Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 485/1238/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.05.2025.
Дата набрання законної сили: 07.05.2025
Номер судового провадження: 61-17065ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                                                 
		 
		07 травня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 485/1238/23
		провадження № 61-17065св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Веселий 
		Кут-ІІІ»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Веселий Кут-ІІІ»на постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2024 рокуу складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Веселий Кут-ІІІ» (далі - ПОСП «Веселий Кут-ІІІ») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
		2.           На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є співзасновником ПОСП «Веселий Кут-ІІІ». Із 19 січня 2001 року він працював у підприємстві на різних керівних посадах, в останній час - на посаді головного агронома ПОСП «Веселий Кут-ІІІ».
		3.           У вересні 2023 року позивачу стало відомо про його звільнення із вказаної посади із 01 березня 2022 року на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін). 
		4.           Вказував, що заяву про звільнення не подавав, наказу про звільнення не отримував, виходив на роботу, займався рослинництвом, слідкував за станом полів та урожайністю. Наказ про звільнення та трудову книжку отримав тільки у вересні 2023 року, після чого вирішив звернутися до суду. 
		5.           Із урахуванням зазначеного просив суд скасувати наказ про його звільнення № 10 від 01 березня 2022 року, поновити його на роботі на посаді головного агронома ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» та стягнути із відповідача на свою користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період із березня 2022 року по жовтень 2023 року у розмірі 214 937,50 грн та 10 000,00 грн понесених витрат на правову допомогу.
		Короткий зміст судових рішень
		6.           Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 06 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду 
		від 07 лютого 2024 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
		7.           Судові рішення мотивовані наявністю порушення норм трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 , оскільки відповідачем як роботодавцем не було надано суду доказів на підтвердження належного волевиявлення позивача на його звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. 
		8.           Проте, встановивши, що копія наказу про звільнення № 10 від 01 березня 
		2022 року була отримана позивачем 17 серпня 2023 року при розгляді іншої цивільної справи, враховуючи звернення позивача до суду лише 03 жовтня 
		2023 року, суди вважали пропущеним встановлений частиною першою 
		статті 233 КЗпП України строк звернення до суду із позовом про поновлення на роботі. При цьому судами зауважено, що доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку, позивачем надано не було.
		9.           У зв`язку із пропуском строку на звернення до суду із позовом для вирішення трудового спору суди виснували про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору.
		10.        Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2024 року(провадження № 61-3372св24) касаційну скаргу представника  ОСОБА_1 - адвоката Терлецької Тетяни Олексіївни, задоволено частково.
		ПостановуМиколаївського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року скасовано.
		Передано справу № 485/1238/23 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		11.        Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Терлецької Т. О., задоволено.
		12.        Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 06 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
		Скасовано наказ № 10 від 01 березня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади агронома ПОСП «Веселий Кут-ІІІ».
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного агронома у ПОСП «Веселий 
		Кут-ІІІ».
		Стягнуто з ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 286 647,84 грн з подальшим утриманням обов`язкових платежів.
		Стягнуто з ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» на користь Держави судові витрати 
		у розмірі 8 057,31 грн.
		13.        Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду для вирішення трудового спору, з урахуванням того, що відповідачем до суду не було надано доказів отримання позивачем копії наказу про його звільнення № 10 від 01 березня 2022 року в передбаченому статтею 47 КЗпП України порядку або доказів на підтвердження ухилення позивача від отримання копії наказу, є помилковим.
		14.        Таким чином, апеляційний суд виснував про неможливість співставлення початку перебігу строку звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з обставинами отримання позивачем інформації про його звільнення та/або отримання відповідних документів в інший спосіб, ніж передбачено положеннями статті 47 КЗпП України.
		15.        З урахуванням зазначеного апеляційним судом констатовано помилковість висновків районного суду щодо початку відрахування строку на звернення до суду із позовом саме із 17 серпня 2023 року (з дня отримання позивачем інформації про своє звільнення в межах іншої цивільної справи).
		16.        При цьому апеляційний суд зауважив, що посилання відповідача на той факт, що трудова книжка була отримана позивачем в день звільнення, що свідчить про обізнаність останнього про своє звільнення, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки законодавець пов`язує початок перебігу строку звернення особи до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення виключно з обставинами, визначеними у статті 47 цього Кодексу (вручення роботодавцем працівникові копії наказу (розпорядження) про звільнення). Відповідачем, в свою чергу, не було надано суду беззаперечних доказів на підтвердження отримання позивачем трудової книжки саме 01 березня 2022 року. 
		17.        Додатково апеляційний суд звернув увагу на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження проведення повного розрахунку із позивачем 
		у день звільнення.
		18.        З урахуванням зазначеного Миколаївський апеляційний суд дійшов висновку, що строк звернення до суду за захистом своїх прав позивачем пропущено не було, а тому позовні вимоги про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі підлягають задоволенню, як і підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		19.        У грудні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» на постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року.
		20.        Ухвалою Верховного Суду від 25 грудня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 
		21.        Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		22.        У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувану постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року, рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 06 грудня 2023 року залишити в силі.
		23.        Підставою касаційного оскарження зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року в справі № 522/3473/19 (провадження 
		№ 61-1811св20), від 29 вересня 2021 року в справі № 466/10419/19 (провадження №61-12135св21), від 21 січня 2022 року в справі № 265/596/20 (провадження 
		№61-8152св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		24.        Також, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив 
		у задоволенні клопотання про визнання явки позивача обов`язковою (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		25.        Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд при вирішення спору дійшов помилкового висновку про відсутність пропуску позивачем строку на звернення до суду із позовом, оскільки останнім не надано суду жодних доказів на підтвердження отримання наказу про звільнення та трудової книжки саме у вересні 2023 року. 
		26.        Більше того, звертає увагу суду, що позивачу достеменно стало відомо про своє звільнення 17 серпня 2023 року, про що стороною позивача зазначалось 
		у судовому засіданні.
		27.        Додатково звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що при апеляційному перегляді справи представником ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» порушувалось клопотання про визнання явки позивача у судове засідання обов`язковою, зокрема, для з`ясування обставин отримання останнім документів при звільненні саме у вересні 2023 року, проведення розрахунку при звільненні, а також добросовісності поведінки позивача щодо отримання документів при звільненні, проте 
		у задоволенні такого клопотання апеляційним судом було відмовлено.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		28.        У січні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив представника 
		ОСОБА_1 - адвоката Терлецької Т. О., на касаційну скаргу ПОСП «Веселий Кут-ІІІ»,сформований заявником у системі «Електронний суд», у якому вказано, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
		29.        Зокрема, вказує на невиконання відповідачем як роботодавцем обов`язку вручити працівникові копію наказу про звільнення безпосередньо у день звільнення, підтвердженням чого є відсутність у матеріалах справи копії такого наказу із записом і датою ознайомлення позивача зі змістом останнього.
		30.        Також адвокат Терлецька Т. О. звертає увагу суду на те, що відповідачем як роботодавцем не було надано до суду журналу з відміткою про отримання позивачем належної останньому трудової книжки.
		31.        Таким чином, на переконання адвоката Терлецької Т. О., відповідачем під час розгляду справи не було доведено недобросовісність дій позивача, зокрема, ухилення позивача від отримання копії наказу про звільнення, трудової книжки або розрахунку при звільненні.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		32.        Судами попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з ПОСП «Веселий Кут-ІІІ», займав посаду головного агронома.
		33.        Наказом ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» № 10від 01 березня 2022 року ОСОБА_1 звільнений з посади головного агронома на підставі пункту 1 частини першої 
		статті 36 КЗпП України, за згодою сторін (Т.1, а.с. 9).
		34.        Згідно акту без дати, за підписом виконуючої обов`язки інспектора відділу кадрів ОСОБА_4, бухгалтером - касиром ОСОБА_2 , заступником головного бухгалтера ОСОБА_5, головний агроном ОСОБА_1  01 березня 2022 року отримав свою трудову книжку (Т.1, а.с. 52).
		35.        Матеріали справи не містять заяви  ОСОБА_1 про звільнення, а також доказів отримання від ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» копії наказу № 10від 01 березня 
		2022 року про звільнення. 
		36.        28 вересня 2023 року  ОСОБА_1 в межах цивільної справи за позовом ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» до  ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння звернувся до Снігурівського районного суду Миколаївської області із зустрічною позовною заявою до ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
		37.        Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 29 вересня 2023 року відмовлено у прийнятті зустрічного позову  ОСОБА_3  до ПОСП «Веселий Кут-ІІІ» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу через пропуск строку на подання зустрічної позовної заяви, передбаченого частиною першою статті 193 ЦПК України. Роз`яснено позивачу за зустрічним позовом право звернутися з вказаним позовом у загальному порядку.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		38.             Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		39.             Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;  4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		40.             Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		41.             Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		42.             Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		43.             Відповідно до змісту касаційної скарги, доводи останньої зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо дотримання позивачем строків звернення до суду за вирішенням трудового спору (щодо застосування статті 233 КЗпП України), таким чином, колегія суддів не перевіряє правильність застосування судами норм матеріального права, які не стосуються питання дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом, оскільки оцінка судових рішень у зазначених частинах виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
		44.             Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		45.             Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		46.             Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		47.             Підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України).
		48.             Відповідно до частин першої-другої статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
		49.             Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду 
		в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення (частина перша 
		статті 233 КЗпП України у редакції на момент звільнення).
		50.             Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення до суду із позовом) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
		51.             Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.
		52.             З аналізу змісту статті 233 КЗпП України як у редакції, чинній на момент звільнення, так і у редакції на момент звернення до суду з позовом, слідує, що законодавець чітко конкретизував момент початку перебігу строку на звернення із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення, визначивши момент початку перебігу такого строку саме з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Схожий за своїм змістом висновок викладено 
		у змісті постанови Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі №167/1058/20 (провадження № 61-120св22).
		53.             Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення до суду із позовом) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
		54.             Зміст зазначеної вище норми не містить чітко визначеного переліку поважних причин для поновлення строку звернення із заявою про вирішення спору. Поважність причин має визначатися в кожному конкретному випадку, залежно від встановлених обставин. 
		55.             Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
		56.             Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору 
		є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
		57.             Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (постанова Верховного Суду від 02 грудня 2020 року 
		у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19)).
		58.             Суд апеляційної інстанції врахував вказівки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2024 року (провадження № 61-3372св24), постановленій у цій справі, встановивши, що відповідачем не було дотримано вимог, передбачених статтею 47 КЗпП України щодо вручення позивачу наказу про звільнення безпосередньо у день звільнення, та дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу достеменно стало відомо про своє звільнення лише після ознайомлення із матеріалами іншої цивільної справи.
		59.             З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду щодо звернення позивача до суду із вказаним позовом в межах строків, передбачених статтею 233 КЗпП України, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання позивачем копії оспорюваного наказу про звільнення 
		№ 10 від 01 березня 2022 року, що, зокрема, узгоджується із висновками, викладеними у змісті постанови Верховного Суду від 27 листопада 2024 року 
		у справі № 716/2152/23 (провадження № 61-7971св24).
		60.             Водночас, доводи касаційної скарги стосовно недобросовісності дій саме позивача у вказаній справі не заслуговують на увагу, оскільки у трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому саме він має спростувати заявлені працівником вимоги. Відтак, відповідачем, як роботодавцем у вказаній справі не спростовано доводів позивача щодо дати отримання копії наказу про звільнення, як і не надано доказів на спростування зазначених позивачем обставин.
		61.             Висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року в справі № 522/3473/19 (провадження № 61-1811св20), від 29 вересня 2021 року в справі № 466/10419/19 (провадження №61-12135св21), від 21 січня 2022 року в справі № 265/596/20 (провадження №61-8152св20), на які, зокрема, посилається заявник у касаційній скарзі, не застосовні у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин справи.
		62.             Твердження заявника про те, що апеляційний суд не задовольнив клопотання про визнання явки позивача обов`язковою, що призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин справи, є безпідставними, оскільки зазначене не вплинуло на законність ухваленого рішення. Відповідачем не наведено переконливих аргументів та доказів на спростування доводів позивача щодо незаконності звільнення останнього, а також того, що неявка позивача призвела до неповного з`ясування обставин справи.
		63.             Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		64.             Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		65.             Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		66.             ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
		67.             ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують 
		у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, 
		§ 23). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.
		68.             Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		69.             Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		1.           Касаційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Веселий Кут-ІІІ» залишити без задоволення.
		2.           Постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Є. В. Синельников    О. В. Білоконь   О. М. Осіян   Н. Ю. Сакара   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...