Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/3639/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; оренди.
Надіслано судом: 16.05.2025. Зареєстровано: 17.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 19.05.2025.
Дата набрання законної сили: 13.05.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 травня 2025 року 
		м. Київ
		cправа №  922/3639/24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
		секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
		за участю представників:
		позивача - Макаренко О. М. (адвокат), 
		відповідача - Трофименка Р. О. (адвокат),
		розглянув касаційну скаргу   фізичної особи-підприємця Славтіча Олександра Володимировича на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 (головуючий - Попков   Д.   О., судді Стойка О. В., Радіонова О. О.) у справі 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка"      
		до фізичної особи-підприємця Славтіча Олександра Володимировича
		про стягнення 3 699 125,40 грн.
		Короткий зміст і підстави позовних вимог
		1. 11.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Чаплинка"     (далі - ТОВ "Чаплинка", Товариство, орендодавець, позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Славтіча Олександра Володимировича (далі - ФОП   Славтіч О. В.,  Підприємець, орендар, відповідач) про стягнення з відповідача 3   699   125,40   грн неустойки за неповернення орендованого приміщення, посилаючись на положення частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 
		2. Позовна заява обґрунтовується наявністю в Товариства права вимагати від Підприємця сплати неустойки за період з червня 2023 року по вересень   2024 року (далі - спірний період) у зв`язку з безпідставним невиконанням орендарем обов`язку з повернення орендованих нежитлових приміщень загальною площею 120,32 м2, розташованих на першому поверсі ТРЦ   "Французький бульвар" (нежитлова будівля літ. "Ю-4") (далі - орендоване, приміщення, об`єкт оренди, орендоване майно), що знаходиться за адресою: м. Харків, вул.   Академіка Павлова, 44-Б, отриманих за договором оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-2 (далі - договір оренди від   27.02.2020, договір №   25-02-20-2), оскільки рішенням Господарського суду Харківської області від   19.02.2024 у справі № 922/2826/23, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.06.2024, зобов`язано ФОП   Славтіча О. В. звільнити від свого майна та майна інших осіб, що знаходиться у ньому та повернути орендоване майно позивачу шляхом виселення з приміщень.
		Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
		3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 (суддя   Аріт К. В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП   Славтіча О. В. на користь ТОВ "Чаплинка" 369   912,54 грн неустойки за неповернення орендованого приміщення та 44 389,50 грн судового збору.
		Рішення аргументоване обґрунтованістю позовних вимог з огляду на відсутність повернення відповідачем об`єкта оренди позивачу належним чином у період з червня 2023 року по вересень   2024 року (далі - спірний період), а саме шляхом оформлення акта повернення майна з оренди, однак у підсумку суд першої інстанції застосував положення частини 3 статті 551 ЦК України, частини   1 статті 233 Господарського кодексу України в редакції, чинній до 28.08.2025 (далі - ГК України) щодо можливості зменшення розміру неустойки, зменшивши з власної ініціативи розмір стягуваної суми неустойки на 90 % з   огляду на те, що: 1)   матеріали справи не містять як доказів щодо вчинення орендарем активних дій з ухилення від передання об`єкта оренди та чинення перешкод у доступі орендодавця до об`єкта оренди чи ухилення від повернення об`єкту оренди, так і доказів щодо використання Підприємцем орендованого майна в спірний період; 2) матеріали справи не містять доказів щодо звернення позивача до відповідача після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 922/2826/23 із вимогою про необхідність повернення майна, а також з вимогою про сплату неустойки за несвоєчасне повернення майна з оренди, чи щодо звернення до державного/приватного виконавця з наказом про примусове виконання зазначеного рішення суду; 3) відповідач добровільно виконав судове рішення в справі № 922/2826/23 шляхом повної оплати всієї заборгованості з орендної плати, інфляційних втрат, 3 % річних і штрафу за несвоєчасно повернуте майно; 4) виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 90 % є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, незважаючи на відсутність звернення орендаря до суду із клопотанням про зменшення розміру неустойки. 
		4. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 24.12.2024 (суддя   Аріт   К.   В.) заяву ТОВ   "Чаплинка" про ухвалення додаткового рішення (вх. № 31922 від   19.12.2024) задоволено частково. Стягнуто з ФОП   Славтіча О. В. на користь Товариства 10   000 грн витрат на правничу допомогу. У задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення (вх. № 32010 від   20.12.2024) відмовлено.
		Відмовляючи в стягненні з Підприємця 80   000 грн витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що в провадженні господарського суду раніше перебувала справа №   922/2826/23 за позовом ТОВ "Чаплинка" до ФОП Славтіча О. В., у межах розгляду якої вже досліджувалися питання стягнення неустойки за договором оренди від 27.02.2020 за попередній період (травень 2023 року), тобто правовідносини в справах № 922/2826/23 і № 922/3639/24 є похідними, незмінна позиція позивача вже була сформована до розгляду цієї справи, в зв`язку з чим вказаний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, а розгляд справи за цим позовом не потребував тривалої підготовки та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики, як наслідок, стягнення повної вартості послуг, заявлених представником позивача, не узгоджується з критеріями реальності та співмірності адвокатських витрат, розумності їх розміру та пропорційності. Водночас, відмовляючи Товариству у відшкодуванні 45 000 грн витрат на правничу допомогу у виді "гонорару успіху", місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність покладення цих витрат на заявника (позивача), оскільки задоволення вимоги про стягнення гонорару за позитивний результат вирішення справи не відповідатиме принципам справедливості та пропорційності щодо предмета спору, в зв`язку з чим їх відшкодування матиме надмірний характер.
		5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 скасовано в частині відмови в стягненні суми 3   329 212,86 грн неустойки за неповернення орендованого приміщення та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення зазначених позовних вимог. Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2024 скасовано в частині відмови в стягненні 35   000 грн витрат на правничу допомогу та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог. В іншій частині додаткове рішення в цій справі залишено без змін.
		6. Зазначена постанова мотивована недоведеністю підстав для застосування в цьому випадку з власної ініціативи суду передбаченого положеннями частини 3 статті 551 ЦК України та статті   233 ГК України права на зменшення розміру стягуваної неустойки з огляду на відсутність встановлення виключних обставин для реалізації судом відповідного дискреційного повноваження, оскільки: 
		1) у контексті принципу "заборони суперечливої поведінки" впродовж спірного періоду нарахування неустойки орендоване майно не було повернуто орендодавцю, що підтверджується невиконанням відповідачем до грудня 2024 року рішення Господарського суду Харківської області від   19.02.2024 у справі № 922/2826/23 (у частині повернення орендованого приміщення), а намагання орендаря зафіксувати таке повернення 14.12.2024 свідчить про те, що об`єкт оренди до цієї дати перебував у користуванні Підприємця;
		2) необхідність виконання орендарем обов`язку з повернення об`єкту оренди, що виник з   01.05.2023 в силу положень частини 1 статті 785 ЦК України, не залежить від необхідності ухвалення судом рішення на підтвердження цього обов`язку та звернення такого рішення до примусового виконання з метою нарахування стягуваної неустойки, і такий обов`язок не припиняється та взагалі жодним чином не пов`язаний із зазначеною в оскаржуваному рішенні обставиною сплати Підприємцем стягнутих сум заборгованості, 3 % річних, інфляційних втрат і штрафу за неповернення орендованого приміщення (за попередній період);
		3) при неповерненні об`єкта оренди власнику презюмується обмеження останнього в можливості господарського використання свого майна (як безпосередньо, так і шляхом його надання іншим особам), тому щонайменшим об`єктом компенсації є той розмір орендної плати, який власник міг би отримати в разі вільного розпорядження таким майном, або колишній орендар "зберіг/зекономив" за період неповернення об`єкта оренди;
		4) навіть виключно з точки зору спроможності виконання неустойкою компенсаційної функції, враховуючи принципи добросовісності, розумності та справедливості, таку неустойку під час визначення стягуваної суми не може бути зменшено до суми, що є меншою від розміру орендної плати; 
		5) забезпечення компенсаційної функції неустойки в цій справі унеможливлює її стягнення в меншому обсязі, ніж сума орендної плати за цей же період, що дає підстави для висновку про неправомірність зменшення судом першої інстанції неустойки навіть на 50 %. При   цьому застосування апеляційним судом дискреційного повноваження зі зменшення розміру стягуваної неустойки передбачає, що в спірних правовідносинах максимально допустимими зменшенням, за якого зберігатимуться компенсаційний та мінімальний стимулюючий характер стягуваної неустойки, є   40 %;
		6) застосоване місцевим господарським судом зменшення на 90 % несумісне не тільки зі стимулюючою та компенсаційними функціями неустойки, позаяк повністю нівелює юридичну відповідальність порушника, але й фактично "потурає" продовженню порушення штучним створенням орендарю більш вигідних умов у порівнянні з періодом правомірного користування майном;
		7) судом першої інстанції не враховано відсутності подання відповідачем клопотання про зменшення розміру стягуваної неустойки, а також не взято до уваги обставини тривалості порушення умов договору №   25-02-20-2 орендарем, його суперечливої поведінки в контексті взаємовиключних тверджень щодо обставин нібито неодноразового виконання ним обов`язку з повернення орендованого майна в 2021, 2023 і 2024 роках.
		Водночас, застосовуючи положення статей 86, 124, 126, 129, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 45 000 грн підтверджені документально, відповідають фактично наданим послугам, складності справи та іншим критеріям, наявність яких відповідачем належним чином не спростовано. При цьому апеляційний суд погодився із обґрунтуванням відмови в стягненні на користь позивача 45   000   грн витрат на правничу допомогу у виді "гонорару успіху", наведеним у додатковому рішенні місцевого господарського суду.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		7. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ФОП   Славтіч О. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		8. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, наголошуючи на тому, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статті 3, частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України (у   контексті визначення критеріїв реалізації судом дискреційних повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки)), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від   18.03.2020 у справі №   902/417/18, у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від   16.08.2024 у справі № 910/14706/22 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі №   905/1005/18, від 06.09.2019 у справі №   914/2252/18, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від   03.03.2021 у справі № 925/74/19, від   14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20), від 14.07.2021 у справі № 916/878/20,   від 05.09.2024 у справі № 910/1705/24. 
		Узагальнений виклад позиції іншого учасника справи
		9. ТОВ "Чаплинка" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні повністю з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові. 
		Розгляд справи Верховним Судом 
		10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП   Славтіча О. В. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі № 922/3639/24 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на   13.05.2025.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 
		11. 27.02.2020 між ФОП Славтічем О. В. (орендар) і ТОВ "Чаплинка" (орендодавець) було укладено договір № 25-02-20-2, за умовами пунктів 2.1, 2.5, 9.1, 9.2, 10.1 якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 120,32 м2, що розташовані на першому поверсі ТРЦ (нежитлова   будівля літ.   "Ю-4"), іменовані далі за текстом - "об`єкт оренди", "приміщення". Договірна вартість 1 кв. м. об`єкта оренди становить 7000   грн. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди. Строк оренди триває по 28 лютого 2021 року (включно). У разі, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про припинення цього договору щонайменше за 5 днів до дати завершення строку оренди, цей договір поновлюється на 1 календарний місяць на тих самих умовах. Об`єкт оренди передається орендарю на підставі акта приймання-передачі в орендне користування, в якому може вказуватись опис технічного стану, кінцевий розмір площі, технічні специфікації. Приміщення може передаватись в орендне користування (повертатися з орендного користування) частинами з підписання сторонами відповідних актів прийому-передачі.
		01.03.2020 сторонами було підписано акт прийому-передачі об`єкта в оренду, згідно з яким орендар прийняв, а орендодавець передав у тимчасове платне користування орендоване приміщення. Підписання цього акта прийому-передачі є підтвердженням початку фактичного користування орендарем об`єктом оренди.
		12. Згідно з пунктом 10.3 договору оренди від 27.02.2020 після закінчення строку оренди, а також у разі дострокового припинення дії цього договору, орендар звільняє приміщення і повертає приміщення орендодавцеві протягом 10 робочих днів з дня настання однієї із згаданих в цьому пункті обставин. У випадку відмови орендодавця від підписання акта прийому-передачі (акта повернення) в останній день строку дії цього договору, факт передачі (повернення) об`єкта оренди орендодавцю підтверджується актом про повернення приміщення, складеним представником орендаря. Цей акт є підставою для припинення нарахування будь-яких платежів за договором. Дата підписання зазначеного акта вважається останнім днем оренди та строку дії договору.
		13. У пункті 15.2 договору № 25-02-20-2 сторони погодили, що застосуванню до орендаря будь-яких фінансових санкцій за порушення умов цього договору буде передувати письмове попередження про усунення в розумний (більше десяти днів) термін причин, що можуть викликати їх застосування.
		14. 19.06.2020 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди від 27.02.2020, за змістом якої сторони досягли згоди змінити умови оренди об`єкта оренди в період з   20.06.2020 по 30.09.2020 та встановити наступні умови, які застосовуються до правовідносин сторін у вказаний період:  розмір орендної плати за розрахунковий період становить 50 % від розміру орендної плати, встановленої договором.
		15. 23.06.2020 сторонами було підписано додаткову угоду до договору № 25-02-20-2, за змістом якої сторони досягли згоди про те, що з дати підписання цієї додаткової угоди розмір орендної плати за один календарний місяць розраховується виходячи з курсу НБУ на останню дату розрахункового місяця.
		16. 16.09.2020 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди від 27.02.2020, за змістом якої сторони досягли згоди змінити умови оренди об`єкта оренди в період з   01.10.2020 по   31.12.2020 та встановити наступні умови, які застосовуються до правовідносин сторін у вказаний період: розмір орендної плати за розрахунковий період становить 70 % від розміру орендної плати, встановленої договором.
		17. 24.12.2020 сторонами було підписано додаткову угоду до договору № 25-02-20-2, за змістом якої сторони досягли згоди змінити умови оренди об`єкта оренди в період з 01.01.2021 по   31.01.2021 та встановити наступні умови, які застосовуються до правовідносин сторін у вказаний період: розмір орендної плати за розрахунковий період становить 50 % від розміру орендної плати, встановленої договором.
		18. 28.01.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди від 27.02.2020, за змістом якої сторони погодилися змінити умови оренди об`єкта оренди в період з 01.02.2021 по 28.02.2021 та встановити наступні умови, які застосовуються до правовідносин сторін у вказаний період: розмір орендної плати за розрахунковий період становить 70 % від розміру орендної плати, встановленої договором.
		19. 25.04.2023 Товариство направило Підприємцю вимогу від 18.04.2023 про сплату заборгованості за договором оренди від 27.02.2020 з орендної плати у розмірі 2 295 426,88 грн (за період березень 2021 року - червень 2023 року), 3 % річних від простроченої суми за користування чужими коштами в сумі 64 283,04 грн, інфляційних втрат у сумі 417 492,30 грн, в   якій (вимозі) повідомило орендаря про припинення з 01.05.2023 договору № 25-02-20-2 та необхідність звільнити орендоване приміщення 01.05.2023. 
		До цієї вимоги було додано акти звіряння розрахунків за 2020- 2023 рр. та розрахунок заборгованості, на підтвердження направлення яких на адресу ФОП   Славтіча О. В. у матеріалах справи містяться опис вкладення та накладна.
		20. Рішенням Господарського суду Харківської області від   19.02.2024 у справі № 922/2826/23, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2024, позов ТОВ "Чаплинка" задоволено повністю. Стягнуто з ФОП   Славтіча О. В. на користь ТОВ "Чаплинка" за договором оренди від 27.02.2020: заборгованість з орендної плати в розмірі 2 514 838,48 грн; 3   %   річних від простроченої суми за користування чужими коштами в розмірі 76 215,43 грн; інфляційні втрати в розмірі 437 058, 38 грн; штраф за неповернення орендованого приміщення в розмірі 219 411,60 грн. Усунуто перешкоди в реалізації позивачем права власності на нерухоме майно: зобов`язано Підприємця звільнити від свого майна та майна інших осіб, що знаходиться у ньому та повернути нерухоме майно Товариству шляхом виселення з орендованого приміщення.
		Зазначеним судовим рішенням встановлено, що: 1) 25.04.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості та звільнення орендованих за договором приміщень 01.05.2023, в якій висловив заперечення стосовно подальшого продовження орендних правовідносин та заявив про припинення з 01.05.2023 договору оренди від 27.02.2020; 2)   матеріали справи не містять доказів як щодо повернення відповідачем нерухомого майна відповідно до частини 2 статті 795 ЦК України або вчинення ним дій з такого повернення, так і щодо ухилення орендодавця від прийняття об`єкта оренди, цей договір припинено з травня 2023   року, в зв`язку з чим наявні підстави для стягнення неустойки за травень 2023 року в сумі 219 411,60 грн, заявленої в порядку частини 2 статті 785 ЦК України.
		Позиція Верховного Суду
		21. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які   стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		22. Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди відповідача із постановою суду апеляційної інстанції виключно в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3   329   212,86 грн неустойки (тобто в частині вирішення спору по суті заявлених позовних вимог), то колегія суддів здійснює касаційний перегляд зазначеної постанови лише у відповідній частині. 
		Таким чином, як додаткове рішення місцевого господарського суду від 24.12.2024, так і постанова від 17.02.2025 (у відповідній частині), ухвалені за результатами розгляду заяв сторін про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, наразі не є предметом касаційного перегляду.
		23. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
		24. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про відсутність достатніх підстав для зменшення з власної ініціативи суду розміру заявленої до стягнення неустойки, нарахованої орендодавцем за прострочення повернення Підприємцем орендованого майна, оскільки: 
		1) необхідність виконання орендарем обов`язку з повернення об`єкту оренди, що виник з   01.05.2023 у силу положень частини 1 статті 785 ЦК України, не залежить від необхідності ухвалення судом рішення на підтвердження цього обов`язку та звернення такого рішення до примусового виконання з метою нарахування стягуваної неустойки, і такий обов`язок не припиняється та взагалі жодним чином не пов`язаний із зазначеною в рішенні суду першої інстанції обставиною сплати Підприємцем стягнутих сум заборгованості, 3 % річних, інфляційних втрат і неустойки за неповернення орендованого приміщення (за попередній період - травень 2023 року), яка (сплата) відбулася вже після ухвалення судового рішення в справі №   922/2826/23;
		2) навіть виключно в контексті спроможності виконання неустойкою компенсаційної функції, враховуючи закріплені статтями 3, 509 ЦК України принципи добросовісності, розумності та справедливості, таку неустойку під час визначення стягуваної суми не може бути зменшено до суми, що є меншою від розміру орендної плати, в зв`язку з чим застосоване місцевим господарським судом неспівмірне зменшення розміру стягуваної неустойки аж на 90 % є несумісним не тільки зі стимулюючою та компенсаційними функціями неустойки, позаяк повністю нівелює цивільно-правову відповідальність порушника, а також фактично спонукає його до продовження чинення порушення в зв`язку зі штучним створенням орендарю більш вигідних умов користування майном орендодавця в порівнянні з періодом правомірного користування таким майном (під час дії договору оренди);
		3) суд першої інстанції не врахував відсутності подання відповідачем клопотання про зменшення розміру стягуваної неустойки, а також не взяв до уваги істотні обставини довготривалості порушення орендарем обов`язку з повернення орендованого майна після припинення договору №   25-02-20-2 (майже 19 місяців - з червня 2023 року по грудень   2024 року), його суперечливої поведінки в контексті взаємовиключних тверджень щодо обставин нібито неодноразового виконання ним вказаного обов`язку як у 2021 і 2023 роках, так і наприкінці 2024 року.
		25. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції з   огляду на таке.
		26. Відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов`язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.
		27. Ураховуючи положення чинного законодавства, можна дійти висновку, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 ЦК України в сукупності з частиною 2 статті 551 цього Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 ГК України у сукупності з частиною 4 статті 231 цього Кодексу). 
		Таким чином, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті   785 ЦК України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 цього Кодексу. 
		Схожі   за змістом висновки викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та від   16.08.2024 у справі №   910/14706/22.
		28. Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		29. Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
		30. У пунктах 8.20- 8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3, 551 ЦК України:
		"8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. 
		8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. 
		8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. 
		8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
		8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. 
		8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
		8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань".
		31. Водночас у пунктах 7.25- 7.31, 7.42, 7.43 постанови від 19.01.2024 у справі №   911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала таке:
		"7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
		У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №   902/417/18.
		7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК   України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №   911/378/17 (911/2223/20).
		7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від   22.05.2019 у справі №   910/11733/18).
		7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №   902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №   920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №   904/2847/19). 
		При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в   постанові від 04.06.2019 у справі №   904/3551/18).
		7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК   України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер. 
		7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №   916/878/20).
		Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №   910/18718/21 тощо).
		7.31. Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
		При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
		7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25- 7.30). 
		А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК   України та частини третьої статті   551 ЦК   України, тобто у межах судового розсуду.
		7.43. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті   233   ГК   України і частині третій статті 551 ЦК   України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України".
		32. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, наголошуючи на тому, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статті 3, частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України (у   контексті визначення критеріїв реалізації судом дискреційних повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки)), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від   18.03.2020 у справі №   902/417/18, у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №   911/2269/22, від   16.08.2024 у справі № 910/14706/22 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від   10.04.2019 у справі №   905/1005/18, від 06.09.2019 у справі №   914/2252/18, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від   03.03.2021 у справі № 925/74/19, від   14.04.2021 у справі №   922/1716/20, від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20), від 14.07.2021 у справі №   916/878/20,   від 05.09.2024 у справі № 910/1705/24, з огляду на таке.
		33. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді, коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті.
		34. Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що апеляційний суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування зазначених правових висновків, оскільки зміст оскаржуваних рішення та постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник.
		35. Так, у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.
		36. Зокрема, спростовуючи висновок суду першої інстанції про наявність виняткових підстав для зменшення з власної ініціативи суду розміру заявленої до стягнення неустойки на 90 %, нарахованої орендодавцем за прострочення повернення Підприємцем орендованого майна, апеляційний суд цілком правомірно виходив із сукупності таких обставин:
		1) упродовж усього спірного періоду орендоване майно так і не було повернуто орендодавцю, що підтверджується невиконанням відповідачем до кінця грудня 2024 року рішення Господарського суду Харківської області від   19.02.2024 у справі № 922/2826/23 (у частині повернення орендованого приміщення), а намагання орендаря зафіксувати таке повернення 14.12.2024 свідчить про те, що об`єкт оренди до цієї дати перебував у користуванні Підприємця;
		2) звернення судового рішення в справі № 922/2826/23 до примусового виконання орендодавцем як стягувачем, яке (звернення) не могло відбутися раніше отримання стягувачем виданого тільки 29.11.2024 наказу суду, жодним чином не впливає на обов`язковість виконання відповідачем цього рішення суду з 25.06.2024 у силу вимог частини 1 статті 1291 Конституції України та статті 326 ГПК України;
		3) судовими рішеннями в справі № 922/2826/23 (між тими самими сторонами) встановлено відсутність обставин припинення орендних відносин сторін через нібито здійснене повернення об`єкта оренди Підприємцем за одностороннім актом від 30.04.2021, а інше тлумачення встановлених у справі № 922/2826/23 обставин було би несумісним із принципом "res judicata";
		4) передбачений статтею 795 ЦК України двосторонній характер підтвердження факту виконання орендарем свого обов`язку з повернення об`єкта оренди шляхом підписання акта приймання-передачі, який необхідний для фіксації належного стану об`єкта оренди як з метою оцінки ступеню виконання, передбаченого частиною 1 статті 785 ЦК України, так і для реалізації інших прав за наявності підстав, визначених статтею 772, 778, 779 цього Кодексу, не змінює того, що саме боржник (орендар) має запропонувати прийняття свого обов`язку перед кредитором (орендодавцем) і тільки після вчинення боржником дій з такого виконання в кредитора виникає обов`язок з прийняття об`єкта оренди, що узгоджується з вимогами статей 526, 527, 612, 613 ЦК України та умовами пунктів 10.3, 10.5 договору оренди від   27.02.2020. Тобто виконання орендарем зобов`язання (вчинення певних дій з повернення майна в належному стані) хронологічно має передувати можливості прийняття такого виконання кредитором;
		5) при неповерненні об`єкта оренди власнику презюмується обмеження останнього в можливості господарського використання свого майна (як безпосередньо, так і шляхом його надання іншим особам), тому щонайменшим об`єктом компенсації є той розмір орендної плати, який власник міг би отримати в разі вільного розпорядження таким майном, або колишній орендар "зберіг/зекономив" за період неповернення об`єкта оренди;
		6) навіть виключно в контексті спроможності виконання неустойкою компенсаційної функції, враховуючи закріплені статтями 3, 509 ЦК України принципи добросовісності, розумності та справедливості, таку неустойку під час визначення стягуваної суми не може бути зменшено до суми, що є меншою від розміру орендної плати, в зв`язку з чим застосоване місцевим господарським судом неспівмірне зменшення розміру стягуваної неустойки аж на 90 % є несумісним не тільки зі стимулюючою та компенсаційними функціями неустойки, позаяк повністю нівелює цивільно-правову відповідальність порушника, а також фактично спонукає його до продовження чинення порушення в зв`язку зі штучним створенням орендарю більш вигідних умов користування майном орендодавця в порівнянні з періодом правомірного користування таким майном (під час дії договору оренди);
		7) суд першої інстанції не врахував відсутності подання відповідачем клопотання про зменшення розміру стягуваної неустойки, а також не взяв до уваги істотні обставини довготривалості порушення орендарем обов`язку з повернення орендованого майна після припинення договору №   25-02-20-2 (майже 19 місяців - з червня 2023 року по грудень   2024 року), його суперечливої поведінки в контексті взаємовиключних тверджень щодо обставин нібито неодноразового виконання ним вказаного обов`язку як у 2021 і 2023 роках, так і наприкінці 2024 року. Адже   позиція відповідача щодо неодноразового повернення ним об`єкта оренди, що вочевидь є неможливим, оскільки хронологічно перше повернення унеможливлює подальше вчинення такої дії орендарем. 
		37. Колегія суддів зауважує, що зміст оскаржуваної постанови (див. пункти 47.2- 47.7 її мотивувальної частини) переконливо свідчить, що при їх ухваленні суд апеляційної інстанції, керуючись частиною 4 статті 236 ГПК України, належним чином урахував викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від   18.03.2020 у справі №   902/417/18 та в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   19.01.2024 у справі №   911/2269/22, від   16.08.2024 у справі №   910/14706/22 висновки щодо застосування норм частини 3 статті 551 ЦК України та статті   233 ГК України в подібних правовідносинах, які наразі є останньою правовою позицією при вирішенні схожих господарських спорів.
		38. ГПК України визначено процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої в цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме   останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (аналогічні висновки викладено в пунктах 9.27, 9.28 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   19.04.2021 у справі № 910/11131/19).
		39. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2)   діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4)   здійснює інші повноваження, визначені законом.
		Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
		При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі №      755/10947/17, від   03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі №   825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
		40. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що в пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №      755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
		41. Ураховуючи останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 05.06.2024 у справі №   755/10947/17, колегія суддів наголошує на тому, що в зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваною постановою не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, а лише наголошується на необхідності суду в кожному конкретному випадку виходити з оцінки наявності чи відсутності виняткових індивідуальних обставин як підстави для реалізації судом із власної ініціативи дискреційних повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з боржника.
		42. За наведених вище обставин Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для зменшення з власної ініціативи розміру заявленої до стягнення неустойки, правомірно нарахованої Товариством за прострочення повернення Підприємцем орендованого майна, а оскільки доводи касаційної скарги не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, то оскаржувану постанову необхідно залишити без змін.
		43. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом   1 частини   2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не всупереч, а відповідно до висновків щодо застосування норм частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України (у   контексті визначення критеріїв реалізації судом дискреційних повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки)), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від   18.03.2020 у справі №   902/417/18, у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №   911/2269/22, від   16.08.2024 у справі № 910/14706/22 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від   10.04.2019 у справі №   905/1005/18, від 06.09.2019 у справі №   914/2252/18, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від   03.03.2021 у справі № 925/74/19, від   14.04.2021 у справі №   922/1716/20, від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20), від 14.07.2021 у справі №   916/878/20,   від 05.09.2024 у справі № 910/1705/24, що наразі виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави касаційного оскарження, так і скасування оскаржуваної постанови.
		44. З наведених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.
		45. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову повністю, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		46. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При   виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		47. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		48. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		49. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про задоволення позову, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
		50. Оскільки зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини   2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, а інші доводи скаржника не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог, то колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови.
		Розподіл судових витрат
		51. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Славтіча Олександра Володимировича залишити без задоволення.
		Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі № 922/3639/24 залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                  Ю. Я. Чумак
		 
		Судді                                                                                          Т. Б. Дроботова 
		 
		                                                                                                               Н. О. Багай

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...