Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/2567/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 12.05.2025.
Дата набрання законної сили: 30.04.2025
Номер судового провадження: 61-5276ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 квітня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 461/2567/23
		провадження № 61-5276св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,                         Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітку, відшкодування моральної шкоди
		 
		за касаційною скаргою  ОСОБА_2 як представника ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 вересня 2021 року у складі судді Радченка В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М.,               Ніткевича А. В. і за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня                                2024 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2019 року до 23 квітня 2020 року в сумі 400 151,61 грн; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 184 910,06 грн; середній заробіток за весь час затримки  до дня фактичного розрахунку в сумі                                            5 161 011,60 грн; моральну шкоду в сумі 200 000,00 грн.
		 
		Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він працював на посаді директора регіонального філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». 
		Після зміни керівництва АТ «Укрзалізниця» у 2017 році з ним розпочався конфлікт. 
		Рішеннями судів накази АТ «Укрзалізниця» про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, звільнення його на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП визнано незаконними і скасовано, позивача поновлено на роботі, стягнено на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. 
		Галицький районний суд м. Львова рішенням від 10 березня 2020 року, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року, визнав протиправним і скасував наказ АТ «Укрзалізниця» «По особовому складу» від 02 жовтня 2019 № 1939/ос, яким встановлено ОСОБА_1 режим неповного робочого тижня: робочий день понеділок та режим неповного робочого дня протягом однієї години  з 8:00 год до 9:00 год починаючи з 12 грудня 2019 року.
		Позивач вважає, що у зв`язку із цим в нього виник вимушений прогул, який тривав до дня його звільнення. Враховуючи, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є заробітною платою, то на нього поширюються гарантії, передбачені Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку                 з порушенням строків їх виплати». При звільненні з позивачем не проведено повний розрахунок. Систематичне та грубе порушення трудових прав, а саме незаконні притягнення до дисциплінарної відповідальності, звільнення, встановлення неповного робочого тижня і неповного дня завдало позивачу душевних страждань, зазнала впливу його репутація.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Галицький районний суд м. Львова рішенням від 21 вересня 2023 року в задоволенні позову відмовив. Судові витрати залишив за позивачем.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що стаття 235 КЗпП України не регулює правовідносин, пов`язаних з незаконною зміною істотних умов праці, та може бути застосована лише у випадку винесення рішення про поновлення працівника на роботі і не може застосовуватись до спірних правовідносин за аналогією, а тому  підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає. 
		Інші позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку                        з порушенням строків їх виплати, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, моральної шкоди є похідними від вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому теж не підлягають задоволенню.
		 
		Короткий зміст рішення апеляційного суду
		Львівський апеляційний суд постановою від 07 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , задовольнив частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 вересня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2019 року до 23 квітня 2020 року в розмірі                                     400 151,61 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. Стягнув з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн, без утримання з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. В решті позову відмовив. Стягнув з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 100,00 грн за розгляд справи судом першої інстанції. Стягнув з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції. Стягнув з АТ «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір в розмірі               4 001,52 грн за розгляд справи судом першої інстанції та 6 002,28 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		 
		Унаслідок незаконної зміни істотних умов праці позивач отримував заробітну плату у значно меншому розмірі, тому обґрунтованим є покладення на роботодавця обв`язку відшкодувати позивачу середню заробітну плату за час його роботи                          у незаконно змінених істотних умовах праці, що за своїми правовими наслідками прирівнюється до оплати середнього заробітку відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України. Такий підхід унеможливлює звільнення роботодавця відвідповідальності за допущене порушення трудових прав  працівника.
		Підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв`язку                                        з порушенням строків та їх розмір є відповідне рішення суду, і роботодавець немає й можливості як нарахувати, так і провести цю виплату в день звільнення працівника, тому ці вимоги є безпідставними. Положення  статті 116, 117 КЗпП України та статті 34 Закону України «Про оплату праці» за цих обставин                                      є незастосовними.
		Задовольняючи частково вимоги про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із порушення відповідачем трудових прав позивача та врахував вимоги розумності та справедливості.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарги їх узагальнені аргументи 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_2 як представник ОСОБА_1  просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова                 від 21 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 13 травня 2020 року                                       у справі № 810/451/17 та постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року             у справі № 480/3105/19, від 03 серпня 2021 року у справі № 580/278/19.
		 
		Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.  
		 
		Відповідач при звільненні позивача не провів із ним повного розрахунку, тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів. Висновок апеляційного суду, що до випадку, коли належні працівнику при звільненні суми визначаються судовим рішення, норми статей 116, 117 КЗпП та статті 34 Закону України «Про оплату праці» не застосовні, суперечить положенням цих статей. 
		 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, АТ «Укрзалізниця» просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року                          в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат і залишити                    в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 466/1680/21, від 28 грудня                       2022 року у справі № 460/2675/18, від 31 березня 2021 року у справі № 369/4878/19;
		необхідність відступлення від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України та пункту 1 частини першої статті 268 ЦК України, викладеного                       в постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 755/3443/21 та застосованого апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 43 Конституції України та статті 10 ЦПК України до правовідносин, пов`язаних зі зміною працівнику істотних умов праці, правове регулювання якого здійснюється з 1971 року, але відповідальність при настанні таких правовідносин законом не передбачена; відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування за аналогією норми, яка встановлює відповідальність роботодавця, зокрема, частина друга статті 235 КЗпП України, застосування аналогії закону до правовідносин, які виникали і в минулому, та не є новими життєвими ситуаціями з огляду на урегульованість в КЗпП України зміни істотних умов праці.
		 
		Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.  
		 
		Стаття 235 КЗпП застосовується у випадку стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу лише у разі поновлення на роботі у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу. 
		Застосування норми, яка встановлює відповідальність за аналогією,                                             є недопустимим, оскільки це порушує пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Крім того, зміна істотних умов праці закріплена у статті 32 КЗпП, що унеможливлює застосування аналогії закону до врегульованих правовідносин.
		У КЗпП немає норми, яка врегульовує оплату працівнику часу невиконання ним трудових обов`язків у період його роботи за зміненими умовами праці, які він оскаржує.
		Апеляційний суд не перевірив наведений позивачем розрахунок та помилково стягнув середній заробіток за дні, коли позивач був у відпустці, тимчасово непрацездатним, а також не врахував, що 25 грудня 2019 року, 07 січня 2020 року були неробочими днями. 
		Позивач пропустив строк звернення до суду із вимогою про стягнення моральної шкоди, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП, ще до набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових та соціальних гарантій у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби», оскільки про порушення своїх прав дізнався: у листопаді 2017 року, січні 2018 року, лютому                              й грудні 2019 року.   Строки звернення до суду закріплені у статті 233 КЗпП, яка є спеціальною нормою, що виключає застосування до спірних правовідносин норми ЦК України.
		Суд апеляційної інстанції при визначенні розміру витрат на правничу допомогу не врахував пропорційності задоволених позовних вимог і безпідставно стягнув такі витрати у розмірі 20 000,00 грн. 
		 
		У травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Укрзалізниця» на касаційну скаргу ОСОБА_2 як представник ОСОБА_1, мотивований законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги не містять підстав для її задоволення. Станом на день звільнення позивача  наказ АТ «Укрзалізниця», яким встановлено режим неповного робочого тижня, був чинним,  і позивач не мав права на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідач не порушив вимоги статті 116 КЗпП, тому немає підстав для застосування статті 117 КЗпП. Позивач більше трьох років не вживав заходів щодо отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 
		У червні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 як представник ОСОБА_1   на касаційну скаргу  АТ «Укрзалізниця», мотивований безпідставністю й помилковістю доводів АТ «Укрзалізниця». 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою адвоката Оприска М. В. як представника                                       ОСОБА_1 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за  касаційною скаргою АТ «Укрзалізниця».
		 
		20 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 26 квітня 2017 року № 1066/ос ОСОБА_1 призначено на посаду директора регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
		 
		Наказами ПАТ «Укрзалізниця» від 01 листопада 2017 року № 129                                                        і від 23 листопада 2017 року № 137 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
		 
		Галицький районний суд м. Львова заочним рішенням від 18 грудня 2017 року                 у справі № 461/8132/17, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року та постановою Верховного Суду                            від 27 квітня 2021 року,  визнав незаконними та скасував накази ПАТ «Укрзалізниця» від 01 листопада 2017 року № 129 і від 23 листопада 2017 року                       № 137.
		 
		Наказами від 09 січня 2018 року № 04 і від 25 січня 2018 року № 14  ОСОБА_1 звільнено з посади директора регіональної філії «Львівська залізниця» за пунктом першим статті 41 КЗпП України.
		 
		Галицький районний суд м. Львова рішенням від 27 квітня 2018 року                                         у справі № 461/605/18, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 22 січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року, визнав незаконними та скасував накази ПАТ «Укрзалізниця» від 09 січня                     2018 року № 04 і від 25 січня 2018 року № 14. Поновив ОСОБА_1 на посаді директора регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» з 25 січня 2018 року.
		 
		Наказом АТ «Укрзалізниця» від 08 лютого 2019 року № 291/ос ОСОБА_1 поновлено на посаді директора регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» з 25 січня 2018 року.
		 
		Наказом АТ «Українська залізниця» від 02 жовтня 2019 року № 1939/ос ОСОБА_1 встановлено режим неповного робочого тижня: робочий день понеділок та режим неповного робочого дня протягом однієї години з 08:00 до 09:00 год, починаючи                       з 12 грудня 2019 року.
		 
		Галицький районний суд м. Львова рішенням від 10 березня 2020 року                                        у справі № 461/8296/19,  яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року та постановою Верховного Суду                          від 06 квітня 2021 року, визнав протиправним і скасував наказ АТ «Укрзалізниця»  від 02 жовтня 2019 року № 1939/ос.
		 
		Наказом АТ «Укрзалізниця» від 22 квітня 2020 року № 753/ос ОСОБА_1 24 квітня                    2020 року звільнено з посади директора регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» у зв`язку із закінченням строку трудового договору згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України.
		 
		Вимоги про відшкодування моральної шкоди у справах № 461/8132/17,                                    № 461/605/18 та № 461/8296/19 ОСОБА_1 не заявляв.
		 
		Із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 10 квітня 2023 року.
		 
		Відповідно до висновку експерта з питань права від 18 липня 2023 року  незаконне встановлення працівнику режиму неповного робочого тижня та неповного робочого дня свідчить про незаконне переведення на іншу роботу, а час, який працівник не працював з вини роботодавця, є вимушеним прогулом. Час, який працівник не працював з вини роботодавця через незаконне встановлення йому режиму неповного робочого тижня та неповного робочого дня, є вимушеним прогулом, тому до цих правовідносин за аналогією можна застосувати норму, передбачену частиною другою статті 235 КЗпП України, та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                        є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права  у  подібних  правовідносинах,  викладеного у  постанові  Верховного  Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується  з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм                        права  в   межах   касаційної  скарги,   дійшов   висновку,   що   касаційна   скарга Оприска М. В. як представник ОСОБА_1  підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга АТ «Укрзалізниця» підлягає задоволенню. 
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, трудовим договором є угода між працівником                           і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		У частинах третій і четвертій статті 32 КЗпП України визначено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
		 
		Відомо, що наказ АТ «Укрзалізниця» від 02 жовтня 2019 року № 1939/ос, яким встановлено ОСОБА_1 режим неповного робочого тижня та неповного робочого дня, скасований рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 березня 2020 року, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду                                     від 24 вересня 2020 року та постановою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року.
		 
		Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив, зокрема, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2019 року до 23 квітня 2020 року в сумі 400 151,61 грн з підстав незаконної зміни йому істотних умов праці.
		 
		Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		 
		У частині другій зазначеної статті визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		 
		Разом з тим статтею 32 КЗпП України врегульовано питання переведення працівника на іншу роботу та зміну істотних умов праці.
		 
		Так, згідно з частинами третьою, четвертою цієї статті у зв`язку зі змінами                                   в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
		 
		Якщо колишні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.
		 
		Аналіз зазначених правових норм дозволяє дійти висновку про те, що положення статті 235 КЗпП України передбачають виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначених цією статтею випадках, перелік яких є вичерпним і не передбачає виплати різниці в заробітку в разі зміни істотних умов праці, зокрема встановлення неповного робочого часу при продовженні роботи за тією                                    ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.
		Таких висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2261цс16, від 12 липня 2017 року у справі № 464/11782/14. 
		 
		Встановивши, що позивач не був звільнений роботи, наказом роботодавця                   від 02 жовтня 2019 року № 1939/осйому встановлено неповний робочий тиждень                   і неповний робочий день, позивач трудових відносин після цієї зміни умов праці трудових відносин не припинив, врахувавши, що зміна істотних умов праці та переведення працівника на іншу роботу не є тотожними, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про неможливість застосування статті 235 КЗпП до спірних правовідносин та відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Позовні вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку є похідними, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у їх задоволенні. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків                        і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		 
		Встановивши порушення відповідачем трудових прав зокрема, незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності, незаконні звільнення, а також незаконність зміни йому істотних умов праці, що встановлено рішенням судів, які набрали законної сили, врахувавши вимоги розумності і справедливості, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди на користь позивача у розмірі 10 000,00 грн. 
		 
		Суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди, вважаючи її  похідною.
		 Доводи касаційної скарги АТ «Укрзалізниця» про пропуск позивачем строку звернення до суду із вимогою про стягнення моральної шкоди на увагу не заслуговують, оскільки позивач звернувся із позовом в квітні 2023 року, тобто під час дії карантину (який введений з березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року), протягом якого строки продовжуються.
		 
		Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає                        в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Враховуючи наведене, постанова апеляційного суду в частині позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітку підлягає скасуванню із залишенням в цій частині в силі рішення суду першої інстанції; в частині вимог про стягнення моральної шкоди постанову апеляційного суду слід залишити без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних              з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).
		 
		Згідно з частиною першою, пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Водночас згідно з частиною четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
		Витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
		 
		Звертаючись із цим позовом ОСОБА_1 зазначав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, становить 30 000,00 грн. 
		 
		До позовної заяви позивач додав копію договору про надання правової допомоги                            від 10 жовтня 2019 року № 1-1010/19-ц; копію додаткового договору  від 01 квітня 2023 року № 1 до договору від 10 жовтня 2019 року № 1-1010/19-ц, зі змісту якого убачається, що сторони погодили представництво інтересів позивача у справі, що переглядається, адвокатами АБ «Оприско та партнери» та розмір гонорару                                  у фіксованій сумі 30 000,00 грн. У вересні 2023 року до суду першої інстанції надійшли заперечення АТ «Укрзалізниця» щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у справі, в яких містить прохання відмовити у їх стягненні або зменшити такі, з підстав їх неспівмірності.
		 
		Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати  на правничу допомогу підлягають відшкодуванню із АТ «Укрзалізниця» на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 51,00 грн.
		 
		Відповідно до частини десятої стаття 141 ЦК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
		 
		Оскільки позовні вимоги задоволено частково, з ОСОБА_3 на користь АТ «Укрзалізниця» підлягає відшкодуванню судовий збір пропорційно до задоволених вимог за подачу касаційної скарги у розмірі 8 071,80 грн.   
		Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 як представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року в частині позову  ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітку скасувати, залишити в цій частині рішення суду першої інстанції  в силі.
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року в частині вимог про стягнення моральної шкоди залишити без змін.
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року в частині розподілу судових витрат скасувати. 
		 
		Стягнути з  Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 51,00 грн (п`ятдесят одну гривню 00 коп.) витрат на правничу допомогу.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 8 071,80 грн (вісім тисяч сімдесят одну гривню 80 коп.) судового збору за подачу касаційної скарги.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції  набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                               М. Є. Червинська 
		Судді:                                                                                    А. Ю. Зайцев
		                                                                                     Є. В. Коротенко
		                                                                                                     В. М. Коротун
		                                                                                        М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...