Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Категорія справи № 5002-29/5061-2010 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; оренди.
Надіслано судом: 13.05.2025. Зареєстровано: 14.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.05.2025.
Дата набрання законної сили: 12.05.2025
Номер судового провадження: не визначено

рава. 
		41.          У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. 
		42.          Виконання судового рішення згідно з Рішенням Конституційного Суду України N5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. 
		43.          У рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, заява N 18357/91, п. 40 зазначається, що "…право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6".
		44.          Таким чином право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. 
		45.          У пункті 51 "пілотного" рішення ЄСПЛ у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 зазначено таке: "Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греці" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V)".
		46.          Згідно з пунктом 52 рішення ЄСПЛ у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009: "У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (див., серед інших джерел, згадане вище рішення у справі Войтенка, п. 53)".
		47.          З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для відмови у задоволенні поданої Банком заяви про видачу дубліката судового наказу з підстав, з якими приписи ГПК не пов`язують можливість відмови у її задоволенні та за обставин, коли така відмова могла порушити гарантоване Конвенцією право Банку на судовий захист.
		48.          Разом з цим, визначені підпунктом 19.4 пункту 19 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК підстави видачі дубліката судового наказу належним чином не були досліджені судами. Суд першої інстанції взагалі не аналізував питання дотримання строку звернення стягувача із заявою про видачу дубліката наказу, тоді як суд апеляційної інстанції хоча і зазначив, що не заперечує факт вчасного подання Банком заяви, однак не навів жодних обставин справи та обґрунтувань в підтвердження такого висновку. Суди не з`ясували за яких обставин та ким був втрачений виконавчий документ, чи переривався строк пред`явлення наказу до виконання тощо.
		49.          Ураховуючи викладене вище колегія суддів доходить висновку, що оскаржувані судові акти підлягають скасуванню, а справа №5002-29/5061-2010 за заявою Банку про видачу дубліката судового наказу - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат.
		46. Згідно з нормами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		47. За змістом частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		49. Ураховуючи викладене вище, касаційна скарга Банку підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню із переданням справи за заявою Банку про видачу дубліката наказу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		50.          З огляду на направлення справи за заявою Банку на новий розгляд судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з розглядом заяви у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами нового розгляду справи за заявою Банку.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В :
		1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" задовольнити частково.
		2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 19.12.2024 про відмову у видачі дубліката наказу у справі №5002-29/5061-2010 скасувати. 
		3. Справу №5002-29/5061-2010 за заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" про видачу дубліката судового наказу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                          С.В. Бакуліна
		 
		 
		Судді                                                                                    О.Р. Кібенко
		 
		 
		                                                                                          В.І. Студенець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...