Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 549/163/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.05.2025.
Дата набрання законної сили: 08.05.2025
Номер судового провадження: 51-3448км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020170340000051

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		08 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 549/163/20
		провадження № 51-3448 км 21
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                  ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисника                                                   ОСОБА_6 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020170340000051 від 09 квітня 2020 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Чорнухи Полтавської області, мешканки АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2                                   ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК),
		за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на вирок Чорнухинського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_7 . 
		 
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Чорнухинського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин.
		За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_7 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК, а саме умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
		Як установив суд, 08 квітня 2020 року близько 17 год 30 хв, ОСОБА_7 , перебуваючи на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , під час сварки з потерпілою ОСОБА_8 , на ґрунті неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно завдала їй одного удару лопатою в ділянку голови, унаслідок чого потерпіла впала на землю.
		У результаті таких дій ОСОБА_7 потерпілій було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді рани по передній поверхні лівої вушної раковини з переходом на завушну ділянку зліва та на тлі підшкірного крововиливу, що розповсюджується на проєкцію соскоподібного відростка зліва і ліву скроневу ділянку, які за ступенем тяжкості належать до легких, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року змінено вирок місцевого суду, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
		В іншій частині вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 залишено без змін.
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 у зв`язку з недоведеністю в її діях складу кримінального правопорушення. 
		На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що: 
		- інформація щодо телефонного повідомлення про вчинене стосовно ОСОБА_8 кримінальне правопорушення має важливе значення для перевірки та уточнення показань потерпілої і свідка ОСОБА_9 , оскільки було повідомлено про дії, яких ОСОБА_7 не вчиняла, а отже суду необхідно було з`ясувати, яку інформацію потерпіла повідомляла одразу після нібито завдання їй ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, та порівняти з тим, що вона і вказаний свідок пояснили в судовому засіданні, однак Чорнухинський районний суд Полтавської області ухвалами від 03 липня і 21 серпня 2020 року відмовив у задоволенні клопотання про витребування з ГУНП в Полтавській області вказаної інформації; 
		- висновки судово-медичного експерта від 10 квітня 2020 року № 62 та від 16 квітня 2020 року № 65, 66 є необґрунтованими, а також суперечать іншим матеріалам провадження, зокрема показанням самої потерпілої і свідків обвинувачення, однак Чорнухинський районний суд Полтавської області ухвалою від 11 вересня 2020 року відмовив у задоволенні клопотання про призначення комісійної судово-медичної експертизи; 
		- сторона захисту звертала увагу на те, що з відеозапису слідчого експерименту, який проводився зі свідком ОСОБА_9 15 квітня 2020 року, убачається, що свідок двічі зазначив про заподіяння удару «боком» лопати, вказуючи при цьому на пласку поверхню, однак експерт дійшов висновку, що удар був завданий ребром лопати; 
		- у протоколі слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_9 від 15 квітня 2020 року та додатках до нього не відображено механізму утворення тілесних ушкоджень, виявлених під час судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_8 ; 
		- умови, в яких проводився слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_9 , не були максимально наближеними до тих, у яких відбувалася подія, при цьому розташування лопати в момент контакту з головою потерпілої, а отже, і локалізація рани мають важливе значення для встановлення механізму заподіяння тілесного ушкодження; 
		- під час слідчого експерименту свідку ОСОБА_9 та перед його проведенням потерпілій ОСОБА_8 не було роз`яснено їх прав, передбачених ст. 63 Конституції України і ст. 18 КПК, чим порушено ч. 3 ст. 223 цього Кодексу; 
		- показання потерпілої та вказаного свідка, отримані під час слідчих експериментів, є недопустимими доказами і не можуть бути використані у ході постановлення судового рішення;
		- експертний висновок не може ґрунтуватися на припущеннях або ж вихідних даних та об`єктах дослідження, отриманих усупереч процесуальному порядку, у зв`язку з чим, висновок експерта від 16 квітня 2020 року № 66, у якому, зокрема, зазначено, що виявлені під час судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_8 тілесні ушкодження могли утворитися за обставин, установлених у ході слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_9 , не може бути використаний як доказ у справі; 
		- під час судового розгляду не було з?ясовано, звідки в потерпілої виникли тілесні ушкодження другої групи, вказані у висновку експерта від 10 квітня 2020 року № 62, тобто механізм утворення тілесних ушкоджень у потерпілої так і не був установлений за допомогою належних та допустимих доказів. 
		Отже, захисник вважає, що було порушено закріплений у статтях 7, 22 КПК принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Також, як зазначає захисник: 
		- висновок місцевого суду про те, що ОСОБА_7 завдала ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, підтверджується лише показаннями потерпілої та свідка ОСОБА_9 ;
		- показання потерпілої і свідка є неналежними доказами, оскільки є неправдивими й суперечливими, при цьому збігаються лише в тому, що подія відбулася на земельній ділянці ОСОБА_7 о 16 годині дня або на початку 17, водночас є незрозумілим, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що подія відбулася о 17 год 30 хв;  
		- будь-які речові докази з місця події не вилучалися, не долучалися до матеріалів провадження та не досліджувалися в судовому засіданні, тому показання свідків не підтверджені іншими доказами. 
		Крім того, захисник з підстав, детально наведених у касаційній скарзі:
		- указує про суперечливість показань потерпілої та свідка щодо початку сварки, оскільки кожен з них стверджував, що саме він підійшов до ОСОБА_7 ; 
		- наводить доводи стосовно подальших подій; 
		- звертає увагу на відмінності в показаннях потерпілої та свідка щодо одягу потерпілої і слідів крові.
		Також захисник стверджує, що суд першої інстанції: 
		- змінив у вироку показання ОСОБА_7 так, щоб вони відповідали поясненням потерпілої і свідка ОСОБА_9 ; 
		- безпідставно надав перевагу показанням потерпілої ОСОБА_8 над показаннями ОСОБА_7 ;
		- критично оцінив показання ОСОБА_10 , дочки засудженої, однак узяв за основу свого рішення показання свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_11 , чоловіка та дочки потерпілої, які у судовому засіданні вказували про неприязні відносини з  ОСОБА_7 .
		Водночас суд апеляційної інстанції, як зазначає сторона захисту: 
		- належним чином не перевірив доводів, наведених в апеляційній скарзі ОСОБА_7 ; 
		- неправильно виклав доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 , оскільки обвинувачена обґрунтовувала неналежність як доказу показань свідка ОСОБА_9 , даних під час слідчого експерименту, не тим, що слідча дія відбулася не на місці події, а іншим, при цьому суд жодним чином не обґрунтував, чому не взяв до уваги цих доводів; 
		- залишив поза увагою клопотання засудженої та повторно не дослідив обставин, досліджених місцевим судом неповністю і з порушеннями; 
		- не виконав вказівок Верховного Суду, наведених у постанові від 01 грудня 2021 року, оскільки не провів судового слідства в необхідному обсязі та обмежився лише допитом обвинуваченої, при цьому не розглянув доводу в її апеляційній скарзі щодо зміни місцевим судом її показань і не надав йому жодної оцінки;
		- за недовгий час перебування в нарадчій кімнаті не міг дослідити відеозаписів слідчих експериментів (з огляду на їх тривалість, а також необхідність складання вступної та резолютивної частин рішення) і не міг, ґрунтуючись на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінити кожен доказ із точки зору належності, допустимості й достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Разом з цим, на думку захисника, є незрозумілим, від відбування якого покарання суд апеляційної інстанції звільнив ОСОБА_7 , якщо вона повністю відбула призначене вироком Чорнухинського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2020 року покарання. 
		Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні:
		- захисник  ОСОБА_6 підтримав подану ним касаційну скаргу та просив її задовольнити;
		- прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412?414 КПК.
		Скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) і невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.
		Отже, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
		З огляду на зазначене вище доводи касаційної скарги захисника, які зводяться до надання ним власної оцінки доказам, ствердження про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження,не є предметом перегляду в касаційному провадженні.
		Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
		За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення місцевого суду з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
		Зі змісту положень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК, убачається, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
		Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Ухвала суду апеляційної інстанції - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.
		Тобто суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні. 
		Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд.
		Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
		Недодержання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке зумовлює обов`язкове скасування судового рішення.
		Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.
		Як убачається з матеріалів провадження, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, переглядав суд касаційної інстанції.
		Так, постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 грудня 2021 року було задоволено касаційні скарги захисників засудженої ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_12 та ОСОБА_6 , скасовано ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Як убачається зі змісту наведеного вище рішення, суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року стосовно ОСОБА_7 за касаційною скаргою її захисників, зауважив, що суд апеляційної інстанції, ретельно не перевіривши доводів апеляційних скарг, не зазначив підстав визнання апеляційних скарг необґрунтованими, що не відповідає приписам ст. 419 КПК та свідчить про неналежний розгляд цим судом доводів апеляційних скарг у провадженні.
		Водночас у ході касаційного розгляду встановлено, що викладену в постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року вказівку суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду належним чином не виконав.
		За змістом вироку, суд першої інстанції визнав ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК. 
		Не погоджуючись із цим рішенням місцевого суду, обвинувачена ОСОБА_7 та її захисник ОСОБА_12 оскаржили його в апеляційному порядку.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_7 , посилаючись на неповноту судового розгляду й невідповідність висновків вироку суду першої інстанції фактичним обставинамкримінального провадження, указувала, що:
		- за роз`ясненнями експерта, як би не був заподіяний удар - вертикально (згори вниз) або горизонтально (зліва направо), це все одно було б перпендикулярно до площини куди був спрямований удар, однак, на її думку, це неможливо, а враховуючи те, що вона нижче зростом за потерпілу, то за обставин заподіяння тілесних ушкоджень, про які вказували потерпіла і свідок ОСОБА_9 , не могла утворитися горизонтальна рана та повинна була бути розташована під кутом до горизонтальної поверхні, оскільки лопата діяла б таким чином, що держак був нижче ніж металева частина;
		- з відеозапису слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_9 убачається, що останній двічі пояснив, що удар був заподіяний «боком» лопати, вказувши при цьому на пласку поверхню, однак експерт дійшов висновку, що удар був завданий ребром лопати; 
		- слідчий експеримент за участю потерпілої ОСОБА_8 не має жодного доказового значення, оскільки, як зазначено у висновку експерта від 16 квітня 2020 року № 65, у протоколі слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_8 від 15 квітня 2020 року та додатках до нього не відображено механізму тілесних ушкоджень, виявлених під час судово-медичної експертизи потерпілої;
		- експертний висновок не може ґрунтуватися на припущеннях або ж вихідних даних та об`єктах дослідження, отриманих усупереч процесуальному порядку, у зв`язку з чим висновок експерта від 16 квітня 2020 року № 66, в якому, зокрема, зазначено, що виявлені під час судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_8 тілесні ушкодження першої групи могли утворитися за обставин, установлених у ході слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_9 , не може бути використаний як доказ у справі.
		З огляду на це ОСОБА_7 вважала, що механізм утворення тілесних ушкоджень у потерпілої так і не був установлений за допомогою належних і допустимих доказів. 
		Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_7 , вказуючи про те, що під час проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_9 умови, в яких він проводився, не були максимально наближені до тих, у яких відбувалася подія, серед іншого, стверджувала, що: 
		- розташування лопати в момент контакту з головою потерпілої, а отже і локалізація рани, мають важливе значення для встановлення механізму заподіяння тілесного ушкодження;
		- під час слідчого експерименту, проведеного за участю свідка ОСОБА_9 , сам механізм заподіяння тілесних ушкоджень фактично не був показаний, при цьому свідок не вказав, яким чином лопата контактувала з головою потерпілої.
		Також в апеляційній скарзі ОСОБА_7 заявила клопотання про повторне дослідження доказів, у тому числі відеозапису слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_9 . 
		Зі змісту апеляційної скарги захисника ОСОБА_12 вбачається, що останній, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків вироку суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначав, що:
		- висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, ґрунтуються в тому числі на висновку експерта від 10 квітня 2016 року № 62, у якому експерт зафіксував три групи тілесних ушкоджень на тілі потерпілої, кожне з яких, на думку сторони захисту, неможливо було заподіяти одним ударом лопати по голові; 
		- якщо припустити, що ОСОБА_7 , усупереч показанням свідка ОСОБА_9 , вдарила потерпілу гострою кромкою лопати не зверху вниз, а горизонтально, то і в цьому разі рублена рана вуха повинна мати осаджені краї, у зв`язку з чим є незрозумілим, як у такому разі утворився лінійний, тобто суцільний поріз; 
		- якщо припустити, що поріз вуха став результатом одного удару загостреною лопатою, то є незрозумілим, яким чином на голові потерпілої утворився синець; 
		- суперечливі й плутані показання експерта ОСОБА_13 , надані в суді першої інстанції, дають підстави для сумнівів у достовірності його висновку від 10 квітня 2016 року № 62.
		Однак, залишаючи апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_12 без задоволення, суд апеляційної інстанції, усупереч положенням, передбаченим п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК, зазначені доводи відповідним чином не перевірив та не спростував, а своє рішення належно не мотивував.
		При цьому, як убачається зі змісту показань, наведених у вироку місцевого суду:
		- обвинувачена ОСОБА_7 пояснила, що не завдавала потерпілій ударів та не знає, звідки в неї тілесні ушкодження; 
		- потерпіла ОСОБА_8 стверджувала, що не бачила, як був заподіяний удар, оскільки стояла спиною до ОСОБА_7 .
		З огляду на це надання оцінки доводам апеляційних скарг щодо механізму заподіяння удару має важливе значення для законності та обґрунтованості судового рішення. 
		За таких обставин колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки Верховного Суду, викладеної в постанові від 01 грудня 2021 року, чим не дотримався положень, передбачених ст. 439 КПК.
		Отже, на переконання колегія суддів, наведені вище порушення перешкодили суду апеляційної інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК), і, як наслідок, могло вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою та вмотивованою, у зв`язку з чим відповідно до положень, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, вона підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК), оскільки, з огляду на зміст апеляційних скарг, зазначені порушення можливо усунути саме на стадії апеляційного перегляду.
		Через наявність указаних істотних порушень вимог процесуального закону, які є підставою для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд не вбачає приводів для надання оцінки доводам касаційної скарги захисника в іншій частині, оскільки їх можливо буде оцінити після усунення наведених вище істотних порушень КПК. 
		За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга захисника (з огляду на його вимоги скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити кримінальне провадження) підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд апеляційної інстанції має врахувати наведене вище, надати належну оцінку всім доводам апеляційних скарг та постановити законне й обґрунтоване рішення.
		Керуючись статтями 412, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , задовольнити частково.
		Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                               ОСОБА_2                               ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...