Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 154/3843/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Самовільне залишення військової частини або місця служби.
Надіслано судом: 20.05.2025. Зареєстровано: 21.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2025.
Дата набрання законної сили: 20.05.2025
Номер судового провадження: 11-кп/802/272/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62024140130000318

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		           
		Справа № 154/3843/24  Провадження №11-кп/802/272/25 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1   Доповідач :                 ОСОБА_2 
		 
		ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		20 травня 2025 року                                  місто Луцьк
		                   
		   Волинський апеляційний суд в складі:
		головуючого судді  ОСОБА_2 ,
		суддів  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		з участюсекретаря  ОСОБА_5 ,
		прокурора  ОСОБА_6 ,
		обвинуваченого  ОСОБА_7 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження № 62024140130000318 за апеляційною скаргою першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_8 на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 20 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 ,
		В С Т А Н О В И В :
		Вказаним вироком суду  ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Великий Курінь, Любешівського району Волинської області, громадянин України, не судимий, з середньо спеціальною освітою, військовослужбець по мобілізації військової частини НОМЕР_1 , не одружений, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
		засуджений за ч.5 ст.407 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.
		На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки.
		Відповідно до ст.76 КК України, в період іспитового строку покладено на ОСОБА_7 обов`язки: повідомляти командира військової частини або уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи; не виїжджати за межі України без дозволу командира військової частини або без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, періодично з`являтися на реєстрацію до командира військової частини або уповноваженого органу з питань пробації.
		Нагляд за ОСОБА_7 доручено командиру військової частини за місцем проходження служби, а у разі звільнення з військової служби - уповноваженому органу з питань пробації за місцем проживання засудженого.
		За вирокомсуду ОСОБА_7 визнаний виннийта засудженийза те,що він під час проходження військової служби у Збройних Силах України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, не отримавши дозволу відповідного командира (начальника), в порушення вимог ст.17 Закону України «Про оборону України», ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст.11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, о 21-00 год 05.01.2023 не маючи наміру назавжди ухилитися від проходження військової служби, самовільно залишив ВЧ НОМЕР_1 , розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , та в період часу з 05.01.2023 до 03.10.2024 був відсутній на службі без поважних причин. А службовий час проводив на власний розсуд, не пов`язуючи з обов`язками військової служби, в умовах воєнного стану.
		В поданій апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає вирок суду незаконним в частині призначеного покарання. Вказує на те, що призначаючи покарання обвинуваченому суд дійшов невірних висновків про наявність обставин, щодо застосування положень ст.75 КК України та не призначив саме реальної міри покарання у виді позбавлення волі. Зазначає, що інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення останній вчинив з прямим умислом підчас дії воєнного стану. Просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким визнати винним ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок суду залишити без змін.
		Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду та доводи апеляційної скарги прокурора, який подану апеляційну скаргу підтримував і просив скасувати вирок та ухвалити новий, обвинуваченого, який апеляційну скаргу прокурора підтримував та просив суворо не карати, перевіривши матеріали кримінального провадження апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення з таких підстав.
		За змістом положень ч.1 та ч.2 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за встановлених і викладених у вироку обставин, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, за згодою учасників судового провадження, керуючись вимогами ст.349 КПК України після допиту обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні кримінальних правопорушень, дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
		Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази стосовно яких судом, згідно із ч.3 ст.349 КПК України, не досліджувалися
		Що стосується доводів прокурора з приводу невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, а саме щодо безпідставного застосування до обвинуваченого інституту звільнення від відбування покарання, то апеляційний суд приходить до таких висновків.
		Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94 цього кодексу.
		Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Положеннями частини 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		А згідно правил ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
		З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
		Вказані вимоги закону при призначенні покарання  ОСОБА_7 , місцевим судом дотримані не в повній мірі.
		Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. 
		При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Згідно роз`яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).
		Відповідно до практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, мають суворо додержуватися вимог ст.65КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
		Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
		Вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_7 покарання підлягає скасуванню з ухваленням вироку в апеляційному порядку, про що обґрунтовано ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора.
		У відповідності до статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		Згідно із статтею 75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Відповідно до п.9 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від24.10.2003№ 7«Про практикупризначення судамикримінального покарання» передбачено, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
		Звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції виходив з обставин, які враховувалися при визначенні виду й розміру покарання, а саме: дані про обвинуваченого, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, є військовослужбовцем, брав участь бойових діях, учасник бойових дій, однак за місцем служби характеризується незадовільно, проживає за постійним місцем реєстрації разом з матір`ю, до адміністративної відповідальності не притягався, на обліку в спеціалізований установах за місцем реєстрації не перебуває, вину у вчиненому злочині визнавав на протязі всього розгляду справи, не намагався уникнути відповідальності, активно сприяв розкриттю злочину, мав належну процесуальну поведінку. 
		Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнав активне сприяння розкриттю злочину, належна процесуальна поведінка та щире каяття у вчиненому.
		Враховуючи наявність обставин. які пом`якшують покарання та відсутність обтяжуючих покарання обставини, а також особу винного, його ставлення до вчиненого, що стало підставою для застосування судом першої інстанції положень ст.ст.75, 76 КК України, тобто звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням. 
		Разом з тим, вирішуючи питання щодо можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 положень ч.1 ст.75 КК України, місцевий суд врахував, що у зв`язку із набранням 27.01.2023 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року № 2839-IX, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування ст.75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст.407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
		Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
		Відповідно до ч.2 ст.5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
		Враховуючи вищезазначені положення Закону, суд першої інстанції вважав за можливе призначити ОСОБА_7 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, яке мало місце 05.01.2023 року, у редакції Закону, яка діяла на момент його вчинення, тобто застосувавши положення ч.1 ст.75 КК України, які діяли на момент вчинення вказаного правопорушення.
		Апеляційний суд вважає, що наведена сукупність обставин не надавала підстав місцевому суду для висновку, що визначена засудженому форма відбування покарання є справедливим та виваженим заходом примусу, а також, що вона забезпечить виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, оскільки не враховано характер вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, суспільну небезпеку та те, що злочин вчинено в умовах воєнного стану, коли необхідні максимальна чіткість, стійкість та дисциплінованість усіх військовослужбовців.
		Разом з тим, не враховано те, що ОСОБА_7 , самовільно залишивши місце служби під час воєнного стану, подає іншим військовим приклад нехтування вимогами військової дисципліни, підриває авторитет ЗСУ в цілому.
		На переконання апеляційного суду застосування до військовослужбовців в умовах воєнного стану інституту звільнення від відбування покарання пов`язаного з ухиленням від військової служби, коли військовослужбовці виконують свій військовий обов`язок безпосередньо у регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, не лише не запобігатиме вчиненню нових злочинів іншими особами, а навпаки, створить у таких осіб впевненість у безкарності за такі дії, демотивує та знижує рівень військової дисципліни Збройних Сил України та інших військових формувань, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
		Таким чином, рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України є необгрунтованим і невмотивованим.
		Згідно із п.4 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
		За таких обставин, апеляційний суд вважає, що вирок суду першої інстанції ухвалений з порушенням норм кримінального законодавства, а обвинуваченому має бути призначене покарання у виді позбавлення волі, про що просить прокурор в своїй апеляційній скарзі, у мінімальному розмірі, встановленому санкцією ч.5 ст.407 КК України, без застосування ст.75 КК України.
		Визначаючи розмір покарання, відповідно до статті 65 КК України апеляційним судом враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який згідно зі ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, конкретні обставини його вчинення, а саме те, що ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем, в період воєнного стану самовільно залишив місце служби, а також дані про особу обвинуваченого.
		Також суд апеляційної інстанції враховує те, що ОСОБА_7 брав участь бойових діях, учасник бойових дій, до адміністративної відповідальності не притягався, на обліку в спеціалізований установах за місцем реєстрації не перебуває, вину у вчиненому злочині визнавав на протязі всього розгляду справи, не намагався уникнути відповідальності, активно сприяв розкриттю злочину, мав належну процесуальну поведінку.
		Таким чином, апеляційний суд, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер та конкретні обставини його вчинення, рівень його суспільної небезпеки, вказані вище дані про особу обвинуваченого, вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч.5 ст.407 КК України.
		Таке покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 , попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
		На думку суду апеляційної інстанції, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 420 КПК України, Волинський апеляційний суд,
		У Х В А Л И В:
		Апеляційну скаргу першого заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_8  задовольнити.
		Вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 20 січня 2025 року щодо  ОСОБА_7  в частині призначеного покарання  скасувати.
		Ухвалити новий вирок, яким  ОСОБА_7  призначити покарання за ч.5 ст.407 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.
		Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з дня його фактичного затримання в порядку виконання вироку.
		В іншій частині вирок залишити без змін.
		Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
		 
		 
		 
		Головуючий
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...