Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/18799/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 08.05.2025.
Дата набрання законної сили: 30.04.2025
Номер судового провадження: 61-11730ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 753/18799/20
		провадження № 61-11730св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		судді-доповідача - Сердюка В. В., 
		 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		 
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
		 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ? державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Сорока Валерій Миколайович,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., 
		Стрижеуса А. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), третя особа - державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Сорока В. М. (далі - державний реєстратор) про визнання протиправним та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проведеного державним реєстратором на підставі його рішення.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що позивачу на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 листопада 1998 року, посвідченого державним нотаріусом Мостицькою С. А., зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації  (далі - Київське МБТІ) 03 грудня 1988 року, належить квартира                    АДРЕСА_1 .
		 
		20 квітня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 26/І-16, відповідно до якого ОСОБА_1 передав                    в іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		13 червня 2019 року державний реєстратор Сорока В. М. провів державну реєстрацію права власності шляхом вчинення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1854133980000, внаслідок чого відбувся перехід права власності на спірну квартиру від позивача до АТ «Укрсоцбанк», номер запису про право власності: 23039961.
		 
		Позивач вважав, що вчиненням реєстраційних дій, внаслідок яких належна йому квартира вибула з його власності у незаконний спосіб шляхом її реєстрації за відповідачем, державний реєстратор порушив конституційне право позивача на недоторканність права власності та ігнорування заборони протиправного позбавлення права власності.
		 
		Зазначав, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття              у власність предмета іпотеки сторонами не укладався, також відсутнє рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в примусовому порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», не могла відбутися у зв`язку із відсутністю безспірної заборгованості.
		 
		Звертав увагу, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушення іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу. 
		 
		Письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавець ОСОБА_1                           та боржник ОСОБА_2 не отримували. Тобто відповідач у порушення частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не надіслав йому письмову вимогу про усунення порушення. Повідомлення, яке повернуто за закінченням терміну зберігання, не є виконанням відповідачем (банком) вказаної вимоги, оскільки іпотекодержатель не може вважатися таким, що набув право власності на нерухоме майно за правочином (договором іпотеки), так як перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки законодавством пов`язується з моменту отримання іпотекодавцем повідомлення про усунення порушення.
		 
		Також зазначав, що борг не є безспірним та вказував, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року залишено без розгляду позов                    АТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору. Безспірність боргу також спростовуються обставиною, що позивачу невідомо за якою вартістю                                    АТ «Укрсоцбанк» набуло у власність належну йому квартиру, відсутня інформація про вартість майна, за якою мало відбутися зарахування вимог з урахуванням того, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.
		 
		Крім того, оскільки згідно з відомостями про державну реєстрацію обтяжень на спірну квартиру, що містилися в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, був наявний вид обтяження - арешт, номер запису обтяження - 32039984 від 25 травня 2016 року, відповідно до ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 27 травня 2015 року у справі № 753/8304/15-ц про забезпечення позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання правовідносин за іпотечним договором припиненими, і цей арешт був чинним на момент вчинення оскаржуваного запису про державну реєстрацію переходу права власності, а тому державний реєстратор згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» мав відмовити                          у  державній реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем за наявності зареєстрованого обтяження речових прав на нерухоме майно.
		 
		На підставі викладеного позивач просив суд визнати протиправним та скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк» від 13 червня 2019 року на підставі рішення, прийнятого державним реєстратором Сорокою В. М.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року клопотання АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 про заміну відповідача                  ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Залучено АТ «Альфа-Банк» як правонаступника                           ПАТ «Укрсоцбанк» до участі у справі.
		 
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року                                       у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Суд першої інстанції керувався тим, що умовами договору іпотеки передбачена можливість кредитора задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб, для чого окрема письмова згода не вимагається.
		 
		Кредитором на адресу позичальника ОСОБА_2 та іпотекодавця                       ОСОБА_1 надіслано повідомлення від 19 квітня 2019 року про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, проте адресати не забажали отримувати таке повідомлення. Неотримані боржником та іпотекодавцем письмові повідомлення банку про усунення порушень та намір банку звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним застереженням не вказує на неналежне виконання банком обов`язку повідомити боржника та іпотекодавця про усунення порушень згідно з Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та підпунктом 6.2 пункту 6 іпотечного договору.
		 
		Суд першої інстанції зазначив, що відсутність ознак безспірності боргу не доведена позивачем і така ознака не може бути підставою для визнання рішення державного реєстратора незаконним. 
		 
		Крім того, вказав, що запис про право власності АТ «Альфа-Банк» на спірну квартиру вчинено 13 червня 2019 року, а рішення державного реєстратора, на підставі якого було зроблено цей запис про право власності, датовано 18 червня 2019 року, тобто є відмінними, однак це не є підставою для визнання реєстраційної дії незаконною. Суд розцінив таку розбіжність як технічну описку державного реєстратора, яка не впливає на права сторін та не є підставою для визнання його рішення незаконним.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою судового засідання апеляційного суду від 13 березня 2023 року задоволено клопотання Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») про зміну найменування відповідача у справі АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		 
		Позов ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» (м. Київ) Сороки В. М. від 18 червня 2019 року
		про державну реєстрацію за АТ «Альфа Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 32039961).
		 
		Стягнено з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі                   2 112,00 грн.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що умовами договору іпотеки передбачена можливість кредитора задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб, для чого окрема письмова згода іпотекодавця не вимагається; оцінка предмета іпотеки проведена та погодження її з іпотекодавцем не потребувало.
		 
		Разом із тим, апеляційний суд зазначив, що у наданих банком державному реєстратору документах для прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, відсутні докази, що підтверджують вручення письмової вимоги банку іпотекодавцю про усунення порушень особисто або дату проставлення поштового відбитку штемпеля відділення зв`язку одержувача. Матеріали справи не містять доказів того, що надіслане банком іпотекодавцю ОСОБА_1 поштове повідомлення (вимога про усунення порушень) перебувало на протязі місяця у відділенні поштового зв`язку і відповідач відмовився його одержувати. За таких обставин суд апеляційної інстанції виснував, що зважаючи на встановлений в іпотечному договорі порядок надсилання вимоги іпотекодавцю, та враховуючи відсутність доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 письмової вимоги банку іпотекодавцю про усунення порушень, або його ухилення від такого отримання, а також відсутність доказів на підтвердження дати проставлення відбитку поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача, висновок суду про дотримання банком вимог щодо повідомлення іпотекодавця про усунення порушень є помилковим.
		 
		Вирішуючи питання щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, апеляційний суд вказав, що відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»                                  (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року до 26 липня 2022 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частині шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що належним способом захисту прав позивача є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» з урахуванням положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		 
		04 серпня 2023 року АТ «Сенс Банк», засобами поштового зв`язку, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року і залишити в силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 16 серпня 2022 року.
		 
		У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у:
		 
		- постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі                  № 757/13243/17, постанові Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 21-1458а16, постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі                       № 369/382/17, від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18, від 20 березня                  2019 року у справі № 222/1402/16-а; від 20 травня 2020 року у справі № 653/4813/17, 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц, від 20 жовтня 2021 року у справі                                        № 911/3001/20, (щодо дотримання іпотекодержателем вимог законодавства про направлення вимоги іпотекодавцю та пункту 61 Порядку № 1127 щодо надання реєстратору відповідного переліку документів);
		 
		- постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14,                   від 17 січня 2020 року у справі № 753/4448/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі             № 755/21962/15, , від 22 лютого 2021 року у справі № 344/16105/19, від 13 травня    2021 року № 715/2669/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 725/2195/20,                         від 10 листопада 2021 року у справі № 715/2670/19 (щодо порушення вимог 
		статті 12 ЦПК України, застосування статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку № 1127 в частині дотримання іпотекодержателем вимог щодо визначення вартості майна на момент набуття права власності та надання відомостей державному реєстратору);
		 
		- постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі                      № 438/610/14-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 19 січня               2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц,    від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі               № 200/606/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 501/1346/18, від 13 липня                 2022 року у справі № 199/8324/19 (щодо заявлення вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності за банком);
		 
		- постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року
		у справі № 199/8324/19 (щодо належного способу захисту);
		 
		- постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі                   № 201/16373/16-ц (щодо релевантності висновків Верховного  Суду).
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами, не є подібними.
		 
		Звертає увагу, що в цій справі на виконання вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінетом Міністрів України                        від 05 березня 2009 року № 270, оператор поштового зв`язку заповнив бланк повідомлення про вручення рекомендованого листа за встановленою формою, чим повідомив відправника про вручення такого листа, про що одержувач або його представник розписався в окремій книзі, яка зберігається в оператора поштового зв`язку. У матеріалах справи відсутні докази того, що такі повідомлення про вручення не були підписані іпотекодавцем, оскільки належність підпису особі може бути встановлена тільки за результатами проведення почеркознавчої експертизи, яка у цій справі не проводилася. 
		 
		Інших доводів касаційна скарга не містить.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У письмових поясненнях, які за своїм змістом є відзивом на касаційну скаргу, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , вказує на правильність висновку суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін. 
		 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		У жовтні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що 20 квітня 2007 року між АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 400/20/07-ПІ, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит на поточні потреби у сумі 99 000,00 доларів США строком до 19 квітня 2017 року на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів.
		 
		20 квітня 2007 року на забезпечення виконання умов кредитного договору                               між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір                                 № 26/1-16, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 656 500,00 грн, що еквівалентно 130 000,00 доларів США.
		 
		Відповідно до пункту 4.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за договорами, якими обумовлене основне зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у спосіб шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпеченого іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 4.5 договору).
		 
		Пунктом 4.8 договору передбачено, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (його частину) для задоволення його вимог, що випливають з основного зобов`язання може здійснюватися шляхом надіслання (надання) іпотекодержателем повідомлення про передачу предмета іпотеки (його частини) у власність іпотекодержателя. Право власності на предмет іпотеки (його частину), якщо інше не передбачено законами України, переходить до іпотекодержателя з моменту отримання іпотекодавцем такого повідомлення особисто або з моменту отримання такого повідомлення за останнім відомим іпотекодержателю, місця проживання іпотекодавця.
		 
		Усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за вказаними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача (пункт 6.2 договору).
		 
		Через систематичне невиконання боржником умов кредитного договору банк розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		18 червня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за АТ «Альфа-Банк», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено в позасудовому порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі іпотечного застереження, що міститься в іпотечному договорі.
		 
		Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державний реєстратор Сорока В. М. вніс запис про право приватної власності на квартиру                   АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47396796 від 18 червня 2019 року, підстава виникнення права власності: іпотечний договір від 20 квітня 2007 року, повідомлення                      від 19 квітня 2019 року від АТ «Укрсоцбанк», передавальний акт від 15 жовтня              2019 року.
		 
		На замовлення іпотекодержателя проведено оцінку предмета іпотеки та суб`єктом оціночної діяльності визначено, що станом на 06 травня 2019 року вартість об`єкта оцінки складає 1 193 972,00 грн.
		 
		19 квітня 2019 року представником АТ «Укрсоцбанк» складено повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Повідомлення направлено 25 квітня 2019 року рекомендованим листом на ім`я ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3 , яка зазначена в іпотечному договорі. 
		 
		У справі відсутні докази, що підтверджують вручення вимоги банку іпотекодавцю ОСОБА_1 особисто або містять дату проставлення відбитку поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача у м. Києві, або того, що поштове повідомлення (вимога про усунення порушень) перебувало протягом 30 днів                         у відділенні поштового зв`язку і позивач відмовився її одержувати.
		 
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). 
		 
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті
		546 ЦК України).
		 
		Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України). 
		 
		Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі -                   у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності) за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. 
		 
		Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. 
		 
		У частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. 
		 
		Згідно із частиною першою статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. 
		 
		З огляду на зміст частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Згідно із Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня                   2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності) визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
		 
		Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
		 
		Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
		 
		Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
		 
		Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17 (провадження № 14-183цс23).
		 
		Суди встановили, що у пункті 12.3 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене у пунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору.
		 
		Наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22) виклала висновок про те, що «обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому».
		 
		Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, банк вказував, що він належним чином виконав свої зобов`язання щодо повідомлення позивача про необхідність усунення порушення зобов`язання за кредитним договором. На підтвердження таких обставин банк надав опис вкладення до цінного листа на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та список відправлення листів (т. 1, а. с. 127-130) тавважав, що повідомлення банку не було вручене саме з вини позивача.
		 
		Будь-яких інших доказів на підтвердження направлення та фактичного отримання позичальником ОСОБА_4 та іпотекодавцем ОСОБА_1  повідомлень про звернення стягнення на іпотечне майно за порушення зобов`язання за кредитним договором, матеріали справи не містять.
		 
		Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України                від 05 березня 2009 року № 270 (постанова Великої Палати Верховного Суду                    від 29 вересня 2020 року справа № 757/13243/17, провадження № 14-719цс19).
		 
		Верховний Суд у постанові від 15 травня 2024 року у справі № 523/5600/22 (провадження № 61-17379св23) погодився з висновками суду першої інстанції про те, що за відсутності підпису на зворотному повідомленні іпотекодавця не можна вважати його таким, що отримав вимогу іпотекодержателя щодо погашення заборгованості та наміру звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності, що є обов`язковим необхідним документом для здійснення державним реєстратором реєстраційної дії відповідно до пункту 61 Порядку № 1127.
		 
		Згідно з пунктом 6.2 договору іпотеки усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані цінним листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за вказаними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.
		 
		Наданий банком опис вкладення до цінного листа, містить лише відбиток штемпеля відправника у відділенні «Укрпошти» у місті Чернігів, однак додані до матеріалів справи банком опис вкладення до цінного листа на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , список відправлення листів, штемпеля відділення зв`язку одержувача (місто Київ), як це передбачено умовами договору про іпотеку, не містять.
		 
		Апеляційний суд взяв до уваги ту обставину, що 19 квітня 2019 року представником АТ «Укрсоцбанк» складено повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Вказане повідомлення направлено 25 квітня 2019 року цінним листом на ім`я ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3 , яка зазначена в іпотечному договорі.
		 
		Суд апеляційної інстанції, оцінивши надані банком докази на підтвердження належного повідомлення ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , дійшов висновку, що надані банком документи державному реєстратору для прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не підтверджують вручення вимоги банку іпотекодержателю особисто або дату поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.
		 
		Також суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів про те, що надіслане банком іпотекодавцю ОСОБА_1 поштове повідомлення (вимога про усунення порушень) перебувало на протязі місяця у відділенні поштового зв`язку, проте відповідач відмовився їх одержувати.
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції виснував, що зважаючи на встановлений в іпотечному договорі порядок надсилання вимоги іпотекодавцю, та враховуючи відсутність доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 повідомлення банку, або його ухилення від такого отримання, а також відсутність доказів на підтвердження дати поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача, висновок суду першої інстанції про дотримання банком вимог щодо повідомлення іпотекодавця про усунення порушень є помилковим.
		 
		Банк, звертаючись із касаційною скаргою, не спростував доводи позивача про те, що повідомлення позичальника ОСОБА_4 та іпотекодавця ОСОБА_1 про усунення порушення зобов`язання за кредитним договором здійснено з порушенням вимог пункту 61 Порядку № 1127 та умов іпотечного договору.
		 
		З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт належного повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на іпотечне майно 
		за порушення зобов`язання за кредитним договором чи умисного його ухилення 
		від отримання такої вимоги, оскільки долучені до матеріалів справи копії вкладення до цінного листа на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належним чином 
		не завірені, містять лише відбиток штемпеля 25 квітня 2019 року поштового зв`язку відправника у місті Чернігів (а. с. 127-128), однак банком не доведено що поштові відправлення знаходилися у поштовому відділенні отримувачів протягом 30 днів та надходження такого повідомлення до поштового відділення одержувачів, як наслідок, умисного ухилення від отримання такої вимоги. 
		 
		Ураховуючи наведене, обґрунтованим є висновок суду про неналежне виконання іпотекодержателем вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення іпотекодавцю повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для задоволення заявлених у справі позовних вимог.
		 
		 
		Водночас колегія суддів звертає увагу на таке.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд водночас погодився з посиланням місцевого суду, який керувався висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 грудня 2019 року у справі № 607/4911/16-ц, про те, що наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав,                     у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови                          у державній реєстрації права власності за іпотеко держателем.
		 
		Разом із тим, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16 грудня 
		2019 року № 607/4911/16-ц, зроблений у правовідносинах, які виникли до набрання чинності 04 лютого 2019 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII, відповідно до якого, частину четверту статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою встановлено, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується, доповнено пунктом 7 такого змісту: «державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем».
		 
		У справі, яка переглядається, відповідно до інформації про державну реєстрацію обтяжень арешт на спірну квартиру накладено 25 травня 2016 року на підставі ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 27 травня 2015 року, якою задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову у цивільній справі № 753/8304/15-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до                                    ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання правовідносин за іпотечним договором припиненими. Арешт на спірну квартиру був чинним як на момент вчинення оскаржуваного запису про державну реєстрацію переходу права власності на вказану квартиру від ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», так і на момент подання позовної заяви у цій справі. 
		 
		Враховуючи, що у справі, яка переглядається, питання, що підлягає дослідженню судом касаційної інстанції в межах доводів касаційної скарги, стосується належного повідомлення іпотекодавця про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, суд апеляційної інстанції правильно виснував про задоволення позову з підстав неналежного повідомлення іпотекодавця про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, але помилково вказав у мотивувальній частині постанови, що наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
		 
		Разом із тим, посилання апеляційного суду про те, що наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем не впливає на результат вирішення апеляційним судом спору про задоволення позовних вимог з інших підстав.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги 
		 
		Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України
		 
		Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17 (провадження № 14-389цс18), від 23 червня 2020 року                           у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19), від 07 липня 2020 року                    у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19), від 29 вересня 2020 року                    у справі № 378/596/16-ц, (провадження № 14-545цс19), від 29 вересня 2020 року                    у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), від 19 січня 2021 року                          у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), від 02 лютого 2021 року у справі                       № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 13 травня 2021 року № 715/2669/19 (провадження №61-17819св20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21), від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14 (провадження № 61-1727св17), від 20 березня 2019 року               у справі № 222/1402/16-а (провадження № К/9901/3223/19), від 17 січня 2020 року у справі № 753/4448/16-ц (провадження № 61-6171св19), від 20 травня 2020 року              у справі № 653/4813/17 (провадження № 61-7625св19), від 08 квітня 2020 року                      у справі № 755/21962/15 (провадження № 61-15887св18), від 22 лютого 2021 року                  у справі № 344/16105/19 (провадження № 61-8888св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 725/2195/20 (провадження № 61-4590св21), від 20 жовтня 2021 року                      у справі № 911/3001/20, від 10 листопада 2021 року у справі № 715/2670/19 (провадження № 61-18504св20), від 01 грудня 2021 року у справі № 501/1346/18 (провадження № 61-4788св21), від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18 (провадження № 61-976св22), та у постанові Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 21-1458а16, з огляду на таке.
		 
		У постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження                  № 14-706цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення. Однак у цій справі ТОВ «Кредитні ініціативи» не довело належними та допустимими доказами направлення ОСОБА_1 та отримання ним вимоги про усунення порушень договору, а відтак, і виконання вимог Порядку вчинення нотаріальних дій та пункту 4.1.1 договору іпотеки.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 21-1458а16 зазначено, що суди встановили, що повідомлення про усунення порушень, як і документ про оплату послуг пересилання поштового відправлення, Банк разом з іншими документами для проведення державної реєстрації права не подав. Тобто вимоги Порядку № 1127 щодо надання документа, що підтверджує завершення                      30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, не виконано.
		 
		У постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14 (провадження № 61-1727св17) вказано, що доводи касаційної скарги щодо відсутності належного повідомлення іпотекодавців про задоволення вимог іпотекодержателя у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки спростовуються матеріалами справи та умовами іпотечного договору, згідно з якими відповідна вимога була направлена іпотекодавцям кур`єрською поштою та отримана адресатом 05 жовтня 2013 року, а оскаржуване позивачем реєстраційне рішення прийнято державним реєстратором 15 листопада 2013 року.
		 
		У постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 222/1402/16) (провадження № К/9901/3223/19) зроблено висновок, що напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв`язку є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано. 
		 
		У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 755/21962/15 (провадження                           № 61-15887св18) Верховний Суд зазначив, що сам по собі факт порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченої договором, не дає підстав для висновку про порушення прав чи законних інтересів позивача. Законодавством передбачений 30-денний строк для виконання вимоги про порушене зобов`язання, апеляційний суд встановив відповідність вимогам закону дій відповідача щодо дотримання цього строку.
		 
		У постанові від 08 вересня 2021 року справі № 725/2195/20 (провадження                                    № 61-4590св21) Верховний Суд встановив, що ТОВ «ФК «Поліс» 25 квітня 2016 року надіслав на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про усунення порушення, в якій зазначено про те, що позичальник не виконує належним чином свої зобов`язання за кредитним договором. Зазначена вимога була отримана ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.
		 
		У постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 911/3001/20 зазначено, що відповідачем неодноразово направлялись позивачу та ОСОБА_4 вимоги про необхідність сплати заборгованості за кредитним договором, що підтверджено відповідними доказами. Верховний Суд вважав, що в такий спосіб відповідач виконав свій обов`язок щодо доведення інформації до іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, що свідчить про добросовісність звернення відповідача до позивача, вчинення відповідачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах.
		 
		У постанові Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18 (провадження № 61-976св22) вказано, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або повідомлена відповідно до умов договору. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. Тому іпотекодержатель, який з дотриманням умов іпотечного договору направив таку вимогу, правомірно звернув стягнення на предмет іпотеки. 
		 
		Таким чином, порівнювані правовідносини у справах, зазначених у касаційній скарзі, та у справі, яка переглядається, хоч і є подібними, але різняться встановленими фактичними обставинами, підставами і предметами позовів, що вказує на відмінність норм, відповідно до яких вирішується спір. Тому посилання на висновки, наведені заявником у касаційній скарзі, є нерелевантним. 
		 
		Посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
		 
		Водночас колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду                             у справах № 916/1415/19, № 369/382/17, № 925/642/19, № 200/606/18,                                            № 438/610/14-ц, № 378/596/16-ц, № 522/1528/15-ц, № 201/16373/16-ц,                                      № 199/8324/19, № 757/13243/17, а також Верховний Суд у справах № 715/2669/19,               № 344/16105/19, № 715/2670/19, 753/4448/16-ц, № 501/1346/18, № 653/4813/17, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не досліджували питання належності надсилання іпотекодержателем повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Щодо посилання у касаційній скарзі про неналежність обраного позивачем способу захисту порушеного права, колегія суддів зауважує таке. 
		 
		Позивач звернувся до суду з позовом про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем. Відповідач вважає такий спосіб захисту неналежним.
		 
		Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду 
		за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		 
		У частині третій статті 37 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що право власності (спеціальне майнове право) іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Тобто державна реєстрація права власності закріплена законом як елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Альфа-Банк»є офіційним визнанням та підтвердженням державою факту набуття права власності на таке майно за банком та водночас є елементом позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Внаслідок цього право позивача було порушено та між сторонами виник спір про право цивільне.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
		 
		За таких обставин обраний позивачем спосіб захисту у цьому випадку дозволяє досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право позивача, яке порушив відповідач, оскільки таке право може бути захищене лише з урахуванням абзацу другого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		 
		Отже, колегія суддів не бере до уваги доводи заявника про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки апеляційний суд, встановивши порушене право позивача відповідачем, обґрунтовано виснував про застосування такого способу захисту, що буде належним і ефективним та який відновить порушене право позивача.
		 
		Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.
		 
		Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями                   77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження                  № 14-446цс18). 
		 
		У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції.
		 
		Інших доводів касаційна скарга не містить.
		Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча  пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну  відповідь  на  кожний  аргумент (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява № 49684/99, § 2).
		 
		Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено. 
		 
		ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав.
		 
		Суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного суду без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 24 травня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідачВ. В. Сердюк   СуддіВ. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко   О. М. Ситнік   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...