Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 207/2612/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 09.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 13.05.2025.
Дата набрання законної сили: 23.04.2025
Номер судового провадження: 61-17363ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 квітня 2025 року
		м. Київ
		справа № 207/2612/21
		провадження № 61-17363св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
		учасники справи:
		позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Кам`янської міської ради,
		розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року у складі колегії суддів Максюти Ж. І., Барильської А. П., Городничої В. С.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
		Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 травня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № DZHCG100770458, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 24 500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 24 травня 2027 року.
		З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 травня 2007 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № DZHCG100770458, згідно з умовами якого відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 82,10 кв. м, житловою площею 53,50 кв. м.
		У договорі іпотеки визначена ціна предмета іпотеки, яка  становить 126 250 грн.
		Позивач зазначав, що ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 08 червня 2021 року утворилася заборгованість у сумі 151 961,23 доларів США.
		Посилаючись на викладені обставини, АТ КБ «ПриватБанк», з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 25 травня 2007 року № DZHCG100770458 у сумі 151 961,23 доларів США звернути стягнення на іпотечне майно - будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 82,10 кв. м, житловою площею 53,50 кв. м, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на прилюдних торгах; виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які проживають або зареєстровані у зазначеному будинку.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		Баглійський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області рішенням від 20 лютого 2023 року закрив провадження у справі.
		Баглійський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області додатковим рішенням від 26 червня 2023 року доповнив резолютивну частину рішення від 20 лютого 2023 року, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовив.
		Суд першої інстанції керувався тим, що за наслідками розгляду спору між тими самими сторонами, про той самий предмет спору і з тих самих підстав існує рішення суду, яке набрало законної сили, тому закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
		Місцевий суд зазначив, що Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 03 червня 2013 року у справі № 2/204/43/13 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на майно та виселення задовольнив частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 травня 2007 року № DZHCG100770458 у розмірі 33 462,95 доларів США, що становить 267 368,97 грн, звернув стягнення на будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.
		Не погодившись із рішеннями суду першої інстанції, ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2023 року, та додаткове рішення цього суду від 26 червня 2023 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову. 
		Апеляційну скаргу мотивовано тим, що місцевий суд одночасно закрив провадження у справі та відмовив у задоволенні позову, не зазначивши мотивів та правових підстав відмови в позові, чим порушив норми процесуального права. Позивач  вважав помилковим висновок суду про те, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. Посилався на те, що рішення суду у справі № 2/204/43/13 про звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення кредитної заборгованості відповідача не виконане, а заборгованість не погашена.
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 02 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково, рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2023 року та додаткове рішення цього суду від 26 червня 2023 року скасував, ухвалив нове рішення про відмову у позові.
		Апеляційний суд вважав помилковим висновок місцевого суду про те, що справа, яка переглядається, та справа № 207/3897/18, рішення у якій  набрало законної сили, є тотожними.
		Мотивував судове рішення тим, що АТ КБ «ПриватБанк», звертаючись із цим позовом про звернення стягнення на будинок шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на прилюдних торгах та виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у спірному житловому будинку, фактично просить змінити спосіб і порядок виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2013 року у справі № 2/204/43/13, яким у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 25 травня 2007 року № DZHCG100770458 у розмірі 33 462,95 доларів США звернено стягнення на спірний предмет іпотеки шляхом його продажу з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, яке є чинним. 
		Суд апеляційної інстанції підставою відмови у позові зазначив те, що, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року, у якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 19 серпня 2019 року у справі № 413/4037/12, від 11 березня 2020 року у справі № 201/11859/17).
		Заявник мотивує скаргу тим, що наявність невиконаного судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за рахунок забезпечувального зобов`язання. Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.
		На думку заявника, визначений іпотечним договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші законні способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Тобто наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу кредитором від імені іпотекодавця, яке не виконане, не позбавляє кредитора права на задоволення своїх вимог на підставі судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах.
		Позивач вважає помилковим висновок апеляційного суду, що заявлені вимоги позову є зміною способу виконання судового рішення у справі № 2/204/43/13.
		Крім того, АТ КБ «ПриватБанк»  посилалося на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, які необхідні для правильного вирішення справи, зокрема розрахунок заборгованості, умови кредитного договору тощо.
		Вважає, що оскільки предмет іпотеки було придбано за кредитні кошти, тому відповідач підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення. Докази про те, що іпотека була придбана за особисті кошти іпотекодержателя,  в матеріалах справи відсутні.
		Інший учасник судового процесу не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» поданло до Верховного Суду  у грудні 2023 року.
		Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року та витребував цивільну справу з Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
		У січні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		Верховний Суд ухвалою від 15 квітня 2025 року справу призначив до судового розгляду колегією в складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що 30 травня 2007 року укладено договір іпотеки № DZHCG100770458 між іпотекодавцем ОСОБА_1 та іпотекодержателем АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 16-18, т. 1).
		Предмет іпотеки розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на строк дії договору предмет іпотеки залишається у володінні та користуванні іпотекодавця (пункти 11, 12 договору іпотеки).
		Іпотекою забезпечено виконання зобов`язань позичальника відповідно до  кредитного договору від 25 травня 2007 року № DZHCG100770458, наданого у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на суму 245 000 доларів США на строк з 25 травня 2007 року до 24 травня 2027 року.
		Баглійський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області рішенням від 15 січня 2013 року (справа № 2-783/12), з урахуванням додаткового рішення цього суду від 11 березня 2013 року,  позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на майно шляхом продажу вказаного предмета іпотеки, виселення відповідачів та малолітніх дітей задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 59 529,02 грн. У задоволенні решти вимог відмовив.
		Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 03 червня 2013 року у справі № 2/204/43/13 рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 січня 2013 року (справа № 2?783/12) в частині відмовлених позовних вимог скасував та ухвалив нове рішення про часткове задоволення  позову. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 травня 2007 року № DZHCG100770458 у розмірі 33 462,95 доларів США, що становить 267 368,97 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 19 662,47 доларів США, заборгованості за процентами  у розмірі 6 577,87 доларів США, заборгованості з комісії у розмірі 1 077,37 доларів США, пені у розмірі 4 521,86 доларів США, штрафу (фіксована частина) у розмірі 31,29 доларів США, штрафу (процентна складова) у розмірі 1 591,99 доларів США, звернув стягнення на будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. У задоволенні інших позовних вимоги відмовив. У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		Баглійський районний суд міста Дніпродзержинська рішенням від 19 серпня 2021 року у справі № 207/3897/18 скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Л. Л., індексний номер 32093851, від 28 жовтня 2016 року про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ КБ «ПриватБанк» (номер запису про право власності 17143039, дата та час державної реєстрації - 24 жовтня 2016 року, 11:10:57).
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 13 жовтня 2020 року рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 серпня 2021 року у  справі № 207/3897/18  залишив без змін.
		Верховний Суд постановою від 04 лютого 2021 року рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 207/3897/18  залишив без змін.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду                         
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у  пунктах  2,  3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» підставами позову зазначало те, що ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту від  25 травня 2007 року № DZHCG100770458 не погасив, рішення суду у справі № 2/204/43/13 не виконане, у зв`язку з чим просило захисту свого порушеного права шляхом звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості у спосіб реалізації цього майна на прилюдних торгах.  
		Суд першої інстанції закрив провадження у справі рішенням від 20 лютого 2023 року, а додатковим рішенням від 26 червня 2023 року доповнив резолютивну частину рішення від 20 лютого 2023 року, яким у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовив.
		Місцевий суд керувався тим, що за наслідками розгляду спору між тими самими сторонами, про той самий предмет спору і з тих самих підстав існує рішення суду, яке набрало законної сили, тому закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. 
		Рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду не містять мотивів вирішення заявлених  позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» по суті спору.
		Колегія суддів зазначає, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21).
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду,  апеляційний суд вважав відсутніми підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, проте відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що заявлений АТ КБ «ПриватБанк» позов про звернення стягнення на будинок шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на прилюдних торгах фактично спрямований на зміну способу і порядку виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2013 року у справі № 2/204/43/13, яке є чинним, однак суд не може змінювати вказане рішення по суті.
		У касаційній скарзі заявник зазначає, що оскаржуване судове рішення є незаконним та необґрунтованим, вважає наявними правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості у розмірі 33 462,95 доларів США, що встановлено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2013 року у справі № 2/204/43/13 (№ 2-783/12).
		Заявник посилається на статті 33, 39, 41 Закону України «Про іпотеку», відповідно  до яких у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням, зокрема на підставі судового рішення про звернення стягнення на майно у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. 
		У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається під час його примусового виконання на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
		Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя ухвалює рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
		Також у касаційній скарзі зазначає, що визначений іпотечним договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші законні способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Тобто, наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу кредитором від імені іпотекодавця, яке не виконане, не позбавляє кредитора права на задоволення своїх вимог на підставі судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах.
		Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПриватБанк» зазначало про безпідставність закриття провадження у справі судом першої інстанції з огляду на нетотожність позовів, а також вважало необґрунтованою відмову апеляційного суду у задоволенні позовних вимог, який не перевірив належним чином підстави позову, не переглянув рішення суду першої інстанції відповідно до вимог розділу V ЦПК України «Перегляд судових рішень».
		Колегія  суддів частково погоджується з доводами касаційної скарги з таких підстав.
		Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
		Закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України можливе лише за умови, якщо є рішення, яке набрало законної сили, ухвалене за наслідками вирішення позову, що є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Неможливість повторного розгляду справи після набрання законної сили рішення суду, ухваленим у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц виклала висновок, що застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції 2004 року) зумовлене, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми права позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 зазначила, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.
		Процесуальне законодавство України не дає змоги позивачу пред`являти новий позов до того ж самого відповідача, з тим самим предметом і з тих самих підстав, з яких вже є ухвалене судове рішення, що набрало законної сили, оскільки це фактично призведе до переоцінки обставин, встановлених цим рішенням суду. 
		Таке повторне звернення фактично спрямоване на ініціювання нового розгляду та вирішення справи, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
		Як зазначено вище, місцевий суд закрив провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, отже, справу по суті не розглянув.  
		У статті 374 ЦПК України визначені повноваження суду апеляційної інстанції, зокрема, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України).
		У кожному випадку суд апеляційної інстанції повинен перевіряти чи перешкоджає ухвала суду першої інстанції подальшому провадженню у справі. 
		Повноваження суду апеляційної інстанції скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, кореспондуються зі статтею 379 ЦПК України, якою передбачено підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 643/5556/14 (провадження № 61-11131сво19)).
		Апеляційний суд не врахував, що рішення суду першої інстанції про закриття провадження у справі є процесуальним, яке свідчить про те, що суд відповідні позовні вимоги по суті не розглянув, тобто є ухвалою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі. Тому апеляційний суд, скасовуючи таке судове рішення, позбавлений можливості вирішити по суті позовні вимоги, які суд першої інстанції не вирішував, а мав направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до положень статей 374, 379 ЦПК України.
		Додаткове рішення не може змінювати суті основного рішення. Крім того, ухвалення додаткового судового рішення по суті спору у разі закриття провадження у справі відповідно до статті 255 ЦПК України не передбачено нормами цивільного процесуального законодавства. Отже, ухвалене місцевим судом додаткове рішення про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», яке взагалі не мотивоване, не свідчить про розгляд справи судом першої інстанції по суті спору.
		У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).
		 За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про розгляд по суті позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, оскільки суд апеляційної інстанції здійснює  перегляд рішень судів першої інстанції після їх розгляду по суті. 
		Колегія суддів звертає увагу, що закриття судом першої інстанції провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України шляхом ухвалення рішення, а не постановлення ухвали, як це передбачено частиною другою цієї статті, не свідчить про неможливість апеляційного суду  застосувати статтю 379 ЦПК України, оскільки підставами для скасування такого рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з направленням справи для продовження розгляду є те, що розгляд справи не було завершено, а вказане рішення, яким такий розгляд не завершено, не відповідає нормам процесуального права та розгляд справи потрібно продовжити по суті. 
		Схожі висновки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 643/5556/14-ц (провадження № 61-11131сво19).
		З огляду на викладене доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про порушення судами норм процесуального права підтвердилися під час перегляду справи у Верховному Суді, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Щодо судових витрат
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України.
		У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Отже, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц).
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
		Рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 лютого 2023 року (про закриття провадження у справі), додаткове рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                   І. М. Фаловська
		Судді                                                                                             В. М. Ігнатенко
		                                                                                                      С. О. Карпенко
		                                                                                                      В. В. Сердюк
		                                                                                                      О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...