Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/3885/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 08.05.2025.
Дата набрання законної сили: 05.05.2025
Номер судового провадження: 61-7371ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		                                                                                                                           
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		                                                                                                                        
		05 травня 2025 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 202/3885/23
		провадження № 61-7371св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Департамент освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації, Головне управління Державної казначейської служби у Донецькій області,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2024 року в складі судді Михальченко А. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду                                  від 23 квітня 2024 року в складі колегії суддів Макарова М. О., Барильської А. П., Демченко Е. Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби у Донецькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби у Донецькій області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
		 
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 28 листопада 2018 року вона була звільнена з посади спеціаліста відділу професійної освіти управління фахової освіти, національного виховання та європейської інтеграції Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом першим частиною другою статті 65 Закону України «Про державну службу», у вигляді порушення присяги державного службовця.
		 
		Позивач оскаржила наказ про звільнення у судовому порядку та постановою Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 200/14916/18-а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року скасовано в частині визнання протиправними та скасування наказів відповідача від 28 листопада 2018 року № 234/165-18к та від 26 листопада 2018 року № 230/165-18к, поновлення на посаді і ухвалено в цій частині нове рішення. Визнано протиправним та скасовано наказ від 28 листопада 2018 року № 234/165-18к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу професійної освіти управління фахової освіти, національного виховання та європейської інтеграції Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», у вигляді порушення присяги державного службовця. Визнано протиправним та скасовано наказ від 26 листопада 2018 року № 230/165-18к про скасування надбавки ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу професійної освіти управління фахової освіти, національного виховання та європейської інтеграції Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації з 29 листопада 2018 року.
		 
		Позивач зазначала, що незаконним звільненням їй було завдано моральної та матеріальної шкоди.
		 
		Так, з моменту звільнення і до моменту ухвалення рішення Верховним Судом, вона була позбавлена можливості працевлаштуватися в іншому місці, оскільки Департамент освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації не повертав їй трудову книжку, відносно неї вчинявся булінг, а з березня 2022 року її відправили в простій, чим також завдали їй шкоди. Відповідач, незаконно звільнивши її з департаменту, зробив усе щоб знищити її особистість, що призвело до порушення її прав, оскільки завдало їй великих моральних страждань, та призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків, оскільки їй довелось прикладати величезні зусилля для організації свого подальшого життя та життя дитини, яка навчається на двох факультетах Донбаського державного педагогічного університету. Також позивач зазначала, що вона є переміщеною особою, не має власного житла, змушена була два роки фактично жебракувати та займати у своїх знайомих гроші на придбання продуктів. Також вона була позбавлена можливості матеріально допомагати своєму батькові, який після смерті мами живе один та має інвалідність. Окрім того, її незаконне звільнення призвело до приниження її честі, гідності, престижу та ділової репутації. Маючи три дипломи з відзнакою про набуття вищої освіти, протягом двох років, вона не могла знайти собі гідної роботи, оскільки роботодавці з підозрою та сумнівом відносяться до людини, яку звільнили з роботи за статтею, а дехто відкрито говорив про рекомендації, які надходили з департаменту щодо відмови у її працевлаштуванні.
		 
		Також позивач зазначала, що її незаконне звільнення призвело до того, що серед працівників закладів професійної, професійно-технічної освіти Донецької області були розповсюдженні непристойні плітки щодо її особистості, що реально підірвало її репутацію і стало ще одним чинником у безробітті. Зазначене суттєво порушило її нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного громадського життя, унеможливило її звичайне спілкування з колегами та оточуючими людьми, підтримання з ними дружніх стосунків, та призвело до інших негативних наслідків. Багато людей говорять про те, що їх відкрито попереджають про те, що спілкування з нею може негативно вплинути на їх подальшу роботу.
		 
		Позивач зазначала, що моральна шкода, яка тривала майже два роки, поки касаційний суд не поновив її на посаді, триває і на теперішній час, оскільки порушуються її трудові права, які вона оцінює як булінг з боку керівництва Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації, та яку вона оцінює в сумі 324 000,00 грн (54 розміри мінімальної заробітної плати, мінімальна заробітна плата станом на                      01 січня 2021 року становить 6 000,00 грн).
		 
		Розмір моральної шкоди також підтверджується висновком про результати психологічного дослідження від 10 жовтня 2021 року.
		 
		Щодо матеріальної шкоди позивач зазначала, що вона була позбавлена права на:
		- якісне лікування. За нестачею грошей змушена була купувати дешеві і не зовсім ефективні ліки, не мала змоги пройти повне (поглиблене) медичне обстеження. Втрачену вигоду позивач оцінює у 60 000,00 грн;
		- індивідуальну освітню (наукову, творчу, мистецьку та іншу) діяльність за межами департаменту освіти. Втрачена вигода - 50 000 грн;
		- купівлю якісних продуктів. Втрачена вигода - 200 000,00 грн;
		- купівлю якісного теплого зимового одягу та взуття. Втрачена вигода - 20 000,00 грн;
		- літній відпочинок та оздоровлення. Втрачена вигода - 40 000,00 грн;
		- оплату орендованої квартири. Втрачена вигода - 50 000,00 грн. 
		Тобто завдану матеріальну шкоду позивач оцінила у 533 000,00 грн.
		 
		Враховуючи викладене, позивач просила суд стягнути солідарно з Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації та Головного управління Державної казначейської служби у Донецькій області на її користь 892 150,00 грн, а саме: матеріальну шкоду в сумі 533 000,00 грн, моральну шкоду в сумі 324 000,00 грн. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 25 січня 2024 року позовні вимоги задовольнив частково. 
		 
		Стягнув з Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі                        32 400,00 грн.
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
		 
		Додатковим рішенням від 16 лютого 2024 року Індустріальний районний суд                                  м. Дніпропетровська заяву позивача про розподіл судових витрат задовольнив частково.
		 
		Стягнув з Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 726,00 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 323,85 грн,  витрати пов`язані з залученням експерта у розмірі 544,50 грн. 
		 
		В іншій частині вимог відмовив.
		 
		Суд першої інстанції, оцінивши вказані доводи позивача про завдання моральної шкоди, врахувавши заперечення відповідача та докази, наявні у матеріалах справи, дійшов висновку, що ОСОБА_1 неправомірними діями відповідача завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких ОСОБА_1 зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача щодо неї (незаконне звільнення).
		 
		Вирішуючи питання про розмір завданої моральної шкоди, суд, врахувавши характер правопорушення і його наслідки для ОСОБА_1 , тривалість її страждань і переживань, беззаперечної зміни укладу життя у зв`язку зі звільненням, оцінивши усі чинники завданої моральної шкоди, керуючись морально-правовими імперативами справедливості, розумності й добросовісності, дійшов висновку, що з Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації як з роботодавця                        на користь ОСОБА_1 слід стягнути 32 400,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, суд керувався недоведеністю таких вимог.
		 
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 квітня 2024 року апеляційну скаргу Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації - задовольнив частково.
		 
		Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2024 року змінив, зменшивши розмір стягнутої з Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації моральної шкоди з 32 400,00 грн до 2 000,00 грн.
		 
		В іншій частині рішення залишив без змін.
		 
		Апеляційний суд, керуючись принципами розумності та справедливості, не погодився з визначеним судом першої інстанції розміром стягнутої з відповідача моральної шкоди, та вважав за необхідне зменшити її розмір з 32 400,00 грн до 2 000,00 грн. Суд вважав, що саме такий розмір моральної шкоди є обґрунтованим та не призведе до безпідставного збагачення позивача.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		20 травня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року в частині відмови у стягненні на її користь моральної та матеріальної шкоди, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги у повному обсязі.
		 
		У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, а також застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2020 року в справі                                  № 607/13541/17, від 27 січня 2021 року в справі № 263/16183/18, від 05 грудня                   2022 року в справі 214/7462/20, від 05 грудня 2018 року в справі № 210/5258/16,                        від 28 лютого 2018 року в справі № 2-01/07, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14. Суди не взяли до уваги належні та допустимі докази, які подані позивачем на підтвердження своїх вимог, зокрема висновок за результатами психологічного дослідження, не врахували вимоги розумності та справедливості, чим порушили норми процесуального та матеріального права.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою від 17 червня 2024 рокуВерховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Індустріального районного суду                                                     м. Дніпропетровська.
		 
		09 липня 2024 року справу передано до Верховного Суду. 
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами 
		 
		26 грудня 2018 року позивач звернулася до адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила:
		- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту освіти і науки Донецької обласної адміністрації від 28 листопада 2018 року № 234/165-18к про звільнення її з посади головного спеціаліста відділу професійної освіти управління фахової освіти, національного виховання та європейської інтеграції департаменту освіти і науки Донецької обласної адміністрації за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», у вигляді порушення присяги державного службовця; 
		- визнати протиправним та скасувати наказ від 26 листопада 2018 року                                           № 230/165-18к «Про скасування надбавки ОСОБА_1 »; 
		- поновити її на посаді головного спеціаліста відділу професійної освіти управління фахової освіти, національного виховання та європейської інтеграції департаменту освіти і науки Донецької обласної адміністрації з 29 листопада 2019 року; 
		- стягнути з відповідача середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу до постановлення рішення у справі.
		 
		Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 14 березня 2019 року у справі 200/14916/18-а позов задовольнив частково. Скасував наказ Департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації від 26 листопада 2018 року                                № 230/165-18к «Про скасування надбавки ОСОБА_1 ». У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
		Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 30 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року - без змін.
		 
		Верховний Суд постановою від 16 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду                        від 14 березня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року скасував у частині визнання протиправними та скасування наказів відповідача від 28 листопада 2018 року № 234/165-18к та від 26 листопада 2018 року № 230/165-18к, поновлення на посаді і ухвалив у цій частині нове рішення. Визнав протиправним та скасував наказ від 28 листопада 2018 року                                            № 234/165-18к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу професійної освіти управління фахової освіти, національного виховання та європейської інтеграції Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», у вигляді порушення присяги державного службовця. Визнав протиправним та скасував наказ                                          від 26 листопада 2018 року № 230/165-18к про скасування надбавки ОСОБА_1 . Поновив ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу професійної освіти управління фахової освіти, національного виховання та європейської інтеграції Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації з 29 листопада 2018 року (т. 1, а. с. 45-53).
		 
		Відповідно до статті 82 ЦПК України, не підлягає доказуванню той факт, що 16 липня 2020 року наказ від 28 листопада 2018 року № 234/165-18к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу професійної освіти управління фахової освіти, національного виховання та європейської інтеграції Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», у вигляді порушення присяги державного службовця визнано протиправним та скасовано, а тому не підлягає доказуванню і той факт, що право ОСОБА_1 на працю, яке закріплене у статті 43 Конституції України, порушене Департаментом освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації шляхом незаконного звільнення.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. 
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди та відшкодування майнової шкоди.
		 
		Спірні правовідносини у справі виникли щодо права позивача на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення.
		 
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 
		 
		За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
		 
		Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).
		 
		Обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди, заподіяної в сфері трудових відносин або відносин, що тісно пов`язані з ними, настає лише у тих випадках, які передбачені статтею 237-1 КЗпП України.
		 
		Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		 
		Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
		 
		За змістом вказаної норми підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		 
		Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
		 
		Обов`язок по відшкодуванню такої шкоди покладається на роботодавця, незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
		 
		Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (постанова Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі                   № 127/937/17 (провадження № 61-10602св21)).
		 
		КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
		Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
		 
		За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі і згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі                     № 490/219/17-ц (провадження № 61-30338св18)).
		 
		Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. 
		 
		Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		 
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
		 
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі справа № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що керуючись положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.
		 
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі                           № 752/17832/14-ц).
		 
		Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
		 
		Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені                     статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. 
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів під час здійснення ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
		 
		Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
		 
		Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
		 
		Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
		Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
		 
		Зі змісту статті 237-1 КЗпП України, в свою чергу, вбачається, що підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника безпосередньо у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		 
		Тлумачення змісту статті 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди (Постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 761/17947/20 (провадження № 61-14153св21)).
		 
		Суди встановили, що позивач була незаконно звільнена, що підтверджується рішенням суду, що набрало законної сили, отж, порушення її прав є доведеною обставиною.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі                          324 000,00 грн позивач зазначила, що внаслідок незаконного звільнення порушені її нормальні життєві зв`язки, оскільки їй довелось прикладати величезні зусилля для організації свого подальшого життя та життя дитини, яка навчається на двох факультетах Донбаського державного педагогічного університету. Вона є переміщеною особою, не має власного житла. Вона змушена була два роки фактично жебракувати та займати у своїх знайомих гроші на придбання продуктів. Також вона була позбавлена можливості матеріально допомагати своєму батькові, який після смерті матері живе один та має інвалідність. Окрім того її незаконне звільнення призвело до приниження її честі, гідності, престижу та ділової репутації. Маючи три дипломи з відзнакою про набуття вищої освіти, протягом двох років, вона не могла знайти собі гідної роботи, оскільки роботодавці з підозрою та сумнівом відносяться до людини, яку звільнили з роботи за статтею, а дехто відкрито говорив про рекомендації, які надходили з департаменту щодо відмови у її працевлаштуванні.
		 
		Також зазначала, що її незаконне звільнення призвело до того, що серед працівників закладів професійної, професійно-технічної освіти Донецької області розповсюджені непристойні плітки щодо її особистості, що реально підірвало її репутацію і стало ще одним чинником у безробітті. Зазначене суттєво порушило її нормальні життєві зв`язки через неможливість продовження активного громадського життя, унеможливило її звичайне спілкування з колегами та оточуючими людьми, підтримання з ними дружніх стосунків та призвело до інших негативних наслідків. Багато людей говорять про те, що їх відкрито попереджають, що спілкування з нею може негативно вплинути на їх подальшу роботу.
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
		 
		Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		На підтвердження розміру завданої моральної шкоди, позивач надала до суду висновок експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи                    від 10 жовтня 2021 року № ED-1734-4-1848.21 (т. 1, а. с. 27-38).
		 
		Висновок експерта може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню у сукупності з іншими доказами.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої та визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, надавши належну оцінку доказам у справі у їх сукупності, врахувавши заперечення відповідача, глибину, характер та тривалість душевних страждань, конкретні обставини у справі, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у розмірі 2 000,00 грн.
		 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.
		 
		Верховний Суд не встановив підстав для перегляду суми відшкодування такої шкоди, визначеної апеляційним судом, оскільки касаційна скарга в цій частині зводиться виключно до переоцінки доказів.
		 
		Доводи касаційної скарги про неврахування судами в оскаржуваних судових рішеннях висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2020 року в справі                                  № 607/13541/17, від 27 січня 2021 року в справі № 263/16183/18, від 05 грудня                   2022 року в справі 214/7462/20, від 05 грудня 2018 року в справі № 210/5258/16,                        від 28 лютого 2018 року в справі № 2-01/07, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать вказаним правовим висновкам Верховного Суду.
		 
		Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин справи, що під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається (стаття 400 ЦПК України).
		 
		Також колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди.
		 
		Оскільки касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків судів про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди, то колегія суддів не наводить мотивів на їх спростування.
		 
		З урахуванням наведеного суд першої інстанції під час ухвалення рішення (у незміненій частині) та апеляційний суд правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановили обставини справи, дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
		 
		Доводи касаційної скарги по суті спору не дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2024 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.          
		 
		Судді                                                                                     Є. В. Петров
		 
		                                                                                              А. І. Грушицький 
		                                                                                              
		І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...