Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Категорія справи № 522/20810/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо прав інтелектуальної власності, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 09.05.2025.
Дата набрання законної сили: 05.05.2025
Номер судового провадження: 61-5924ск24

води касаційної скарги, Верховний  Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є співавтором літературного письмового твору наукового характеру «ІНФОРМАЦІЯ_3», опублікованого у ІНФОРМАЦІЯ_5 у співавторстві з ОСОБА_3 . Також, авторське право на вказаний твір належить Одеській національній академії зв`язку ім. О.С. Попова.
		 
		Крім того, позивач є співавтором літературного письмового твору наукового характеру «ІНФОРМАЦІЯ_1», опублікованого у 2013 році у співавторстві із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Авторське право на цей твір також належить Одеській національній академії зв`язку ім. О.С. Попова. 
		 
		Відповідно до висновку експертного комп`ютерно-технічного дослідження від   22   серпня 2019 року № 9351, на вебсайті, який належить Одеському національному політехнічному університету (реорганізованого шляхом приєднання до ДУ «Одеська політехніка», назву якого змінено на НУ «Одеська політехніка»), за вказаними у дослідженні гіперпосиланнями наявні тексти двох творів, роздруківка яких наведена у додатках «Б» та «В» до експертного дослідження. 
		 
		Надані позивачем порівняльні таблиці, свідчать про те що тексти творів, наведених у додатках «Б» та «В» до експертного дослідження ( ОСОБА_2 , ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_4»; ОСОБА_2 , ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2»), є відтворенням оригінальних творів, співавтором яких є позивач ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_3»; ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 «ІНФОРМАЦІЯ_1»), крім відомостей про авторів (замість ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зазначена ОСОБА_2 ), титульних аркушів з вихідними даними та наведеної у вступі оригінальних творів інформації про справжніх авторів оригінальних творів.
		Одеський національний політехнічний університет цих висновків експертного дослідження на спростовував, натомість надав довідку від 17 січня 2020 року про те, що твори з відповідними назвами були зареєстровані на його сайті 15  грудня 2016 року та видалені 04  вересня 2019  року. Також це узгоджується з наданою позивачем копією листа відповідача від  24  липня 2019 року про те, що викладення в базу даних відповідних повнотекстових електронних документів було здійснено 15 грудня 2016 року.
		 
		Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що до моменту створення спірних творів (у 2016 році) позивач працював у Одеському національному політехнічному університеті з перервами: з 01 жовтня 2014 року до 31 липня 2015  року, з 03 вересня 2015 року до 29 липня 2016 року, з 01 вересня 2016 року і до моменту звернення з цим позовом.
		 
		Однак, у матеріалах справи відсутній і будь-який розпорядчий документ, акт приймання-передачі тощо, який би підтверджував надання позивачу службового завдання на створення спірних творів, а також дату надання такого завдання, узгодження такої дати з періодами існування трудових правовідносин між позивачем та відповідачем.
		 
		Одеський національний політехнічний університет та ОСОБА_2 не заперечували, що ОСОБА_2 не є співавтором спірних творів, які були розміщені на належному відповідачу вебсайті під назвами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_4»; ОСОБА_2 , ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2».
		 
		Правове обґрунтування 
		 
		Згідно зі статтею 54 Конституції України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
		 
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»                   (тут і далі в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) автор  - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір;  відтворення - виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп`ютер; примірником твору є копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі; розповсюдження об`єктів авторського права і (або) суміжних прав - будь-яка дія, за допомогою якої об`єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об`єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об`єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором. 
		 
		Перелік об`єктів авторського права закріплений у статті 433 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 8 Закону України «Про авторське право і  суміжні права» 
		 
		Зокрема, об`єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і  мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо). 
		 
		Відповідно до статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» частина твору, яка може використовуватися самостійно, розглядається як твір і  охороняється відповідно до цього Закону.
		 
		Статтями 435, 437 ЦК України та статтею 11 Закону України «Про авторське       право і  суміжні права» визначено, що первинним суб`єктом авторського права є автор твору, а авторське право виникає з моменту створення твору. Для виникнення і  здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
		 
		Згідно з частинами першою, четвертою статті 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автори, спільною творчою діяльністю яких створено твір (твір, створений у співавторстві), є співавторами. У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку.
		 
		За змістом статей 440, 441 ЦК України, статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора належить виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами, а саме дозволяти або забороняти, зокрема, розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом, а також подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором.
		 
		Згідно зі статтями 32, 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону. Договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в  періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). 
		 
		Відповідно до статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є: вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14, 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40, 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42, 43 цього Закону обмежень майнових прав.
		 
		Майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної поведінки особи (наприклад, вчинення дій, передбачених статтями 50, 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»; шкоди, завданої суб`єкту авторського права і (або) суміжних прав; причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди. Позивач повинен довести факт наявності у нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його права відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача. При цьому суду слід виходити із наявності матеріально-правової презумпції авторства (частина перша статті 435 ЦК України, стаття 11 Закону). Зокрема, первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена, як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Відповідач, який заперечує проти позову, зобов`язаний довести виконання вимог Закону України «Про авторське право та суміжні права» при використанні ним об`єкту авторського права і (або) суміжних прав, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди (статті 614 та 1166 ЦК України).
		 
		Згідно з пунктом «г» частини другої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. 
		 
		Компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. 
		 
		Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.
		 
		Розмір компенсації визначається судом, виходячи з позовних вимог, однак не може бути меншим від 10 мінімальних заробітних плат, які встановлені законом на час ухвалення рішення у справі. При цьому, позивач не скористався своїм правом на збільшення позовних вимог у зв`язку із збільшенням розміру мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення у справі.
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з  яким погодився й апеляційний суд,дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що відповідач вчинив порушення авторського права, передбачене пунктом «а» частини першої статті 50  Закону України «Про авторське право і суміжні права», тобто порушення майнових авторських прав позивача, що виразилося у відтворенні та розповсюдженні відповідачем контрафактних примірників творів, співавтором яких є позивач.
		 
		Водночас суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що  з  відповідача на користь позивача слід стягнути як за відтворення, так і за розповсюдження кожного з  двох контрафактних творів компенсацію у розмірі 40  мінімальних заробітних плат, виходячи з її розміру, визначеного позивачем у позові (4 173,00 грн), а саме - у  розмірі 166 920,00 грн.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не встановили обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об`єктів) авторського права позивача, є безпідставними, оскільки компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. 
		 
		Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли хибного висновку щодо того, що заявник вчинив порушення авторського права позивача, передбачене пунктом «а» частиною першою статті 50 Закону України «Про авторське право та суміжні права», тобто порушення майнових авторських прав позивача шляхом відтворення та розповсюдження заявником контрафактних примірників творів, співавтором яких є позивач, спростовуються встановленими у цій справі обставинами, наявними у справі доказами та зводяться до незгоди заявника з оскаржуваними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій.
		 
		Аргументи касаційної скарги стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у  постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21, від 18 вересня 2023 року у  справі № 582/18/21, від 23 січня 2018 року у  справі  №  569/11789/15-ц, від  17  січня 2024 року у справі № 308/7570/18-ц (757/7570/18-ц), від 08 липня 2019  року у  справі № 922/2507/18 є  необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих  справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у  справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з  урахуванням наданих сторонами доказів.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки поясненням свідка зі сторони відповідача та наданих ним доказів, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та необхідності встановлення нових обставин справи, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
		 
		Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню  без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з  переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Національного університету «Одеська політехніка» залишити без задоволення.  
		 
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков       Р. А. Лідовець       Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...