Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 903/417/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них; про приватну власність, з них; щодо визнання права власності.
Надіслано судом: 02.05.2025. Зареєстровано: 03.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2025.
Дата набрання законної сили: 02.05.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 травня 2025 року 
		м. Київ
		cправа №  903/417/24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
		розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури
		на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 (у складі колегії суддів: Маціщук А.В. (головуючий), Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.) 
		про закриття апеляційного провадження
		за позовом Приватного акціонерного товариства "Луцькавтодор"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхового ремонтно-будівельного управління "Серпантина"
		про визнання права власності за набувальною давністю
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий виклад обставин, що передували прийняттю оскаржуваної ухвали
		1.1. 26.04.2024 Приватне акціонерне товариство "Луцькавтодор" (далі - ПрАТ "Луцькавтодор", Позивач) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Шляхове ремонтно-будівельне управління "Серпантина" (надалі - ТОВ "ШРБУ "Серпантина", Відповідач) про визнання права власності за набувальною давністю на склад цементу загальною площею 439,8 кв. м, що знаходиться на провулку Дорожньому, 4 в місті Луцьку.
		1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач добросовісно заволодів спірним майном і продовжує відкрито, безперервно володіти останнім з 90-х років, що є підставою для визнання за ним права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України.
		1.3. Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.08.2024 у справі №  903/417/24 позовні вимоги задоволено шляхом визнання за ПрАТ   "Луцькавтодор" права власності на склад цементу за набувальною давністю.
		1.4. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 07.01.2025 заступник керівника Волинської обласної прокуратури (надалі - Прокурор, Скаржник) в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПрАТ "Луцькавтодор" у повному обсязі.
		При цьому Прокурором вжито заходи представницького характеру в інтересах особи, що не брала участі у розгляді справи - Луцької міської ради. 
		1.5. За доводами Прокурора, спірне приміщення складу цементу під час приватизації ВАТ "Волиньрембуд" (правонаступником якого є ТОВ "ШРБУ "Серпантина") йому не передавалося, будь-які відомості про його подальше відчуження відсутні, а тому позов у справі пред`явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні. Крім того Прокурор доводив апеляційному суду, що спірне майно є безхазяйним, має належати Луцькій міській раді та може використовуватися нею для створення соціальної інфраструктури, а тому оскаржуване рішення порушує її інтереси.
		2. Короткий зміст оскаржуваної Прокурором ухвали
		2.1. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Прокурора в інтересах Луцької міської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2024 закрито.
		2.2. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи не доведено жодних намірів Луцької міської ради на отримання спірного майна у комунальну власність. Так Луцька міська рада відзива на апеляційну скаргу Прокурора не надала, участі свого представника у судових засіданнях 04.02.2025 та 11.02.2025 не забезпечила. Крім того, суд встановив відсутність будь-яких дій вказаного органу місцевого самоврядування, спрямованих на оформлення за спірним майном статусу безхазяйного (Луцька міська рада не подавала заяви для обліку безхазяйного нерухомого майна, не публікувала оголошення у друкованих засобах масової інформації про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік, не зверталась до суду з метою передачі нерухомого майна у комунальну власність тощо), що свідчить про відсутність порушеного права чи інтересу ради. Крім того, суд визнав необґрунтованими припущеннями доводи Прокурора про те, що спірне нерухоме майно могло б використовуватися органом місцевого самоврядування для створення соціальної інфраструктури або для потреб оборони.
		Зважаючи на викладене апеляційний суд виснував про наявність підстав для закриття апеляційного провадження.
		2.3. Прокурор не погодився з такою ухвалою та оскаржив її до суду касаційної інстанції.
		3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
		3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 10.04.2025 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		3.2. Прокурор у касаційній скарзі просить Суд скасувати ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 та передати справу для продовження розгляду до цього суду.
		3.3. Підставами касаційного оскарження Прокурор визначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статті 335 Цивільного кодексу України та статей 86, 236, 254, 264 Господарського процесуального кодексу України, а саме без урахування Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 21.09.2018 у справі № 909/68/18, від 18.12.2018 у справі № 911/1316/17, від 27.02.2019 у справі № 903/825/18, від 17.10.2019 у справі № 910/1156/16.
		3.4. У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Луцькавтодор" просить Суд залишити її без задоволення, а оскаржувану Прокурором ухвалу - без змін. 
		При цьому Позивач зазначає, що спірне нерухоме майно перебувало у його відкритому володінні значно більше десяти років, і про це Луцькій міській раді було достеменно відомо, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (зокрема звернення до Луцької міської ради за 2005 рік, її рішення від 24.01.2006 та її лист від 25.05.2021). ПрАТ "Луцькавтодор" зазначає, що матеріалами справи повністю спростовуються доводи Прокурора про необізнаність Луцької міської ради щодо спірного нерухомого майна, наявність ознак безхазяйності такого майна та в цілому про будь-яке порушення права міської ради внаслідок прийняття рішення у справі від 06.08.2024.
		3.5. Луцька міська рада та ТОВ "ШРБУ "Серпантина" своїм правом надати Суду відзив на касаційну скаргу не скористалися.
		4. Позиція Верховного Суду
		4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		4.2. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		4.3. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої, частини другої статті 264 Господарського процесуального кодексу України за апеляційною скаргою Прокурора в інтересах Луцької міської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2024.
		4.4. Відповідно до частини третьої статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
		4.5. Частиною першою статті 17 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		4.6. Згідно з положеннями частини першою статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
		Отже вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи та особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та/або обов`язків.
		4.7. Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
		4.8. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо з судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її 1)  право, 2)  інтерес, 3)  обов`язок.
		Подібні висновки викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 05.11.2020 у справі №  912/837/19, від 20.09.2021 у справі № 910/6681/20, від 19.01.2023, від 18.09.2023 у справі № 914/1334/20, від 04.10.2023 у справі №  910/1005/23, від 16.10.2023 у справі № 914/794/21.
		4.9. Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.
		4.10. Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про такі права та обов`язки. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
		Наведене відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15, від 15.05.2020 у справі № 904/897/19.
		4.11. У свою чергу, суд апеляційної інстанції після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, який подав апеляційну скаргу, та про які конкретно.
		У разі, якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги. Про зазначене виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 921/730/13.
		4.12. За змістом пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
		Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а, отже, немає і суб`єкта апеляційного оскарження. Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 910/10364/16, від 28.08.2023 у справі №  910/15967/21, від 14.09.2023 у справі № 910/17544/20 та враховані судом апеляційної інстанції.
		4.13. Як вбачається з матеріалів справи, апеляційний суд, дослідивши та надавши оцінку матеріалам справи та доводам апеляційної скарги Прокурора, встановив, що предметом розгляду у цій справі №  903/417/24 є позовні вимоги ПрАТ "Луцькавтодор" до ТОВ "ШРБУ "Серпантина" про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна (склад цементу) за набувальною давністю.
		4.14. Зазначені позовні вимоги обґрунтовано тим, що Позивач з моменту заволодіння майном від Відповідача (з 1995 року) постійно та відкрито використовує його у своїй підприємницькій діяльності для обслуговування своєї виробничої бази, а також безперервно протягом тривалого часу володіє цим майном, не приховував і не приховує факту знаходження майна саме у його володінні та користуванні. Крім того, на це майно не претендують та ніколи не претендували інші особи.
		4.15. Дослідивши зміст рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2024, суд апеляційної інстанції обґрунтовано встановив, що при його ухваленні не вирішувалось жодних питань про права, інтереси та/або обов`язки Луцької міської ради, оскільки ні мотивувальна, ні резолютивна частини рішення суду першої інстанції не містять будь-яких суджень чи висновків суду саме про права, інтереси та (або) обов`язки вказаного органу місцевого самоврядування.
		4.16. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу Прокурора, дійшов правильного висновку про безпідставність його доводів щодо вирішення оскаржуваним судовим рішенням питання про права, інтереси або обов`язки Луцької міської ради. Зокрема суд дослідив та обґрунтував у оскаржуваній ухвалі обставини того, що доводи Прокурора за змістом апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів про право власності Відповідача на спірне приміщення, що, у свою чергу, не є підставою для перегляду судового рішення по суті спору, оскільки скаржник у апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного рішення (у мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права та/або обов`язки, та про які саме.
		Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають вимогам процесуального законодавства та узгоджуються з судовою практикою. 
		4.17. Також колегія суддів бере до уваги, що Луцька міська рада жодних заперечень та/або пояснень ні суду апеляційної інстанції, ні касаційному суду не надала, участі свого представника при розгляді апеляційної скарги не забезпечила, що також не свідчить про будь-який вплив оскаржуваного Прокурором судового рішення на її права та обов`язки.
		4.18. Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції зазначено про розташування спірного об`єкта нерухомості на земельній ділянці комунальної власності, що, на думку Прокурора, свідчить про певний вплив такого рішення на права, інтереси та обов`язки Луцької міської ради.
		Насправді у тексті рішення Господарського суду Волинської області йдеться про те, що "Луцькою міською радою було прийнято рішення №26/8.28 від 28.12.2005 про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,2542 га для обслуговування складського приміщення за адресою провулок Дорожній, 4 в місті Луцьку", а також зазначається про затвердження Позивачу 24.01.2006 умов відведення земельної ділянки.
		Вказані обставини свідчать не про порушення прав та/або інтересів Луцької міської ради, а про її обізнаність щодо знаходження за вказаною адресою спірного нерухомого приміщення, а також підтверджують відкрите та добросовісне володіння і користування Позивачем складом цементу. 
		4.19. Колегія суддів додатково зазначає, що висновки апеляційного суду не суперечать, а, навпаки, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 18.12.2018 у справі №  911/1316/17, від 27.02.2019 у справі № 903/825/18, від 17.10.2019 у справі №  910/1156/16, зазначених Прокурором у якості підстав касаційного оскарження. 
		4.20. При цьому правовідносини у справі № 909/68/18 (постанова Верховного Суду від 21.09.2018) не є подібними до правовідносин у цій справі № 903/417/24, оскільки при її розгляді вирішувалося питання зміни статусу майна з рухомого на нерухоме, у той час як у цій справі спір стосується майна, яке є нерухомим з моменту його побудови і цей факт учасниками справи не оспорювався.
		4.21. Колегія суддів також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що доводи Прокурора про безхазяйність спірного нерухомого майна були єдиною підставою апеляційної скарги, тому спростування таких доводів під час судового розгляду свідчать про відсутність суб`єкта апеляційного оскарження та відсутність правових підстав для перегляду рішення першої інстанції за такою апеляційною скаргою. 
		4.22. Отже, фактично Прокурор не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зроблених на підставі оцінки ними доказів щодо обставин набуття права власності на спірне майно та складу учасників справи, у зв`язку з чим його касаційна скарга спрямована на спонукання Верховного Суду до їх переоцінки.
		4.23. Верховний Суд не бере до уваги посилання Прокурора на правові висновки, викладені у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, оскільки за змістом частини четвертої статті 236, частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (аналогічні правові висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №916/806/19, від 10.06.2020 у справі № 914/2259/17, від 18.06.2020 у справі №  910/7707/19, від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17, від 14.03.2023 у справі №  904/1868/19, від 25.05.2023 у справі № 910/12415/21, від 20.06.2023 у справі №  922/2952/21, від 05.12.2023 у справі № 922/2183/22, від 23.04.2024 у справі №  904/2074/23, від 18.09.2024 у справі № 904/1710/23). 
		4.24. За таких обставин та враховуючи положення статті 264 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Прокурора на рішення Господарського суду Волинської області від 06.08.2024 у цій справі № 903/417/24 та додатково зазначає, що зв`язок між вказаним судовим рішенням та правами, інтересами та/або обов`язками Луцької міської ради мав би бути очевидним і безумовним, а не ймовірним.
		4.25. В такий спосіб колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з дотриманням норм процесуального права та зазначає про відсутність підстав для її скасування. У свою чергу Право на звернення до суду не є абсолютним та обмежено вимогами процесуального закону щодо прийнятності скарги на рішення. Застосування відповідних обмежень у передбачених законом випадках не може вважатися порушенням права особи на доступ до суду.
		5. Висновки Верховного Суду
		5.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
		5.2. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		5.3. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		5.4. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		5.5. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		5.6. Враховуючи вищевикладене, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги Прокурора без задоволення, а оскаржуваної ухвали від 11.02.2025 - без змін.
		6. Розподіл судових витрат
		6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.
		2. Ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 у справі № 903/417/24 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                В. Зуєв
		 
		 
		Судді                                                                                          І. Берднік
		 
		 
		                                                                                          І. Міщенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...