Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 930/2122/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.05.2025.
Дата набрання законної сили: 07.05.2025
Номер судового провадження: 51-945км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023020070000287

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 930/2122/23
		провадження № 51-945км25
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого                                               ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання               ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		захисника                                                    ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 05 серпня 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 грудня 2024 року щодо 
		ОСОБА_7 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Лука Немирівського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого,
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (надалі - КК). 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 05 серпня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. 
		На підставі статей 75, 104 КК звільнено ОСОБА_7 від відбуття призначеного покарання з визначенням іспитового строку тривалістю 2 роки.
		Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з дня проголошення вироку.
		Цивільний позов ОСОБА_8 , ОСОБА_9 задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_7 та його законного представника ОСОБА_10 на користь ОСОБА_9 майнову шкоду в розмірі 38 793 грн, моральну шкоду в розмірі 50 000 грн, а також судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 771 грн.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		За фактичних обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, 07 липня 2023 року близько 23:00 ОСОБА_7 , перебуваючи біля ставка, що на вул. Перемоги в с. Дубовець Немирівської міської ОТГ Вінницького району Вінницької області, на ґрунті особистих неприязних відносин, діючи з прямим умислом, спрямованим на заподіяння тілесних ушкоджень, наблизився до ОСОБА_8 та,  усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, бажаючи настання наслідків у вигляді заподіяння шкоди його здоров`ю, умисно завдав йому трьох ударів кулаками в ділянку нижньої щелепи, спричинивши середньої тяжкості тілесні ушкодження, за критерієм тривалості розладу здоров`я.
		Вінницький апеляційний суд ухвалою від 19 грудня 2024 року залишив без змін вирок районного суду.
		Вимоги й узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Обґрунтовуючи доводи, викладені в касаційній скарзі, захисник наводить детальні аргументи щодо наявності підстав для застосування до підзахисного положень ст. 69 КК і можливості призначення йому покарання у виді громадських робіт або штрафу.
		На переконання сторони захисту, суди повною мірою не проаналізували всіх обставин, які пом`якшують покарання, і даних про особу засудженого, який, зокрема, щиро визнав свою винуватість та покаявся у вчиненому, вибачився перед потерпілим, добровільно відшкодував завданий збиток, є неповнолітньою особою, не зважив на відсутність обставин, які обтяжують покарання, що давало підстави для застосування більш м`якого покарання.
		Крім того, захисник не погоджується з мотивами судів щодо вирішення цивільного позову через неправильне встановлення кола позивачів/відповідачів та розміру сум, які підлягають стягненню.
		Понад те, зауважує, що батько засудженого, який є його законним представником, перерахував потерпілим 15 000 грн, а тому переконаний, що в задоволенні цивільного позову потрібно було відмовити в повному обсязі.
		Позиції інших учасників судового провадження
		До початку касаційного розгляду потерпілий ОСОБА_8 та його законний представник ОСОБА_9 подали спільні письмові заперечення, у яких висловили  незгоду з доводами, викладеними в касаційній скарзі захисника.
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення скарги і навела відповідні підстави.
		 
		 
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й вмотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Як убачається з касаційної скарги захисника, останній не оспорює та не заперечує факту вчинення кримінального правопорушення, доведеності винуватості ОСОБА_7 , правильності кваліфікації йогодій за ч. 1 ст. 122 КК, проте стверджує, що суди призначили покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, і неправильно вирішили цивільний позов.
		Колегія суддів уважає доводи, викладені в касаційній скарзі, непереконливими у зв`язку із на таким.
		Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
		За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
		Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Таких вимог суди попередніх інстанцій дотрималися.
		Доводи захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, а також щодо наявності підстав для застосування ст. 69 КК, були предметом перевірки апеляційного суду.
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду, який під час призначення покарання врахував: ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, що з огляду на ст. 12 КК є нетяжким злочином; особу винного, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується задовільно, за характеристикою з місця навчання Вінницького фахового коледжу Національного університету харчових технологій обвинувачений зарекомендував себе як недисциплінований, безвідповідальний студент, який систематично порушував правила внутрішнього розпорядку коледжу, зухвалий, нестриманий, має негативний вплив на студентів групи, на зауваження реагує зверхньо, відповідно до характеристики з Ліцею № 2 м. Немирів характеризується позитивно; думку потерпілого ОСОБА_9 , який щодо призначення покарання покладався на розсуд суду; обставину, що згідно ст. 66 КК пом`якшує покарання - щире каяття, відсутність обставин, які за ст. 67 указаного Кодексу обтяжують покарання, та визначив покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 122 КК із застосуванням статей 75, 104 цього Кодексу, належним чином умотивувавши своє рішення.
		Доводи про застосування ст. 69 КК, з урахуванням того, що сторона обвинувачення просила суд у судових дебатах призначити покарання неповнолітньому обвинуваченому ОСОБА_7 із застосуванням положень цієї статті, апеляційний суд визнав безпідставними у зв`язку з таким.
		Згідно зі ст. 69 КК, якою передбачено призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
		У пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за цей злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або непризначення обов`язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
		Висновок про відсутність підстав для застосування ст. 69 КК місцевий суд обґрунтував тим, що обвинувачений ОСОБА_7 протягом судового розгляду не визнавав своєї вини в скоєному, а визнав вину лише перед початком судових дебатів, не відшкодовував шкоду потерпілому, він та його батьки не цікавилися станом здоров`я потерпілого, має негативну характеристику з Вінницького фахового коледжу Національного університету харчових технологій від 19 липня 2023 року, згідно з досудовою доповіддю органу пробації під час проведення бесіди ОСОБА_7 свою вину не визнав, не шкодує про скоєне ним кримінальне правопорушення і не розкаюється в ньому.
		Водночас апеляційний суд звернув увагу на те, що в апеляційній скарзі захисник, викладаючи свої доводи, покликається на обставини, які суд першої інстанції належним чином дослідив та врахував, приймаючи рішення стосовно ОСОБА_7 .
		У зв`язку із цим колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК. 
		Верховний Суд зауважує, що хоча перелік обставин, які пом`якшують покарання та передбачені ст. 66 КК, не є вичерпним і суд може визнати такими, що його пом`якшують, й інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті, проте вони повинні характеризувати істотно знижений ступінь суспільної небезпеки особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
		 
		Між тим у ході касаційного розгляду колегія суддів дійшла переконання, що наявність обставини, яка пом`якшує покарання, не може безумовно свідчити про знижений ступінь суспільної небезпеки особи і, беручи до уваги обставини цього кримінального провадження, погоджується з мотивами, наведеними судами попередніх інстанцій у цій частині.
		 
		Крім того, апеляційний суд здійснив ретельну перевірку доводів, що стосуються вирішення цивільного позову, і зазначив про таке.
		Статтею 128 КПК визначено, хто має право подати цивільний позов у кримінальному провадженні, і це є особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		Аналогічне положення викладено в ст. 61 КПК, де визначено поняття «цивільний позивач у кримінальному провадженні» - це є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди.
		Отже, кримінальним процесуальним законодавством передбачено, що цивільний позов має бути поданий лише особою, яка є потерпілим у кримінальному проваджені, натомість цивільним позивачем визнається фізична особа, яка зазнала матеріальної та/або моральної шкоди від кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння.
		Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
		У цьому кримінальному провадженні цивільний позивач ОСОБА_9 є законним представником, батьком неповнолітнього потерпілого ОСОБА_8 , згідно з вимогами Сімейного кодексу України, оскільки на батьків покладено обов`язок утримувати свою дитину (навчання, лікування, тощо) до настання повноліття, саме він поніс витрати на лікування сина внаслідок побиття обвинуваченим ОСОБА_7 .
		За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав, що протиправними діями обвинуваченого ОСОБА_7 саме ОСОБА_9 як батьку неповнолітнього потерпілого було завдано майнової шкоди.
		Також суд апеляційної інстанції не погодився з твердженнями захисника, що обвинувачений ОСОБА_7 повинен самостійно нести цивільну відповідальність за свої дії і наслідки від них.
		Згідно зі ст. 1179 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) неповнолітня особа (у віці від 14 до 18 років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальниками, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
		Апеляційний суд указав, що суд першої інстанції правильно ухвалив рішення про стягнення майнової та моральної шкоди із законного представника обвинуваченого -  його батька ОСОБА_10 , оскільки в ході судового розгляду справи було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 не працює, фінансових заощаджень чи інших матеріальних активів, за рахунок яких можна відшкодувати завдану шкоду, не має.
		З огляду на встановлені факти, а саме відсутність у неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_7 матеріальних статків, суд апеляційної інстанції дійшов переконання щодо законності застосування місцевим судом приписів ч. 2 ст. 1179 ЦК і погодився з  рішенням про стягнення з батька обвинуваченого матеріальної і майнової шкоди та судових витрат на професійну правничу допомогу.
		Визначаючи розмір суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, урахував характер та обставини кримінального правопорушення, глибину фізичних і душевних страждань потерпілого ОСОБА_8 , який переніс хірургічне втручання, тривалий час не міг вести нормальне, активне життя, був змушений значний час витрачати виключно на реабілітацію, переживаючи при цьому фізичні незручності та психологічний дискомфорт, а згадки про подію 07 липня 2023 року та її наслідки неабияк морально травмували потерпілого, адже разючі зміни в житті після інциденту, який є предметом розгляду, викликають у потерпілого стан пригнічення, депресійні явища, та прийняв рішення про часткове задоволення цивільного позову, стягнувши з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8  50 000 грн.
		До того ж суд першої інстанції дослідив медичну документацію, згідно з якою потерпілий ОСОБА_8 перебував на лікуванні, йому було проведено хірургічне втручання, а додані до цивільного позову копії чеків є безпосереднім доказом понесених матеріальних витрат на придбання ліків на суму 38 793 грн.
		Перевіривши мотиви прийняття судом рішення в частині відшкодування моральної та матеріальної шкоди, апеляційний суд дійшов висновку про те, що розмір моральної шкоди в сумі 50 000 грн та матеріальної в сумі 38 793 грн, визначений судом, відповідає характеру й обсягу страждань потерпілого, є співрозмірним завданій шкоді, адекватно відображає ступінь страждань ОСОБА_8 , яких він зазнав унаслідок заподіяння йому тілесних ушкоджень.
		Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, вважав, що рішення місцевого суду в цій частині відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
		Понад те, апеляційний суд спростував твердження захисника, який запевняв у неправильності визначення вартості набору імплантатів для остеосинтезу кісток щелепи для потерпілого ОСОБА_8 , посилаючись на чисельні повідомлення про ціну таких наборів у всесвітній мережі «Інтернет», і копію наданої накладної де вказано, що вартість 1000 штук становить 34 000 грн. 
		Загальна вартість набору, яка становить 34 000 грн, підтверджується рахунком-фактурою від 12 липня 2023 року № 15-0000131, видатковою накладною від 12 липня 2023 року № 15-0000113, банківським переказом коштів.
		Колегія суддів поділяє мотиви судів попередніх інстанцій, адже вони узгоджуються з приписами норм як кримінального процесуального закону, так і цивільного законодавства, є обґрунтованими та не суперечать обставинам кримінального провадження.
		Більше того, покликання захисника на те, що представник цивільного відповідача - батько ОСОБА_7 відшкодував потерпілому 15 000 грн, не підтверджуються матеріалами справи.
		Згідно з аудіозаписом судового засідання від 25 липня 2024 року потерпілий повідомив, що жодних грошових коштів не отримував (т. 1, а. п. 230).
		Разом із тим у спільних письмових запереченнях ОСОБА_8 і ОСОБА_9 не підтверджують отримання будь-якого відшкодування.
		На думку Суду, сам собою чек поштового відправлення грошових коштів не вказує на їх отримання потерпілим, адже в разі їх неприйняття кошти повертаються відправнику.
		Понад те, колегія суддів зважає на приписи ст. 22 КПК і ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України (у частині доведеності обставин, що стосуються цивільного позову), які передбачають принцип змагальності сторін, а тому відсутність підтвердження стороною захисту відшкодування шкоди потерпілим, за наявності заперечень з боку останніх, не вказують на таке відшкодування.
		Як установила колегія суддів Верховного Суду, суди попередніх інстанцій повною мірою врахували дані про особу ОСОБА_7 , а призначене покарання із застосуванням положень статей 75, 104 КК відповідає вимогам кримінального закону. 
		Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, які перешкодили чи могли перешкодити судам повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване і справедливе рішення, не встановлено.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 05 серпня 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...