Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/19104/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 08.05.2025.
Дата набрання законної сили: 30.04.2025
Номер судового провадження: 61-1745ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 752/19104/19
		провадження № 61-1745св25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Ситнік О. М.
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1  на постанову Київського апеляційного суду                              від 13 грудня 2024 року в складі колегії суддів Невідомої Т. О.,                                Нежури В. А., Соколової В. В.
		 
		у справі за позовом  ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати (доплати) за збільшений обсяг робіт, зобов`язання нарахувати та стягнути заробітну плату за нічний час роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати за роботу у вихідні дні, відшкодування моральної шкоди та
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовної заяви
		У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяв про збільшення та доповнення позову, просила:
		- визнати її звільнення з посади старшого майстра костюмерної служби з
		16 серпня 2019 року в зв`язку зі скороченням посади і відмовою від переведення на іншу роботу незаконним та поновити на роботі з 17 серпня                     2019 року;
		- змінити формулювання причини звільнення в точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону;
		- виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки з вини власника;
		- стягнути з відповідача заробітну плату (основну) за час вимушеного прогулу в розмірі 483 956,34 грн за період із 17 серпня 2019 року до 17 листопада
		2023 року;
		- стягнути з відповідача заробітну плату (доплату) за збільшений обсяг робіт поряд з виконанням основної роботи, за виконання додаткової роботи посадових обов`язків костюмера V розряду, встановленої у зв`язку з виробничою необхідністю, виходячи з розміру місячного посадового окладу костюмера V розряду за період роботи з 01 жовтня 1996 року до дня звільнення 16 серпня 2019 року в розмірі 551 189,18 грн;
		- відшкодувати завдану моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн;
		- зобов`язати відповідача нарахувати невиплачену під час звільнення заборгованість із заробітної плати (доплати) за нічний час роботи за період
		з 21 червня 1991 року;
		- стягнути з відповідача заробітну плату за святкові дні в період із 2014 року до червня 2017 року з урахуванням суми доплати до заробітної плати за виконання додаткової роботи за збільшений обсяг робіт (суміщення);
		- вирішити питання про розподіл судових витрат.
		Посилалася на те, що 21 червня 1991 року її  було прийнято на роботу до відповідача на посаду костюмера V розряду, останнім часом вона працювала на посаді старшого майстра костюмерної служби. 11 червня 2019 року дирекцією відповідача прийнято рішення про реорганізацію костюмерної служби театру та скорочення, зокрема, її посади, яке оформлене наказом № 122 «Про скорочення штату та реорганізацію костюмерної служби». Вважала наказ незаконним і безпідставним, оскільки рішенням профспілкового комітету, членом якої вона є, надано обґрунтовану відмову в наданні згоди на розірвання безстрокового трудового договору, однак відповідач все ж видав наказ про її звільнення                          від 16 серпня 2019 року № 641-к на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України. З 16 липня 2019 року                           до 14 серпня 2019 року вона перебувала у відпустці і саме в цей час відповідач звернувся до професійної спілки з проханням надати дозвіл на її звільнення. Відповідачем не враховано переважне право на залишення на роботі, вона має високий рівень кваліфікації, значний досвід роботи в цій сфері та безперервний стаж роботи з 21 червня 1991 року. Вказувала, що із списком вакантних посад не була ознайомлена 11 червня 2019 року, а отримала лист із списком вакансій станом на 04 липня 2019 року, який не містив розміру посадових окладів, і лише частково ці оклади зазначалися в списку вакансій станом на 12 липня                           2019 року.
		Також вказувала, що згідно з наказом відповідача від 01 травня 1995 року                      № 265-к їй встановлено доплату в розмірі 67 % від основного окладу за суміщення посад, однак таку доплату вона не отримувала, оскільки без її відома прийнято наказ від 23 жовтня 1996 року № 657-к, яким знято відповідну доплату.  Її з указаним наказом не ознайомлено, вона продовжувала виконувати обов`язки костюмера V розряду, тому відповідач зобов`язаний виплатити їй відповідну заробітну плату з 01 жовтня 1996 року до дати звільнення.  Їй не нарахована і не виплачена заробітна плата за нічний час роботи за весь період праці, а також не були сплачені доплати до заробітної плати за святкові дні, у трудовій книжці неправильно зазначено формулювання причин звільнення. Такими діями відповідач їй завдав моральної шкоди, які полягають у незаконному звільненні, виконанні посадових обов`язків за сумісництвом без визначеної законодавством оплати праці, вона до цього часу перебуває у нервовому напруженні, що потребує додаткових зусиль для організації свого життя. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		29 листопада 2023 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано звільнення ОСОБА_1 - старшого майстра костюмерної служби з
		16 серпня 2019 року у зв`язку зі скороченням посади і відмовою від переведення на іншу роботу згідно з наказом  Державного підприємства (далі -                                      ДП) «Національний академічний театр опери та балету України імені                                Т. Г. Шевченка» від 16 серпня 2019 року № 641-к незаконним. 
		Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого майстра костюмерної служби ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» з 17 серпня 2019 року.
		Стягнуто з ДП «Національний академічний театр опери та балету України                       імені Т. Г. Шевченка» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 419 080,30 грн за період із 17 серпня 2019 року до 29 листопада 2023 року; 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
		Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого майстра костюмерної служби ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
		Задовольняючи позовні вимоги в частині незаконності скорочення та звільнення позивачки, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем не дотримано процедури звільнення, зокрема, щодо строків повідомлення профспілкового органу, врахування відмови профспілкового органу стосовно можливого вивільнення працівника, а викладені обставини виключають можливість визнання факту дотримання процедури вивільнення позивачки із займаної посади та є підставою для безумовного поновлення її на роботі.
		13 грудня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Апеляційну скаргу ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» задоволено.
		Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року в частині вирішення позовних вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову в наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, тому посилання заявниці на відсутність у суду повноважень здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету, не можна визнати правильним. Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. За висновком профспілки змінами до штатного розпису не передбачено скорочення штату і економного використання бюджетних коштів відповідача. Проте в результаті змін відповідно до наказу від 11 червня 2019 року № 122 відбулося скорочення посад костюмерної служби театру. Підставою звільнення ОСОБА_1 є не зміни до штатного розпису, а реорганізація костюмерної служби, що суд першої інстанції не взяв до уваги та помилково виснував про задоволення позову ОСОБА_1 у частині поновлення її на роботі. Рішення профспілкового органу «Вільна опера» про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору є неаргументованим та не містить посилання на будь-яке правове обґрунтування незаконності звільнення ОСОБА_1 або посилань на неврахування роботодавцем фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з позивачем є порушенням її законних прав. 
		Вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, а тому також задоволенню не підлягають. Вина відповідача в затримці видачі трудової книжки не доведена. Оскільки до трудових функцій ОСОБА_1 було додано виконання обов`язків іншого працівника на час тимчасової відсутності (вакантної посади) такого працівника, положення статті 105 КЗпП України на зазначені правовідносини не розповсюджуються, а, отже, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення заробітної плати за виконання додаткової роботи посадових обов`язків костюмера V розряду, задоволенню не підлягають. Установивши, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів роботи позивачки у вихідні чи святкові дні понад оплачені відповідачем, суд обґрунтовано виснував про відмову в задоволенні позову в цій частині. Відповідної копії посадової інструкції для посад позивачки під час перебування її в різні часи в трудових відносинах з відповідачем, з яких би вбачалося, що в посадові обов`язки позивачки входила робота в нічний час, не надано. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		11 лютого 2025 року ОСОБА_1  звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2024 року, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу на підставі нових доказів, які не подавалися до суду першої інстанції (т. 9,                                  а. с. 1-55), без надання відповідачем доказів неможливості їх вчасного подання. 
		Апеляційний суд безпідставно досліджував правомірність обґрунтування незгоди профспілки із її звільненням.  
		З 01 травня 1995 року їй збільшено обсяг роботи в межах посадових обов`язків костюмера V розряду і до дня звільнення цей обсяг не зменшувався. Це можуть підтвердити свідки, докази розподілу обсягу робіт між костюмерами, афіші театру та зайнятість костюмерів у виставах, фотокопії костюмів. Тому скасування доплати за виконання роботи за посадою костюмера Vрозряду з                 01 жовтня 1996 року є незаконним. Вона не підписувала подання від 05 травня 1995 року щодо збільшення обсягу робіт за суміщенням посад, її підпис, як і підпис ОСОБА_2 в поданні є підробленим (т. 1, а. с. 39). 
		Їй не виплачено заробітну плату за роботу в нічний час та святкові дні (т. 2,                       а. с. 142-152). Нічні години можливо побачити тільки в афішах вистав та особистих рахунках. У забезпеченні й витребуванні доказів, проведенні експертизи суд відмовив безпідставно. 
		Суд неправильно розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу, адже її заробітна плата за травень 2019 року склала 9 791,25 грн, а не                         9 135,00 грн, і костюмерна служба працює за шестиденним робочим тижнем. 
		Відповідач не видав їй наказ та затримав видачу трудової книжки до 03 серпня 2023 року. 
		Суд не врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19, в постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19, від 29 вересня 2021 року в справі № 754/6429/19, про те, що відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою поновлення працівника на роботі; під час вирішення спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності штату або працівників; щодо порядку розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 
		У Галич А. С. , яка подала й підписала апеляційну скаргу від імені відповідача, були відсутні повноваження на представництво інтересів ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка». Крім того, в Галич А. С. наявний конфлікт інтересів: вона представляє ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» й одночасно є начальником юридичної служби цієї установи. 
		Справу розглянуто неповноважним складом апеляційного суду, адже суддя Нежура В. А. не пройшов кваліфікаційне оцінювання суддів; колегія суддів Невідома Т. О.,  Нежура В. А., Верланов С. М. не призначалася на посаду «професійного судді» та не можуть професійно здійснювати судочинство. 
		Юридична особа ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» не має електронного кабінету, хоча це є обов`язком, тому апеляційну скаргу ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» необхідно було повернути. 
		Позиція інших учасників справи
		 
		Відзив представника ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» - адвоката Галич А. С. на касаційну скаргу ОСОБА_1 ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року повернуто заявнику без розгляду. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		21 червня 1991 року позивачку прийнято на роботу до ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» костюмером                       V розряду.
		15 листопада 1993 року ОСОБА_1 переведено на посаду костюмера високої кваліфікації.
		09 січня 2001 року у зв`язку із змінами в штатному розписі ОСОБА_1 переведено на посаду костюмера VI розряду костюмерної служби.
		01 січня 2002 року ОСОБА_1 переведена на посаду старшого майстра костюмерної служби у зв`язку із змінами в штатному розписі.
		16 серпня 2019 року ОСОБА_1 звільнено у зв`язку зі скороченням посади і відмовою від переведення на іншу роботу на підставі наказу від 16 серпня                   2019 року № 641-к.
		Листом Міністерства культури України від 22 травня 2019 року                                           № 2924/7-2/13-19, погоджена структура ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» з 01 травня 2019 року, зокрема: IV Художньо-постановочна частина - костюмерна служба: відділ експлуатації чоловічих костюмів, відділ експлуатації жіночих костюмів, відділ експлуатації сценічного взуття.
		Наказом відповідача від 11 червня 2019 року № 122 скорочено: структурну одиницю - Відділ підготовки та супроводження державних закупівель та відповідно, посади: начальника відділу підготовки та супроводження державних закупівель - 1 од. та фахівця з державних закупівель Відділу підготовки та супроводження державних закупівель - 1 од. (вакантна посада), а також скорочено штат і реорганізовано костюмерну службу, скорочено посаду старшого майстра - 1 од., яку обіймала ОСОБА_1 .
		Зі штатного розпису виведено (Художньо-постановочна частина) Костюмерна служба 28 посад, а введено до штатного розпису 27 посад. 
		Відповідно списку вакантних посад в ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» станом на 11 червня 2019 року в Художньо-постановочній частині наявні 18 одиниць незайнятих посад.
		Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення підтверджено, що позивачка 25 червня 2019 року отримала повідомлення про заплановане звільнення від 11 червня 2019 року, що також підтверджується актом працівників установи від 14 червня 2019 року.
		Згідно з актом від 11 червня 2019 року ОСОБА_1 відмовилася від отримання повідомлення про заплановане звільнення та ознайомлення зі списком вакантних посад.
		Згідно з актом від 04 липня 2019 року ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення зі списком вакантних посад в приміщенні театру, а також від отримання повідомлення про заплановане звільнення від 11 червня 2019 року.
		Список вакантних посад ОСОБА_1  отримала 08 липня 2019 року.
		Згідно з актом працівників відповідача від 12 липня 2019 року ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення зі списком вакантних посад станом на 12 липня 2019 року.
		Актами працівників ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» від 16 серпня 2019 року підтверджено, що позивачка відмовилася від ознайомлення зі списком вакантних посад станом на 16 серпня 2019 року, жодної посади з метою переведення та продовження роботи в театрі не обрала, а також відмовилась від підпису про ознайомлення з наказом від 16 серпня 2019 року № 641-к.
		17 липня 2019 року генеральний директор театру звернувся до профспілки з поданням, у якому просив надати згоду на звільнення ОСОБА_1 з 16 серпня 2019 року в зв`язку зі скороченням посади та відсутністю згоди щодо переведення на іншу посаду.
		Рішенням, прийнятим за наслідками засідання профспілкового комітету  «Вільна опера» від 15 серпня 2019 року, відмовлено в наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 з огляду на невідповідність процедури скорочення вимогам чинного законодавства.
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
		 
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Щодо поновлення на роботі
		 
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		 
		Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		 
		Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).
		 
		Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
		 
		Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		 
		Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (частини перша-третя статті 49-2 КЗпП України, тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		У статті 235 КЗпП України передбачено, що в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17 зазначено, що оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. 
		 
		В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України Верховний Суд керується тим, що суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення (постанови Верховного Суду                            від 15 квітня 2019 року в справі № 443/636/18, від 06 травня 2020 року в справі № 487/2191/17).
		 
		Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		 
		Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		Наказом відповідача від 11 червня 2019 року № 122 скорочено: структурну одиницю - Відділ підготовки та супроводження державних закупівель та відповідно, посади: начальника відділу підготовки та супроводження державних закупівель - 1 од. та фахівця з державних закупівель Відділу підготовки та супроводження державних закупівель - 1 од. (вакантна посада), а також скорочено штат і реорганізовано костюмерну службу, скорочено посаду старшого майстра - 1 од., яку обіймала ОСОБА_1 .
		Наказом від 16 серпня 2019 року № 641-к ОСОБА_1 звільнено з посади старшого майстра костюмерної служби у зв`язку зі скороченням посади і відмовою від переведення на іншу роботу (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
		Суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу відповідно до статті 64 Господарського кодексу України (висновки Верховного Суду в постановах від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19, від 02 квітня 2025 року в справі № 758/4824/23), норми якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин. 
		Вирішуючи відповідні трудові спори, з дотриманням принципів диспозитивності цивільного судочинства і змагальності сторін, суд перевіряє наявність законних підстав для звільнення, дотримання порядку (процедури) звільнення. 
		Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 та пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
		Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинне бути обґрунтованим.
		У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
		Згідно з частиною шостою статті 39 Закону України від 15 вересня 1999 року                 № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі - Закон № 1045-XIV) рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
		Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість виключає виникнення такого права.
		Обґрунтованість рішення профспілкового органу суд повинен оцінювати з урахуванням загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, стаття 2 ЦПК України).
		Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
		Профспілка «Вільна опера», ухвалюючи рішення про відмову в звільненні ОСОБА_1 , керувалася тим, що з наданих Міністерством культури України для порівняння копій штатних розписів ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка», введених в дію з 01 січня                       2019 року, з 10 квітня 2019 року (зі змінами), з 01 травня 2019 року, убачається: на 01 січня 2019 року - 1 219,5 штатних одиниць (місячний фонд з/п                              22 033 973,00 грн); на 10 квітня 2019 року - 1 219,5 штатних одиниць (виведення 6,5 шт. од. з одночасним введенням 6,5 штатних одиниць зі зростанням місячного фонду з/п з 75 791,50 грн до 8 181 454,50 грн); на 01 травня 2019 року - 1 219,5 штатних одиниць (місячний фонд 3/п 22 078 328,00 грн); на 01 липня 2019 року -  1 219,5 штатних одиниць (посад) відповідно до листа Міністерства культури України від 05 серпня 2019 року № 722/19-2-55-19. Тому наказ                     від 11 червня 2019 року № 122 не передбачає скорочення штату працівників, а тим більше економного використання бюджетних коштів.
		Додатково профспілка зазначила, що відповідач не виконав вимог законодавства щодо проведення попередніх консультацій з профспілкою за три місяці до наступного звільнення, не надав документів в обґрунтування скорочення штатної посади ОСОБА_1 з відповідними розрахунками, та жодних заходів щодо запобігання звільненню позивачки чи неможливості вжиття інших альтернативних наслідків, що виключають припинення трудових відносин між сторонами, а також доказів, які б підтверджували проведення передбачених статтями 42, 43 КЗпП України дій щодо ОСОБА_1 перед прийняттям рішення про її звільнення.
		Відповідно до пункту 4.6 Колективного договору жоден член профспілки не може бути звільнений з роботи з ініціативи адміністрації без попереднього погодження з профспілковим комітетом, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини першої статті 43 КЗпП України.
		Тобто рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 містить посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення позивачки. 
		Однак суд апеляційної інстанції помилково звів наведені у рішенні профспілки підстави для відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачкою до того, що за висновком профспілки скорочення штату не призведе до економного використання бюджетних коштів, а причиною реорганізації костюмерної служби була оптимізація їх використання, а не економія. 
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що звільнення позивачки проведено з порушенням вимог трудового законодавства, що є підставою поновлення її на роботі. 
		Апеляційний суд помилково скасування рішення суду першої інстанції в цій частині, тому Верховний Суд скасовує постанову апеляційного суду в частині відмови в поновленні на роботі та залишає в цій частині в силі рішення суду першої інстанції. 
		Заявниця в касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 27 травня                    2021 року в справі № 201/6689/19, від 29 вересня 2021 року в справі                                     № 754/6429/19, про те, що відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою поновлення працівника на роботі; під час вирішення спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності штату або працівників.
		Такі доводи не є обґрунтованими. 
		Висновок Верховного Суду, сформульований в постанові від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19, про те, що під час вирішення спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності штату або працівників, фактично врахований апеляційним судом, адже суд під час оцінки обставин справи досліджував лише питання про те, чи мали місце зміни в організації виробництва і праці в ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка». 
		Постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року в справі № 754/6429/19 не містить висновку про те, що відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є безумовною підставою для поновлення працівника на роботі, оскільки такий висновок суперечив би частині сьомій статті 43 КЗпП України та частині шостій статті 39 Закону № 1045-XIV стосовно необхідності обґрунтування рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору. У постанові зазначено, що апеляційний суд, пославшись на протокол профспілкового комітету від 13 січні 2020 року № 2, яким прийнято рішення щодо надання згоди на звільнення позивача, як на підставу відмови в позові, не перевірив, чи запрошувався позивач та/або його представник на засідання органу профспілки, та не встановив, чи має згода, надана на вказаному засіданні, юридичне значення. Невстановлення апеляційним судом фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, в частині дотримання роботодавцем норм трудового законодавства та процедури звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України зумовило передчасний висновок суду про відмову в задоволенні позову.
		Отже, постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року в справі                                 № 754/6429/19 стосується відмінних від цієї справи обставин та не є прикладом рішення про застосування норм права у подібних правовідносин, яке мав би врахувати апеляційний суд у цій справі. 
		Щодо вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди
		Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України«Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Згідно із статтею 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
		Апеляційний суд виснував, що вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, а тому, з огляду на відсутність підстав поновлення позивачки на роботі, в їх задоволенні необхідно відмовити. 
		Тобто через відмову в поновленні позивачки на роботі апеляційний суд не розглянув по суті вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням. 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		Верховний Суд є судом права, а не факту, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, не може самостійно вирішити справу в частині, яку по суті не розглянув суд апеляційної інстанції, тому в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		За нового розгляду справи апеляційний суд має врахувати таке. 
		Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) передбачено, що середня заробітнаплата обчислюється виходячи  з  виплат  за  останні  два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому  відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в  якому  відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата,   працівник   не   працював,   середня   заробітна  плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. 
		Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).
		Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		Суд першої інстанції керувався тим, що згідно з довідкою від 18 листопада                   2020 року № 100 нарахована ОСОБА_1 відповідачем заробітна плата становила: за травень 2019 року - 9135,00 грн за 25 робочих днів та за червень 2019 року - 9187,50 грн за 24 робочих дні (т. 6, а. с. 141).
		Суд першої інстанції розраховував середньоденну заробітну плату позивачки та загальну кількість робочих днів вимушеного прогулу з посиланням на п`ятиденний робочий тиждень ОСОБА_1 , з чим погодитися не можна. 
		Відповідно до пункту 1 розділу IV Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників Національної опери України, який є Додатком № 7 до Колективного договору, тривалість робочого часу для працівників, безпосередньо пов`язаних із проведенням вистав та репетицій, становить 7 годин за 6-денного робочого тижня, протягом яких працівник може викликатися на роботу не більше двох разів на день. У театрі встановлюється такий регламент робочого часу і часу відпочинку: а) початок денних вистав - о 12 год. 00 хв.; б) початок вечірніх вистав - о 19 год. 00 хв.; в) проведення репетицій - з 10 год. 00 хв.                                        до 22 год. 00 хв.; г) для робітників постановочної частини - початок роботи для обслуговування репетиції - о 9 год. 00 хв., для обслуговування вистави -                              о 17 год. 00 хв. (т. 7, а. с. 28).
		Тобто тривалість робочого часу старшого майстра костюмерної служби, що безпосередньо пов`язаний із проведенням вистав та репетицій, становить                      7 годин за 6-денного робочого тижня. 
		Тому доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції неправильно розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу, адже її заробітна плата за травень 2019 року склала 9 791,25 грн, а не 9 135,00 грн, і костюмерна служба працює за шестиденним робочим тижнем, підлягають оцінці апеляційним судом за нового розгляду справи із врахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого                           2022 року в справі № 755/12623/19, на яку посилається заявниця. 
		КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин.
		Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
		Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
		Апеляційний суд має встановити необхідні для правильного застосування статті 237-1 КЗпП України фактичні обставини та вирішити спір у цій частині. 
		 
		Щодо вимог про стягнення заробітної плати за виконання додаткової роботи за посадою костюмера V розряду
		Відповідно до статті 105 КЗпП України працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника.
		Під поняттям «суміщення» розуміють виконання на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації разом з основною роботою, яка обумовлена трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи.
		Сумісництво передбачає виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві.
		Колективним договором, а якщо договір не укладався наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників, можуть встановлюватися інші системи оплати праці (частина одинадцята статті  96 КЗпП України).
		Відповідно до частин другої-третьої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюється підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
		Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюється власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
		Згідно із статтею 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. 
		За статтею 6 Закону № 108/95-ВР системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, професійні стандарти та кваліфікаційні характеристики (за відсутності професійних стандартів). Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати.
		Тобто заробітна плата працівника залежить від умов виконуваної роботи на конкретній посаді. 
		Суди встановили, що відповідно до наказу від 28 квітня 1995 року № 231-к ОСОБА_1 як костюмеру високої кваліфікації встановлено доплату за виконання поряд з основною роботою обов`язків тимчасового відсутнього працівника ОСОБА_4 на період з 05 квітня 1995 року до 30 квітня 1995 року (т. 6, а. с. 53).
		Відповідно до наказу від 01 травня 1995 року № 265-к ОСОБА_1 , костюмеру високої кваліфікації костюмерної служби, встановлено доплату за суміщення вакантної посади костюмера V розряду цієї ж служби з 01 травня 1995 року в розмірі 67 % від основного посадового окладу зі збереженням раніше встановленої доплати за напруженість у роботі (т. 1, а. с. 49).
		Наказом від 03 жовтня 1996 року № 657-к з ОСОБА_1 , костюмера високої кваліфікації, знято з 01 жовтня 1996 року доплату за суміщення вакантної посади костюмера V розряду костюмерної служби, з яким позивачка ознайомлена (т. 8, а. с. 49).
		На підставі наказу відповідача від 21 лютого 2001 року № 134-к раніше встановлені ОСОБА_1 надбавки та доплати відмінено, а встановлено з                   09 січня 2001 року надбавки за високі досягнення в праці як працівнику костюмерної служби в розмірі 35 % від основного посадового окладу (т. 6,                       а. с. 199).
		Пунктом 5.4 Колективного договору, що діє в установі, передбачені доплати, зокрема за виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників та суміщення професій (посад) (т. 7, а. с. 1-62).
		Отже, встановленими в справі обставинами підтверджено, що ОСОБА_1 перебувала на посаді старшого майстра костюмерної служби, тому її заробітна плата обумовлена посадовим окладом і надбавками саме за цією посадою. 
		Виконання обов`язків вакантної посади костюмера V розряду костюмерної служби ОСОБА_1 з відповідною доплатою за суміщення посад було тимчасовим - з 01 травня 1995 року до 01 жовтня 1996 року. ОСОБА_1 обізнана з такими умовами праці, про що свідчить її підпис про ознайомлення з наказами від 01 травня 1995 року № 265-к (т. 1, а. с. 49) та від 03 жовтня                     1996 року № 657-к (т. 8, а. с. 50).
		ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що з01 травня 1995 року їй збільшено обсяг роботи в межах посадових обов`язків костюмера V розряду і до дня звільнення цей обсяг не зменшувався. Це можуть підтвердити свідки, докази розподілу обсягу робіт між костюмерами, афіші театру та зайнятість костюмерів у виставах, фотокопії костюмів. Тому скасування доплати за виконання роботи за посадою костюмера V розряду з 01 жовтня 1996 року є незаконним. Вона не підписувала подання від 05 травня 1995 року щодо збільшення обсягу робіт за суміщенням посад, її підпис, як і підпис                        ОСОБА_2 в поданні є підробленим (т. 1, а. с. 39). 
		Заявниця вважає, що виконувала обов`язки костюмера V розряду і до дня звільнення на постійній основі не на підставі суміщення посад, однак такі доводи ґрунтуються на доданих ОСОБА_1 до матеріалів справи копіях фотознімків одягу на стійках із здійсненими записами від руки та виписок з репертуару, з посиланням на зменшення чисельності працівників. 
		Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста                          статті 81 ЦПК України). 
		Наказами з кадрових питань не визначено, що позивачка виконувала обов`язкикостюмера Vрозряду з 01 травня 1995 року й до дня звільнення, а тому Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про необґрунтованість вимог про стягнення заробітної плати за виконання додаткової роботи за посадою костюмера V розряду. 
		Щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за святкові дні і за роботу в нічний час
		Статтею 50 КЗпП України передбачено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
		Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством (стаття 57 КЗпП України).
		За приписами статті 62 КЗпП України надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством, із дотриманням вимог статей 64, 65 КЗпП України.
		Згідно зі статтею 71 КЗпП України робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством в частині другій цієї статті.
		Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
		Оплата за роботу у вихідний день, а також у святкові і неробочі дні обчислюється за правилами статті 107 КЗпП України (статті 72, 73 КЗпП України).
		Частинами першою та другою статті 107 КЗпП України визначено, що робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. 
		Пунктом 4.11 Колективного договору визначено, що залучення служб та окремих працівників театру до роботи у вихідні та святкові дні допускається тільки за згодою профкому з подальшою компенсацією згідно із трудовим законодавством України (за згодою сторін) (т. 7, а. с. 1-62).
		Згідно з відомостями про виплачену заробітну плату  ОСОБА_1 здійснювалася виплата за роботу в святкові дні за наказом у червні 2017 року; квітні, травні, жовтні, грудні 2018 року; травні, червні 2019 року (т. 2, а. с. 94-159, 159).
		Доказів того, що відповідачем видавалися накази про залучення ОСОБА_1 до роботи у інші вихідні чи святкові дні, відсутні.
		Отже, встановивши, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів роботи позивачки в інші вихідні чи святкові дні, суд обґрунтовано зробив висновок про відмову в задоволенні позову в цій частині.
		Згідно зі статтею 108 КЗпП України робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.
		Статтями 50, 54 КЗпП України передбачено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті.
		При роботі у нічний час установлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників для яких уже передбачено скорочення робочого часу (стаття 51 КЗпП України).
		Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною у тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема, у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.
		Пунктом 5.4 Колективного договору передбачено, що за роботу в нічний час встановлюються доплати в розмірі від 20 % до 40 % годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи з 10 години вечора до 6 години ранку.
		Відповідно до пункту 1 розділу IV Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників Національної опери України, який є Додатком № 7 до Колективного договору, тривалість робочого часу для працівників, безпосередньо пов`язаних із проведенням вистав та репетицій, становить 7 годин за 6-денного робочого тижня, протягом яких працівник може викликатися на роботу не більше двох разів на день. У театрі встановлюється такий регламент робочого часу і часу відпочинку: а) початок денних вистав - о 12 год. 00 хв.; б) початок вечірніх вистав - о 19 год. 00 хв.; в) проведення репетицій - з 10 год. 00 хв.                                        до 22 год. 00 хв.; г) для робітників постановочної частини - початок роботи для обслуговування репетиції - о 9 год. 00 хв., для обслуговування вистави -                              о 17 год. 00 хв. (т. 7, а. с. 28).
		Тобто робота старшого майстра костюмерної служби після 22 год. 00 хв. (нічний час) правилами внутрішнього трудового розпорядку не обумовлена. 
		Апеляційний суд дослідив надані позивачкою докази на підтвердження обставин її залучення до роботи в нічний час та виснував, що копії фотознімків афіш (репертуарів) не доводять обставин того, що тривалість робочого часу позивачки перевищувала тривалість, встановлену для денної роботи (т. 6,                          а. с. 44-54). Також суд зазначив, що з наданих на підтвердження відповідних обставин ОСОБА_1 фотокопій аркушів із записами (т. 6, а. с.22-33, 39 зворот) і наведених в них даних не можна ідентифікувати автора та дійсний їх зміст, вони містять численні дописки та виправлення, що не дозволяє  з`ясувати відповідність викладених обставин фактичним подіям, що мали місце і, які оспорюються сторонами, а саме в частині підтвердження роботи позивачки в нічні години.
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
		 
		Отже, з урахуванням встановлених судом обставин, правові підстави для доплат у підвищеному розмірі ОСОБА_1 за роботу в нічний час, на яку вона посилається, відсутні, що було правильно визначено судами. 
		 
		Щодо затримки видачі трудової книжки
		Позивачка в касаційній скарзі зазначає, що відповідач не видав їй наказ та затримав видачу трудової книжки до 03 серпня 2023 року. 
		Пунктом 5 частини першої статті 235 КЗпП України визначено, що в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
		Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої спільним наказом від 29 липня 1993 року № 58 Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
		Вимоги працівника про стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню в тому разі і за той період вимушеного прогулу, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача працівнику трудової книжки.
		У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року в справі № 569/6979/20 вказано, що за змістом частини п`ятої статті 235 КЗпП України середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримана призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки  перешкодила його працевлаштуванню. 
		Актами від 16 серпня 2019 року засвідчено, що ОСОБА_1 вголос прочитано наказ про звільнення та запропоновано прийти до відділу кадрів для отримання копії наказу й трудової книжки, однак вона не з`явилася (т. 1, а. с. 196, 197).
		Повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжкивідповідач надсилав ОСОБА_1 неодноразово, зокрема листами                                    від 21 серпня 2019 року та від 29 серпня 2019 року, які отримані нею 31 серпня 2019 року (т. 1, а. с. 198, 199).
		Трудову книжку  ОСОБА_1  отримала 03 липня 2023 року (т. 7, а. с. 228).
		Верховний Суд погоджується з висновком судів попередній інстанцій про те, що вина відповідача у затримці видачі трудової книжки не доведена.
		Позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що неотримання трудової книжки перешкоджало їй у працевлаштуванні, й того, що затримка видачі трудової книжки пов`язана з діями відповідача, а не власною бездіяльністю.
		Стосовно доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права
		Касаційна скарга в цій частині мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу на підставі нових доказів, які не подавалися до суду першої інстанції                    (т. 9, а. с. 1-55), без надання відповідачем доказів неможливості їх вчасного подання. У забезпеченні й витребуванні доказів, проведенні експертизи суд відмовив їй безпідставно. У Галич А. С. , яка подала й підписала апеляційну скаргу від імені відповідача, були відсутні повноваження на представництво інтересів ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені                Т. Г. Шевченка». Крім того, в Галич А. С. наявний конфлікт інтересів: вона представляє ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» й одночасно є начальником юридичної служби цієї установи.  Справу розглянуто неповноважним складом апеляційного суду, адже суддя Нежура В. А. не пройшов кваліфікаційне оцінювання суддів; колегія суддів Невідома Т. О.,  Нежура В. А., Верланов С. М. не призначалася на посаду «професійного судді» та не можуть професійно здійснювати судочинство. Юридична особа ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» не має електронного кабінету, хоча це є обов`язком, тому апеляційну скаргу ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» необхідно було повернути. 
		Наведені доводи не становлять підставу скасування постанови апеляційного суду, з огляду на таке. 
		Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Верховний Суд не встановив порушень апеляційним судом вимог статті 367 ЦПК України. 
		У томі 9 на аркушах справи 1-55, які позивачка називає «новими доказами», міститься апеляційна скарга відповідача з додатками, а саме: запит на отримання інформації від 07 травня 2018 року № 264, засвідчена копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КВ № 000548 від 10 червня                 2019 року, засвідчена копія ордеру адвоката від 04 серпня 2023 року № 1336679, докази сплат судового збору, докази надсилання копії скарги іншій стороні в справі, докази, що підтверджують дату отримання копії рішення суду першої інстанції, копія листа профспілки від 11 грудня 2015 року, копія протоколу засідання № 3 зборів профспілкового комітету від 28 березня 2019 року, копія оскаржуваного судового рішення, копія-лист профспілки від 15 липня 2019 року № 102, заява ОСОБА_1 від 25 листопада 2014 року, копія свідоцтва № НОМЕР_1 , копія довідки від 27 червня 1973 року. 
		ОСОБА_5 не вказала, які з цих документів є доказами, поданими відповідачем на стадії апеляційного провадження без належного вмотивування підстав неможливості їх подання до суду першої інстанції. 
		Апеляційний суд зробив висновок про необґрунтованість рішення профспілкового органу «Вільна опера» щодо відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачкою, поданого до суду першої інстанції, на підставі оцінки безпосередньо тексту самого рішення профспілки, тому необґрунтованими є посилання позивачки на прийняття апеляційним судом нових доказів у справі.   
		Відповідно до статті 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
		Згідно із статтею 117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів обов`язково зазначається: докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази.
		03 листопада 2021 року (з урахуванням подальшого клопотання в підготовчому засіданні)  ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, в якій вона з посиланням на положення статей 116, 118 ЦПК України просила витребувати в ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка», докази:
		- розрахунок відповідача за роботу позивачки в нічний час;
		- засвідчені належним чином особові рахунки ОСОБА_1 за період роботи з червня 1991 року до 1999 року включно з виплати заробітної плати                           ОСОБА_1 за період роботи з 21 червня 1991 року до 31 грудня 1999 року із зазначенням даних про: а) загальні суми заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати;
		- інформацію (довідку, архівну довідку) про розмір посадового окладу позивача помісячно за весь період роботи у театрі за посадами: костюмера V розряду з              21 червня 1991 року до 15 листопада 1993 року, костюмера високої кваліфікації з 15 листопада 1993 року до 09 січня 2001 року; старшого майстра з 01 січня 2002 року до 16 серпня 2019 року (помісячно) із всіма змінами їх розміру з витребуванням засвідчених належним чином документів, які це підтверджують (накази, рішення профкому, тощо); 
		- засвідчені належним чином копії наказів (рішення профкому), які підтверджують та є підставою для зміни умов оплати праці костюмера                            VІ розряду ОСОБА_1 під час встановлення та виплати їй додаткової заробітної плати у виді надбавки до заробітної плати за високі досягнення в праці в розмірі 35 % від основного окладу костюмера з січня 2001 року та її зняття з 01 січня 2020 року, по три екземпляри кожного документа;
		- засвідчену належним чином копію трудової книжки ОСОБА_1 , оскільки надана представнику копія неналежно засвідчена;
		- довідку (архівну довідку) про щомісячну величину посадового окладу костюмера V, VІ розряду, костюмера високої кваліфікації костюмерної служби починаючи з червня 1991 року до дати звільнення;
		- належно засвідчені  копії документів: особистого листка обліку відділу кадрів ОСОБА_1 , доповнення до особистого листка відділу кадрів ОСОБА_1 ,  особової картки первинної облікової документації за формою Т-2 з червня                    1991 року до 11 серпня 1993 року, особистої картки за формою П-2 з 11 серпня 1993 року до дати звільнення; 
		- рішення профкому від 05 травня 1995 року та протокол до нього № 4, відповідно до якого збільшено обсяг робіт костюмеру ОСОБА_1 з 01 травня 1995 року;
		- засвідчену належним чином копію (архівну копію) Колективного договору в редакції, що діяла в періоді з 1995 до 1999 року з всіма змінами та доповненнями;
		- засвідчену належним чином копію Колективного договору в редакції, що діяла з 1999 року до 26 березня 2012 року (№ 144);
		- засвідчену належним чином копію Колективного договору, який діяв з період з 31 грудня 2003 року;
		- копії наказів: від 21 лютого 2001 року № 134-к, від 13 березня 2002 року                             № 144-к, від 11 лютого 2003 року № 77-к, від 18 лютого 2004 року № 100-к,                від 21 квітня 2005 року № 207-к, від 08 червня 2005 року № 106-к, від 25 жовтня 2005 року № 203-к, від 25 жовтня 2006 року № 642-к, від 19 грудня 2006 року                     № 281-к, від 14 травня 2007 року № 144, від 23 серпня 2007 року № 245,                      від 18 жовтня 2007 року № 284, від 27 лютого 2008 року № 55, від 10 квітня                  2008 року № 93, від 26 листопада 2008 року № 301, від 23 лютого 2009 року                    № 51, від 23 жовтня 2001 року № 281, від 10 квітня 2015 року № 54.  
		18 листопада 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва ухвалою відмовив у задоволенні заяви  ОСОБА_1 про забезпечення доказів, мотивуючи висновки тим, що подана ОСОБА_1 заява про забезпечення доказів не містить жодних посилань на ризики чи загрози того, що докази про забезпечення яких порушує питання позивач, можуть бути втрачені чи їх подання стане згодом неможливим або утрудненим. 
		Тобто зазначена заява про забезпечення доказів не відповідала критеріям, визначеним статтею 116 ЦПК України.
		04 липня 2022 рокупостановою Київського апеляційного суду залишено ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва без змін, зазначено, що доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем ігноруються її запити про надання інформації і доказів, а тому, вона не може сама їх зібрати, апеляційним судом відхиляються як такі, що спростовані матеріалами справи. У матеріалах справи містяться відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів ОСОБА_1 з 1998 року. На її запити відповідачем надана відповідь щодо посадового окладу костюмера з 1999 року до 01 січня 2019 року та повідомлено про те, що інформація щодо розміру посадових окладів, а саме штатні розписи в архіві театру, відсутні, вони передані до Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України, який є окремим розпорядником запитуваної інформації і до якого ОСОБА_1 не зверталася. Надана також відповідь профспілкою відповідача про те, що запитувані нею документи попередніми діючими складами профкому, діючому профкому з грудня 2001 року не передавалися. Наявні відповіді відповідача щодо посадових інструкцій костюмера. У матеріалах справи є акт отримання ОСОБА_1 копії Колективного договору і правил його зберігання від Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації. У судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 не змогла вказати, на які конкретно її запити не було надано відповіді, водночас не погоджувалась з інформацією по суті, що викладена в документах, наданих відповідачем, що не є підставою для забезпечення доказів. 
		Отже, необґрунтованої відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів не вбачається, адже наявні у відповідача витребовувані докази були надані позивачці на її вимогу. 
		За змістом статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій, третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
		Згідно із частинами другою, третьою статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
		07 липня 2022 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про витребування доказів, в якій з посиланням на положення статей  83, 84 ЦПК України просила витребувати у ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» такі докази:
		- розрахунок відповідача за роботу позивачки в нічний час;
		- засвідчені належним чином особові рахунки ОСОБА_1 за період роботи з червня 1991 року до 1999 року включно з виплати заробітної плати                            ОСОБА_1 за період роботи з 21 червня 1991 року до 31 грудня 1999 року із зазначенням даних про: а) загальні суми заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати;
		- інформацію (довідку, архівну довідку) про розмір посадового окладу позивача помісячно за весь період роботи у театрі за посадами: костюмера V розряду з              21 червня 1991 року до 15 листопада 1993 року, костюмера високої кваліфікації з 15 листопада 1993 року до 09 січня 2001 року; старшого майстра з 01 січня 2002 року до 16 серпня 2019 року (помісячно) із всіма змінами їх розміру з витребуванням засвідчених належним чином документів, які це підтверджують (накази, рішення профкому, тощо); 
		- засвідчені належним чином копії наказів (рішення профкому), які підтверджують та є підставою для зміни умов оплати праці костюмера VІ розряду ОСОБА_1 під час встановлення та виплати їй додаткової заробітної плати у виді надбавки до заробітної плати за високі досягнення в праці в розмірі 35 % від основного окладу костюмера з січня 2001 року та її зняття з 01 січня 2020 року, по три екземпляри кожного документа;
		- засвідчену належним чином копію трудової книжки ОСОБА_1 , оскільки надана представнику копія неналежно засвідчена;
		- довідку (архівну довідку) про щомісячну величину посадового окладу костюмера V, VІ розряду, костюмера високої кваліфікації костюмерної служби починаючи з червня 1991 року до дати звільнення;
		- належно засвідчені  копії документів: особистого листка обліку відділу кадрів ОСОБА_1 , доповнення до особистого листка відділу кадрів ОСОБА_1 ,  особової картки первинної облікової документації за формою Т-2 з червня                    1991 року до 11 серпня 1993 року, особистої картки за формою П-2 з 11 серпня 1993 року до дати звільнення; 
		- рішення профкому від 05 травня 1995 року та протокол до нього № 4, відповідно до якого збільшено обсяг робіт костюмеру ОСОБА_1 з 01 травня 1995 року;
		- засвідчену належним чином копію (архівну копію) Колективного договору в редакції, що діяла в періоді з 1995 до 1999 року з всіма змінами та доповненнями;
		- засвідчену належним чином копію Колективного договору в редакції, що діяла з 1999 року до 26 березня 2012 року (№ 144);
		- засвідчену належним чином копію Колективного договору, який діяв з період з 31 грудня 2003 року;
		- копії наказів: від 21 лютого 2001 року № 134-к, від 13 березня 2002 року                             № 144-к, від 11 лютого 2003 року № 77-к, від 18 лютого 2004 року № 100-к,                від 21 квітня 2005 року № 207-к, від 08 червня 2005 року № 106-к, від 25 жовтня 2005 року № 203-к, від 25 жовтня 2006 року № 642-к, від 19 грудня 2006 року                     № 281-к, від 14 травня 2007 року № 144, від 23 серпня 2007 року № 245,                      від 18 жовтня 2007 року № 284, від 27 лютого 2008 року № 55, від 10 квітня                  2008 року № 93, від 26 листопада 2008 року № 301, від 23 лютого 2009 року                    № 51, від 23 жовтня 2001 року № 281, від 10 квітня 2015 року № 54;  
		- задовольнити клопотання від 13 вересня 2019 року про витребування доказів щодо до надання копії наказу від 23 жовтня 1996 року № 657-к й інформації про помісячний оклад костюмера V розряду. 
		Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року  клопотання позивачки про витребування доказів задоволено частково.Витребувано в ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» копію наказу від 23 жовтня 1996 року № 657-к та інформацію про посадовий оклад костюмера V розряду за період з 01 жовтня 1996 року до 15 серпня 2019 року. В іншій частині клопотання про витребування доказів залишено без задоволення. Суд зазначив, що клопотання                      ОСОБА_1 подано поза строками, визначеними частиною другою                        статті 83 ЦПК України. Крім того, позивачка не обґрунтувала, яке значення мають докази для правильного вирішення спору. Подане ОСОБА_1 клопотання про витребування доказів зводиться до незгоди з наданими відомостями відповідачем чи до неналежного, на її думку, оформлення документів. Однак з урахуванням того, що до клопотання включено вимогу про витребування копії наказу від 23 жовтня 1996 року № 657-к та інформації про посадовий оклад костюмера V розряду, які подані позивачкою разом з поданням позовної заяви, однак через якість виготовлених копій не можуть бути прочитані, суд визначив за необхідне зобов`язати відповідача надати відповідні докази. 
		Тобто клопотання  ОСОБА_1 про витребування доказів було заявлене поза межами встановлених процесуальних строків, у зв`язку з чим відмова суду в його задоволенні (у відповдіній частині) є обґрунтованою. 
		Згідно з частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
		Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
		23 листопада 2022 року до суду першої інстанції надійшло клопотання                        ОСОБА_1 про призначення в справі судової почеркознавчої експертизи її підпису, на вирішення якої заявниця просила поставити питання: чи виконано підпис на поданні начальника костюмерної служби  ОСОБА_2 до дирекції і профкому театру про згоду костюмера вищої кваліфікації ОСОБА_1 на збільшення обсягу робіт у межах виконання додаткової роботи костюмера                          V розряду (вакантна посада) на ділянці мімансу з 01 травня 1995 року та встановлення доплати в розмірі 67 % від основного посадового окладу за рахунок вакансії, від костюмера вищої кваліфікації ОСОБА_1 .
		Клопотання мотивовано тим, що в томі 1 на аркуші справи 39 є документ -  подання ОСОБА_2 (без дати створення), що в подальшому стало підставою для призначення доплати, оформленої відповідачем як суміщення, про встановлення доплати за збільшений обсяг робіт у межах виконання додаткової роботи посади костюмера V розряду костюмеру вищої кваліфікації ОСОБА_1 , у зв`язку з виробничою необхідністю, проте підпис, виконаний на поданні від її імені, вчинений не нею, а іншою особою. Оскільки предметом вимог є, зокрема, стягнення невиплаченої заробітної плати, а доводи відповідача ґрунтуються на тому, що вказане подання є підставою для встановлення доплати, але вона особисто не підписувала цей документ, підпис зроблено іншою особою, для з`ясування вказаної обставини необхідні спеціальні знання у сфері ідентифікації виконання рукописного тексту.
		Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києвавід 16 листопада 2023 року  в задоволенні заяви позивача про призначення почеркознавчої експертизи відмовлено з тих підстав, що позивачкою не наведено обґрунтування необхідності призначення почеркознавчої експертизи, а саме в розрізі заявлених позовних вимог, не подано доказів на підтвердження своїх доводів.
		Верховний Суд зауважує, що ОСОБА_1 отримувала доплату за суміщення вакантної посади костюмера V розряду костюмерної служби на підставі наказу від 03 жовтня 1996 року № 657-к, який незаконним не визнавався, а не на підставі подання ОСОБА_2 , тому встановлення справжності підпису позивачки в документі в томі 1 на аркуші справи 39 не належить до предмета доказування. 
		Отже, заявлені позивачкою клопотання розглянуті судами та відхилені з належним правовим умотивуванням прийнятих рішень. 
		ОСОБА_1 зазначає, що вГалич А. С. , яка подала й підписала апеляційну скаргу від імені відповідача, були відсутні повноваження на представництво інтересів ДП «Національний академічний театр опери та балету України                        імені Т. Г. Шевченка». Крім того, в Галич А. С. наявний конфлікт інтересів: вона представляє ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» й одночасно є начальником юридичної служби цієї установи.  Справу розглянуто неповноважним складом апеляційного суду, адже суддя Нежура В. А. не пройшов кваліфікаційне оцінювання суддів; колегія суддів Невідома Т. О.,  Нежура В. А., Верланов С. М. не призначалася на посаду «професійного судді» та не можуть професійно здійснювати судочинство. Юридична особа ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» не має електронного кабінету, хоча це є обов`язком, тому апеляційну скаргу ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» необхідно було повернути. 
		20 травня 2024 ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду клопотанняпро закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргоюДП «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка», поданою адвокатом Галич А. С. В обґрунтування клопотання позивачка посилалася на те, що апеляційна скарга підписана особою, яка не мала права її підписувати, у зв`язку з порушенням адвокатом Галич А. С. вимог щодо несумісності поєднання адвокатської діяльності із трудовими відносинами, що свідчить про наявність конфлікту інтересів.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 червня 2024 року в задоволенні клопотання відмовлено, однак позивачка вважає наведені нею в клопотання доводи підставою скасування постанови апеляційного суду по суті спору.
		Відповідно до Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги», затвердженого рішенням Ради адвокатів України  від 12 квітня 2019 року № 41 (далі - Положення), ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.
		Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об?єднанням та повинен містити обов?язкові реквізити, передбачені цим Положенням.
		Ордер, встановленої форми, є обов?язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України від 05 липня 2012 року                    № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) 
		Бланки ордерів, згідно із затвердженою типовою формою, генеруються у відповідному розділі «Особистого кабінету адвоката» на офіційному вебсайті Національної асоціації адвокатів України www.unba.org.ua.
		Облік згенерованих ордерів здійснюється автоматично системою управління електронної бази даних Єдиного реєстру адвокатів України. Історія генерування ордерів відображається у відповідному розділі «Особистого кабінету адвоката» на офіційному вебсайті Національної асоціації адвокатів України та у адміністративній частині електронної бази даних Єдиного реєстру адвокатів України.
		Ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності).
		Як зазначено у пункті 11 Положення ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
		Адвокат Галич А. С. надала ордер про надання правничої допомоги на представлення інтересів ДП «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка». Ордер АА № 1416475 від 22 січня 2024 року містить всі необхідні реквізити та є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах ДП «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка».
		Отже, ордер є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правову допомогу, його копії або витягу разом із ордером чинна на момент подання апеляційної скарги редакція ЦПК України не вимагала.
		Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду в постановах                  від 05 грудня 2018 року в справі № 9901/736/18, від 20 травня 2020 року в справі № 9901/44/19 та від 01 липня 2020 року в справі № 320/5420/18. Зокрема, судом також вказано на те, що ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги.
		Отже, відсутні підстави вважати, що адвокат Галич А. С., звернувшись до суду з апеляційною скаргою в інтересах ДП «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка», не мала права подавати і підписувати апеляційну скаргу.
		Щодо доводів заявниці, що адвокатом Галич А. С. порушено вимоги щодо несумісності поєднання адвокатської діяльності із трудовими відносинами, наявності конфлікту інтересів, необхідно зазначити таке. 
		Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
		Згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
		Згідно з частиною третьою статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
		Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (частина перша статті 13 Закону № 5076-VI).
		За приписами підпункту 14.1.226 пункту 14 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
		Визначення поняття «самозайнятої особи» не виключає можливості працевлаштування такої особи за трудовим договором, як і отримання нею заробітної плати, оскільки чинні нормативні документи, що регулюють адвокатську діяльність в Україні, в тому числі нормативні акти Ради адвокатів України, не містять будь-яких інших заборон для реалізації адвокатом права на працю.
		Згідно з роз`ясненням Ради адвокатів України від 16 листопада 2017 року № 254 щодо можливості представництва юридичної особи адвокатом, який працює в ній за трудовим договором, адвокат може представляти юридичну особу, якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладення з такою юридичною особою договору про правову допомогу.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладення з такою юридичною особою договору про правову допомогу з дотриманням усіх вимог Закону                        № 5076-VI. Укладення юридичною особою договору про правову допомогу зі своїм штатним працівником, який одночасно є адвокатом, не суперечить чинному законодавству України.
		Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року в справі № 826/15943/17.
		Отже, адвокат Галич А. С., яка є діє в інтересах ДП «Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка», має право представляти його інтереси, з якою вона перебуває в трудових відносинах на посаді начальника юридичної служби.
		Стосовно доводів касаційної скарги про те, що справу розглянуто неповноважним складом апеляційного суду, адже суддя Нежура В. А. не пройшов кваліфікаційне оцінювання суддів; колегія суддів Невідома Т. О.,  Нежура В. А., Верланов С. М. не призначалася на посаду «професійного судді» та не можуть професійно здійснювати судочинство, Верховний Суд зазначає таке. 
		Відповідно до статті 28 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ) суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді.
		Згідно із статтею 83 Закону № 1402-VІІІ кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: 1) заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі;                   2) рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.
		Відповідно до статті 88 Закону № 1402-VІІІ Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
		Згідно із статтею 52 Закону № 1402-VІІІ суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
		Судді Невідома Т. О., Нежура В. А., Соколова В. В. призначені на посади суддів Київського апеляційного суду та здійснюють правосуддя на професійній основі. Протилежного в справі не встановлено. 
		ОСОБА_1. зазначає, що юридична особа ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» не має електронного кабінету, хоча це є обов`язком, тому апеляційну скаргу ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» необхідно було повернути. 
		Верховний Суд вважає такі доводи безпідставними. 
		Відповідно до статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
		Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
		Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
		Статтею 357 ЦПК України встановлено вимогу зазначення у змісті апеляційної скарги відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету, особи, яка подає апеляційну скаргу, однак не визначено, що суд повертає апеляційну скаргу заявнику, встановивши, що її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 ЦПК України зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
		Крім того, в ухвалі про залишення апеляційної скарги ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» без руху апеляційний суд не зазначав про обов`язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 14 ЦПК України, як зазначено в статті 185 ЦПК України. 
		Отже, апеляційна скарга ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» не підлягала поверненню заявнику з підстав відсутності зареєстрованого електронного кабінету. 
		Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки  доказів, що не входить до  компетенціїсуду касаційної інстанції. 
		Стосовно клопотань про постановлення окремої ухвали
		25 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із клопотанням про постановлення окремої ухвали щодо повідомлення про кримінальне правопорушення стосовно підробки її підпису на поданні начальника костюмерної служби ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 39) із проведенням почеркознавчої експертизи; щодо встановлення осіб, які пошкодили диски в справі (т. 1, а. с. 157, 220). 
		29 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із клопотанням про постановлення окремої ухвали щодо наявності в діях (бездіяльності) посадових осіб виконавчої служби, ДП «Національний академічний театр опери та балету України  імені Т. Г. Шевченка» ознак кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу (далі - КК) України «Невиконання судового рішення».
		Відповідно до статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
		В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.
		Окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанції.
		Окрема ухвала може бути оскаржена особами, яких вона стосується. Окрема ухвала Верховного Суду оскарженню не підлягає.
		Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року в справі                        № 800/500/16 зауважено, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
		Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
		Аналіз матеріалів справи свідчить, що клопотання про постановлення окремої ухвали суду касаційної інстанції є необґрунтованим. 
		Позивачка у змагальному судовому процесі не довела обґрунтованості свого позову по суті, а наведені нею підстави для постановлення окремої ухвали в частині підроблення підпису в подання ОСОБА_2 зводяться до незгоди заявниці з ухваленими судовими рішеннями в справі та переоцінки доказів.
		Верховний Суд виснував, що ОСОБА_1 отримувала доплату за суміщення вакантної посади костюмера V розряду костюмерної служби на підставі наказу від 03 жовтня 1996 року № 657-к, який незаконним не визнавався, а не на підставі подання ОСОБА_2 , тому встановлення справжності підпису позивачки в документі в томі 1 на аркуші справи 39 не належить до предмета доказування. 
		Стосовно пошкодження наданих позивачкою дисків у справі (т. 1, а. с. 157, 220), Київський апеляційний суд за наслідками проведення службового розслідування виснував, що встановити, ким та за яких обставин були пошкоджені CD-диски в т. 1 на а. с. 157, 220 цивільної справи, не вбачається за можливе. 
		Відповідно до матеріалів справи пошкоджені CD-диски долучені не в одному екземплярі (т. 1, а. с. 11), тому втрата засобів доказування не відбулася. 
		Щодо наявності в діях (бездіяльності) посадових осіб виконавчої служби,                        ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені                                Т. Г. Шевченка» ознак кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 КК України, необхідно зазначити таке. 
		ОСОБА_1 на обґрунтування клопотання про постановлення окремої ухвали в цій частині зазначила, що рішення суду першої інстанції в частині негайного виконання вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць не було виконано всупереч принципу обов`язковості судового рішення. 
		Відповідно до матеріалів справи 04 грудня 2023 року ОСОБА_1 видано виконавчий лист, відповідно до якого, зокрема, зазначено: поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді старшого майстра костюмерної служби                                      ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені                                 Т. Г. Шевченка» із 17 серпня 2019 року; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення  ОСОБА_1  на посаді старшого майстра костюмерної служби ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
		13 вересня 2024 року старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Микитин С. С. складено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
		Відповідно до повідомлення перевіркою пред`явленого для примусового виконання виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва                              № 752/19104/19 про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді старшого майстра костюмерної служби ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка» із 17 серпня 2019 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць встановлено, що виконавчий лист не відповідає вимогам частини другої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
		Резолютивною частиною виконавчого листа передбачено вчинення кількох дій, а саме поновлення стягувача на роботі та стягнення з боржника коштів, порядок виконання яких є різним. Також у пред`явленому виконавчому документі (виконавчому листі) та в доданій копії рішеннясуду зазначений ЄДРПОУ «02224521» як боржника ДП «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка», проте відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань таке підприємство не зареєстровано.
		Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про виправлення помилки у виконавчому документі в справі                         № 752/19104/19 задоволено частково. Виправлено помилку у виконавчому документі в справі № 752/19104/19, який видано 04 грудня 2023 року, зазначивши вірно код ЄДРПОУ відповідача 02224531, замість невірно зазначеного 02224521. Виправлено помилку у виконавчому документі в справі № 752/19104/19, який видано 04 грудня 2023 року, виключивши вказівку щодо «і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць».
		13 грудня 2024 року постановою Київського апеляційного суду рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року в частині вирішення позовних вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, тому воно вже не підлягає виконанню.
		Вина ДП «Національний академічний театр опери та балету України                         імені Т. Г. Шевченка» у невідповідності виконавчого документа вимогам закону не встановлена. 
		Верховний Суд під час розгляду справи не встановив підстав, передбачених статтею 262 ЦПК України, для вчинення відповідної процесуальної дії. Тому в задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали належить відмовити.
		Щодо клопотання про зупинення виконання дії постанови Київського апеляційного суду  від 13 грудня 2024 року
		У прохальній частині клопотання від 25 квітня 2025 року про постановлення окремої ухвали ОСОБА_1 просить зупинити дію постанови Київського апеляційного суду  від 13 грудня 2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
		Частиною першою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
		Оскільки цією постановою касаційний розгляд справи завершено, відсутні правові підстави для вирішення питання  про зупинення виконання дії постанови Київського апеляційного суду  від 13 грудня 2024 рокудо закінчення її перегляду в касаційному порядку.
		Стосовно додаткових пояснень до касаційної скарги
		28 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду додаткові пояснення до касаційної скарги із долученням до них документів. 
		Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження (частина перша статті 389 ЦПК України). 
		Оскільки додаткові пояснення, які є доповненням касаційної скарги, подані поза межами строку на касаційне оскарження, то право на вчинення такої процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. 
		Процесуальним законом не передбачено можливості поновлення строку на доповнення касаційної скарги. 
		Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України).
		З огляду на зазначене колегія суддів залишає наведені вище додаткові пояснення без розгляду (пункти 50-53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц; пункти 45-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року в справі № 911/952/22, провадження № 12-79гс23).
		Верховний Суд також не приймає долучені до пояснень докази, оскільки в силу вимог статті 400 ЦПК України це знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Щодо клопотання про розгляд справи з викликом сторін
		ОСОБА_1 у додаткових поясненнях заявила клопотання про розгляд справи з викликом сторін. 
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2025 року постановлено справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними в справі матеріалами без повідомлення учасників справи. 
		 
		Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 402 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження. Необхідності виклику учасників справи для надання пояснень колегією суддів не встановлено. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково: у частині поновлення на роботі постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції; в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди постанова апеляційного суду скасовується із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; в іншій частині судові рішення залишаються без змін.  
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 411, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		У задоволенні клопотань  ОСОБА_1  про постановлення окремої ухвали відмовити.
		 
		Додаткові пояснення  ОСОБА_1  до касаційної скарги залишити без розгляду та повернути заявниці разом з доданими до них документами. 
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити частково. 
		 
		Постанову Київського апеляційного суду  від 13 грудня 2024 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1  про поновлення на роботі, залишити в цій частині в силі рішення Голосіївського районного суду                   м. Києва від 29 листопада 2023 року.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду  від 13 грудня 2024 року скасувати в частині позовних вимог  ОСОБА_1  про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		 
		В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва                                              від 29 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду                              від 13 грудня 2024 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко    В. В. Сердюк   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...