Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 185/3086/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Зловживання впливом.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2025.
Дата набрання законної сили: 06.05.2025
Номер судового провадження: 51-1808км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016040000000029

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 травня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 185/3086/16-к
		провадження № 51-1808 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати 
		Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
		 
		головуючого судді                                              ОСОБА_1 ,
		суддів:                                                                     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                        ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                              ОСОБА_5 ,
		засудженого                                                         ОСОБА_6 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2024 року стосовно
		 
		ОСОБА_6 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
		уродженця м. Павлоград Дніпропетровської області,
		який мешкає за адресою: 
		АДРЕСА_1 ,
		 
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 3692 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області вироком від 04 жовтня 2019 року засудив ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 3692 КК, до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ), що становить 25 000 грн, у дохід держави; на підставі ст. 55 КК призначив ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 5 років.
		За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, бувши заступником начальника слідчого відділу Павлоградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області), перебуваючи у м. Павлограді Дніпропетровської області, двома частинами 03 лютого 2016 року приблизно о 19:30 та 04 лютого 2016 року приблизно о 20:30 одержав від ОСОБА_7 неправомірну вигоду для себе в загальному розмірі 10 000 грн за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 12 лютого 2020 року вказаний вирок змінив, знизив строк додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах до 3 років. В іншій частині вирок суду залишив без змін.
		Постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 вересня 2020 року зазначену ухвалу апеляційного суду скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року вирок місцевого суду змінено:
		- виключено з мотивувальної частини вироку посилання як на доказ на протокол огляду від 04 лютого 2016 року;
		- ухвалено вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 3692КК до покарання у виді штрафу в розмірі 1 500 НМДГ, що становить 25 000 грн, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки;
		- на підставі ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_6 звільнено від призначених основного та додаткового покарань.
		В решті вирок залишено без змін.
		Постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 грудня 2021 року зазначену ухвалу апеляційного суду скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Ухвалою від 18 квітня 2023 року Дніпровський апеляційний суд вирок суду першої інстанції скасував, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 3692 КК, закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
		Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року цю ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 10 червня 2024 року вирок суду першої інстанції змінив:
		- виключив з мотивувальної частини вироку посилання як на доказ на протокол огляду автостоянки із розташуванням на ній автомобіля за адресою: АДРЕСА_2 , від 04 лютого 2016 року;
		- визнав ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 3692 КК до основного покарання у виді штрафу в розмірі 1 500 НМДГ, що становить 25 000 грн, та додаткового - у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки;
		- на підставі ч.5 ст.74, ст. 49 КК звільнив ОСОБА_6  від призначеного основного та додаткового покарання.
		У решті вирок залишив без змін.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати, кримінальне провадження -закрити за відсутністю в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.
		Свої вимоги засуджений мотивує тим, що:
		- суд першої інстанції:
		- у вироку не виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, не встановив фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, обмежився лише зазначенням обставин, встановлених досудовим слідством;
		- безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про вилучення інформації у оператора мобільного зв`язку;
		            - суд апеляційної інстанції:
		- належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, не навів переконливих доводів для їх спростування та не зазначив підстав, через які залишив їх без задоволення;
		- послався на докази, надані стороною обвинувачення, фактично їх перерахувавши, проте не давши кожному з них власної оцінки;
		- порушив його право на захист під час виступів у судових дебатах та з останнім словом;
		- не проаналізував доводів про ухвалення вироку небезстороннім суддею;
		- дослідивши роздруківки трафіків телефонних дзвінків ОСОБА_7 , дійшов помилкового висновку про неможливість визнання їх доказами у цьому кримінальному провадженні;
		 
		- залишив без належної уваги доводи про те, що:
		            - огляд особи та вручення грошових коштів за ч. 1 ст. 273 КПК є негласною слідчою (розшуковою) дією (далі - НСРД), тому потрібен допуск до державної таємниці;
		            - оформлення процесуальної дії - використання заздалегідь ідентифікованих засобів - відноситься до НСРД, тому має відбуватись шляхом складення протоколу про хід та результати НСРД-контролю, а не протоколу огляду, як це зробив слідчий;
		            - протоколи огляду особи та вручення грошових коштів складені неповноважними особами та з істотним порушенням КПК;
		            - слідчий своєчасно не звернувся з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна - грошових коштів;
		            - в постанові прокурора про контроль за вчиненням злочину та в клопотанні про проведення НСРД зазначені анкетні дані іншої особи - ОСОБА_6 , 13.03.1986;
		            - протоколи про результати НСРД складені та передані прокурору з порушенням встановленого строку;
		            - відсутня постанова про фіксацію процесуальних дій - НСРД - за допомогою технічних засобів, що порушує ч. 1 ст. 107 КПК;
		            - були безпідставно внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за тяжкий злочин;
		 
		            - суди:
		- не дали належної оцінки:
		            - порушенню права на захист в частині невідкриття матеріалів досудового розслідування всім захисникам, за наявності заяви захисника ОСОБА_8 про бажання брати участь в усіх процесуальних діях;
		            - показанням свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ;
		            - висновку експерта про відсутність слідів люмінесцентної речовини на його руках;
		            - протоколу про контроль за вчиненням злочину, складеному слідчим ОСОБА_13 , зі змісту якого вбачається, що слідчий на власний розсуд визначив форму контролю саме у вигляді спеціального слідчого експерименту;
		            - ухвалі слідчого судді Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2016 року в частині того, що текст надрукований, а прізвище судді у вступній та резолютивній частинах написано кульковою ручкою;
		            - порушенням, допущеним під час проведення обшуків: обшук в автомобілі слідчий безпосередньо не проводив; у протоколах відсутні відомості про присутність усіх осіб, які там були, та їхні підписи; обшуки проводились одночасно в різних місцях, що не давало можливості спостерігати за діями всіх учасників; у протоколі обшуку квартири не зазначено час закінчення слідчої дії; відеозапис не містить інформації про належне упакування вилучених речей;
		- не встановили:
		- щодо справжності використаних під час НСРД грошових коштів;
		- тому, чи вживав прокурор заходи до розсекречення документів, які стали підставою для проведення НСРД, до направлення обвинувального акта до суду;
		- тому, що грошові кошти (10 000 грн) були неправомірною вигодою в розумінні примітки до 3641 КК, і що в його діях відсутні всі ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 3692 КК;
		- не дослідили питання провокації злочину правоохоронними органами із залученням ОСОБА_7 та не врахували при цьому правових позицій Верховного Суду;
		- не зважили на відсутність протоколу огляду та вручення ОСОБА_7 засобів спецтехніки, за допомогою яких фіксувалися НСРД, що перешкодило ідентифікувати ці спецзасоби та встановити достовірність результатів цих слідчих дій.
		            На переконання ОСОБА_6 , орган досудового розслідування та суди допустили такі порушення, що тягнуть за собою безумовне скасування судових рішень.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
		Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_6 .
		Мотиви Суду
		Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
		Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. 
		Під час перевірки доводів, зазначених ОСОБА_6 у касаційній скарзі з доповненнями, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		Відтак довід засудженого щодо ненадання оцінки справжності використаних під час НСРД грошових коштів не є предметом касаційного розгляду в розумінні ст. 438 КПК, оскільки стосується неповноти судового розгляду.
		У касаційній скарзі ОСОБА_6 покликається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування та судового провадження, що, на його думку, є достатніми підставами для скасування судових рішень.
		Проте Суд уважає викладені в касаційній скарзі доводи такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів з огляду на таке.
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. 
		За приписами ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - під кутом зору достатності та взаємозв`язку. 
		Згідно зі ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
		Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		При розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 судами першої та апеляційної інстанцій указаних вимог кримінального процесуального закону дотримано.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 3692 КК, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
		При цьому суд першої інстанції врахував, зокрема:
		показання:
		- свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_12 про те, що вони у 2016 році були понятими під час проведення обшуку в квартирі, де проживає обвинувачений, на АДРЕСА_2 та у кабінетах Павлоградського відділку поліції. Під час обшуку у квартирі було виявлено: в чоловічій куртці грошові кошти в сумі приблизно 1 300 грн купюрами по 100 грн; флешку; посвідчення працівника поліції. В одному з кабінетів Павлоградського ВП було знайдено 1 500 грн купюрами по 100 грн. Ці кошти були описані, складені у конверти та опечатані. За результатом слідчих дій були складені протоколи, зміст яких співпадав з обставинами обшуку;
		- свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_10 про те, що вони брали участь в якості понятих при оформленні грошових коштів для їх передачі ОСОБА_6 та обшуку. ОСОБА_7 були передані грошові кошти, попередньо оброблені люмінесцентною речовиною. Під час проведення обшуку у селищі «Хіммаш» у м. Павлограді ОСОБА_6 відходив від автомобіля «Жигулі», а потім став тікати від працівників поліції. Коли ОСОБА_6 був затриманий, то чинив опір. Далі був проведений огляд автомобіля та одягу ОСОБА_6 . З автомобіля були вилучені грошові кошти купюрами по 200 грн та 500 грн, які перебували на пасажирському сидінні. Кошти освітлювались за допомогою УФ-лампи, робились змиви з ручки переключення повороту, ручки швидкостей, з ключів. В автомобілі на ключах, кермі, важелі перемикання при освітленні лампою УФ були виявлені плями салатового кольору. Після цього зібрані докази були описані та запечатані. У протоколах слідчих дій вони поставили свої підписи;
		- свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 про те, що в 2016 році вони були понятими під час огляду та помітки грошових коштів у сумі 3 000 грн для дачі хабара, які приніс ОСОБА_7 . Заяву про вчинення злочину було відібрано у ОСОБА_7 в с. Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області. За результатом слідчої дії ознайомлювались з протоколом. При цьому ОСОБА_16 зазначив, що він вперше брав участь у такій дії, тому можливо десь пропустив і не поставив свій підпис;
		- свідка ОСОБА_17 про те, що ОСОБА_7 йому говорив, що ОСОБА_6 вимагає у нього гроші у сумі 10 000 грн за непритягнення його до кримінальної відповідальності і 2 000 грн він уже передав останньому. Він приймав заяву від ОСОБА_7 в с. Богданівка Павлоградського району біля будинку, де проживає ОСОБА_7 . Потім заяву було передано до м. Дніпра, де її зареєстрували. Всі дані в заяві записано правильно, дата і час реєстрації відповідають дійсності. Також він брав участь у цьому провадженні при помітці грошей і обшуках за дорученням слідчого. При обшуку він знайшов куртку, в якій були виявлені гроші купюрами по 100 грн, також було знайдено посвідчення працівника поліції на ім`я ОСОБА_6 , флешка. Дружина ОСОБА_6 сказала, що куртка належить її чоловікові. Під час обшуку він та інші учасники не відлучалися з квартири. Також проводився обшук в кабінеті, де працювали слідчі ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , яка проводила розслідування по справі ОСОБА_7 , були вилучені грошові кошти;
		- свідка ОСОБА_19 про те, що вона працює слідчим Павлоградського ВП, ОСОБА_6 був її начальником. В її провадженні перебувала кримінальна справа з приводу нанесення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_20 ОСОБА_7 їй не пропонував неправомірну вигоду. Після направлення матеріалів кримінального провадження до суду ОСОБА_7 подзвонив їй та повідомив, що буде суд і питав, що йому робити, на що вона повідомила, що це не її компетенція, та у зустрічі відмовила. Під час досудового розслідування клопотань про закриття кримінального провадження не надходило, так як потерпілий не йшов на контакт з обвинуваченим ОСОБА_7 . Не пам`ятає, чи заходив ОСОБА_6 до кабінету під час допиту ОСОБА_7 , але це могло бути. Іноді керівництво слідчого відділу викликає на допит, тому ОСОБА_6 міг також викликати ОСОБА_7 на допит. Під час обшуку в її кабінеті у столі було знайдено 1500 грн, кому вони належать і хто їх туди поклав їй невідомо. Ключі від кабінету є у начальника слідчого відділу та ОСОБА_21 ;
		- свідка ОСОБА_18 про те, що вона працює слідчим у Павлоградському ВП, їй відомо, що ОСОБА_6 був затриманий за отримання неправомірної вигоди. Під час обшуку службового кабінету її на робочому місці не було, а тому їй невідомо, які речі було вилучено. У цьому ж кабінеті також працює слідча ОСОБА_19 . Доступ до кабінету мають прибиральниці, ОСОБА_21 та працівники архіву. ОСОБА_6 міг зайти до кабінету в будь-який час. Прізвища ОСОБА_7 та ОСОБА_9 їй невідомі. Їй також невідомо, чи викликав ОСОБА_6 цих осіб для допиту чи щодо надання йому неправомірної вигоди;
		- свідка ОСОБА_7 про те, що в грудні 2015 року між ним та сусідом ОСОБА_9 відбулась бійка, за цим фактом стосовно нього було відкрито кримінальне провадження. Восени 2016 року ОСОБА_6 запропонував йому за 1000 доларів США закрити кримінальне провадження. Коли він знайшов 3000 грн, то подзвонив ОСОБА_6 , щоб передати їх. В телефонному режимі він повідомив прокуратуру, що у нього вимагають гроші, про що в нього було відібрано відповідну заяву. Після цього він зустрівся з ОСОБА_6 біля будівлі «Павлоградвугілля» на вул. Полтавській у м. Павлограді, де в належному ОСОБА_6 автомобілі «Жигулі», бордового кольору, він передав йому 3000 грн. Через день він повинен був передати ОСОБА_6 7000 грн, про що повідомив працівників правоохоронних органів. Ініціатором передачі грошей був обвинувачений. Разом з потерпілим ОСОБА_9 вони зустрілись з ОСОБА_6 біля будівлі «Укртелеком» на вул. Радянській у м. Павлограді для передачі грошей. Під час зустрічі ОСОБА_6 розповідав ОСОБА_9 , як тому слід поводитися в суді, та що говорити, щоб було закрито кримінальне провадження. Гроші в сумі 7000 грн купюрами по 500, 200, 100 грн він передавав ОСОБА_6 в автомобілі, поклавши їх у ящик для речей, який був з ключем. ОСОБА_6 говорив, що домовиться з суддею Павлоградського міськрайонного суду, прізвище не казав. ОСОБА_6 говорив йому, що буде суд, тому необхідно дати гроші;
		- свідка ОСОБА_9 про те, що він подав заяву до поліції з приводу нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_7 . Слідчим у кримінальному провадженні була ОСОБА_19 . Йому відомо, що після того, як ОСОБА_19 повідомила, що справа буде направлена до суду, відбулась зустріч його з ОСОБА_7 та з ОСОБА_6 (якого він упізнав в залі суду). Саме ОСОБА_6 сидів за кермом автомобіля «Жигулі», червоного кольору. Під час розмови про вирішення справи ОСОБА_6 запропонував написати розписку про відсутність у нього претензій до ОСОБА_7 та з проханням закрити кримінальне провадження;
		відомості, що містяться у:
		- протоколі обшуку від 04 лютого 2016 року, згідно з яким у присутності понятих, за участю ОСОБА_22 було проведено обшук в помешканні ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_3 , де було виявлено в чоловічій куртці грошові кошти в сумі 1200 грн купюрами по 100 грн, та купюру 500 грн;
		- протоколі обшуку від 05 лютого 2016 року, згідно з яким у присутності понятих у приміщенні кабінету № 106 на АДРЕСА_4 було оглянуто грошові кошти в сумі 1700 грн, які було вилучено та опечатано;
		- протоколі огляду особи та помітки грошових коштів від 04 лютого 2016 року, де в присутності понятих, за згодою ОСОБА_7 було проведено його огляд та добровільно надано слідчому належні йому 7000 грн, з яких було зроблено ксерокопії, за допомогою УФ-лампи оглянуто руки о/у УВБ ОСОБА_17 та зазначені гроші, й у подальшому повернуто ОСОБА_7 ;
		- протоколі огляду від 04 лютого 2016 року, згідно з яким у присутності понятих, за участю захисника ОСОБА_23 було оглянуто автомобіль «ВАЗ 2107», яким керував ОСОБА_6 . В автомобілі були виявлені грошові кошти;
		- протоколі освідування особи від 04 лютого 2016 року, згідно з яким в присутності понятих проведено освідування ОСОБА_6 ;
		- протоколі огляду особи та вручення грошових коштів від 03 лютого 2016 року, згідно з яким в присутності понятих, за згодою ОСОБА_7 було проведено його огляд та добровільно надано слідчому належні йому 3000 грн, з яких було зроблено ксерокопії. У подальшому грошові кошти було повернуто ОСОБА_7 ;
		- протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25 березня 2016 року, згідно з яким ОСОБА_9 упізнав ОСОБА_6 як особу, з якою він зустрічався разом з ОСОБА_7 у м. Павлограді Дніпропетровської області;
		- протоколі огляду від 05 лютого 2016 року, згідно з яким у присутності понятих було оглянуто пакети, які були скріплені бирками, в яких було виявлено лазерний диск, флеш-накопичувач, куртку чорного кольору, грошові кошти, картку та свідоцтво на транспортний засіб, які були вилучені в ході особистого обшуку ОСОБА_6 04.02.2016 року;
		- висновку експерта № 1/8.11/441 від 25 березня 2016 року з фототаблицею до нього, згідно з яким на грошових коштах, ключах, ватних тампонах зі змивами з керма, важеля перемикання автомобіля «ВАЗ 2107», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на контрольному зразку ватного тампона, на фрагменті паперу зі зразком люмінесцентної речовини виявлені сліди спеціальних хімічних речовин з люмінесценцією жовтого кольору в УФ-променях, вони мають між собою спільну родову приналежність. На ватних тампонах зі змивами з рук ОСОБА_6 , на контрольному зразку чистого ватного тампону слідів речовин з люмінесценцією жовтого кольору в УФ-променях не виявлено;
		- протоколі про результати контролю за вчиненням злочину від 24 лютого 2016 року, згідно з яким на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Дніпропетровської області оперативним підрозділом УСБУ в Дніпропетровській області, за дорученням прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення прокурора Дніпропетровської області проводилась НСРД - аудіо-, відеоконтроль особи стосовно ОСОБА_6 ;
		- протоколі за результатами проведення НСРД від 04 лютого 2016 року, згідно з яким за результатом прослуховування отримано фактичні дані, складена стенограма прослуховування звукового файлу диску, на якому зафіксовано розмову між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яка відбулась 03 лютого 2016 року;
		- протоколі за результатами проведення НСРД від 05 лютого 2016 року, згідно з яким була складена стенограма прослуховування звукового файлу диску, на якому зафіксовано розмову між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яка відбулась 04 лютого 2016 року. 
		Отже, суд першої інстанції на підставі вказаних доказів, не виявивши їх зібрання з порушенням вимог КПК, установив сукупність усіх передбачених законом ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 3692 КК, та, ухвалюючи вирок, дійшов висновку про те, що ОСОБА_6 винен в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
		Заразом суд першої інстанції дав критичну оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_6 щодо невизнання ним своєї провини у вчиненому, визнавши їх такими, що надані з метою уникнення кримінальної відповідальності, зазначивши, що вони повністю спростовуються встановленими під час судового розгляду фактичними обставинами та зібраними у справі доказами.
		Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом з дотриманням вимог КПК правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість.
		Судовий розгляд проведено з дотриманням вимог ст. 337 КПК, в межах пред`явленого обвинувачення, та діям ОСОБА_6 дано правильну юридичну оцінку. Вирок суду першої інстанції містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, в ньому викладені дані про спосіб і мотив вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, наведені докази на підтвердження встановлених судом обставин, тобто в цілому вирок відповідає вимогам статей 368, 370, 373, 374 КПК.
		Обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, відсутність обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, а також дані про особу обвинуваченого, зокрема, те, що він уперше притягується до кримінальної відповідальності, є фізичною особою підприємцем, за місцем колишньої роботи та за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.
		Згідно з приписами ст. 418, ч. 2 ст. 419 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
		Так, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, зокрема, за апеляційною скаргою обвинуваченого та наданими ним поясненнями під час апеляційного провадження, які фактично є аналогічними до доводів, викладених у касаційній скарзі, з дотриманням вимог 404, 405, 407, 412-414 КПК проаналізував їх, дав на них відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх частково обґрунтованими.
		За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи частково погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом і врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_6 , й не встановив неповноти судового розгляду через відмову у задоволенні клопотань сторони захисту. При цьому слушно зауважив на відповідності вироку ст. 374 КПК, оскільки він містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, у ньому викладені дані щодо способу вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, мотиви вчиненого; наведені докази на підтвердження встановлених судом обставин.
		Безпосередньо дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, та здобуті докази, суд апеляційної інстанції підкреслив, що стороною обвинувачення надано достатньо доказів і саме їхня сукупність поза розумним сумнівом доводить винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 3692 КК, а відсутність на руках ОСОБА_6 люмінесцентної речовини не спростовує висновків суду. 
		Також суд апеляційної інстанції не встановив порушення права ОСОБА_6 на захист під час виконання вимог ст. 290 КПК та процедурного права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, суд указав на те, що ухвала слідчого судді Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2016 року щодо надання дозволу на проведення НСРД стосовно ОСОБА_6 була відкрита і вручена стороні захисту, після чого долучена до матеріалів кримінального провадження з наданням стороні захисту достатнього часу для підготовки до захисту.
		У постанові від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к, провадження 13-43кс19) Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки щодо застосування норми права, зроблені раніше в постанові від 16 січня 2019 року (справа №751/7557/15-к, провадження 13-37кс18). При цьому акцентувала увагу на тому, що процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до статті 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Процесуальні ж документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.
		Отже, процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД (у тому числі й відповідна ухвала слідчого судді) повинні досліджуватися судом під час розгляду справи в суді першої інстанції з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД.
		Крім того, в п. 6 висновку про застосування норми права Велика Палата зазначила, що у випадку розкриття процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД після передачі кримінального провадження до суду, суд зобов`язаний забезпечити стороні захисту достатній час та реальну можливість для доведення перед судом своєї позиції щодо належності та допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД, у комплексі з процесуальною підставою для проведення НСРД з метою реалізації принципу змагальності.
		Невідкриття таких процесуальних документів до моменту передачі кримінального провадження до суду не може стати безумовною підставою для визнання відповідних речей та документів недопустимими доказами. Лише у випадку відсутності у сторони обвинувачення і ненадання суду під час розгляду справи в суді відповідних ухвал слідчих суддів суд може поставити під сумнів допустимість отриманих доказів. Якщо відповідні ухвали будуть надані суду, що розглядає кримінальне провадження, то суд на основі оцінки доказів у їх сукупності, а також з урахуванням процесуальних підстав для надання слідчому дозволу на здійснення НСРД, з урахуванням позицій сторін, може прийняти рішення про їх допустимість.
		Тож, зважаючи на наведене, ухвала слідчого судді сама собою не є доказом у розумінні статей 84, 99 КПК, у ній не містяться відомості, які можуть бути використані як докази. Водночас така ухвала є процесуальною підставою для отримання доказу, а тому повинна бути надана стороні захисту для забезпечення принципу змагальності.
		У цьому кримінальному провадженні зазначену ухвалу суд дослідив у судовому засіданні та, вирішуючи питання щодо допустимості доказів, отриманих у результаті проведених, переконався у законності процесуальних підстав проведення слідчих дій. Після відкриття стороні захисту ухвали судовий розгляд продовжився і сторона захисту мала достатньо часу та можливостей, щоб підготуватися та скорегувати лінію захисту у зв`язку з її відкриттям.
		Ураховуючи наведене, зокрема й процесуальну поведінку учасників кримінального провадження, колегія суддів уважає, що під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 не було порушено балансу інтересів сторін кримінального провадження, вони нарівно використовували надані їм процесуальні права на збирання та подання до суду доказів, мали достатньо часу для обстоювання своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК. А отже підстав для визнання недопустимими фактичних даних, відображених у відповідних протоколах НСРД, отриманих на підставі зазначеного документу, немає.
		Перевірив суд апеляційної інстанції й твердження ОСОБА_6 щодо порушення його права на захист через невідкриття матеріалів кримінального провадження його захисникам ОСОБА_8 та ОСОБА_24 та, відхиляючи їх, указав на те, що ОСОБА_6 особисто в протоколі зазначив про своє бажання знайомитись з матеріалами досудового розслідування за участю захисника ОСОБА_23 , а тому не встановив порушення права обвинуваченого на захист в цій частині.
		Також суд апеляційної інстанції спростував доводи обвинуваченого про упередженість, на його переконання, судді місцевого суду, який ухвалив стосовно нього обвинувальний вирок. За результатом перевірки цих доводів суд не виявив визначених ст. 75 КПК підстав і на обґрунтування своєї позиції зауважив на тому, що, оскільки відсутнє процесуальне рішення правоохоронних органів щодо наявності підстав для внесення відомостей до ЄРДРза заявою судді  ОСОБА_25 про втручання ОСОБА_6 у його діяльність як судді, то сам факт звернення судді із такою заявою не свідчить про його упередженість.
		Не залишив без уваги апеляційний суд й доводи обвинуваченого про відсутність ОСОБА_7 у місцях помітки грошових коштів і на їх спростування обґрунтовано послався на показання безпосередньо ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які підтвердили обставини, викладені у протоколах огляду особи та помітки грошових коштів від 03 та 04 лютого 2016 року.
		Крім того, вказані свідки були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень і підстав не довіряти їм суд не вбачав. 
		Грошові кошти були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, без накладення на них арешту на підставі статей 40, 94, 98, 100, 110 КПК, а тому порушень КПК, зокрема ч. 2 ст.100 КПК, суд також не встановив.
		Доводи засудженого про недопустимість протоколу НСРД з тих підстав, що в ньому не зазначені відомості про застосовану в ході процесуальної дії спецтехніки правоохоронного органу, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки зміст протоколу НСРД не суперечить положенням статей 99, 104, 105, 252 КПК.
		Перевірив суд апеляційної інстанції й доводи апеляційної скарги в частині правомірності проведення слідчих дій та складення за їх результатом відповідних протоколів й не знайшов тих порушень, на які вказував обвинувачений, зазначивши про те, що слідчі дії проведені з дотриманням приписів ст. 223 КПК, а складені протоколи в цілому відповідають ст. 104 КПК.  
		До того ж апеляційний суд визнав відповідним вимогам КПК обшук, проведений 04 лютого 2016 року, без його фіксування засобами                 фото-відеозйомки, оскільки відповідні зміни до кримінального процесуального закону щодо обов`язковості фіксування слідчої дії були внесені лише 16 листопада 2017 року.
		Водночас суд не прийняв в якості доказів роздруківки трафіків телефонних розмов, надані стороною захисту, як такі, що отримані в непередбачений КПК спосіб.
		Так, відповідно до вимог ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		У статті 85 КПК визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. 
		Згідно зі ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний для прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Статтею 93 КПК визначені способи збирання доказів сторонами кримінального провадження. Тому доказами можуть бути лише ті фактичні дані, які отримані в результаті проведення дій, які передбачені кримінальним процесуальним кодексом, і в тому порядку, як це передбачено відповідною процесуальною дією, тобто отримані у передбаченому КПК порядку. 
		Саме враховуючи вказані норми кримінального процесуального закону та пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що вказані трафіки йому були підкинуті в поштову скриньку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що роздруківки отримані у непроцесуальний спосіб. 
		Разом із тим, суд апеляційної інстанції визнав підставними доводи апеляційної скарги щодо порушення права ОСОБА_6 на захист при затриманні та у зв`язку з цим виключив із мотивувальної частини вироку посилання як на доказ на протокол огляду автостоянки із розташуванням на ній автомобіля за адресою: АДРЕСА_2 , від 04 лютого 2016 року.
		Також апеляційний суд за результатом розгляду апеляційної скарги прокурора виправив допущену судом першої інстанції помилку в частині призначення додаткового покарання, визнав ОСОБА_6 засудженим до додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки та, ураховуючи, що відповідно до ст. 49 КК минув строк притягнення ОСОБА_6  до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 3692 цього Кодексу, звільнив його від призначеного покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК.
		Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		До того ж під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції учасникам судового провадження було забезпечено право на відстоювання своєї позиції.
		Щодо доводів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність через відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.369 2 КК 
		Сторона захисту звертала увагу на те, що не було встановлено об`єктивної сторони інкримінованого злочину, не дано відповіді на питання про те, яким саме чином ОСОБА_6  здійснював неправомірний вплив та на яких саме осіб.
		Так, ч. 2 ст. 3692 КК (у редакції Закону на час вчинення злочину) передбачено кримінальну відповідальність за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або пропозицію чи обіцянку здійснити вплив за надання такої вигоди.
		Суб`єктом злочину, передбаченого ст. 3692 КК, може бути будь-яка особа, яка в уяві того, хто здійснює підкуп, здатна здійснити реальний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування. 
		З об`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2                   ст. 3692 КК, характеризується вчиненням діянь стосовно неправомірної вигоди, зокрема, одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 29 березня 2021 року у справі № 554/5090/16-к зазначила про те, що диспозиція ч. 2 ст. 3692 КК текстуально не конкретизує характеру впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави, поняттям впливу охоплюється в тому числі використання дружніх, родинних, особистих стосунків з особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тощо. Такий вплив полягає в тому, що службова особа завдяки своєму становищу вживає заходів до вчинення дій іншими особами (непідпорядкованими їй і які не перебувають від неї в службовій залежності), де використовує службовий авторитет, свої зв`язки зі службовими особами, інші можливості, обумовлені займаною посадою, або обіцяє здійснити такий вплив.
		Суди дійшли висновку про те, що ОСОБА_6 , як заступник начальника слідчого відділу Павлоградського відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області, був обізнаний про обставини вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 , який, як надавач неправомірної вигоди, був упевнений, що ОСОБА_6 , як отримувач такої вигоди, міг реально здійснити вплив на суддю як особу, уповноважену на виконання функцій держави, в провадженні якої перебувала справа.
		Відповідно до примітки ст. 3641 КК у статтях 364, 3641, 3652, 368, 3683, 3684, 369, 3692, та 370 цього Кодексу під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.
		Відтак суди визнали правильною кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 3692 КК.
		Колегія суддів касаційного суду з цим висновком також погоджується, вважає, що він у повній мірі відповідає вимогам кримінального закону. 
		Посилання у касаційній скарзі на невстановлення способу впливу та особи, на яку ОСОБА_6 міг мати вплив, не свідчить про необґрунтованість ухвалених рішень чи недостатність зібраних доказів на підтвердження його винуватості в інкримінованому діянні.
		Доводи про провокацію ОСОБА_6 на вчинення злочину з боку правоохоронного органу та свідка ОСОБА_7 .
		Суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 перевірили ці доводи обвинуваченого та не знайшли ознак провокації з боку правоохоронних органів чи ОСОБА_7 , навівши у судових рішеннях достатні мотиви своїх висновків. 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях визначив критерії відмежування провокації злочину від допустимої поведінки правоохоронних органів (рішення від 04 листопада 2010 року у справі «Баннікова проти Росії», рішення від 04 квітня 2017 року у справі «Матановіч проти Хорватії», рішення від 20 лютого 2018 року у справі «Раманаускас проти Литви»).
		Провокація має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою отримання доказів і порушення кримінальної справи впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений. При цьому під пасивним розслідуванням розуміється відсутність будь-яких активних дій, які би спонукали особу вчинити злочин.
		Жодна з обставин сама по собі не може бути визначальною для висновку про наявність або відсутність провокації. Лише оцінивши всі фактичні і юридичні аспекти події в сукупності, суди можуть зробити висновок, чи була поведінка агентів такою, що спонукала особу до дій, які та не вчинила б без їх втручання.
		            Крім того, ЄСПЛ визнає необґрунтованими заяви щодо провокації кримінального правопорушення й не розглядає їх по суті, коли заявник заперечує факт вчинення ним правопорушення та одночасно заявляє про провокацію (рішення від 08 липня 2021 року у справі «Берлізев проти України»). Захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення інкримінованих йому дій, але стверджує, що вони були наслідком незаконного підбурювання з боку працівників поліції.
		ОСОБА_6 не визнав свою причетність до інкримінованого злочину, водночас заявив про те, що його спровокували вчинити злочин.
		Як убачається з судових рішень, належним чином були перевірені судами посилання обвинуваченого на те, що злочин був вчинений ним унаслідок провокації, та визнані безпідставними, оскільки не знайшли підтвердження наявними в матеріалах справи доказами, за якими, зокрема, не було встановлено спонукання ОСОБА_6 до вчинення злочину в будь-який спосіб з боку правоохоронних органів та свідка ОСОБА_7 . Апеляційний суд в результаті перевірки кримінального провадження переконався в тому, що підготовка та проведення контролю за вчиненням злочину були проведені відповідно до вимог ч. 3 ст. 271 КПК, та навів в ухвалі переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків з цього приводу, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.
		Доводи про порушення вимог статей 214, 246 КПК
		Посилання засудженого на неправомірну реєстрацію кримінального провадження, що потягнуло за собою порушення, допущені при проведенні НСРД, є необґрунтованими та спростовуються зібраними матеріалами.
		Як убачається з цих матеріалів, 16 січня 2016 року до ЄРДР (42016040000000029) на підставі рапорту слідчого внесено відомості про злочин, передбачений ч. 3 ст. 368 КК (за попередньою кваліфікацією), з посиланням на те, що працівники правоохоронного органу вимагають неправомірну вигоду за вирішення питання, що входить до кола їхніх повноважень.
		Оскільки досудове розслідування здійснювалось за попередньою правовою кваліфікацією за тяжкий злочин, слідчий, прокурор мали процесуальні підстави проводити в межах даного кримінального провадження НСРД.
		Відтак порушень вимог статей 214, 246 КПК Суд не встановив.
		Доводи про відсутність постанови слідчого про фіксацію НСРД технічними засобами
		У касаційній скарзі засуджений стверджував, що в матеріалах кримінального провадження повинні бути, але відсутні, постанови слідчого про фіксацію НСРД за допомогою технічних засобів.
		Проте колегія суддів, зважаючи на усталену практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 26 жовтня 2022 року у справі № 202/5035/20, провадження 51-1166 км 22), дійшла висновку про те, що такі твердження ОСОБА_6 не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки чинний КПК не передбачає обов`язковості складення слідчим такої постанови під час прийняття рішення про фіксацію НСРД. За змістом ч. 3 ст. 110 КПК слідчий виносить постанову у випадках, передбачених цим Кодексом, а також, коли він визнає це за потрібне.
		Доводи про обов`язковість наявності допуску до державної таємниці
		Засуджений у своїй касаційній скарзі зазначав про те, що особи, залучені до участі в слідчих діях (заявник ОСОБА_7 , свідки - поняті), повинні були мати допуск до державної таємниці. А відсутність такого допуску свідчить, на його погляд, про порушення порядку проведення таких дій.
		Проте такі доводи ОСОБА_6 , на думку колегії суддів, є безпідставними та суперечать практиці Верховного Суду (зокрема, постанова від 26 жовтня 2022 року у справі № 202/5035/20, провадження 51-1166 км 22) щодо того, що чинне кримінальне процесуальне законодавство не вимагає наявності допуску до державної таємниці осіб, які залучаються до виконання оперативно-розшукової діяльності. На таких осіб покладається тільки обов`язок зберігати таємницю, що стала їм відома у зв`язку з виконанням цих завдань.
		Доводи щодо оцінки на предмет допустимості протоколу про результати проведення НСРД, складеного з порушенням строків, визначених ст. 252 КПК
		Засуджений у касаційній скарзі вказував на порушення строків складення протоколів НСРД, що, на його думку, також свідчить про недотримання порядку проведення цих слідчих дій та недопустимість їх результатів.
		Положеннями ч. 3 ст. 252 КПК визначено, що протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій передаються прокурору. Проте таке порушення може впливати на оперативність досудового розслідування та своєчасність прийняття рішень прокурором задля його забезпечення. Сторона захисту може висловити свої зауваження з приводу цієї НСРД та врахувати її результати під час підготовки захисту лише за умови відкриття стороною обвинувачення відповідних протоколів та додатків як доказів у порядку ст. 290 КПК, на що не впливає дотримання строку, визначеного ч. 3 ст. 252 КПК.
		Правила допустимості доказів не пов`язують сам факт складення протоколу НСРД поза межами строку, визначеного приписами ч. 3 ст. 252 КПК, з недопустимістю результатів НСРД.
		Наведений критерій оцінки вказаного порушення узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, відображеною, зокрема, в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 вересня 2023 року (справа № 208/2160/18, провадження 51-1868 кмо 22).
		Отже, порушення приписів ч. 3 ст. 252 КПК не має істотного впливу на права підозрюваного, в тому числі й на захист, і з огляду на це не містить ознак істотного порушення приписів цього Кодексу.
		Щодо доводів засудженого про порушення його права під час судових дебатів на стадії апеляційного провадження та виступу з останнім словом
		Судові дебати - це етап судового розгляду, в якому учасники судового провадження підводять підсумок з`ясування обставин кримінального провадження, дають оцінку дослідженим у судовому засіданні доказів, обґрунтовують свою правову позицію з урахуванням здійснюваних ними кримінально-процесуальних функцій.
		Для забезпечення права мати достатній час та можливості для підготовки до захисту необхідно враховувати низку умов, зокрема: характер справи, її складність, стадію, на якій знаходиться кримінальне провадження, завантаженість захисників, дотримання чіткого балансу між забезпеченням права, гарантованого ст. 6(3)b Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині достатності часу, розумними строками провадження (ст. 6(1) цієї Конвенції) та інші.
		Однак суть судових дебатів не зводиться лише до промов учасників судового провадження. Судові дебати охоплюють й діяльність головуючого з організації їх проведення, керівництва ними, а також з контролю за порядком виступів учасників судового провадження та, до певної міри, за змістом їх промов.
		Водночас за приписами ч. 6 ст. 364 КПК суд не має права обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий має право зупинити виступ учасника дебатів, якщо він після зауваження повторно вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється, чи повторно допустив висловлювання образливого або непристойного характеру, і надати слово іншому учаснику дебатів.
		Прослуховуванням звукозапису судового засідання від 04 червня 2024 року встановлено, що під час виступу в судових дебатах колегія суддів апеляційного суду нагадувала ОСОБА_6 про обмеження часу у зв`язку із бронюванням місця в іншому суді для проведення судового засідання в режимі відеоконференції за його участю. Після чого ОСОБА_6 продовжив свій виступ і закінчив свою промову словами «у мене все» (дослівно). Суддя-доповідач оголосила, що текст промови буде долучений до матеріалів справи й надала право виступу захиснику. Після чого було надано ОСОБА_6 останнє слово.
		Відтак колегія суддів касаційного суду не вбачає в діях апеляційного суду порушення права засудженого на захист та вважає доводи в цій частині безпідставними. 
		З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з викладеними у судових рішеннях висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до  ст. 94 цього Кодексу, уважає їх достатньо обґрунтованими та переконливими.
		Крім того, суд апеляційної інстанції виконав вказівки Верховного Суду, викладені в попередніх постановах, дотримавшись таким чином приписів ст. 439 КПК, тому і щодо цього доводи ОСОБА_6 колегія суддів уважає необгрунтованими.  
		Беззаперечних доводів, які би ставили під сумнів законність судових рішень, умотивованість їхніх висновків щодо наявності в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 3692 КК, засуджений у касаційній скарзі не навів.
		Так само ОСОБА_6 , указуючи на допущення процесуальних порушень, як то: 
		            - оформлення процесуальної дії - використання заздалегідь ідентифікованих засобів - відноситься до НСРД, тому має відбуватись шляхом складення протоколу про хід та результати НСРД-контролю, а не протоколу огляду, як це зробив слідчий;
		            - слідчий своєчасно не звернувся з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна - грошових коштів;
		            - зі змісту протоколу про контроль за вчиненням злочину, складеного слідчим ОСОБА_13 , вбачається, що слідчий на власний розсуд визначив форму контролю саме у вигляді спеціального слідчого експерименту;
		            - порушень, допущених під час проведення обшуків;
		- відсутність протоколу огляду та вручення ОСОБА_7 засобів спецтехніки, за допомогою яких фіксувалися НСРД, 
		у касаційній скарзі не зазначає, як саме вони перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення.
		Щодо доводів про те, що текст ухвали слідчого судді Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2016 року містить як друкований, так і письмовий текст, то Суд відмічає, що норми КПК не містять обов`язкової форми написання судового рішення в цій частині, а засуджений не зазначає в касаційній скарзі, як саме ця обставина перешкодила чи могла перешкодити судам постановити законні рішення.
		Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК, та які перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення, Судом не встановлено.
		Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
		постановив:
		касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2024 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
		Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...