Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 4823/359/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Інші справи окремого провадження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 09.05.2025.
Дата набрання законної сили: 05.05.2025
Номер судового провадження: 61-2243ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		05 травня 2025 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 4823/359/24 
		провадження № 61-2243св25 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		учасники справи: 
		заявник (стягувач) -  ОСОБА_1 , 
		заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кравченко Володимир Володимирович, на ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15 листопада 2024 року у складі судді Деркача О. Г. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у складі колегії суддівВисоцької Н. В., Онищенко О. І., Шитченко Н. В. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст заявлених вимог 
		 
		У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просила надати дозвіл на примусове виконання остаточного рішення Окружного суду округу Медісон (штат Алабама, США) від 19 травня 2021 року у справі № DR-2020-900957.00; DR-2020-003407.00 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ,                       ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 39 388,59 грн на двох дітей щомісячно. 
		 
		Свої вимоги  ОСОБА_1 мотивувала тим, що 08 серпня 2000 року між нею та  ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилися дві дочки  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . 
		 
		15 жовтня 2018 року сторони разом із дітьми виїхали до США з метою постійного проживання, а в 2019 році звернулися із заявою про політичний притулок у США, проте у зв`язку з насильницькими діями ОСОБА_2 щодо членів сім`ї, прояви сексуальної поведінки стосовно дітей, заявник звернулася до Окружного суду округу Медісон, Алабама з позовом про розлучення та захист порушених прав. 
		 
		19 травня 2021 року Окружний суд округу Медісон, Алабама ухвалив остаточне рішення, яким розірвав шлюбні відносини між подружжям через насильство з боку чоловіка та вчинив остаточний захисний припис про попередження насильства, а також надав ОСОБА_1 виключну юридичну та фізичну опіку над неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . 
		 
		Цього ж дня, 19 травня 2021 року, Окружний суд округу Медісон, Алабама видав ордер на вилучення дітей та ухвалив остаточне рішення щодо аліментних зобов`язань, згідно з яким відповідач ОСОБА_2 повинен сплачувати заявнику на двох дітей щомісячно 995,00 дол. США. 
		 
		Зазначене судове рішення ОСОБА_2 не виконує, натомість, перебуваючи в Україні, останній звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дітей, у задоволенні якого відмовлено. 
		 
		Окружний суд США вироком від 21 листопада 2023 року визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, пов`язаного з міжнародним батьківським викраденням, призначив обвинуваченому умовний термін покарання без позбавлення волі та зобов`язав cплатити на користь ОСОБА_1 10 481,36 дол. США, проте зазначена сума не погашена. 
		 
		Крім того, 14 травня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за № 12022270340002225 про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 156 Кримінального кодексу України, проте досудове розслідування триває дотепер. 
		 
		Наразі діти, які проживають із матір`ю та перебувають на її повному утриманні, проходять курси психологічної реабілітації, стан їх покращився, але лікування є дороговартісним. 
		 
		У зв`язку з наведеним виникла потреба у зверненні до суду з клопотанням про визнання іноземного рішення суду таким, що підлягає виконанню на території України. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Новозаводський районний суд міста Чернігова ухвалою від 15 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду задовольнив. 
		 
		Надав дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду - остаточного рішення Окружного суду округу Медісон, Алабама, від 19 травня 2021 року у справі                       № DR-2020-900957.00; DR-2020-003407.00 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ,                    ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 39 388,59 грн на двох дітей щомісячно. 
		 
		Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн. 
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. 
		 
		Оскільки між Україною та США не укладалися міжнародні договори про правову допомогу та правові відносини у цивільних і сімейних справах, то визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, який полягає в тому, що держава, яка дотримується цього принципу, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов`язання. 
		 
		На виконання ухвали суду від 12 вересня 2024 року представник заявника надав примірники судових рішень, ухвалених та виданих Окружним судом округу Медісон, Алабама, з нотаріально завіреним перекладом українською мовою. 
		 
		Розмір аліментів, який визначив Окружний суд округу Медісон, Алабама, в гривневому еквіваленті становить 39 388,59 грн. 
		 
		Суд не встановив підстав для відмови у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, передбачених статтею 468 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв`язку з чим вважав за необхідне надати дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду на території України. 
		 
		Чернігівський апеляційний суд постановою від 04 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15 листопада 2024 року - без змін. 
		 
		Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд справи. 
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на території України є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. 
		 
		Доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутня належним чином засвідчена копія рішення іноземного суду, а доданий до клопотання переклад цього рішення не завірений особою, яка його здійснила, колегія суддів не взяла до уваги, зазначивши, що на виконання ухвали суду першої інстанції заявник надала примірники судових рішень, виданих Окружним судом округу Медісон, Алабама, з накладеним апостилем та нотаріально завіреним у встановленому законом порядку перекладом з англійської мови на українську мову. 
		 
		Суд першої інстанції дослідив і надав належну оцінку рішенню Окружного суду округу Медісон, Алабама, від 19 травня 2021 року, яке набрало законної сили, що підтверджується документом № 60, згідно з яким 14 березня 2024 року Окружний суд округу Медісон, Алабама, видав розпорядження (ордер) про обов`язок батька щодо сплати аліментів, який набрав чинності 01 червня 2021 року. 
		 
		ОСОБА_2 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він оскаржував рішення іноземного суду в апеляційному або касаційному порядках, а також не спростував правильності перекладу судових рішень іноземного суду. 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		У лютому 2025 року ОСОБА_2 через представника Кравченка В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15 листопада 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду. 
		 
		На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 461/8156/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази, а також встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України). 
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивував тим, що ОСОБА_1 не надала жодних належних та допустимих доказів, які б достеменно підтверджували, що остаточне рішення Окружного суду округу Медісон, Алабама, від 19 травня 2021 року набрало законної сили, а також, що зазначене рішення іноземного суду не оскаржувалося в апеляційному та касаційному порядках. 
		 
		Крім того, всупереч вимогам частини третьої статті 466, частини другої статті 472 ЦПК України сторона заявника не додала до клопотання засвідчену в установленому порядку копію рішення іноземного суду, про примусове виконання якого заявлено вимогу, а також офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили. 
		 
		Доданий до клопотання переклад рішення іноземного суду не завірений особою, яка його здійснила, вірність перекладу також жодним чином не посвідчена. 
		 
		Зокрема, засвічення офіційних документів та їх копій, виданих на території України для їх надання та прийняття на території іншої держави, а також засвідчення офіційних документів та їх копій, виданих на території іншої держави для їх надання та прийняття на території України за загальним правилом, здійснюється у спрощеному порядку відповідно до вимог Гаазької конвенції від 05 жовтня 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів шляхом проставлення на цих документах апостилю. 
		 
		Враховуючи те, що між Україною та США не укладено окремих міжнародних договорів із цього питання, то засвідчення рішення іноземного суду здійснюється відповідно до вимог Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України                         від 04 червня 2002 року № 113, тобто шляхом здійснення консульської легалізації у спосіб проставлення відповідного штампу. 
		 
		Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. 
		 
		Аргументи інших учасників справи 
		 
		У березні 2025 року  ОСОБА_1 через представника Блохіну Н. В. подала відзив на касаційну скаргу  ОСОБА_2 , у якому просить: 1) залишити цю скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін; 2) стягнути із  ОСОБА_2 на свою користь судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, у розмірі 10 000,00 грн. 
		 
		Відзив мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням усіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. 
		 
		Сторона заявника понесла витрати на оплату професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн. До відзиву додано докази, які підтверджують такі витрати. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 05 березня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Новозаводського районного суду міста Чернігова. 
		 
		08 квітня 2025 року справу № 4823/359/24 передано до Верховного Суду. 
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами 
		 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 серпня 1992 року до 25 березня 1996 року перебували у зареєстрованому шлюбі. 
		 
		08 вересня 2000 року сторони повторно зареєстрували шлюб, під час якого у них            ІНФОРМАЦІЯ_2 народилися дві дочки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (том 1, а. с. 83, 111). 
		 
		15 жовтня 2018 року сторони разом із дітьми виїхали до США з метою постійного проживання у цій країні, а в 2019 році звернулися із заявою про політичний притулок у США (том 1, а. с. 71-73). 
		 
		У зв`язку з протиправними діями ОСОБА_2 стосовно дружини та дітей ОСОБА_1 звернулася до Окружного суду округу Медісон, Алабама, із заявою про розірвання шлюбу та захист від насильства. 
		 
		19 травня 2021 року Окружний суд округу Медісон, Алабама, ухвалив остаточне рішення у справі про розірвання шлюбу / остаточний захисний припис про попередження насильства, яким вирішив і наказав, зокрема: розірвати подружні стосунки, що існували між сторонами до цього моменту, а також розірвати шлюб на безстроковий термін на підставі безповоротного розладу шлюбу, що є наслідком насильства зі сторони чоловіка; відповідач зобов`язався виплачувати позивачу аліменти (грошову допомогу) на дітей, що становить 955,00 дол. США щомісяця. Зазначена сума аліментів на дітей розраховується відповідно до правила 32 Правил з відправлення правосуддя штату Алабама . Відповідні копії за цим правилом належним чином складено та додано до матеріалів справи за позовом (Документ 39) (том 1, а. с. 135-137). 
		 
		ОСОБА_2 був обізнаний про розгляд зазначеної справи, надавав письмові пояснення з приводу спору, що підтверджується документами 10, 18, 20 (том 1, а. с. 9, 11, 15-17, 78-80, 153-159). 
		 
		14 березня 2024 року Окружний суд округу Медісон, Алабама, видав розпорядження (ордер), яким підтвердив, що обов`язок батька щодо сплати аліментів почав діяти з     01 червня 2021 року (том 1, а. с. 59; том 2, а. с. 91-93). 
		 
		Крім того, Окружний суд Сполучених штатів (північний округ Алабами) вироком                 від 21 листопада 2023 року визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, пов`язаного з міжнародним батьківським викраденням, призначив обвинуваченому умовний термін покарання без позбавлення волі та зобов`язав cплатити на користь ОСОБА_1 10 481,36 дол. США (том 1, а. с. 53-55). 
		 
		14 травня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за № 12022270340002225 про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 156 Кримінального кодексу України, проте досудове розслідування триває дотепер (том 1, а. с. 84). 
		 
		Інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 08 жовтня 2024 року № 19-68950/18/24 щодо перетину кордону України громадянином України у період з 08 листопада 2017 року до 08 жовтня 2024 року підтверджується, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , неодноразово перетинав кордон України, востаннє - 20 грудня 2023 року, пункт пропуску - Краківець; напрямок - виїзд; характеристика транспортного       засобу - НОМЕР_1 (том 2, а. с. 144). 
		 
		Згідно з довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради        від 05 березня 2024 року № 1805 станом на 04 березня 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх неповнолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 84). 
		 
		Наразі діти сторін проживають із матір`ю, перебувають на її повному утриманні та проходять курси психологічної реабілітації. 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. 
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом. 
		 
		У статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають із цивільних, трудових, сімейних та господарських відносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України. 
		 
		У частині першій статті 462 ЦПК України передбачено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. 
		 
		Рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення із погашенням заборгованості за останні три роки (стаття 463 ЦПК України). 
		 
		Відповідно до частини першої статті 464 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. 
		 
		Згідно з частиною шостою статті 467 ЦПК України, розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. 
		 
		У статті 471 ЦПК України визначено, що рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. 
		 
		Між Україною та Сполученими Штатами Америки (США) не укладалися міжнародні договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах, а тому визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності. 
		 
		Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 638/1720/20 (провадження № 61-2038св22). 
		 
		Відповідно до частини другої статті 462 ЦПК України у разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше. 
		 
		Зазначена норма кореспондується зі статтею 11 Закону України «Про міжнародне приватне право». 
		 
		Таким чином, принцип взаємності полягає у тому, що держава, що дотримується цього принципу, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов`язання. 
		 
		Підстави для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду передбачені статтею 468 ЦПК України, згідно з якою клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;         4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;     7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; 9) в інших випадках, встановлених законами України. 
		 
		Відповідно до частини сьомої статті 473 ЦПК України у визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу. 
		 
		Таким чином, установивши, що заявник дотрималася усіх умов, визначених статтею 468 ЦПК України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків щодо наявності підстав для задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що  ОСОБА_1 не надала жодних належних та допустимих доказів, які б достеменно підтверджували, що остаточне рішення Окружного суду округу Медісон, Алабама, від 19 травня 2021 року набрало законної сили, не заслуговують на увагу з огляду на таке. 
		 
		У штаті Алабама наказ про аліменти (child support order) набирає чинності з моменту його підписання суддею та занесення до судової справи, якщо в самому документі не передбачено інше. 
		 
		У більшості випадків ордери про аліменти в Алабамі виконуються негайно: у рішенні зазвичай вказується дата, з якої починаються виплати, а подання апеляційної скарги не зупиняє виконання автоматично (лише якщо є окрема ухвала суду про зупинення). 
		 
		Отже, ордер сам собою є підтвердженням того, що рішення про аліменти діє, якщо в ньому є підпис судді, дата видання і не зазначено, що такий ордер набере чинності пізніше або після виконання умов. 
		 
		Оскільки у матеріалах цієї справи міститься розпорядження (ордер) Окружного суду округу Медісон, Алабама, від 14 березня 2024 року, яким підтверджено обов`язок батька щодо сплати аліментів на дітей, який набрав чинності 01 червня 2021 року, а ОСОБА_2 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він оскаржував рішення іноземного суду в апеляційному або касаційному порядках, то суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що остаточне рішення Окружного суду округу Медісон, Алабама, від 19 травня 2021 року є таким, що набрало законної сили. 
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що засвідчення рішення іноземного суду у цьому випадку має здійснюватися шляхом консульської легалізації у спосіб проставлення відповідного штампу, однак у матеріалах справи відсутня належним чином засвідчена копія рішення Окружного суду округу Медісон, Алабама, від 19 травня 2021 року, а доданий  ОСОБА_1 до клопотання переклад цього рішення не завірений особою, яка його здійснила, не заслуговують на увагу, оскільки Україна та США є учасниками Гаазької конвенції 1961 року, що скасовує вимогу консульської легалізації. Тому документи, видані в США (зокрема судові рішення), мають бути засвідчені апостилем, який видається відповідним компетентним органом США (наприклад, Секретарем штату). 
		 
		У справі, яка переглядається, на виконання ухвали суду першої інстанції від 12 вересня 2024 року представник заявника надав засвідчені апостилемпримірники судових рішень, ухвалених Окружним судом округу Медісон, Алабама, з нотаріально завіреним у встановленому законом порядку перекладом з англійської мови на українську мову. При цьому переклад усіх документів на українську мову на 43 (сорока трьох) аркушах зроблено 20 лютого 2024 року перекладачем Бюро перекладів Шеремет О. М., справжність підпису якої засвідчив приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Морозова О. В. (том 2, а. с. 101-143). 
		 
		У свою чергу доводи ОСОБА_2 про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду     від 19 серпня 2020 року у справі № 461/8156/17(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав. 
		 
		У справі № 461/8156/17 вирішувалося питання щодо визнання та виконання в Україні рішення, винесеного на території Республіки Польща, яке регулюється Договором між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованим постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3941-XII. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд керувався тим, що порядок повідомлення учасника справи про судовий процес і вручення цій особі судової повістки (виклику в суд) регулюється правом держави, суд якої вирішує справу по суті (lex fori), проте апеляційний суд не звернув увагу на те, що у матеріалах справи щодо виконання доручення польського суду про вручення виклику в судове засідання відповідача містяться докази того, що стороні відповідача неодноразово вручалися судові документи щодо розгляду справи Окружним Судом у місті Радомі. 
		 
		Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. 
		 
		Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведеній як приклад справі відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі. 
		 
		Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.         З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22)). 
		 
		На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19). 
		 
		Обставини у наведеній постанові Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається у касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. 
		 
		Загалом доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) виклала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. 
		 
		Верховний Суд враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»(«Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99). 
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України. 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України). 
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені ОСОБА_2 у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. 
		 
		Разом із тим увідзиві на касаційну скаргу  ОСОБА_1 також просила суд відшкодувати їй за рахунок  ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу за подання цього відзиву у розмірі 10 000,00 грн. 
		 
		Верховний Суд звертає увагу, що касаційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи. 
		 
		А саме: суд касаційної інстанції перевіряє відповідність касаційної скарги щодо форми і змісту вимогам статті 392 ЦПК України, дотримання строку, встановленого статтею 390 ЦПК України, повноважень особи, яка подала таку скаргу, сплату судових витрат та постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження. 
		 
		З цією процесуальною дією суду пов`язано право учасників справи подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 395 ЦПК України). 
		 
		У частинах другій, четвертій статті 395 ЦПК України встановлено вимоги до форми та змісту відзиву та вказано на необхідність надання доказів надсилання його копій та документів, доданих до нього, іншим учасникам справи. 
		 
		Тобто надання відзиву на касаційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України). 
		 
		Подання касаційної скарги та відкриття касаційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності касаційної скарги. 
		 
		Отже, інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття касаційного провадження поданням відзиву на касаційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки, у цьому випадку, звернулися за правничою допомогою до адвоката (стаття 15 ЦПК України), а відтак можуть розраховувати на відшкодування таких витрат у випадку відмови у задоволенні касаційної скарги. 
		 
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, понесені  ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанціїпідлягають розподілу. 
		 
		На підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу  ОСОБА_1 надала: 
		 
		- договір про надання правової допомоги від 14 березня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Блохіною Н. В.; 
		 
		- додаткову угоду від 25 березня 2025 року № 1 до договору про надання правової допомоги, у якій міститься детальний опис наданих адвокатом послуг з урахуванням витраченого часу, вартість яких сторони визначили у розмірі 10 000,00 грн; 
		 
		- квитанцію від 25 березня 2025 року, згідно з якою  ОСОБА_1 сплатила адвокату Блохіній Н. В. 10 000,00 грн за надану правничу допомогу за договором про надання правової допомоги від 14 березня 2024 року та додатковою угодою                     від 25 березня 2025 року № 1 до цього договору. 
		 
		У передбаченому процесуальним законом порядку відзив ОСОБА_1. на касаційну скаргу  ОСОБА_2 надіслано останньому засобами поштового зв`язку, а його представнику адвокату Кравченку В. В. - у його електронний кабінет. 
		 
		Указаний відзив містить обґрунтування вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу та докази, на яких ґрунтуються ці вимоги. 
		 
		Згідно з довідкою про доставлення електронного листа документ в електронному вигляді «Відзив № 9911/0/220-25 у справі № 4823/359/24 (61-2243св25)» доставлено до електронного кабінету адвоката Кравченка В. В. 31 березня 2025 року о 21:50:33. 
		 
		Однак станом на 05 травня 2025 року до Верховного Суду не надійшли заперечення заінтересованої особи про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката Блохіної Н. В., наданої нею заявнику  ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. 
		 
		Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. 
		 
		Врахувавши критерії реальності, розумності та співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) на підставі наданих заявником доказів, а також взявши до уваги те, що заінтересована особа не надала заперечень щодо невідповідності заявлених витрат зазначеним критеріям, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої сторони, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення із  ОСОБА_2 та користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування понесених нею витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції та їх співмірність з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кравченко Володимир Володимирович, залишити без задоволення. 
		 
		Ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 15 листопада 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року залишити без змін. 
		 
		Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:Є. В. Петров   А. І. Грушицький   І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...