Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 991/2568/25 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Надіслано судом: 20.05.2025. Зареєстровано: 21.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2025.
Дата набрання законної сили: 15.05.2025
Номер судового провадження: 22-ц/991/12/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 991/2568/25
		провадження № 22-ц/991/12/25
		 
		 
		ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
		АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 травня 2025 року                                                                   м. Київ
		 
		Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
		головуючого судді                     Боднара С.Б.
		суддів                                            Павлишина О.Ф., Чорненької Д.С.
		за участю:
		секретаря судового засідання       Дубини Т.Ю.
		 
		відповідача                                         ОСОБА_1 
		представників відповідачів                         адвокатів Захарченка Ю.О., Панасюка О.Г.
		представника позивача                         прокурора Дроботової Є.В. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу адвоката Захарченка Юрія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 25 березня 2025 року, якою задоволено заяву прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Дроботової Є.В. про забезпечення позову у справі за позовом Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо визнання необґрунтованими активів та їх стягнення у дохід держави,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 25 березня 2025 року задоволено заяву прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Дроботової Є.В. про забезпечення позову та накладено арешт на таке майно:
		-автомобіль Audi Q7 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_3 ;
		-квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1053565780000), зареєстровану за ОСОБА_1 ;
		-нежитлове приміщення АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1125789480000), зареєстроване за ОСОБА_1 .
		Крім того, судом заборонено вчиняти дії щодо реєстрації місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 та інших неповнолітніх у квартирі АДРЕСА_1 .
		Не погодившись з указаним судовим рішенням, адвокат Захарченко Ю.О. звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Вищого антикорупційного суду від 25 березня 2025 року, а заяву прокурора про забезпечення позову повернути особі, яка її подала. 
		В обґрунтування поданої апеляційної скарги представник зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; визнання встановленими обставин, що мають значення для справи, без їх належного, допустимого і достатнього доведення; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
		На його думку, при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції не взято до уваги вплив заходів забезпечення позову на права та законні інтереси неповнолітньої доньки ОСОБА_1 . Сам по собі факт реєстрації місця проживання неповнолітньої особи у конкретній квартирі не є істотною перешкодою чи загрозою для її подальшого відчуження або стягнення в дохід держави, адже пов`язана з цим процедура залучення органу опіки та піклування, що обумовлена необхідністю забезпечення прав та законних інтересів дитини, не може належно та обґрунтовано бути визнана такою, що істотно ускладнює і тим більше унеможливлює виконання рішення суду. 
		ОСОБА_4 нарівні з матір`ю може проживати у квартирі, стосовно якої вжито заходів забезпечення позову, однак суд безпідставно дійшов висновку, що остання не користується зазначеною квартирою. Обмеження прав ОСОБА_1 та її неповнолітньої дитини на користування квартирою, що належить останній на праві приватної власності, не відповідає основним засадам цивільного законодавства та істотно порушує права ОСОБА_4 .
		Допустивши у такий спосіб надмірне втручання у права і законні інтереси неповнолітньої, яка не є учасником цієї справи, суд вирішив відповідне питання за відсутності ОСОБА_1 як відповідача у цій справі та представника неповнолітньої дитини. Відтак, розгляд заяви здійснювався виключно з урахуванням позиції прокурора та наданих нею матеріалів, що свідчить про порушенням принципу змагальності сторін.
		У заяві про забезпечення позову прокурор, серед іншого, просила накласти арешт на квартиру та нежитлове приміщення, які належать ОСОБА_1 . Проте, оцінка зазначеного майна не проводилась, а надана прокурором копія довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості не може вважатися належним доказом вартості такого майна. Викладені обставини свідчать про те, що суд першої інстанції не здійснив оцінку співмірності заявленої прокурором ціни позову із застосованими заходами забезпечення позову.
		Судом першої інстанції також не враховано, що прокурор у заяві про забезпечення позову не виконав вимог ч. 1 ст. 151 ЦПК України та не зазначив пропозицій щодо зустрічного забезпечення. Суд указані недоліки заяви про забезпечення позову проігнорував та не вжив заходів, передбачених ч. 10 ст. 153 ЦПК України. Не забезпечила прокурор й сплату судового збору за подання зазначеної заяви, що також проігноровано судом першої інстанції. 
		Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову прокурор просила накласти арешт на автомобіль «Audi Q7» та інші активи, що перебувають у власності ОСОБА_1 й відповідають вартості автомобіля «Porsche Cayenne», а саме: квартиру, вартістю 4 928 202,88 гривень, та нежитлове приміщення, вартістю 32 438, 08 гривень (загалом 4 960 640,96 гривень). Вочевидь у цьому випадку прокурором використане солідарне зобов`язання, застосоване до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як до осіб, що спільно проживають. Однак, забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_1 майно в розмірі, що визначався відповідно до солідарного зобов`язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів, не відповідає вимогам закону та висновкам Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права.
		У судове засідання з`явились відповідач ОСОБА_1 , її представник - адвокат Захарченко Ю.О., представник ОСОБА_3 - адвокат Панасюк О.Г., а також прокурор Дроботова Є.В. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду скарги, у судове засідання не з`явились, у зв`язку з чим колегією суддів прийнято рішення розглянути апеляційну скаргу за наявного складу учасників.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, її представника та представника ОСОБА_3 , які підтримали подану апеляційну скаргу та просили задовольнити її у повному обсязі, пояснення прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити оскаржувану ухвалу без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
		 Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
		Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
		Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави арешт може бути накладено як безпосередньо на активи, що є предметом спору, так і інші активи відповідача, що відповідають їх вартості.
		Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
		Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовним вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
		Задовольняючи заяву прокурора про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що на даному етапі заявником наведені достатні підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно. Невжиття відповідного заходу забезпечення може призвести до унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позовної заяви у зв`язку із ризиком відчуження відповідних об`єктів. Вказаний ризик, на переконання суду, обґрунтовується перебуванням транспортного засобу (спірного активу) та об`єктів нерухомого майна (об`єктів відповідача, сумарна вартість яких є співмірною вартості відчуженого спірного активу) у власності відповідачів. Наведене свідчить про можливість безперешкодної реалізації ними свого права на відчуження таких об`єктів.
		Суд переконаний, що арешт активів, які зазначені в прохальній частині заяви про забезпечення позову, є доцільним на даному етапі до вирішення справи по суті та дозволить в майбутньому виконати судове рішення. При цьому такий захід забезпечення не виключає право власників та членів їх родини на безперешкодне володіння та користування квартирою, нежитловим приміщенням та автомобілем. Таким чином, застосування заходу забезпечення у вигляді арешту не спричинить шкоди правам та інтересам відповідачів, у тому числі і членів їх родини.
		Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків суду першої інстанції апеляційна скарга Захарченка Ю.О. не містить.
		Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 
		Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів наголошує, що при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та результат розгляду справи по суті позову. 
		У поданій апеляційній скарзі адвокат Захарченко Ю.О. стверджує, що всупереч вимог закону розгляд заяви прокурора про забезпечення позову судом першої інстанції здійснено за відсутності ОСОБА_1 , чим позбавлено її можливості захистити свої права та права неповнолітньої дитини.
		Колегія суддів вважає такі доводи адвоката безпідставними, оскільки ч. 5 ст. 153 ЦПК України чітко передбачено, що суд може прийняти рішення про розгляд заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, чи на інші активи відповідача, які відповідають вартості оспорюваних активів, без повідомлення відповідача, у разі якщо позивач у заяві наведе у достатньому обсязі дані про те, що внаслідок такого повідомлення ефективність заходу забезпечення позову може бути поставлена під загрозу.
		Приймаючи рішення про розгляд заяви прокурора без повідомлення відповідачів, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. У зв`язку із цим суд переконаний, що вони мають бути обізнаними із антикорупційним законодавством та передбачати наслідки визнання активів необґрунтованими. Суд також звертає увагу на факт продажу одного з автомобілів після початку збору доказів щодо набуття відповідачами необґрунтованих активів. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що у разі повідомлення відповідачів про дату та час розгляду заяви про забезпечення позову останні, з метою збереження наявних у них активів, можуть у короткий строк вжити заходи по їх відчуженню на користь інших осіб. Це може поставити під загрозу ефективність заходу забезпечення позову.
		Наведені представником у апеляційній скарзі доводи щодо допущених судом першої інстанції порушень, у зв`язку із неповідомленням відповідачів про час та місце розгляду заяви прокурора, указаних висновків суду не спростовують. 
		В апеляційній скарзі також наголошується, що за подання заяви про забезпечення позову прокурор зобов`язана сплатити судовий збір.
		Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки згідно з п. 17 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави судовий збір не справляється. На переконання колегії суддів, наведена норма закону має тлумачитись таким чином, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач звільняється від сплати судового збору у суді першої інстанції як при пред`явленні позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, так і при поданні заяви про його забезпечення. 
		Крім того, у цьому випадку відсутні й підстави для застосування зустрічного забезпечення, оскільки це право, а не обов`язок суду, водночас випадки, передбачені ч. 3 ст. 154 ЦПК України, у цій справі відсутні. Слід також зазначити, що відповідачі не обмежуються у праві володіння та користування таким майном, а отже не вбачається будь-яких збитків пов`язаних із забезпеченням позову, що свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги в цій частині. 
		Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції впливу заходів забезпечення позову на права та законні інтереси неповнолітньої доньки ОСОБА_1 .
		При постановлені оскаржуваної ухвали судом встановлено, що застосований захід забезпечення позову не виключає право власників та членів їх родини на безперешкодне володіння та користування квартирою, нежитловим приміщенням та автомобілем. Таким чином, застосування заходу забезпечення у вигляді арешту не спричинить шкоди правам та інтересам відповідачів, у тому числі і членів їх родини.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та бере до уваги, що відповідач ОСОБА_1 та її неповнолітня донька у зазначеній квартирі не зареєстровані та не проживають, а накладений судом першої інстанції арешт не перешкоджає реалізації права ОСОБА_4 на користування зазначеною квартирою. ОСОБА_4 має інше зареєстроване місце проживання. Доказів непридатності такого житлового приміщення для проживання відповідачами до суду не надано.
		Що ж стосується доводів апеляційної скарги стосовно того, що прокурором не здійснювалась оцінка квартири та нежитлового приміщення, на які остання просила накласти арешт, слід зазначити, що у матеріалах справи містяться надані прокурором копії довідок про оціночну вартість зазначених об`єктів нерухомості (том 1, а.с. 218-220), а також роздруківки оголошень з сайту lun.ua (том 1, а.с. 224-227), якими підтверджується вартість указаного майна. Колегія суддів вважає безпідставними твердження представника, що зазначені документи не можуть вважатися належним доказом вартості такого майна, оскільки при розгляді справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави застосовується стандарт доказування «переваги більш вагомих доказів» (preponderance of the evidence) або так званий баланс імовірностей (balance of probabilities). А отже, з метою спростування зафіксованих у зазначених документах відомостей відповідачі та їх представники можуть подати до суду власну оцінку відповідного майна. 
		Необґрунтованими є й твердження щодо використання прокурором солідарного зобов`язання до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як осіб, що спільно проживають, оскільки підставою накладення арешту на майно ОСОБА_1 є не факт спільного проживання з ОСОБА_2 , а обставини користування нею автомобілем «Porsche Cayenne» вартістю 5 176 073, 58 гривень.
		Доводи ОСОБА_1 стосовно безпідставності накладення арешту на належну їй квартиру, враховуючи наявність у останньої грошових коштів та депозитного рахунку, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Однак, ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 156 ЦПК України може звернутися до суду з клопотанням про заміну одного заходу забезпечення позову іншим.
		З урахуванням сукупності встановлених обставин, колегія суддів переконана, що суд першої інстанції обґрунтовано наклав арешт на зазначене в оскаржуваній ухвалі майно, забезпечивши своїм рішенням співрозмірність обмеження права власності.
		Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що ухвала Вищого антикорупційного суду від 25 березня 2025 року постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення питання щодо забезпечення позову, а відтак вважає таке рішення законним і обґрунтованим та не вбачає підстав для його скасування.
		На підставі наведеного, керуючись статтями 259, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів
		УХВАЛИЛА:
		Апеляційну скаргу Захарченка Юрія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від 25 березня 2025 року - без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
		Повний текст постанови складено 20 травня 2025 року.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя:                                                          С.Б. Боднар
		 
		Судді:                                                                          О.Ф. Павлишин
		 
		Д.С. Чорненька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...