Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 712/9605/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 19.05.2025.
Дата набрання законної сили: 13.05.2025
Номер судового провадження: 51-5686км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021250310001960

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 712/9605/24
		провадження № 51 - 5686 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого           ОСОБА_1 ,
		суддів                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,  
		за участю: 
		секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		та в режимі відеоконференції:
		захисника засудженого ОСОБА_6          адвоката ОСОБА_7 ,  
		потерпілого                                                            ОСОБА_8 ,
		                        
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021250310001960 від 18 липня 2021 року, щодо 
		ОСОБА_6 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Шпола Черкаської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		за ст. 286 ч. 2 КК України, 
		за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_8 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_6 .
		Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2024 року     ОСОБА_6 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.
		Строк відбування покарання ОСОБА_6 указано рахувати з моменту фактичного затримання після набрання вироком законної сили.
		Частково задоволено цивільний позов ОСОБА_8 та стягнуто на його користь з ОСОБА_6 матеріальну шкоду в сумі 152 196,40 грн, моральну шкоду в сумі 250 000 грн та витрати на правову допомогу у сумі 26 000 грн, а всього                           428 196,40 грн.
		Провадження за цивільним позовом ОСОБА_8 до АТ «ПРОСТО - страхування» закрито у зв`язку з відмовою від позову.
		Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів. 
		Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
		17 липня 2021 року близько 18:00 години ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині вулиці Смілянська в місті Черкаси, зі сторони міста Сміла в напрямку вул. 30 років Перемоги, в порушення вимог пунктів 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, на нерегульованому перехресті з заїздом до прилеглої території АЗК «БРСМ - Нафта», що за адресою місто Черкаси, вулиця Смілянська, будинок № 164/3, перед поворотом ліворуч та зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надав переваги в русі транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку, після чого почав здійснювати манер повороту ліворуч та допустив зіткнення з мотоциклом «Kawasaki», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_9 , який рухався в зустрічному напрямку. У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди водій мотоцикла «Kawasaki», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_9 від отриманих травм помер.
		Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а апеляційні скарги його захисника - адвоката ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_8 - без задоволення.
		Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала та короткий зміст заперечень
		У касаційній скарзі потерпілий просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості скоєного злочину та особі засудженого внаслідок м`якості і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд порушив вимоги      ст. 368-390, 418, 419 КПК України, оскільки не зазначив в ухвалі підстави, з яких його апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Вважає, що апеляційний суд без належного обґрунтування погодився із рішенням місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, наближеного до мінімальної межі санкції          ст. 286 ч. 2 КК України, та врахування щирого каяття обставиною, що пом`якшує його покарання, його позитивної характеристики, добровільного відшкодування заподіяної шкоди, а також позитивної оцінки його поведінки після скоєння злочину. Крім того, вважає необґрунтованим рішення апеляційного суду в частині залишення без зміни вироку суду першої інстанції щодо відшкодування йому лише                                250 000 гривень із заявленого 1 000 000 гривень відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок смерті сина. 
		В письмових запереченнях захисник указує на безпідставність доводів касаційної скарги потерпілого та просить залишити її без задоволення. Окремою заявою захисник повідомляє касаційний суд про те, що ОСОБА_6 виконав вимоги виконавчого листа № 712/9605/21, виданого 18.10.2024 року, про стягнення з нього на користь ОСОБА_8 матеріальної шкоди в сумі 152 196, 40 грн, моральної шкоди в сумі 250 000 грн та витрат на правову допомогу у сумі 26 000 грн, а всього 428 196, 40 грн. На підтвердження цієї обставини направив копію постанови про закінчення виконавчого провадження та просить врахувати її при ухваленні постанови.     
		Заперечень на касаційну скаргу потерпілого від інших учасників судового провадження не надходило. 
		До початку касаційного розгляду засудженому ОСОБА_6 було забезпечено можливість взяти участь в судовому засіданні касаційного суду в режимі відеоконференції з ДУ «Кагарлицька виправна колонія № 115», проте, через виниклі технічні проблеми при організації відеоконференцзв`язку з цією установою, засобами телефонного зв`язку через уповноважену особу засуджений повідомив, що  не заперечує проти здійснення касаційного розгляду в його відсутність.
		Інших учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
		Позиції учасників судового провадження 
		Потерпілий в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу, вважав її обґрунтованою та просив її задовольнити.
		Захисник в судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення. 
		В судовому засіданні прокурор вважав касаційну скаргу обґрунтованою і просив її задовольнити. 
		Мотиви Суду 
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.   
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за        ст. 286 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.   
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий                  ОСОБА_8 , не погодившись із вироком суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання за ст. 286 ч. 2 КК України, вважаючи його м`яким, а також в частині вирішення заявленого до останнього  цивільного позову, оскаржив його в апеляційному порядку, навівши в апеляційній скарзі доводи, більшість з яких аналогічна доводам його касаційної скарги. Потерпілий просив апеляційний суд ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за                              ст. 286 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а також задовольнити його цивільний позов до ОСОБА_6 у повному обсязі.    
		Захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 також оскаржив вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку з підстав суворості призначеного покарання та просив застосувати до ОСОБА_6 ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання зі встановленням іспитового строку. 
		Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 
		368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
		Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених 
		у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		При вирішенні питання про визначення виду і розміру покарання необхідно також враховувати й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», тобто коли призначене особі покарання є пропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України», заява № 17888/12), а тому тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання. 
		Санкція ст. 286 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
		При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших 
		причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників,  відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
		У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
		Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги потерпілого, належним чином перевірив викладені у ній доводи щодо м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання, які в цій частині аналогічні доводам його касаційної скарги, а також в межах вищенаведених доводів апеляційної скарги захисника, визнав такі доводи апеляційних скарг безпідставними та належним чином мотивував своє рішення і зазначив підстави, з яких їх визнано необґрунтованими. 
		Апеляційний суд погодився із вироком місцевого суду щодо визнання щирого каяття в тій частині, яке характеризує ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, а саме того, що ОСОБА_6 визнав свою вину щодо допущених ним порушень ПДР, дав правдиві показання, щиро жалкує про вчинене та намагався частково відшкодувати потерпілому матеріальні збитки, що підтверджено квитанціями про перерахування коштів. При цьому апеляційний суд вказав, щощире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, в тому числі й під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність та щирість каяття.
		Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження(постанова Верховного Суду від 18 вересня 2019 року, справа № 166/1065/18, провадження                 № 51 - 3392 км 19).
		Суд апеляційної інстанції погодився із тим, що у вказаному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 судом першої інстанції були встановлені вищезазначені обставини, які знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду та узгоджуються з висновками касаційного кримінального суду, і з цих підстав визнав доводи апеляційної скарги потерпілого в цій частині необґрунтованими.
		Відхиляючи доводи апеляційних скарг щодо невідповідності призначеного судом першої інстанції покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_6 , в тому числі щодо його м`якості за доводами апеляційної скарги потерпілого, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції належним чином врахував суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_6 злочину та ступінь його тяжкості, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, з необережною формою вини, та наслідки, які є незворотними, оскільки призвели до загибелі людини. Також враховано, що ОСОБА_6 характеризується виключно з позитивної сторони, раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину та матір похилого віку, за якою здійснює догляд, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, ініціював добровільне відшкодування заподіяної шкоди потерпілому, про що свідчать квитанції, які приєднані до матеріалів кримінального провадження, в момент ДТП був у тверезому стані, його відношення до скоєного, а також наявність обставини, що пом`якшує покарання. Також апеляційний суд указав на те, що ОСОБА_6 до вчинення даного необережного злочину не був помічений у будь-яких інших протиправних діях, раніше ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України не притягувався і з урахуванням всіх цих обставин, погодився із висновком суд першої інстанції про можливість призначити ОСОБА_6 покарання, пов`язане з реальним позбавленням волі, але не в максимальному розмірі визначеному санкцією ст. 286 ч. 2 КК України, оскільки не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченого у більш короткий строк його ізоляції від суспільства.
		При цьому апеляційний суд не встановив, що характеристика з місця роботи ОСОБА_6 є сфальсифікованою, на що вказував потерпілий в апеляційній скарзі, а обставина того, що у органів Пенсійного фонду та Державної податкової служби відсутня інформація про найманих працівників у фізичної особи підприємця ОСОБА_10 сама по собі ще не свідчить про обґрунтованість таких доводів потерпілого. 
		Також апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційних скарг, врахував показання ОСОБА_6 щодо обставин ДТП, його відношення до вчиненого та дії ОСОБА_9 , який керував мотоциклом, а тому доводи касаційної скарги потерпілого в цій частині є безпідставними.    
		Врахувавши зазначені обставини у їх сукупності, апеляційний суд погодився із районним судом в тому, що справедливим, достатнім, доцільним і таким, яке сприятиме виправленню ОСОБА_6 , попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також таким, що не буде становити особистий надмірний тягар для особи, адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, буде покарання, пов`язане з його ізоляцією від суспільства, у виді позбавлення волі строком на 4 роки з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		Апеляційний суд визнав, що саме таке покарання, призначене судом першої інстанції ОСОБА_6 , відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягнута до кримінальної відповідальності. 
		При цьому апеляційний суд зазначив, що позиція потерпілого, який наполягав на призначенні ОСОБА_6 найсуворішого покарання, також була врахована місцевим судом при визначенні покарання в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України. 
		Ухвала апеляційного суду в цій частині є законною, обґрунтованою та мотивованою і відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України.  
		Призначене  ОСОБА_6 покарання за своїм видом та розміром є необхідним
		й достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, і є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Обставин, які б вказували на те,
		що таке покарання є явно несправедливим через м`якість за матеріалами провадження не встановлено.
		Разом із цим, колегія суддів вважає, що визначений місцевим судом розмір грошового відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_8 , в сумі 250 000 гривень, не відповідає глибині понесених ним душевних страждань, внаслідок смерті сина з огляду на таке.
		Відповідно до ст. 128 ч. 1, 5 КПК України  особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Суд першої інстанції, вирішуючи цивільний позов в частині визначення відшкодування моральної шкоди за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 , яку позивач оцінив у розмірі 1 000 000 гривень, правильно встановив, що з вини ОСОБА_6 загинув  ОСОБА_9 , внаслідок чого батько останнього - позивач ОСОБА_8 зазнав сильних душевних переживань та тяжких моральних страждань, перебуває у стресовому стані, оскільки назавжди втратив рідного сина і можливість спілкуватись з ним, змушений переживати істотні зміни в сімейному житті та разом з іншими членами сім`ї змушений прикладати додаткових зусиль для подальшої організації свого життя. 
		Проте, за таких встановлених обставин, визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_8 у сумі 250 000 гривень, з яким погодився суд апеляційної інстанції, колегія суддів касаційного суду вважає таким, що не відповідає глибині понесених ним душевних страждань, внаслідок смерті сина, через незворотність таких тяжких наслідків, а тому в цій частині вирок та ухвала підлягають зміні шляхом збільшення в межах позовних вимог суми відшкодування заподіяної моральної шкоди та з врахуванням позовних вимог і встановлених судами обставин визначає її в сумі 500 000 гривень. 
		За таких обставин, касаційна скарга потерпілого підлягає задоволенню частково, а ухвала апеляційного суду та в порядку ст. 433 ч. 2 КПК України вирок щодо       ОСОБА_6 в цій частині підлягають зміні.  
		Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_8 задовольнити частково.
		Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року та в порядку                        ст. 433 ч. 2 КПК України вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 лютого 2024 року щодо ОСОБА_6 змінити в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_6 . 
		Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в сумі 500 000 грн. 
		У решті судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...