Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 163/1047/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; Розбещення неповнолітніх.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.05.2025.
Дата набрання законної сили: 29.04.2025
Номер судового провадження: 51-744км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024030560000049

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 квітня 2025 року
		м. Київ
		справа № 163/1047/24
		провадження № 51-744км25
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                     ОСОБА_1 ,
		суддів                                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,
		прокурора                                          ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Волинського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024030560000049, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 162 КК України.
		Короткий зміст історії справи 
		За вироком Любомльського районного суду Волинської області від 17 червня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за: 
		- ч. 2 ст. 156 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права займатися навчальною та/чи виховною діяльністю осіб віком до 18 років, обіймати посади, пов`язані з роботою з особами віком до 18 років, на строк 3 роки; 
		- ч. 1 ст. 162 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
		На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права займатися навчальною та/чи виховною діяльністю осіб віком до 18 років, обіймати посади, пов`язані з роботою з особами віком до 18 років, на строк 3 роки.
		Згідно ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		Вирішено цивільний позов і питання стосовно речових доказів.
		Вироком Волинського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року скасовано вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалено вирок, яким ОСОБА_7 засудженоза: 
		-            ч. 2 ст. 156 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатися навчальною та/чи виховною діяльністю осіб віком до 18 років, обіймати посади, пов`язані з роботою з особами віком до 18 років, на строк 3 роки; 
		-            ч. 1 ст. 162 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
		На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права займатися навчальною та/чи виховною діяльністю осіб віком до 18 років, обіймати посади, пов`язані з роботою з особами віком до 18 років, на строк 3 роки.
		В іншій частині вирок районного суду залишено без змін.
		Захисник засудженого звернулася в суд касаційної інстанції зі скаргою, у якій не погоджується з вироком апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.
		Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 06 лютого 2024 року приблизно о 00:15, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, без добровільної згоди власника житлового будинку, шляхом відкриття вхідних дверей незаконно проник до належного ОСОБА_8 житлового будинку на АДРЕСА_1 , чим порушив право ОСОБА_8 на недоторканність житла і володіння, передбачене ст. 30 Конституції України.
		Крім того, ОСОБА_7 того ж дня приблизно о 00:15, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, у належному ОСОБА_8 житловому будинку за вказаною вище адресою, перемістився до кімнати, де на ліжку спала малолітня ОСОБА_9 , 2014 року народження, і, будучи обізнаним про її малолітній вік, умисно, переслідуючи мету на задоволення своєї статевої пристрасті, вчинив розпусні дії щодо вказаної особи.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. 
		Захисник стверджує, що апеляційний суд своїх висновків щодо скасування  вироку районного суду й неправильного застосування судом першої інстанції ст. 75 КК України належним чином не мотивував. Вважає, що апеляційний суд помилково дійшов висновку про неможливість виправлення та перевиховання ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, не врахувавши при цьому повною мірою даних про особу засудженого, зокрема того, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягався, на обліку в лікаря-нарколога не перебував, за місцем проживання характеризується позитивно, одружений, має на утриманні малолітнього сина, визнав свою вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину. Також, за твердженням захисника, суд не взяв до уваги думки представника малолітньої потерпілої.
		Позиції інших учасників судового провадження
		У запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор просить залишити її без задоволення як безпідставну.
		У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги.
		Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
		Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
		Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 162 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
		Мотиви Суду
		Доводи захисника щодо суворості та необґрунтованості покарання, призначеного засудженому у виді реального позбавлення волі, колегія суддів уважає неспроможними, зважаючи на таке.
		Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим 
		та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону повною мірою дотримався.
		Поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей і принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. 
		Згідно приписами ст. 75 КК України у разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Так, суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання, дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_7 від призначеного йому покарання з випробуванням. При цьому суд урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень; особу винного, який раніше не судимий, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має на утриманні малолітнього сина, за місцем проживання характеризується позитивно, визнав свою вину, попросив вибачення у представника потерпілої, шкодує про вчинене; висновок досудової доповіді стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , за яким виправлення останнього можливе без ізоляції від суспільства; позицію законного представника малолітньої особи. Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнав щире каяття у вчиненому, а обставиною, що його обтяжує, - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.
		Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи прокурора, викладені в його апеляційній скарзі, частково визнав їх спроможними, зокрема такими визнав доводи щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, і дійшов висновку, що реальне відбування покарання у виді позбавлення волі, призначене за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 156 та ч. 1 ст. 162 КК України, буде доцільним і відповідатиме меті його призначення.
		Так, частково задовольняючи скаргу прокурора й обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд звернув увагу на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні двох кримінальних правопорушень, одне з яких є тяжким злочином та вчинене стосовно малолітньої дитини, що могло призвести до неповоротних негативних наслідків.
		Указані обставини апеляційний суд визнав такими, що значно підвищують як суспільну небезпечність особи ОСОБА_7 , так і суспільну небезпечність вчиненого ним, що не отримало належної оцінки під час ухвалення судом першої інстанції вироку.
		Відомості, які характеризують особу ОСОБА_7 з позитивного боку, також були враховані апеляційним судом у процесі ухвалення вироку та належно оцінені, проте вони не дали достатніх підстав вважати, що застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України є правильним. 
		Водночас апеляційний суд урахував позицію потерпілої сторони, при цьому слушно зазначив, що така позиція у судовому засіданні не є обов`язковою для суду, натомість ураховується у сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.
		Отже, урахувавши ці обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_7 без його ізоляції від суспільства, визнав неправильним застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, скасував вирок у цій частині і постановив новий. 
		У своєму вироку апеляційний суд зазначив, що покарання, визначене в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 156 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права займатися навчальною та/чи виховною діяльністю осіб віком до 18 років, обіймати посади, пов`язані з роботою з особами віком до 18 років, на строк 3 роки і за ч. 1 ст. 162 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік, а з урахуванням положень ст. 70 КК України остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із реальним його відбуванням з позбавленням права займатися навчальною та/чи виховною діяльністю осіб віком до 18 років, обіймати посади, пов`язані з роботою з особами віком до 18 років на строк 3 роки, буде справедливим за видом, достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
		Колегія суддів вважає призначене засудженому покарання за вироком апеляційного суду справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.
		Окремо колегія суддів звертає увагу про високу суспільну небезпечність злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості неповнолітніх, що зумовлюється шкодою, яка заподіюється статевій недоторканості й нормальному фізичному і психологічному розвитку неповнолітнього та призводять до глибоких душевних травм і переживань, порушення нормального розвитку особистості. 
		Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції колегія суддів визнає переконливими і справедливими.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення в разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 цього Кодексу, для його скасування або зміни.
		Призначене покарання відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Колегія суддів установила, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог статей 404, 405 КПК України, а вирок відповідає приписам ст. 420 зазначеного Кодексу.
		З урахуванням викладеного касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду- без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Волинського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                         ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...