Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/20167/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 08.05.2025.
Дата набрання законної сили: 05.05.2025
Номер судового провадження: 61-4041ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                             
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                     
		 
		05 травня 2025 року                                                                      
		м. Київ
		 
		справа № 643/20167/21
		провадження № 61-4041св24
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савченко Олена Олександрівна, на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року в складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Бутенко С. Б., Дряниця Ю. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення,  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив усунути йому перешкоди у здійсненні права власності та виселити                    ОСОБА_2 із двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира).
		 
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що згідно з рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 червня 2011 року в справі № 2-4707/11 він є власником спірної квартири. Скориставшись проходженням позивачем військової служби у м. Києві, відповідач заволодів спірною квартирою за відсутності законних підстав. Вимоги залишити квартиру відповідач ігнорує, комунальні послуги не сплачує, унаслідок чого утворилася заборгованість понад 5 000,00 грн. У зв`язку з чим позивач просить захистити його порушене право згідно з заявленими вимогами.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Октябрський районний суд м. Полтави рішенням від 14 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
		 
		Усунув перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 право власності відносно двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Виселив ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Стягнув із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 908,00 грн.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач не є членом сім`ї позивача та не надав суду жодних доказів того, що він має право користуватися належною позивачу квартирою.
		 
		Полтавський апеляційний суд постановою від 20 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
		 
		Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 14 вересня 2023 року скасував.
		 
		Ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення відмовив.
		 
		Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі                                     1 362,00 грн.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що згідно з рішенням суду                                          від 03 березня 2010 року в справі № 2-2047/2010 відповідач є наймачем кімнати АДРЕСА_2 , яка разом із кімнатою № НОМЕР_1 увійшла до складу спірної квартири АДРЕСА_3 , право власності на яку 29 грудня 2011 року зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі судового рішення від 02 червня 2011 року в справі № 2-4707/11.
		 
		Крім цього, суд врахував, що дії ОСЕ «Будинковий комітет «Вулиці Гвардійців Широнінців, 39-Б» щодо проведення перенумерації кімнат на квартири та                                      дії КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» щодо виготовлення                                         10 листопада 2009 року технічного паспорта на будинок АДРЕСА_4 визнані в судовому порядку незаконними. Тоді як надані відповідачем докази є достатніми для підтвердження законності підстав на зайняття ним жилої площі, підтвердження факту користування та постійного проживання у кімнаті АДРЕСА_2 та сплату ним комунальних послуг за відкритими на його ім`я рахунками.
		 
		Тому, за встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виселення відповідача із житла, де він тривалий час проживав на законних підставах, незалежно від його правового режиму, та з огляду на встановлені судом порушення під час проведення перенумерації кімнат, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне його виселення із відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
		 
		20 березня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савченко О. О., через систему «Електронний суд», надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України у постановах від 15 травня 2017 року в справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року в справі № 753/481/15, Верховним Судом у постановах                  від 09 жовтня 2019 року в справі № 695/2427/16, від 09 жовтня 2019 року в справі                       № 523/12186/13, відповідно до яких власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не встановив правову природу правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим суд дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, що не відповідають обставинам справи.
		 
		Суд апеляційної інстанції не надав оцінку тому факту, що Московський районний суд     м. Харкова у рішенні від 02 червня 2011 року в справі № 2-4707/11 встановив факт постійного проживання та реєстрації ОСОБА_1 у спірній квартирі АДРЕСА_3 . Саме встановлений факт проживання та реєстрації позивача у спірній квартирі став підставою для набуття ним права власності на житло у судовому порядку. На час ухвалення рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 червня 2011 року ОСОБА_2 у спірному приміщенні не проживав, тому з набуттям законної сили вказаного рішення суду квартира АДРЕСА_3 перейшла у приватну власність ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відповідач втратив право на користування спірним приміщенням, оскільки він не є членом сім`ї позивача, позивач не надавав йому дозволу на користування житлом, не укладав з ним договору оренди.
		 
		Апеляційний суд не дослідив припинення права користування спірною квартирою на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Констатуючи факт порушення прав користувача спірним приміщенням, суд не обґрунтував, чому, враховуючи обставини справи, права користувача повинні бути забезпечені за рахунок прав власника квартири, його дружини та сина, які не мають іншого власного житла та фактично позбавлені можливості користуватися своєю власністю.
		 
		Також заявник вказує на те, що апеляційний суд безпідставно стягнув з нього судовий збір за подання апеляційної скарги, не врахувавши те, що він є учасником бойових дій і звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
		 
		 
		 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою від 05 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Октябрського районного суду м. Полтави.
		 
		Справу передано до Верховного Суду у жовтні 2024 року.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		09 квітня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
		 
		З 01 липня 1994 року до 09 квітня 2004 року   ОСОБА_2 працював у Відкритому акціонерному товаристві «Трест «Південзахіденергобуд» (далі - ВАТ «Трест «Південзахіденергобуд»  (а. с. 46).
		 
		01 липня 2005 ВАТ «Південзахіденергобуд» як балансоутримувач передало                      ОСОБА_2 кімнату № АДРЕСА_9, загальна площа 22,64 кв. м, житловою -                              12,94 кв. м у малосімейному гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 , через приватного підприємця ОСОБА_3 , про що укладено договір найму житлового приміщення № 99. За змістом пункту 2 договору найму житлове приміщення передається ОСОБА_4 для проживання безстроково (а. с. 51).
		 
		Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 19 грудня 2007 року                          № 1278 виключено будинок АДРЕСА_4 , із числа гуртожитку ВАТ «Трест «Південзахіденергобуд»; дозволено ВАТ «Трест «Південзахіденергобуд» і Московському райвиконкому закріпити за мешканцями займану ними площу у цьому будинку та відкрити особові рахунки в установленому законом порядку (а. с. 47, 48).
		 
		Відповідно до дозволу Московської районної у м. Харкові ради ХХІІІ сесії V скликання від 21 серпня 2008 року «Про надання дозволу на створення придомового комітету на АДРЕСА_4 », за ініціативою мешканців 23 жовтня 2008 року був створений Орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «Вулиця Гвардійців Широнінців, 39-Б», відповідно до положень якого і ведеться діловодство з паспортного режиму буд. АДРЕСА_4 .
		 
		На підставі даних, наданих керівництвом будинкового комітету, у серпні 2009 року була змінена нумерація кімнат у спірному буд. АДРЕСА_4 із присвоєнням нових номерів квартир, при цьому номера особових рахунків і коду АТ «Мегабанку» не мінялися. Так, номер кімнати АДРЕСА_9 змінено на номер квартири АДРЕСА_5 , особовий рахунок № НОМЕР_2 , код ЖЕКу 5656, код Мегабанку 116595508, опалювальна площа квартири 24,81 кв. м., що підтверджується довідкою КП «Харківські теплові мережі» (а. с. 52).
		 
		Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 03 березня 2010 року в справі № 2-2047/2010 визнано за ОСОБА_2 право користування кімнатою АДРЕСА_6 (а. с. 50).
		 
		Рішенням виконавчого комітету Московської районної у м. Харкові ради від 27 квітня 2010 року № 57/5 визнано наймачем квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 зі складом сім`ї 1 особа (а. с. 49).
		 
		13 липня 2010 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» виготовило технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 (готельного типу); власник ОСОБА_1 . Відповідно до змісту технічних характеристик, посвідчених печаткою ОСББ «Олімп-39», квартира розташована на                     другому поверсі, 9 поверхового будинку, та складається з двох кімнат житловою площею 29,3 кв. м (одна кімната - 12,7 кв. м, друга кімната - 16,6 кв. м), кухні площею 9,6 кв. м, вбиральні - 2,9 кв. м, коридору - 5,0, 4,5, 11,4 кв. м. Загальна площа                  квартири 53,1 кв. м. Висота приміщень 2,50 м (а. с. 5, 6).
		 
		Згідно з довідок ОСББ «Олімп-39» з місця мешкання про склад сім`ї та реєстрацію:
		 
		- ОСОБА_1 постійно проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 , яка складається із двох кімнат, житловою площею 32,53 кв. м на 2 поверсі 9-ти поверхового будинку. Особовий рахунок відкритий на ім`я ОСОБА_1 . У цьому житловому приміщенні з 2007 року мешкає 2 осіб: ОСОБА_1 (власник); ОСОБА_5 (син) (а. с. 7);
		 
		- ОСОБА_2 постійно проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 , яка складається із однієї кімнати житловою площею 19,6 кв. м. на 2 поверсі 9-ти поверхового будинку. Особовий рахунок відкритий на ім`я ОСОБА_2 .                           У цьому житловому приміщенні мешкає і особа - наймач, дата реєстрації 2019 рік                    (а. с. 53).
		 
		Унаслідок упорядкування нумерації кімнат та присвоєння номерів квартирам у колишньому гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_4 , кімнати за АДРЕСА_9 та АДРЕСА_10 увійшли до складу квартири АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою ОСББ «Олімп-39» від 17 січня 2023 року № 53 (а. с. 103).
		 
		Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2021 року, зміненого постановою Харківського апеляційного суду від 30 травня 2023 року в справі                               № 643/11327/21 ОСОБА_2 відмовлено у визнанні права власності на квартиру. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що надані позивачем докази є достатніми для підтвердження факту користування та постійного проживання позивача у спірній квартирі. Разом із тим, позивач не довів наявність підстав, відповідно до яких у нього виникає право власності на квартиру (а. с. 88-94, 123-129).
		 
		29 грудня 2011 року на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 червня 2011 року в справі № 2-4707/11 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на спірну квартиру АДРЕСА_3 , номер запису 132290 у книзі № 1, що підтверджується витягом з реєстру КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 29 грудня 2011 року № 32736475 (а. с. 6).
		 
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 31 жовтня 2016 року в справі             № 922/4841/15 визнано незаконними дії Органу самоорганізації населення «Будинковий комітет «Вулиці Гвардійців Широнінців, 39-Б» щодо проведення перенумерації кімнат у житловому будинку АДРЕСА_4 . Визнано незаконним дії КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» щодо виготовлення 10 листопада 2009 року технічного паспорту на будинок АДРЕСА_4 (а. с. 116-122).
		 
		До позовної заяви додано довідку про нарахування та оплату послуг з теплопостачання, особовий рахунок № НОМЕР_3 , відкритий на ім`я ОСОБА_2 на АДРЕСА_11 , за періоди з: 01 липня 2016 року,            02 грудня 2013 року, 31 грудня 2017 року, 15 листопада 2018 року, 01 січня 2019 року; а також КП «Харківводоканал», о/р НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_2 за                  тією ж адресою (а. с. 9).
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у  пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша           статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		Згідно з частиною першою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
		 
		Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).
		 
		Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
		 
		У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		 
		Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		 
		Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).
		 
		За частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
		 
		Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
		У частині третій статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
		 
		Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
		 
		У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній особі гарантується право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється не лише на власника квартири, але і на наймача (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 1999 року у справі «Ларкос проти Кіпру», заява № 29515/95).
		 
		У пункті 2 статті 8 Конвенції чітко визначено підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
		 
		У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
		 
		У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти росії» (Prokopovich v. russia), заява № 58255/00, пункт 36).
		 
		Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50)).
		 
		Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).
		 
		Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2009 року у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява                     № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, пункт 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», пунк 50; рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява                                  № 28261/06, пункти 21-23; рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], заява № 33202/96, пункт 110).
		 
		Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
		 
		Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16, від 13 жовтня                         2020 року у справі № 447/455/17).
		 
		Як відомо з матеріалів справи та встановили суди, згідно з рішенням Московського районного суду м. Харкова від 03 березня 2010 року в справі № 2-2047/2010 відповідач є наймачем кімнати АДРЕСА_2 , яка разом із кімнатою № 428 увійшла до складу квартири АДРЕСА_3 , право власності на яку 29 грудня 2011 року зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення Московського районного суду                  м. Харкова від 02 червня 2011 року в справі № 2-4707/11.
		 
		Крім цього, встановлено, що дії ОСЕ «Будинковий комітет «Вулиці Гвардійців Широнінців, 39-Б» щодо проведення перенумерації кімнат на квартири та дії КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» щодо виготовлення 10 листопада 2009 року технічного паспорта на будинок АДРЕСА_4 визнані в судовому порядку незаконними.
		 
		Врахувавши зазначене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що надані відповідачем докази є достатніми для підтвердження законності підстав на зайняття ним жилої площі, підтвердження факту користування та постійного проживання у кімнаті АДРЕСА_2 , яка увійшла до спірної квартири АДРЕСА_3 , та сплату ним комунальних послуг за відкритими на його ім`я рахунками.
		 
		Також колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що,  за встановлених обставин, виселення відповідача із житла, де він тривалий час проживав на законних підставах, незалежно від його правового режиму, та з огляду на встановлені судом порушення під час проведення перенумерації кімнат, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі у розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне його виселення із відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи.
		 
		Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують на їх законність не впливають.
		 
		Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
		 
		Встановивши фактичні обставини справи та правомірність вселення і проживання відповідача у спірному житлі довгий період часу, надавши оцінку виселенню відповідача за цих обставин на предмет пропорційності відповідним принципам                   статті 8 Конвенції, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для виселення ОСОБА_2 із спірної квартири.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Крім того, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
		 
		Інші доводи касаційної скарги спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судом, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги про безпідставне стягнення апеляційним судом з позивача на користь відповідача судового збору за подання апеляційної скарги та не врахування апеляційним судом того, що він є учасником бойових дій і звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», колегія суддів керується таким.
		 
		За приписами пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.
		 
		В ухвалі від 06 травня 2020 року у справі № 9901/70/20 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнення від сплати судового збору осіб, які мають, зокрема статус ветеранів війни - учасників бойових дій, обмежено справами, пов`язаними з порушенням їхніх прав. Тобто встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до суду за захистом прав, пов`язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
		 
		Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року  № 3551-ХІІ. Відповідно до статті 22 цього Закону ветерани війни та особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Серед них немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими                   ОСОБА_1 звернувся у цій справі.   
		 
		Тому, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про усунення йому перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 , що не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, визначених положенням статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з позивача на користь відповідача судового збору за подання ним апеляційної скарги. 
		 
		Наведене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 щодо застосування положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України у такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Савченко Оленою Олександрівною, залишити без задоволення.
		 
		Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді                                                                                     Є. В. Петров
		                                                                                              
		                                                                                              А. І. Грушицький
		 
		                                                                                              І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...