Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/3158/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2025.
Дата набрання законної сили: 15.05.2025
Номер судового провадження: 51-3072км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016020010008154

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 127/3158/17
		провадження № 51-3072 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:  
		 
		головуючого                                      ОСОБА_1 ,
		суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,
		прокурора                                          ОСОБА_5 ,
		захисника                                          ОСОБА_6 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 01 травня 2024 року у кримінальному провадженні № 12016020010008154 за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
		Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 в строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 13 вересня 2017 року по 11 квітня 2018 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 15 365,36 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		 
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 травня 2024 року вирок суду першої інстанції змінено.
		Доповнено резолютивну частину вказівкою про зарахування ОСОБА_7 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 14 листопада 2023 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		В решті вирок залишено без зміни.
		 
		Вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 09 жовтня 2016 року, приблизно о 21 годині, перебуваючи у дворі будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті неприязних відносин вчинив словесну сварку з власником будинку ОСОБА_8 .
		Після того, як останній зайшов до свого будинку, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на заподіяння смерті, реалізуючи який обвинувачений взяв належну йому сокиру та направився до будинку ОСОБА_8 .
		Діючи з прямим умислом, з метою протиправного спричинення смерті, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у виді смерті людини і бажаючи їх настання, ОСОБА_7 постукав у двері будинку. Коли потерпілий відкрив двері, ОСОБА_7 умисно, раптово і неочікувано для потерпілого, завдав йому гострою частиною сокири один удар в голову, однак завдяки реакції ОСОБА_8 , який відхилився, удар прийшовся в нижню частину щелепи. Від цього потерпілий отримав відкритий перелом нижньої щелепи та впав і втратив свідомість.
		Продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на заподіяння смерті та бажаючи її настання, ОСОБА_7 наніс два удари сокирою в шию потерпілого, який не чинив опору. Тим самим обвинувачений вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця. В цей час дружина потерпілого, яка була очевидцем цих дій, почала кликати на допомогу, після чого ОСОБА_7 відійшов від потерпілого.
		Смерть ОСОБА_8 не настала лише внаслідок обставин, що не залежали від волі обвинуваченого, а саме завдяки реакції потерпілого, який в момент удару сокирою відхилився, внаслідок чого удар прийшовся на щелепу та спричинив тілесні ушкодження середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		На місці загоєння ран обличчя і передньої поверхні шиї у потерпілого наявні рубці, які являються невиправними, оскільки з часом, без хірургічного втручання, вираженість їх значно не зменшиться.
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Зазначає що апеляційний суд не звернув уваги на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ці висновки суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам, зокрема: протоколу огляду місця події та висновку судової молекулярно-генетичної експертизи від 07 лютого 2017 року, які підтверджують версію сторони захисту. Також посилається на відсутність у потерпілого ознак непоправного знівечення обличчя. Стверджує, що суди дали неправильну оцінку діям обвинуваченого, оскільки докази свідчать про відсутність у нього умислу на вбивство та наявність необхідної оборони. Захисник вважає, що за фактичних обставин справи, дії його підзахисного можуть підлягати кваліфікації за ч. 1 ст. 122 та ч. 2 ст. 125 КК України. Також не погоджується з розміром відшкодування моральної шкоди, яка не підтверджена належними доказами.
		Вказує, що суд апеляційної інстанції усупереч вимог ст. 404 КПК України не дослідив повторно доказів та не дав їм власної оцінки, натомість навів в ухвалі оцінку доказів, здійснену судом першої інстанції.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		Захисник у судовому засіданні підтримав скаргу з наведених у ній мотивів та просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.
		 
		Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
		 
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		 
		Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		 
		При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
		 
		Мотиви суду
		 
		У касаційній скарзі захисник висловлює незгоду з встановленими судом фактичними обставинами справи, викладає власну версію події. При цьому вказує на неповноту судового розгляду та не погоджується з оцінкою доказів, наданої судами.
		 
		Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, й за змістом ст. 433 КПК України не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тому ці доводи захисника не можуть бути предметом перевірки в касаційному порядку.
		 
		У той же час це було предметом належної перевірки суду апеляційної інстанції.
		 
		Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому воно має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього Кодексу.
		 
		Згідно вказаної норми процесуального закону в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд виходив при її постановленні, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду мають бути зазначені підстави, з яких цю скаргу визнано необґрунтованою. Цих вимог судом було дотримано.
		 
		Апеляційна скарга захисника містила твердження про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого. Суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог процесуального закону, перевірив ці доводи та дійшов висновку про повноту перевірки судом першої інстанції фактичних обставин справи, всебічну оцінку ним доказів та законність і обґрунтованість вироку суду.
		 
		Відповідно до ст. 94 цього Кодексу суд за своїм внутрішнім переконанням досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
		 
		Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
		 
		Апеляційний суд установив, що під час розгляду цього кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись положень вказаної норми процесуального закону, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, в тому числі й ті, на які посилалась сторона захисту, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України. 
		 
		Зокрема, суди взяли до уваги показання обвинуваченого, де він не заперечував факт нанесення ударів потерпілому сокирою, проте не визнав, що діяв з умислом на вбивство. Версію сторони захисту суд дослідив та спростував такими доказами, як показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_9 , які підтвердили, що обвинувачений прийшов до будинку потерпілого із сокирою та одразу завдав нею удар в голову, проте потерпілий встиг відхилитися, внаслідок чого удар прийшовся по підборіддю, після чого потерпілий втратив свідомість. Свої показання потерпілий та свідок підтвердили під час проведення слідчого експерименту, де відтворили обставини події.
		 
		Також винуватість ОСОБА_7 підтверджується даним протоколу огляду місця події, де зафіксовані та вилучені сліди крові, а також сокира. Згідно висновків судової молекулярно-генетичної експертизи від 07 лютого 2017 року на поверхні леза металевої частини сокири виявлені сліди крові людини, які збігаються з генетичними ознаками зразка крові потерпілого ОСОБА_8 .
		 
		Захисник у касаційній скарзі по суті не погоджується з оцінкою судом цих доказів, стверджує про неповноту дослідження генетичних зразків, проте суд апеляційної інстанції на це зазначив, що сліди бурого кольору, виявлені на ганку під час огляду місця події, на експертизу не надавалися, а тому не можна встановити їх походження та утворення. Що стосується слідів клітин потерпілого та обвинуваченого на топорищі, то суд вказав, що ця обставина не підтверджує покази ОСОБА_7 про те, що потерпілий намагався вирвати у нього з рук сокиру, оскільки потерпілий, ухиляючись від першого удару, міг зачепити топорище. Такий висновок суду не суперечить іншим дослідженим доказам та встановленим обставинам справи, а тому є обґрунтованим.
		 
		Відповідно до висновків судово-медичної експертиз у потерпілого були виявлені тілесні ушкодження: відкритий багатоуламковий перелом нижньої щелепи та альвеолярного паростка верхньої щелепи зліва, наскрізна рубана рана нижньої губи з переходом на підборіддя і підборідну ділянку справа, переломи коронок 2-го зуба зліва на верхній щелепі і 5-го зуба зліва на нижній щелепі, багатоуламкові переломи коренів і коронок 1-го зуба зліва, 1, 2, 3, 4, 5, 6-го зубів справа на нижній щелепі, дві колото-різані рани шиї. За ступенем тяжкості належать до середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. На теперішній час на місці загоєння вказаних ран обличчя і передньої поверхні шиї у ОСОБА_8 наявні рубці, які являються невиправними, оскільки з часом без хірургічного втручання вираженість їх значно не зменшиться. 
		 
		Доводи сторони захисту про відсутність знівечення обличчя та, як наслідок, неправильну кваліфікацію дій винного, є безпідставними.
		 
		ОСОБА_7 визнаний винуватим за вчинення замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_8 , а не за заподіяння йому тілесних ушкоджень будь-якого ступеню тяжкості.
		 
		Замах на злочин має місце тоді, коли діяння винного було безпосередньо спрямоване на позбавлення життя іншої людини, але злочинний наслідок (смерть) не настав з причин, не залежних від волі винного.  
		 
		Судова практика зводиться до того, що  прямий умисел має місце, зокрема, у випадках, коли винний усвідомлював, що внаслідок його дій з невідворотністю настане смерть іншої людини. Нанесення ушкоджень у життєвоважливі органи тіла, котрі, як правило, спричиняють смерть потерпілого, але не призвели до смертельного наслідку лише в силу випадкового збігу обставин, не залежних від волі винного, належить кваліфікувати не за наслідками, що сталися, а як замах на умисне вбивство.
		 
		Твердження сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_7 умислу на вбивство потерпілого та неправильну кваліфікацію його дій були предметом дослідження судів та визнані необґрунтованими.
		 
		Суди взяли до уваги характер та локалізацію тілесних ушкоджень - у голову та шию, тобто у життєво важливі органи. Також суди зважили на предмет, яким були завдані удари, а саме гострою частиною сокири, тобто предметом, який з більшою імовірністю заподіє серйозні тілесні ушкодження та можливу смерть. Також слід звернути увагу на ту обставину, що сокиру обвинувачений приніс із собою до будинку потерпілого, а отже у нього був умисел на використання цього предмету для завдання ударів потерпілому.
		 
		Відповідно до ст. 115 КК України умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, направленість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події і після неї.
		 
		Згідно ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на злочин, передбачений ст. 115 цього Кодексу, може бути вчинено лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу всіх обставин кримінального правопорушення.
		 
		Цих вимог суди дотрималися.
		 
		При кваліфікації дій ОСОБА_7 та наявності умислу обвинуваченого на вбивство потерпілого, суди врахували відносини, які склалися між обвинуваченим та потерпілим до нанесення ударів, бажання обвинуваченого помститися та покарати потерпілого, вибір знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому, поведінку винного до, під час і після кримінального правопорушення. Судами встановлено, що умисел на вбивство виник на ґрунті сварки між обвинуваченим та потерпілим, для реалізації цього умислу ОСОБА_7 після сварки пішов на територію свого домоволодіння, взяв сокиру та, дочекавшись поки ОСОБА_8 відкриє двері, наніс останньому удар сокирою в голову. При цьому обвинувачений не міг не розуміти, що внаслідок ударів лезом сокири, тим більше в голову і шию, може настати смерть потерпілого.
		 
		Крім того, обвинувачений завдав два удари лезом сокири по шиї потерпілого, який вже перебував у непритомному стані і не міг чинити опору. Свої дії він припинив лише коли свідок ОСОБА_9 почала кликати на допомогу. Тому суди правильно дійшли висновку, що ОСОБА_7 вважав, що виконав усі необхідні дії для доведення свого умислу на вбивство до кінця. Той факт, що в результаті нанесення ударів потерпілому не були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, які би становили загрозу його життю, враховуючи локалізацію ударів та знаряддя злочину, не спростовує висновків про умисел обвинуваченого на вбивство, а лише свідчить про випадковий збіг обставин, що не залежав від волі обвинуваченого та не є підставою для перекваліфікації дій винного.
		 
		Аналогічно не підтверджується посилання захисника у касаційній скарзі на наявність у діях обвинуваченого необхідної оборони, оскільки дії особи, що захищається, визнаються правомірними лише у разі, якщо вони були вчинені протягом усього часу здійснення посягання. Право на необхідну оборону відповідно до ст. 36 КК України виникає лише за наявності для цього певної підстави, яка характеризується: наявністю суспільно небезпечного посягання та необхідністю його негайного припинення. Таких обставин в судовому засіданні встановлено не було. У разі коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах. 
		 
		Таким чином, місцевий суд, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно дослідив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз досліджених доказів і дав їм належну оцінку як окремо, так і їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази доводять наявність у діях засудженого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України. 
		 
		Твердження захисника у касаційній скарзі про недотримання судами позиції Верховного Суду щодо доведення винуватості поза розумним сумнівом є безпідставним, оскільки суди при доведеності винуватості ОСОБА_7 дотрималися цього стандарту, дійшли переконливого висновку про доведеність винуватості особи та належним чином мотивували свої висновки.
		 
		Суд апеляційної інстанції у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України  мотиви на їх спростування.
		 
		Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		 
		За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
		 
		Як убачається з матеріалів провадження, у зв`язку з відсутністю належно обґрунтованого клопотання про повторне дослідження доказів у справі, апеляційний суд вичерпав усі визначені законом можливості для з`ясування обставин справи, зокрема перевірки доводів апеляційної скарги, а з урахуванням положень статей 2, 7, 22, 26 КПК України, відповідно до яких на суд не може бути покладена функція збирання доказів, а також за умови відсутності обґрунтованих клопотань сторін кримінального процесу щодо повторного дослідження доказів апеляційний суд не має законних підстав повторно досліджувати докази у кримінальному провадженні, оскільки таким чином буде порушено принцип змагальності та диспозитивності.
		 
		Отже, доводи захисника про недотримання апеляційним судом приписів ч. 3 ст. 404 КПК України необґрунтовані.
		 
		Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином  вмотивованою, вона в повній мірі відповідає  вимогам статей 370, 419 КПК України, тому  касаційні доводи адвоката про протилежне теж неприйнятні.
		 
		Призначене покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
		 
		Відповідно до положень статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Потерпілий має право вимагати будь-яку компенсацію, проте суд керується ступенем доведеності нанесених моральних страждань, відповідністю розміру компенсації заподіяним стражданням.
		 
		Як убачається з судових рішень, суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань потерпілого, стану його здоров`я, тяжкості вимушених змін у його житті та інших обставин, які мають братися до уваги. А саме: погіршення стану здоров`я потерпілого, нормальної життєдіяльності та звичного гармонійного стилю життя, час та зусилля, необхідні для відновлення стану здоров`я. Визначений судом розмір відшкодування виходить із засад розумності, справедливості, виваженості та належним чином обґрунтований.
		 
		Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		 
		Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.
		 
		З цих підстав суд ухвалив:
		 
		Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 01 травня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                                   ОСОБА_2                                         ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...