Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/6964/25 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: 02.05.2025. Зареєстровано: 03.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/127/252/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12025020000000063

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №127/6964/25 
		Провадження №1-кп/127/252/25 
		 
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 травня 2025 року             м. Вінниця
		 
		Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
		сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
		сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , 
		інших учасників судового провадження: 
		представників потерпілих  адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 у місті Вінниці кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.01.2025 за № 12025020000000063, за обвинуваченням: 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Тульчин Вінницької області, громадянина України, з вищою освітою, працюючого заступником головного інженера ТОВ «Височанський асфальтобетонний завод», неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		16.01.2005 близько 16.25 год ОСОБА_5 , керуючи технічно справним автомобілем марки Mercedes-Benz, д.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Театральній в районі перехрестя з вул. Верещагіна в м. Вінниці, в напрямку вул. Магістратської, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не врахував дорожньої обстановки, а саме наявності пішохідного переходу, не переконався у відсутності пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека для руху, не зменшив швидкість руху та не зупинив керований ним автомобіль, ігноруючи попутний автомобіль, що зупинився безпосередньо перед пішохідним переходом, надаючи перевагу в русі пішоходам, змінив напрямок руху праворуч, виїхав на смугу руху, призначену для руху громадського транспорту, внаслідок чого здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які в темпі спокійного кроку перетинали проїзну частину зліва-направо по напрямку руху автомобіля в межах розмітки нерегульованого пішохідного переходу.
		У діях водія автомобіля Mercedes-Benz, д.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_5 наявні ознаки порушення вимог пунктів 10.1, 17.1, 18.4 Правил дорожнього руху України (далі  ПДР) та вимог дорожнього знаку 5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів», які з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з виникненням події цієї дорожньо-транспортної пригоди (далі  ДТП). Належним виконанням вимог пунктів 10.1, 17.1, 18.4 ПДР та дорожнього знаку 5.11 водій ОСОБА_5 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
		Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді сполучної травми тіла, а саме закрита черепно-мозкова травма  струс головного мозку, двобічний набряк головного мозку, підапоневротична гематома на рівні тім`яно-потиличної ділянки зліва: забійна рана тім`яної ділянки голови, поверхнева рана скроневої ділянки голови справа, поверхневі рани обличчя, закрита травма грудної клітки  забій легень, поверхнева рана на лівій поверхні грудної клітки, закрита травма живота без пошкодження внутрішніх органів, перелом кісток тазу з порушенням цілісності тазового кільця: перелом обох лобкових (верхньої та нижньої гілок) та сідничних кісток зі зміщенням уламків, поверхневі рани пальців обох кистей, які належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
		Пішохід ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у вигляді політравми, а саме відкрита черепно-мозкова травма  забій головного мозку важкого ступеню, множинні контузійні геморагічні вогнища лівої гемісфери, субарахноїдальний крововилив, перелом кісток склепіння черепа з переходом на основу черепа, перелом стінок зовнішнього слухового проходу та барабанної порожнини справа, отогемолікворея справа, перелом латеральної стінки основної пазухи без зміщення, закрита травма грудної клітини, забій легень, закрита травма живота без пошкодження внутрішніх органів, закритий уламковий перелом обох кісток правої гомілки у середній третині зі зміщенням, відламковий перелом верхньої та нижньої гілок правої лобкової кістки зі зміщенням, правої сідничної кістки зі зміщенням, травматичний шок І-ІІ ступеня, які належать до тяжких тілесних ушкоджень.
		Порушення ОСОБА_5 вимог пунктів 10.1, 17.1, 18.4 ПДР та дорожнього знаку 5.11 перебуває у причинному зв`язку з виникненням події цієї ДТП та її наслідками  отримання тілесних ушкоджень середньої тяжкості ОСОБА_8 та тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .
		Обвинувачений  ОСОБА_5  в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та надав суду чіткі й послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які узгоджуються з відомостями, зазначеними в обвинувальному акті. 
		Допит обвинуваченого відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.
		Потерпілі у судове засідання не з`явились, разом з тим в матеріалах кримінального провадження наявні письмові заяви останніх, згідно з якими вони просять суд здійснити розгляд справи за їх відсутності. При цьому зі змісту заяв випливає, що потерпілі претензій матеріального або морального характеру до обвинуваченого не мають, просять суд не карати ОСОБА_5 суворо. 
		Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 КПК вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження. Згідно з приписами речення другого частини третьої статті 349 КПК суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники судового процесу зміст зазначених вище обставин, переконався у відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що у такому випадку учасники судового процесу будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Крім того, суд роз`яснив учасникам судового процесу принципи змагальності та диспозитивності, зміст яких розкритий у статтях 22, 26 КПК.
		З урахуванням наведених вище норм кримінально-процесуального закону, суд за клопотанням сторін кримінального провадження дослідив відомості, які характеризують обвинуваченого, а також: 
		-висновок експерта № 204 від 17.01.2025, відповідно до якого при судово-медичній експертизі крові та сечі ОСОБА_5 методом газово-рідинної хроматографії наявність метилового, етилового спиртів, а також пропілового, бутилового, амілового спиртів та їх ізомерів не виявлено;
		-висновок експерта № 205 від 24.01.2025, згідно з яким при судово-медичній експертизі крові та сечі ОСОБА_5 похідних барбітурової кислоти, алкалоїдів групи опію, похідних 1,4-бензодіазепіну, фенотіазіну та фенілалкіламіну, а також тетрагідроканабінолу не виявлено;
		-висновок експерта № КСЕ-19/102-25/1810 від 29.01.2025, відповідно до якого автомобіль Mercedes-Benz, д.н. НОМЕР_1 , в обраний проміжок часу рухався зі швидкістю 49,4…56,4 км/год; у цій дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Mercedes-Benz, д.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_5 повинен був діяти згідно з технічними вимогами пунктів 12.4, 17.1, 18.4 ПДР; у цій дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Mercedes-Benz, д.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_5 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , виконавши вимоги пункту 18.4 ПДР; у цій дорожньо-транспортній ситуації в діях водія автомобіля Mercedes-Benz, д.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_5 вбачається невідповідність вимогам пунктів 12.4, 17.1, 18.4 ПДР; дії водія автомобіля Mercedes-Benz, д.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , що не відповідають вимогам пункту 18.4 ПДР, з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з виникненням події цієї ДТП.
		Аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду стороною обвинувачення докази у їх сукупності, суд дійшов до такого висновку.
		Згідно з пред`явленим ОСОБА_5 обвинуваченням, останній порушив вимоги пунктів 10.1, 17.1, 18.4 ПДР та дорожнього знаку 5.11.
		Зі змісту пункту 10.1 ПДР випливає, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
		Відповідно до пункту 17.1 ПДР на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі, мопедів, мотоциклів (за винятком мотоциклів з боковим причепом, мотоколясок, триколісних транспортних засобів) та велосипедистів) на цій смузі.
		Згідно з пунктом 18.4 ПДР у разі якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
		Обвинувачений у судовому засіданні факту порушення вимог наведених пунктів ПДР не заперечував. При цьому прокурор надав суду висновок № № КСЕ-19/102-25/1810 від 29.01.2025, зі змісту якого випливає, що дії водія автомобіля ОСОБА_5 , що не відповідають вимогам пункту 18.4 ПДР, з технічної точки зору, перебувають у причинному зв`язку з виникненням події цієї ДТП. З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що в судовому засіданні підтверджений факт порушення водієм  обвинуваченим ОСОБА_5  пунктів 10.1, 17.1, 18.4 ПДР та дорожнього знаку 5.11.
		Також обвинувачений у судовому засіданні не заперечував, що внаслідок порушення ним ПДР, відбувся наїзд на потерпілих. Хоча документальне підтвердження отриманих потерпілими тілесних ушкоджень суду не надане, обвинувачений не заперечував фактичні обставини, які викладені в пред`явленому йому обвинуваченні. Як суд зазначив вище, згідно з пред`явленим ОСОБА_5 обвинуваченням потерпіла ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, а потерпіла ОСОБА_9  тяжкі тілесні ушкодження. 
		Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що діяння ОСОБА_5 охоплюються складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі  КК), за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
		Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі  ВСУ) № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого  особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
		Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд (далі ВС) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. 
		У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (далі  ЄСПЛ) (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, як зазначив ВС, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
		Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
		Термін «явно несправедливе покарання», як зауважив ВС, означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).
		Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
		Щире каяття  це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
		Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
		Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
		При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
		Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).
		Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
		Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
		У ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин з необережності, винуватість у вчиненні якого визнав, надавши суду чіткі та послідовні показання щодо обставин його вчинення, при цьому у вчиненому розкаявся та засудив свою поведінку, висловив щирий жаль щодо вчиненого. Суд враховує, що ОСОБА_5 на обліках в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, відповідно до наданих суду матеріалів раніше до кримінальної відповідальності притягнутий не був. Крім того, за результатами судового розгляду суд встановив, що завдана потерпілим шкода відшкодована у повному обсязі, від потерпілих надійшли до суду відповідні заяви про відсутність будь-яких претензій до обвинуваченого, а також про недоцільність застосування до обвинуваченого кримінального покарання, пов`язаного з реальним позбавленням волі. 
		Прокурор, окрім наведених матеріалів, в якості характеристики особи обвинуваченого надав суду лист за підписом заступника начальника департаменту патрульної поліції у Вінницькій області ОСОБА_10 від 23.01.2025 за № 182741/21/02-2025, відповідно до якого ОСОБА_5 з 01.08.20216 по час написання листа 10 разів був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення ПДР. Також прокурор надав витяг з бази даних «Армор».
		Оцінюючи надані прокурором відомості, суд вважає за доцільне зауважити таке.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.
		Згідно з частиною першою статті 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
		Відповідно до пункту 1 розділу І Інструкції з формування та ведення інформаційної підсистеми «Адміністративна практика» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 13.03.2023 за № 180, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.05.2023 за № 727/39783 (далі  Інструкція) ця Інструкція визначає порядок формування та ведення в центральному органі управління поліції, територіальних (у тому числі міжрегіональних) органах поліції (далі - орган (підрозділ) поліції) інформаційної підсистеми «Адміністративна практика» (далі - ІП «Адмінпрактика») інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» (далі - система ІПНП), призначеної для забезпечення формування поліцією інформаційних ресурсів щодо автоматизованого обліку адміністративних правопорушень, крім адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, та порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, у тому числі зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) (далі - адміністративні правопорушення), та осіб, які їх вчинили.
		Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу ІІ Інструкції інформаційними ресурсами ІП «Адмінпрактика» системи ІПНП є інформація, що отримана в межах компетенції органами (підрозділами) поліції, про вчинені адміністративні правопорушення та осіб, які їх вчинили, відповідно до кодів, що містяться в системі ІПНП.
		Зі змісту абзацу третього пункту 3 розділу ІІ Інструкції випливає, що реєстрація інформації про вчинені адміністративні правопорушення та осіб, які їх вчинили, в ІП «Адмінпрактика» системи ІПНП здійснюється на підставі протоколів про адміністративні правопорушення, постанов у справах про адміністративні правопорушення, тимчасових дозволів на право керування транспортними засобами, протоколів про адміністративне затримання, оформлених відповідно до законодавства України.
		Наведене вище свідчить, що користувачами ІП «Адмінпрактика» є уповноважені підрозділи органів поліції, до яких органи прокуратури та суд не належать. Крім того, ця база є похідною від процесуальних документів, отриманих відповідно до чинного законодавства. Також суд вважає за доцільне зауважити, що статтею 24 Кодексу України про адміністративні правопорушенні (далі  КпАП) визначено види адміністративних стягнень, статтею 33 КпАП  загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення, а пунктом 1 частини першої статті 284 КпАП  що адміністративне стягнення накладається виключно постановою. 
		У постанові від 09.09.2020 (справа № 761/28347/15-к) ВС зазначив, що витяг з реєстр досудових розслідувань є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 Глави 2 Розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 69 від 17.07.2012, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2 статті 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.
		Аналогічні висновки щодо використати відомостей з ЄРДР ВС були зроблені й у постанові від 26.01.2024 (справа № 466/9158/14-к), 04.10.2021 (справа № 724/86/20) тощо.
		Хоча ці висновки ВС були зроблені щодо використання в якості доказу відомостей, що внесені до ЄРДР, однак суд вважає, що ці висновки можуть бути застосовані у цьому випадку, оскільки прокурор на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню відповідно до пункту 4 частини першої статті 91 КПК, здійснив посилання на витяги з бази даних, які мають бути використані під час діяльності органів поліції. Саме тому суд вважає, що посилання прокурора на наявність у матеріалах справи відповідних витягів «Армор» не може бути розцінене в якості доказів, оскільки підтвердженням факту притягнення особи до юридичної відповідальності, зокрема адміністративної, може бути лише процесуальний документ, а саме належним чином завірена копія постанови. Такі відомості суду надані не були, тому суд вважає, що за результатами судового розгляду не був підтверджений належними та допустимими доказами факт притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за порушення ПДР.
		Окрім наведеного, суд вважає за доцільне зауважити, що відповідно до наданих прокурором матеріалів 14.06.2025 був оформлений частковий наряд про передачу транспортних засобів і техніки військовим формуванням, відповідно до якого військовій частині був переданий самоскид Камаз-55102. При цьому суду надана і подяка ОСОБА_5 за підписом командира військової частини про вдячність за надання допомоги частині.
		Отже, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку.
		Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.
		З огляду на викладене, враховуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, думку потерпілих, приписи статей 50, 65 КК, роз`яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.
		Санкцією кримінального закону тривалість такого виду кримінального покарання як позбавлення волі визначена в межах від 3 до 8 років.
		Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.
		Як суд зазначив вище, ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлена презумпція призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. У ході судового розгляду кримінального провадження не доведено, що призначення обвинуваченому менш суворого покарання ніж позбавлення волі на максимально дозволений санкцією кримінального закону строк не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді позбавлення волі відсутні. Натомість, враховуючи обставини справи, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому мінімально допустимий строк кримінального покарання, визначений санкцією кримінального закону.
		Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд вважає за доцільне зауважити таке.
		Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 20 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (далі  Постанова № 14), при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення кримінального правопорушення, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
		Відповідно до пункту 21 вищезазначеної Постанови № 14 у кожному випадку призначення покарання за частиною першою та частиною другою статті 286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами. Додаткове покарання, передбачене статтею 286 КК, суд може не призначати за наявності декількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, і з урахуванням особи винного.
		Суд враховує, що у постанові від 08.02.2018 (справа № 361/2704/16-к) ВС звернув увагу на те, що санкція частини другої статті 286 КК, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов`язковим для суду. 
		Суд вважає за доцільне звернути увагу на висновки ВС, зроблені у постанові від 12.03.2019 у справі №495/9188/16-к. У зазначеній постанові ВС вказав, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації. Крім того, у зазначеній постанові ВС вказав на те, що кримінальне правопорушення, передбачене статтею 286 КК, законодавець відніс до злочинів проти безпеки руху, тому в цьому питанні думка потерпілого щодо виду та розміру покарання не є вирішальною.
		За результатами судового розгляду суд встановив, що ОСОБА_5 допустив грубі порушення вимог ПДР, що призвело до ДТП з тяжкими наслідками, а саме отримання потерпілими тілесних ушкоджень середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень. Хоча представниками потерпілих надані суду заяви останніх про відсутність будь-яких претензій до обвинуваченого, суд вважає за доцільне з метою попередження вчинення обвинуваченим нових порушень вимог ПДР, призначити останньому додаткове покарання, передбачене санкцією кримінального закону у виді позбавлення права керування транспортним засобом.
		Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням, суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС у постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме: відповідно до вимогстатті 75 ККякщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. 
		Як вже суд зазначив вище, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосуваннястатті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
		Отже, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, надані суду матеріали у їх сукупності, суд враховує, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав, у вчиненому розкаявся, повністю відшкодував завдані потерпілим збитки, й останні вважали за доцільне призначити обвинуваченому покарання, не пов`язане з реальним позбавленням волі, прокурор за результатами судового розгляду не довів, що призначення обвинуваченому покарання лише у виді реального позбавлення волі здатне забезпечити виконання мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що в ході судового розгляду кримінального провадження були встановлені підстави для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання відповідно до положень частини першої статті 75 КК.
		Відповідно до частини четвертої статті 75 КК іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.
		Вирішуючи питання щодо тривалості іспитового строку, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин з необережності. Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, суд вважає за доцільне з метою виконання приписів статей 50 та 65 КК та забезпечення виправлення обвинуваченого встановити йому іспитовий строк тривалістю 2 роки.
		Суд враховує, що частина перша статті 76 КК є імперативною нормою, якою передбачено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Суд також приймає до уваги, що частиною другою статті 50 КК метою покарання визначено не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Тому для реалізації зазначеної мети суд вважає за доцільне покласти на ОСОБА_5 додаткові обов`язки, передбачені кримінальним законом, зокрема пунктами 2 та 4 частини третьої статті 76 КК. 
		Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема початок строку відбування покарання.
		Слід зауважити, що частиною першою статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі  КВК) визначено, що іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду. Тому, зважаючи на те, що ОСОБА_5 підлягає звільненню від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком, суд вважає, що іспитовий строк слід рахувати саме за правилами, встановленими частиною першою статті 165 КВК, тобто з момент проголошення вироку суду. 
		Разом з тим, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що ОСОБА_5 судом окрім основного покарання у виді позбавлення волі призначене і додаткове покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. 
		Зі змісту пункту 4 підрозділу 1 розділу VI Порядку здійснення нагляду та проведення соціально-виховної роботи із засудженими до покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.01.2019 за № 272/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.01.2019 за № 120/33091, строк покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі або позбавлення волі на певний строк поширюється на весь час відбування основного покарання і на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 КК України  з дня набрання законної сили судовим рішенням.
		Відповідно до приписів статті 77 КК у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
		Отже, зважаючи на ту обставину, що ОСОБА_5 судом звільнений від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, суд дійшов до переконання, що строк відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами слід рахувати з дня набрання вироком законної сили.
		Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема початок строку відбування покарання, а також рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
		З наданих суду матеріалів також випливає, що 16.01.2025 ОСОБА_5 був затриманий за підозрою у вчиненні інкримінованого йому діяння, 18.01.2025 до нього слідчим суддею Вінницького міського суду був застосований запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, а 18.02.2025  визначення розміру застави. Суд враховує, що надані суду матеріали не містять відомостей про звільнення ОСОБА_5 з-під варти у зв`язку з внесенням застави. 
		Суд при цьому враховує, що у постанові від 20.03.2025 (справа № 173/1115/16) ВС зауважив, що питання зарахування засудженому строку тримання під вартою під час досудового розслідування у строк покарання може бути вирішене в порядку виконання вироку шляхом подання відповідного клопотання.
		Отже, з урахуванням наданих суду матеріалів строк перебування ОСОБА_5 під вартою з 16.01.2025 по день його звільнення у зв`язку з внесенням застави підлягає зарахуванню до строку призначеного йому покарання на підставі частини п`ятої статті 72 КК. Натомість застава має бути повернута заставодавцю. Точніше вказати, кому саме має бути повернута застава суд позбавлений можливості у зв`язку з відсутністю в наданих суду матеріалах відповідних відомостей.
		Питання стосовноречових доказівслід вирішитивідповідно достатті 100КПК. Разом з тим, згідно з наданою представником сторони обвинувачення ухвалою слідчого судді від 21.01.2025 на речовий доказ у кримінальному провадженні був накладений арешт, який доцільно скасувати.
		Згідно з частиною першою статті 124 КПК процесуальні витрати слід покласти на обвинуваченого.
		Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Визнати  ОСОБА_5  винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 2 (два) роки.
		На підставі частини п`ятої статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати  ОСОБА_5 до строку призначеного покарання строк його попереднього ув`язнення з 16.01.2025 по день звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави з розрахунку 1 (один) день попереднього ув`язнення за 1 (один) день позбавлення волі.
		Згідно з частиною першою статті 75 Кримінального кодексу України звільнити  ОСОБА_5  від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої та пункту 2, 4 частини третьої статті 76 Кримінального кодексу України зобов`язати  ОСОБА_5  періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
		Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду. 
		Строк відбування додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами рахувати з дня набрання вироком законної сили.
		Запобіжний захід, застосований до  ОСОБА_5 , у вигляді застави  скасувати.
		Заставу в розмірі 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень  повернути заставодавцю.
		Речові докази: 
		- 2 (два) DVD-диска, які приєднані до матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні,  залишити у матеріалах кримінального провадження;
		- автомобіль марки Mercedes-Benz, д.н. НОМЕР_1 , який поміщений на спеціальний майданчик ГУНП у Вінницькій області (вулиця Генерала Арабея, 17 в місті Вінниці), - повернути власнику або іншій уповноваженій особі.
		Арешт, накладений на речовий доказ на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 21.01.2025,  скасувати.
		Стягнути з  ОСОБА_5  на користь держави 6765 (шість тисяч сімсот шістдесят п`ять) гривень 15 (п`ятнадцять) копійок витрат на залучення експерта.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...