Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/13839/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2025.
Дата набрання законної сили: 19.02.2025
Номер судового провадження: 61-6500ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		19 лютого 2025 року
		м. Київ
		Справа № 201/13839/23
		Провадження № 61-6500св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
		учасниками якої є
		позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Пантюхов Валерій Сергійович (далі - адвокат),
		відповідач- держава Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - відповідач),
		про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства і прокуратури,
		за касаційною скаргою відповідача на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2024 року, ухвалене суддею Ткаченко Н. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 квітня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П., а також
		за касаційною скаргою позивача на постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 квітня 2024 року.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		(1) Вступ
		1.           Позивач зазначав, що понад 9 років перебував під слідством і судом у кримінальному провадженні, яке суд закрив за заявою прокурора про відмову від підтримання обвинувачення. Позивача незаконно звинуватили у вчиненні злочину, який він не вчиняв (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами). Позивач із-поміж усіх потерпілих у дорожньо-транспортній пригоді (далі - ДТП) отримав найтяжчі ушкодження здоров`я. Але був вимушений регулярно їздити на слідчі дії до іншого міста (150 км від місця проживання), не міг знайти належну роботу, влаштувати особисте життя, а на підставі ухвали суду був поміщений у психоневрологічний заклад. Стверджував, що тривалий розгляд кримінального провадження зумовлений діями прокурорів, які постійно подавали клопотання про відкладення судового розгляду, заміну прокурорів тощо. Вважав справедливою компенсацією моральної шкоди 2 343 000,00 грн (трикратний розмір мінімального відшкодування, яке гарантоване законом). Також просив відшкодувати майнову шкоду - 100 000,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката як захисника у кримінальному провадженні. 
		2.           Суди обох інстанцій виснували про те, що на користь позивача слід стягнути компенсацію моральної шкоди у заявленому розмірі. Вказали, що внаслідок тривалого перебування під слідством і судом позивач зазнав глибоких душевних страждань. Судові засідання у кримінальному провадженні багато разів відкладали через неявку прокурорів, подання ними клопотань, що затягувало розгляд справи. Суд першої інстанції вважав обґрунтованою вимогу позивача про відшкодування 100 000,00 грн майнової шкоди. Апеляційний суд зазначив, що позивач довів витрати на адвоката у кримінальному провадженні лише на суму 50 000,00 грн.
		3.           Позивач оскаржив постанову апеляційного суду у частині вимоги про відшкодування майнової шкоди. Наголосив, що у матеріалах справи є докази, які підтверджують сплату адвокату 100 000,00 грн за правничу допомогу у кримінальному провадженні. Відповідач не погодився з рішенням і постановою судів попередніх інстанцій у частині необґрунтовано завищеного розміру компенсації моральної шкоди та у частині відшкодування майнової шкоди, яка не доведена у заявленому розмірі.
		4.           Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: (1) Чи відповідає засадам розумності та справедливості заявлений позивачем розмір компенсації моральної шкоди, якої він зазнав за час перебування під слідством і судом? (2) Чи є підстави для стягнення компенсації майнової шкоди у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс позивач у кримінальному провадженні?
		Вирішив, що з огляду на обставини цієї справи, беручи до уваги те, що затягування розгляду кримінальної справи відбулося не лише з вини прокурорів, а також те, що позивач як підозрюваний підтримав клопотання слідчого про проведення стаціонарної судової психолого-психіатричної експертизи, розумно та справедливо стягнути на користь позивача 1 000 000,00 грн компенсації моральної шкоди. Позивач довів, що за допомогу адвоката у кримінальному провадженні сплатив 100 000,00 грн. Тому ці майнові втрати слід компенсувати повністю.
		(2) Зміст позовної заяви
		5.           У листопаді 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, уточнивши яку просив стягнути з Державного бюджету України 2 343 000,00 грн компенсації моральної шкоди, 100 000,00 грн компенсації майнової шкоди та 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Мотивував позовну заяву так:
		5.1.       28 червня 2013 року у місті Кривому Розі Дніпропетровської області знайомий позивача - ОСОБА_2 - керував автомобілем ВАЗ-21093 із реєстраційним номером НОМЕР_1 , не впорався з керуванням, транспортний засіб виїхав за межі проїзної частини, наїхав на нерухому перешкоду (насип ґрунту), від чого автомобіль перекинувся. 
		5.2.       Унаслідок цієї ДТП усі пасажири (позивач, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) отримали травми різного ступеню тяжкості. Найбільше постраждав позивач, який тривалий час був непритомним і проходив складне лікування (надалі отримав ІІІ групу інвалідності). 
		5.3.       Винуватець переклав провину на позивача та дав на досудовому розслідуванні свідчення, що це не він нетверезий був за кермом автомобіля, а саме позивач. 
		5.4.       18 квітня 2014 року позивачеві повідомили про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а 9 липня 2014 року обвинувальний акт скерували до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. 
		5.5.       31 січня 2023 року Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області постановив ухвалу, згідно з якою закрив кримінальне провадження від 28 червня 2013 року № 12013040230000222 щодо позивача у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання обвинувачення. 14 червня 2023 року Дніпровський апеляційний суд вказану ухвалу залишив без змін. 
		5.6.       Позивачеві знадобилося майже 10 років для того, щоб довести невинуватість у спричиненні ДТП. Протягом цього часу через незаконне звинувачення у кримінальному правопорушенні він перебував під слідством і судом, мав через це нервувати, що завдало шкоди його здоров`ю, безліч разів їздити на слідчі дії та судові засідання до міста Кривого Рогу, яке знаходиться за 150 км від міста Дніпра, де позивач проживає. Внаслідок цього він витратив багато часу та коштів. Значна частина судових засідань не відбулися з вини представників державного обвинувачення (через зміну прокурорів, їхню неявку, клопотання тощо).
		5.7.       Під час досудового розслідування відносно позивача призначили стаціонарну судову психолого-психіатричну експертизу. Він вимушено перебував певний час у спеціальній лікарні разом із душевнохворими, що теж зашкодило його моральному стану та травмувало психіку. Через довготривале досудове розслідування та судовий розгляд позивач багато разів отримував відмову у працевлаштуванні (служби безпеки установ і організацій рекомендували дочекатися завершення судового розгляду справи, а потім звертатися до роботодавця).
		5.8.       У кримінальному провадженні інтереси позивача представляв адвокат. Загальна сума витрат на правничу допомогу, які поніс позивач протягом 9 років, становить 100 000,00 грн.
		(3) Зміст рішення суду першої інстанції 
		6.           12 лютого 2024 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: стягнув із Державного бюджету України на користь позивача 2 343 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, 100 000,00 грн відшкодування майнової шкоди та 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Мотивував так:
		6.1.       Позивачу знадобилося майже 10 років для того, щоб довести невинуватість у вчиненні ДТП, яка сталася 28 червня 2013 року. Тому на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі - Закон № 266/94-ВР) на користь позивача слід стягнути компенсацію майнової та моральної шкоди.
		6.2.       Мінімальна заробітна плата на час розгляду справи становить 7 100,00 грн. Мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становить: 7 100,00 грн х 110 місяців під слідством і судом = 781 000,00 грн.
		Парламент визначив мінімальний розмір компенсації моральної шкоди відповідно до встановленого законом мінімального розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством і судом. Цей розмір відшкодування не можна зменшити, бо він є гарантованим. Присуджуючи його, суди повинні враховувати характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їхню тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, зниження репутації, час і зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц).
		Застосування трикратного коефіцієнта збільшення мінімального розміру відшкодування відповідає обставинам справи, характеру та ступеню моральних страждань позивача, який майже 10 років перебував під слідством і судом. Під час ДТП серед усіх потерпілих позивач отримав найтяжчі тілесні ушкодження, після яких отримав статус особи з інвалідністю ІІІ групи.
		Крім того, на стадії судового розгляду кримінальної справи з 22 серпня 2014 року до 14 червня 2023 року судові засідання багато разів відкладали за клопотаннями прокурорів через неявку учасників справи (зокрема прокурорів), призначення нової групи прокурорів, їхню заміну, необхідність знайомитися з матеріалами справи тощо.
		6.3.       До позовної заяви та письмових пояснень адвокат додав: договір № 18/1 від 18 квітня 2014 року про надання правової допомоги; додаткову угоду до договору № 18/1 від 18 квітня 2014 року; квитанції про внесення позивачем 18 квітня 2013 року та 29 грудня 2016 року оплати правничої допомоги на загальну суму 100 000,00 грн. Тому позивач має право на компенсацію майнової шкоди у вигляді цих витрат у кримінальному провадженні.
		6.4.       На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції адвокат надав додаткову угоду до договору № 05/1 від 5 квітня 2023 року, а також акт виконаних робіт від 8 лютого 2024 року. Згідно з цим актом: вартість наданих адвокатом послуг становить 20 000,00 грн; ці послуги позивач отримав; вони виконані якісно, у строк і відповідали потребам позивача. З огляду на це з Державного бюджету України на користь позивача слід стягнути 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
		(4) Зміст постанови апеляційного суду 
		7.           9 квітня 2024 року Дніпровський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою змінив рішення суду першої інстанції у частині стягнення компенсації майнової шкоди та витрат на професійну правничу допомогу; у частині компенсації моральної шкоди рішення суду першої інстанції залишив без змін; стягнув із Державного бюджету України на користь позивача 50 000,00 грн відшкодування майнової шкоди; у задоволенні інших вимог відмовив. Мотивував так:
		7.1.       Позивач, який отримав черепно-мозкову травму, майже 10 років був під кримінальним переслідуванням; справу відносно нього суд закрив із реабілітуючих підстав. Тому висновок суду першої інстанції про задоволення позову про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим. Таке відшкодування відповідає критеріям розумності, достатності та справедливості.
		7.2.       Позивач відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 29/12/16 сплатив адвокату 50 000,00 грн. Доказів того, що позивач сплатив адвокату 100 000,00 грн, про що він зазначив у позові, як і доказів сплати 20 000,00 грн за правничу допомогу в суді першої інстанції, немає.
		(5) Провадження справи у суді касаційної інстанції
		8.           2 травня 2024 року відповідач сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 15271/0/220-24 від 2 травня 2024 року), в якій просив скасувати зазначені судові рішення щодо задоволених позовних вимог і ухвалити нове - про відмову в їхньому задоволенні, а також компенсувати судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги.
		9.           23 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував справу із суду першої інстанції.
		10.        9 травня 2024 року адвокат в інтересах позивача подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Просив скасувати постанову апеляційного суду про зміну рішення суду першої інстанції у частині відшкодування майнової шкоди та витрат на професійну правничу допомогу і залишити в силі щодо цих вимог рішення суду першої інстанції.
		11.        23 травня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу позивача без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали.
		12.        6 червня 2024 року адвокат в інтересах позивача подав заяву про усунення недоліків касаційної скарги разом із її новою редакцією.
		13.        5 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
		14.        20 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги
		15.        Позивач мотивував касаційну скаргу так:
		15.1.    Апеляційний суд в оскарженій постанові застосував норми права про відшкодування майнової шкоди без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2023 року у справі № 154/3420/20, щодо відшкодування громадянинові за Законом № 266/94-ВР сум, сплачених, зокрема, за наданням правничої допомоги.
		15.2.    Суд апеляційної інстанції застосував приписи статей 133 і 137 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) помилково, бо позов ґрунтується на приписах статті 3 Закону № 266/94-ВР.
		15.3.    Апеляційний суд всупереч частині шостій статті 368 ЦПК України помилково виснував про відсутність доказів витрат на правничу допомогу.
		15.4.    Суд апеляційної інстанції застосував норми права про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18, від 2 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 3 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 і від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 (щодо розподілу за результатами розгляду справи витрат на правничу допомогу незалежно від того, чи їх уже фактично сплатила сторона, чи тільки має сплатити).
		16.        Відповідач мотивував касаційну скаргу так:
		16.1.    Суди першої й апеляційної інстанцій неправильно застосували приписи статей 23, 1167, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону № 266/94-ВР і порушили вимоги статей 76-83, 89 ЦПК України. 
		16.2.    Стягуючи на користь позивача компенсацію моральної шкоди у розмірі, що є більшим від мінімально гарантованого законом, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги завдання позивачеві травм саме внаслідок ДТП, а не діями правоохоронних органів під час досудового розслідування. Також не врахували, що саме через дії позивача та його захисника досудове розслідування тривало довго. 
		16.3.    Позивач має довести наявність моральної шкоди, зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс, обґрунтувати розмір компенсації. Докази щодо завдання йому моральної шкоди саме діями (бездіяльністю) держави не надав.
		16.4.    Апеляційний суд застосував норми права про компенсацію моральної шкоди без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17, від 19 грудня 2018 року у справі № 214/5262/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 20 березня 2019 року у справі № 727/9472/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (щодо компенсації моральної шкоди у мінімальному розмірі).
		16.5.    Для підтвердження вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу в кримінальному провадженні позивач не надав належних доказів. Лише документальне підтвердження цих витрат із розрахунком є підставами для їхнього відшкодування (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19). Відсутність такого підтвердження та розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимоги про їхнє відшкодування.
		16.6.    Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалив судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару є завищеним, враховуючи такі критерії як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року у справі № 809/1466/15).
		16.7.    Розмір витрат на професійну правничу допомогу в кримінальному провадженні, які стягнув апеляційний суд (50 000,00 грн), виходить за розумні межі вартості послуг, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат і складності справи.
		(2) Позиції інших учасників справи
		17.        6 червня 2024 року адвокат в інтересах позивача сформував у системі «Електронний суд» відзив (вх. № 19477/0/220-24 від 7 червня 2024 року), у якому просив касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Мотивував так:
		17.1.    Відповідач не навів доводів про те, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права. Він висловив незгоду з присудженою компенсацією моральної шкоди у більшому, ніж мінімальний, розмірі. Проте не зазначив аргументи про підстави, за яких розмір такої компенсації має бути меншим, ніж визначили суди.
		17.2.    У судах обох інстанцій відповідач помилково звертав увагу на припис статті 1173 ЦК України, який незастосовний до спірних правовідносин.
		17.3.    Необґрунтованими є доводи відповідача про недоведеність розміру витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні. У матеріалах справи є договір про надання правничої допомоги від 18 квітня 2014 року, додаткові угоди до нього, платіжні документи від 18 квітня 2014 року та від 29 грудня 2016 року.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
		18.        23 травня 2024 року і 5 вересня 2024 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвали про відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами відповідача і позивача на підставі, визначеній у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		19.        Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		20.        З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
		(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(2.1) Чи відповідає засадам розумності та справедливості заявлений позивачем розмір компенсації моральної шкоди, якої він зазнав за час перебування під слідством і судом?
		21.        Позивач зазначав, що зазнав моральних страждань, які просив компенсувати в грошовому еквіваленті, стягнувши з Державного бюджету України 2 343 000,00 грн. Вимогу про таку компенсацію (трикратний розмір від мінімального, гарантованого законом) обґрунтував тим, що тривалий час - понад 9 років - позивач перебував під слідством і судом за вчинення передбаченого частиною першою статті 286 КК України злочину (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами), якого він не вчиняв. За заявою прокурора про відмову від підтримання обвинувачення суд закрив провадження у кримінальній справі. Позивач стверджував, що впродовж вказаного часу хворів, проходив лікування, реабілітацію (унаслідок ДТП отримав тяжкі тілесні ушкодження, і йому встановили ІІІ групу інвалідності) та був вимушений постійно приїжджати на слідчі дії з міста Дніпра до міста Кривого Рогу, відстань між якими складає 150 км; більшість судових засідань у кримінальній справі не відбулися через заміну та неявку прокурорів; на підставі ухвали слідчого судді позивача помістили до психоневрологічної лікарні для проведення стаціонарної судової психолого-психіатричної експертизи на строк до двох місяців; через обвинувачення у вчиненні злочину позивач зазнав моральних страждань і майнових втрат, не міг знайти роботу, влаштувати особисте життя.
		22.        Суди першої й апеляційної інстанцій вважали цю вимогу обґрунтованою. Виснували, що внаслідок тривалого перебування під слідством і судом позивач зазнав глибоких душевних страждань, через стан здоров`я не міг побудувати сім`ю та «тривалий час працювати навіть на нескладних за обсягом посадових обов`язків посадах»; грошова компенсація за це становить трикратний розмір від мінімального, гарантованого за Законом № 266/94-ВР. Суди взяли до уваги, що судові засідання у кримінальному провадженні багато разів відкладали за клопотаннями прокурорів через їхню неявку, призначення нової групи прокурорів, заміну прокурорів. А позивач, який отримав тяжкі тілесні ушкодження, вимушений був їздити до іншого міста на слідчі дії та судові засідання.
		23.        Відповідач з цими висновками судів не погодився. Наголосив, що досудове розслідування тривало майже 10 років з вини позивача. Суди належно не обґрунтували компенсацію моральної шкоди у розмірі, втричі більшому за мінімальний. Позивач не довів, що моральну шкоду йому безпосередньо завдали посадові особи відповідача. 
		24.        Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для компенсації позивачеві моральної шкоди. Проте з огляду на обставини справи частково погоджується також із аргументами відповідача і вважає, що засадам розумності та справедливості відповідає стягнення 1 000 000,00 грн компенсації такої шкоди.
		25.        Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
		26.        Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша та шоста статті 81 ЦПК України). 
		27.        Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
		28.        Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша - друга статті 23 ЦК України).
		29.        Моральною шкодою визнаються страждання, завдані громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що зумовив погіршення або позбавлення можливості реалізації звичок і бажань, погіршення відносин з оточенням, інші негативні наслідки морального характеру (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17). 
		30.        Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).
		31.        Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір компенсації моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19). 
		32.        Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом № 266/94-ВР. 
		33.        Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України). 
		34.        Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (пункт 1 частини першої, частина друга статті 1 Закону № 266/94-ВР). 
		35.        Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР).
		36.        Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (частини друга та третя статті 13 Закону № 266/94-ВР).
		37.        Гроші є еквівалентом моральної шкоди. Вони «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір компенсації «обчислює» шкоду. Цей розмір повинен хоча б наближено бути мірою такої шкоди та відновлення стану потерпілого. Складність визначення компенсації моральної шкоди полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівнювання до іншого майнового еквівалента. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною. Для її визначення треба враховувати: характер правопорушення, глибину фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їхньої реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду (якщо вина є підставою для відшкодування), інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності та справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 740/463/22).
		38.        Межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час розгляду справи. Парламент визначив мінімальний розмір компенсації моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент судового розгляду справи, за кожен місяць перебування під слідством і судом. Цей розмір не можна зменшити, бо він є гарантованим мінімумом. 
		Остаточне визначення розміру компенсації залежить від таких чинників як характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), можливості відновлення немайнових втрат, їхньої тривалості, тяжкості вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступеню зниження престижу, репутації, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, і самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Суд повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх і визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи, зокрема, на вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц).
		39.        Суди попередніх інстанцій встановили такі факти:
		39.1.    18 квітня 2014 року старший прокурор прокуратури міста Кривого Рогу повідомив позивача про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, у кримінальному провадженні № 12013040230000222 від 28 червня 2013 року (а. с. 10 - 11).
		Згідно з цим повідомленням 28 червня 2013 року приблизно о 2 год 50 хв через порушення правил безпеки дорожнього руху позивач, керуючи автомобілем ВАЗ - 21093 із реєстраційним номером НОМЕР_1 , біля електричної опори № 53 на вулиці Крилова в Дзержинському районі міста Кривого Рогу допустив виїзд керованого ним автомобіля за межі проїзної частини та наїзд на нерухому перешкоду (насип ґрунту), після чого відбулося перекидання автомобіля. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 отримали тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
		39.2.    28 травня 2014 року слідчий суддя Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу постановив ухвалу, згідно з якою помістив підозрюваного позивача в медичний заклад - відділення судово-психіатричних експертиз ОКЗ «Дніпропетровська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» - для проведення стаціонарної судової психолого-психіатричної експертизи на строк не більше двох місяців (а. с. 124).
		39.3.    Згідно з висновком експерта № 211 (експертиза за матеріалами справи) від 20 листопада 2013 року під час ДТП ОСОБА_2 знаходився на місці водія транспортного засобу (а. с. 125 - 127).
		39.4.    9 липня 2014 року прокурор скерував обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно позивача до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу (а. с. 12 - 13).
		39.5.    31 січня 2023 року Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу постановив ухвалу в справі № 210/4840/14-к про закриття кримінального провадження № 12013040230000222 від 28 червня 2013 року відносно позивача у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення (а. с. 14 - 15).
		39.6.    14 червня 2023 року Дніпровський апеляційний суд постановив ухвалу, згідно з якою залишив без змін вказану ухвалу суду першої інстанції (а. с. 17 - 19). 
		40.        Позивач наголошував, що перебував під слідством і судом з 18 квітня 2014 року до 14 червня 2023 року, тобто 110 місяців. Станом на час розгляду справи судом першої інстанції розмір мінімальної заробітної плати становив 7 100,00 грн (Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»). Тому мінімально гарантований розмір компенсації позивачеві моральної шкоди складає 781 000,00 грн (7 100,00 грн х 110 місяців). Застосування трикратного розміру мінімальної компенсації моральної шкоди позивач належно не обґрунтував. 
		41.        Для вирішення питання про визначення розміру грошової компенсації цієї шкоди колегія суддів враховує таке: 
		41.1.    За понад 9 років перебування під слідством і судом позивач зазнав глибоких душевних страждань через звинувачення його у злочині, вини у вчиненні якого суд не визнав. Кримінальне провадження відносно позивача закрили через відмову прокурора від підтримання державного обвинувачення.
		41.2.    Позивач, відносно якого закрили кримінальне провадження через відмову прокурора від обвинувачення, тривалий час був вимушений регулярно їздити на слідчі дії та судові засідання до міста, віддаленого від місця проживання. 
		41.3.    Не можна вважати, що тривалість кримінального провадження є настільки надмірною, як про це вказали позивач і суди обох інстанцій, а також, що вона зумовлена виключно діями та бездіяльністю прокурорів.
		8 лютого 2024 року адвокат в інтересах позивача подав письмові пояснення з хронологічною таблицею у кримінальній справі № 210/4840/14-к відносно позивача (а. с. 97 - 115). Згідно з цією таблицею суд неодноразово відкладав розгляд справи через неявку у судове засідання позивача й адвоката, подання останнім заяв про відкладення судового розгляду з різних причин:
		-                  з 26 серпня 2014 року розгляд справи відклали на 5 вересня 2014 року через неявку обвинуваченого (на 10 днів);
		-                  з 5 вересня 2014 року розгляд справи перенесли на 12 вересня 2014 року через неявку обвинуваченого (на 7 днів);
		-                  з 12 вересня 2014 року розгляд справи відклали на 19 вересня 2014 року через неявку обвинуваченого (на 7 днів);
		-                  з 19 вересня 2014 року розгляд справи відклали на 25 вересня 2014 року через неявку обвинуваченого (на 6 днів);
		-                  з 25 вересня 2014 року розгляд справи відклали на 15 жовтня 2014 року через неявку обвинуваченого (на 20 днів);
		-                  з 15 жовтня 2014 року за клопотанням адвоката розгляд справи відклали на 31 жовтня 2014 року (на 16 днів);
		-                  з 25 лютого 2015 року розгляд справи відклали на 9 квітня 2015 року у зв`язку з подання адвокатом клопотання про відкладення розгляду (на 43 дні);
		-                  з 9 квітня 2015 року розгляд справи відклали на 15 травня 2015 року через неявку адвоката (на 36 днів);
		-                  з 20 січня 2016 року за клопотанням адвоката розгляд справи відклали на 29 лютого 2016 року (на 40 днів);
		-                  з 13 травня 2016 року за клопотанням адвоката розгляд справи відклали на 17 червня 2016 року (на 35 днів);
		-                  з 17 червня 2016 року розгляд справи відклали на 9 вересня 2016 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 84 днів);
		-                  з 16 грудня 2016 року розгляд справи відклали на 1 лютого 2017 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 47 днів);
		-                  з 13 лютого 2017 року за клопотанням адвоката розгляд справи відклали на 23 лютого 2017 року (на 10 днів);
		-                  з 23 лютого 2017 року за клопотанням адвоката розгляд справи відклали на 1 березня 2017 року (на 6 днів);
		-                  з 1 березня 2017 року за клопотанням адвоката оголосили перерву у справі до 3 квітня 2017 року (на 33 днів);
		-                  з 3 квітня 2017 року розгляд справи відклали на 28 квітня 2017 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 25 днів);
		-                  з 28 квітня 2017 року розгляд справи відклали на 24 травня 2017 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 26 днів);
		-                  з 24 травня 2017 року розгляд справи відклали на 30 червня 2017 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 37 днів);
		-                  з 15 вересня 2017 року розгляд справи відклали на 20 жовтня 2017 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 35 днів);
		-                  з 13 червня 2018 року за клопотанням адвоката розгляд справи відклали на 18 вересня 2018 року (на 35 днів);
		-                  з 16 травня 2019 року розгляд справи відклали на 24 травня 2019 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 8 днів);
		-                  з 5 липня 2019 року розгляд справи відклали на 26 вересня 2019 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 83 дні);
		-                  з 29 січня 2021 року розгляд справи відклали на 2 березня 2021 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 32 дні);
		-                  з 2 березня 2021 року розгляд справи відклали на 9 квітня 2021 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 38 днів);
		-                  з 9 квітня 2021 року розгляд справи відклали на 19 травня 2021 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 40 днів);
		-                  з 19 травня 2021 року розгляд справи відклали на 4 червня 2021 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 16 днів);
		-                  з 4 червня 2021 року за клопотанням адвоката розгляд справи відклали на 6 липня 2021 року (на 32 днів);
		-                  з 19 жовтня 2021 року розгляд справи відклали на 16 листопада 2021 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 28 днів);
		-                  з 16 листопада 2021 року розгляд справи відклали на 23 грудня 2021 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 37 днів);
		-                  з 14 липня 2022 року розгляд справи відклали на 22 вересня 2022 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 70 днів);
		-                  з 28 листопада 2022 року розгляд справи відклали на 20 грудня 2022 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 22 дні);
		-                  з 20 грудня 2022 року розгляд справи відклали на 26 грудня 2022 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 6 днів);
		-                  з 26 грудня 2022 року розгляд справи відклали на 31 січня 2023 року через неявку обвинуваченого й адвоката (на 36 днів). 
		Тобто затягування судового розгляду кримінальної справи відбулося не тільки через дії та бездіяльність держави, але й через неявку позивача, його захисника та подання останнім клопотань про відкладення розгляду справи.
		41.4.    Позивач стверджував, що зазнав душевних страждань, коли його згідно з ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 28 травня 2014 року у справі № 216/4261/14-к помістили на строк до двох місяців для проведення стаціонарної судової психолого-психіатричної експертизи до відділення судово-психіатричних експертиз ОКЗ «Дніпропетровська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» з душевнохворими людьми. Про призначення такої експертизи клопотав слідчий для вирішення питання про наявність у позивача як підозрюваного фізіологічного афекту чи іншого афективного стану, психічного захворювання (чи затримки психічного розвитку) та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. 
		Відповідно до вказаної ухвали у судовому засіданні позивач як підозрюваний підтримав це клопотання і не висловив заперечень щодо проведення стаціонарної судової психолого-психіатричної експертизи (а. с. 124). Крім того, не надав доказів фактичного виконання ухвали, зокрема тривалості проведення зазначеної експертизи в умовах стаціонару.
		41.5.    Позивач наголошував, що через тривалість слідства та судового розгляду кримінальної справи він не міг знайти гідну роботу та влаштувати особисте життя. Суди обох інстанцій погодилися з цим доводом. Вказали, що позивач не міг тривалий час працювати навіть на нескладних роботах, що підтверджують відомості з його трудової книжки. 
		Проте суди не навели мотивів існування зв`язку між кримінальним провадженням і звільненнями позивача з роботи протягом 2013 - 2021 років за власним бажанням та за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 і статті 38 Кодексу законів про працю України (а. с. 140 - 141), а також між вказаним провадженням і неможливістю позивача побудувати сім`ю.
		42.        З огляду на вказане співмірною компенсацією страждань, які зазнав позивач, є 1 000 000,00 грн. Така сума відповідає засадам розумності і справедливості за обставин цієї справи та з урахуванням поведінки обох сторін. Тому рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у частині задоволеної вимоги про компенсацію моральної шкоди слід змінити, зменшивши її розмір з 2 343 000,00 грн до 1 000 000,00 грн.
		(2.2) Чи є підстави для стягнення компенсації майнової шкоди у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс позивач у кримінальному провадженні?
		43.        Позивач стверджував, що його захисником у кримінальному провадженні був адвокат, якому за надання правничої допомоги позивач сплатив 100 000,00 грн, які слід відшкодувати з огляду на закриття того провадження за заявою прокурора про відмову від підтримання обвинувачення. Суд першої інстанції вважав вимогу обґрунтованою. Апеляційний суд виснував, що позивач довів вказані витрати лише на суму 50 000,00 грн.
		44.        Позивач не погодився з висновком апеляційного суду про відмову у стягненні 50 000,00 грн витрат на правничу допомогу. Відповідач навпаки вказав, що надані позивачем докази зовсім не підтверджують витрати останнього на правничу допомогу в кримінальному провадженні та відсутній їхній розрахунок, що має бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про компенсацію майнової шкоди. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відхиляє доводи відповідача та погоджується з аргументами позивача.
		45.        За змістом пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.
		46.        Для стягнення витрат на правничу допомогу необхідно враховувати, що особа, яка її надала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності або відповідно до договору. Такі витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність їхнього документального підтвердження, а також розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимоги про їхню компенсацію.
		Понесені витрати на правничу допомогу підтверджують: договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи про сплату гонорару та витрат адвоката, пов`язаних із наданням такої допомоги, оформлені у встановленому порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		Підставою для відмови в задоволенні вимоги про компенсацію витрат на правничу допомогу може бути лише відсутність їхнього документального підтвердження та розрахунку (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 740/463/22 (пункти 85-87)).
		47.        На підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката у кримінальному провадженні позивач надав суду першої інстанції:
		-                  договір № 18/1 про надання правової допомоги від 18 квітня 2014 року (далі - договір про надання правової допомоги), згідно з умовами якого адвокат зобов`язався, зокрема, її надати в обсязі, необхідному для досягнення позитивного результату в справі, та виконувати окремі доручення клієнта, а останній зобов`язаний, зокрема, сплатити гонорар у розмірі та на умовах, визначених договором, за наявності додаткових письмових угод до нього (а. с. 94 - 96);
		-                  дві додаткові угоди від 18 квітня 2014 року та від 29 грудня 2016 року до договору про надання правової допомоги, згідно з якими сторони погодили вартість, порядок оплати послуг адвоката й обсяг роботи за визначену вартість; встановили, що гонорар адвоката є фіксованим за комплексне ведення справи і складається зі 100 % передплати в розмірі 50 000,00 грн за кожною додатковою угодою перед початком роботи, що включає захист на досудовому розслідуванні та захист у суді першої інстанції без обмеження кількості судових засідань, але не довше 2 років (а. с. 45);
		-                  дві квитанції до прибуткового касового ордера № 29/12/16 від 29 грудня 2016 року та № 18/04/14 від 18 квітня 2014 року про сплату позивачем адвокату по 50 000,00 грн на підставі договору про надання правової допомоги (а. с. 46).
		48.        Встановивши, що позивач довів належними доказами сплату 100 000,00 грн на правничу допомогу адвокату у кримінальному провадженні, суд першої інстанції обґрунтовано виснував про стягнення цих коштів на користь позивача. Тоді як апеляційний суд помилково стягнув лише 50 000,00 грн згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 29/12/16 від 29 грудня 2016 року, залишивши поза увагою квитанцію до прибуткового касового ордера № 18/04/14 від 18 квітня 2014 року на 50 000,00 грн (а. с. 46 - зворот).
		49.        Колегія суддів відхиляє аргумент відповідача про те, що позивач не навів розрахунок витрат на правничу допомогу, що нібито є підставою для відмови у відшкодуванні цих витрат.
		49.1.    Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Надмірний формалізм під час оцінки такого опису на предмет його деталізації за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки може зумовлювати порушення принципу верховенства права. Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а необхідно для визначення їхнього розміру (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).
		49.2.    У пунктах 1.1 - 1.3 договору про надання правової допомоги позивач і адвокат визначили умови про те, які обов`язки має адвокат перед позивачем, яку саме допомогу він мав надати у кримінальному провадженні. А у додаткових угодах від 18 квітня 2014 року та від 29 грудня 2016 року до вказаного договору сторони узгодили, що за захист на досудовому розслідуванні та захист у суді першої інстанції без обмеження кількості судових засідань, але не довше 2 років позивач сплачує адвокату фіксований гонорар по 50 000,00 грн за кожною додатковою угодою до початку надання допомоги адвокатом. Внесення оплати засвідчують дві квитанції до прибуткового касового ордера № 29/12/16 від 29 грудня 2016 року та № 18/04/14 від 18 квітня 2014 року.
		49.3.    Отже, суд першої інстанції правильно встановив наявність доказів витрат позивача на правничу допомогу в кримінальному провадженні та наявність їхнього розрахунку.
		50.        З огляду на наведені висновки постанову апеляційного суду у частині вирішення вимоги про компенсацію майнової шкоди слід скасувати та залишити в силі у цій частині рішення суду першої інстанції.
		(2.3) Чи є підстави для стягнення витрат на правничу допомогу, яку адвокат надав у суді першої інстанції?
		51.        Позивач просив стягнути на його користь 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу, які він сплатив адвокату за представництво його інтересів у суді першої інстанції в цій справі. Суд першої інстанції вважав обґрунтованим цей розмір витрат. Апеляційний суд виснував про протилежне. Вказав, що позивач не надав платіжний документ на підтвердження їхньої сплати. Позивач не погодився з висновком апеляційного суду. Стверджував, що у матеріалах справи є достатні докази сплати 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду частково погоджується з позивачем.
		52.        За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
		53.        Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).
		54.        Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
		55.        Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаютьсяу разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини другої статті 141 ЦПК України).
		56.        У разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їхньої вартості витрати за такі послуги слід розподілити за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вже фактично сплатила сторона/третя особа, чи тільки має сплатити. Визначальним є факт надання адвокатом правничої допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17).
		57.        Позивач надав суду першої інстанції додаткову угоду до договору № 05/1 від 5 квітня 2023 року, згідно з пунктом 1 якої адвокат і позивач узгодили, що гонорар адвоката за ведення справи фіксований у розмірі 20 000,00 грн і має бути сплачений після вчинення адвокатом всіх необхідних дій та не пізніше 3 робочих днів після фактичного отримання позивачем відшкодування на його рахунок (а. с. 142). А згідно з актом наданих послуг за договором про надання професійної правничої допомоги від 8 лютого 2024 року адвокат надав позивачу такі послуги: 1) збір документів для підтвердження предмета позову, обставин, на які посилається позивач; 2) сканування документів для надсилання до суду; 3) складання позовної заяви; 4) участь у двох судових засіданнях (а. с. 143).
		58.        З огляду на вказане обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу. Відмовляючи у стягненні цих витрат, апеляційний суд не звернув увагу на те, що такі витрати за підтвердження обсягу правничої допомоги, прийняття виконаних робіт (наданих послуг) і їхньої вартості треба розподіляти за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплатив позивач або тільки має сплатити. Апеляційний суд не врахував умови пункту 1 додаткової угоди до договору № 05/1 від 5 квітня 2023 року і те, що на момент прийняття оскарженої постанови рішення суду першої інстанції про стягнення на користь позивача компенсації завданої йому шкоди не було виконане.
		59.        За наслідками касаційного перегляду позовні вимоги задоволені на 45,03 % (1 100 000,00 грн / 2 443 000,00 грн). Тому на користь позивача слід стягнути витрати на правничу професійну допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог - 9 006,00 грн ((20 000,00 грн х 45,03 % / 100 %).
		60.        Отже, постанову апеляційного суду у частині скасування рішення суду першої інстанції про стягнення витрат на правничу допомогу та відмови у їхньому стягненні слід скасувати і змінити у цій частині рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір стягнутих витрат із 20 000,00 грн до 9 006,00 грн.
		(3) Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		(3.1) Щодо суті касаційних скарг
		61.        Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункти 3 і 4 частини першої статті 409 ЦПК України).
		62.        Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша та третя статті 412 ЦПК України).
		63.        Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України).
		64.        З огляду на висновки цієї постанови щодо застосування норм права: оскаржені судові рішення належить змінити у частині визначення розміру компенсації моральної шкоди, зменшивши його з 2 343 000,00 грн до 1 000 000,00 грн; постанову апеляційного суду слід скасувати: (1) у частині вирішення позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди та залишити в силі у цій частині рішення суду першої інстанції; (2) у частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу у районному суді та змінити в цій частині рішення суду першої інстанцій, зменшивши розмір указаних витрат із 20 000,00 грн до 9 006,00 грн.
		(3.2) Щодо судового збору
		65.        Судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду (пункт 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір»).
		66.        Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (речення перше частини шостої статті 141 ЦПК України).
		67.        За подання до суду: 
		-                   позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»). Такий розмір згідно зі статтею 7 Закону України «про Державний бюджет України на 2023 рік» становив 2684,00 грн;
		-                   апеляційної скарги на рішення суду - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 6 пункту 1 частини другої статті 4 цього Закону);
		-                   касаційної скарги на рішення суду - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми (підпункт 7 пункту 1 частини другої статті 4 вказаного Закону).
		68.        При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина третя статті 4 Закону України «Про судовий збір»). 
		69.        Якби закон передбачав обов`язок позивача сплатити судовий збір, то за подання позовної заяви про відшкодування 2 343 000,00 грн моральної шкоди та 100 000,00 грн майнової шкоди через систему «Електронний суд» він би сплатив 10 736,00 грн (2 684,00 грн х 5 х 0,8).
		70.        Відповідач сплатив 37 576,00 грн судового збору відповідно до розмірів, визначених Законом України «Про судовий збір»:
		-                  16 104,00 грн судового збору (за максимальною ставкою для фізичної особи за вимогу майнового характеру: 2 684,00 грн х 5 х 150 %/ 100 % х 0,8) - за подання через систему «Електронний суд» апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції про задоволення позову у повному обсязі;
		-                  21 472,00 грн судового збору (за максимальною ставкою для фізичної особи за вимогу майнового характеру: 2 684,00 грн х 5 х 200 % /100 % х 0,8) - за подання через систему «Електронний суд» касаційної скарги на рішення та постанову судів попередніх інстанцій.
		71.        Отже, розмір судового збору за розгляд справи у судах усіх інстанцій складає 48 312,00 грн (10 736,00 грн + 16 104,00 грн + 21 472,00 грн).
		72.        З огляду на те, що позовні вимоги суд задовольнив на 45,03 %, то за розгляд справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій відповідач мав би сплатити 21 754,89 грн судового збору (48 312,00 грн х 45,03 % / 100 %).
		73.        Зважаючи на те, що за подання апеляційної та касаційної скарг відповідач сплатив 37 576,00 грн судового збору (16 104,00 грн + 21 472,00 грн), то за рахунок держави на його користь слід компенсувати 15 821,11 грн судового збору (37 576,00 грн - 21 754,89 грн) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		у х в а л и в:
		1.           Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.
		2.           Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		3.           Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 квітня 2024 року змінити у частині визначення розміру компенсації моральної шкоди, зменшивши його з 2 343 000,00 грн до 1 000 000,00 грн.
		4.           Постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 квітня 2024 року скасувати:
		-                  у частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди та залишити в силі у цій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2024 року про задоволення вказаної вимоги;
		-                  у частині відмови у стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції та змінити у цій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2024 року, зменшивши розмір цих витрат із 20 000,00 грн до 9 006,00 грн. 
		5.           Компенсувати Дніпропетровській обласній прокуратурі (код у ЄДР: 02909938; адреса місцезнаходження: проспект Дмитра Яворницького, 38, місто Дніпро, 49044) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 15 821,11 грн судового збору.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий В. І. КратСудді Д. А. Гудима  І. О. Дундар  Є. В. Краснощоков  П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...