Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 206/4411/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Розбій.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.05.2025.
Дата набрання законної сили: 05.05.2025
Номер судового провадження: 51-4582км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023041700000371

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		05 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 206/4411/23
		провадження № 51-4582км24
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 
		у складі:
		головуючого                                               ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання               ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		захисника                                                    ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		засудженого                                               ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2024 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року щодо 
		ОСОБА_7 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Перше Травня Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 ,  раніше неодноразово судимого, останній раз засудженого за вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року за ч. 1 ст. 353, ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (надалі - КК) із застосуванням частин 1, 2 ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки 6 місяців, 
		засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2024 року ОСОБА_7 засуджено зач. 4 ст. 185 КК  до покарання у виді позбавлення воліна строк 6 років.
		Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року, більш суворим призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
		Крім того, ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавленні волі: за ч. 4 ст. 186 КК - на строк 7 років, за ч. 4 ст. 187 указаного Кодексу - на строк 9 років.  
		Згідно з ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому призначено  покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
		Відповідно до ч. 1 ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків до призначеного покарання за новим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року та остаточно визначено  ОСОБА_7  покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
		Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з дня затримання, тобто з 23 серпня 2023 року.
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
		Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку, 19 березня 2023 року, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, але не пізніше 03:30 ОСОБА_7 , перебуваючи на вул. Магістральній у м. Дніпрі в будинку № 4, діючи з умислом, спрямованим на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднане з проникненням до житла, повторно, в умовах воєнного стану, переліз через дерев`яний паркан, увійшов через відкриті вхідні двері до будинку, тобто проник у житло ОСОБА_8 . Після цього він виніс з будинку мобільний телефон марки «Redmi Note 9 Pro» вартістю 5190,88 грн, планшет марки «Samsung Galaxy Tab A7 Lite» вартістю 4649,06 грн та шуруповерт марки «Дніпро-М» моделі «CD-200DC Ultra» вартістю 3164,87 грн, спричинивши ОСОБА_8 майнову шкоду на загальну суму 13004,81 грн. 
		Крім того, 22 серпня 2023 року близько 22:00 ОСОБА_7 , перебуваючи в кімнаті будинку АДРЕСА_3 , діючи з корисливим умислом, спрямованим на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчинений в умовах воєнного стану, відкрито заволодів належним ОСОБА_9  телевізором марки «Samsung» моделі «Smart 4» вартістю 3324,87 грн, велосипедом марки «Action» чорного кольору, вартістю 3333,20 грн та рюкзаком бренду «Skechers» чорного кольору, в якому були інструменти, що не мають матеріальної цінності для потерпілого ОСОБА_9 , спричинивши останньому майнову шкоду на загальну суму 6658,07 грн.
		Також, указаного дня приблизно о 22:15 ОСОБА_7 , діючи з раптово виниклим умислом, спрямованим на відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно, в умовах воєнного стану, перебуваючи в будинку № 39 на вул. Кадрова в м. Дніпрі, підійшов упритул до ОСОБА_10 , вихопив її мобільний телефон марки «Redmi 9A» вартістю 2415,74 грн, що був у чохлі з еко-шкіри вартістю 75 грн, утримуючи при собі раніше викрадену сумку, яка теж належить ОСОБА_10 , де лежав гаманець коричневого кольору марки «Fabretti» вартістю 138, 33 грн з грошовими коштами в сумі 200 грн, спричинивши потерпілій ОСОБА_10 майнову шкоду, на загальну суму 2829, 07 грн.
		Дніпровський апеляційний суд вироком від 14 серпня 2024 року скасував вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2024 року й ухвалив новий, за яким визнав ОСОБА_7 винуватим і засудив його за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року, більш суворим, призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
		Крім того, ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавленні волі: за ч. 4 ст. 186 КК - на строк 7 років, за ч. 4 ст. 187 указаного Кодексу - на строк 9 років із конфіскацією майна.
		Згідно з  ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7  призначено  покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна.
		Відповідно до ч. 1 ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків до призначеного покарання за новим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року та остаточно визначено  ОСОБА_7  покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна.
		Строк відбування засудженим покарання ухвалено обчислювати з дня затримання, тобто з 23 серпня 2023 року.
		Вирішено зарахувати в цей строк перебування ОСОБА_7 з 12 квітня 2023 року по 01 червня 2023 року під вартою за вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року. 
		В іншій частині вирок залишено без змін.
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник засудженого, покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		На його думку, судовий розгляд як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції був проведений неповно, без усебічного й неупередженого з`ясування всіх обставин кримінального правопорушення.
		Обґрунтовуючи доводи, викладені в касаційній скарзі, захисник детально наводить мотиви щодо недопустимості доказів, а саме даних: висновку експерта від 04 вересня 2023 року № 2833, оскільки він складений на підставі довідки, отриманої в поза процесуальний спосіб; протоколів слідчих експериментів від 24 і 25 серпня 2023 року, проведених за участю ОСОБА_9 і ОСОБА_11 відповідно, через недотримання процедури, передбаченої КПК; протоколу огляду предмета від 29 серпня 2023 року, на підставі якого було проведено експертизу від 29 вересня 2023 року № 1836/2433-БД, у зв`язку з чим її незаконно визнано допустимим доказом.
		Також захисник зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили право підзахисного на змагальність, адже відмовили в задоволенні його клопотання про допит свідка захисту ОСОБА_12 .
		Між тим наголошує на неповноті судового розгляду через те, що не був допитаний свідок обвинувачення - ОСОБА_13 .
		Крім того, стверджує, що апеляційний суд за наявності достатніх підстав невмотивовано відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, чим порушив правила ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК).
		Зауважує, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам ст. 370 КПК. 
		Позиції інших учасників судового провадження
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала подану нею в інтересах засудженого касаційну скаргу, засуджений ОСОБА_7 підтримав думку захисника, прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення скарги, вважаючи її необґрунтованою. 
		Мотиви Суду
		За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		Разом із тим апеляційний суд переглянув вирок місцевого суду в апеляційному порядку, дав вичерпні відповіді на доводи, викладені в апеляційних скаргах, у тому числі аналогічні тим, що зазначені в касаційних скаргах, зокрема щодо кваліфікації дій засудженого, доведеності його винуватості та оцінки доказів, скасував вирок суду першої інстанції лише в частині посилення покарання, застосувавши додаткове покарання у виді конфіскації майна, а в іншій частині залишив його без змін, тому предметом перевірки суду касаційної інстанції є саме вирок апеляційного суду.
		Згідно зі статтями 370, 420 КПК вирок апеляційного суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК передбачено, що він має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 цього Кодексу.
		Апеляційний суд під час ухвалення вироку дотримався указаних вимог кримінального процесуального закону.
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
		Оспорювання захисником установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до  тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, перебуває поза межами компетенції касаційного суду.
		З огляду на це незгода з оцінкою показань потерпілого ОСОБА_8 , а також сукупності інших доказів, які, на думку захисника, не доводять винуватості ОСОБА_7 не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
		Між тим аргументи захисника, що показання потерпілого ОСОБА_8 , надані в суді першої інстанції, про те, що він не пам`ятає, хто приходив до нього ввечері 18 березня 2023 року, наступного дня помітив, що в нього викрадено належні йому телефон, планшет і шуруповерт, а також про те, що з ОСОБА_7 раніше не були знайомі й раніше його не бачив, обвинувачений не викрадав його майна, апеляційний суд визнав безпідставними,оскільки зазначене жодним чином не спростовує висновків суду щодо винуватості ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК, яку доведено дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме: показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , що узгоджуються між собою та підтверджуються письмовими доказами: даними протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 24 червня 2023 року, відповідно до яких  ОСОБА_15 указав на ОСОБА_7 як на особу, що в кінці березня 2023 року через ОСОБА_16 передала йому мобільний телефон з метою здати його до ломбарду, а ОСОБА_17 вказав на ОСОБА_7 як на особу, яка 19 березня 2023 року в приміщенні ломбарду «Онікс» надала для оцінки шуруповерт марки «Дніпро-М»; договором товариства «Ломбард «Онікс» від 19 березня 2023 року, відповідно до якого ОСОБА_7 під заставу електроінструменту шуруповерт марки «Дніпро-M» моделі «CD-200DС Ultra» видано фінансовий кредит у сумі 1600 грн.
		Крім того, апеляційний суд відхилив доводи сторони захисту про те, що свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_15 повідомили суду обставини, які не відповідають дійсності, оскільки цих свідків перед їх допитом у суді першої інстанції було попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, що підтверджується присягою свідка (т. 3, а. п. 67, 68, 70) і технічним записом судового засідання від 31 жовтня 2023 року, також їх пояснення узгоджуються між собою та з показаннями свідка ОСОБА_17 .
		Аргументи, які би вказували на підстави не довіряти показанням згаданих свідків, у касаційній скарзі відсутні.
		Водночас колегія суддів звертає увагу, що згідно з положеннями ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, а саме показанням потерпілих, свідків та письмовим доказам у справі, які місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують визначені ст. 91 КПК обставини, які підлягають доказуванню, і не містять суперечностей, доповнюють один одного, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК.
		Зі змісту вироку вбачається, що суд зіставив та проаналізував зібрані й надані докази, порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85-87 КПК свідчили про необхідність визнання доказів неналежними та/або недопустимими, не встановлено.
		Суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, яку дав місцевий суд, і дійшов переконання, що указаний вище висновок районного суду є обґрунтованим.
		Зокрема, у ході апеляційного розгляду апеляційний суд проаналізував доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів, дав їм правову оцінку і навів належні мотиви прийнятого рішення.
		Колегія суддів апеляційного суду визнала покликання захисника на те, що наявна в матеріалах кримінального провадження довідка з медичного закладу не містить дати складання, вихідного номера, посади, прізвища, ім`я та по батькові особи, яка її видала, також невідомо, як цей документ з`явився в матеріалах справи, недостатніми для визнання довідки недопустимим доказом, адже з неї вбачається, що її складено в приймальному відділенні КНП «Міська клінічна лікарня № 6» ДМР 23 серпня 2023 року, куди звернувся потерпілий ОСОБА_9 , як він повідомив під час апеляційного перегляду, після нападу для надання йому медичної допомоги. Він не заперечував того, що міг надати довідку з лікарні слідчому, коли приходив на допит.
		Відповідь від 04 червня 2024 року КНП «Міська клінічна лікарня № 6» ДМР щодо ненадання довідки апеляційний суд оцінив критично, оскільки вона є в матеріалах кримінального провадження (т. 1, а. п. 41-42), до того ж, відповідь не була пред`явлена до суду першої інстанції та не була предметом оцінки, а тому відсутні підстави для дослідження доказу відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК і  його прийняття судом апеляційної інстанції.
		У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції визнав допустимим доказом висновок експерта від 04 вересня 2023 року № 2833е, оскільки довідка, на підставі якої його було складено, вилучена у визначеному КПК порядку, адже потерпілий має право надавати докази відповідно до ст. 56 цього Кодексу.
		Твердження, що вказана довідка, яка міститься в матеріалах досудового розслідування, не пронумерована, на думку апеляційного суду, не свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Більше того, як убачається зі змісту згаданого висновку експерта, під час проведення експертизи потерпілий ОСОБА_9 був безпосередньо оглянутий експертом, і за наслідками цього огляду та оцінки сукупності інших матеріалів, які були направлені експерту, зокрема, протоколів допиту та проведення слідчого експерименту за участю потерпілого, медичної документації на його ім`я, експерт склав висновок, який, на думку колегії суддів, законно взятий до уваги судами попередніх інстанцій (т. 1, а. п. 169 - 162).
		Крім того, суд апеляційної інстанції оцінив доводи сторони захисту про те, що під час слідчих експериментів   ОСОБА_9 та ОСОБА_11 фактично надали показання, які відповідно до ст. 95 КПК суд не може взяти до уваги, і не були попереджені про право відмовитись давати показання, та дійшов переконання про їх безпідставність, з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, слідчі експерименти за участю  ОСОБА_9 та ОСОБА_11 проведено з урахуванням вимог ст. 240 КПК і в присутності понятих.
		З технічних записів, на яких зафіксовані вказані слідчі експерименти, установлено, що  ОСОБА_9 та ОСОБА_11  на місці вчинення кримінальних правопорушень відтворили обставини їх скоєння ОСОБА_7 , продемонстрували механізм і локалізацію заподіяння потерпілому  ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2833е не суперечать механізму й локалізації виникнення ушкоджень, відображених у протоколі проведення слідчого експерименту, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_9 , та встановленим судом обставинам.
		Також із протоколів вбачається, що  ОСОБА_9 і ОСОБА_11 були попереджені про право відмовитись давати показання, потерпілому відповідно до ст. 56 КПК, а свідку відповідно до ст. 66 цього Кодексу були роз`яснені їх права, ці протоколи підписані потерпілим, свідком і понятими, заяв та зауважень від учасників не надходило (т. 2, а. п. 93-97, 128-132). Указані слідчі експерименти були проведені з метою уточнення обставин події.
		Понад те, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК протоколи слідчих експериментів належать до документів та в розумінні ст. 84 цього Кодексу є самостійним джерелом доказів, а у ході слідчого експерименту слідчий, прокурор не допитує особу, а лише перевіряє або уточнює певні відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
		У свою чергу показання особи є також самостійним джерелом доказів, порядок їх отримання встановлено ч. 1 ст. 95 КПК.
		Отже, зафіксовані в документі (протоколі) результати слідчого експерименту не є тотожними наданим слідчому, прокурору показанням, про які йдеться в частинах 1 та 4 ст. 95 КПК.
		Якщо відомості повідомлено підозрюваним, потерпілим, свідком під час проведення інших процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як іншого окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати.
		Суд апеляційної інстанції, враховуючи зміст кримінальних процесуальних норм, передбачених статтями 23, 84, 95, 99, 103-105, 240 КПК, вказав, що показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17).
		Доводи захисника про те, що  ОСОБА_7 не був залучений до слідчих експериментів, апеляційний суд визнав безпідставними через те, що ч. 3 ст. 240 КПК не передбачає обов`язкової участі обвинуваченого під час проведення слідчого експерименту з потерпілим, свідком.
		Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів апеляційного суду вважає, що протоколи слідчих експериментів від 24 та 25 серпня 2023 року, складені за результатами проведених за участю потерпілого ОСОБА_9 і свідка ОСОБА_11 експериментів, відповідають вимогам кримінального процесуального закону, зокрема статтям 104, 105 КПК, а самі слідчі дії проведені за правилами, передбаченими ст. 240 цього Кодексу.
		Зауваження сторони захисту про те, що під час огляду місця події 23 серпня 2023 року було вилучено невеликий газовий ключ, на якому, відповідно до висновку експерта від 25 вересня 2023 року № 1836/2432-БД, не встановлено наявності крові, апеляційний суд визнав надуманими, оскільки вказана обставина жодним чином не спростовує висновків суду щодо винуватості ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме показаннями потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11 , яким суд надав належну оцінку.
		Покликання захисника на те, що ОСОБА_9 через чотири дні після подій приніс у поліцію другий газовий ключ і надав заяву-дозвіл на його вилучення, однак невідомо, де він його взяв і чому це знаряддя не було вилучено під час огляду місця події, у зв`язку з чим протокол огляду предмета від 26 серпня 2023 року є недопустимим доказом, оскільки вилучення було проведено не у встановленому КПК порядку, апеляційний суд визнав безпідставними, бо із заяви потерпілого ОСОБА_9 та з указаного протоколу огляду вбачається, що газовий ключ потерпілий знайшов у спальній кімнаті за місцем свого проживання та добровільно видав поліції, що він також підтвердив у суді апеляційної інстанції.
		Тому колегія суддів апеляційного суду, враховуючи, що потерпілий за п. 3 ч. 1 ст. 56 КПК має право подавати докази в тому числі, слідчому не вбачає істотних порушень вимог КПК в цьому випадку.
		Суд апеляційної інстанції уважає, що огляд газового ключа проведений відповідно до приписів КПК із залученням понятих, потерпілого, спеціаліста та застосуванням технічних засобів фотофіксації, за результатами чого складено протокол, який містить підписи всіх учасників. 
		Твердження, що додатковий огляд місця події не проводився, на думку апеляційного суду, не є слушним, оскільки відповідно до матеріалів провадження і пояснень потерпілого знайдений ним газовий ключ він добровільно видав працівникам поліції, а  тому підстави для проведення додаткового огляду місця події були відсутні, крім того, згідно з положеннями кримінального процесуального закону слідчий, здійснюючи свої повноваження, є самостійним у своїй процесуальній діяльності та на власний розсуд визначає обсяг дій, спрямованих на перевірку наведених заявником обставин, достатній і необхідний, на переконання слідчого чи прокурора.
		На підставі наведеного, апеляційний суд визнав допустимим і висновок експерта від 29 вересня 2023 року № 1836/2433-БД, адже протокол огляду предмета від 26 серпня 2023 року є належним та допустимим доказом.
		Доводи захисника про те, що ОСОБА_7 неодноразово просив суд допитати свідка ОСОБА_13 , однак суд проігнорував його клопотання, до того ж, цей свідок зазначений у реєстрі матеріалів досудового розслідування та прокурор не заявляв про відмову від його допиту, апеляційний суд відхилив, оскільки з матеріалів провадження вбачається, що в суді першої інстанції обвинувачений просив допитати свідка ОСОБА_13 , який відповідно до матеріалів провадження не зазначений у реєстрі матеріалів досудового розслідування, унаслідок чого місцевий суд неодноразово відкладав судовий розгляд з метою забезпечення стороною захисту участі в судовому засіданні вказаного свідка, бо в суду відсутні відомості щодо останнього. Прокурор у судовому засіданні від 29 листопада 2023 року зазначив, що вказаний обвинуваченим свідок стороною обвинувачення не заявлявся та не допитувався.
		З матеріалів провадження вбачається, що під час досудового розслідування був допитаний свідок ОСОБА_13 , однак прокурор у суді першої інстанції не просив його допитати, також матеріали провадження не містять даних на підтвердження того, що сторона захисту просила допитати саме ОСОБА_13 . Таким чином, порушень місцевим судом вимог КПК колегія суддів апеляційного суду не встановила.
		Водночас, захисник в апеляційній скарзі не зазначала, що саме може повідомити вказаний нею свідок на спростування висновків суду щодо винуватості ОСОБА_7 .
		Крім того, зі змісту касаційної скарги не убачається як відсутність показань свідка захисту ОСОБА_12 вплинула на обґрунтованість остаточного судового рішення і які обставини сторона захисту хотіла/могла спростувати за допомогою його показань. 
		Понад те, у судовому засіданні суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання захисника про допит свідка ОСОБА_12 , через те що суд першої інстанції вживав заходів для його виклику в судове засідання, проте захист не забезпечив явки цього свідка.
		Згідно з аудіозаписом судового засідання від 14 серпня 2024 року адвокат не заперечувала направлення на адресу свідка ОСОБА_12 повістки, однак зазначила, що свідок не проживав за місцем реєстрації, а будь-яка інша адреса їй не була відома.
		У зв`язку із цим доводи захисника про порушення права на змагальність не узгоджуються з установленими апеляційним судом обставинами.
		Колегія суддів, перевіряючи доводи захисника про недопустимість наведених вище доказів, дійшла висновку, що їх повною мірою спростував апеляційний суд, і звертає увагу на те, що за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими необхідно лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.
		Водночас будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону під час отримання доказу автоматично не зумовлює необхідності визнання доказу недопустимим.
		Проте зі змісту касаційної скарги не убачається, які саме фундаментальні права ОСОБА_7 були порушені й мали б наслідком визнання доказів недопустимими.
		Доводи щодо порушень правил ч. 3 ст. 404 КПК не знайшли підтвердження.
		За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується (ч. 3 ст. 404 КПК).
		Згідно із журналом та аудіозаписом судового засідання від 14 серпня 2024 року апеляційний суд поставив на обговорення клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, яке було порушено в апеляційній скарзі адвоката.
		Заслухавши думку учасників кримінального провадження, апеляційний суд не знайшов приводів для задоволення клопотання.
		Матеріалами кримінального провадження встановлено, що переконливих підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК, для повторного дослідження аудіозапису сторона захисту не навела й суд апеляційної інстанції не встановив, тому цей суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом. За результатами перегляду вироку апеляційний суд погодився з оцінкою доказів, даною судом першої інстанції, щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
		Згідно з доктринальними положеннями кримінального процесуального права під час апеляційного перегляду у суду не виникає обов`язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить докази, отримані в суді першої інстанції.
		Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.  
		На думку колегії суддів, апеляційний суд діяв відповідно до вимог КПК, оскільки цей суд по суті вирішив клопотання про повторне дослідження доказів, проте уважав недостатніми мотиви захисниці для задоволення клопотання і погодився з оцінкою доказів, наданою судом попередньої інстанції, а тому, беручи до уваги обставини цього провадження, доводи захисниці в цій частині є безпідставними.
		За результатами касаційного розгляду колегія суддів установила, що апеляційний суд, керуючись статтями 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 за скаргою його захисника та прокурора, ретельно перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, указавши в ухвалі підстави для визнання цих доводів необґрунтованими.
		Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлений вирок не суперечить приписам статей 370, 420 КПК, а тому твердження захисника про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону є безпідставним.
		На переконання колегії суддів, аргументи захисника про відсутність достатніх підстав уважати, що підзахисний скоїв інкриміновані йому кримінальні правопорушення, зводяться до незгоди з судовими рішеннями та надання власної оцінки доказам й обставинам справи.
		Беручи до уваги наведене вище, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити повно й усебічно розглянути провадження і  постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, Суд не встановив, а тому касаційну скаргу захисника засудженого необхідно залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Дніпровського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...