Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 280/5282/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; прийняття громадян на публічну службу, з них.
Надіслано судом: 07.05.2025. Зареєстровано: 08.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 09.05.2025.
Дата набрання законної сили: 07.05.2025
Номер судового провадження: К/990/19394/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 травня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 280/5282/23
		адміністративне провадження № К/990/19394/24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Єресько Л.О.,
		суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
		розглянувши як суд касаційної інстанції в порядку письмового провадження адміністративну справу № 280/5282/23
		за позовом  ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року, ухвалену у складі: судді-доповідача Сафронової С.В., суддів: Чепурнова Д.В., Коршуна А.О.,
		УСТАНОВИВ:
		Суть спору
		1. 12.07.2023 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому позивач просив: стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі  № 280/3703/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Запорізької області, починаючи з 13.05.2021 по 26.10.2021 в розмірі 121621,70 грн.
		2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі                            № 280/3703/20 його поновлено на посаді в прокуратурі Запорізької області, в цій частині рішення суду допущено до негайного виконання. Отже, у відповідача з 13.05.2021 виник обов`язок добровільно і негайно виконати таке рішення в частині поновлення позивача на роботі. Незважаючи на це, позивача поновлено на посаді не було, рішення суду, яке підлягало негайному виконанню, залишилось не виконаним. В подальшому, постановою Верховного Суду від 27.10.2021 у справі         № 280/3703/20 касаційна скарга відповідача задоволена, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 скасована і залишено в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.01.2021. Таким чином, внаслідок протиправної бездіяльності Запорізької обласної прокуратури, яка виразилися у невиконанні судового рішення, яке підлягало негайному виконанню, позивач набув право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови суду від 12.05.2021 в період часу з 13.05.2021 (наступний робочий день після проголошення постанови суду у справі) по 26.10.2021 (27.10.2021 зазначене рішення скасовано касаційною інстанцією). 
		Установлені судами фактичні обставини справи
		3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі № 280/3703/20, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено.
		4. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі № 280/3703/20, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.01.2021 в адміністративній справі № 280/3703/20 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та прийнято в цій частині нову постанову, зокрема:
		4.1. визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Запорізької області від 29.04.2020 № 738к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.04.2020;
		4.2. поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Запорізької області;
		4.3. стягнуто з прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.04.2020 по 12.05.2021 у сумі 271 798.06 грн (двісті сімдесят одна тисяча сімсот дев`яносто вісім гривень 06 копійок);
		4.4. в іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.01.2021 в адміністративній справі № 280/3703/20 - залишено без змін;
		4.5. рішення суду апеляційної інстанції в частині поновлення позивача на роботі звернуто до негайного виконання.
		5. Постановою Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 280/3703/20, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 в цій справі скасовано і залишено в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.01.2021.
		6. Разом з цим, у справі встановлено, що постанову суду в частині поновлення позивача на роботі, Запорізькою обласною прокуратурою не було виконано.
		7. Вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі №280/3703/20 про поновлення на посаді прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Запорізької області за період з 13.05.2021 по 26.10.2021, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
		8. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.09.2023 позов задоволено та стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі №280/3703/20 про поновлення на посаді за період з 13.05.2021 по 26.10.2021 у розмірі 121621,70 грн.
		9. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідачем виконана не була, що стало підставою для звернення позивача до суду у цій справі.
		10. Вирішуючи спірні правовідносини по суті, суд першої інстанції, спираючись на положення статті 43 Конституції України, виходив зі сталої судової практики субсидіарного застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства. А саме, цитуючи положення частин першої - третьої статті 235 КЗпП України, суд першої інстанції наголосив на законодавчо встановленому обов`язку роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, який полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, що звернулася за захистом цього права.
		11. З урахуванням наведеного та положень статті 236 КЗпП України, суд першої інстанції наголосив, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника, і при цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі та йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.12.2018 у справі № 465/4679/16, від 26.02.2020 у справі                     № 702/725/17 від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18.
		12. Окремо, суд першої інстанції акцентував увагу на тому, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці, і Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, що також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 07.10.2020 по справі № 480/69/19.
		13. За наведених обставин та з огляду на приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якими встановлено негайність виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, що є обов`язком роботодавця незалежно від невчинення працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи не звернення до відділу кадрів) - суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не виконав свого обов`язку негайно виконати рішення суду з дня, наступного за днем ухвалення постанови Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 280/3703/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в прокуратурі Запорізької області, і період затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді тривав з 13.05.2021 по 26.10.2021, що становить 115 робочих днів, з наступного дня від дати прийняття постанови Третього апеляційного адміністративного суду про поновлення позивача на посаді, яке звернено до негайного виконання, та тривав по день, який передував ухваленню постанови Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 280/3703/20, якою постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі                             № 280/3703/20 скасовано.
		14. Крім того, спираючись на положення статті 129-1 Конституції України та цитуючи зміст частини третьої статті 14 і частин першої та другої статті 370 та пункту 3 частини першої статті 371, частини другої статті 372 КАС України, суд першої інстанції акцентував увагу на обов`язковості рішень суду, які відповідно до закону, підлягають негайному виконанню. Посилаючись на неодноразово висловлену Верховним Судом позицію щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України, зокрема, у постановах від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19, від 16.02.2018 у справі № 807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі № 821/1678/16, та інших, суд першої інстанції особливу увагу звернув на констатацію Верховним Судом того, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду, потрібно встановити, чи мала місце затримка виконання такого рішення, а у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки та провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
		15. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.03.2023 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.09.2023 скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
		16. Ухвалюючи протилежне рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у цій справі постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі №280/3703/20 Запорізькою обласною прокуратурою в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Запорізької області не була виконана взагалі. 
		17. Апеляційний суд зазначив, що зміст статті 236 КЗпП України однозначно вказує на відповідальність за затримку виконання судового рішення, що у сукупності з обставинами щодо порядку доступу особи до подальшого проходження служби в органах прокуратури, в тому числі й у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора, що набрало законної сили, виключає правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень цієї статті КЗпП України.
		18. Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 14 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У цьому контексті апеляційний суд зазначив, що за невиконання рішення суду в адміністративній справі передбачено відповідальність нормами КАС України. Зокрема, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а далі, після розгляду звіту, суддя своєю ухвалою може накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і сплата штрафу не звільняє від обов`язку виконання рішення суду та подання звіту про його виконання. Крім того, за умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили, передбачено також адміністративну і кримінальну відповідальність.
		19. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що обізнаний про існуючу практику застосування судами положень статтей 235 та 236 КЗпП України до подібних у цій справі спірних правовідносин, разом з тим вважає за необхідне відступити від правової позиції Верховного Суду щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України, на яку вказувалося судом першої інстанції, аргументуючи тим, що суд має застосовувати аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
		20. Не погодившись із постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кацюба Максим Володимирович, звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою, у якій просить скасувати цю постанову та залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.09.2023.
		21. Ця касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування статті 235 КЗпП України, викладених у постанові від 19.05.2022 у справі № 826/17602/14 та застосування статті 236 КЗпП України, викладених у постановах від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19, від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22, від 01.08.2023 у справі № 640/34546/21, від 16.02.2018 у справі № 807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі         № 821/1678/16, від 31.07.2019 у справі № 813/593/17, від 25.09.2019 у справі                № 813/4668/16, від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі          № 2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі            № 280/360/19, від 26.11.2020 у справі № 500/2501/19, від 19.04.2021 у справі                № 826/11861/17, від 24.06.2021 у справі № 640/15058/19. від 20.11.2021 у справі           № 826/3465/18, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 15.02.2023 у справі             № 460/16522/21, від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21, від 27.04.2023 у справі            № 460/9512/21, від 24.10.2023 у справі № 420/10861/21, від 26.10.2023 у справі           № 640/11509/21.
		22. За доводами позивача, Верховний Суд у вказаних постановах дійшов висновку, зокрема про те, що оскільки нормами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення то з метою ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення суд повинен застосовувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП України. 
		23. Скаржник звертає увагу на те, що у вказаних постановах Верховний Суд виснував, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не видання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин. 
		24. Також касатор зазначає, що відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених у вказаних постановах, на роботодавця покладається відповідальність, передбачена статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.
		25. Водночас касатор стверджує, що суд апеляційної інстанції, на порушення положень частини п`ятої статті 242 КАС України, протиправно відступив від правових позицій Верховного Суду щодо застосування статей 235 та 236 КЗпП України до подібних у цій справі правовідносин, оскільки за процедурою, передбаченою статтями 346, 347 КАС України, ініціювати питання про відступ від правових позицій може виключно Верховний Суд.
		26. Також, підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень підпункту 3 пункту 7 та підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у взаємозв`язку з частиною другою статті 14 та частиною другою статті 372 КАС України.
		27. У цьому контексті позивач вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм за обставин, коли є таке що набрало законної сили та є обов`язковим до виконання рішення суду про поновлення прокурора на посаді з якої він був звільнений, проте не скасовано рішення про його неуспішне проходження атестації, що одночасно є повторною підставою для звільнення прокурора, при цьому відповідач, який має виконати таке негайне поновлення прокурора на посаді, не вчиняє жодних дій щодо цього, аргументуючи тим, що прокурор не може бути допущений до роботи без проходження відповідної атестації.
		28. Необхідність формування такого висновку Верховного Суду у цій справі скаржник аргументує тим, що невиконання рішення суду про поновлення його на посаді є перешкодою для захисту його прав шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, яке було обов`язковим до виконання у відповідний період часу. 
		29. Ухвалою Верховного Суду від 06.06.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху, а ухвалою від 02.07.2024 поновлено строк на касаційне оскарження постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 та відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з указаних підстав.
		30. Копію касаційної скарги було надіслано до електронного кабінету Запорізької обласної прокуратури. Правом подати відзив на касаційну скаргу відповідач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.
		31. Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
		Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
		32. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		33. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		34. Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
		35. Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
		35.1. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		36. За пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		37. Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
		38. Згідно з частиною сьомою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		39. Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
		40. Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		41. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, згідно з пунктом 5 якого нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати          (далі - Порядок № 100).
		42. Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Позиція Верховного Суду
		43. Спірні правовідносини виникли у зв?язку з невиконанням відповідачем постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі                № 280/3703/20, допущеної до негайного виконання в частині поновлення позивача на роботі. Однак постанова суду апеляційної інстанції була скасована постановою Верховного Суду 27.10.2021 та залишено в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.01.2021 про відмову в задоволенні позову.
		44. Особливістю цих спірних правовідносин є те, що постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі № 280/3703/20 в частині поновлення позивача на роботі виконана не була.
		45. Верховний Суд звертає увагу на те, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання роботодавцем про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх обов`язків.
		46. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
		47. КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».
		48. За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		49. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати.
		50. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18, від 20.10.2022 у справі № 160/12318/21.
		51. У справі, що розглядається, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі № 280/3703/20, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.01.2021 скасовано та прийнято в цій частині нову постанову, зокрема визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Запорізької області від 29.04.2020 № 738к про звільнення позивача з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.04.2020, поновлено на посаді та стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.04.2020 по 12.05.2021 у сумі 271798,06 грн. При цьому допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді.
		52. Отже, існування зазначеного судового рішення породжує у відповідача обов`язок його виконання щодо поновлення ОСОБА_1 на вказаній посаді, який має бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу.
		53. Між тим, як висновується з матеріалів справи та не заперечується самим відповідачем, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі №280/3703/20 не виконано.
		54. Отже факт невиконання рішення суду про поновлення на роботі не позбавляє позивача права на виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
		55. За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність факту затримки з боку відповідача виконання судового рішення у період з 13.05.2021 (з наступного дня після ухвалення рішення у справі №280/3703/20 про поновлення та посаді) до 26.10.2021 (до скасування Верховним Судом рішення суду апеляційної інстанції у справі № 280/3703/20), а відтак і про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час такої затримки.
		56. Одним із аргументів суду апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні щодо незастосування до спірних правовідносин статті 236 КЗпП України, є те, що постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 про поновлення позивача на посаді скасована постановою Верховного Суду від 27.10.2021.
		57. Водночас сформований апеляційним судом погляд на розв`язання спору є неповним, адже не враховує того, що незастосування статті 236 КЗпП України у подібних випадках здатне потурати невиконанню судових рішень. Також подібне правозастосування сприяє негативній практиці, за якої роботодавець зволікатиме з виконанням рішення про поновлення особи на роботі допоки касаційний суд не перегляне справу. Крім того інакше застосування статті 236 КЗпП України може посягати на порушення принципу обов`язковості судового рішення та здатне підважити процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання.
		58. У цьому контексті слід зважати й на те, що інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості подальшого скасування рішення, допущеного до негайного виконання, проте має надавати перевагу інтересам працівника.
		59. Зрештою стаття 236 КЗпП України не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов`язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
		60. На основі цих обставин і міркувань Верховний Суд у постанові від 24.10.2023 у справі № 420/10861/21 дійшов висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити таку виплату.
		61. Інакше застосування статті 236 КЗпП України, за позицією Верховного Суду, може «атакувати принцип обов`язковості судового рішення та здатне підважити процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання».
		62. Варто зауважити, що Верховний Суд продовжує послідовно застосовувати наведений висновок з питання застосування статті 236 КЗпП України у справах з подібними правовідносинами, зокрема, у постановах від 24.10.2023 у справі                № 420/10861/21, від 26.10.2023 № 640/11509/21, від 19.12.2023 у справі                        № 520/15896/21, від 27.06.2024 у справі № 380/1241/22, від 25.02.2025 у справі            № 640/17349/21, від 10.04.2025 у справі № 280/5280/23 та інших, що вказує на усталеність зазначеної позиції Верховного Суду.
		63. З огляду на викладене Суд вважає слушним висновок суду першої інстанції стосовно того, що скасування постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 у справі № 280/3707/20 у частині поновлення на роботі не виключає можливість застосування статті 236 КЗпП України до спірних правовідносин.
		64. Разом з тим суд апеляційної інстанцій у цій справі неправильно застосував статтю 236 КЗпП України, його висновки є необґрунтованими й такими, що не враховують правові позиції касаційного суду.
		65. Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що невчинення позивачем дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді не звільняє роботодавця самостійно виконати рішення суду щодо поновлення на посаді.
		66. Такий висновок узгоджується із зазначеним вище та з правовою позицією Верховного Суду щодо застосування статті 236 КЗпП України про те, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю (постанова Верховного Суду від 09.11.2022 справі № 460/600/22).
		67. Тож з огляду на раніше висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України колегія суддів, відповідаючи на доводи скаржника, зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 КАС України рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником/посадовцем дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (як-от: подання заяви про поновлення чи звернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення на посаді.
		68. Зважаючи на висновки суду апеляційної інстанції про відступ від правових позицій Верховного Суду щодо застосування статей 235 та 236 КЗпП України до подібних правовідносин, Суд вважає за потрібне зазначити таке.
		69. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (стаття 125 Конституції України, стаття 36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»). Формування єдиної практики та забезпечення її сталості є основним завданням, яке покладено законом на Верховний Суд.
		70. Статтею 242 КАС України передбачені вимоги, яким повинне відповідати судове рішення. Такими вимогами є відповідність судового рішення засадам верховенства права, а також законність та обґрунтованість судового рішення. Ухвалення судового рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права є критеріями законності судового рішення.
		71. За чинним процесуальним законом правом відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду, наділений Верховний Суд під час касаційного перегляду справи. Для реалізації таких повноважень законом передбачено процедуру, за якою для відступу від висновку Верховного Суду колегія суддів передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія (стаття 346 КАС України).
		72. Отже, суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 235 та 236 КЗпП України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норми, викладених у зазначених скаржником у постановах.
		73. Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення.
		74. Водночас доводи ОСОБА_1 про необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування положень підпункту 3 пункту 7 та підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019             № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у взаємозв`язку з частиною другою статті 14 та частиною другою статті 372 КАС України, не можна визнати обґрунтованими, оскільки зазначені положення унормовують правовідносини щодо поновлення прокурора на посаді у судовому порядку, однак у цій справі спір стосується стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
		75. За приписами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		76. Суд апеляційної інстанції, належним чином установивши фактичні обставини справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статей 235 та 236 КЗпП України та дійшов помилкового висновку про відсутність у ОСОБА_1 права на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, яке було обов`язковим до виконання у відповідний період часу. 
		77. За наведеного правового регулювання та обставин справи касаційну скаргу слід задовольнити, в порядку статті 352 КАС України скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		78. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кацюба Максим Володимирович, задовольнити.
		2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року скасувати, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року у справі № 280/5282/23 залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		 
		СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк                                                                                          В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...