Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/44099/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо.
Надіслано судом: 15.05.2025. Зареєстровано: 16.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 16.05.2025.
Дата набрання законної сили: 14.05.2025
Номер судового провадження: К/990/2411/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 травня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 320/44099/23
		адміністративне провадження № К/990/2411/25  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів          Мельничука В.П., Василенка Я.М., Костюк Л.О., у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» до Київської міської ради, треті особи: Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), прокурор, про визнання нечинним нормативно-правового акта,
		УСТАНОВИВ:
		ВСТУП
		Підставою для відкриття касаційного провадження у справі слугували доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норм права, а саме: чи належить рішення органу місцевого самоврядування, прийняте з метою приведення Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва у відповідність до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		Верховний Суд вважає, що як безпосередньо сам Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, так і рішення Київської міської ради про внесення до нього змін, у тому числі шляхом викладення його у новій редакції у зв`язку зі змінами до законодавства, належить до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		При підготовці, розробленні, розгляді та прийнятті таких актів регуляторний орган (у цьому випадку представницький орган місцевого самоврядування - Київська міська рада) зобов`язана дотримуватись встановленої нормами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» процедури, враховувати усі передбачені цим Законом принципи та засади забезпечення здійснення державної регуляторної політики, а також не допускати порушення закріплених у цьому ж Законі прав громадян, суб`єктів господарювання, їх об`єднань, наукових установ та консультативно-дорадчих органів у здійсненні державної регуляторної політики.
		I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		I.I Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
		1.          Рішенням Київської міської ради (далі також КМР, Рада, відповідач) від 13 вересня 2018 року № 1370/5434 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» внесені зміни в пункт 2 рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», викладено його в такій редакції:
		« 2. Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) розробити та запровадити спеціалізований програмний комплекс для розрахунку розміру пайової участі та подання документів через засоби телекомунікаційного зв`язку з накладенням електронного цифрового підпису (далі - програмний комплекс) до 31 грудня 2017 року.».
		Внесені зміни в рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» й доповнено його новими пунктами 9 та 10 такого змісту:
		« 9. Встановити, що на період з моменту оприлюднення цього рішення по 31.12.2018 в пунктах 6.4 та 6.5 Порядку в формулі розрахунку розміру пайової участі застосовувати понижуючий коефіцієнт 0,50 як для житлових, так і для нежитлових площ.
		Встановити, що на період з 01.01.2019 по 31.12.2019 в пунктах 6.4 та 6.5 Порядку в формулі розрахунку розміру пайової участі застосовувати понижуючий коефіцієнт 0,80 для нежитлових площ за умови, що об`єкт будівництва розташований на земельній ділянці, яка належить замовнику на праві власності.
		10. Зазначені понижуючі коефіцієнти застосовуються за умови сплати нарахованої за пільговою ставкою пайової участі у відповідному році.».
		2.          Рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», з посиланням на Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», з метою приведення Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415, у відповідність до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» Київська міська рада вирішила: 1. Внести зміни до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415, виклавши його в новій редакції, що додається. 2. Це рішення набирає чинності з 01 січня 2020 року та діє в частині, шо не суперечить пункту 13 розділу І та пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
		3.          Рішенням Київської міської ради від 26 березня 2020 року № 908/9078 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» з посиланням на закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» Київська міська рада вирішила: 1. Внести зміни до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», а саме: пункт 2 викласти в новій редакції такого змісту: « 2. Це рішення набирає чинності з 01 січня 2020 року. Договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.»
		4.          Приватне акціонерне товариство «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» (далі також Товариство, ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля», позивач) згідно з дозволом на виконання будівельних робіт, зареєстрованим Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 20 листопада 2020 року за № ІУ013201120900, є замовником будівництва об`єкта «Реконструкція адміністративно-виробничого комплексу під багатофункціональний комплекс з адміністративно-побутовими будівлями по пров. Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (1, 2, 3 пускові комплекси Першої черги будівництва - житлові будинки № 1, № 2 та № 3)».
		5.          Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі також Департамент) звернувся до Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» з претензією від 12 березня 2021 року щодо отримання розрахунку та укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва та розрахунком обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної і інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва на підставі Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 № 460/8033).
		6.          Пізніше Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля». Обґрунтовуючи позовні вимоги та здійснюючи розрахунок розміру пайової участі, Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) покликався на норми Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 № 460/8033).
		7.          Господарський суд м. Києва ухвалою від 26 квітня 2023 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/6226/23 за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» про стягнення 19650070,49 грн. 
		8.          Під час розгляду вищевказаної справи Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав заяву про збільшення розміру позовних вимог у зв`язку із зміною розміру нормативу з 09 березня 2023 року на 23679 за 1 кв.м. На підставі такого розрахунку, розмір пайової участі склав - 20424652,95 грн.
		9.          Рішенням Господарського суду м. Києва від 13 лютого 2024 року у справі № 910/6226/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у сумі 20424652,95 грн та судовий збір у сумі 245095,83 грн.
		I.ІІ Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		10.          У листопаді 2023 року Приватне акціонерне товариство «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської міської ради, третя особа: Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за участю Київської міської прокуратури, у якому просило:
		-          визнати протиправним та нечинним Рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва»;
		-          визнати протиправним та нечинним Рішення Київської міської ради від 26 березня 2020 року № 908/9078 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва»;
		-          визнати протиправним та нечинним Рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва»;
		-          визнати протиправним та нечинним Рішення Київської міської ради від 13 вересня 2018 року № 1370/5434 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 «Про затвердження порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва».
		11.          За доводами позивача, рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» є протиправним та нечинним через порушення процедури його прийняття, оскільки вказане рішення є регуляторним актом у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		12.          У позові також зазначалось, що кожний нормативно-правовий акт, який відповідає ознакам регуляторного, повинен супроводжуватись аналізом регуляторного впливу норм акта на державу, бізнес та громадськість, оприлюднюватись для одержання зауважень та пропозицій, а в проєкті акта повинні бути передбачені індикатори його результативності. 
		13.          Разом з тим, Товариство наголошувало, що при прийнятті рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» відповідач не дотримався визначених законом засад реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.
		14.          Позивач звертав увагу суду на те, що на офіційному сайті Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) опубліковано рішення Київської міської ради від 20 грудня 2018 року № 486/6537 «Про затвердження плану діяльності Київської міської ради з підготовки проектів регуляторних актів на 2019 рік» до якого не входив проект рішення Київської міської ради «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва».
		15.          А також підкреслював, що до рішення Київської міської ради від 20 грудня 2018 року       № 486/6537 «Про затвердження плану діяльності Київської міської ради з підготовки проектів регуляторних актів на 2019 рік» не вносились зміни щодо підготовки зазначеного проекту, що свідчить про порушення Київською міською радою статей 5, 7 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		16.          Вбачаючи у вищенаведених обставинах порушення відповідачем процедури прийняття рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», позивач стверджував, що внаслідок таких порушень заінтересовані особи були позбавлені можливості надати свої пропозиції та зауваження до проекту вказаного рішення, що свідчить про недотримання Київською міською радою вимог статей 6, 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в частині обов`язку забезпечити обов`язкове оприлюднення у передбачений законом спосіб проєкту регуляторного акта.
		17.          У позові Товариства стверджувалось і про те, що Київська міська рада не дотрималась принципів правової визначеності та передбачуваності законодавства при прийнятті нормативних актів.
		18.          Стосовно оскарження рішень Київської міської ради від 15 листопада 2016 року                  № 411/1415, від 13 вересня 2018 року № 1370/5434 та від 26 березня 2020 року № 908/9078, позивач зазначав, що з 01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якими стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключена із цього Закону, а тому, у разі скасування судом рішення Київської міської ради № 460/8033, відновиться дія попередніх рішень, зокрема, рішення Київської міської ради від 15 листопада 2016 року «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», яка суперечить чинному законодавству, оскільки ґрунтується на нормі закону, що втратила чинність.
		I.IIІ Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		19.          Київський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 30 травня 2024 року, яким у задоволенні позову відмовив повністю.
		20.          Суд першої інстанції виходив з того, що рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» прийнято з метою приведення зазначеного Порядку у відповідність до вимог законодавства у зв`язку з набранням чинності Законом України від 20 вересня 2019 року № 132-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
		21.          Суд взяв до уваги, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» не були передбачені всі положення, що регулюють саме розмір та порядок розрахунку пайової участі у розвитку інфраструктури, оскільки норми вказаного Закону не можуть охопити всі сфері його регулювання, у зв`язку із чим, відповідачем було прийнято рішення від 15 листопада 2016 року № 411/1415 «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», яке лише конкретизувало окремі його положення, що саме собою не суперечить вимогам закону
		22.          Тому, на думку суду першої інстанції, прийнятий Київською міською радою Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва фактично унормував відповідні правовідносини між їх учасниками й не покладав на них жодних додаткових обов`язків.
		23.          У рішенні суду першої інстанції акцентована увага на тому, що оскаржуване рішення за своєю сутністю, юридичною природою і предметом регулювання є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування, що учасниками справи не оспорюється і не ставиться під сумнів.
		24.          Поряд із цим суд констатував, що оскаржене у цій справі рішення щодо внесення змін до вищезгаданого Порядку, як це випливає з його змісту, виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування внеску пайової участі, компетенцію контролюючих органів тощо, не формує власні регулятивні механізми, а тому, на переконання суду, й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначає елементи сплати пайової участі. 
		25.          У розвиток такої позиції суд першої інстанції також зазначав, що навіть у разі неприйняття відповідачем оскарженого Порядку та рішень про внесення змін до нього, внесок пайової участі у 2020 році справлявся б у будь - якому випадку, виходячи з норм пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
		26.          З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені у позовній заяві доводи стосовно протиправності оспореного позивачем рішення органу місцевого самоврядування про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, у зв`язку з недотримання при його розробленні, розгляді та прийнятті вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», не знайшли свого підтвердження, оскільки це рішення не є регуляторним актом.
		27.          Щодо решти оскаржених у цій справі рішень відповідача, суд першої інстанції зауважив, що такі, на його думку, не стосується прав, обов`язків та інтересів позивача і їх не порушують. До того ж, суд визнав безпідставними та недоведеними вказані позивачем аргументи в цій частині позовних вимог, оскільки Товариство не навело належних аргументів про те, яким саме чином до нього застосовуються такі рішення Київської міської ради.
		28.          Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції врахував, що відповідно до установлених у цій справі обставин Товариство не виконало закріпленого за ним законом обов`язку стосовно сплати пайової участі в розвитку інфраструктури міста Києва, зокрема, упродовж 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта не звернулося до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також не сплатило внесок пайової участі до прийняття об`єкта в експлуатацію, у зв`язку з чим такий стягнуто з позивача у судовому порядку.
		29.          Виходячи з обставин справи та доводів сторін, суд виснував, що позивачем було вчинено низку дій, які свідчать про прийняття на себе зобов`язання щодо порядку та умов проведення розрахунків та відповідальності за невиконання або неналежне виконання відповідних умов договору, при цьому, фактично погодився з умовами Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва.
		30.          Зважаючи на це, суд першої інстанції вважав, що звернення до суду з цим позовом обумовлене не стільки потребою у захисті порушених відповідачем прав Товариства, скільки намаганням уникнути відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань шляхом скасування вищезгаданого Порядку з підстав порушення процедури його прийняття, як регуляторного акта, посилаючись при цьому, на порушення відповідачем приписів статей 5, 6, 7, 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		31.          Шостий апеляційний адміністративний суд з такими висновками суду першої інстанції та ухваленим ним рішенням частково не погодився й постановою від 17 жовтня 2024 року його скасував, ухваливши нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково, а саме: визнав протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року         № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» та від 26 березня 2020 року № 908/9078 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва». В іншій частині адміністративного позову відмовив.
		32.          Ухвалюючи таку постанову, апеляційний суд виходив з такого.
		33.          Особливості набрання чинності та застосування Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва у редакції рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 були визначені також рішенням Київської міської ради від 26 березня 2020 року № 908/9078, а саме: рішенням від 26 березня 2020 року № 908/9078, яким із пункту 2 рішення від 19 грудня 2019 року                № 460/8033 виключено положення про те, що це рішення діє в частині, що не суперечить пункту 13 розділу І та пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», внаслідок чого Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва був застосований до позивача, у тому числі, в частині, яка виходить за межі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону.
		34.          Зокрема, до позивача була застосована методика розрахунку розміру пайової участі, закріплена у пункті 6.4.2 Порядку, затвердженому рішенням від 19 грудня 2019 року № 460/8033, де зазначено, що опосередкована вартість спорудження 1 кв. м житлових будинків для м. Києва застосовується в тому розмірі, що діє на дату здійснення розрахунку.
		35.          Саме на підставі Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 № 460/8033), Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля», з претензією від 12 березня 2021 року щодо отримання розрахунку та укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва та розрахунком обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної і інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
		36.          У подальшому Департамент звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою у справі № 910/6226/23 до Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля» й просив стягнути з вказаного Товариства внесок пайової участі у розмірі 20424652,95 грн. Такі позовні вимоги та розрахунок розміру пайової участі Департамент обґрунтовував покликанням на норми Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 № 460/8033).
		37.          За результатом розгляду справи № 910/6226/23 рішенням Господарського суду міста Києва від 13 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 вересня 2024 року, позов задоволено повністю та стягнуто з Товариства на користь Департаменту пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у сумі 20424652,95 грн. та судовий збір у сумі 245095,83 грн.
		38.          З урахуванням таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078 були застосовані до Приватного акціонерного товариства «Київський дослідно-експериментальний завод «Вугілля», у зв`язку з чим це Товариство належить до кола осіб, які мають право оскаржити такі рішення в судовому порядку.
		39.          На підставі системного аналізу положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що потреба у прийнятті регуляторного акту виникає у випадку, якщо врегулювання господарських та/або адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання не забезпечене діючими регуляторними актами і не може здійснюватися за ринковими механізмами. Відповідно, регуляторний акт містить в собі опис механізмів і заходів, які забезпечують врегулювання господарських та/або адміністративних відносин між відповідними суб`єктами, тобто встановлює правила поведінки між ними.
		40.          У оскарженій постанові апеляційного суду звернута увага на правову позицію Верховного Суду, наведену в постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 640/13838/19, відповідно до якої регуляторним актом є нормативно-правовий акт, або прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ при відповідності його встановленим вимогам, основними ознаками якого є: встановлення, зміна чи скасування норм права, які регулюють господарські відносини; неодноразове застосування щодо невизначеного кола осіб; спрямування на правове регулювання господарських відносин.
		41.          У контексті спірних правовідносин апеляційний суд підкреслював, що єдиним нормативно-правовим актом, яким визначені практичні аспекти взаємодії замовників будівництва з уповноваженими органами Київської міської ради, безпосередній механізм залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників (в цій справі - позивача) у розвитку інфраструктури у місті Києві є Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (із змінами, в його новій редакції), що затверджений рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033.
		42.          Суд апеляційної інстанції дослідив зміст вказаного Порядку та з`ясував, що такий адміністративний акт дає визначення основних понять, які вживаються в пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» («замовник», «будівництво» тощо), визначає орган, який здійснює залучення коштів пайової участь від імені Київської міської ради як органу місцевого самоврядування, окреслює обсяг прав і обов`язків такого органу під час розгляду звернень замовників будівництва, встановлює механізм взаємодії між ними, зокрема, запроваджує вимогу щодо укладення договору про пайову участь, наявність якого на законодавчому рівні з 01 січня 2020 року не вимагається, передбачає підстави для його розірвання.
		43.          Крім того зазначено, що Порядок, затверджений рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033, визначає методику проведення розрахунку розміру пайової участі для об`єктів різних типів та встановлює обов`язок і спосіб підтвердження належного виконання договору про пайову участь, встановлює для відповідного органу Київської міської ради обов`язок, порядок і строки ведення обліку та звітності щодо нарахування і сплати внесків пайової участі, встановлює санкції, які настають для замовника у разі порушення строків сплати коштів пайової участі, а також підстави та порядок коригування суми пайової участі на індекс інфляції, що не передбачено пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
		44.          З вказаних підстав суд апеляційної інстанції виснував, що положення Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва встановлюють норми права, спрямовані на регулювання як господарських, так і адміністративних відносин між регуляторними органами та суб`єктами господарювання, які є замовниками будівництва. При цьому, коло осіб, стосовно яких застосовується цей Порядок, не є обмеженим та стосується усіх замовників будівництва, які відповідають умов, що визначені пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
		45.          Тому апеляційний суд в оскарженій постанові констатував, що відповідач зобов`язаний був дотримуватися відповідної регуляторної процедури, у тому числі при прийнятті рішення від 19 грудня 2019 року № 460/8033, яким Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва викладено у новій редакції та, відповідно, встановлено норми права, які, спрямовані на регулювання господарських та адміністративних відносин замовників будівництва з уповноваженими органами Київської міської ради починаючи з 01 січня 2020 року і розраховані на неодноразове застосування, а також при прийнятті рішення від 26 березня 2020 року № 908/9078, яким скасовано норму, що обмежувала застосування зазначеного Порядку та встановлювала, що він діє в частині, що не суперечить пункту 13 розділу І та пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
		46.          За позицією суду апеляційної інстанції, визначальною умовою для віднесення рішень Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року                № 908/9078 до регуляторних актів є те, що вони створюють регуляторний вплив на врегульовані ними правовідносини.
		47.          За таких обставин та нормативного регулювання апеляційний суд дійшов висновку, що вищевказаний Порядок є регуляторним актом і виходячи з його правової природи, при прийнятті такого нормативно-правового акту Київська міська рада зобов`язана була дотримуватися процедури, встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		48.          Установивши, що при прийнятті оскаржених у цій справі рішень не були виконані вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» щодо планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, підготовки аналізу регуляторного впливу, а також оприлюднення проекту регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу, суд апеляційної інстанції вважав, що рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078 прийняті з грубим порушенням передбаченої законом процедури підготовки регуляторного акта до його прийняття регуляторним органом, що має наслідком порушення принципу прозорості та врахування думки суб`єктів, на яких розповсюджується дія регуляторного акта.
		49.          Такі порушення, на думку апеляційного суду, є достатньою підставою для визнання вищезгаданих рішень протиправними та нечинними.
		I.IV Короткий зміст вимог касаційної скарги
		50.          Не погоджуючись із вищевказаною постановою апеляційного суду, Київська міська рада подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		51.          Підставами для відкриття касаційного провадження у справі, що розглядається, слугували покликання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		52.          В обґрунтуванні таких підстав для відкриття касаційного провадження у касаційній скарзі наводяться доводи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норм права, а саме: статей 19, 144 Конституції України, статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 1, 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», а також положень Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, у редакції, яка затверджена рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033, зі змінами, внесеними рішенням Ради від 26 березня 2020 року № 908/9078.
		53.          Згідно з наведеними у касаційній скарзі аргументами, наразі відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання про те, чи належить рішення органу місцевого самоврядування, прийняте з метою приведення Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва у відповідність до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		54.          У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля» акцентує увагу на тому, що відповідач, який належить до органів місцевого самоврядування, підпадає під визначення поняття регуляторного органу, яке наведене у статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», та здійснює регуляторну діяльність у розумінні зазначених у цій же статті норм вказаного Закону.
		55.          Позивач також відзначає, що оскаржені ним рішення, які суд апеляційної інстанції визнав у цій справі протиправними та нечинними, встановлюють порядок (механізм) залучення, методику проведення розрахунку розміру і порядок використання коштів пайової участі замовників у створенні та розвитку інженерно - транспортної інфраструктури міста Києва, а також порядок оформлення договорів пайової участі у зв`язку із здійсненням або намірами на здійснення усіх видів будівництва, встановлюють спосіб підтвердження належного їх виконання, визначають для відповідного органу Ради обов`язки, порядок і строки ведення обліку та звітності щодо нарахування і сплати пайової участі, встановлюють санкції для замовника за порушення строків сплати коштів пайової участі, підстави та порядок коригування суми пайової участі на індекс інфляції, мають неперсоніфікований характер, розраховані на багаторазове застосування та спрямовані на врегулювання господарських відносин між суб`єктами господарювання, що здійснюють господарську діяльність у сфері будівництва.
		56.          Вищевказане, на думку ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля», підтверджує правильність висновків суду апеляційної інстанції про те, що положення Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва містять норми права, які спрямовані на регулювання як господарських, так і адміністративних відносин між регуляторними органами та суб`єктами господарювання, які є замовниками будівництва, не обмежують коло осіб, стосовно яких цей Порядок може бути застосований, стосуються усіх без винятку замовників будівництва на території міста Києва.
		57.          З огляду на це позивач вважає, що зазначені вище рішення відповідача у повній мірі відповідають визначенню поняття регуляторного акта, наведеному у статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», і є такими за своєю правовою природою, змістом, характером та предметом регулювання.
		58.          В обґрунтуванні такої позиції ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля» покликається на                         науково - практичний висновок, підготовлений на базі Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, у якому також констатовано приналежність рішень Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078 до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		59.          З урахуванням вищенаведеного, позивач наполягає, що ухвалена у цій справі та оскаржена відповідачем у касаційному порядку постанова є законною та обґрунтованою, а викладені у ній висновки ґрунтуються на правильному застосування норм матеріального та дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясованих фактичних обставинах справи, у зв`язку з чим таке судове рішення належить залишити без змін й відмовити у задоволенні касаційної скарги Київської міської ради.
		60.          Усі учасники цієї справи мають зареєстрований електронний кабінет у підсистемі Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи (ЄСІТС) «Електронний суд», за допомогою якої ними своєчасно отримані касаційна скарга та відзив на неї, що підтверджується інформацією, наявною у автоматизованій системі документообігу суду.
		61.          Проте Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та прокурор відзиву на касаційну скаргу не подали. Відповідь на відзив ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля» від інших учасників цієї справи до Верховного Суду також не надійшов, що, однак, відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду оскарженої відповідачем постанови суду апеляційної інстанції.
		ІІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
		62.          Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		63.          Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».
		64.          За приписами частини другої статті 2 зазначеного Закону місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		65.          Частина перша статті 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		66.          Статтею 40 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній станом на момент прийняття відповідачем оспореного у цій справі рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033, передбачалось, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
		Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
		У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
		Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
		Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:
		1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд;
		2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.
		Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.
		Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.
		У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.
		Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.
		Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації (частини перша, п`ята - дев`ята, одинадцята статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		67.          З 01 січня 2020 року набув чинності пункт 13 розділу І Закону України від 20 вересня 2019 року № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», відповідно до підпункту 3 якого статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено.
		68.          Зазначений Закон діяв й станом на день прийняття відповідачем спірного рішення від 26 березня 2020 року № 908/9078.
		69.          Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, зокрема, таке.
		Договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
		Установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
		1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
		для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;
		для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
		Замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва.
		Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.
		Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
		Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.
		70.          За нормами частин першої, дванадцятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у редакції, чинній станом на момент прийняття спірних у цій справі рішень, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		71.          Правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначає Закон України від 11 вересня 2003 року № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		72.          За визначенням термінів, наведеним у статті 1 вищезгаданого Закону державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України;
		регуляторний акт - це:
		прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;
		прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом;
		регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;
		регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
		73.          Стаття 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає принципи державної регуляторної політики, одним з яких є: прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.
		74.          Стаття 5 цього ж Закону передбачає, що забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає, окрім іншого, оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю.
		75.          Права громадян, суб`єктів господарювання, їх об`єднань, наукових установ та консультативно-дорадчих органів у здійсненні державної регуляторної політики визначені у статті 6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		76.          За нормами вказаної статті громадяни, суб`єкти господарювання, їх об`єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб`єктів господарювання, мають право:
		подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду;
		у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проектів регуляторних актів;
		подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю;
		бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів;
		самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду;
		одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності.
		77.          Частинами першою, четвертою, шостою - восьмою Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено таке.
		Кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань.
		Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.
		Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.
		Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов`язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.
		Оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		V.I Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
		78.          Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		79.          Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		80.          Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, та доводів касаційної скарги, які зумовили відкриття касаційного провадження у справі, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання ними норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам сторін, Верховний Суд виходить з такого.
		81.          Підставою для відкриття касаційного провадження у справі, що розглядається, слугували доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах норм права, а саме: статей 19, 144 Конституції України, статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 1, 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», а також положень Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва у редакції, затвердженій рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033.
		82.          Зокрема, заявник наголошував, що наразі відсутня правова позиція Верховного Суду у питанні про те, чи належить рішення органу місцевого самоврядування, прийняте з метою приведення вищезазначеного Порядку у відповідність до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		83.          Позивач наполягає на приналежності Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва та рішення відповідача про викладення вказаного Порядку у новій редакції, яка застосовується з 01 січня 2020 року, до регуляторних актів, тоді як Київська міська рада та третя особа (Департамент) такі аргументи заперечують й вважають, що зазначені рішення органу місцевого самоврядування не містять ознак регуляторних актів, оскільки вони прийняті з метою приведення локального нормативно - правового акту у відповідність до вимог закону з огляду на зміну правового регулювання спірних правовідносин.
		84.          В обґрунтування своєї позиції щодо неналежності до регуляторних актів оскаржених у цій справі рішень Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033, яким Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва викладений у новій редакції, та від 26 березня 2020 року                    № 908/9078, яким в зазначене рішення внесені зміни, відповідач та третя особа покликаються на норми частини другої статті 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», які встановлюють, що дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям, зокрема, актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань рішення органів, які є вищестоящими по відношенню до органів, які приймають ці акти.
		85.          Однак Верховний Суд критично оцінює вказані доводи касаційної скарги й з цього приводу зазначає, що за змістом частин першої, третьої статті 140 та частини другої статті 144 Конституції України місцеве самоврядування визначається як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, які в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		86.          З вказаними положеннями Основного Закону кореспондуються норми частин першої та другої статті 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до яких територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.
		Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.
		87.          Отже у Конституції та законах України встановлені гарантії місцевого самоврядування, його органів та посадових осіб, визначений їх правовий статус як суб`єктів владних повноважень, особливістю якого є те, що кожен із таких суб`єктів є самостійним, автономним і не перебуває у підпорядкуванні жодного органу.
		88.          Подібна за змістом правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01 вересня 2022 року у справі №440/7210/21, від 01 грудня 2022 року у справі № 340/5914/21, від 16 березня 2023 року у справі № 140/2916/22, від 12 жовтня 2023 року у справі № 440/7208/21, від 18 липня 2024 року справі № 240/7161/21, від 21 березня 2025 року у справі № 160/28951/24 та інших.
		89.          Частина перша статті 75 розділу IV Конституції України закріплює за Верховною Радою України конституційно - правовий статус парламенту як єдиного органу законодавчої влади в Україні. Жодна із статей Конституції України, зокрема й ті, що містяться у її розділі IV «ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ», не встановлюють правового регулювання, відповідно до якого Верховна Рада України є вищестоящим органом відносно органів місцевого самоврядування, у тому числі щодо місцевих рад та їх виконавчих органів.
		90.          З урахуванням такого правового регулювання, змісту зазначених норм Конституції та законів України й висновків Верховного Суду щодо їх застосування, колегія суддів констатує, що затверджений Київською міською радою Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва та прийняті цим же органом місцевого самоврядування рішення щодо внесення до вказаного Порядку змін, не належать до актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань рішення органів, які є вищестоящими по відношенню до органів, які приймають ці акти, оскільки Верховна Рада України не є вищестоящим органом по відношенню до Київської міської ради, яка прийняла оскаржені у спірних правовідносинах рішення.
		91.          Тому до спірних у цій справі правовідносин не підлягають застосуванню норми частини другої статті 3 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», покликанням на які обґрунтовується позиція відповідача стосовно відсутності у оскаржених рішень Київської міської ради статусу регуляторних актів.
		92.          Перевіряючи правильність висновків суду апеляційної інстанції про належність оспорених у цій справі рішень відповідача від 19 грудня 2019 року № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078 до регуляторних актів, Верховний Суд відзначає, що виходячи із наведеного у статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначення поняття регуляторного акту, останній має свої власні, специфічні й притаманні лише йому ознаки, зокрема, такий акт або його окремі положення спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання шляхом встановлення, зміни чи скасування норм права саме у цих правовідносинах.
		93.          У справі, яка розглядається, апеляційний суд з`ясував, що Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (із змінами, в його новій редакції), що затверджений рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 є нормативно-правовим актом, який урегульовує правовідносини між замовниками будівництва на території міста Києва та уповноваженими органами Київської міської ради, зокрема, визначає механізм залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури у місті Києві, орган, який здійснює залучення коштів пайової участі від імені Київської міської ради як представницького органу місцевого самоврядування, окреслює обсяг його прав і обов`язків під час розгляду звернень замовників будівництва, встановлює механізм взаємодії між ними, зокрема, запроваджує вимогу щодо укладення договору про пайову участь, наявність якого на законодавчому рівні не вимагається з 01 січня 2020 року, передбачає підстави для його розірвання.
		94.          Крім того суд апеляційної інстанції зі змісту оскарженого Товариством рішення установив, що вищезгаданий Порядок у редакції, чинні станом на момент виникнення спірних у справі правовідносин, визначав методику проведення розрахунку розміру пайової участі для об`єктів різних типів та встановлював обов`язок і спосіб підтвердження належного виконання договору про пайову участь, встановлював для відповідного органу Київської міської ради обов`язок, порядок і строки ведення обліку та звітності щодо нарахування і сплати внесків пайової участі, санкції, які настають для замовника у разі порушення строків сплати коштів пайової участі, а також підстави та порядок коригування суми пайової участі на індекс інфляції, що не передбачено пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
		95.          З огляду на такі обставини справи та наявну правову регламентацію охоплених спором правовідносин, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що положення вказаного Порядку встановлюють норми права, спрямовані на регулювання як господарських, так і адміністративних відносин між регуляторними органами та суб`єктами господарювання, які є замовниками будівництва. При цьому, коло осіб, стосовно яких застосовується цей Порядок, не є обмеженим та стосується усіх замовників будівництва, які відповідають умовам, що визначені пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
		96.          Верховний Суд підкреслює і те, що зазначений вище Порядок, хоча й прийнятий з метою приведення його у відповідність пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», як про це вказує Київська міська рада, однак не просто дублює ці норми, а на їх підставі та відповідно до них запроваджує детальний механізм регулювання охоплених такими нормами правовідносин щодо пайової участі замовників будівництва на території міста Києва, зокрема у 2020 році, які виникають між такими суб`єктами господарювання та органами місцевого самоврядування, уповноваженими на адміністрування коштів, отриманих від пайової участі, встановлює нові, напряму не визначені у вищевказаному Законі правила поведінки, тобто формує регулятивні механізми й тому має регуляторний вплив на такі відносини.
		97.          Це засвідчує обґрунтованість висновків апеляційного суду про те, що рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» та від 26 березня 2020 року № 908/9078 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» належать до регуляторних актів у розумінні норм статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим відповідач зобов`язаний був дотримуватися передбаченої цим Законом регуляторної процедури, оскільки такі рішення встановили норми права, спрямовані на регулювання господарських та адміністративних відносин замовників будівництва з уповноваженими органами Київської міської ради, які розраховані на неодноразове застосування щодо необмеженого кола осіб.
		98.          Верховний Суд акцентує увагу на тому, що передбачені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» вимоги стосовно оприлюднення проекту регуляторного акта разом з відповідним аналізом регуляторного впливу здійснюється з метою одержання зауважень і пропозицій, зокрема від юридичних осіб, що передує прийняттю регуляторного акта уповноваженим на це суб`єктом владних повноважень, й покликані забезпечити доведення текстів відповідних актів до відома населення, а також державних органів, підприємств, установ і організацій для їх публічного обговорення.
		99.          У справі, яка розглядається, відповідач та треті особи не заперечують, що проєкти оспорених рішень, які суд апеляційної інстанції визнав протиправними та нечинними, не були оприлюднені у порядку, встановленому статтею 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		100.          Це призвело до недотримання відповідачем закріплених у статті 4 вищезазначеного Закону принципів державної регуляторної політики, зокрема, прозорості та врахування громадської думки, а також вимог статті 5 цього ж Закону щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики в частині оприлюднення проєктів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб.
		101.          Неврахування відповідачем вказаних вимог законодавства та недотримання ним принципів державної регуляторної політики під час розроблення, розгляду та прийняття спірних рішень унеможливило реалізацію позивачем прав у здійсненні державної регуляторної політики, гарантованих йому нормами статті 6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		102.          З огляду на вищевказане, Верховний Суд визнає обґрунтованими висновки апеляційного суду та доводи позивача про те, що оскаржені в цій справі рішення від 19 грудня 2019 року         № 460/8033 та від 26 березня 2020 року № 908/9078 прийняті не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України й без з урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, з порушенням прав ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля», що зумовлює наявність достатніх і самостійних підстав для визнання їх нечинними та скасування.
		103.          Відповідач у судах попередніх інстанцій та в касаційній скарзі наполягав на відсутності у ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля» права на оскарження спірних у цій справі рішень, зокрема й від 19 грудня 2019 року № 460/8033, покликаючись на те, що вказане Товариство набуло статусу замовника лише у 2020 році, після отримання права на виконання будівельних робіт та початку будівництва об`єкта: «Реконструкція адміністративно - виробничого комплексу під багатофункціональний комплекс з адміністративно - побутовими будівлями по пров. Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва», а тому, на думку Київської міської ради, саме з цього моменту на позивача може розповсюджуватись дія зазначеного рішення Ради, яке відповідно до його пункту 2 набирає чинності з 01 січня 2020 року.
		104.          Київська міська рада вважає безпідставними доводи скаржника про наявність у нього права на судове оскарження рішення Ради від 26 березня 2020 року № 908/9078, оскільки позивач як до, так і після 01 січня 2020 року договорів про сплату пайової участі не укладав.
		105.          З цього приводу Верховний Суд зазначає, що відповідно до частин другої, третьої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
		106.          Оспорені позивачем рішення Київської міської ради належать до нормативно - правових актів, що сторонами не заперечується та підтверджено під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій, не ставиться під сумнів Верховним Судом. Ці акти унормовують правовідносини у сфері містобудівної діяльності в частині порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва.
		107.          Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єктами містобудування є, зокрема, юридичні особи.
		108.          У частині першій статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (пункт 4) визначено, що замовником будівництва є фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт. 
		109.          Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (частина четверта статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		110.          При цьому, норми статті 6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» закріплюють право, у тому числі суб`єктів господарювання, окрім іншого, подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю.
		111.          З`ясовані судами попередніх інстанцій обставини та досліджені ними докази, наявні у матеріалах цієї справи, підтверджують, що ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля» як станом на момент прийняття охоплених цим спором рішень Київської міської ради, так і станом на час звернення до суду з цим позовом, а також на теперішній час, є юридичною особою - суб`єктом господарювання та здійснює господарську діяльність на території міста Києва.
		112.          З урахуванням вищезазначеного правового регулювання та встановлених у справі обставин Верховний Суд висновує, що ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля» належить до суб`єктів містобудування, а отже є учасником суспільних відносин у сфері містобудівної діяльності, які регламентує, зокрема, затверджений спірним рішенням Київської міської ради Порядок, має право на забудову і фактично його реалізувало, отримавши 20 листопада 2020 року дозвіл на виконання будівельних робіт за №ІУ013201120900 «Реконструкція адміністративно-виробничого комплексу під багатофункціональний комплекс з адміністративно-побутовими будівлями по пров. Приладному, 10 у Святошинському районі м. Києва (1, 2, 3 пускові комплекси Першої черги будівництва - житлові будинки № 1, № 2 та № 3)», що також підтверджується обставинами, установленими у підпункті 6.1 розділу 6 постанови Верховного Суду від 03 грудня 2024 року у справі № 910/6226/23, яка набрала законної сили.
		113.          Під час перегляду справи, яка розглядається, в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції з`ясував і те, що Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва у редакції рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 зі змінами, внесеними рішенням Ради від 26 березня 2020 року № 908/9078, фактично був застосований до ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля», оскільки саме на підставі його норм Департамент розрахував розмір пайової участі, який належало сплатити Товариству, і у подальшому звернувся до господарського суду з позовом про стягнення таких коштів у справі № 910/6226/23, який був задоволений судом.
		114.          Беручи до уваги викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля» належить до кола осіб, які мають право оскаржити вищезгадані рішення Київської міської ради нормативного характеру протягом всього строку їх чинності в судовому порядку, у тому числі з підстав порушення визначеної законом процедури їх прийняття як регуляторних актів, оскільки це Товариство з моменту їх прийняття й до дати отримання дозволу на виконання будівельних робіт від 20 листопада 2020 року належало до суб`єктів правовідносин, у яких ці акти могли бути застосовані, а після вказаної дати є суб`єктом, щодо якого такі рішення фактично застосовані, тобто мало право відповідно до статті 6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» подавати відповідні зауваження та пропозиції щодо проектів таких регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю Київської міської ради та її органів.
		115.          З вказаних вище підстав Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав право ПрАТ «КДЕЗ «Вугілля» на звернення до суду з цим позовом в частині рішень Київської міської ради, які згідно з оскарженою постановою апеляційного суду були визнанні протиправними та нечинними, а також дійшов по суті правильного висновку про належність таких рішень до регуляторних актів та про порушення відповідачем встановленої законом процедури їх підготовки, розроблення і прийняття, що призвело до порушення прав позивача, на захист яких спрямоване подання позову у справі, що розглядається.
		116.          Такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та дотримання норм процесуального права, відповідають фактичним обставинам справи і доводами касаційної скарги не спростовані.
		V.IІ Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		117.            За правилами пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		118.          Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
		119.          Провівши касаційний розгляд справи у межах доводів касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, та повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та не допустив порушення норм процесуального права, які могли б зумовлювати скасування оскарженої у цій справі постанови, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а тому підстав для його скасування та задоволення касаційної скарги - не вбачає.
		120.          Керуючись статтями 340, 341, 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
		 
		Суддя-доповідач                                                                      Н.В. Коваленко
		 
		Судді:                                                                                                    А.І. Рибачук
		 
		                                                                                          А.Ю. Бучик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...