Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/1457/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.05.2025.
Дата набрання законної сили: 01.05.2025
Номер судового провадження: 61-16728ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		01 травня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 369/1457/22
		 
		провадження № 61-16728св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України,
		відповідач -  ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулішенка Миколи Юрійовича на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І., 
		від 05 листопада 2024 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2022 року Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (далі - НУОУ), Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі - Київський КЕУ) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що на підставі рішення Ради Міністрів СРСР 
		від 07 лютого 1953 року № 2903-рс Київському інституту Сухопутних військ у 
		с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області виділена у постійне користування земельна ділянка площею 470,8 га. У подальшому на підставі державного акту на право користування землею від 1981 року серії В № 085468 землекористувачу Київському вищому танковому інженерному училищу надано в безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку площею 470,8 га в межах згідно з планом землекористування. Земельна ділянка надана для державних потреб.
		 
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №490 «Про реформу системи військової освіти» було створено вищий військовий навчальний заклад Київський інститут Сухопутних військ на базі Київського вищого танкового інженерного училища імені Маршала Радянського Союзу ОСОБА_2 .
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 року №816 «Про подальшу оптимізацію мережі вищих навальних закладів Міністерства оборони» зазначений Київський інститут Сухопутних військ реорганізовано у Військовий інститут керівного інженерного складу Національної академії оборони України.
		Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №421 «Про ліквідацію Військового інституту» ліквідовано Військовий інститут керівного інженерного складу Національної академії оборони України. 21 січня 2003 року навчальний центр «Гореничі» був переданий до Національної академії оборони України.
		 
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1089 «Про реорганізацію Національної академії оборони України» утворений Національний університет оборони України ім. І. Черняховського. Земельна ділянка, надана для потреб оборони та на якій розміщувалося військове містечко № НОМЕР_1 і навчальний центр « ІНФОРМАЦІЯ_1 », перебуває на обліку у Київському КЕУ.
		 
		В порушення вимог законодавства у 2009 році частина території військового містечка №  НОМЕР_1 , площею 4,745 га, без погодження з постійним землекористувачем була вилучена Києво-Святошинською районною державною адміністрацією у Київській області та передана у користування фізичним особам.
		 
		Розпорядженням Києво-Святошинської РДА Київської області від 06 листопада 2009 року № 1562 земельну ділянку площею 0,9488 га передано у власність ОСОБА_3 для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, сінокосіння та випасання худоби. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_3 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 581892.
		 
		У подальшому земельна ділянка була відчужена ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , а останньою - на користь ОСОБА_5 . Таким чином на переконання позивача відбулося незаконне відчуження земельної ділянки площею 0,9488 га з користування університету.
		 
		Рішенням Господарського суду Київської області від 24 січня 2013 року у справі №5011-57/14928-2012-26/154/12 задоволено позовні вимоги заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнано незаконним та скасовано розпорядження Києво-Святошинської РДА від 06 листопада 2009 року № 1562, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ №581892, виданий ОСОБА_3 .
		 
		Оскільки на підставі вказаного рішення Університет не зміг користуватися цією земельною ділянкою, то військова прокуратура Центрального регіону України звернулася у 2016 році до суду з позовом про витребування майна. Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 369/9993/16 витребувано у ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209. Цією постановою встановлено, що Університет є законним та правомочним користувачем земельної ділянки, площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209.
		 
		Незважаючи на витребування земельної ділянки, 17 березня 2020 року 
		ОСОБА_5 відчужила її на користь ОСОБА_1 .
		 
		Враховуючи наведене, позивач вважав, що порушене право держави в особі Університету підлягає поновленню шляхом витребування земельної ділянки у остаточного набувача - ОСОБА_1 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Фінагєєвої І. О. від 05 березня 2024 року у задоволенні позову Спеціалізованої прокуратури у військовій та обороннійсфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, НУОУ, Київського КЕУ відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до земельного законодавства України землі оборони можуть перебувати лише в державній власності, а тому заволодіння громадянами та юридичними особами такими землями (перехід до них володіння цими землями) є неможливим, а тому належним способом захисту прав власника є не віндикаційний, а негаторний позов.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону задоволено.
		Апеляційну скаргу Київського КЕУ задоволено.
		Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		Позов Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, НУОУ, Київського КЕУ задоволено.
		Витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі НУОУ земельну ділянку площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209, у межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцією права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, врахувавши тривалість судових процедур у справі щодо повернення спірної земельної ділянки оборонного значення, які уже виявилися неефективними та передували зверненню з даним позовом, важливість сфери оборони для національних інтересів, суд апеляційної інстанції вважав, що саме у даній справі за встановлених обставин позивачу має бути забезпечений доступ до правосуддя, що включає і розгляд справи по суті у розумні строки у обраний ним спосіб (витребування земельної дліянки), навіть якщо він не узгоджується з актуальною практикою касаційного суду. При цьому суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у справі №359/9993/16-ц, щодо можливості витребування цієї ж спірної ділянки саме за віндикаційним позовом.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що належним способом захисту прав держави на земельну ділянку є подання негаторного, а не віндикаційного позову, оскільки лише у власності держави можуть перебувати землі оборони. Зазначає, що вона є добросовісним набувачем спірної ділянки, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про права інших осіб на земельну ділянку або їх обтяжень, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув. Посилається на те, що договір купівлі-продажу, на підставі якого вона набула право власності на землю, недійсним не визнавався. Вважає непропорційним втручання держави у її право на мирне володіння спірною земельною ділянкою.  
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Відзиви на касаційну скаргу 
		 
		У січні 2025 року від Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, НУОУ, Київського КЕУ надійшли відзиви на касаційну скаргу, в якому вони посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Зазначають, що відповідачка, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям права власності на зазначену земельну ділянку, повинна була знати про її належність до земель оборони. Відповідачка повинна була враховувати можливі обмеження щодо використання таких земель, неможливість їх набуття в рамках цивільно-правової угоди, а отже мала можливість утриматися від її укладення. Зауважують, що набуття ОСОБА_1 права власності на спірний об`єкт відбулося після прийняття постанови Київським апеляційним судом 
		від 12 лютого 2019 року у справі № 369/9993/16, якою було витребувано спірну земельну ділянку від продавця ОСОБА_5 , що вказує на те, що відповідачка мала можливість з`ясувати правовий статус землі. Посилаються на те, що сама по собі відсутність обтяжень у реєстрі не є автоматичним підтвердженням того, що ці обмеження фактично не існують або були скасовані на законних підставах. Обставини, що майно було предметом судових спорів, не могли залишитися непоміченими при належній перевірці документів та юридичної історії майна.
		 
		Встановлені судами фактичні обставини справи
		 
		Відповідно до державного акту серії В № 085468 від 1981 року на право користування землею Національному університету оборони України у с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області виділена у постійне користування земельна ділянка площею 470,8 га.
		 
		Земельна ділянка, надана для потреб оборони та на якій розміщувалися військове містечко № НОМЕР_1 та навчальний центр « ІНФОРМАЦІЯ_1 », перебуває на обліку у Київському КЕУ.
		 
		Розпорядженням Києво-Святошинської РДА № 1562 від 06 листопада 2009 року земельну ділянку, площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209, передано у власність ОСОБА_3 для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби - для індивідуального садівництва.
		 
		На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_3 17 грудня 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку.
		 
		На підставі договору купівлі-продажу № 646 від 01 вересня 2010 року, 
		ОСОБА_3 відчужила дану земельну ділянку ОСОБА_4 , а остання, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 січня 
		2014 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починюк Ю. В., відчужила земельну ділянку ОСОБА_5 .
		 
		Рішенням Господарського суду Київської області від 24 січня 2013 року у справі № 5011-57/14928-2012-26/154-12 задоволено позов заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері і визнано незаконним та скасовано розпорядження Києво-Святошинської РДА №1562 від 06 листопада 2009 року «Про передачу у власність земельної ділянки гр. України ОСОБА_3 для ведення особистого підсобного господарства в адміністративних межах Гореницької сільської ради», визнано недійним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №581892, виданий ОСОБА_3 . 
		 
		Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року у справі 369/9993/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, позов першого заступника військового прокурора Центрального регіону України задоволено.
		Визнано за державою в особі Національного університету оборони України імені Івана Черняховського право безстрокового та безоплатного користування земельною ділянкою, площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209, в межах Гореницької сільської ради Києво- Святошинського району Київської області. 
		Витребувано у ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209 в межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду від 15 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення.
		Витребувано у ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209, в межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь держави в особі Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.
		Відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання за державою в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Національного університету оборони України імені Івана Черняховського права безстрокового та безоплатного користування земельною ділянкою, площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209.
		 
		На підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2020 року, коли були чинним судові рішення у справі № 369/9993/16,  ОСОБА_5 відчужила на користь 
		ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,9488, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209. Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 .
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги 
		та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
		 
		Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		 
		У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		 
		За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		 
		Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
		 
		Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		 
		За правилами частини першої, другої статті 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
		 
		Згідно з статтею 19 ЗК України за основним цільовим призначенням землі України поділяються, зокрема, на землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
		 
		Стаття 77 ЗК України визначає, що землями оборони визнаються земельні ділянки, призначені для забезпечення діяльності Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства оборони України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, а також для розміщення військових частин, військових навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, що перебувають у сфері управління зазначених органів та/або входять до структури Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
		 
		Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
		 
		Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
		 
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
		 
		Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		 
		Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду 
		від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), 
		від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).
		 
		Відповідно до правових висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду у постановах 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16, заволодіння громадянами та юридичними особами землями, право власності на які не може належати фізичним та юридичним особам (оскільки такі землі за законом можуть перебувати виключно у володінні держави чи територіальної громади (комунальна власність) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. Такі висновки зроблені Верховним Судом виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на такі земельні ділянки є неможливим. Якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття такої земельної ділянки, так і наявність державної реєстрації права власності на неї за порушником з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов.
		 
		Разом з тим, невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням цивільного судочинства. 
		 
		Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду 
		від 19 квітня 2023 року у справі №904/7803/21 (пункт 6.46), від 20 вересня 
		2023 року у справі №910/3453/22 (пункт 58).
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Норма пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06, § 230).
		 
		Суд апеляційної інстанції правильно вважав, що за обставин цієї справи ефективним способом захисту порушеного права держави не землю оборони є саме віндикаційний позов, оскільки держава тривалий час (понад 10 років) вживає заходів щодо відновлення права власності на спірну земельну ділянку, однак, у зв`язку із недобросовісними діями осіб щодо перепродажу землі, держава так і не може поновити свої порушені права.
		 
		Верховний Суд, вирішуючи спір у зазначеній справі (щодо попереднього набувача цієї ж спірної земельної ділянки) надавав оцінку належності обраного позивачем способу захисту та дійшов висновку про належне застосування до спірних правовідносин саме віндикаційного позову, у зв`язку з чим постановою 
		від 20 грудня 2020 року Верховний Суд витребував спірну земельну ділянку у ОСОБА_5 на користь держави в особі Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.
		 
		Суд апеляційної інстанції врахував, що відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 відбулося саме у період перебування справи № 369/9993/16 у Верховному Суді, коли було зупинено виконання заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року, що і обумовило необхідність повторного звернення прокурора до суду з позовом до нового набувача ОСОБА_1 .
		 
		Суд апеляційної інстанції, враховуючи тривалість судових процедур у справі щодо повернення спірної земельної ділянки оборонного значення, які уже виявилися неефективними та передували зверненню з даним позовом, важливість сфери оборони для національних інтересів, правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2020 року у справі №359/9993/16, щодо можливості витребування цієї ж спірної ділянки саме за віндикаційним позовом, правильно вважав, що саме у даній справі за встановлених судом обставин позивачу має бути забезпечений доступ до правосуддя, що включає і розгляд справи по суті у розумні строки у обраний ним спосіб.
		 
		При цьому суд врахував, що прагнення позивача в частині припинення порушення його прав на володіння землями оборони не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав і не призводить до порушення процесуальних прав відповідачки, тому дійшов правильного висновку про задоволення позову та витребування у ОСОБА_1 на користь держави в особі Національного університету оборони України ім. І. Черняховського земельну ділянку, площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209, розташовану в межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
		 
		Верховний Суд враховує, що обраний прокурором спосіб захисту прав держави не впливає на права відповідачки.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що договір купівлі-продажу, на підставі якого відповідачка набула право власності на землю, є дійсним і його правомірність не спростована не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскількиу тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), 
		від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), 
		від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)).
		 
		Посилання заявниці на те, що вона є добросовісним набувачем спірного майна і його витребування є втручанням держави у право на мирне володіння майном, є необґрунтованими з огляду на таке.
		 
		Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.
		 
		На необхідності оцінювати критерії добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 
		46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі№ 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі№ 925/1351/19).
		 
		Крім того, розглядаючи справи щодо застосування положень
		статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц),
		а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20).
		 
		Суд враховує, що використання земель оборони суворо регламентується чинним законодавством. Передача таких земель у приватну власність або їх використання для інших цілей без попередньої зміни цільового призначення заборонена. Будь-які зміни в статусі чи порядку використання земель оборони повинні здійснюватися виключно з урахуванням інтересів обороноздатності держави, що є пріоритетним завданням. Такі обмеження спрямовані на збереження функціонального призначення земель оборони та запобігання їх використанню всупереч державним інтересам, що по`вязані з забезпеченням національної безпеки та оборони. Закріплення за землями статусу «землі оборони» є частиною загальної системи забезпечення національної безпеки, яка гарантує ефективне використання цих земель виключно для потреб оборони держави та недопущення їх неправомірного використання.
		 
		Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
		 
		Верховний Суд вважає, що застосований захід втручання у право на мирне володіння майном сумісний із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки це втручання ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є пропорційним цій меті.
		 
		Відповідачка, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям права власності на зазначену земельну ділянку, повинна була знати про її належність до земель оборони. ОСОБА_1 повинна була враховувати можливі обмеження щодо використання таких земель, неможливість їх набуття в рамках цивільно-правової угоди, а отже мала можливість утриматися від її укладення. 
		 
		Набуття ОСОБА_1 права власності на спірний об`єкт відбулося після прийняття постанови Київським апеляційним судом від 12 лютого 2019 року у справі 
		№ 369/9993/16 про залишення без змін рішення місцевого суду, яким було витребувано спірну земельну ділянку від продавця ОСОБА_5 , що вказує на те, що відповідачка мала можливість з`ясувати правовий статус землі. Отже, обставини, що майно було предметом судових спорів, не могли залишитися непоміченими при належній перевірці документів та юридичної історії майна.
		 
		Слід також врахувати, що права покупця у випадку витребування на користь третьої особи товару на підставах, що виникли до продажу товару, підлягають захисту з використанням правового механізму, передбаченого статтею 661 ЦК України.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, 
		у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності 
		від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, 
		від 10 лютого 2010 року).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулішенка Миколи Юрійовича залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                     О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...