Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 460/10934/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; валютного регулювання і валютного контролю, з них; за участю органів доходів і зборів.
Надіслано судом: 14.05.2025. Зареєстровано: 15.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.05.2025.
Дата набрання законної сили: 06.05.2025
Номер судового провадження: К/990/3677/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ф
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 травня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа №460/10934/23
		адміністративне провадження № К/990/3677/24  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
		 
		розглянув як суд касаційної інстанції у порядку письмового провадження справу №460/10934/23 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2023 (головуючий суддя Обрізко І.М., судді: Сеник Р.П., Шинкар Т.І.)
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.02.2023 №1609/1700240522.
		 
		Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.08.2023 позов задоволено.
		 
		Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2023 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.08.2023 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 23.01.2023 звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на рішення суду апеляційної інстанцій у справі №460/10934/23. 
		 
		Ухвалою суду від 05.05.2025 суддею-доповідачем касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 06.05.2025.
		 
		Верховний Суд у справі, що розглядається, з`ясував наступне.
		 
		До суду першої інстанції надійшов позов ФОП ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.02.2023 №1609/1700240522, яким застосовано штрафні санкції за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 433093 грн 65 коп.
		 
		Позовна заява обґрунтована тим, що контролюючим органом протиправно винесене податкове повідомлення-рішення від 28.02.2023 №1609/1700240522, яким застосовано штрафні санкції за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а саме: ненадходження товару по імпорту в сумі 18000,00 Євро у законодавчо встановлені строки розрахунків при виконанні зовнішньоекономічного імпортного контракту №2 від 14.04.2021, укладеного з фірмою - нерезидентом «ARTUR BARAN ARTPOL MASZYNY BUDOWLANE», Poland. Позивач вказує, що транспортний засіб був поставлений у строки, визначені законодавством та зареєстрований за позивачем на праві власності. Тому податкове повідомлення-рішення є правомірним і не підлягає скасуванню.
		 
		Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що в результаті перевірки ОСОБА_1 , з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічним імпортним контрактом установлено факт ненадходження товару - транспортного засобу у визначені законом строки. Вказує, що за контрактом №2 визначено товар - транспортний засіб DAF XF 106/460, nr VIN НОМЕР_1 , який не був ввезений на територію України, натомість за позивачем оформлено право власності та транспортний засіб DAF XF 106/460, nr VIN НОМЕР_2 , що свідчить про допущення порушення вимог валютного законодавства. Тому оскаржуване рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.
		 
		Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Суд указав, що критично оцінює доводи контролюючого органу, що КТЗ VIN НОМЕР_1 (Контракт №2) не був поставлений у визначені строки, тому застосування до позивача санкцій є неправомірним, та зазначив, що КТЗ був поставлений позивачу у визначені законодавством строки та зареєстрований на праві власності, натомість розбіжності між VIN кодами, які зазначені у Контракті та Фактурі-проформі №4/04/2021, могли виникнути в процесі узгодження між сторонами правочину питання щодо предмета купівлі. У Фактурі-проформі №4/04/2021 (VIN НОМЕР_2) міститься посилання на Контракт №2 від 14.04.2021, тому констатувати факт про ненадходження товару за Контрактом №2 немає підстав.
		 
		Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що  належним та допустимим доказом встановлення обставин у цій справі є митна декларація, в якій би було чітко зазначено Контракт №2 від 14.04.2021 та транспортний засіб марки DAF XF 106.460, nr VIN НОМЕР_1 , так як саме митна декларація містить інформацію про митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури в силу вимог п. 2 ч.1 ст.4 Митного кодексу України. Фактура-проформа №4/04/2021 стосуються транспортного засобу марки DAF XF 460 FT, nr VIN НОМЕР_3 , а не транспортного засобу марки DAF XF 106.460, nr VIN НОМЕР_1 , що є предметом імпортного Контракту№2 від 14.04.2021. Проформа є тільки інформативним сигналом, що одержувач може незабаром отримати рахунок-фактуру з ПДВ. Даний документ не має юридичної сили і не зобов`язує одержувача до оплати. Крім того, фактура-проформа №4/04/2021, на який покликається суд першої інстанції, як на доказ надходження товару за Контрактом №2, не є належним та допустимим доказом у даній справі, оскільки в матеріалах справи відсутній переклад такого документа з польської мови на українську з відповідним нотаріальним посвідченням.
		 
		Позивач з рішенням суду апеляційної інстанції не погодився, звернувся з касаційною скаргою, у якій зазначає про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.04.2020 у справі №160/93/19, від 04.06.2020 у справі №340/422/19, від 16.04.2021 у справі №813/1301/15, від 16.03.2021 у справі №580/2490/19, зокрема: 
		 
		Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності; 
		 
		Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону; 
		 
		Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника. Крім того, однією з судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає у тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.
		 
		Як вважає позивач, апеляційний суд ухвалив рішення, яке не ґрунтується на реальності здійснення господарської операції та на кінцевому її результаті, а виключно виходячи з задекларованих показників.
		 
		Крім того, на переконання позивача, апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.07.2020 у справі №675/1998/19, від 19.11.2019 у справі №826/12675/15, від 15.09.2022 у справі №П/857/8/22, Суд зазначив, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причини, що об`єктивно не залежали від нього; суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. Висновок про визнання чи невизнання цих обставин такими, що мають значення для розгляду справи має бути викладений у судовому рішенні. 
		 
		На думку позивача, суд апеляційної інстанції надав перевагу відповідачу і врахував докази, які не досліджувались судом першої інстанції, зокрема, витяг з АІС ДМС з додатками, Контракт купівлі-продажу від 05.05.2021.
		 
		Також, позивач посилається на правові висновки Верховного Суду у справах щодо встановлення правомірності призначення перевірки. Як зазначає позивач, останнім у відповіді на відзив вказано про відсутність підстав у контролюючого органу на проведення перевірки, зокрема, що наказ не містить посилання на норми закону, якою передбачена можливість та підстави проведення перевірки.
		 
		На підставі викладеного, позивач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Відповідач скористався правом заперечити проти доводів касаційної скарги, відзначає, що Фактура-проформа, на який покликається суд першої інстанції як на доказ надходження товару за Контрактом №2, не є належним та допустимим доказом у цій справі. Крім того, суд першої інстанції не дослідив і не надав оцінку поясненням від 25.04.2023, де позивач чітко зазначив, що митних документів не було, так як товар не був поставлений. З огляду на зазначене, апеляційний суд законно і обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні адміністративного позову.
		 
		Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Розділу I, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 81.1 статті 81, пункту 82.2 статті 82 глави 8 Розділу II, абзацу 3 пункту 69.2, пункту 96 підрозділу 10 Розділу XX «Перехідні положення», з урахуванням пункту 52-2, підпункту 102.3.2 пункту 102.3, пункту 102.9 статті 102 Податкового кодексу України, Наказу від 19.01.2023 №107-п, контролюючим органом проведена перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
		 
		За результатами перевірки складено Акт «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ОСОБА_1 , код за ЄДРПОУ НОМЕР_4 , з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічним імпортним Контрактом №2 від 14.04.2021 за період з 14.04.2021 по 31.12.2022» від 03.02.2023 №917/Ж5/17-00-24-05-17/ НОМЕР_4 (далі - Акт перевірки) (а.с. 28).
		 
		З Акту перевірки слідує, що між Компанією «ARTUR BARAN ARTPOL MASZYNY BUDOWLANE», Poland (Продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладений Контракт №2 від 14.04.2021 (далі - Контракт №2) (а.с. 18), відповідно до якого Продавець продає, а Покупець купує DAF XF 106/460, nr VIN НОМЕР_1 , 2015, на умовах згідно Додатку 1 (пункт 1.1 Контракту); загальна вартість товару становить 18000,00 Євро (пункт 2.2. Контракту №2); товар постачається згідно з правилами INCOTERMS 2010 (пункт 6.1 Контракту №2); оплата здійснюється у формі безвідкличного документального акредитива, термін акредитива 30 календарних днів від дати випуску (пункти 7.1 та 7.2 Контракту №2);
		 
		станом на 14.04.2021 по Контракту №2 сальдо розрахунків відсутнє;
		 
		в рахунок передоплати Компанії «ARTUR BARAN ARTPOL MASZYNY BUDOWLANE» перераховані валютні кошти у розмірі 18000,00 Євро;
		 
		транспортний засіб DAF XF 106/460, nr VIN НОМЕР_1 у законодавчо встановлені строки не надійшов - граничний строк надходження товару - 23.04.2022.
		 
		Перевіркою платника податків - ФОП ОСОБА_1 встановлено порушення: частини першої та частини третьої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», пункту 21 Розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 02.01.2019 №5, а саме: ненадходження товару по імпорту в сумі 18000,00 Євро у законодавчо встановлені строки розрахунків при виконанні зовнішньоекономічного імпортного Контракту №2 від 14.04.2021, укладеного з фірмою - нерезидентом «ARTUR BARAN ARTPOL MASZYNY BUDOWLANE», Poland.
		 
		На підставі Акта перевірки контролюючим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 28.02.2023 №1609/1700240522 (а.с. 37), яким застосовані штрафні санкції у розмірі 433093,65грн.
		 
		Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства, є Закон України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 №2473-VIII (далі - Закон №2473-VIII).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №2473-VIII, у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).
		 
		За правилами пункту 21 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 02.01.2019 №5 (далі - Положення №5), граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону №2473-VIII, порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).
		 
		Таким чином, підставами для притягнення до відповідальності за статтею 13 Закону №2473-VIII є: (1) порушення резидентами строків розрахунків; (2) не здійснення поставки товару у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).
		 
		У справі, що розглядається, суд першої інстанції з`ясував, що як вбачається зі змісту Контракту №2, предметом продажу був транспортний засіб DAF XF 106/460, nr VIN НОМЕР_1 .
		 
		Відповідно до Фактури-проформи №4/04/2021 позивачу поставлявся транспортний засіб DAF XF 106/460, nr VIN НОМЕР_2 .
		 
		Тобто інформація щодо VIN коду КТЗ різниця у зазначенні в Контракті №2 (НОМЕР_1) та Фактурі-проформі №4/04/2021 (НОМЕР_2).
		 
		При цьому, у Фактурі-проформі №4/04/2021 міститься посилання на Контракт №2 від 14.04.2021.
		Відповідно до МД №UA204120/2021/071780 митне оформлення товару здійснене по КТЗ VIN НОМЕР_2, тобто по VIN коду, який зазначений у Фактурі-проформі №4/04/2021.
		 
		Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 автомобіль VIN НОМЕР_2 зареєстрований за позивачем - 25.05.2021.
		 
		Відповідач вказує, що КТЗ VIN НОМЕР_1 (Контракт №2) не був поставлений у визначені строки, тому застосування до позивача санкцій є правомірним.
		Суд першої інстанції вказав, що у Фактурі-проформі №4/04/2021 (VIN НОМЕР_2 ) міститься посилання на Контракт №2 від 14.04.2021, тому констатувати факт про ненадходження товару за Контрактом №2 немає підстав. Відтак, суд дійшов висновку про задоволення позову.
		 
		Апеляційний суд, розглядаючи справу встановив, як зазначив позивач у поясненні від 25.04.2023, митних документів не було, так як товар не був поставлений. Гроші були перераховані, а фірма зникла. Кошти були взяті в кредит, які ще на даний момент виплачую.
		У долученому позивачем до позову копії свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 25.05.2021 вказаний транспортний засіб марки DAF XF 460 FT, nr VIN НОМЕР_3 , а не транспортний засіб марки DAF XF 106.460, nr VIN НОМЕР_1 , що є предметом імпортного Контракту №2 від 14.04.2021.
		 
		Судом апеляційної інстанції указано, що фактура-проформа №4/04/2021 стосуються транспортного засобу марки DAF XF 460 FT, nr VIN НОМЕР_3 , а не транспортного засобу марки DAF XF 106.460, nr VIN НОМЕР_1 , що є предметом імпортного Контракту №2 від 14.04.2021. У свою чергу, проформа є тільки інформативним сигналом, що одержувач може незабаром отримати рахунок-фактуру з ПДВ. Даний документ не має юридичної сили і не зобов`язує одержувача до оплати.
		 
		Колегія суддів дійшла висновку, що єдиним належним та допустимим доказом встановлення таких обставин є митна декларація, в якій би було чітко зазначено Контракт №2 від 14.04.2021 та транспортний засіб марки DAF XF 106.460, nr VIN НОМЕР_1 , так як саме митна декларація містить інформацію про митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури в силу вимог п. 2 ч.1 ст.4 Митного кодексу України.
		 
		Разом з тим, суд зазначив, що МД №UA204120/2021/071780 стосується Контракту купівлі- продажу від 05.05.2021 №004ЕЕ-05, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «ВІСТАВТО» та Компанією OU EURONIMFA.
		 
		Згідно з п.1 Контракту купівлі-продажу від 05.05.2021 №004ЕЕ-05, що додається до МД №UA204120/2021/071780, предметом контракту є товари відповідно до інвойсу, який є невід`ємною частиною даного контракту. Інвойс від 11.05.2021 014ЕЕ/05, що додається до МД №UA204120/2021/071780, містить відомості про Контракт купівлі-продажу від 05.05.2021 №004ЕЕ-05 та транспортний засіб марки DAF НОМЕР_6, 2015, сума 9600,00 Євро.
		 
		Враховуючи встановлені обставини та досліджені докази, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення позову.
		 
		Позивач з судовим рішенням не погодився, просить його скасувати.
		 
		Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на застосування апеляційним судом норм права, без урахування висновку Верховного Суду.
		 
		З аналізу наведеної позивачем практики Верховного Суду слідує, що позивач посилається висновки Суду, викладені у судових рішеннях у спорах щодо встановлення реальності господарських операцій та отримання платником податкової вигоди, з огляду на що не можна дійти висновку про невідповідність судового рішення висновкам Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки подібності правовідносин не встановлено. Наведені позивачем постанови Верховного Суду ухвалені у адміністративних справах за інших фактичних обставин.
		 
		Формальне посилання на постанови Верховного Суду щодо оцінки того чи іншого аргументу, який до того ж зроблено на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних у матеріалах справи доказів, не є засвідченим застосуванням судами норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
		 
		Суд звертає увагу, що у касаційній скарзі повинні бути зазначені правові висновки Верховного Суду, щодо конкретних норм права, які за наявність подібних правовідносин, не враховані судом апеляційної інстанції.
		 
		У постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 та від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16, міститься підхід, згідно з яким подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
		 
		Касаційний суд відзначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умови застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстави виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносини з призначенням з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) є результатами кожної конкретної справи.
		 
		При цьому, констатації, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, групою факторів є також довідки і аргументи сторінок, які складають межі судового розгляду справи.
		 
		Крім того, позивач вважає, що суд апеляційної інстанції надав перевагу відповідачу і врахував докази, які не досліджувались судом першої інстанції, зокрема, витяг з АІС ДМС з додатками, Контракт купівлі-продажу від 05.05.2021.
		 
		Касаційний суд зауважує, що у цій справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що єдиним належним та допустимим доказом встановлення таких обставин є митна декларація, в якій би було чітко зазначено Контракт і транспортний засіб, так як саме митна декларація містить інформацію про митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури в силу вимог п. 2 ч.1 ст.4 Митного кодексу України. Відтак, встановлені у справі обставини, на підставі яких ухвалено судове рішення, підтверджуються не виключно згаданими позивачем документами. Верховний Суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із його висновками, оскільки така оцінка здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи.
		 
		Також, позивач посилається на правові висновки Верховного Суду у справах щодо встановлення правомірності призначення перевірки та вказує, що у відзиві на позовну заяву відповідач  зазначив, що ГУ ДПС у Рівненській області було отримано інформацію від НБУ про виявлені факти ненадходження в установлені НБУ граничні строки грошових коштів чи товарів по ФОП ОСОБА_1 по імпортному контракту № 2 від 14.04.2021. Фактично зазначена інформація і стала підставою для проведення перевірки. Таким чином, з метою спростування аргументів відповідача, позивачем у відповіді на відзив було зазначено про відсутність підстав у контролюючого органу на проведення перевірки, зокрема, наказ не містить посилання до норми закону, якою передбачена можливість і підстави проведення документальних позапланових перевірок.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021р. у справі № 816/228/17 сформувала правовий висновок, згідно з яким неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
		 
		Тобто, у разі якщо підставами позову щодо протиправності податкових повідомлень - рішень, є порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо призначення та проведення перевірки, то суди повинні надавати правову оцінку таким підставам (доводам) в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень (податкових повідомлень - рішень), прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
		 
		Перевіряючи наведені позивачем у касаційній скарзі доводи, судом з`ясовано, що адміністративний позов не містить таких підстав, як неправомірність призначення перевірки. Звертаючись з позовом до суду, позивач викладає обставини спору та указує підстави неправомірності податкового повідомлення-рішення, вважаючи його протиправним, зокрема, з тексту позовної заяви слідує: у Акті зазначено, що товар по імпорту у законодавчо встановлені строки не надійшов. Проте, таке твердження повністю суперечить фактичним обставинам, оскільки тягач є у власності позивача, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Дане твердження повністю нівелює обставини, що стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення. Крім того, Акт не містить чіткого посилання до спеціального законодавства щодо порушення та не встановлює причинно-наслідкового зв`язку з фактичними обставинами, що додаткового свідчить про відсутність підстав для притягнення позивача до відповідальності.
		 
		З указаного слідує, що позивач не визначив підставами позову щодо протиправності податкового повідомлення-рішення порушення контролюючим органом вимог законодавства про призначення та проведення перевірки, відтак суди не надавали правову оцінку таким підставам (доводам).
		 
		У цілому доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		 
		Суд вважає за необхідне наголосити, що, виходячи з окреслених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту, а тому до їх переоцінки Верховний Суд вдається у разі наявності підстав, визначених підпунктами 1, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України.
		 
		Таким чином, суд касаційної інстанції не знаходить у касаційній скарзі обґрунтованих доводів у підтвердження  наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення. Доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.
		 
		Як унормовано пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 345, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2023 у справі №460/10934/23 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		-------------------
		 
		-------------------
		 
		-------------------
		В.В. Хохуляк
		Л.І. Бившева
		Р.Ф. Ханова
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...