Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/21040/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 16.05.2025.
Дата набрання законної сили: 14.05.2025
Номер судового провадження: 61-2244ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                               
		 
		14 травня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 522/21040/21
		провадження № 61-2244 св 25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: акціонерне товариство «Сенс Банк», державний реєстратор Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області Іванов Ігор Володимирович, 
		треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє 
		в інтересах ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року у складі колегії суддів: 
		Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), державного реєстратора Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (далі - державний реєстратор) Іванова І. В., треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діяла 
		в інтересах ОСОБА_4 , про скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності на нерухоме майно, поновлення права власності 
		на нерухоме майно.
		В обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі свідоцтва 
		про право власності на домоволодіння від 11 серпня 2003 року вона набула 
		право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: 
		АДРЕСА_1 . 
		26 квітня 2006 року на забезпечення виконання своїх кредитних зобов`язань вона уклала з акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ СР «Укрсоцбанк») іпотечний договір, за яким передала в іпотеку банку вищевказане домоволодіння. 
		22 квітня 2021 року державним реєстратором Івановим І. В. було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57798016, згідно з яким право власності на будинок було зареєстровано 
		за акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»).
		Уважала зазначене рішення державного реєстратора незаконним, так як іпотечний договір був укладений у квітні 2006 року, тобто до набрання чинності нової редакції статті 37 Закону України «Про іпотеку», якою врегульовано питання передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. При цьому вона не укладала з банком договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а укладений між ними іпотечний договір передбачав звернення стягнення на будинок в добровільному порядку лише за згодою сторін цього договору та на підставі укладеного між ними відповідного договору. Можливості отримання (набуття) іпотекодержателем права власності на будинок без її письмової згоди сторони іпотечного договору 
		не погоджували. 
		Наведене у пункті 4.5.3 іпотечного договору право звернути стягнення на будинок 
		у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», не передбачає реалізацію цього права іпотекодержателем в односторонньому порядку без її згоди, відповідні положення не є «застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя» у розумінні редакції вказаної норми права, діючої на час укладення договору іпотеки. 
		Банк не міг та не надав державному реєстратору «договір про задоволення вимог іпотекодержателя», чи іпотечний договір із «застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя». Крім того, банк не надав державному реєстратору документи, які б містили інформацію про ціну, за якою предмет іпотеки переходить у його власність. Тому рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на вказаний будинок за банком слід скасувати, припинити право власності банка на спірне нерухоме майно й поновити її право власності на будинок.
		З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: 
		- скасувати рішення державного реєстратора Іванова І. В. від 22 квітня 2021 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57798016, про реєстрацію за банком права власності на житловий будинок (домоволодіння), загальною площею 400,3 кв. м, житловою площею 99,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2343816351101, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 ; 
		- припинити право власності банка на вищевказаний житловий будинок (домоволодіння);
		- визнати її право власності на зазначений житловий будинок (домоволодіння).
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2023 року 
		у складі судді Бондар В. Я. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений між банком 
		та позивачкою іпотечний договір містить відповідне застереження, 
		яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем 
		за власним одноосібним письмовим рішенням. Відповідне застереження, 
		яке міститься в іпотечному договорі, прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
		При цьому іпотекодержателем, тобто банком, у повному обсязі виконані вимоги законодавства щодо попередження іпотекодавця про наміри перереєструвати право власності на іпотечне майно. Зокрема, банк надсилав відповідні повідомлення позивачці засобами поштового зв`язку, хоча останні повернулися 
		з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
		 
		Районний суд застосував відповідні норми ЦК України, Закону України 
		«Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», положення Порядку державної реєстрації речових прав 
		на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2023 року скасовано.
		Позов ОСОБА_1 задоволено.
		Скасовано рішення державного реєстратора Іванова І. В. від 22 квітня 2021 року 
		про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57798016, про реєстрацію права власності на житловий будинок (домоволодіння), загальною площею 400,3 кв. м, житловою площею 99,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2343816351101, 
		який розташований за адресою: 
		АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-Банк», після зміни назви - АТ «Сенс Банк».
		Припинено право власності АТ «Альфа-Банк», після зміни назви - АТ «Сенс Банк», 
		на житловий будинок (домоволодіння) загальною площею 400,3 кв. м, житловою площею 99,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2343816351101, який розташований за адресою: 
		АДРЕСА_1 .
		Поновлено право власності ОСОБА_1 на вищевказаний житловий будинок (домоволодіння). 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив помилкові висновки про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , так як банк 
		не дотримався визначеного законодавством та погодженого сторонами порядку звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.
		Банк не надав доказів одержання позивачкою повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12 лютого 2020 року та від 27 квітня 2020 року, 
		чи її ухилення від отримання надісланих поштових повідомлень. Надані банком державному реєстратору документи для здійснення державної реєстрації 
		не містили, зокрема, документу, що підтверджує наявність факту завершення 
		30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.
		Тому банк, як іпотекодержатель, не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. 
		Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми права, що й суд першої інстанції, врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду 
		та Верховного Суду.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
		 
		У лютому 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених 
		у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року відкрито касаційне провадження 
		у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
		У березні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки по суті спору, так як у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
		ОСОБА_1 не довела заявлені нею позовні вимоги, тому районний суд вірно відмовив у задоволенні її позову. Апеляційний суд не врахував указаного і не надав правову оцінку поданим банком доказам на підтвердження законності набуття права власності на спірне майно.
		 
		У договорі іпотеки містилося відповідне іпотечне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Іпотекодержателем у повному обсязі виконані вимоги законодавства щодо попередження іпотекодавця про наміри перереєструвати право власності на іпотечне майно, банк надсилав відповідні повідомлення позивачці засобами поштового зв`язку. ОСОБА_1 не спростувала факт надсилання цих повідомлень.
		При цьому банк надав державному реєстратору необхідний пакет документів 
		для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки. 
		Зазначає, що державний реєстратор не є належним відповідачем у даній справі. Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.
		Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду 
		та Верховного Суду, яку безпідставно не враховано апеляційним судом.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У березні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу 
		від представника ОСОБА_1 - адвоката Аврамова В. П., в якому зазначається, 
		що доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми права й встановив усі фактичні обставини у справі. 
		Крім того, позивачка понесла й очікує понести судові витрати за розгляд справи 
		у суді касаційної інстанції, попередній (орієнтовний) розмір яких складає 
		10 000,00 грн. Докази їх понесення будуть надані додатково.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Згідно зі свідоцтвом про право власності на домоволодіння, яке видано 11 серпня 2003 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 18 червня 2003 року № 325,
		ОСОБА_1 на праві приватної власності належить домоволодіння, загальною площею 400,3 кв. м, житловою площею 99,6 кв. м, із господарськими будівлями 
		та спорудами, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 15, т. 1).
		Відповідно до укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В. 26 квітня 2006 року, зареєстрованого в реєстрі за № 967 (договір про внесення змін № 1 від 26 червня 2009 року), для забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту від 26 квітня 2006 року 
		№ 2006/13-2.06/406 по повернення кредиту в сумі 198 000,00 доларів США (період кредитування з 26 квітня 2006 року по 25 квітня 2016 року) передано в іпотеку:
		домоволодіння, загальною площею 400,3 кв. м, житловою площею 99,6 кв. м, 
		із господарськими будівлями та спорудами, що розташоване за адресою: 
		АДРЕСА_1 , належне ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 11 серпня 2003 року; вартість за згодою сторін - 600 000,00 грн, 
		що в еквіваленті складає 118 811,88 доларів США;
		земельну ділянку, площею 0,0641 га, на якій розташоване вказане домоволодіння, цільового призначення - «для дачного будівництва», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належна ОСОБА_1 
		на підставі державного акту на право власності на землю, виданого Одеською міською радою 14 вересня 1999 року; вартість за згодою сторін - 1 133 000,00 грн, що в еквіваленті складає 224 356,44 доларів США (а. с. 16-21, т. 1).
		Указаним іпотечним договором сторони погодили, у тому числі, наступне: 
		у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 4.1);
		іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один 
		із наступних способів: на підставі рішення суду (пункт 4.5.1), на підставі виконавчого напису нотаріуса (пункт 4.5.2), шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань 
		в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 4.5.3), шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (пункт 4.5.4), шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (пункт 4.5.5).
		Відповідно до пункту 6.1 іпотечного договору усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку якщо вони здійснені 
		у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом,
		або вручені особисто за зазначеними адресами сторін; датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.
		Відповідно до повідомлення від 12 лютого 2020 року № 2/12, яке адресовано 
		ОСОБА_1 за адресою місцезнаходження іпотечного майна, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушення) банком заявлено вимогу про сплату 
		за кредитним договором від 26 квітня 2006 року № 2006/13-2.06/406 боргу станом на 12 лютого 2020 року у сумі 366 022,71 доларів США та повідомлено про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». 
		Повідомлення надіслано ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 15 лютого 
		2020 року.
		Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення адресату вищевказане повідомлення не вручено та повернуто відправнику 
		з відміткою «за закінченням строку зберігання» (а. с. 76-80, т. 1).
		Відповідно до повідомлення від 27 квітня 2020 року № 311, яке адресовано 
		ОСОБА_1 за адресою місцезнаходження іпотечного майна, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушення) банком заявлено вимогу про сплату 
		боргу за кредитним договором від 26 квітня 2006 року № 2006/13-2.06/406 станом на 12 лютого 2020 року в сумі 366 022,71 доларів США та повідомлено про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». 
		Повідомлення надіслано ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 07 травня 
		2020 року.
		Згідно з рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення зазначене повідомлення адресату не вручено та повернуто відправнику з відміткою «за закінченням строку зберігання» (а. с. 66-70, т. 1).
		Станом на 22 квітня 2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містилася інформація про реєстрацію права власності АТ «Альфа-Банк» 
		на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок (домоволодіння), загальною площею 400,3 кв. м, житловою площею 99,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2343816351101, розташований за адресою: 
		АДРЕСА_2 , зареєстрований 16 квітня 2021 року на праві приватної власності (розмір частки 1/1). 
		Підстава для державної реєстрації: іпотечний договір, серія та номер: 967, виданий 26 квітня 2006 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В.; договір про зміни, серія та номер: 540, виданий 26 червня 2009 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В. 
		Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 
		(з відкриттям розділу), індексний номер: 57798016 від 22 квітня 2021 року, державний реєстратор Іванов І. В. (а. с. 22-23, т. 1).
		АТ «Альфа-Банк» звернув стягнення на предмет іпотеки на підставі пункту 4.5.3 іпотечного договору шляхом передачі іпотекодержателю права власності 
		на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань 
		в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». 
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права 
		без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 
		частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 
		цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним 
		і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим 
		є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних 
		або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні 
		та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася 
		до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно 
		до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода 
		на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує 
		при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Сенс Банк», державного реєстратора Іванова І. В., треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діяла 
		в інтересах ОСОБА_4 , про скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності на нерухоме майно, поновлення права власності 
		на нерухоме майно.
		 
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора.
		 
		Позивачем заявлено вимоги про скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності на нерухоме майно, поновлення права власності 
		на нерухоме майно до двох відповідачів, у тому числі до державного реєстратора Іванова І. В.
		Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 17 квітня 2018 року у справі 
		№ 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).
		Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі 
		є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
		Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.
		Правові висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними 
		та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи) (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18, пункт 36), від 12 грудня 2018 року у справі 
		№ 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18, пункт 53), від 04 лютого 2020 року 
		у справі № 910/7781/19 (провадження № 12-150гс19, пункт 37), від 05 липня 
		2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22).
		Вказані правові висновки застосовано Верховним Судом у постановах: від 31 липня 2024 року у справі № 666/5661/13 (провадження № 61-21411св21), від 08 січня 
		2025 року у справі № 947/27060/19 (провадження № 61-16604св23) та інших.
		Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення 
		у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте 
		в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішенняможе полягати в доповненні або зміні його мотивувальної 
		та (або) резолютивної частини.
		Таким чином, відсутні підстави для задоволення позову до державного реєстратора.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року у цій частині слід скасувати й ухвали нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора, який не є належним відповідачем у справі. Зазначена судова практика Верховного Суду є сталою і незмінною.
		 
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк».
		 
		Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав 
		та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні 
		або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких 
		за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, 
		а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, 
		що встановлені договором.
		Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша 
		статті 546 ЦК України).
		Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
		Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
		У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу 
		за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, 
		яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
		Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, 
		що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає 
		з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
		Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання 
		у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
		Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором 
		між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час 
		до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
		При цьому згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України 
		«Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, 
		є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя 
		на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
		Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		У пунктах 1 та 2 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей 
		між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно 
		та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, 
		що містяться у поданих/отриманих документах, та перевіряє документи 
		на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
		Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (стаття 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи, що містяться 
		у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться 
		в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
		За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень 
		(частина друга статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав 
		на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		Правовими положеннями частини п`ятої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відмова у державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
		Аналіз статей 36 та 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, 
		що застереження в іпотечному договорі також вважається договором 
		про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Отже, законодавцем визначений як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання 
		у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.
		Суд апеляційної інстанції встановив фактичні обставини справи, надав оцінку наявним у справі доказам, у тому числі договору іпотеки, і зробив висновок про те, шо банк звернув стягнення на предмет іпотеки на підставі положень іпотечного договору шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки 
		в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». 
		Разом із цим, апеляційний суд уважав, що банк не дотримався визначеного законодавством та погодженого сторонами порядку звернення стягнення 
		на предмет іпотеки у позасудовому порядку, так як не надав доказів одержання позивачкою повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, 
		чи її ухилення від отримання надісланих поштових повідомлень, а також доказів надання державному реєстратору документу, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя. 
		Тому банк, як іпотекодержатель, не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. 
		Верховний Суд уважає такі висновки передчасними, вони не ґрунтуються 
		на доказах, наданих сторонами, належна правова оцінка їм не надана. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним 
		від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
		У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога 
		про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк 
		та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення 
		про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
		Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки 
		у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).
		Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, серед іншого, визначено відповідним Порядком.
		Згідно з пунктом 61 Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним 
		від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 
		30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він 
		є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна 
		(якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
		Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом 
		під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності 
		за іпотекодержателем.
		Тобто цим Порядком визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки 
		за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
		Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, провадження 
		№ 14-2цс19).
		Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку 
		з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року 
		№ 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» 
		від 12 травня 2006 року № 211.
		Отже, наведені норми спрямовані на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його 
		з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
		Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: 
		від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, провадження № 14-501цс18; 
		від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, провадження № 14-661цс18; 
		від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, провадження № 14-711цс19.
		При цьому Верховний Суд наголошує на тому, що відмова отримати поштову кореспонденцію є порушенням права інших осіб. 
		Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 04 серпня 
		2021 року у справі №921/383/20, від 13 вересня 2023 року у справі № 947/35480/20 (провадження № 61-5613св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 947/32389/21 (провадження № 61-7981св23).
		Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність (пункт 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц).
		На необхідності добросовісно реалізовувати свої прав і повноваження, що включає в себе неприпустимість зловживання правом, наголошено, зокрема, 
		у пунктах 50-51 постанови Верховного Суд від 31 березня 2021 року у справі 
		№ 923/875/19).
		Поведінку особи щодо свідомої відмови отримання поштових листів не можна визнати добросовісною та розумною (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 921/383/20).
		На вказаному наголошено і в постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року 
		у справі № 756/5536/19 (провадження № 61-9103св21).
		Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, виходив із того, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності містить зазначення як підстави для державної реєстрації права власності на спірне майно лише іпотечний договір та договір про внесення змін до іпотечного договору. Посилання на інші документи (повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, рекомендоване повідомлення 
		про вручення іпотекодавцю поштового відправлення тощо) у вказаному Реєстрі відсутні.
		Разом із цим, пунктом 6.1іпотечного договору від 26 квітня 2006 року передбачено, 
		що усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто 
		за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.
		У матеріалах справи наявні: 
		1) повідомлення від 12 лютого 2020 року № 2/12, яке адресовано ОСОБА_1 
		за адресою місцезнаходження іпотечного майна, про звернення стягнення 
		на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору 
		та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога 
		про усунення порушення), в якому банком заявлено вимогу про сплату за кредитним договором від 26 квітня 2006 року № 2006/13-2.06/406 боргу станом на 12 лютого 2020 року у сумі 366 022,71 доларів США та повідомлено про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». 
		Повідомлення надіслано ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 15 лютого 
		2020 року.
		 
		Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення адресату вищевказане повідомлення не вручено та повернуто відправнику 
		з відміткою «за закінченням строку зберігання».
		2) повідомлення від 27 квітня 2020 року № 311, яке адресовано 
		ОСОБА_1 за адресою місцезнаходження іпотечного майна, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушення), в якому банком заявлено вимогу про сплату 
		боргу за кредитним договором від 26 квітня 2006 року № 2006/13-2.06/406 станом на 12 лютого 2020 року в сумі 366 022,71 доларів США та повідомлено про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». 
		Повідомлення надіслано ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 07 травня 
		2020 року.
		Згідно з рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення зазначене повідомлення адресату не вручено та повернуто відправнику з відміткою «за закінченням строку зберігання».
		Апеляційний суд задовольнив позов ОСОБА_1 , так як банк не надав доказів одержання ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12 лютого 2020 року та від 27 квітня 2020 року, які повернулися з відміткою 
		«за закінченням строку зберігання». Крім того, банк не надав доказів не одержання ОСОБА_1 вказаних повідомлень з власної вини, чи доказів її ухилення 
		від отримання надісланих поштових повідомлень.
		Проте, банк фактично направив позивачці повідомлення про звернення стягнення 
		на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору 
		та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням.
		Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки вказаним повідомленням, не з`ясував, на яку саме адресу вони направлялися, чи збігається адреса місцезнаходження предмета іпотеки з адресою реєстрації/проживання позивачки.
		Відповідні повідомлення було повернуті на адресу банка з відміткою 
		«за закінченням терміну зберігання», що не заперечується сторонами.
		Верховний Суд наголошує на тому, що повідомлення іпотекодавця є здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, 
		але не одержав його з власної вини.
		Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав 
		і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, 
		що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Поведінку особи щодо свідомої відмови отримання поштових листів 
		не можна визнати добросовісною та розумною.
		Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 09 листопада 2023 року у справі № 712/9294/20, провадження № 61-9478св23.
		Як уже зазначалося, поведінку особи щодо свідомої відмови отримання поштових листів не можна визнати добросовісною та розумною.
		Апеляційний суд зробив формальні висновки, що банк, як іпотекодержатель, 
		не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, не надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам, доводам сторін, не встановив фактичні обставини справи.
		Суд апеляційної інстанції не з`ясував: чи вжив банк достатніх заходів для вручення іпотекодавцю повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, 
		чи здійснено вищевказані повідомлення належним чином, чи мала позивачка одержати повідомлення, але не одержала їх з власної вини, чи була її поведінка добросовісною, чи надавалися відповідні повідомлення державному реєстратору тощо. Суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку пункту 6.2 іпотечного договору.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі 
		№ 757/13243/17 звертала увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо 
		він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте 
		не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
		Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання 
		їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. 
		Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 
		ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог 
		ОСОБА_1 до банка підлягає скасуванню. Справу у цій частині слід направити 
		на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		При новому розгляді справи суду необхідно звернути увагу на вищевказане, звернути увагу на зазначені норми права та правові висновки Верховного Суду.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Оскільки справу по суті вирішення спору направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 411, 412, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково. 
		Постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року скасувати.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області Іванова Ігоря Володимировича про скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності на нерухоме майно, поновлення права власності на нерухоме майно відмовити.
		Справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє 
		в інтересах ОСОБА_4 , про скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності на нерухоме майно, поновлення права власності на нерухоме майно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                             Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                       І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько 
		Г. В. Коломієць 
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...