Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/2119/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Воєнні злочини.
Надіслано судом: 15.05.2025. Зареєстровано: 15.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 16.05.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/363/286/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22024101110000319

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		15.05.2025 Справа № 363/2119/24
		 
		                                                      В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		15 травня 2025 року                         м. Вишгород
		Вишгородський районний суд Київської області у складі: головуючої судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вишгородів порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого(inabsentia) кримінальне провадження за №22024101110000319 від 10.04.2024 року за обвинуваченням  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина рф, уродженця м. Грозний, республіка Чечня, рф, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		З 19.02.2014 року представниками рф розпочато збройне вторгнення збройних сил рф, приховане твердженням керівників рф про переміщення військових підрозділів в межах звичайної ротації сил Чорноморського флоту, які у взаємодії з військовослужбовцями Чорноморського флоту рф та іншими підрозділами збройних сил рф здійснили блокування й захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури України, забезпечивши військову окупацію території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя. 18.03.2014 року рф оголосила про офіційне включення Криму до її території. Одночасно із цим, протягом березня та на початку квітня 2014 року, під безпосереднім керівництвом та контролем представників влади та збройних сил рф представники іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд і груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих рф, взяли під контроль будівлі, в яких знаходилися органи місцевої влади та місцеві органи виконавчої влади України, військові об`єкти України в окремих районах Донецької та Луганської областей України. 07.04.2014 року в м. Донецьку створено терористичну організацію «Донецька народна республіка», а 27.04.2014 року в м. Луганську  терористичну організацію «Луганська народна республіка», у складі яких утворені незаконні збройні формування, які функціонують і по теперішній час. Внаслідок військових дій у період з травня по серпень 2015 року сили оборони України звільнили частину раніше окупованих територій Донецької та Луганської областей.
		Датою початку тимчасової окупації рф окремих територій України є 19.02.2014 року. Автономна Республіка Крим та м. Севастополь є тимчасово окупованими рф з 20.02.2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими рф (у тому числі окупаційною адміністрацією рф), починаючи з 07.04.2014 року, відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року за №1207-VII.
		24.02.2022 року президент рф оголосив початок так званої «спеціальної військової операції». Після цього, близько четвертої години ранку того ж дня, збройні сили рф, інші збройні формування рф та підконтрольні їм угруповання іррегулярних незаконних збройних формувань розпочали широкомасштабне військове вторгнення на територію України, увійшовши з боку рф, Білорусі та тимчасово окупованої території України, що супроводжувалось завданням ракетно-артилерійських ударів та бомбардувань авіацією об`єктів по всій території України.
		24.02.2022 року Указом Президента України за №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час. 
		З того моменту сили оборони України здійснюють збройну відсіч вздовж всієї лінії фронту.
		Факт широкомасштабного збройного вторгнення на територію України 24.02.2022 року не приховувався владою рф, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 року «Про агресію проти України», п. п. 1, 3 Висновку 300(2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п. п. 17, 18 Наказу від 16.03.2022 року за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти рф) та ін.)».
		Відповідно до ст. 2 спільної для Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року ці конвенції, як і інші акти законів і звичаїв війни (міжнародного гуманітарного права), застосовуються до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни, у тому числі і до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив. 
		Таким чином, з 19.02.2014 року і до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією рф проти України, окупацією частини території України, що вказує на поширення дії на території України законів та звичаїв війни (норм міжнародного гуманітарного права).
		У результаті вищезазначених подій, значна частина території Київської області, починаючи з 24.02.2022 року знаходиться під постійним обстрілом з різного виду озброєння з боку підрозділів збройних сил та інших військових формувань рф. 
		Так, встановлено, що окуповане внаслідок воєнних дій с. Катюжанка Вишгородського району Київської області, в період часу з 25.02.2022 року по 31.03.2022 рік перебувало під контролем збройних сил рф та інших військових формувань рф. При цьому, окремі військовослужбовці рф, діючи умисно, перебуваючи на території Вишгородського району Київської області, де велись воєнні дії, всупереч порядку додержання законів та звичаїв війни, визначених ст. ст. 28, 46 Конвенції «Про закони і звичаї війни на суходолі» від 18.10.1907 року, ст. ст. 3, 31, 32, 33, 147 Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» від 12.08.1949 року та ст. ст. 11, 51, 52, 75 додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол за №1), здійснювали жорстоке поводження та грабували місцеве населення, а саме: залякували населення, погрожуючи зброєю, відбирали у цивільних осіб приватне майно, при цьому усвідомлюючи те, що відібране майно не може бути використано у військових цілях, а було відібране з метою особистого збагачення.
		1. Так, на початку березня 2022 року у військовослужбовця збройних сил рф, громадянина рф - ОСОБА_7 , в період тимчасової окупації Київської області та перебування на території окупованого збройними силами рф Вишгородського району Київської області, винник злочинний умисел, спрямований на порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема, на території с. Катюжанка Вишгородського району Київської області.
		В період з 10 по 12 березня 2022 року, близько 23 години, більш точна дата та час органом досудового розслідування не встановлені, ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем СОБР «Терек» Управління федеральної служби військ національної гвардії рф по Чеченській республіці, разом з іншими двома невстановленими в ході досудового розслідування військовослужбовцями збройних сил рф, будучи одягненим у військову форму збройних сил рф, маючи при собі вогнепальну зброю, прибули до будинку розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає громадянин України ОСОБА_6 . Після чого ОСОБА_7 , діючи умисно, будучи озброєним вогнепальною зброєю  пістолетом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, керуючись мотивом та метою подавлення опору для заволодіння майном, автомобілем громадянина України  ОСОБА_6 , направив потерпілому між лопаток пістолет, який тримав однією рукою, іншою рукою тримав за плече, поки інші двоє невстановлених військовослужбовців збройних сил рф світили йому ліхтарями в обличчя з вимогою віддати ключі, документи та власний автомобіль потерпілого. Вказані дії ОСОБА_6 сприйняв, як погрозу вбивством із метою заволодіння його транспортним засобом та перебував у стані сильного душевного хвилювання і моральних страждань. В подальшому ОСОБА_7 , спільно з невстановленими військовослужбовцями збройних сил рф, будучи обізнаними із законами та звичаями війни, передбаченими та закріпленими в положеннях міжнародного законодавства, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння чужим майном, з метою особистого збагачення, з погрозою вбивством, в період з 10 по 12 березня 2022 року, близько 23 години, більш точні дата та час органом досудового розслідування не встановлені, відвели потерпілого у підвал будинку за вказаною адресою, де знаходився акумулятор від автомобіля, забравши його, після чого потерпілий ОСОБА_6 разом з ОСОБА_7 та іншими невстановленими військовослужбовцями збройних сил рф вийшли на вулицю до автомобіля, на який потерпілий встановив акумулятор. Далі ОСОБА_7 , спільно з невстановленими військовослужбовцями збройних сил рф незаконно заволоділи транспортним засобом - автомобілем марки «Mitsubishi L 200», д/н НОМЕР_1 , 2021 року випуску, сірого кольору, номер кузову НОМЕР_2 , вартістю 1019002, 20 грн., який є власністю потерпілого. При цьому ОСОБА_7 та військовослужбовці збройних сил рф усвідомлювали, що даний автомобіль не може бути використаний у військових цілях, а заволодіння ним відбулося виключно з корисливою метою. 
		Отже ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем СОБР «Терек» Управління федеральної служби військ національної гвардії рф по Чеченській республіці, за попередньою змовою з невстановленими на даний час військовослужбовцями збройних сил рф, в період з 10 по 12 березня 2022 року близько 23 години, більш точну дату та час органом досудового розслідування не встановлено, перебуваючи на території домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , здійснив незаконне заволодіння транспортним засобом з погрозою застосування насильства (вбивства), а саме автомобілем марки «Mitsubishi L 200» д/н НОМЕР_1 , 2021 року випуску, сірого кольору, номер кузову НОМЕР_2 , вартістю 1 019002,20 грн., що є власністю ОСОБА_6 , чим порушив вимоги ст. ст. 3, 27, 31, 32, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, що підписана у м. Женева 12.08.1949 року, ст. ст. 11, 43, 44, 51, 52, 75 додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року (Протокол за №1), ст. ст. 28, 47 Конвенції «Про закони і звичаї війни на суходолі» від 18.10.1907 року.
		Вказані дії ОСОБА_7 , кваліфіковані за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України, як порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчинені за попередньою змовою групою осіб. 
		2. Окрімцього, ОСОБА_7 ,будучи військовослужбовцемСОБР «Терек»Управління федеральноїслужби військнаціональної гвардіїрф поЧеченській республіці,разом зіншими чотирма невстановленими в ході досудового розслідування військовослужбовцями збройних сил рф, будучи одягненим у військову форму збройних сил рф, прибули до будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , де проживає громадянин України ОСОБА_5 . Після чого ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно - небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, керуючись мотивом та метою подавлення опору для заволодіння майном, а саме автомобілем ОСОБА_5 , силою притиснув потерпілого до стіни та утримував його в такому положенні з вимогою віддати ключі та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а тим часом інший невстановлений військовослужбовець збройних сил рф направив вогнепальну зброю  автомат у бік голови потерпілого, з метою його залякування. Вказані дії ОСОБА_5 сприйняв як погрозу вбивством, із метою заволодіння його транспортним засобом та перебував у стані сильного душевного хвилювання і моральних страждань. В подальшому ОСОБА_7 , спільно з невстановленими військовослужбовцями збройних сил рф, будучи обізнаними із законами та звичаями війни, передбаченими та закріпленими в положеннях міжнародного законодавства, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння чужим майном, з метою особистої наживи, з погрозою вбивства в період з 11 по 12 березня 2022 року, близько 19 години, більш точні дата та час органом досудового розслідування не встановлені, наказав потерпілому вивезти автомобіль з двору території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 . Після чого ОСОБА_7 , спільно з невстановленими військовослужбовцями збройних сил рф, незаконно заволоділи транспортним засобом, який є власністю потерпілого ОСОБА_5 , а саме автомобілем марки «Volkswagen Tiguan», д/н НОМЕР_3 , 2018 року випуску, білого кольору, номер кузову НОМЕР_4 , вартістю 908370,00 грн. При цьому ОСОБА_7 та військовослужбовці зс рф усвідомлювали, що даний автомобіль не може бути використаний у військових цілях, а заволодіння ним відбулося виключно з корисливою метою. 
		Отже ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем СОБР «Терек» Управління федеральної служби військ національної гвардії рф по Чеченській республіці, за попередньою змовою з невстановленими на даний час військовослужбовцями збройних сил рф, в період з 10 по 12 березня 2022 року близько 19 години, більш точну дату та час органом досудового розслідування не встановлено, перебуваючи на території домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , здійснив незаконне заволодіння транспортним засобом з погрозою застосування насильства (вбивства), а саме автомобіля марки «Volkswagen Tiguan» д/н НОМЕР_3 , 2018 року випуску, білого кольору, номер кузову НОМЕР_4 , вартістю 908370 грн., що є власністю ОСОБА_5 , чим порушив вимоги ст. ст. 3, 27, 31, 32, 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, що підписана у м. Женева 12.08.1949 року, ст. ст. 11, 43, 44, 51, 52, 75 додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року (Протокол за №1), ст. ст. 28, 47 Конвенції «Про закони і звичаї війни на суходолі» від 18.10.1907 року.
		Вказані дії ОСОБА_7 , кваліфіковані за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України, як порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчинені за попередньою змовою групою осіб. 
		Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), останній показань суду не надавав, клопотань на адресу суду не направляв.
		Відповідно до ухвали суду від 27.11.2024 року, вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України.
		Так, відповідно ст. 129 Конституції України, ст. 7 КПК України, основними засадами судочинства в Україні є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності.
		Зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у ч. 1 ст. 7 КПК України, з урахуванням особливостей, встановлених законом, передбачено ч. 2 ст. 7 КПК України. Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо, випливає зі змісту п. п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 7 КПК України.
		При цьому суть принципу законності, відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
		Так, згідно ч. 1 ст. 10 КПК України, суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.
		Судом встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
		Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою.
		Повістки про виклик обвинуваченого, а також інформацію про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
		Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_7 до слідчого (прокурора) та суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що ОСОБА_7 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі і на захист та доступ до правосуддя. 
		Таким чином вимоги процесуальногозаконубули дотримані як на стадії досудового розслідування так і судом, повістки про виклик обвинуваченого були завчасно опубліковані та така інформація була доступною.
		За наведених обставин суд вважає, що в межах даного кримінального провадження обвинуваченому було в достатній мірі забезпечено гарантії: бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; брати особисту участь під час судового розгляду у допиті потерпілих та свідків обвинувачення, дослідженні інших доказів.
		Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантуєтьсяст. 6 Європейської Конвенції з прав людинита ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. 
		Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985 року, справа «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 року), за якими суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		З урахуванням наведеного суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_7 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення останнього від правосуддя необхідно оцінювати як реалізацію ним його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		У відповідності до вимог ч. 3 ст. 323 КПК України спеціальне судове провадження, тобто судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу, зокрема передбачених ст. 438 КК України, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), який переховується від суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписівст. 2 КПК України,з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Захисник ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим та з`ясувати в нього позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Водночас, захисник належним чином приймав участь у реалізації права на захист обвинуваченого під час судового розгляду та висловлював свою позицію з приводу доведеності вини останнього у даному кримінальному провадженню.
		Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав пред`явлене обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України ОСОБА_7 . Стороною обвинувачення вказано на те, що досліджені матеріали кримінального провадження, у тому числі показання допитаних у судовому засіданні потерпілих та свідків, письмові докази, беззаперечно вказують на те, що ОСОБА_7 вчинено воєнні злочини, а саме порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. 
		Суд визнавзагальновідомим ітаким,що непотребує доказуваннюв межахданого кримінальногопровадження,що тимчасоваокупація збоку російськоїфедерації частинитериторії України,яка розпочаласяще іззбройної агресії19.02.2014року таповномасштабного вторгненнязбройних силросійської федераціїна територіюУкраїни 24.02.2022року,а такожанексія збоку російськоїфедерації частинитериторії України(утому числіі частиниКиївської області,яка булаокупована зс рф в період з 24.02.2022 року по 31.03.2022 рік) є загально відомими фактами, які не потребують окремого судового доказування.
		Факт широкомасштабного збройного вторгнення на територію України 24.02.2022 року не приховувався владою рф, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 року «Про агресію проти України», п. п. 1, 3 Висновку 300(2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п. п. 17, 18 Наказу від 16.03.2022 року за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти рф).
		Згідно ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Відповідно до положень ст. 22 КПК України - кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. 
		В силу ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
		Дослідивши під час спеціального судового провадження в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що вина ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст.438 КК України, у межах висунутого обвинувачення, повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню та дослідженими судом наступними доказами:
		Так, допитаний судом потерпілий ОСОБА_5 показав суду, що в березні 2022 року, приблизно за декілька днів до описаних в обвинувальному акті подій, до нього додому, за адресою: АДРЕСА_3 , прийшли два військовослужбовці збройних сил рф та провели обшук, потім, десь години через дві, прийшли ще троє військовослужбовців збройних сил рф, серед яких був і обвинувачений, знову обшукали домоволодіння, нічого не вилучили та залишили будинок. Після цього, приблизно через два-три дні ввечері, потерпілий побачив, як до його домоволодіння за вказаною адресою, через паркан залізли п`ять військовослужбовців, серед яких був і обвинувачений, всі ті самі, що напередодні вже обшукували його будинок та двір. При цьому обвинувачений керував діями інших військовослужбовців, вони погрожували потерпілому та його дружині автоматом, останню вивели до літньої кухні, а від потерпілого, погрожуючи зброєю, вимагали віддати ключі від автомобіля та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. ОСОБА_5 розумів, що якщо він не виконає ці вимоги, то вони вб`ють його та його родину, а тому вимушений був віддати. Після чого, обвинувачений та інші військовослужбовці забрали його автомобіль  марки «Volkswagen Tiguan», д/н НОМЕР_3 та поїхали на ньому в невідомому напрямку. Вже після окупації, потерпілому пред`явили відео, на якому він впізнав свій автомобіль, який був в колоні військової автомобільної техніки рф, серед якої були і цивільні транспортні засоби, що їхали в бік кордону республіки Білорусь. Крім того, потерпілий підтвердив, що під час досудового розслідування, йому слідчим були пред`явлені фотознімки, на яких він впізнав обвинуваченого, як особу, що погрожуючи йому зброєю, угнала його автомобіль, при цьому він впізнав обвинуваченого серед інших за сукупністю рис обличчя, формою носа та бороди, за виразом обличчя. 
		Потерпілий ОСОБА_6 в суді показав, що в березні 2022 року він з родиною перебував в окупації за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_2 . За цей час, до нього додому неодноразово приходили військові збройних сил рф, серед яких був і обвинувачений, якого потерпілий запам`ятав дуже чітко. Вони оглядали будівлю, двір, цікавилися автомобілем «Mitsubishi L 200», д/н НОМЕР_1 . Так, на початку березня 2022 року пізно ввечері, обвинувачений з іншими двома військовослужбовцями збройних сил рф завітали до нього додому та, погрожуючи пістолетом, посилаючись на те, що вб`ють його та його родину, змусили потерпілого спуститися до підвального приміщення будинку, де зберігався акумулятор, забрати його та встановити на автомобіль. Після чого, забрали ключі та документи на транспортний засіб і поїхали в невідомому напрямку. Все це відбувалося перед ротацією. ОСОБА_6 теж вказав, що після звільнення його населеного пункту від окупації, йому під час досудового розслідування вказаного провадження, слідчим було пред`явлене відео, на якому він впізнав свій автомобіль, який рухався в колоні військової автомобільної техніки рф в бік кордону республіки Білорусь. Крім того, потерпілий показав суду, що під час досудового розслідування, впізнав на фото обвинуваченого серед інших фотографій, підтвердив, що саме він погрожуючи вбивством, в березні 2022 року, забрав його автомобіль. Потерпілий чітко запам`ятав обвинуваченого за сукупністю рис обличчя, наявністю бороди. 
		Суд визнає показання потерпілих достовірними, належними та допустимими, оскільки вони підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, отримані у порядку, встановленому КПК України, та повністю узгоджуються з дослідженим письмовим доказам.
		Свідок ОСОБА_8 в суді показав, що в березні 2022 року він бачив як у сусіда ОСОБА_6 , з двору домоволодіння останнього, за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовці збройних сил рф, виганяли мотоцикл та машину, при цьому приїхали до сусіда на його ж автомобілі «Mitsubishi L 200». Свідок серед цих військових бачив і обвинуваченого, якого запам`ятав, останній намагався завести мотоцикл, потім свідок впізнав обвинуваченого за фотознімками, які йому показував слідчий.
		ОСОБА_9 , допитана судом в якості свідка показала, що є дружиною потерпілого ОСОБА_5 . Так, в першій половині березня 2022 року, вона з чоловіком, донькою та сином перебували в себе вдома, за адресою: АДРЕСА_3 , як побачили, що до їх двору, через огорожу перелазили військові збройних сил рф, потім, погрожуючи чоловіку зброєю, почали вимагати віддати автомобіль, ключі та документи. Свідка залишили в літній кухні та вона чула, як чоловік не суперечив, вимушений був погодитися та віддав їм ключі і документи на автомобіль, після чого вони поїхали в невідомому напрямку. Свідок зауважила, що серед військових був і обвинувачений, що керував діями інших, свідок вказала на те, що він до цього вже приходив до них додому, оглядав будинок та двір, був без балаклави, свідок його запам`ятала за рисами обличчя, наявністю бороди. 
		ОСОБА_10 , будучи допитаною судом як свідок суду пояснила, що є дружиною потерпілого ОСОБА_6 . Так, приблизно 12.03.2022 року ввечері, вона з чоловіком та сином перебували в себе вдома за адресою: АДРЕСА_2 , почули якийсь грохот та до домоволодіння увірвалися військові, серед яких був і обвинувачений, почали погрожувати тим, що вб`ють всіх, були озброєні, обвинувачений вимагав віддати автомобіль «Mitsubishi L 200», інший військовий відштовхував свідка. Потім обвинувачений вивів чоловіка свідка, який віддав їм автомобіль, ключі та документи від нього. Після цього військові вигнали транспортний засіб та поїхали у невідомому напрямку, а чоловік повернувся. Через деякий час, вже в ночі, обвинувачений з іншим військовим повернулися, кричали, що вб`ють всіх, били чоловіка, посилалися на те, що чоловік щось спеціально зробив для того, щоб автомобіль заглух, взяли сина в заручники і сказали, що якщо чоловік не заведе автомобіль, вони вб`ють сина. ОСОБА_6 намагався їм повідомити, що нічого такого не робив, зазначав, що автомобіль дійсно іноді глохне, розказав, що потрібно робити в такому випадку для того, щоб знову його завести, після чого обвинувачений та інший військовий покинули їх будинок. Свідок зауважила, що впізнала обвинуваченого, оскільки бачила його раніше, він приходив до них додому, обшукував будинок та двір, цікавився автомобілями та мотоциклом. Наступного дня обвинувачений з іншими військовими знову повернувся до них додому, щоб забрати інший автомобіль та мотоцикл. Свідок зазначала, що вона дуже перелякалася за себе, чоловіка та сина, коли обвинувачений з іншим військовим, погрожували їм, залякували, тикали зброєю, взяли сина в заручники. 
		Свідок ОСОБА_11 в суді показав, що є сином потерпілого ОСОБА_6 . Так, приблизно 12.03.2022 року пізно ввечері, він з матір`ю та батьком були в себе вдома за адресою: АДРЕСА_2 , почули грюкіт, батько відчинив двері і, до будинку зайшли два військових, серед яких був і обвинувачений. Свідок його впізнав тому, що він раніше вже приходив до них додому, оглядав будинок та двір. Далі, один військовий залишився зі свідком та його матір`ю, а батько з іншим військовим пішли за акумулятором, батько встановив акумулятор на автомобіль, військові його завели та поїхали в невідомому напрямку, але через деякий час повернулися, кричали, погрожували, що вб`ють всіх, казали, що візьмуть свідка як заручника і, якщо батько не заведе автомобіль, вб`ють. Батько свідка повідомив, що таке іноді трапляється з машиною, розказав, що потрібно зробити, щоб її завести. Зранку обвинувачений з іншими військовими знову приходили вже за іншим автомобілем та мотоциклом. Свідок вказав, що впізнав обвинуваченого тому, що той приходив раніше, в нього борода, свідок запам`ятав його обличчя, голос, це саме він погрожував вбити свідка, якщо батько не допоможе завести автомобіль. 
		Так, аналізуючи зміст показів допитаних судом свідків, суд визнає їх належними, оскільки вони підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та обставини, які мають значення для цього кримінального провадження, а також не вбачає підстав для визнання їх недостовірними та недопустимими, враховуючи, що останні отримані у порядку встановленому КПК України. Крім того, свідки, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та завідомо неправдиві показання, підтвердили обставини, які підлягають встановленню, відповідно до вимог ст. 91 КПК України.
		Клопотань продопит свідківстороною захистудо судуне спрямовувалася.
		Крім показів потерпілих та свідків, винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст.438 КК України, також підтверджується наступними письмовими доказами, дослідженими судом під час судового розгляду, а саме:
		Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5  транспортний засіб «Volkswagen Tiguan», д/н НОМЕР_3 , 2018 року випуску, білого кольору, номер кузову НОМЕР_4 належить ОСОБА_5 . 
		Зі змісту протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.01.2024 року вбачається, що потерпілий ОСОБА_5 впізнав на фото за №1 особу, яка в період з 11-12.03.2022 року прибула до його домоволодіння і, погрожуючи вогнепальною зброєю, незаконно заволоділа, належним потерпілому транспортним засобом - «Volkswagen Tiguan», д/н НОМЕР_3 . При цьому потерпілий впізнав зазначену особу за сукупністю рис обличчя, формою носа та бороди, за виразом обличчя. Згідно фототаблиці до зазначеного протоколу та додатку, у протоколі пред`явлення потерпілому для впізнання за фотознімками, під №1 розміщений фотознімок громадянина рф - ОСОБА_7 . 
		Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.01.2024 року  свідок ОСОБА_9 впізнала на фото за №1 особу, яка в період з 11-12.03.2022 року прибула до її домоволодіння, де вона проживає разом з чоловіком та дітьми і, погрожуючи вогнепальною зброєю, незаконно заволоділа, належним її чоловікові транспортним засобом - «Volkswagen Tiguan», д/н НОМЕР_3 . При цьому свідок впізнала зазначену особу за сукупністю рис обличчя, поглядом, формою носа, губ та бороди. Згідно фототаблиці до зазначеного протоколу та додатку, у протоколі пред`явлення свідку для впізнання за фотознімками, під №1 розміщений фотознімок громадянина рф - ОСОБА_7 . 
		Згідно повідомлення начальника Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Київській області від 28.06.2022 року, з 27.06.2022 року транспортний засіб «Volkswagen Tiguan», д/н НОМЕР_3 , поставлено на облік до ІП «Гарпун» ІКС «ІПНП України».
		Зі змісту висновку експерта від 12.12.2023 року за №18753/23-54 слідує, що середня ринкова вартість транспортного засобу марки «Volkswagen Tiguan», д/н НОМЕР_3 , білого кольору, номер кузову НОМЕР_4 , станом на 16.03.2022 року складає 908370 грн. 
		Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6  транспортний засіб «Mitsubishi L 200», д/н НОМЕР_1 , 2021 року випуску, сірого кольору, номер кузову НОМЕР_2 належить ОСОБА_6 . 
		Зі змісту протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.01.2024 року вбачається, що потерпілий ОСОБА_6 впізнав на фото за №1 особу, яка в період з 10-12.03.2022 року, погрожуючи вогнепальною зброєю, незаконно заволоділа, належним потерпілому транспортним засобом - «Mitsubishi L 200», д/н НОМЕР_1 . При цьому потерпілий впізнав зазначену особу за сукупністю рис обличчя, формою носа та бороди, за поглядом та формою губ. Згідно фототаблиці до зазначеного протоколу та додатку, у протоколі пред`явлення потерпілому для впізнання за фотознімками, під №1 розміщений фотознімок громадянина рф - ОСОБА_7 . 
		Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16.01.2024 року  свідок ОСОБА_10 впізнала на фото за №1 особу, яка в період з 10-12.03.2022 року прибула до її домоволодіння, де вона проживає разом з чоловіком і, погрожуючи вогнепальною зброєю, незаконно заволоділа, належним її чоловікові транспортним засобом - «Mitsubishi L 200», д/н НОМЕР_1 . При цьому свідок впізнала зазначену особу за сукупністю рис обличчя, а саме  формою носа, губ, за поглядом, виразом обличчя, наявністю бороди. Згідно фототаблиці до зазначеного протоколу та додатку, у протоколі пред`явлення свідку для впізнання за фотознімками, під №1 розміщений фотознімок громадянина рф - ОСОБА_7 . 
		Згідно протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16.01.2024 року  свідок ОСОБА_11 впізнав на фото за №1 особу, яка в період з 10-12.03.2022 року прибула до будинку за АДРЕСА_2 та, погрожуючи вогнепальною зброєю, застосовуючи фізичний примус до батька свідка, незаконно заволоділа, належним потерпілому транспортним засобом - «Mitsubishi L 200», д/н НОМЕР_1 . При цьому свідок впізнав зазначену особу за сукупністю рис обличчя, а саме  формою носа, відстанню між носом та губою, формою бороди. Згідно фототаблиці до зазначеного протоколу та додатку, у протоколі пред`явлення свідку для впізнання за фотознімками, під №1 розміщений фотознімок громадянина рф - ОСОБА_7 . 
		З повідомлення начальника Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Київській області від 05.04.2024 року вбачається, що з 25.03.2024 року транспортний засіб «Mitsubishi L 200», д/н НОМЕР_1 , поставлено на облік до ІП «Гарпун» ІКС «ІПНП України».
		Відповідно до висновку експерта від 19.01.2024 року за №651/24-54  середня ринкова вартість транспортного засобу марки«Mitsubishi L 200», д/н НОМЕР_1 , 2021 року випуску, сірого кольору, номер кузову НОМЕР_2 , станом на 01.03.2022 року складає 1019002, 20 грн. 
		Згідно протоколу огляду та додатку до нього  фототаблиці та відеозапису від 15.01.2024 року  оглянуто електронний пристрій  портативний відеореєстратор, виробництва компанії «70 МАІ», модель Midrive D08 , серійний номер D10А19E1103, який добровільно надано для огляду свідком ОСОБА_8 . 
		З протоколу огляду та додатку до нього  фототаблиці та відеозапису від 09.01.2024 року вбачається, що під час огляду електронного носія інформації  карти пам`яті формату micro-sd «Apacer R85», серійний №2325В978442, яку свідком ОСОБА_8 долучено до протоколу його допиту, при відкритті файлу, починається відтворення відеозапису, що триває 8 секунд, у верхньому правому куті вікна медіаплеєра відображається дата та час, вказана як 12.03.2022 року, в ході відтворення відеозапису час змінюється, а дата  ні, час початку 09 год. 13 хв. 05 сек., час закінчення відеозапису 09 год. 13 хв. 13 сек. Відеозапис починається з кадру, на якому видно двох чоловіків кавказької зовнішності у зеленій військовій формі, один з яких худорлявої статури, з рудою бородою, в шапці та перчатках, на рукавах куртки наявні смуги зі сріблястої плівки, на поясі закріплено портативну радіостанцію, чоловік стоїть та не виконує ніяких дій. Інший чоловік нижчого зросту, з густою чорною бородою в шапці, на рукавах куртки також наявні смуги зі сріблястої плівки, на лівому плечі закріплено портативну радіостанцію, вказаний чоловік намагається відкрити кришку капоту автомобіля. За спинами чоловіків наявна будівля вкрита шифером. 
		Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.01.2024 року  свідок ОСОБА_8 впізнав на фото за №1 особу, яка в період з 10-12.03.2022 року прибула до його домоволодіння та, погрожуючи вогнепальною зброєю, застосовуючи фізичний примус, незаконно заволоділа, належним свідку транспортним засобом - «Lexsus RX 350», д/н НОМЕР_7 . При цьому свідок впізнав зазначену особу за сукупністю характерних рис обличчя, а саме  формою носа та брів, формою бороди, за виразом обличчя. Згідно фототаблиці до зазначеного протоколу та додатку, у протоколі пред`явлення свідку для впізнання за фотознімками, під №1 розміщений фотознімок громадянина рф - ОСОБА_7 . 
		Зі змісту відповіді заступника начальника центру з питань впровадження цифрових інновацій Головного сервісного центру МВС від 06.03.2022 року за вх. №2631  з березня 2022 року по теперішній час перереєстрація транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», д/н НОМЕР_3 та транспортного засобу «Mitsubishi L 200», д/н НОМЕР_1 - не проводилася.
		Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи, веб-сайти, текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. При цьому можливість застосування електронних доказів випливає зі змісту ст. 84 КПК України. Крім того, відповідно до ст. 99 КПК України на електронний документ поширюється правовий режим документа. Записаний на оптичний диск носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документу. Відеозаписи, розповсюджені і мережі Інтернет без обмежень у доступі та огляді їх будь-якими особами, тобто поширені для перегляду невизначеною та необмеженою кількістю осіб, не є ознакою їх недопустимості. Діючий КПК України не передбачає наявності процесуальних перепон для використання у кримінальному провадженні доказів, отриманих з відкритих джерел.
		Протокол БЕРКЛІ, п. 14  інформація у відкритому доступі включає загальнодоступну інформацію, яку будь-який представник громадськості може побачити, придбати або щодо якої зробити запит, не потребуючи особливого правового статусу або несанкціонованого доступу. Цифрова або онлайн-інформація у відкритому доступі  це інформація в Інтернеті, до якої можна отримати доступ на загальнодоступних веб-сайтах, в Інтернет-базах даних або на платформах соціальних мереж.
		До оцінювання цифрових доказів застосовуються ті ж самі принципи, що й до оцінювання інших доказів.
		Так, згідно протоколу огляду (БЕРКЛІ) від 20.12.2023 року, в ході огляду здійснено вхід до мережі Інтернет, здійснено перехід за відповідною веб-адресою, виявлено сторінку соціальної мережі «Facebook», на якій розміщено відеозапис з назвою «Колонна военной техники под. Гомелем». Вказане відео поширив користувач, зареєстрований під іменем « ОСОБА_12 » ІНФОРМАЦІЯ_2 , також користувачем зазначено опис відеозапису  «сегодня недалеко от Гомеля заметили большую колонну военной техники со знаками V… ». Після завантаження відеозапису виявлено, що на ньому зафіксовано колону автомобільної військової техніки без розпізнавальних знаків, яку замикає цивільний автомобіль сірого кольору марки «Lada Granta» з державними номерними знаками рф із невстановленим номером, на даху автомобіля встановлені проблискові маячки поліцейського типу із увімкненим синім світлом. Надалі на відеозаписі зафіксовано військову автомобільну техніку, на деяких зразках техніки містяться маркування «V», поряд з технікою зафіксовано осіб у військовій формі російського зразка без розпізнавальних знаків. Серед колони військової техніки, на 14 секунді відеозапису зафіксовано чотири цивільних автомобілі позашляховики невстановлених марок, які мають наступні кольори в порядку черги, рахуючи з заду колони: чорний, білий, чорний, чорний. Цивільний автомобіль що попереду інших є позашляховиком типу пікап. Далі, на 21 секунді відеозапису зафіксовано ще три цивільних автомобіля, один з яких є мало вантажним автомобілем білого кольору невстановленої марки з відсутнім державним номерним знаком, наступні два автомобілі є позашляховиками невстановлених марок, перший в колоні, рахуючи з хвоста колони є автомобіль білого кольору типу пікап, на задньому вітровому склі якого зображено символ «V» білого кольору з відсутнім державним номерним знаком, другим є автомобіль чорного кольору теж з відсутнім державним номерним знаком. На 32 секунді відеозапису виявлено ще два цивільних автомобіля в колоні, один з яких є автомобілем білого кольору марки «Mercedes Benz Sprinter», на якому на задніх дверцятах зображено символ «V» чорного кольору, на автомобілі відсутній державний номерний знак. Іншим є позашляховик чорного кольору невстановленої марки, очолюють колону три цивільні автомобілі. Третім з голови колони є позашляховик чорного кольору невстановленої марки, на лівих передніх дверцятах автомобіля зображений символ «V» білого кольору, на автомобілі відсутній державний номерний знак. Другим з голови колони є автомобіль невстановленої марки чорного кольору із державним номерним знаком рф із невстановленим номером, на даху якого встановлені проблискові маячки поліцейського типу із увімкненим синім світлом. Першим з голови колони є автомобіль невстановленої марки сірого кольору із державним номерним знаком рф із невстановленим номером, на даху якого встановлені проблискові маячки поліцейського типу із увімкненим синім світлом. Всього колона налічує 44 одиниці військової автомобільної техніки та 14 одиниць цивільних автомобілів (з них 3 з поліцейськими проблисковими маячками).
		Згідно матеріалів виконаного доручення по матеріалам кримінального провадження від 02.04.2022 року за ч. 1 ст. 438 КК України за №42022112330000129, рапорту старшого оперуповноваженого ВКП ГУНП в АР Крим та м. Севастополі від 11.01.2024 року ОСОБА_13  під час проведення заходів щодо встановлення підрозділів зс рф, які в період з 25.02.2022 року по 31.03.2022 рік перебували в с. Катюжанка Вишгородського району Київської області, зокрема так званих «кадировців» їх командний та особовий склад та інші ідентифікуючи дані, встановлено, що під час тимчасової окупації Київської області так звані «кадировці» в с. Катюжанка Вишгородського району, намагалися заволодіти автомобілем «Lexsus», що належить ОСОБА_8 (скріншот з відеореєстратора вказаного автомобіля, що надав ОСОБА_8 ). встановлені особи, які зображені на скріншоті з відеозапису відеореєстратора зазначеного автомобіля, серед яких і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження республіка Чечня, м. Грозний, національність  чеченець, адреса: рф, республіка Чечня, м. Грозний, с. Гикало, вул. Октябрська, 3/31. Станом на 2020 рік був військовослужбовцем СОБР «Терек» республіка Чечня. До зазначеного вище рапорту додано протоколи огляду «БЕРКЛІ» відносно сторінок у соціальних мережах в тому числі і ОСОБА_7 . 
		Відповідно до протоколу огляду Інтернет-видань від 11.01.2024 року  ст. оперуповноваженим ВКП ГУП в АР Крим та м. Севастополі капітаном поліції ОСОБА_14 , за участю спеціаліста ОСОБА_15 , що має базову вищу освіту за напрямком підготовки «Радіотехнічні пристрої, системи і комплекси», оглянуті об`єкти, а саме розміщена в мережі Інтернет соціальна мережа під назвою «instagram» за відповідним посиланням. Проведеним оглядом встановлені відомості, що мають значення для вказаного кримінального провадження, знімки екрана сторінки до файлів «Screenshot фото- 2,3,4,5,6,7». 
		Зі змісту довідки ст. оперуповноваженого в ОВС СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області від 23.01.2024 року ОСОБА_16 вбачається, що згідно відомостей, наявних станом на 23.01.2024 року у відкритому джерелі інформації в мережі Інтернет, на офіційному сайті Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за відповідним посиланням, розміщено Наказ за №84 від 03.09.2023 року «Про затвердження Змін до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф», до якого додається Перелік. Так, згідно Переліку, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року за №309 (зі змінами)  Димерська об`єднана громада Вишгородського району Київської області, до складу якої входить с. Катюжанка, була окупована зс рф в період з 24.02.2022 року по 31.03.2022 рік.
		Судом також досліджено, долучені прокурором у судовому засіданні процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, їх відповідність вимогам кримінального процесуального законодавства.
		Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
		Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Так, з аконним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94цього Кодексу.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, випливає зі змісту ст. 94 КПК України.
		Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, в рішенні «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року - Європейський суд з прав людини вказує, що при оцінці доказів, суд як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може впливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків. 
		У Постанові ККС ВС від 21.02.2018 року у справі за №701/613/16-к було зроблено висновок, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
		Суд приходить до висновку, що надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази, взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію кримінальних правопорушень, винуватість обвинуваченого та інші обставини, зазначені уст. 91 КПК України, вони зібрані у порядку, встановленомуст. 93 КПК України, жодних обставин, передбаченихст. 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КК України (воєнні злочини) - жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій - караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років. 
		Ця стаття розділу ХХ КК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення законів та звичаїв війни, є єдиним положенням діючого КК України з бланкетною нормою щодо злочинів, пов`язаних з порушенням норм міжнародного гуманітарного права (МГП).
		Воєнні злочини це певна категорія діянь, заборонених МГП (діяння, що лежать в основі злочину), які відбуваються в контексті збройного конфлікту, який є міжнародним або не міжнародним за своїм характером (контекстуальний елемент). Наявність збройного конфлікту та зв`язок між конфліктом і діянням, що лежить в основі злочину, є спеціальними складовими для кожного воєнного злочину: цей аспект відрізняє воєнні злочини від відповідних звичайних (загальнокримінальних) правопорушень. Контекстуальними елементами воєнних злочинів у міжнародному збройному конфлікті є такі: діяння вчинене в контексті міжнародного збройного конфлікту та пов`язане з ним і злочинець усвідомлює фактичні обставини, що свідчать про існування такого збройного конфлікту. Потрібен тісний зв`язок із бойовими діями, щоб конфлікт відігравав суттєву роль у здатності злочинця вчинити злочин, у рішенні його вчинити або меті його вчинення.
		Одним із компонентів структури ст. 438 КК України, що охоплює широкий спектр діянь, які підпадають під загальні категорії є порушення законів та звичаїв війни, заборонених міжнародним правом. 
		Так, прокурором ОСОБА_7 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 438 КК України, а саме вчинення ним порушення законів та звичаїв війні, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, за попередньою змовою групою осіб.
		Як вже зазначалося вказана норма є бланкетною нормою. «Міжнародно-правова» бланкетність у кожному конкретному випадку потребує звернення до правил та звичаїв ведення війни, які повинні містити посилання на норми, статті і правила конвенцій, додаткових протоколів до конвенцій або норми звичаєвих правил, що наповнюють зміст об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 438 КК України.
		Так, ОСОБА_7 інкримінується порушення порядку додержання законів та звичаїв війни, визначених ст. ст. 28, 46 Конвенції «Про закони і звичаї війни на суходолі» від 18.10.1907 року, ст. ст. 3, 31, 32, 33, 147 Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» від 12.08.1949 року та ст. ст. 11, 51, 52, 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол за №1), а саме - здійснення жорстокого поводження та грабування місцевого населення: залякування, погрожуючи зброєю, відбирання у цивільних осіб приватного майна, при цьому усвідомлюючи те, що відібране майно не може бути використано у військових цілях, а було відібране лише з метою особистого збагачення.
		Згідно ст. 8 Закону України від 29.06.2004 року за №1906-IV «Проміжнародні договори України»- згода України на обов`язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору. Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід`ємною частиною якого є текст міжнародного договору.
		Відповідно до ст. 6 Закону України за №1543-XII від 12.09.1991 року «Про правонаступництво України» - Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.
		Так, згідно вимог ст. ст. 28, 46 Конвенції «Про закони і звичаї війни на суходолі» та додатку до неї: Порядок про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 року (дата набрання чинності для України 24.08.1991 року) - мародерство у місті чи місцевості, навіть у випадку, якщо його взяли штурмом, забороняється. Приватна власність повинна поважатися.
		Відповідно до ст. ст. 3, 31, 32, 33, 147 Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» від 12.08.1949 року (дата набрання чинності для України 03.01.1955 року) - з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації. Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння, стосовно зазначених вище осіб, в тому числі і насилля над життям й особистістю, жорстоке поводження, захоплення заручників, образливе та принизливе поводження. Жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом.
		Високі Договірні Сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей. Пограбування забороняються.
		Серйозні порушення, про які йдеться в попередній статті, становлять зокрема і такі порушення, що охоплюють дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
		Вимогами ст. ст. 11, 51, 52, 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 року (набуття чинності для України 25.07.1990 року), що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол за №1) зокрема передбачено, що фізичному і психічному стану здоров`я і недоторканності осіб, що перебувають під владою супротивної сторони не повинно завдаватися шкоди шляхом якоїсь невиправданої дії або бездіяльності. Будь-яка дія чи навмисна бездіяльність, що серйозно загрожують фізичному чи психічному стану або недоторканності будь-якої особи, яка перебуває під владою супротивної сторони, до котрої вона не належить, та які або порушують будь-яку із заборон, що містяться в п. 1 і 2, або не виконують вимог п. 3, є серйозним порушенням цього Протоколу.
		Цивільне населення й окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями. З метою здійснення цього захисту, на доповнення до інших застосовуваних норм міжнародного права, за всіх обставин слід додержувати таких норм: цивільне населенняяк таке,а такожокремі цивільніособи неповинні бутиоб`єктомнападів.Заборонено актинасильства чизагрози насильства,що маютьголовною метоютероризувати цивільненаселення. Цивільні особи користуються захистом, передбаченим цим розділом, за винятком окремих випадків і на такий період, поки вони беруть безпосередню участь у воєнних діях.
		Будь-яке порушення цих заборон не звільняє сторони, що перебувають у воєнному конфлікті, від їх правових зобов`язань щодо цивільного населення й цивільних осіб, у тому числі і від зобов`язань вживати запобіжних заходів, передбачених у ст. 57. Цивільні об`єкти не повинні бути об`єктом нападу або репресалій. Цивільними об`єктами є всі ті об`єкти, які не є воєнними об`єктами, як вони визначені в п. 2.
		Тією мірою, якою їх торкається ситуація, зазначена у ст. 1 цього Протоколу, з особами, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, і не користуються сприятливим ставленням згідно з Конвенціями, або згідно з цим Протоколом, за всіх обставин поводяться гуманно, і вони, як мінімум, користуються захистом, передбаченим у цій статті, без будь-якої несприятливої різниці, заснованої на ознаках раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи віросповідання, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншого статусу, або на яких-небудь інших подібних критеріях. 
		Кожна сторона має з повагою ставитися до особи, честі, переконань та релігійних 
		обрядів усіх таких осіб.
		Заборонені й будуть залишатися забороненимив будь-якийчас ів будь-якомумісці такідії,незалежно відтого,чиняться вонипредставниками цивільнихчи воєннихорганів: a) насильство над життям, здоров`ям, фізичним та психічним станом осіб, зокрема: 1) вбивство; 2) катування всіх видів - фізичні чи психічні; 3) тілесні покарання; 4) каліцтво; b) знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі; c) взяття заручників; d) колективне покарання; e) погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій. Жодне з положень цієї статті не може бути використане як таке, що обмежує будь-яке інше сприятливіше положення, що надає особам, про які йдеться в п. 1, більший захист, згідно з будь-якими застосовуваними нормами міжнародного права. 
		Не кожне порушення норм міжнародного гуманітарного права (МГП) свідчитиме про вчинення воєнного злочину, оскільки таке порушення має становити його «серйозність». Ознака вчинення дій, що вважаються серйозними порушеннями норм МГП становить: грубе порушення норм договірного права (конвенцій й протоколів до них, а також грубі порушення звичаєвих норм МГП); такі дії мають посягати на найважливіші принципи МГП, тобто порушувати норму, яка передбачає захист найважливіших цінностей, при цьому його наслідки повинні бути трагічними для жертви; такі дії можуть вважатися воєнними злочинами незалежно від настання наслідків. МГП спеціально призначене для регулювання збройних конфліктів. Як таке, воно містить детальні положення, що регулюють засоби та методи ведення бойових дій, а також захист осіб та об`єктів, які потрапили під владу сторони, що воює. 
		Відповідно до п. 70 рішення Апеляційної палати Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії у справі «The Prosecutor v. Dusko Tadic» від 02.10.1995 року - збройний конфлікт існує тоді, коли має місце застосування збройної сили між Державами або тривале збройне насильство між урядовими силами та організованими збройними групами, або між такими групами в межах Держави. Міжнародне гуманітарне право (МГП) застосовується з моменту початку таких збройних конфліктів і виходить за межі припинення військових дій, поки не буде укладено мир, або, у випадку внутрішніх конфліктів, допоки не буде досягнуто мирного врегулювання конфлікту. До цього моменту міжнародне гуманітарне право продовжує застосовуватися на всій території ворогуючих Держав або, у випадку внутрішніх конфліктів, на всій території, яка перебуває під контролем однієї сторони, незалежно від того, чи відбуваються там фактичні бойові дії чи ні.
		Міжнародний характер збройного конфлікту обумовлюється тим, що він відбувається між Високими Договірними Сторонами Женевських конвенцій 1949 року, якими можуть бути лише держави. Спільна ст. 2 для Женевських конвенцій 1949 року передбачає, що Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Вважається, що міжнародний збройний конфлікт виникає з того моменту, коли держава використовує збройні сили проти іншої держави, незалежно від причин чи інтенсивності протистояння і, незалежно від того, чи офіційно оголошено чи визнано політичний стан війни. Існування міжнародного збройного конфлікту визначається, передусім тим, що насправді відбувається.
		Положеннями Конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» від 12.08.1949 закріплений статус осіб, які перебувають під захистом, та яким має бути поводження з ними, зокрема містяться положення, спільні для територій сторін конфлікту та для окупованих територій.
		При цьому жодних доказів того, що потерпілі по справі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 брали активну участь в бойових діях, належали до складу Збройних Сил України, учасниками судового провадження суду не надано, а відтак суд вважає доведеним поза розумним сумнівом перебування потерпілих у статусі захищених осіб у складі цивільного населення. Таким чином, враховуючи наведене, суд вважає, що діяння, вчинені обвинуваченим, становлять серйозне порушення норм міжнародного гуманітарного права. Наданими прокурором та дослідженими у судовому засіданні доказами повністю доводиться факт вчинення ОСОБА_7 воєнних злочинів, а тому, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими судом під час судового розгляду та оціненими з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні ним інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, за попередньою змовою групою осіб, поза розумним сумнівом.
		Згідност. 65 КК Україниособі,яка вчинилакримінальне правопорушення,має бутипризначене покарання,необхідне йдостатнє дляїї виправленнята попередженнянових кримінальнихправопорушень. При цьому враховуються ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень ст. 66,ст. 67 КК України.
		Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
		У відповідності дост. 50 КК України, покарання має на метіне тількикару,а йвиправлення засуджених,а такожзапобігання вчиненнюнових кримінальнихправопорушень якзасудженими,так ііншими особами. 
		Пленум Верховного Суду України за №7 від 24.10.2003 року роз`яснює, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимогст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
		Так, відповідно до ст. 66 КК України обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого  судом не встановлено, відповідно до ст. 67 КК України обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого є вчинення кримінальних правопорушень групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28 КК України).
		При цьому суд бере до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, при сукупностікримінальних правопорушеньсуд,призначивши покарання(основнеі додаткове)за кожнекримінальне правопорушенняокремо,визначає остаточнепокарання шляхомпоглинення меншсуворого покараннябільш суворимабо шляхомповного чичасткового складанняпризначених покарань.Але в той же час згідно вимог п. 20 Постанови ПВСУ за №7 від 24.10.2003 року з відповідними змінами «Про практику призначення судами кримінального покарання»  передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За цими ж правилами призначаються покарання і в разі вчинення особою діянь, частина яких кваліфікується як закінчений злочин, а решта  як готування до злочину чи замах на нього. За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті) КК України, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається. 
		При призначенні покарання обвинуваченому суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які згідно зі ст. 12 КК України є особливо тяжкими злочинами, те, що він вчинив вказані злочини умисно, враховує суд і суспільну небезпеку вчинених правопорушень, а саме те, що воєнні злочини характеризуються підвищеною суспільною небезпекою, через що у нормах міжнародного права вони закріплюються як «грубі» порушення, суд враховує також думку потерпілих, а також прокурора, які зазначали неможливим виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання, вважали достатнім і необхідним призначити йому покарання у виді позбавлення волі. 
		Таким чином, враховуючи все зазначене, відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, згідно якої особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, суд вважає, що обвинуваченому необхідно обрати покарання у виді позбавлення волі, оскільки інші види покарання не будуть мати впливу на його виправлення, і саме в такому випадку буде досягнута передбачена ч. 2 ст. 50 КК України мета покарання у вигляді виправлення особи та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим так і іншими особами. Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.
		Долю речових доказів по справі необхідно вирішити згідно вимог ст. 100 КПК України. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь держави, документально підтверджені витрати на залучення експерта. Таким чином, суд, керуючись ст. ст. 124, 368 КПК України, вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати за проведення у вказаному кримінальному провадженні експертиз: від 12.12.2023 року за №18753/23-54 в сумі 9087,36 грн. та від 19.01.2024 року за №651/24-54 в сумі 7527,80 грн., а всього  16615,16 грн.
		Щодо запобіжного заходу, суд враховує, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 01.04.2024 року ОСОБА_7 , в порядку ч. 6ст. 193, ч. 4 ст. 197 КПК України,обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, отже вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили слід залишити без змін.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 100, 124, 128, 129, 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд, 
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України та призначити йому покарання увиді 11 (одинадцяти) років позбавлення волі.
		Строк відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 рахувати з дня його фактичного затримання, в порядку виконання вироку.
		Обраний ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили - залишити без змін.
		Відповідно до положень ст. 100 КПК України, речовий доказ, а саме: карта пам`яті «Apacer R85» серійний номер 2325В978442, типу micro sd, що знаходиться в матеріалах провадження, залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження.
		Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів в загальному розмірі  16615,16 грн.
		На вирок може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику та прокурору. Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		 
		 
		Головуюча суддя                          ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...