Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/3145/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.05.2025.
Дата набрання законної сили: 23.04.2025
Номер судового провадження: 14-36цс25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		 
		23 квітня 2025 року
		м. Київ
		cправа № 357/3145/20
		провадження № 14-36цс25
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідачаТкачука О. С.,
		суддів: Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
		розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Білоцерківської міської ради, про виділення в натурі частки будинку і встановлення порядку користування земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2023 року, ухвалене суддею Бондаренко О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,
		УСТАНОВИЛА:
		1. Короткий зміст позовних вимог та рух справи в суді першої інстанції
		1.1. 23 березня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом про виділення в натурі частки будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою, посилаючись на те, що вони спільно як подружжя володіють 452/600 частками житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 (далі - будинок, домоволодіння). Власником іншої частини домоволодіння (148/600 частин) є ОСОБА_2 , який у будинку не проживає більше 20 років, майном фактично не користуються, перешкоджає приватизації земельної ділянки, відмовляється погодити межі земельної ділянки, добровільно поділити домоволодіння не погоджується, як наслідок, позивачі як співвласники обмежені у повному володінні, користуванні та розпорядженні своїм майном.
		1.2. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2020 року відкрито провадження у справі.
		1.3. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
		1.4. 9 лютого 2023 року позивач подав до суду заяву про зміну предмета позову у зв`язку зі смертю дружини та відповідним збільшенням його частки будинку внаслідок спадкування частки, яка їй належала.
		1.5. 15 лютого 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протокольною ухвалою прийняв до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову та виключив зі складу учасників справи померлу ОСОБА_3 .
		2. Короткий зміст судових рішень і мотиви їх ухвалення
		2.1. Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Проведено розподіл домоволодіння між позивачем і відповідачем та визначено порядок користування земельною ділянкою за варіантом № 1 технічного розподілу за висновком експерта від 16 листопада 2022 року № 1919/21-43/26280/22-49. Виділено у власність позивачеві в натурі 0,48 частин домоволодіння, а саме: вітальню (1-1) площею 16,1 кв. м, житлову кімнату (1-2) площею 10,1 кв. м, житлову кімнату (1-3) площею 8,9 кв. м, кухню (1-4) площею 6,8 кв. м, котельню (1-5) площею 1,1 кв. м, санвузол (1-6) площею 2,2 кв. м, всього у будинку - 45,2 кв. м, а також господарські споруди та будівлі: гараж літ. «Г», сходи літ. «Г1», балкон літ. «А3», вбиральню, огорожу, сарай-прибудову літ. «Б1», частину сараю - літню кухню «Б-1» розміром 4,6 х 3,3 м і площею 15,2 кв. м. Суди припинили право спільної часткової власності на домоволодіння. Стягнуто з відповідача на користь позивача 54 700 грн різниці вартості ідеальної частки. Встановлено порядок користування земельною ділянкою, що розташована на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0901 га, виділивши у користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0679 га (679 кв. м), яка складається із: 1/2 частини земельної ділянки спільного користування площею 0,0006 га (6 кв. м) та земельної ділянки площею 0,0676 га (676 кв. м).
		Судові рішення мотивовані тим, що між сторонами існує усталений порядок користування спірним майном і саме за цим порядком воно було поділено. При цьому, ураховуючи те, що відповідачеві виділено майно, загальна вартість якого перевищує вартість виділеного позивачеві, на користь останнього стягнуто відповідну компенсацію.
		3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		3.1.ОСОБА_2 11 січня 2024 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. Мотивував касаційну скаргу так:
		- суди першої й апеляційної інстанцій неправильно застосували приписи статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не врахували висновки щодо застосування цих приписів за подібних правовідносин, викладені в інших постановах Верховного Суду;
		- суди не звернули увагу на те, що позивач просив виділити належну йому частку в праві спільної часткової власності на домоволодіння в натурі за правилами статті 364 ЦК України, та помилково виснували про наявність підстави для задоволення позову про розподіл житлового будинку в натурі між сторонами у порядку статті 367 ЦК України, про що позивач не просив. Також суди визначили порядок користування земельною ділянкою замість поділу цієї ділянки під виділені об`єкти відокремленого права;
		- суди не зазначили, яке майно утворилося внаслідок припинення часткової власності для обох співвласників житлового будинку, що унеможливлює виконання рішення суду в частині припинення часткової власності та реєстрації права на утворені об`єкти відокремленого права;
		- суд першої інстанції не зазначив, яка частина будинку залишилася відповідачеві, але право спільної часткової власності припинив на все домоволодіння та стягнув із відповідача на користь позивача компенсацію. Останню встановив незаконно за перевищення ідеальної частки;
		- суд першої інстанції виснував про можливість виділення позивачеві частки в натурі без урахування площі та вартості прибудови (веранди), збудованої без дозвільних документів, через яку позивач влаштував вхід до частини будинку, яку йому виділив суд. При цьому суд не встановив, як мають бути поділені інженерні комунікації (опалення, водо-, електро- та газопостачання, водовідведення) між ізольованими приміщеннями та за чий кошт мають бути проведені ці ремонтно-будівельні роботи.
		3.2.У квітні 2024 року представник позивача подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилається на законність та обґрунтованість судових рішень першої та апеляційної інстанцій. На спростування доводів касаційної скарги зазначає, що судова експертиза була проведена з дотриманням Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127. 
		3.3.Крім того, представник позивача зазначив, що запропонований варіант поділу домоволодіння найбільш наближений до пропорційності часток сторін у праві власності, відповідає фактичному користуванню земельною ділянкою, тому просив залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.
		4. Рух справи в суді касаційної інстанції
		4.1.Ухвалою від 21 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		4.2. Ухвалою від 17 вересня 2024 року колегія передала справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Обґрунтовувала передачу необхідністю відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 8 березня 2023 року у справі № 559/1923/17, за змістом якого для виділу в натурі часток у праві спільної часткової власності на майно двом співвласникам слід застосувати приписи статті 364 ЦК України.
		4.3. Ухвалою від 20 січня 2025 року Об`єднана палата Касаційного цивільного суду повернула справу на розгляд колегії суддів Касаційного цивільного суду, зазначивши, що сформульований у зазначеній постанові висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц. Згідно із цим висновком після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної власності припиняється, отже, при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, частка якого виділяється, та власнику (власникам), частки яких залишаються, мають бути виділені окремі приміщення, які повинні бути ізольованими від приміщень іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, підведену систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України.
		4.4. Ухвалою від 19 лютого 2025 року колегія суддів Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав передбачених частиною четвертою статті 403 ЦПК України для уточнення (конкретизації) правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц. 
		4.5. На думку колегії суддів Касаційного цивільного суду, існує певна неточність у формулюванні висновку у згаданій справі, адже. після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України, припиняється право спільної власності тільки для того співвласника, частка якого виділяється, а для інших співвласників (якщо їх двоє чи більше) зберігається режим спільної часткової власності.
		4.6. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що висновок Великої Палати Верховного Суду потребує конкретизації.  Поняття «поділ» і «виділ» не є тотожними: у разі поділу майна, яке перебуває у спільній частковій власності, воно поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються взагалі; у разі виділу частки чи припинення права на частку в спільному майні правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, якому виділяють його частку в натурі (тобто для решти співвласників режим спільної часткової власності зберігається). Винятком із цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, один із яких заявляє про виділ йому його частки. За такої ситуації застосовуються приписи статті 367 ЦК України про поділ цього майна між двома співвласниками, а не про виділ на підставі статті 364 ЦК України.
		4.7. На думку колегії суддів Касаційного цивільного суду, за наявності трьох і більше співвласників майна, що перебуває у спільній частковій власності, за бажання виділу частки з боку лише одного співвласника застосовуються приписи статті 364 ЦК України про виділ частки такого співвласника; внаслідок виділу йому індивідуально визначеного майна право спільної часткової власності припиняється саме для цього співвласника, а інші співвласники мають решту майна на праві спільної часткової власності.
		4.8. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2025 року справу прийнято до провадження.
		ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		5. Щодо суті спору
		5.1. Суди встановили, що у 1959 році батькові сторін - ОСОБА_4 з фонду колгоспу була виділена земельна ділянка площею 600 кв. м для будівництва житлового будинку. 
		5.2. У подальшому на цій земельній ділянці побудовано житловий будинок, що має адресу: АДРЕСА_1 . Цей будинок станом на час розгляду справи належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , частки яких складають 452/600 та 148/600 відповідно.
		5.3. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на неприязні відносини з ОСОБА_2 та неможливість добровільно поділити зазначений вище будинок з господарськими прибудовами. 
		5.4. Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що розмір земельної ділянки збільшився на 300 кв. м та станом на час розгляду справи складає 901 кв. м.
		5.5. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2020 року у справі призначено судові будівельно-технічну та земельно-технічну експертизи, проведення яких доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (т. 1 а.с. 164-166).
		5.6. На вирішення експертам були поставлені, зокрема, такі питання: 
		-чи можливий виділ часток [житлового будинку]в натурі як самостійних об`єктів права власності;
		- чи існує технічна можливість виділу в натурі земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:009 загальною площею 0,0901 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням розташованого на ній житлового будинку.
		5.7. У висновку експертів від 16 листопада 2022 року надано варіанти поділу земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3210300000:04:009 загальною площею 0,0901 га.
		5.8. Відповідач надав витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за тією ж адресою з кадастровим номером 3210300000:04:009:0255, загальною площею 0,0888 га. У цьому витягу зазначено, що реєстрація земельної ділянки проведена 28 жовтня 2020 року, а земельна ділянка площею 0,0901 га з кадастровим номером 3210300000:04:009 взагалі не зареєстрована (т. 2 а.с. 176).
		5.9 Земельно-технічна експертиза у справі проведена стосовно земельної ділянки, кадастровий номер та площа якої відрізняється від кадастрового номера та площі спірної земельної ділянки. Більше того, земельна ділянка, вказана у висновку експерта, взагалі не зареєстрована. У той же час суди поклали цей висновок в основу своїх рішень. 
		5.10. Кадастровий номер земельної ділянки площею 0,0901 га, поділ якої проведено судом, не містить всіх необхідних структурних елементів, які передбачені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051. Зокрема, відсутній чотиризначний номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу, що є визначальним елементом при ідентифікації земельних ділянок. 
		5.11. Як вбачається з викопіювання з плану кварталу № 2819 (т. 1 а.с. 23), до площі садової ділянки АДРЕСА_1 включено земельну ділянку площею 600 кв. м (76 кв. м під житловим будинком, 104 кв. м - подвір`я, 420 кв. м - фруктовий сад), яка була надана ОСОБА_4 у 1959 році для будівництва житлового будинку, та надлишки розміром 300 кв. м.При цьому суди не встановили, ким, коли і на якій підставі ця ділянка площею 300 кв. м (так звані надлишки) була передана співвласникам спірного житлового будинку, чи мають вони законне право користування нею та чи є вона невід`ємною частиною спірного домоволодіння, а відтак чи підлягає вона поділу разом із цим домоволодінням.
		5.12. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		5.13. Частиною п`ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		5.14. У своїх рішеннях суди вказали, що виділена померлому батькові сторін земельна ділянка площею 600 кв. м збільшилась до 900 кв. м, проте не навели жодного аргумента на підтвердження цього, тобто обґрунтували такий висновок на припущеннях. 
		5.15. Ідентифікацію виділених у користування сторонам земельних ділянок суди здійснили тільки залежно від того, яким кольором вони позначені  на плані: білим, синім чи зеленим кольором без будь-якої конкретизації і прив`язки до місцевості. Такий підхід не тільки не забезпечує необхідний у такий випадках поділ земельної ділянки під виділені об`єкти відокремленого права, але й взагалі робить неможливим вирішення спору і виконання рішення у цій частині.
		5.16. Більше того, суд першої інстанції, встановивши порядок користування земельною ділянкою площею 0,0901 га на АДРЕСА_1 , виділивши її частину в користування позивачеві, фактично підмінив собою інші органи, уповноважені законом вирішувати питання оформлення прав землекористування, що є порушенням земельного законодавства, зокрема статей 122, 123 ЗК України. Саме лише звернення позивача до Білоцерківської міської ради з метою приватизації земельної ділянки на АДРЕСА_1 не є підставою стверджувати про належність земельної ділянки площею 0,0901 га до житлового будинку за тією ж адресою та про правомірність користування ним цією земельною ділянкою.
		5.17. Апеляційний суд цього порушення не виправив, замість належної оцінки доказів навів перелік аркушів справи, що, на його думку, доводять правильність висновків суду першої інстанції. При цьому не були спростовані доводи відповідача, який у своїй апеляційній скарзі наголошував на неправильності поділу земельної ділянки та помилках при визначенні розміру цієї ділянки. 
		5.18. Крім того, на обґрунтування своїх висновків суд апеляційної інстанції поклав роз`яснення, викладені в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», хоча такі роз`яснення не є нормативним актом чи обов`язковими для застосування.
		5.19. У той же час суди не врахували, що визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість поділу будинку відповідно до часток співвласників. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2012 року у справі  № 6-12цс13, а також у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15-ц, від 11 жовтня 2021 року у справі 607/14338/19-ц, від 01 грудня 2021 року у справі № 688/4007/19, від 09 листопада 2022 року у справі № 592/15122/19 та від 10 липня 2024 року у справі № 752/22726/20.
		5.20. Виділяючи частку позивачау спірному домоволодінні за варіантом поділу № 1, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами склався усталений порядок користування спірним будинком, втручання в який призведе до покладення на позивача надмірного тягаря і є невиправданим втручанням у його мирне володіння майном. 
		5.21. При цьому суд не врахував наведеної вище усталеної судової практики, інтересів відповідача та не дослідив, чи не буде покладено на нього надмірного тягаря шляхом стягнення компенсації вартості перевищення частки у розмірі 54 700 грн, у тому числі з врахуванням безспірних даних щодо розміру земельної ділянки та розміщених на ній об`єктів нерухомості, відомості про які містяться в матеріалах справи.
		5.22. Так, суд не дав належної оцінки висновку експертів, зокрема не звернув уваги не те, що в обох варіантах поділ житлового будинку запропоновано здійснити однаково. У той же час в одному варіанті є, а в іншому відсутній один з об`єктів нерухомості - л. кухня літ. «Б-1». Тобто експерти фактично запропонували безальтернативний варіант поділу житлового будинку. 
		5.23. Крім того, суд першої інстанції, здійснивши поділ домоволодіння та припинивши спільну часткову власність на нього, не визначив частки кожного із співвласників. Виділення лише частки позивача ставить під сумнів можливість зареєструвати право власності на частку майна, що залишилася за другим співвласником. 
		5.24. Апеляційний суд доводи апеляційної скарги не перевірив, що є порушенням вимог статті 382 ЦПК України. 
		6. Щодо питань, поставлених на вирішення Великої Палати Верховного Суду
		6.1. Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
		6.2. За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.
		6.3. При цьому володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
		6.4. Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. 
		6.5. Згідно з частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
		6.6. Відповідно до частини четвертої статті 355 та частини першої статті 356 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
		6.7. Зі змісту вказаних статей випливає, що право кожного із співвласників пов`язується із часткою у праві спільної власності і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.
		6.8. У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виснував, що спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних / неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків.
		6.9. Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
		6.10. Згідно зі статтею 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
		6.11. Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не є тотожним розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.
		6.12. Частиною третьою статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
		6.13. Відповідно до статті 364ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. 
		6.13.1. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
		6.13.2. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
		6.14. Відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
		6.15. Порядок поділу спільного майна встановлено у статтях 367 та 372 ЦК України.
		6.16. Так, статтею 367 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. 
		6.17. За статтею 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
		6.18. За змістом частини третьої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу з нього частки формується нова реєстраційна справа з відкриттям відповідного розділу в Державному реєстрі прав.
		6.19. Проаналізувавши наведені норми матеріального права Велика Палата Верховного Суду формулює такі висновки.
		6.19.1. У результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень - також з врахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК, частини першої статті 50 Житлового кодексу України.
		6.19.2. Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що у разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається.
		6.19.3. Із цього також можна зробити висновок, що за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві.
		6.19.4. Натомість за наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається. У цьому випадку суд, застосовуючи приписи статті 364 ЦК України, має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно (колишня частка у праві спільної власності) позивача та залишити решту майна у спільній власності інших відповідачів, які в подальшому, за бажанням, можуть поділити це майно добровільно на власний розсуд або в судовому порядку.
		6.19.5. Винятком із цього правила є випадки, коли всі співвласники або всі, крім одного, бажають поділу майна. У такому випадку суд має визначити частки всіх співвласників та провести поділ майна із зазначенням у резолютивній частині рішення конкретних окремих об`єктів нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать кожному з колишніх співвласників. У цьому разі право спільної власності припиняється.
		6.20. Поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо поділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. 
		6.21. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).
		6.22. У тих випадках, коли в результаті поділу співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.
		6.23. При цьому, вирішуючи питання поділу спільного майна або виділення частки з нього, суди повинні пам`ятати, що визначальним для цього є не усталений співвласниками порядок користування будинком, а розмір їх часток та технічна можливість поділу будинку відповідно до цих часток.
		6.24. Крім того, слід пам`ятати, що згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
		6.25. Отже, добудови, прибудови або будь-які поліпшення житлового будинку, які зробив один із його співвласників без згоди іншого (інших), не можуть впливати на розмір часток співвласників при поділі цього будинку, а відтак і їх вартість, проте, якщо це технічно можливо, залишаються у володінні того, хто їх збудував. 
		7. Щодо відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду
		7.1. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просив конкретизувати викладені у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц висновки щодо застосування у подібних правовідносинах приписів статей 364 і 367 ЦК України, а саме висновки про те, що оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, частка якого виділяється, та власнику (власникам), частки яких залишаються, мають бути виділені окремі приміщення, які повинні бути ізольованими від приміщень іншого (інших) співвласника (співвласників), мати окремий вихід, підведену систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.
		7.2. На думку колегії суддів Касаційного цивільного суду, ці висновки не узгоджуються з приписами ЦК України та висновком Верховного Суду України, сформульованим у постанові від 3 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, внаслідок чого у Касаційному цивільному та Касаційному господарському судах у складі Верховного Суду сформувалася неузгоджена судова практика.
		7.3. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
		7.4. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
		7.5. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 8 червня 2021 року у справах № 346/1305/19 (пункт 32) та № 487/8206/18 (пункт 95), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49)].
		7.6. Велика Палата Верховного Суду у розділі 6 цієї постанови виснувала, що поділ майна та виділ частки зі спільної власності мають різну процедуру та наслідки для колишніх співвласників цього майна, зокрема й щодо підстав припинення права спільної власності, а також щодо випадків виділення колишнім співвласникам окремих приміщень.
		7.7. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає доводи колегії суддів Касаційного цивільного суду достатньо обґрунтованими та такими, що дозволяють конкретизувати висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц, з урахуванням правового висновку, викладеного в розділі 6 цієї постанови, який полягає у тому, що:
		- у результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному зі співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень - також з урахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК України, частини першої статті 50 Житлового кодексу України;
		- поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що в разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається;
		-за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві;
		- за наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається. У цьому випадку суд, застосовуючи приписи статті 364 ЦК України, має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно (колишня частка у праві спільної власності) позивача та залишити решту майна у спільній власності інших відповідачів, які в подальшому за бажанням можуть поділити це майно добровільно на власний розсуд або в судовому порядку;
		- винятком із цього правила є випадки, коли всі співвласники або всі, крім одного, бажають поділу майна. У такому випадку суд має визначити частки всіх співвласників та провести поділ майна із зазначенням у резолютивній частині рішення конкретних окремих об`єктів нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать кожному з колишніх співвласників. У цьому разі право спільної власності припиняється.
		8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		8.1. Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		8.2. З наведеної норми процесуального права вбачається, що Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості самостійно встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку. Разом з тим суди першої та апеляційної інстанцій не виконали обов`язку, передбаченого статтями 89  та 110 ЦПК України щодо оцінки доказів, у тому числі висновку судової експертизи, а також не встановили розміру та підстав набуття в користування співвласниками будинку (у тому числі й колишніми) земельної ділянки, право користування якою підлягає поділу разом із цим будинком.
		8.3. Згідно із частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		8.4. За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		8.5. Ураховуючи наведене,Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості ухвалити своє рішення та дійшла висновку про скасування судових рішень попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу  ОСОБА_2 задовольнити частково.
		2. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року скасувати. 
		3. Справу № 357/3145/20 направити на новий розгляд до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                    О. С. Ткачук
		Судді:                            О. О. Банасько                                  О. В. Кривенда
		О. Л. Булейко                                   М. В. Мазур
		Ю. Л. Власов                                    С. Ю. Мартєв
		І. А. Воробйова                                 С. О. Погрібний
		О. А. Губська                                    О. В. Ступак
		Ж. М. Єленіна                                   В. Ю. Уркевич
		Л. Ю. Кишакевич                              Є. А. Усенко
		С. І. Кравченко                                 Н. В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...