Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 333/8006/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 09.05.2025.
Дата набрання законної сили: 30.04.2025
Номер судового провадження: 61-356ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 333/8006/23
		провадження № 61-356св25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2024 року у складі судді Тучкова С. С. та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у складі колегії суддів Гончар М. С., Кочеткової І. В., Подліянової Г. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації. 
		Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а. с. 63-69), просила суд:
		визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порушує особисті немайнові права, свободи, честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_7» в соціальній мережі «Фейсбук» («Faceboоk») за уніфікованими локаторами URL веб-сторінок: ІНФОРМАЦІЯ_1 а саме: «На мою суб`єктивну думку - допомогу різного рівня ОСОБА_4 надавала та надає ОСОБА_1 . Мені неодноразово передавали інформацію про її мрії щоб мене посадити чи підкинути мені наркотики, щоб якось дискредитувати мене, тим самим щоб я не створював їм перешкоди по рейдерству об`єкта нерухомості фірми «Альфи Плюс». Внаслідок її «допомоги» ОСОБА_4 у цивільних та кримінальних справах проти мене, у нього сформувалось уявлення про свою всемогутність та безкараність, як він любить казати - все ж можна порешать»;
		зобов`язати  ОСОБА_2  у п`ятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили розмістити на власній сторінці соціальної мережі «Фейсбук» («Faceboоk») спростування у той самий спосіб, яким була поширена недостовірна інформація, а саме шляхом публікації із заголовком «Спростування» резолютивної частини рішення суду у цій справі із посиланням на рішення суду (повна дата прийняття, номер справи) без будь-яких зауважень, заперечень, коментарів, тлумачень, думок; 
		стягнути з  ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1 1,00 грн на відшкодування моральної шкоди; 
		стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 220,80 грн;
		визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порушує особисті немайнові права, свободи, честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_3» на веб-сайті « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (інформаційному ресурсі «ІНФОРМАЦІЯ_2») за уніфікованими локаторами URL веб-сторінок: ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: «На мою суб`єктивну думку - допомогу різного рівня ОСОБА_4 надавала та надає ОСОБА_1 . Мені неодноразово передавали інформацію про її мрії щоб мене посадити чи підкинути мені наркотики, щоб якось дискредитувати мене, тим самим щоб я не створював їм перешкоди по рейдерству об`єкта нерухомості фірми «Альфи Плюс». Внаслідок її «допомоги» ОСОБА_4 у цивільних та кримінальних справах проти мене, у нього сформувалось уявлення про свою всемогутність та безкараність, як він любить казати - все ж можна порешать»;
		зобов`язати  ОСОБА_3  у п`ятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили розмістити на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_2» (інформаційному ресурсі «ІНФОРМАЦІЯ_2») спростування у той самий спосіб, яким була поширена недостовірна інформація, а саме шляхом публікації із заголовком «Спростування» резолютивної частини рішення суду у цій справі із посиланням на рішення суду (повна дата прийняття, номер справи) без будь-яких зауважень, заперечень, коментарів, тлумачень, думок;
		стягнути з  ОСОБА_3  на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
		Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 на своїй сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» («Faceboоk») ОСОБА_2 оприлюднив допис з заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_7». 
		Вказаний допис доступний за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		У наведеному дописі ОСОБА_2 описує ситуацію щодо замаху на його вбивство, а також певні події, які, на думку автора, пов`язані із цим. Зазначає, що замовником цього злочину вважає ОСОБА_4 , а також звинувачує цю особу у шахрайстві зі спробою заволодіння його майном. 
		У тексті допису ОСОБА_2 зазначає, що «допомогу різного рівня ОСОБА_4 надавала та надає ОСОБА_1 », по суті звинувачуючи позивача у діях, що сприяли вчиненню злочину, а також у діях спрямованих на «рейдерство об`єкта нерухомості фірми «Альфи Плюс». 
		Позивачка стверджує, що інформація щодо неї є неправдивою і такою, що викладена у формі фактичних тверджень, та створює хибну думку щодо причетності до описаних ОСОБА_2 злочинів та формує негативне ставлення до неї у читачів та глядачів допису. 
		У своєму коментарі під цим постом позивачка зазначила, що не надавала і не надає жодної юридичної допомоги ОСОБА_4 у справі про замах чи в інших справах щодо нерухомого майна чи корпоративних прав, щодо яких є суперечки між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 . 
		Влітку 2019 року позивачка припинила свою адвокатську діяльність через її несумісність з депутатською діяльністю, а тому не могла представляти інтереси ОСОБА_4 чи надавати йому юридичну допомогу у 2021-2023 роках. 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 опублікував на своїй сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» («Faceboоk») ще один допис (доступний за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 у якому зазначив, що не звинувачує ОСОБА_2 у співучасті до замаху на вбивство, а лише намагався донести, що на його суб`єктивну думку її «всебічна допомога призвела до скоєння цього злочину». 
		На переконання позивачки з урахуванням змісту, формулювання та способу викладення тверджень, читачам нав`язують думку та запевняють у тому, що вона надає допомогу ОСОБА_4 у здійсненні незаконної діяльності. 
		Водночас у дописі від 11 вересня 2023 року не наведено жодного доказу на підтвердження тверджень ОСОБА_2 . 
		Інформаційний ресурс «ІНФОРМАЦІЯ_2» ІНФОРМАЦІЯ_4 поширив публікацію ОСОБА_2 (доступна за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2), та зазначив, що ОСОБА_2 «розповів, кого він вважає замовником замаху на його вбивство і звинуватив нардепку ОСОБА_1 у сприянні замовнику». 
		З метою захисту свої законних прав та інтересів, належним та передбаченим судовою практикою способом захисту є звернення до суду з позовом для визнання недостовірною інформації, поширеної відповідачами, зобов`язання відповідачів спростувати недостовірну інформацію та стягнути з них моральну шкоду.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2023 року (а. с. 58) витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Інтернет інвест» відомості про реєстранта доменного імені сайту «ІНФОРМАЦІЯ_2», а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, місце проживання, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер засобу зв`язку, адресу електронної пошти - у випадку, якщо реєстрант - фізична особа або фізична особа-підприємець, або найменування юридичної особи, її місцезнаходження, поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, номер засобу зв`язку, адресу електронної пошти - у випадку, якщо реєстрант - юридична особа. 
		Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2024 року (а. с. 79) залучено до участі у цій справі як співвідповідача власника веб-сайту «ІНФОРМАЦІЯ_2»  ОСОБА_3 .
		Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення мотивовано тим, що поширені ОСОБА_2 оціночні судження з урахуванням стилістики поширеної інформації, застосованих мовних зворотів та відсутності посилань на конкретні факти, не потребують доведення їх правдивості.
		Суд зазначив, що позивачка не надала доказів на підтвердження порушення особистих немайнових прав або неможливості повно і своєчасно здійснювати свої особисті немайнові права. Позивачка не навела, які саме наслідки були спричинені її особистим немайновим правам через допис відповідача  ОСОБА_2 на своїй сторінці в соціальній мережі «Фейсбук» («Faceboоk»). У судовому засіданні у суді першої інстанції представник позивачки лише припустила, що відповідна шкода діловій репутації та особистим немайновим правам від публікації може мати місце при участі позивача у наступних виборах народних депутатів. Разом з тим таке припущення є лише ймовірним. Отже, позивачка не довела завдання моральної шкоди та причинного зв`язку між публікацією та її наслідками - завданням моральної шкоди.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні,  ОСОБА_1  оскаржила вказане рішення до суду апеляційної інстанції.
		У апеляційній скарзі просила рішення суду першої інстанції скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		Запорізький апеляційний суд постановою від 04 грудня 2024 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1  залишив без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2024 року - без змін.
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивачка не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу, а вислови у публікації носять оціночний характер, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у позові необхідно відмовити.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі заявниця просить оскаржувані рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявниця посилається на:
		пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 02 липня 2020 року у справі № 761/36287/17, від 01 березня 2021 року у справі № 577/4402/19-ц, від 09 лютого 2022 року у справі № 577/1629/20, від 12 липня 2023 року у справі № 490/7546/19.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не взяли до уваги, що ОСОБА_2 у своєму дописі від 11 вересня 2023 року:
		звинувачує заявницю у замовленні вбивства позивача та його сім`ї, у допомозіОСОБА_6 у вчиненні злочинного рейдерства об`єкта нерухомості фірми «Альфи Плюс»;
		вказує на її наміри, направлені на ув`язнення ОСОБА_2 , та наміри підкинути йому наркотики, дискредитувати;
		зазначає, що вона як народний депутат України продовжує надавати допомогу  ОСОБА_4 ;
		повідомляє, що її допомога призвела до скоєння злочину, що прямо свідчить про звинувачення її у співучасті;
		стверджує про надання нею допомоги  ОСОБА_4 у цивільних та кримінальних справах, незважаючи на разове представництво його інтересів в одній цивільній справі, непов`язаній зі справами про замах на сім`ю позивача, чи щодо нерухомого майна або корпоративних прав позивача;
		зазначає, що попри припинення адвокатської діяльності позивачка надає допомогу у різних правоохоронних та судових органах, що свідчить про фактичне її звинувачення у діях корупційного характеру.
		Дописи ОСОБА_2 викликали негативну оцінку в очах суспільства, що формує негативний морально-етичний портрет позивачки в очах громадськості.
		Доводи інших учасників справи
		ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що у такій категорій справ різні Верховний Суд формулює висновки про те, чи відповідають спірні публікації ознакам негативних тверджень або оціночних суджень, з урахуванням конкретних обставин справи.
		Висновки, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, викладені за відмінних фактичних обставин справи, тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Відзив ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що вирваний з контексту усього допису вислів, що стосується позивачки, не може оцінюватися окремо під час його спростування та є його оціночним судженням, про що прямо зазначено у дописі.
		Зазначає, що відповідно до практики Верховного Суду межа критики і оцінки щодо публічних осіб, державних посадовців є ширшою ніж для пересічного громадянина.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		У січні 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. 
		У січні 2025 року справу надіслано до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, що встановили суди
		У дописі від 11 вересня 2023 року на сторінці ОСОБА_2 в соціальній мережі «Фейсбук» («Faceboоk») міститься вислів: «На мою суб`єктивну думку - допомогу різного рівня ОСОБА_4 надавала та надає ОСОБА_1 . Мені неодноразово передавали інформацію про її мрії щоб мене посадили чи підкинули мені наркотики, щоб якось дискредитувати мене, тим самим щоб я не створював їм перешкоди по рейдерству об`єкта нерухомості фірми «Альфи Плюс». В наслідок її «допомоги» ОСОБА_4 у цивільних та кримінальних справах проти мене, у нього сформувалось уявлення про свою всемогутність та безкарність, як він любить казати - ВСЕ Ж МОЖНО ПОРЕШАТЬ» (а. с. 7). 
		Вказаний вислів 14 вересня 2023 року також розміщено на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_2» (інформаційний ресурс «ІНФОРМАЦІЯ_2») (а. с. 11, 12).
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 
		у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження 
		№ 61-2417сво19) зазначив, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
		Предметом спору у цій справі є визнання недостовірною та такою, що порушує право позивачки на недоторканність честі, гідності, ділової репутації, інформацію, поширену відповідачем ОСОБА_2 у соціальній мережі «Фейсбук» («Faceboоk») та розміщеній на веб-сайті « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (інформаційному ресурсі «ІНФОРМАЦІЯ_2»), а також зобов`язання її спростувати.
		Предметом доказування у цій справі є наявність / відсутність оціночних суджень, думок, переконань, критичної оцінки певних фактів і недоліків та / або фактичних тверджень у поширеній інформації.
		Позивачка зазначала, що розповсюджена відповідачами інформація містить саме фактичні твердження ОСОБА_2 та має негативний характер, натомість ОСОБА_2 на спростування зазначає, що опублікована інформація має характер лише оціночних суджень, а не негативних тверджень.
		У справі, що розглядається, суди дійшли висновку про наявність у вищевказаних публікаціях саме оціночних суджень ОСОБА_2 , а не негативних тверджень, з чим погоджується і Верховний Суд з огляду на таке. 
		У частині третій статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
		Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
		Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
		Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 у справі № 904/4494/18). 
		Це означає, що достовірна інформація, тобто така, що відповідає дійсності та викладена правдиво, не може бути спростована, навіть у випадку, коли вона порушує особисті майнові права.
		Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Подібні за змістом правові висновки викладені також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 грудня 2021 року в справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21).
		У частині першій статті 30 Закону України «Про інформацію» встановлено заборону на притягнення до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
		Згідно з частиною другою указаної статті оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) під час тлумачення положень статті 10 Конвенції.
		Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 08 липня 1986 року у справі «Lingens v. Austria», заява № 9815/82, пункт 46, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
		Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.
		Під час вирішення спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростуванням відомостей, що були поширені, у тому числі за допомогою мережі «Інтернет», із метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації, тоді як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню (постанова Верховного Суду від 21 травня 2021 року у справі №  918/132/20).
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що відповідач ОСОБА_2 у своїй публікації зазначив, що це його суб`єктивна думка (припущення), погляд на події, яка частково ґрунтується на фактах та включає його оцінку подій, що стосувалися замаху на нього та його сім`ю та перебігу кримінальних проваджень щодо цього і думок ОСОБА_2 стосовно ймовірного замовника. 
		Верховний Суд погоджується з висновками судів, що поширена відповідачем інформація не містить однозначного твердження про факти вчинення позивачкою конкретних дій чи правопорушень і за своїм змістом та з огляду на характер використання мовностилістичних засобів тільки наводить суб`єктивну оцінку (припущення) щодо певних подій та ймовірних фігурантів цих подій, на думку ОСОБА_2 . 
		Використання таких слів як уявлення, всемогутність та безкарність прямо свідчить про те, що ця інформація є звичайним оціночним судженням, адже уявлення, всемогутність та безкарність є умовними поняттями та не можуть належати до стверджувальної інформації, яка наділена будь-якими фактичними даними. 
		До того ж, використання лапок на початку та в кінці слова, як мовностилістичного засобу, свідчить про ймовірність та припущення. 
		Крім того, фактологічна частина наведеної у дописі інформації (щодо юридичного представництва позивачкою інтересів ОСОБА_4 ) відповідає дійсності. 
		Так, з наданих відповідачем ОСОБА_2 копій ордеру на надання правової допомоги, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та титульного аркушу позовної заяви (а. с. 45-47) випливає, що позивачка у минулому надавала правову допомогу ОСОБА_4 . 
		Також колегія суддів погоджується, що у наведених дописах жодним чином не йдеться про звинувачення позивачки у співучасті у вчиненні злочину чи рейдерському захопленні.
		Верховний Суд уважає, що суди належно оцінили зміст й направленість всієї публікації (її контекст) та вплив і направленість оспорюваного висловлювання  ОСОБА_2 на дійсну мету публікації та правильно виснували про оціночний, а не стверджувальний характер його суджень.
		У касаційній скарзі заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.
		Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження                   № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		У постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 02 липня 2020 року у справі № 761/36287/17 касаційний суд погодився з висновками судів, що наведена інформація містить фактичні твердження про вчинення позивачем з використанням службових повноважень протиправних дій, які містять склад злочинів. За відсутності вироку суду поширення вказаної інформації порушує презумпцію невинуватості та негативно впливає на немайнові права позивача. 
		У постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 577/4402/19-ц суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили, поширення особою відомостей про іншу особу, які мають обвинувальний нахил, є порушенням особистого немайнового права особи стосовно якої поширено ці відомості.
		У постанові від 09 грудня 2022 року у справі № 577/1629/20 Верховний Суд дійшов висновку про те, що висловлювання відповідачів містять твердження про факти вчинення позивачем дій, які містять ознаки складу злочину, відповідальність за який встановлена КК України, проте відповідачі не довели протилежне, зокрема наявність процесуального документа, згідно з яким було б встановлено вину позивача у вчиненні злочину. Сам факт внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення не свідчить про те, що позивач перебуває у статусі підозрюваного чи має відношення до вчинення злочину, який розслідується.
		У постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 490/7546/19 касаційний суд зазначив, що попри те, що позивач як публічна особа, може потенційно зазнати гострої та сильної громадської критики щодо того, як він виконував або виконує свої функції, проте поширена щодо нього інформація стосується звинувачення у вчиненні злочинів (підроблення документів у селищній раді, протиправне заволодіння майном - землями фермерів Миколаївського району), а не його публічної (службової) діяльності.
		Верховний Суд зауважує, що різні підходи до вирішення питання про установлення негативних тверджень та оціночних суджень у різних справах не можуть розглядатися в контексті невідповідності судових рішень висновкам Верховного Суду, зробленим у конкретній справі (постанова Верховного Суду від 06 серпня 2024 року у cправі №  922/2993/21).
		У всіх наведених заявницею у касаційній скарзі постановах Верховний Суд виснував, що інформація щодо позивачів не є оціночним судженням, оскільки містить стверджувальні фактичні дані, є негативною і такою, що порушує їх особисті немайнові права.
		Однак необхідно враховувати, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
		У наведених заявницею постановах Верховного Суду суди встановили поширення щодо позивачів інформації про конкретні факти вчинення злочинів, однак у справі, що переглядається, не встановлено обставин поширення щодо позивачки висловлювань в контексті вчинення нею злочинів, про що вона зазначає у касаційній скарзі.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
		Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.
		06 лютого 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду клопотання про розгляд справи за участю сторін.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно зі статтею 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
		Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі Верховний Суд вирішує з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
		Положення частин п`ятої, шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються під час касаційного розгляду, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
		ЄСПЛ неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» («Axen v. Germany»), заява № 8273/78, пункт 25).
		Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема, і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» («Axen v. Germany»), заява № 8273/78, пункт 28).
		У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.
		Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
		Касаційний суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
		З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони у справі вже надали аргументи на підтвердження своїх вимог або заперечень, остання підлягає розгляду без повідомлення та виклику учасників справи.
		Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю позивачки та / або її представника у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень.
		У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
		Підстав для розгляду справи в судовому засіданні за участю сторін немає.
		Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами у справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстави для розгляду справи судом касаційної інстанції в судовому засіданні за участю сторін відсутні, а тому у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін необхідно відмовити.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін відмовити.
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                      І. М. Фаловська
		С. О. Карпенко 
		В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...