Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 703/3023/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти правосуддя; Приховування злочину.
Надіслано судом: 09.05.2025. Зареєстровано: 10.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 12.05.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/703/124/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42020250000000056

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Справа № 703/3023/21 
		1-кп/703/124/25 
		 
		 
		ВИРОК
		                ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		09 травня 2025 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:        
		головуючого-судді ОСОБА_1 ,     
		               з участю секретарів:     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		 прокурорів: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		 адвоката ОСОБА_10 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла кримінальне провадження №42020250000000056 від 1 квітня 2020 року про обвинувачення ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Капітанівка Новомиргородського району Кіровоградської області, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, одруженого, має на утримані неповнолітню дитину, поліцейського ВПД №2 Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області, несудимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 396 КК України ,
		 
		 в с т а н о в и в :
		 
		ОСОБА_11 наказом начальника Головного управління Національної поліції у Черкаській області №3 о/с від 04.01.2020 призначений на посаду поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 3 Смілянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015, Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
		Відповідно до ст. 62 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави.
		Згідно з ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 зі змінами та доповненнями, до правоохоронних органів відносяться органи Національної поліції України.
		Таким чином, ОСОБА_11 , займаючи посаду поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 3 Смілянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області, з моменту призначення на зазначену посаду був працівником правоохоронного органу, постійно здійснював функції представника влади, тому відповідно до ч. 3 ст. 18 та ( примітки 1 ст. 364 КК України був службовою особою.
		Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. 
		Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
		Статтею 29 Конституції України визначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
		 
		 
		Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
		Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз`яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника.
		Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави.
		Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію», ОСОБА_11 , як працівник поліції, повинен діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
		У своїй службовій діяльності ОСОБА_11 відповідно до ст. 6 Закону України «Про Національну поліцію» повинен керуватись принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Національну поліцію» під час виконання своїх завдань ОСОБА_11 зобов`язаний забезпечувати дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.
		Поліцейським за будь-яких обставин заборонено сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
		У разі виявлення таких дій, кожен поліцейський зобов`язаний негайно вжити всіх можливих заходів щодо їх припинення та обов`язково доповісти безпосередньому керівництву про факти катування та наміри їх застосування. У разі приховування фактів катування або інших видів неналежного поводження поліцейськими, керівник органу протягом доби з моменту отримання відомостей про такі факти зобов`язаний ініціювати проведення службового розслідування та притягнення винних до відповідальності, а також повідомити про це орган досудового розслідування, уповноважений на розслідування відповідних злочинів, вчинених поліцейськими.
		У разі виявлення таких дій поліцейський зобов`язаний повідомити про це орган досудового розслідування, уповноважений на розслідування відповідних злочинів, учинених поліцейськими.
		Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», на ОСОБА_11 , як працівника поліції, покладено, серед іншого, обов`язки: п. 1 - неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; п. 2 - професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; п. 3 - поважати і не порушувати прав і свобод людини, тощо.
		Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», на поліцію покладені, серед іншого, такі повноваження як здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень; ужиття заходів, спрямованих на виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припинення виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень; вжиття заходів, спрямованих; на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; доставка у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення тощо.
		За змістом ст. 29 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.
		Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним. Обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України. Обраний поліцейський захід є необхідним, якщо для виконання повноважень поліції неможливо застосувати інший захід або його застосування буде неефективним, а також якщо такий захід заподіє найменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам. Застосований поліцейський захід є пропорційним, якщо шкода, заподіяна охоронюваним законом правам і свободам людини або інтересам суспільства чи держави, не перевищує блага, для захисту якого він застосований, або створеної загрози заподіяння шкоди. 
		Обраний поліцейський захід є ефективним, якщо його застосування забезпечує виконання повноважень поліції.
		Поліцейський захід припиняється, якщо досягнуто мети його застосування, якщо неможливість досягнення мети заходу є очевидною або якщо немає необхідності у подальшому застосуванні такого заходу.
		Згідно з ст. 30 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним процесуальним кодексом України, на підставі та в порядку, визначених законом.
		Поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом.
		Відповідно ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію» поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом, уповноважена застосовувати такі заходи примусу: 1) фізичний вплив (сила); 2) застосування спеціальних засобів; 3) застосування вогнепальної зброї.
		Фізичним впливом є застосування будь-якої фізичної сили, а також спеціальних прийомів боротьби з метою припинення протиправних дій правопорушників (ч. 2 ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію»).
		Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію» для виконання своїх повноважень поліцейські можуть використовувати спеціальні засоби, в тому числі засоби обмеження рухомості (кайданки, сітки для зв`язування тощо).
		Відповідно до ст. 43 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний заздалегідь попередити особу про застосування, фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров`я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим.
		Попередження може бути зроблено голосом, а за значної відстані або звернення до великої групи людей - через гучномовні установки, підсилювачі звуку.
		Вид та інтенсивність застосування заходів примусу визначаються з урахуванням конкретної ситуації, характеру правопорушення та індивідуальних особливостей особи, яка вчинила правопорушення. Поліцейські зобов`язані надавати невідкладну медичну допомогу особам, які постраждали в результаті застосування заходів примусу.
		Крім того, згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень, покладених на нього законом.
		Частинами 1, 3 статті 45 Закону України «Про національну поліцію» визначено, що поліцейський для забезпечення публічної безпеки і порядку застосовує спеціальні засоби, визначені цим Законом. 
		 
		Гумові та пластикові кийки застосовуються для відбиття нападу на поліцейського, іншу особу та/або об`єкт, що перебуває під охороною, затримання особи, яка вчинила правопорушення і чинить злісну непокору законній вимозі поліцейського, припинення групового порушення громадського порядку чи масових заворушень.
		Відповідно до ст. ст. 3, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. 
		Кожен має право на свободу та особисту недоторканність.
		Будучи зобов`язаним дотримуватися та виконувати положення вищевказаних нормативних документів, ОСОБА_11 , всупереч зазначених вимог законодавства України, перебуваючи на вказаній посаді, будучи працівником правоохоронного органу, діючи умисно та протиправно, з метою укриття злочинної діяльності свого колеги - поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 1 Смілянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області ОСОБА_12 , з мотивів хибного розуміння інтересів служби, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи та бажаючи настання суспільно- небезпечних наслідків, вчинив кримінальне правопорушення, а саме заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого злочину ОСОБА_12 , який, перебуваючи на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції №1 Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області, 08.08.2020 приблизно о 01 год., 50 хв., більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, перебував разом із ОСОБА_11  у кімнаті поліції у приміщенні залізничного вокзалу імені Тараса Шевченка за адресою: вул. Я. Водяного, 7, м. Сміла Черкаської області, коли туди з метою подання заяви про викрадення належних йому окулярів та мобільного телефону, прибув ОСОБА_13 .
		ОСОБА_12 , не маючи на це законних підстав, в присутності ОСОБА_11 та іншої невстановленої досудовим розслідуванням особи, почав висловлюватися на адресу ОСОБА_13 нецензурною лайкою, звинувачувати його у завідомо неправдивому повідомленні про вчинення злочину.
		Не погоджуючись із такою поведінкою ОСОБА_12 , ОСОБА_13 критично висловився на адресу ОСОБА_12 як на особу, яка користуючись своїм званням та належністю до працівників правоохоронних органів, неналежно виконує свої службові обов`язки та покриває злочинність.
		У цей час, у ОСОБА_12 , з мотивів раптово виниклої особистої неприязні до ОСОБА_13 та образи на нього, виник злочинний умисел, спрямований на безпідставне застосування щодо ОСОБА_14 насильства - заходів фізичного впливу та болісних дій у виді ударів кулаками обох рук з метою самоствердження та підтримки свого авторитету в очах ОСОБА_11 та іншої невстановленої досудовим розслідуванням особи.
		Реалізовуючи свій злочинний умисел, перебуваючи у приміщенні залізничного вокзалу імені Тараса Шевченка філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», розташованого за адресою: вул. Я. Водяного, 7, м. Сміла Черкаської області біля входу до кімнати поліції, ОСОБА_12 , в присутності ОСОБА_11 та іншої невстановленої досудовим розслідуванням особи, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, порушуючи вимоги ст. 29,42,43,44 Закону України «Про національну поліцію», достовірно знаючи про відсутність правових підстав для здійснення заходів, що обмежують права та свободи потерпілого, явно перевищуючи владу, безпідставно, без заздалегідь вголос зробленого попередження застосував до потерпілого, який жодним чином опору працівникам поліції не чинив та будь-яких незаконних дій не вчиняв, поліцейські заходи примусу, які у цьому випадку явно не були необхідними, пропорційними та ефективними, а саме: наніс ОСОБА_13 не менше ніж по 5 ударів кулаками обох рук в область ребер зліва та справа, не менше ніж по 5 ударів в область нирок зліва та справа та не менше 5 ударів в область печінки, ігноруючи прохання ОСОБА_13 надати йому можливість справити природні потреби, чим завдав потерпілому сильного фізичного болю та страждань.
		Потерпілий ОСОБА_13 вказав ОСОБА_12 на незаконність його дій та неминучу відповідальність за них.
		 
		 
		На це ОСОБА_12 , в присутності ОСОБА_11 та іншої невстановленої досудовим розслідуванням особи, штовхнув потерпілого рукою в потилицю до стіни кімнати поліції, після чого обома руками взяв його ззаду за голову та здійснив не менше трьох ударів лівою частиною голови потерпілого об стіну, чим завдав потерпілому сильного фізичного болю та страждань.
		Після цього, продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_12 завів ОСОБА_13 до кімнати поліції, де потерпілий сів на лавці праворуч від входу біля свідка ОСОБА_15 , а сам попрямував до столу, розміщеного навпроти входу до кімнати та сів за нього, поклавши на стіл праворуч від себе спеціальний засіб - гумовий кийок.
		У подальшому, ОСОБА_12 почав з`ясовувати у ОСОБА_15 та ОСОБА_13 підстави їх перебування у приміщенні залізничного вокзалу.
		У ході розмови з ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , о 01 год. 57 хв., 08.08.2020, ОСОБА_12 , в присутності ОСОБА_11 , почувши від останнього вислів нецензурного та критичного характеру щодо даремності дій ОСОБА_12 , застосував спеціальний засіб - гумовий кийок, а саме, вдарив ним один раз по столу.
		Продовжуючи свою злочинну діяльність, у ході розмови з ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , почувши від останнього неодноразові прохання надати йому можливість справити природні потреби та на наявність у нього особистого адвоката і залучення його для представництва інтересів ОСОБА_13 у правовідносинах з поліцією, ОСОБА_12 , в присутності ОСОБА_11 , о 02 год. 01 хв. 08.08.2020, перебуваючи у приміщенні указаної вище кімнати, наніс ОСОБА_13 один удар кулаком лівої руки в живіт та два удари кулаком правої руки в ліву частину тулуба, ігноруючи прохання ОСОБА_13 надати йому можливість справити природні потреби, чим завдав потерпілому сильного фізичного болю та страждань, запитав у потерпілого, чи потрібен йому тепер адвокат та, отримавши від нього негативну відповідь, відійшов від потерпілого та підійшов до ОСОБА_11 та почав з ним спілкуватися.
		Однак, почувши чергові прохання ОСОБА_13 надати йому можливість справити природні потреби, прохання повернути документи для продовження поїздки та негативну відповідь на пропозицію сфотографуватися, ОСОБА_12 , в присутності ОСОБА_11 , почергово наніс потерпілому один удар кулаком правої руки в лівий бік тулуба, один удар долонею правої руки по потилиці, два удари кулаком лівої руки в правий бік тулуба, після чого до указаної кімнати зайшла невстановлена досудовим розслідування особа, і ОСОБА_12 припинив свої протиправні дії та у подальшому надав потерпілому можливість сходити справити природні потреби.
		За вказаних обставин ОСОБА_12 , в присутності ОСОБА_11 , вчинив тяжкий злочин, передбачений ч. 2 ст. 365 КК України, а саме: перевищення влади, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, і супроводжувалися насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, яке карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
		Таким чином ОСОБА_11 органом досудового розслідування обвинувачується в тому, що він, будучи безпосереднім очевидцем вказаних неправомірних дій - тяжкого злочину, вчиненого поліцейським сектору реагування патрульної поліції № 1 Смілянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області ОСОБА_12 відносно потерпілого ОСОБА_13 у приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , жодним чином не відреагував і не вжив всіх можливих заходів щодо припинення вчинення такого злочину, та у подальшому з 08.08.2020 до 13.11.2020 про вказаний злочин нікого не повідомив, хоча був зобов`язаний негайно та обов`язково доповісти безпосередньому керівництву чи компетентні правоохоронні органи.
		Зазначені дії ОСОБА_11 кваліфіковані органом досудового розслідування, як заздалегідь необіцяне приховання тяжкого злочину, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 396 ч.1 КК України.
		 
		 
		 
		Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_11 не визнав себе винуватим у пред`явленому обвинуваченні та суду пояснив, що пізнього вечора 7 серпня 2020 року він разом з ОСОБА_12 оформляли дорожньо-транспортну пригоду. По телефону домовилися з потерпілим в ДТП про зустріч у приміщенні залізничного вокзалу ст. ім. Т.Г. Шевченка в м. Сміла, куди і прибули з ним близько 02:00 год. 8 серпня 2020 року. Там виявили двох чоловіків, як потім стало відомо - ОСОБА_16 , вони розпивали спиртні напої. Запросили їх до кімнати поліції. Степовий і Ситник сіли на лавку, біля них сів і потерпілий в ДТП, з яким він спілкувався і одночасно розглядав справу про адміністративне правопорушення (розпивання алкогольних напоїв у заборонених законом місцях) стосовно ОСОБА_17 . Будучи зайнятим цим, не звертав увагу на дії ОСОБА_12 . Близько 3-х місяців по тому від самого ОСОБА_18 дізнався, що йому оголошено про підозру у вчиненні кримінального порушення  перевищення службових повноважень. Просить його виправдати, так як інкримінованого йому кримінального правопорушення він не вчиняв.
		На думку прокурора, обвинувачення ОСОБА_11 ґрунтується на наступних доказах, зібраних під час досудового слідства та які досліджені судом у ході судового розгляду:
		- показання потерпілого ОСОБА_13 , який повідомив суд, що близько 23 год. 7 серпня 2020 року зійшов з потягу на ст. Шевченко, де необхідно було чекати інший потяг. Заснув, а коли проснувся, виявив відсутність свого мобільного телефону. Звернувся до працівників поліції, один з яких у кімнаті поліції на залізничному вокзалі станції ім. Шевченка перебуваючи у форменому одязі працівника поліції у присутності інших не відомих осіб заподіяв йому тілесні ушкодження, бив кулаками та кийком, не відпускав до вбиральні. Відпустили його працівники поліції десь через дві години;
		- показання свідка ОСОБА_12 в судовому засіданні, який повідомив що дійсно, 8 серпня 2020 року близько 2 год. ночі, як працівник поліції, перебуваючи в добовому наряді разом з поліцейським ОСОБА_19 на службовому автомобілі прибув на залізничну станцію ОСОБА_20  м. Сміла, де в приміщенні вокзалу побачили двох осіб, які розпивали спиртні напої і яких він запросив до кімнати поліції для складання протоколу. Там у нього виникла дискусія із потерпілим ОСОБА_13 , будучи стомленим «завівся», не стримався та заподіяв потерпілому тілесні ушкодження.
		- показання свідка ОСОБА_15 , який повідомив, що у ніч з 07 на 08 серпня 2020 року він та потерпілий, з яким він раніше не був знайомий, знаходилися у барі на станції ім. Шевченка у м. Сміла, вживали спиртне за різними столиками. Пізніше він потрапив до кімнати поліції, що на станції. Як він туди потрапив, не пам`ятає, бо був у стані сильного алкогольного сп`яніння. Поліцейські оглянули вміст його наплічника та відпустили. Там же, в кімнаті, знаходився і потерпілий. Пам`ятає, що той просився до вбиральні. У його присутності потерпілого не били;
		- фотокопія витягу з наказу від 04.01.2020 №3 о/с ГУНП в Черкаській області, згідно з даними якого ОСОБА_11 призначено на посаду поліцейського сектору СРПП №3 Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області;
		- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімка від 10.11.2020, згідно з яким ОСОБА_13 впізнав ОСОБА_12 , зображену на фотознімку №2, як такого, що в ніч з 7 на 8 серпня 2020 року наносив йому удари в приміщенні вокзалу ст. ім. Т.Г. Шевченка в м. Сміла; 
		- фотокопія постанови поліцейського СРПП ОСОБА_11 від 08.08.2020 про притягнення ОСОБА_13 до адміністративної відповідальності за ч.І ст.178 КУпАП;
		- фотокопія книги нарядів Смілянського відділу поліції, згідно з даними якої з 07.08.2020 на 08.08.2020 ОСОБА_12 та ОСОБА_11 перебували в добовому наряді;
		- протокол про результати проведення НСРД обстеження публічно недоступного місця - кімнати з метою встановлення технічних засобів аудіо, відеоконтролю особи від 07.10.2020, згідно з даними якого було проведено таємне проникнення з використанням технічних засобів з метою встановлення технічних засобів аудіо - відео контролю приміщення поліції на ст. Шевченка у м. Сміла. Під час проведення вказаної НСРД отримано інформацію, яка вказує на причетність ОСОБА_12 до вчинення кримінального правопорушення;
		- протокол про результати проведення НСРД аудіо - відеоконтроль особи від 07.10.2020, згідно з даними якого на підставі ухвали слідчого судді Київського апеляційного суду від 23.07.2020 проведено аудіо  відеоконтроль особи відносно поліцейського ОСОБА_12 . Під час цієї НСРД отримано інформацію, яка свідчить про причетність ОСОБА_12 до вчинення злочину. Додатком до цього протоколу є жорсткий диск ємністю 1 Тb інв. №122т;
		- протокол огляду речей і документів від 12.11.2020, згідно з даними якого слідчим оглянуто жорсткий диск ємністю 1 Тb інв. №122т, який є додатком до протоколу НСРД від 07.10.2020, та інформації, розміщеній в його внутрішній пам`яті. Відеозображення з внутрішньої пам`яті цього жорсткого диска починаючи з 01:48:21 по 02:16:48 08 серпня 2020 року були безпосередньо досліджені судом в судовому засіданні, з участю сторін. Зміст вказаних відеозображень відповідає обставинам вчиненого кримінального правопорушення, які зазначені у зміненому обвинувальному акті та визнані судом доведеними. Обвинувачений не заперечував, що на вказаних відео зафіксована подія інкримінованого йому злочину, обставин вчинення якого він не заперечує.
		Судом також досліджена, надана стороною обвинувачення копія ухвали слідчого судді Київського апеляційного суду від 23.07.2020 про надання дозволу на проведення вищевказаних НСРД та ухвала слідчого судді Київського апеляційного суду від 23.12.2020 про надання дозволу на використання результатів НСРД у кримінальному провадженні від 15.12.2020 під №62020100000002563.
		Крім того, судом досліджені прийняті під час досудового розслідування процесуальні рішення, зокрема: витяги з ЄРДР, постанова про виділення в окреме провадження матеріалів досудового розслідування від 15.12.2020, процесуальні рішення щодо повноважень слідчих та прокурорів, рапорти та інші документи, пов`язані з рухом справи під час досудового розслідування.
		Заяв про визнання наданих стороною обвинувачення доказів недопустимими або очевидно недопустимими від сторони захисту не надходило. Власних доказів сторона захисту не надавала.
		Також судом досліджувався вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 2 грудня 2024 року, згідно з яким ОСОБА_12 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 365 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах України та в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, в органах, що надають публічні послуги строком на 2 роки.
		На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_12  позбавлено спеціального звання «старший сержант поліції».
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_12 звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
		У судовому засіданні обвинувачений і його захисник  адвокат ОСОБА_10 просили суд визнати невинуватим та виправдати ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 396 КК України, проти чого заперечував прокурор.
		Сторона захисту, щодо виправдування ОСОБА_11 за пред`явленим обвинуваченням, обґрунтовує свою позицію тим, що кримінальне правопорушення, яке йому інкриміновано має ознаки злочину, передбаченого ст. 187 КК України 1960 року, який втратив чинність 2001 року і не містить ознак кримінального провадження, яке передбачене ч.1 ст. 396 КК України.
		Суд, вислухав свідків, потерпілого, обвинуваченого, позиції прокурора та адвоката, дослідивши надані матеріали кримінального провадження, встановив наступне:
		Завдання діючого КК України визначені ст. 1 та полягають у правовому забезпеченні охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, а також запобігання кримінальним правопорушенням.
		Для здійснення цього завдання КК України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
		Статтею 2 КК України визначені підстави кримінальної відповідальності - вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
		Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		 
		 
		Відповідно до ст. 3 КК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
		Кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
		Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі визначена ст. 4 КК України, згідно з якою кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння, при цьому часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою, передбаченої законом про кримінальну відповідальність, дії або бездіяльності.
		Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, яке передбачене ч. 1 ст. 396 КК України полягає лише в активній поведінці - діях, які завжди пов`язані з якими - небудь фізичними зусиллями, спрямованими на приховування кримінального правопорушення.
		Вичерпні форми такого приховування наведені у ч. 6 ст. 27 КК України і виявляються в переховуванні: 
		а) злочинця (наприклад, шляхом надання йому житла, транспортних засобів, документів);
		б) знарядь та засобів вчинення злочину (наприклад, зброї, підроблених документів);
		в) слідів злочину (наприклад, знищення предметів, на яких були відбитки пальців рук злочинця);
		г) предметів, здобутих злочинним шляхом (наприклад грошей, коштовностей, іншого майна).
		Інкриміноване ж ОСОБА_11 державним обвинуваченням діяння: «Не вжив всіх можливих заходів, щодо припинення вчинення тяжкого злочину та в подальшому про вказаний злочин нікого не повідомив, хоча був зобов`язаний негайно та обов`язково доповісти безпосередньому керівництву чи компетентним правоохоронним органам», не містить об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України. 
		Діюче кримінальне законодавство у ст. 27 КК України поділяє приховування злочину на заздалегідь обіцяне (ч. 5) і заздалегідь не обіцяне (ч. 6).
		У першому випадку має місце співучасть у кримінальному правопорушенні у вигляді пособництва, бо приховування кримінального правопорушення було обіцяне до початку вчинення того кримінального правопорушення, яке приховується, або хоча і під час його вчинення, але до моменту його закінчення. Співучастю в кримінальному правопорушенні може бути визнане і таке його приховування, яке хоча й не було заздалегідь обіцяне, проте через інші причини (наприклад, унаслідок систематичності приховування кримінальних правопорушень, вчинюваних тими самими особами) давало підставу виконавцю кримінального правопорушення або іншим його співучасникам розраховувати на таке сприяння без попередньої домовленості з приховувачем.
		У другому випадку  приховування кримінального правопорушення не обіцяється заздалегідь, а здійснюється вже після закінчення того кримінального правопорушення, яке приховується. Тому таке приховування визнається лише причетною до кримінального правопорушення діяльністю (ч. 6 ст. 27 КК) і кваліфікується за ч. 1 ст. 396 КК України, при цьому зі змісту закону випливає, що приховування кримінального правопорушення може бути вчинене лише шляхом так званих фізичних дій і лише тих із них, які передбачені ч. 6 ст. 27 КК, тобто це активна діяльність особи щодо приховування злочинця, засобів і знарядь учинення кримінального правопорушення, його слідів або предметів, здобутих кримінальним шляхом.
		Потурання кримінальному правопорушенню виражається в тому, що особа, яка зобов`язана була і могла перешкодити вчиненню кримінального правопорушення, його вчиненню не перешкоджає і кримінальне правопорушення відбувається. Відповідальність за потурання, якщо воно було заздалегідь обіцяним, знов таке визначається законодавством як пособництво, тому що таке потурання є не що інше, як усунення перешкод вчиненню кримінального правопорушення чи сприяння його приховуванню (ч. 5 ст. 27 КК України)
		Заздалегідь не обіцяне потурання утворює собою у випадках, передбачених в Особливій частині КК, службові злочини (ст. ст. 364, 367, 426 КК України) чи відповідальність за ст. 256 КК України, що стосується заздалегідь не обіцяного здійснення інших дій щодо створення умов, які сприяють злочинній діяльності учасниками злочинних організацій.
		Недонесення про кримінальне правопорушення, яке саме і інкриміновано ОСОБА_11 , виражається у неповідомленні органам влади про кримінальне правопорушення, що вже вчинене. На відміну від приховування, недонесення - це діяльність пасивна, тобто чиста бездіяльність. 
		Незалежно від того, було чи не було воно заздалегідь обіцяно, чинним КК України воно кримінальним правопорушенням не визнається.
		Таким чином, при існуючий нормі законодавства визначеної ч.1 ст. 396 КК України, ОСОБА_11 пред`явлено обвинувачення за не існуючим складом кримінального правопорушення, у вигляді бездіяльності, недонесення про вчинення тяжкого злочину правоохоронним органам.
		Проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, перевіривши та оцінивши усі доводи учасників судового провадження, суд дійшов до наступного висновку.
		Визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення може мати місце лише за умови доведення її вини, а обвинувальний вирок може ґрунтуватися тільки на переконливих та безспірних доказах.
		У ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено, зокрема, такі, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист.
		Відповідно до п.п. 18, 19 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнати особу винною у вчинені злочину можливо тільки за умови доведеності її вини. Суди при розгляді кримінальних справ мають суворо додержуватись закріпленого у ст. 62 Конституції принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено в законному порядку.
		Згідно ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Зазначені конституційні положення та положення чинних міжнародних договорів відображені в кримінально-процесуальному законодавстві України.
		У статті 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.
		Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		В статті 17 КПК України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Частиною 1 ст.84 КПК України визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Згідно з ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; обставини, які виключають кримінальну відповідальність.
		Відповідно до ст. 92 КПК України, обов`язок доказування події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення покладається на прокурора.
		Суд обмежений у праві збору доказів вини підсудного за власною ініціативою та, залишаючись об`єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальну справу і постановити відповідне рішення. Суди під час розгляду кримінальних справ не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту, а здійснює функцію - правосуддя.
		Згідно з ч.3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
		Принцип змагальності конкретизовано в ст. 22 КПК України, де зазначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійно обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, та сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів, які відповідно до приписів ст. 23 КПК, суд досліджує безпосередньо.
		Статтею 94 КПК України визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності, їх взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.
		Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх не можливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого.
		На підставі наведеного, провівши судовий розгляд цього кримінального провадження, відповідно до положень ст. 337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в подані ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, суд створив усі необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, та не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих (розшукових) дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган.
		Статтею 368 КПК України передбачено, що суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи містить діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Суд приходить до висновку про те, що досліджені докази не можуть свідчити про вчинення ОСОБА_11 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 396 ч.1 КК України, в його поведінці відсутній склад інкримінованого йому кримінального правопорушення.
		Частиною 3 ст. 373 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а в разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, ухвалюється виправдувальний вирок.
		Згідно з положеннями ч.1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 
		2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 
		3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. 
		З урахуванням зазначеного, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий сторонами обвинувачення та захисту з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, висунуте ОСОБА_11 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 396 ч.1 КК України, не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів стороною обвинувачення на це не надано, судом не виявлено, в зв`язку з чим суд вважає за необхідне в силу презумпції невинуватості, закріпленої у ст.62 Конституції України, обвинуваченого ОСОБА_11 виправдати.
		Окремо судом відзначається наступне.
		Обвинувачення ОСОБА_11 в обвинувальному акті не конкретизоване, не містить всіх необхідних елементів для визначення складу кримінального правопорушення, яке саме йому інкриміновано.
		Аналіз ч. 1 ст. 11 КК України свідчить, що в ній чітко закріплено три ознаки кримінального правопорушення: передбаченість його в законі про кримінальну відповідальність, суспільна небезпечність діяння і винність. Передбаченість діяння КК України - формальна, що відбиває юридичну, нормативну його природу, тобто його протиправність. Інші дві ознаки - суспільна небезпечність і винність - є матеріальними, такими, що розкривають соціально-психологічну природу злочину.
		Статтею 62 Конституції України визначається, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		На переконливу думку суду, прокурор відповідно до ст. 338, 340 КПК України мав більш ніж достатньо часу для зміни обвинувачення в суді, чи взагалі для прийняття рішення про відмову від обвинувачення.
		Суд вважає, що зібрані у справі докази не підтверджують пред`явленого ОСОБА_11 обвинувачення, в його діяннях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 396 КК України, всі можливості зібрання додаткових доказів вичерпані, а сумніви щодо доведеності обвинувачення необхідно тлумачити на користь обвинуваченого.
		Запобіжний захід до обвинуваченого під час судового розгляду не застосовувався.
		Цивільний позов не заявлено.
		Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
		Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 349, 370, 371, 373, 374-376 КПК України, - 
		 
		 у х в а л и в :
		 
		ОСОБА_11  визнати невинуватим та виправдати за ст. 396 ч.1 КК України за відсутністю в його діях складу зазначеного кримінального правопорушення, на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України.
		Речові докази залишити при матеріалах кримінального провадження.
		Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
		 
		 
		 
		 
		 
		       Головуючий:                         ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...