Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 280/4410/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 01.05.2025. Зареєстровано: 02.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2025.
Дата набрання законної сили: 30.04.2025
Номер судового провадження: 852/14829/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		і м е н е м У к р а ї н и
		 
		30 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 280/4410/24
		Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України (без руху) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року в адміністративній справі №280/4410/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якому просив: 
		-визнати протиправними дії Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 07.04.2022 по 31.01.2023, та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, починаючи з 01.02.2023, з урахуванням виплачених сум;
		-зобов`язати Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу за посадою «старший офіцер відділу аналізу та прогнозування морально- психологічного стану особового складу управління організації морально- психологічного забезпечення Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України», окладу за військовим званням «полковник», відсоткової надбавки за вислугу років (50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням), щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: надбавки за особливості проходження служби (65 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років) та премії (140% посадового окладу)), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 07.04.2022 по 30.01.2023;
		-зобов`язати Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України встановити ОСОБА_1 щомісячний розмір грошового забезпечення за період з 07.04.2022 по 30.01.2023 з урахуванням наступних складових: посадовий оклад  8340,00 грн., оклад за військовим званням  2080,00 грн., надбавка за вислугу років  5210,00 грн., надбавка за особливості проходження служби  10159,50 грн., премія  11676,00 грн., та виплатити різницю між нарахованим та фактично виплаченим розміром грошового забезпечення за період з 07.04.2022 по 30.01.2023, з урахуванням виплачених сум;
		-зобов`язати Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу за посадою «начальник відділу організації соціального супроводу  заступник начальника управління соціального супроводу Головного управління морально- психологічного забезпечення Збройних Сил України», окладу за військовим званням «полковник», відсоткової надбавки за вислугу років (50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням), щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (15% посадового окладу), надбавки за особливості проходження служби (65 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років) та премії (140% посадового окладу)), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 31.01.2023 по 31.01.2023, з урахуванням виплачених сум;
		-зобов`язати Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України встановити ОСОБА_1 щомісячний розмір грошового забезпечення за період з 31.01.2023 по 31.01.2023 з урахуванням наступних складових: посадовий оклад  12700,00 грн., оклад за військовим званням  2080,00 грн., надбавка за вислугу років  7390,00 грн., надбавка за роботу в умовах режимних обмежень  1905,00 грн., надбавка за особливості проходження служби  14410,50 грн., премія  17780,00 грн., та виплатити різницю між нарахованим та фактично виплаченим розміром грошового забезпечення за період з 31.01.2023 по 31.12.2023, з урахуванням виплачених сум;
		-зобов`язати Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу за посадою «начальник відділу організації соціального супроводу  заступник начальника управління соціального супроводу Головного управління морально- психологічного забезпечення Збройних Сил України», окладу за військовим званням «полковник», відсоткової надбавки за вислугу років (50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням), щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (15% посадового окладу), надбавки за особливості проходження служби (65 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років) та премії (390% посадового окладу)), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, починаючи з 01.02.2023 року, з урахуванням виплачених сум;
		-зобов`язати Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України встановити ОСОБА_1 щомісячний розмір грошового забезпечення, починаючи з 01.02.2023, з урахуванням наступних складових: посадовий оклад  13740,00 грн., оклад за військовим званням  2250,00 грн., надбавка за вислугу років  7995,00 грн., надбавка за роботу в умовах режимних обмежень  2061,00 грн., надбавка за особливості проходження служби  15590,25 грн., премія  53586,00 грн., та виплатити різницю між нарахованим та фактично виплаченим розміром грошового забезпечення, починаючи з 01.02.2023 року, з урахуванням виплачених сум.
		-стягнути з Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.).
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року позов задоволено частково, а саме суд: 
		Визнано протиправними дії Головного управління морально- психологічного забезпечення Збройних Сил України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з з 07.04.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
		Зобов`язано Головне управління морально- психологічного забезпечення Збройних Сил України здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового розміру посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 07.04.2022 по 31.12.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління морально- психологічного забезпечення Збройних Сил України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 26605210).
		Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду в частині відмови у задоволені позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його у відповідній частині та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. 
		В обґрунтування зазначає, що Постановою №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
		Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
		В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
		Згідно з Постановою №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, що становить 1762,00 грн.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанова №103, яким, зокрема, в пункт 4 Постанови №704 були внесені зміни.
		Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
		З 29.01.2020 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
		12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийнято Постанову №481, якою внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, виклавши абзац перший в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..
		Проте, розмір 1762 гривні  це і є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року. Кабінет Міністрів України Постановою №481 повернув порядок розрахунку розмірів «посадових окладів» та «окладів за військовими званнями» військовослужбовців, який був визначений пунктом 6 Постанови №103, а саме з урахуванням прожиткового мінімуму січня 2018 року, що становить 1762,00 грн. Таким чином, Постанова №481 фактично звужує вже існуючі права військовослужбовців.
		Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України (без руху), не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 
		В обґрунтування скаржник посилається на те, що 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", набрала чинності з 01.03.2018 , якою зокрема затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу. 
		Пунктом 4 Постанови № 704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
		21.02.2018 відповідно до частини 4 статті 63 Закону № 2262-ХІІ Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", набрала чинності 24.02.2018, якою до постанови КМУ № 704 було внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 постанови КМУ № 704 викладено у новій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, Ј окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
		У подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103. В той же час, слід зазначити, що в подальшому Кабінетом Міністрів України на виконання рішення суду у справі № 826/6453/18, здійснення належного правозастосування, вказану постанову не було приведено у відповідність до постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18. Таке приведення у відповідність відбулось лише в травні 2023 року постановою Кабінету Міністрів України № 481 від 12.05.2023. До цього часу Міністерство оборони України здійснювало застосування розміру прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу встановленого на 01 січня 2018 року, як це було закладено Кабінетом Міністрів України станом на 21.02.2018, оскільки саме такий розмір закладався Кабінетом Міністрів України при плануванні державного бюджету України.
		З 01.01.2017 набрав чинності ЗУ від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», п. 3 Розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
		Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у Постанові від 11.12.2019 у зразковій справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 Розділу ІІ Закону № 1774-VIII, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
		Вищенаведене дає підстави для висновку, що норма п. 4 Постанови КМУ № 704 в первинній редакції в контексті спірних правовідносин не підлягає застосуванню у 2020, 2021, 2022 та 2023 роках, виходячи із визначених у ч. 3 ст. 7 КАСУ загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами.
		Таким чином, згідно з Постановою КМУ № 704 (в редакції Постанови КМУ № 103), розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
		Також, в обґрунтування скаржник посилається на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду.
		Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
		ОСОБА_1 з 26.03.2022 по теперішній час проходить військову службу в Головному управлінні морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України.
		Наказом начальника ГУ МПЗ ЗС України від 07.04.2022 року № 55 (по стройовій частині) полковника ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу ГУ МПЗ ЗС України, на всі види забезпечення, і наказано вважати таким, що з 07.04.2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою старшого офіцера відділу аналізу та прогнозування морально-психологічного стану особового складу управління організації морально-психологічного забезпечення ГУ МПЗ ЗС України. Встановлено тарифний розряд 30 з посадовим окладом 5920 гривень на місяць. Наказано виплачувати щомісячно: премію у розмірі 140% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% до посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років. Вислуга у Збройних Силах становить: календарна 25 років 08 місяців 05 днів, пільгова 00 років 06 місяців 04 дні, загальна 26 років 02 місяці 09 днів.
		Наказом начальника ГУ МПЗ ЗС України від 31.01.2023 року № 25 (по стройовій частині) полковника ОСОБА_1 наказано вважати таким, що з 31.01.2023 року приступив до виконання службових обов`язків за посадою начальника відділу організації соціального супроводу  заступника начальника управління соціального супроводу ГУ МПЗ ЗС України. Встановлено тарифний розряд 52 з посадовим окладом 9020 гривень на місяць. Наказано виплачувати щомісячно: премію у розмірі 140% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% до посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років. Надано доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю зі ступенем секретності «Цілком таємно» та «Таємно» за формою 2 та наказано виплачувати 15% до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень.
		Однак, як стверджує позивач, у період проходження ним військової служби в ГУ МПЗ ЗС України нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення здійснюється не в повному обсязі. Зокрема, в період з 07.04.2022 року по 31.01.2023 року позивач мав право на обчислення розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. В період з 01.02.2023 року по теперішній час, позивач має право на обчислення розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
		Однак, обчислення розміру його грошового забезпечення за період з 07.04.2022 року по теперішній час здійснювалося, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
		07.05.2024 року позивач звернувся до відповідача з рапортом, в якому просив: здійснити полковнику ОСОБА_1 перерахунок та виплату розміру складових грошового забезпечення.
		Листом ГУ МПЗ ЗС України надано позивачу відповідь на зазначений рапорт (без номеру та дати). Згідно зазначеної відповіді, при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням Позивачу застосовувався прожитковий мінімум, виходячи з розміру 1762 гривні, та перерахунку не підлягає.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		За частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
		Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
		Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Кабінет Міністрів України Постановою № 704 затвердив, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1).
		Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. 
		Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
		Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
		Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
		Проте, 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі  Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
		Отож, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
		Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
		Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв`язку з прийняттям Постанови № 103  не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
		Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. ». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
		Проте з 29 січня 2020 року п. 6 Постанови № 103 (яким п. 4 постанови № 704 викладено у новій редакції) втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
		Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. 
		Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини  прожитковому мінімумі для працездатних осіб. 
		 Наведене свідчить, що, у даному випадку, починаючи з 29 січня 2020 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
		Суд зазначає, що Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти  це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
		У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
		Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
		Проте, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
		Суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
		Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
		У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі по тексту - Закон №294-IX), Закон №1082-IX, Закон №1928-IX та Закон України від 03 листопада 2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023» (далі -Закон № 2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
		Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року  набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
		Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
		Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 у справі № 160/1088/19).
		З огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи на те, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу  Закону України Про Державний бюджет України із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
		Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі № 440/6017/21 (постанова від 02 серпня 2022 року).
		Так, у постанові від 02 серпня 2022 року у наведеній справі Верховний Суд враховуючи наведені норми права дійшов таких правових висновків:
		1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
		2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
		3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою  для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
		У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 13 грудня 2022 року у справі № 240/12647/21, від 27 лютого 2023 року у справі № 640/11131/21 від 10.01.2023 у справі № 120/8682/21-а, від 15.02.2023 у справі № 120/6288/21-а, від 27.03.2023 у справі №280/11480/21, від 07 червня 2023 року у справі № 340/2148/21, від 19 червня 2023 року у справі №380/17402/21, від 05 липня 2023 року у справі № 160/24227/21, від 28.02.2023 у справі № 380/18850/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 380/10075/21, від 27 березня 2023 року у справі №640/24075/20, від 04 квітня 2023 року у справі № 120/5264/22, від 31 серпня 2023 року у справі № 400/4063/22, 19 вересня 2023 року у справі № 280/4664/20, від 19 вересня 2023 року у справі № 160/15756/21, від 07 червня 2023 року у справі №340/2148/21, від 22 березня 2023 року у справі №340/10333/21,від 08 листопада 2023 року справа №420/26141/21, від 18 жовтня 2023 року справа № 200/5301/22, 21 вересня 2023 року справа № 420/5325/22, від 29 червня 2023 року справа №380/7813/22, від 06 листопада 2023 року справа № 300/1947/22, від 15 листопада 2023 року справа № 120/965/22-а, від 19 вересня 2023 року справа № 280/4664/20, від 27 липня 2023 року справа № 420/14418/22 тощо.
		У цій справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати грошового забезпечення із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, розмір яких визначається виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13, 14 відповідно до п.4 ст.9 Закону України "Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. №704.
		Правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 (на яку є покликання у постанові від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21) відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, спір у якій  подібно до цієї справи  стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 6 листопада 2020 року відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у зв`язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18. 
		У справах, про які мовиться вище, правовий висновок Верховного Суду про те, що розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином  як випливає з їх змісту  на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
		Колегія суддів вважає, що правовий висновок Верховного Суду, викладений, у постанові від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, та повторений у постановах, зокрема, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, має бути врахований при застосуванні положень пункту 4 Постанови № 704 при вирішенні також і цієї справи.
		Отже, грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) позивача, мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «на 1 січня 2018 року». 
		Щодо перерахунку щомісячного грошового забезпечення за період з 20.05.2023, колегія суддів зазначає наступне.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» (далі -Постанова 481), яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», шляхом викладення абзацу першого в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
		Отже, вказані зміни врегулювали питання визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
		За загальним правилом, встановленим статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів, зокрема й у період до 20.05.2023.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2024 року у справі №580/12209/23 тощо.
		Так, застосовуючи вищезазначені положення постанови КМУ №481, Верховний Суд сформував позицію, що висловлена постановах від 15 лютого 2024 року у справі №420/5473/23, від 22 серпня 2024 року у справі №580/12209/23 та інших, згідно з якою постанова Кабінету Міністрів України "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704" від 12 травня 2023 року №481 підлягає застосуванню з моменту набрання нею чинності, а саме з 20 травня 2023 року.
		Відповідно до статті 9 Закону № 2011, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
		Відтак, з 20.05.2023 правове регулювання спірних правовідносин зазнало змін, а розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
		Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про перерахунок щомісячного грошового забезпечення за період з 20.05.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на 01 січня відповідного календарного року.
		Щодо посилання скаржника на те, що застосування з 20.05.2023 величини 1762 гривні (прожитковий мінімум на 01 січня 2018 року) при обрахунку грошового забезпечення військовослужбовцям є фактично звуженням уже існуючих прав даної категорії осіб, колегія суддів зазначає наступне.
		Стаття 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		За рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
		Колегія суддів зазначає, що у даному випадку Кабінет Міністрів України постановою виправив неузгодженість у діючих нормах.
		Щодо посилання скаржника на пропуск строку звернення з позовом, суд зазначає наступне.
		За частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. 
		Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. 
		Відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		При цьому, за частиною 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
		 Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
		«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,  у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
		За висновками Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п?ятою статті 122 КАС України.
		У цій же справі Велика Палата Верховного Суду презюмувала, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи  суб`єкта приватного права. (див. висновки ВП ВС, наведені у пунктах 101-104 постанови від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23) (пункт 63 постанови).
		За висновками Великої Палати Верховного Суду, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п?ятою статті 122 КАС України. Також, суд дійшов до висновку, що до вимог щодо стягнення заробітку по 19 липня 2022 року підлягає застосуванню норми частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. До вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19 липня 2022 року  у редакції норми частини першої статті 233 КЗпП України після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
		Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 у подібних правовідносинах дійшов до висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п?ятою статті 122 КАС України. 
		Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22, від 16 січня 2025 року справа № 260/2631/21, від 23 січня 2025 року справа № 400/4829/24, від 30 січня 2025 року справа № 640/18806/22.
		Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23/, дійшов до висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
		У рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
		Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.
		Верховний Суд, неодноразово, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
		Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
		До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. 
		До «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.
		З огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
		При цьому, відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1423 Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 дію карантину через COVID-19 продовжено. Карантин скасований на всій території України з 1 липня 2023 року.
		Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
		Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22, від 28 вересня 2023 року справа № 140/2168/23.
		Спірні правовідносини виникли (з огляду на дату виплати грошового забезпечення та їх складових, сум які підлягають виплаті) на час дії статті 233 КЗпП України в редакції як до 19 липня 2022 року так і після. 
		Отже, до спірних правовідносин в частині позовних вимог за період до19 липня 2022 року підлягає застосування положення ст. 233 КЗпП України в редакції яка діяла до внесення змін Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, яка не передбачає обмеження строком звернення до суду.
		Щодо позовних вимог з 19 липня 2022 року, колегія суддів зазначає наступне.
		 Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. 
		Так, стаття 47 Кодексу законів про працю України передбачала, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. У разі призову роботодавця - фізичної особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період такий роботодавець - фізична особа повинен виконати свої обов`язки, визначені цією статтею, протягом місяця після звільнення з такої військової служби без застосування санкцій та штрафів.
		Позивач не звільнений зі служби.
		Отже, позивач на даний час продовжує працювати, зазначене свідчить про застосування до спірних правовідносин саме частини 1 ст. 233 КЗпП України, яка визначає початок перебігу строку з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 400/5432/24 у подібних правовідносинах щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, звернув увагу на те, що приписи частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України пов`язують відлік тримісячного строку звернення до суду з днем, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
		Також, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Спірним питанням у справі №260/3564/22 було нарахування і виплату особі, як діючому працівнику Служби судової охорони додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.
		Отже, до спірних правовідносин підлягає застосування положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції яка діє після внесення змін Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, яка передбачає обмеження строку звернення до суду трьома місяцями.
		Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
		Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про суми нараховані та виплачені працівникові (розрахунок та нараховані суми).
		Також, матеріали справи не містять доказів з яких вбачається дату ознайомлення позивача з наказами відповідача, нарахуванням позивачу заробітної плати. 
		Крім того, Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23/, зазначив також, що період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
		Отже, за висновками вказаного рішення суду, позивач зберігає своє право на звернення з позовом щодо нарахованих йому за роботу сум протягом трьох місяців суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
		Отже, на думку суду наявні підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду.
		За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
		Керуючись ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України (без руху) - залишити без задоволення.
		Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року в адміністративній справі №280/4410/24 - залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		 
		Головуючий - суддяС.В. Білак 
		 
		 суддяІ.В. Юрко 
		 
		 суддяС.В. Чабаненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...