Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/24963/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Надіслано судом: 06.05.2025. Зареєстровано: 07.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 08.05.2025.
Дата набрання законної сили: 06.05.2025
Номер судового провадження: К/990/34407/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 травня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 320/24963/23
		адміністративне провадження № К/990/34407/24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
		судді-доповідача - Бевзенка В.М.,
		суддів: Кравчука В.М., Чиркіна С.М., 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року (у складі колегії суддів: головуючий суддя Дудін С.О., судді Кушнова А.О., Щавінський В.Р.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року (у складі колегії суддів: головуючий суддя Голяшкін О.В., судді Ганечко О.М., Швед Е.Ю.) у справі № 320/24963/23 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Міністерства внутрішніх справ України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), в якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невнесення змін до пункту 3 та пункту 4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 (далі - Порядок № 850);
		- зобов`язати Кабінет Міністрів України внести зміни до пункту 3 Порядку № 850, а саме:
		пункт 3 викласти в наступній редакції:
		«Грошова допомога призначається і виплачується у разі:
		1) загибелі (смерті) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов`язків - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого).
		Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.
		Заява про відмову від отримання грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку.
		Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) працівника міліції визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
		2) установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі:
		400-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;
		300-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;
		250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи;
		3) часткової втрати працездатності працівником міліції без установлення йому інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальними експертними комісіями, - у розмірі, що визначається у відсотках 100-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ступеня втрати працездатності. При цьому розмір грошової допомоги не повинен бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, установлений законом для працездатних осіб»;
		пункт 4 викласти в наступній редакції:
		«Якщо працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми».
		Позов мотивований тим, що у період з 19 грудня 1990 року по 30 серпня 2005 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, звільнений за станом здоров`я. 22 грудня 2005 року йому встановлено III групу інвалідності та 40% втрати працездатності, за що він отримав страхове відшкодування. Після повторного огляду 10 березня 2023 року йому встановлено II групу інвалідності та 65% втрати працездатності, у зв`язку з чим позивач вважає, що набув право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
		Законом України від 06 квітня 2017 року № 2004-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2004-VIII) було збільшено розмір одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, поліцейським та їхнім сім`ям у разі смерті, встановлення інвалідності чи втрати працездатності. Кабінет Міністрів України був зобов`язаний привести свої            нормативно-правові акти у відповідність до цього Закону.
		Однак через втрату чинності Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі - Закон № 565-XII) на момент набрання чинності Законом № 2004-VIII, зміни щодо збільшення одноразової грошової допомоги працівникам міліції не були внесені до Порядку         № 850. Позивач вважає, що бездіяльність Кабінету Міністрів України призводить до дискримінації працівників міліції порівняно з поліцейськими та військовослужбовцями. Він також наголошує на необхідності внесення змін до пункту 4 Порядку № 850, оскільки чинні положення обмежують право працівників міліції на отримання підвищеної одноразової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності протягом 2 років, на відміну від військовослужбовців, поліцейських та їхніх сімей, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 06 квітня 2022 року у справі № 3-192/2020 (465/20).
		Короткий зміст рішень судів І та ІІ інстанцій
		2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що права та інтереси позивача не є порушеними. За позивачем, як колишнім працівником міліції, зберіглося лише право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги. Зокрема, це право виникає у зв`язку із встановленням інвалідності за певних обставин. Воно може бути реалізовано через механізм, визначений Порядком №850. За відсутності прямої вказівки в законі щодо зобов`язання Кабінету Міністрів України внести певні зміни до Порядку №850, не можна дійти висновку про бездіяльність відповідача та визнати її протиправною. У Кабінету Міністрів України відсутні повноваження самостійно визначати нормативно-правові акти, які підлягають приведенню у відповідність до положень Закону №2004-VIII. Відмінність у правовому регулюванні розмірів грошових виплат різних категорій осіб, передбачена профільним законодавством, не є дискримінаційною.
		II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		3. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати вищенаведені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог або направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
		В обґрунтування підстави касаційного оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року позивач вважає, що для правильного вирішення спірних правовідносин у цій справі № 320/24963/23 існує необхідність відступити від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 711/1837/18, з огляду на те, що підхід, застосований у цій справі, є вочевидь застарілим. Зазначена постанова була ухвалена ще у 2020 році, коли перед Україною не стояли виклики, пов`язані з війною. А обставини які впливають на вказані правовідносини на теперішній час, з урахуванням військової агресії російської федерації проти України, коли поруч з кадровими військовими на захист Батьківщини стали й колишні працівники органів внутрішніх справ, які також як і всі інші військові в результаті бойових дій і виконання службових обов`язків отримують поранення, контузії і захворювання та в зв`язку з цим і право на одноразову грошову допомогу у більшому розмірі, правове врегулювання строкових обмежень на отримання якої, наразі врегульоване пунктом 4 Порядку №850, - не відповідає критеріям «якості закону» та є неефективним в сучасних умовах у зв`язку зі змінами, які відбулися за останні роки у суспільстві.
		02 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшла адміністративна справа № 320/24963/23.
		10 жовтня 2024 року до Верховного Суду від представника третьої особи - Міністерства внутрішніх справ України - надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник Міністерства просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. У відзиві зазначено, що наведена скаржником підстава для відступу від висновку щодо застосування норми права є необґрунтованою, оскільки аргументи щодо факту збройної агресії російської федерації проти України, а також участі колишніх працівників органів внутрішніх справ у бойових діях, жодним чином не стосуються касатора.
		14 жовтня 2024 року до Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Кабінет Міністрів України просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. У відзиві відповідач вказує на відсутність обґрунтованих підстав для відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 22 жовтня 2020 року у справі № 711/1837/18. Також відповідач наголошує на відсутності законодавчого обов`язку Кабінету Міністрів України вносити зміни до положень оскаржуваної постанови, оскільки в Законі № 565-XII відсутня норма зобов`язального характеру, яка б покладала на уряд такий обов`язок.
		ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Артемівським МВ УМВС України в Донецькій області 26 червня 2002 року.
		У постанові ВЛК УМВС України в Донецькій області №122 від 21 листопада 2005 року захворювання позивача визнано пов`язаним з проходженням служби в ОВС.
		22 грудня 2005 року позивачу було встановлено III групу інвалідності та 40% втрати працездатності, після чого проведено виплату страхового відшкодування з обов`язкового особистого страхування працівників МВС України в розмірі 21060,00 грн., про що зазначено у позовній заяві та у відзиві на позовну заяву.
		Наказом ГУ МВС у Донецькій області від 27 грудня 2006 року №457 по особовому складу внесено часткові зміни до пункту наказу УМВС області від 25 серпня 2005 року №267о/с, відповідно до яких майор міліції ОСОБА_1 вважається звільненим з ОВС за пунктом 64 «в» (через обмежений стан здоров`я).
		Довідкою МСЕК серії 12ААА №012701 від 10 березня 2023 року позивачу встановлено ступінь втрати працездатності 65%, з врахуванням 40%, встановлених 22 грудня 2005 року згідно постанови ВЛК УМВС №122 віл 21 листопада 2005 року. Причина втрати працездатності: травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків.
		Довідкою МСЕК серії 12 ААВ №740442 від 03 квітня 2023 року при повторному огляді позивачу встановлено II групу інвалідності, травма пов`язана з виконанням службових обов`язків.
		Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Управлінням соціального захисту населення Червоноградської РДА 11 квітня 2023 року, позивач є особою з інвалідністю II групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
		Позивач вважає, що у зв`язку з встановленням вищої групи інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі. Водночас чинне правове регулювання звужує зміст і обсяг його прав і свобод як працівника міліції порівняно з поліцейськими та військовослужбовцями, фактично обмежуючи його право на отримання підвищеної допомоги на належному рівні.
		Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення змін до пунктів 3 та 4 Порядку № 850 в частині збільшення розмірів одноразової грошової допомоги та вилучення обмеження у два роки для виплати різниці у разі встановлення вищої групи інвалідності за результатами повторного огляду, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		5. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		6. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд зазначає наступне.
		7. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		8. Предметом спору у цій справі є визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення змін до пунктів 3 та 4 Порядку № 850 у частині збільшення розміру одноразової грошової допомоги працівникам міліції, а також усунення обмеження щодо терміну її повторної виплати у разі встановлення вищої групи інвалідності. Позивач вважає, що така бездіяльність призвела до порушення його прав на рівний соціальний захист порівняно з військовослужбовцями та поліцейськими.
		9. Частиною шостою статті 23 Закону № 565-XII передбачалось, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
		10. 07 листопада 2015 року набув чинності Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII). Пунктом 5 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VIII Закон України «Про міліцію» визнано таким, що втратив чинність. Водночас, згідно з абзацом 3 пункту 15 Закону № 580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
		11. На реалізацію вимог статті 23 Закону №565-XII Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 21 жовтня 2015 №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» (Порядок №850). Цей порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.
		12. Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі:
		1) загибелі (смерті) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов`язків - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частками членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого).
		Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.
		Заява про відмову від отримання грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку.
		Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) працівника міліції визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
		2) установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі:
		250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи;
		200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи;
		150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи;
		3) часткової втрати працездатності працівником міліції без установлення йому інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальними експертними комісіями, - у розмірі, що визначається у відсотках 100-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ступеня втрати працездатності. При цьому розмір грошової допомоги не повинен бути меншим за 20-кратний прожитковий мінімум, установлений законом для працездатних осіб, та більшим за 100-кратний прожитковий мінімум, установлений законом для працездатних осіб.
		Якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		13. Статтею 1 Закону №2004-VIII внесено зміни до таких законів України:
		1. У Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»:
		1) текст статті 16-2 викладено в такій редакції:
		« 1. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
		а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;
		500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;
		б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
		2. Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року»;
		2. Статтю 21 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» доповнено частиною шостою такого змісту:
		«У разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, працівників поліції під час безпосередньої участі в антитерористичній операції одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі та порядку, визначених законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та «Про Національну поліцію».
		3. У частині першій статті 99 Закону України «Про Національну поліцію»:
		1) у пункті 1 цифри «500» замінено цифрами « 750»;
		2) у пункті 3: у підпункті «а» цифри « 250» замінено цифрами « 400»; у підпункті «б» цифри « 200» замінено цифрами « 300»; у підпункті «в» цифри « 150» замінено цифрами « 250».
		Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону №2004-VIII визначено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.
		Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону №2004-VIII на Кабінет Міністрів України покладено обов`язок привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
		14. Тобто, положеннями Закону №2004-VIII збільшено розмір одноразової грошової допомоги, визначений законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про боротьбу з тероризмом» та «Про Національну поліцію».
		15. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, у 2005 році позивачу було встановлено III групу інвалідності, захворювання пов`язане з виконанням службових обов`язків. У 2023 році, за результатами повторного огляду, йому встановлено II групу інвалідності також у зв`язку з виконанням службових обов`язків.
		16. Позивач вважає, що після встановлення вищої групи інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі - 300-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
		17. У зв`язку з цим позивач оскаржує бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невнесення змін до Порядку № 850, які б передбачали збільшення розміру одноразової грошової допомоги працівникам міліції після встановлення їм вищої групи інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання службових обов`язків, або інвалідності, що виникла в період служби в органах внутрішніх справ.
		18. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		19. Статтею 113 Основного Закону визначено, що Кабінет Міністрів України у своїй дальності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
		20. За змістом статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції і законів України.
		21. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року №794-VII Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		22. Статтею 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України віднесено виконання законів України.
		23. За правилами частини першої статті 4 цього Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
		24. Відповідно до частин першої-третьої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
		25. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
		26. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
		27. За правилами частини першої статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
		28. Підсумовуючи викладене можна зробити висновок, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, уповноважений видавати акти нормативного характеру, що видаються у формі постанов на основі та на виконання законів України.
		29. Підзаконний характер цих актів є їх визначальною характеристикою у контексті допущення органом виконавчої влади протиправної бездіяльності щодо невнесення змін до          нормативно-правового акту підзаконного характеру.
		30. Згідно з положеннями статті 5 КАС України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або інтереси.
		31. Таким чином, право на звернення до суду за захистом виникає у разі порушення прав, свобод або інтересів особи внаслідок протиправних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
		32. З аналізу правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 320/5970/17, вбачається, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце тоді, коли такий суб`єкт, маючи встановлений законом обов`язок вчинити конкретні дії, не виконує їх, незважаючи на об`єктивну необхідність і реальну можливість їх реалізації.
		33. Аналогічне розуміння протиправної бездіяльності міститься у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 464/5990/16-а, згідно з якою для визнання бездіяльності протиправною недостатньо лише факту її настання - необхідно з`ясувати причини, умови, тривалість такої бездіяльності, її вплив на права особи та можливість припинення.
		34. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує бездіяльність Кабінету Міністрів України, вимагаючи зобов`язати Уряд внести зміни до нормативного акта.
		35. У постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 816/1790/18 роз`яснено зміст дискреційних повноважень, під якими розуміються повноваження, що надають органу влади можливість приймати управлінські рішення з урахуванням певної свободи розсуду, обираючи з кількох варіантів юридично допустимих рішень.
		36. Такі повноваження можуть бути закріплені, зокрема, через оціночні поняття («у виключних випадках», «орган може дозволити» тощо), або ж шляхом делегування органу права самостійно приймати рішення в разі настання певних юридичних фактів.
		37. Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 826/9727/16 дійшов висновку, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише за умови, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		38. Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №2340/2921/18.
		39. Підсумовуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у Законі №2004-VIII відсутня безпосередня вказівка на необхідність внесення змін до Порядку № 850, що, відповідно, не створює для Кабінету Міністрів законодавчо визначеного обов`язку вчиняти такі дії. Крім того, без чинного профільного закону, який би прямо зобов`язував Кабінет Міністрів України змінити пункти 3 та 4 Порядку № 850 в аспектах, зазначених позивачем (щодо збільшення розміру одноразової грошової допомоги та перегляду строків звернення у разі встановлення вищої групи інвалідності), відсутність таких змін не може визнаватися протиправною бездіяльністю. При цьому Кабінет Міністрів України не має повноважень на власний розсуд визначати, які саме нормативно-правові акти потребують приведення у відповідність до Закону №2004-VIII, якщо в самому Законі відсутні безпосередні вказівки щодо зміни регулювання стосовно колишніх працівників міліції.
		40. Отже, вимога позивача щодо зобов`язання Кабінету Міністрів України вчинити певні дії, зокрема - внести зміни до постанови,  є необґрунтованою, оскільки така вимога спрямована на втручання у дискреційні повноваження Кабінету Міністрів України, що суперечить положенням Конституції України, законам України та усталеній судовій практиці.
		41. Щодо твердження позивача про наявність диспропорції у розмірах одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції та працівникам поліції, незважаючи на те, що підстави для її призначення залишилися незмінними, слід зазначити таке.
		42. На переконання скаржника, починаючи з 06 квітня 2017 року і до теперішнього часу виникла дискримінаційна ситуація, коли Законом № 2004-VIII були внесені зміни щодо розміру одноразової грошової допомоги до Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Водночас Кабінет Міністрів України, на думку скаржника, проявив бездіяльність, оскільки не вніс відповідні зміни до Порядку № 850.
		43. Оскільки на момент набрання чинності Законом України № 2004-VIII - з 06 квітня 2017 року, Закон № 565-XII вже втратив чинність (з 07 листопада 2015 року), зміни щодо розміру одноразової грошової допомоги працівникам міліції до нього внесені не були.
		44. Крім того, скаржник, посилаючись на пункт 3 Прикінцевих положень Закону України                № 2004-VIII, стверджує, що Кабінет Міністрів України був зобов`язаний привести свої нормативно-правові акти, зокрема Порядок № 850, який регулює виплати працівникам міліції, у відповідність до цього Закону, проте не зробив цього.
		45. Суди попередніх інстанцій вказали, що такі доводи сформовано внаслідок хибного тлумачення положень законодавства України. З таким висновком погоджується Верховний Суд з огляду на нижчевикладене.
		46. До набрання чинності Законом № 580-VIII, тобто до 07 листопада 2015 року, право та порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано статтею 23 Закону №565-ХІІ та Порядком № 850, відповідно.
		47. Відповідно до частини шостої статті 23 Закону № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
		48. Отже, Кабінет Міністрів України, відповідно до вимог частини третьої статті 23 Закону            № 565-XII, наділений повноваженнями встановлювати порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
		49. Згідно з вимогами частини першої статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
		50. З метою встановлення порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ Урядом прийнято постанову від 21 жовтня 2015 року № 850 - Порядок № 850.
		51. Порядок № 850, прийнятий відповідно до вимог пункту 2 розділу II «Прикінцевих положень» Закону України від 13 лютого 2015 року № 208-VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції».
		52. До набрання чинності цим Законом виплата одноразової грошової допомоги здійснювалась відповідно по Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707.
		53. Зазначеним вище Законом запроваджено іншу базу нарахування одноразової грошової допомоги зі збільшенням її розмірів та змінено категорію осіб, які мають право на її отримання.
		54. Метою постанови є затвердження порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника.
		55. Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі: установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи: 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
		56. Підстави надання одноразової грошової допомоги, категорія осіб, які мають право на отримання зазначеної допомоги, а також розмір такої допомоги, встановлені статтею 23 Закону № 565-XII ідентичні тим, які визначені Порядком № 850.
		57. Отже, розмір одноразової грошової допомоги визначений Законом № 565-XII, а Порядком      № 850 встановлено процедуру та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
		58. Прикінцевими положеннями Закону № 2004-VIII визначено вичерпний перелік осіб, яким передбачено підвищення розміру одноразової грошової допомоги, відповідно до законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про боротьбу з тероризмом» та «Про Національну поліцію», однак колишні працівники міліції до цього переліку не належать. Таким чином, твердження скаржника про наявність дискримінації або диспропорції у виплатах не знаходить правового обґрунтування.
		59. Щодо визначення строків, передбачених пунктом 4 Порядку № 850, слід зазначити наступне.
		60. Відповідно до пункту 4 Порядку № 850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		61. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_2 зазначав, що пункт 4 Порядку №850 суперечить нормам статті 23 Закону № 565-XII, оскільки встановлює обмежувальний строк на отримання одноразової грошової допомоги.
		62. За змістом пункту 15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом № 565-XII зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VIII.
		63. До набрання чинності Законом № 580-VIII, тобто до 07 листопада 2015 року, право та порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано статтею 23 Закону № 565-ХІІ та Порядком № 850, відповідно.
		64. Згідно з пунктом 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
		65. Підпунктом 2 пункту 3 Порядку № 850 також визначено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
		66. Відповідно до пункту 4 Порядку № 850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		67. Колегія суддів зазначає, що за своєю суттю одноразова грошова допомога є одноразовою виплатою, гарантованою державою у зв`язку із, зокрема, встановленням інвалідності працівникові міліції, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
		68. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що процедура перегляду розміру вже призначеної та виплаченої одноразової грошової допомоги у зв`язку зі зміною обставин, наданням нових документів, передбачає виплату лише різниці між виплаченою та нарахованою сумою у зв`язку із встановленням згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи чи іншої причини інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності під час повторного огляду. Визначення у такій процедурі строків є важливим для правового регулювання таких відносин, оскільки за загальним правилом суб`єктивні права та юридичні обов`язки їхніх учасників виникають, розвиваються та припиняються у певний час. Строки забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов`язках суб`єктів.
		69. Положеннями статті 23 Закону № 565-XII не передбачено права працівника органів внутрішніх справ на виплату одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми у зв`язку із підвищенням групи чи визначенням іншої причини інвалідності або збільшенням відсотку втрати працездатності під час повторного огляду МСЕК.
		70. Тобто, норми Порядку №850 доповнюють норми статті 23 Закону № 565-XII додатковою гарантією для працівників органів внутрішніх справ, проте встановлюють певні обмеження, за дотримання яких зазначена додаткова гарантія досягається.
		71. Законом №565-XII визначені строки отримання одноразової грошової допомоги вперше, а спірний пункт Порядку №850 регулює відносини щодо доплати до вже отриманої одноразової грошової допомоги, тобто регулює суттєво інші правовідносини.
		72. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд розглядав справу щодо застосування положень статті 23 Закону № 565-XII та пункту 4 Порядку №   850. Зокрема, у постанові від 22 жовтня 2020 року у   справі   №   711/1837/18 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків:
		(1) із втратою чинності з 07 листопада 2015 року Законом № 565-XII право на отримання одноразової грошові допомоги за працівниками міліції збереглося відповідно до пункту 15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VII і здійснюється в порядку та на умовах, визначених Порядком № 850;
		(2) Закон № 565-XII, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VII, так само як і Закон №580-VII не містять положень щодо можливості отримання відповідною категорією осіб одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми;
		(3) положення щодо отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням працівникові міліції під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності (виплату різниці у розмірах одноразової грошової допомоги) визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду та міститься виключно у пункті 4 Порядку № 850;
		(4) передбачені пунктом 4 Порядку № 850 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності застосовуються починаючи з 31 жовтня 2015 року - з дня набрання чинності вказаним Порядком;
		(5) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності незалежно від дати, коли їх встановлено вперше до 31 жовтня 2015 року чи після.
		73. Доводи касаційної скарги про необхідність відступу від зазначеного висновку з огляду на його нібито застарілість та неприйнятність підходу, застосованого у цій справі, не знайшли підтвердження та є необґрунтованими.
		74. Тому Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутністі ознак бездіяльності відповідача щодо невнесення змін до пункту 4 Порядку № 850.
		75. Щодо посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року №1- р(ІІ)/2022 (щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), колегія суддів зазначає таке.
		76. Це Рішення Конституційного Суду України стосується норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тоді як спірні правовідносини виникли щодо правомірності пункту 4 Порядку 850, який доповнює норми статті 23 Закону №565-ХІІ додатковою гарантією для працівників органів внутрішніх справ.
		77. Законом №565-ХІІ визначені строки отримання одноразової грошової допомоги вперше, а спірний пункт Порядку 850 регулює відносини щодо доплати до вже отриманої одноразової грошової допомоги, тобто регулює інші правовідносини і надає право на отримання доплати до вже отриманої допомоги протягом певного часу.
		78. Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2023 року у справі №260/1656/22, аналізуючи положення Рішення № 1-р(ІІ)/2022, вказав, що Конституційний Суд України обґрунтовував необхідність прийняття вказаного рішення перебуванням України в умовах воєнного стану з   24   лютого 2022 року та наголосив на необхідності надання відповідних гарантій, а також посиленого соціального захисту саме військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у відсічі збройної агресії рф проти України.
		79. Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що в умовах збройної агресії повномасштабного характеру законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України. Виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.
		80. Як установлено судовими інстанціями, позивач мав спеціальне звання "майор міліції", проходив службу в органах внутрішніх справ, звідки і був звільнений, у 2005 році отримав III групу інвалідності, а у 2023 році йому встановлено II групу інвалідності, на нього розповсюджуються положення Закону №565-ХІІ та Порядку № 850.
		81. Крім того, позивач з 2005 року не проходив службу в органах внутрішніх справ і встановлення ІІ групи інвалідності відбулося не під час проходження відповідної служби, оскаржуване положення Порядку № 850, і     Рішення     №   1-р(ІІ)/2022 ухвалені після того, як позивач перестав бути учасником відповідних правовідносин.
		82. В той же час, як зазначалось раніше, Рішення Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022 стосується питання відповідності пункту 4 статті 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», обумовлено необхідністю прийняття вказаного рішення перебуванням України в умовах воєнного стану з 24 грудня 2022 року, необхідністю надання відповідних гарантій, а також посиленого соціального захисту саме військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у відсічі збройної агресії рф проти України. Отже, враховуючи встановлені обставини у цій справі та позовні вимоги позивача, це Рішення не може слугувати безумовною підставою для внесення змін до пункту 4 Порядку №850.
		83. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі № 640/15350/21.
		84. Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами порядку розгляду справи про визнання нечинним нормативно-правового акта колегія суддів зазначає таке.
		85. Стаття 264 КАС України визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень.
		86. Згідно з частиною другою цієї статті, право на оскарження нормативно-правового акта мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктами правовідносин, у яких цей акт підлягає застосуванню.
		87. Частини четверта-сьома статті 264 КАС України передбачають спеціальний процесуальний порядок, зокрема обов`язок відповідача за ухвалою суду опублікувати оголошення про відкриття провадження в офіційному виданні. Таке оголошення має містити вимоги позивача, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду. Якщо оголошення опубліковане належним чином і в установлені строки, вважається, що всі заінтересовані особи повідомлені належним чином, а скарги таких осіб, які не брали участі в справі, залишаються без розгляду.
		88. У постанові від 27 квітня 2021 року у справі №260/1336/18 Верховний Суд зазначив: «Зважаючи на можливість багаторазового застосування нормативно-правового акта та поширення відповідних вимог на невизначене коло осіб, у випадку відкриття провадження у справі щодо оскарження нормативно-правового акта відповідач повинен виконати покладений на нього судом обовязок опублікувати оголошення про це у виданні, в якому вказаний акт був або мав бути офіційно оприлюднений з урахуванням правил Указів Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ним чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97, «Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 13 грудня 1996 року № 1207/96. Недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта».
		89. Водночас у справі № 320/24963/23 предметом спору є не нормативно-правовий акт як такий, а оскарження бездіяльності Кабінету Міністрів України, що полягає у невнесенні змін до пунктів 3 та 4 Порядку № 850. Враховуючи зазначене, Суд не вбачає підстав для застосування спеціального порядку, передбаченого частиною четвертою статті 264 КАС України, зокрема, обов`язку щодо публікації оголошення. Доводи касаційної скарги про порушення судами порядку розгляду справи про визнання нормативно-правового акта нечинним є безпідставними.
		90. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення цього позову.
		91. За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій законні і не можуть бути скасовані, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права, що застосовуються до цих правовідносин; у них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		92. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте у передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		93. З огляду на результат розгляду цієї справи судові витрати відповідно до вимог статті 139 КАС України не розподіляються.
		Керуючись статтями 139, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року у справі № 320/24963/23 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                В. М. Бевзенко
		Судді                                                                                                    В. М. Кравчук
		                                                                                                    С. М. Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...