Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/1370/21-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Надіслано судом: 13.05.2025. Зареєстровано: 14.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.05.2025.
Дата набрання законної сили: 13.05.2025
Номер судового провадження: К/990/35712/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 травня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 200/1370/21-а
		касаційне провадження № К/990/35712/24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Бившевої Л.І.,
		суддів: Хохуляка В.В.,  Олендера І.Я., 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харцизький трубний завод» (далі - Товариство) на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 12.06.2024 (суддя Ушенко С.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2024 (головуючий суддя - Компанієць І.Д., судді - Геращенко І.В., Казначеєв Е.Г.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Харцизький трубний завод» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - Східне управління), Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - Казначейство у м. Києві), Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - Управління у Донецькій області), Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі - Казначейство у Донецькій області) про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та пені, 
		 
		У С Т А Н О В И В:
		 
		08.02.2021 Товариство звернулося до суду із позовом до Східного управління, Казначейства у м. Києві, Управління у Донецькій області та Казначейства у Донецькій області, у якому просило стягнути суму бюджетного відшкодування з податку на додатну вартість у розмірі 58037285,00 грн та пені у сумі 118484165,04 грн.
		 
		Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.
		 
		Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 12.06.2024, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2024, відмовив у задоволенні заяви Товариства про поновлення строку звернення до суду із даним позовом. Визнав неповажними причини пропуску Товариством строку звернення до суду із даним позовом. Позовну заяву Товариства залишив без розгляду. 
		 
		Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивачем не надано доказів та не наведено обставин, які б підтверджували наявність об`єктивно непереборних, не залежних від волевиявлення особи та пов`язаних з дійсними істотними перешкодами чи труднощами причин для своєчасного вчинення процесуальних дій, а саме звернення до суду з позовом, оскільки матеріали справи свідчать про те, що позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав у спірних правовідносинах в березні 2017 року. Проте, Товариство тільки в січні 2021 року почало вчиняти активні дії з метою захисту порушених прав та законних інтересів, зокрема звернувся із заявою до відповідачів про відображення в Реєстрі заяв про повернення бюджетного відшкодування про узгоджену суму бюджетного відшкодування в розмірі 58037285 грн за лютий та серпень 2015 року. При цьому, з даним позовом до суду Товариство звернулося лише 05.02.2021, тобто, як з пропуском шестимісячного строку, встановленого  статтею 122 КАС України, так і за межами 1095 днів, - строку звернення до суду, який було визначено судовою практикою у 2021 році, з огляду на що не можуть бути визнані поважними причини пропуску строку звернення до суду посилання на те, що зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах. Крім того, суди відзначили, що позивачем не надано жодного доказу або обґрунтування, яким чином встановлення карантину і обмежень, впроваджених карантином, завадили позивачу звернутися до суду з цим позовом у визначений законом строк.
		 
		Товариство оскаржило рішення суду апеляційної інстанції до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 07.10.2021 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. 
		 
		В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального процесуального права, а саме - статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час здійснення відповідної процесуальної дії, далі - КАС України), статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), пункту 56 підрозділу 2 розділу ХХ, пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), що є підставою доля їх скасування, з наступних підстав: порушення статті 122 КАС України та не врахування існування на дату звернення з позовом правової позиції Верховного Суду про стягнення заборгованості з бюджету, з урахуванням триваючого характеру правопорушення: відсутності конкретних строків, від яких можливо обраховувати обов`язок повернення бюджетного відшкодування податку на додану вартість; допущення порушення судами попередніх інстанцій в частині незастосування ЄСПЛ в якості джерела права.   
		 
		У відзивах на касаційну скаргу Казначейство у м. Києві, Управління у Донецькій області, Східне управління просять суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
		 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06.05.2025 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та призначив її до розгляду з 07.05.2025.
		 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.  
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, 08.02.2021 Товариство звернулося до суду даним позовом до відповідачів про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додатну вартість у розмірі 58037285,00 грн. та пені у сумі 118484165,04 грн.
		 
		Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 02.06.2021 позов задовольнив частково: стягнув з Державного бюджету України на користь Товариства заборгованість бюджету із відшкодування податку на додану вартість за лютий 2015 року і серпень 2015 року у розмірі 58037285,00 грн та пеню, нараховану на суму такої заборгованості, у розмірі 36490603,82 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
		 
		Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 13.01.2022 змінив рішення суду першої інстанції. Абзац другий рішення виклав в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача заборгованість бюджету із відшкодування податку на додану вартість за лютий 2015 року в розмірі 57798213,00 грн та пеню, нараховану на суму такої заборгованості, в розмірі 37377229,85 грн». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		 
		Верховний Суд постановою від 23.04.2024 скасував рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.06.2021 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2022, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що позбавлений можливості прийняти рішення по суті заявлених позовних вимог, оскільки позивач звертався до суду першої інстанції лише із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовною вимогою про стягнення пені за період з 04 червня 2015 року по 05 лютого 2018 року. В свою чергу, суд належної оцінки наведеній заяві не надав, а також у порядку  статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України  не надав можливості платнику скористатися правом подати відповідну заяву щодо іншої частини позовних вимог. Адже, у разі звернення до суду поза межами вказаного строку платник податків має право клопотати про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду і в кожному конкретному випадку суд має оцінити наведені у відповідній заяві фактичні обставини щодо неможливості своєчасної реалізації права особою та перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів. Суд апеляційної інстанції вказаних процесуальних порушень суду першої інстанції не виправив.
		 
		Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 15.05.2024 позовну заяву Товариства залишив без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків - подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку, доказів на підтвердження поважних причин пропуску строку.
		 
		31.05.2024 Товариство подало до суду заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що на дату звернення до суду з цим позовом (лютий 2021 року) практика Верховного Суду визначала про не застосування позовної давності до спірних правовідносин, оскільки вони мали триваючий характер. Проте на початку 2023 року відбулася зміна судової практики, за якою визначено шестимісячний строк звернення до суду у спірних правовідносинах. Позивач наголошував, що зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, зумовила ситуацію, у якій платник податків фактично позбавляється прав на захист своїх порушених прав у зв`язку зі сплавом строків звернення до суду. Крім того, Товариство вказувало на відсутність конкретних строків, від яких можливо обраховувати обов`язок повернення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, з огляду на те, що з 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», яким змінено порядок повернення сум бюджетного відшкодування шляхом запровадження формування Реєстрів заяв про повернення сум бюджетного відшкодування. Також, Товариство посилалося на те, що з березня 2020 року на всій території України був впроваджений карантин, встановлений  постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211  «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», який діяв по 30.06.2023.  
		 
		Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 12.06.2024, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2024, відмовив у задоволенні заяви Товариства про поновлення строку звернення до суду із даним позовом. Визнав неповажними причини пропуску Товариством строку звернення до суду із даним позовом. Позовну заяву Товариства залишив без розгляду. 
		 
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить із наступного.
		 
		Згідно з положеннями частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		 
		Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		 
		Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
		 
		В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
		 
		Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п.1 ст.32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , п.570 рішення від 20.09.2011р. за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти росії).
		 
		Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
		 
		Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
		 
		Поважними можуть бути визнані лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом або заявою про перегляд судового рішення, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
		 
		Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
		 
		Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
		 
		Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
		 
		Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19 виклав правовий висновок, відповідно до якого поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
		 
		При цьому, судами попередніх інстанцій було установлено, що за наслідками адміністративного та судового оскарження (справи № 805/2387/15-а та № 805/2210/17-а), з врахуванням висновків документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства, викладених в акті № 15/28-10-47-06/00191135 від 20.03.2017, проведеної на виконання судового рішення від 15.11.2017 у справі № 805/2210/17-а, податковим органом не встановлено порушень при відображенні позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 58037285,00 грн, а саме: за лютий 2015 року - 57798213,00 грн. та серпень 2015 року - 239072,00 грн. 
		 
		Таким чином, сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2015 року та серпень 2015 року в розмірі 58037285,00 грн набула статусу узгодженої з 20.03.2017.
		 
		Також судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем до часу звернення до суду з цим позовом у лютому 2021 року не вчинялися будь-які дії щодо відшкодування суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за серпень 2015 року та стягнення нарахованої на неї пені.
		 
		Так, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
		 
		Велика Палата Верховного Суду в постановах від 19.01.2023 у справі № 140/1770/19 та від 16.02.2023 у справі № 803/1149/18 виклала правовий висновок, відповідно до якого зауважила, що частинами другою та третьою  статті 122 КАС України  чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. ПК України  не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням податку на додану вартість державою. Строк давності у 1095 днів, встановлений  статтею 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56). При цьому положення пункту  102.5 статті 102 ПК України  не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом. Відсутні підстави для врахування й положень норми пункту  56.18 статті 56 ПК України, оскільки остання, встановлюючи спеціальні строки звернення до суду, є відсильною до  статті 102 цього Кодексу  та регулює виключно правовідносини щодо оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. У разі ж несвоєчасного відшкодування заборгованості з податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, платник, звертаючись до суду, фактично просить захистити його право на отримання зазначених коштів, які залишаються невиплаченими у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов`язків. Відтак предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а отже, положення  статті 102 ПК України, до яких відсилає пункт  56.18 статті 56  цього  Кодексу, застосовуватися не можуть. Враховуючи наведене,  стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої  статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій передбачено загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду. Отже, платник податку на додану вартість може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		 
		З урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19.01.2023 у справі № 140/1770/19 та від 16.02.2023 у справі № 803/1149/18, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку, що до спірних правовідносин застосовується шестимісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та пені, а не 1095 днів, або незастосування строків позовної давності з урахуванням триваючого характеру правопорушення, як помилково вважає Товариство.
		 
		Щодо визначення дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів у спірних правовідносинах, суди попередніх інстанцій встановили наступне.
		 
		На час виникнення спірних правовідносин  ПК України  було визначено, що в разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ, вимог, передбачених пунктами  200.7  та 200.8 статті  200  цього  Кодексу, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування контролюючим органом за результатами проведення камеральної чи документальної перевірки, цей орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, який протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку.
		 
		Як передбачено положеннями пункту  200.15 статті 200 ПК України,  у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.
		 
		Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п`яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов`язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
		 
		Аналіз вищезазначених положень  ПК України  свідчить, що держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, на яку в силу положень пункту  200.23 статті 200 ПК України  нараховується пеня.
		 
		Тобто, право на отримання бюджетного відшкодування у платника податку на додану вартість виникає щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування.
		 
		Матеріалами справи підтверджується, що 19.03.2015 Товариство подало до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податку у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2015 року, у рядку Д2, Д4 якої зазначило суму залишку від`ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банках в сумі 57798213,00 грн.
		 
		Разом з податковою декларацією позивач подав до контролюючого органу заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету, у якій відобразив суму бюджетного відшкодування, у розмірі 57798213,00 грн.
		 
		16.09.2015 Товариство  подало до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податку у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2015 року, у рядку Д3, Д4 якої зазначило суму, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банках, у розмірі 239072,00 грн.
		 
		Разом з податковою декларацією позивач надав до податкового органу заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету, у якій відобразив суму бюджетного відшкодування в розмірі 239072,00 грн.
		 
		За наслідками адміністративного та судового оскарження (справи № 805/2387/15-а та № 805/2210/17-а), з урахуванням висновків документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства, викладених в акті № 15/28-10-47-06/00191135 від 20.03.2017, проведеної на виконання судового рішення у справі № 805/2210/17-а, податковим органом не встановлено порушень при відображенні позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 58037285,00 грн, а саме: за лютий 2015 року - 57798213,00 грн та серпень 2015 року - 239072,00 грн.
		 
		З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2015 року та серпень 2015 року в розмірі 58037285,00 грн є узгодженою з 20.03.2017.
		 
		Відповідно до вимог законодавства, яке було чинним на час закінчення проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства (підпункт 200.7.2  пункту  200.7  статті  200, пункту  200.15  статті  200, пункту  200.12 статті 200 ПК України), податковий орган був зобов`язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість дані про узгоджену суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість позивача у розмірі 58037285 грн. на наступний робочий день після складання акту перевірки, тобто 21.03.2017.
		 
		Проте, контролюючим органом не був виконаний обов`язок щодо внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість даних про узгоджену суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість Товариства у розмірі 58037285,00 грн.
		 
		Отже, позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав у спірних правовідносинах у березні 2017 року.
		 
		Разом з цим, позивач тільки в січні 2021 року почав вчиняти активні дії з метою захисту порушених прав та законних інтересів, зокрема, звернувся із заявою до відповідачів про відображення в Реєстрі заяв про повернення бюджетного відшкодування про узгоджену суму бюджетного відшкодування в розмірі 58037285 грн за лютий та серпень 2015 року.
		 
		В свою чергу, зданим позовом до суду Товариство звернулося лише 08.02.2021, тобто, як з пропуском шестимісячного строку, встановленого  статтею 122 КАС України, так і за межами 1095 днів, - строку звернення до суду, який було визначено судовою практикою у 2021 році.
		 
		Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем у проміжок часу з березня 2017 року по лютий 2021 року вчиняв будь-які дії, спрямовані на спонукання органу податкової служби до відшкодування суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за лютий 2015 року та серпень 2015 року, стягнення пені, а судами попередніх інстанцій під час розгляду даної справи таких обставин не було встановлено.
		 
		При цьому, доцільним є посилання судів попередніх інстанцій на те, що з врахуванням рішення Європейського суду з прав людини від 09.11.2023 (справа LEGROS AND OTHERS v. FRANCE»), зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами рішень, нового розгляду справи, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час звернення з позовом до суду та розгляду справи.
		 
		З огляду на викладене, суди обгрунтовано відхилили як безпідставні доводи Товариства про порушення принципу правової визначеності в частині не застосування судової практики, яка була чинною на час звернення позивача з позовом, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, про порушення своїх прав Товариство повинне було дізнатися в березні 2017 року, а з позовом до суду звернулося лише в лютому 2021 року, тобто за межами строку 1095 днів, який був застосовний до спірних правовідносин судами в лютому 2021 році.
		 
		Щодо посилання Товариства на обмеження у зв`язку з встановленням карантину  постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211  «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», Верховний Суд також погоджується із наданою оцінкою зазначених доводів позивача судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
		 
		Відповідно до статті 29 Закону України  «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.02.2020,  Кабінет Міністрів України постановою від 11.03.2020 № 211  «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», починаючи з 12.03.2020 на всій території України встановив карантин, який діяв до 30.06.2023.
		 
		02.04.2020 набув чинності Закон України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»  від 30.03.2020 № 540-IX (далі -  Закон № 540-IX), яким до окремих положень  КАС України  внесені зміни.
		 
		Зокрема,  Законом № 540-IX  розділ  VI  Прикінцеві положення  КАС України  доповнено пунктом 3, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162,  163,  164,  165,  169,  177,  193,  261,  295,  304,  309,  329,  338, цього  Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
		 
		Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
		 
		Відповідно до пункту 3 Розділу  VI  Прикінцеві положення  КАС України, в редакції  Закону України від 18.06.2020 № 731-ІХ  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього  Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.
		 
		Отже, з огляду на зміни, внесені до пункту 3  Розділу 6 «Прикінцеві положення» КАС України, посилання на існування карантину та запроваджених у зв`язку з цим обмежень, без аргументованих доводів та обґрунтованих доказів, не може вважатись поважною причиною пропуску строку для подання до суду адміністративного позову.
		 
		Як встановили суди попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем не надано жодного доказу або обгрунтування стосовно того, яким чином встановлення карантину і обмежень, пов`язаних із карантином, завадили позивачу звернутися до суду з цим позовом у визначений законом строк.
		 
		Крім того, суди попередніх інстанцій обгрунтовано зауважили, що з березня 2017 року, коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, та до березня 2020 року, коли було запроваджено карантин, позивач не був позбавлений можливості своєчасно звернутися до суду з цим позовом, проте жодних активних дій щодо захисту свого порушеного права не вчинив.
		 
		Таким чином, у межах здійсненого Верховним Судом касаційного перегляду судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій установлено, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду, правильно застосували норми права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки позивач, звернувшись до суду лише 08.02.2021, пропустив строк звернення до суду за відсутності поважних причин такого пропуску. Не зазначено таких причин і в касаційній скарзі.
		 
		Враховуючи викладене вище, касаційна скарга Товариства підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 12.06.2024 та постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2024 - без змін.
		 
		Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харцизький трубний завод» залишити без задоволення, а ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 12.06.2024 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2024 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк   І.Я.Олендер

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...