підсумками роботи за рік працівникам Держенергонагляду не проводилася, вимоги щодо її стягнення є безпідставними та не можуть бути задоволені.
		 
		Виплата винагороди за підсумками роботи у 2019 році працівникам Держенергонагляду була здійснена відповідно до наказу НЕК «Укренерго» від 28 січня 2020 року № 12-к/оп, а також на підставі додатка № 7 до чинного колективного договору Держенергонагляду.
		 
		Згідно з цими документами, позивачеві було нараховано винагороду за результатами роботи за рік у розмірі 314,72 грн. Виплата відповідної суми відбулася 28 лютого 2020 року, що підтверджується матеріалами справи.
		 
		Таким чином, винагорода за підсумками 2019 року була виплачена у повному обсязі та в установленому порядку, що виключає будь-які підстави для додаткових нарахувань чи стягнень.
		 
		З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення премії та благодійної допомоги за вказаний період ґрунтуються виключно на припущеннях позивача щодо можливого порушення його прав. Відсутність конкретних розрахунків та належних доказів свідчить про те, що позовні вимоги не можуть вважатися обґрунтованими відповідно до положень статей 76 та 81 ЦПК України.
		 
		Водночас відповідач надав суду документальні підтвердження відсутності підстав для виплати премії та благодійної допомоги за 2017-2018 роки. Щодо 2019 року, виплата була здійснена відповідно до чинного колективного договору та підтверджена відповідними наказами і бухгалтерськими документами.
		 
		Позивач, у свою чергу, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що йому не було нараховано чи виплачено передбачені преміальні та благодійну допомогу у відповідному розмірі за період 2017-2019 років. Відсутність таких доказів виключає можливість задоволення позову.
		 
		Що стосується стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , то слід зазначити наступне.
		 
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, третя та шоста статті 367 ЦПК України).
		 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що скаржник дану вимогу у суді першої інстанції не заявляв, а також належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди не надав, тому колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції про те, що відсутні підстави для задоволення такої вимоги.
		 
		Крім того, з матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт понесення ним судових витрат, зокрема договорів про надання послуг, рахунків, квитанцій про оплату чи інших фінансових документів, його вимога про відшкодування цих витрат не підлягає задоволенню.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
		 
		Таким чином, у зв`язку з відсутністю належних підтверджуючих документів, вимога ОСОБА_1 щодо компенсації судових витрат є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
		 
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині, постанову та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2022 рокуу нескасованій апеляційним судом частині, постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:А. І. Грушицький                                                                          І. В. Литвиненко                                                                                        Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...