Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/19337/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; публічної житлової політики.
Надіслано судом: 20.05.2025. Зареєстровано: 21.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2025.
Дата набрання законної сили: 20.05.2025
Номер судового провадження: К/990/4351/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 травня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа №420/19337/23
		адміністративне провадження № К/990/4351/24  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Чиркіна С.М.,
		суддів:          Стародуба О.П., Берназюка Я.О.,
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року (головуючий суддя Єфіменко К.С.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року (головуючий суддя Семенюк Г.В., судді: Домусчі С.Д., Шляхтицький О.І.) у справі № 420/19337/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		У С Т А Н О В И В:
		І. РУХ СПРАВИ
		 
		28 липня 2023 року ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), у якому просив:
		визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2023 № 125 «Про припинення виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень»;
		зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), розташовану за адресою АДРЕСА_1 , нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за піднайом (найом) житлових приміщень на сім`ю в складі 4 (чотирьох осіб) з 01 травня 2023 року.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
		05 лютого 2024 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, у якій скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
		Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій. 
		 
		IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
		Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Копію ухвали доставлено до електронного кабінету позивача та відповідача 23 лютого 2024 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
		 
		ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно зупинено виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла з 01.05.2023, оскільки житло, яким на праві власності володіє позивач, не відповідає санітарним вимогам по відношенню до кількісного складу його сім`ї.
		У відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та зазначив що згідно інформації, наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивач є власником однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 37,2 кв.м., житловою площею 18,4 кв.м. Тобто, станом на час спірних правовідносин позивач забезпечений житом.
		Також відповідачем зазначено про відсутність доказів невідповідності зазначеного житла санітарним нормам.
		Водночас зауважено, що Військова частина НОМЕР_1 відповідно до законодавства не наділена компетенцією щодо встановлення відповідності (чи невідповідності) житлових приміщень розміру площі мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством.
		 
		ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 20.03.2020 на посаді помічника командира частини - начальника юридичної служби.
		На підставі рапорту та доданих документів військовою частиною НОМЕР_1 видано наказ від 22.02.2023 № 39, пунктом 3 якого позивачу встановлено виплату грошової компенсації за піднайом (найом) ними житлових приміщень в розмірі 4275,00 грн, з розрахунку на 4-х членів сім`ї, а саме: позивача, дружини ОСОБА_2 1982 року народження, доньки - ОСОБА_3 2013 року народження та доньки ОСОБА_4 2014 року народження.
		04.07.2023 військовою частиною НОМЕР_1 видано наказ № 125 «Про припинення виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень», яким відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, розвідувальних органів, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони військовослужбовцям, та відрядженим до Міністерства освіти і науки, Державного космічного агентства, за піднайом (найом) ними житлових приміщень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року № 450 (далі також Порядок № 450) припинено виплату грошової компенсацію за піднайом (найом) жилих приміщень підполковнику юстиції ОСОБА_1 , помічнику командира - начальнику юридичної служби військової частини НОМЕР_1 з 01 травня 2023 року.
		Не погодившись з зазначеним наказом, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		 
		V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що виплата грошової компенсації за піднайом житла військовослужбовцю є похідним і тимчасовим обов`язком Держави, який випливає з факту незабезпечення військовослужбовця належним приміщенням і існує доти, поки такий обов`язок державою не виконаний.
		Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно інформації, наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивач є власником однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 37,2 кв.м., житловою площею 18,4 кв.м.
		З огляду на зазначене, суди дійшли висновку, що станом на час спірних правовідносин позивач був забезпечений житлом.
		Також за позицією судів попередніх інстанцій, у випадку невідповідності житлового приміщення позивача встановленим санітарним і технічним вимогам, а також розміру площі цього житла мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством, надає позивачу єдине право - перебувати на відповідному обліку та в списках першочерговиків.
		Щодо доводів позивача про невідповідність розміру площі цього житла мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством, суди дійшли висновку, що така невідповідність не створює юридичних підстав для зобов`язання відповідача виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) житла, оскільки така компенсація є цільовою виплатою і виплачується лише за умов: відсутності у військовослужбовця та членів його сім`ї житла за місцем проходження служби (пункт 6 Постанови № 450); проживання військовослужбовця та членів його сім`ї у житловому приміщенні, яке не відноситься до категорій службового чи спеціально орендованого військовою частиною (пункт 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
		Водночас суди попередніх інстанцій вважають безпідставним покликання позивача на норми статті 47 Житлового кодексу України (далі також ЖК України), оскільки цією нормою встановлено розмір норми житлової площі на одну особу. Вона являє собою розрахунковий норматив забезпеченості житловою площею в громадському та державному житловому фонді на одну особу.
		За позицією судів попередніх інстанцій, норму жилої площі слід відрізняти від норми надання громадянам житлових приміщень, що передбачена статтею 48 ЖК України. Зазначена норма не збігається з рівнем фактичної забезпеченості громадян житлом та може бути, за звичай, нижче цього рівня.
		Також судами зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 відповідно до законодавства не наділена компетенцією щодо встановлення відповідності (чи невідповідності) житлових приміщень санітарним і технічним вимогам та розміру площі мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством, у зв`язку з чим не має прав щодо визначення та належного оформлення зазначених обставин.
		 
		VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 
		В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми, передбаченої частиною п`ятою статті 12 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі також Закон № 2011-XII ) та пунктом 6 Порядку № 450.
		Водночас скаржник наполягає на тому, що вимоги Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 № 189 та Стандарту Міністерства з питань житлово-комунального господарства України СОУ ЖКГ 75.11-35077234.НННН:2009, на які покликаються суди, визначають виключно порядок обстеження житлових приміщень на предмет їх відповідності встановлених санітарних і технічних вимог та взагалі не врегульовують порядок визначення площі, яка відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством.
		На думку скаржника, судами попередніх інстанцій безпідставно не враховано вимоги статті 47, 48 ЖК України та постанови виконкому Одеської обласної ради народних депутатів і президії обласної ради Федерації профспілок України № 378 від 17.08.1991, оскільки саме ці нормативно-правові акти повинні бути застосовані під час встановлення факту наявності у військовослужбовця або членів його сім`ї житлового приміщення, площа якого відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством.
		 
		VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
		Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Забезпечення військовослужбовців належним житлом за безперервну військову службу є певною соціальною допомогою, підтримкою, додатком до основних джерел існування і спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48 Конституції України). Таким чином, при вступі на службу позивачу державою було гарантоване певне забезпечення і компенсації, які фінансуються із бюджету. Зупинення або звуження змісту і обсягу Конституційних соціальних прав є недопустимим і не повинні погіршувати становище особи.
		Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Закон № 2011-ХІІ відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
		Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону № 2011-ХІІ).
		Згідно із статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
		У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
		Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-ХІІ).
		За змістом статті 12 Закону № 2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац 1 пункт 1).
		Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства (абзац 3 пункт 1).
		Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац 4 пункт 1).
		У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред`являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. У разі відсутності можливості розміщення зазначених військовослужбовців у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини та сімейних гуртожитках військова частина зобов`язана орендувати для військовослужбовців та членів їх сімей жиле приміщення або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Для військовослужбовців офіцерського складу у разі відсутності службового жилого приміщення військова частина зобов`язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України (абзац 5 пункту 1).
		Зі змісту вищенаведених норм убачається, що Держава зобов`язалась забезпечувати військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення.
		Водночас виплата грошової компенсації за піднайом житла військовослужбовцю є похідним і тимчасовим обов`язком Держави, який випливає з факту незабезпечення військовослужбовця належним приміщенням і існує доти, поки такий обов`язок державою не виконаний.
		Своєю чергою, піднайом - це компенсація за оренду житла для військового за місцем проходження служби.
		Постановою Кабінету Міністрів України № 450 від 26.06.2013 затверджений Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень (як зазначено вище Порядок № 450), який визначає розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень (далі - грошова компенсація) військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, розвідувальних органів, Державної прикордонної служби, Держспецзв`язку, Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, у тому числі особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, курсантам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які мають сім`ї, та зазначеним у цьому пункті особам, які відряджені до МОН, ДКА.
		Особам, зазначеним у пункті 1 цього Порядку (далі - військовослужбовці), грошова компенсація виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній) у розмірі, який не перевищує: у м. Києві - двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року; у мм. Сімферополі, Севастополі та обласних центрах - півтора розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року; в інших населених пунктах - одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року. При цьому військовослужбовцям за наявності в них трьох і більше членів сім`ї зазначені розміри грошової компенсації збільшуються в 1,5 рази (пункт 2 Порядку № 450).
		Пунктом 4 Порядку № 450 передбачено, що грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця, зокрема особам офіцерського (у тому числі особам, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини.
		Для отримання грошової компенсації військовослужбовці разом з рапортом подають такі документи: копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України військовослужбовця та членів його сім`ї; 
		копії документів, що засвідчують реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті) військовослужбовця та членів його сім`ї; 
		інформацію (витяг, інформаційну довідку) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та бюро технічної інвентаризації про нерухоме майно, яке належить військовослужбовцю та членам його сім`ї; 
		копії довідок про реєстрацію місця проживання (перебування), видані органом реєстрації, на військовослужбовця та кожного члена його сім`ї, який проживає разом з ним (військовослужбовці військових частин, які дислокувалися в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, і які переміщені з місць попередньої дислокації, подають довідку про склад сім`ї, видану командиром (начальником) цієї військової частини (підрозділу); 
		копії свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану (про шлюб, розірвання шлюбу, про народження тощо), 
		інших документів, що підтверджують родинні стосунки; належним чином завірену копію довідки про забезпечення житлом з попереднього місця проходження військової служби, видану квартирно-експлуатаційним органом (службою) Міноборони, Національної гвардії, відповідним підрозділом СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, Держспецтрансслужби, МОН, ДКА, Управління державної охорони (крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження) (пункт 5 Порядку № 450).
		У постанові від 03 грудня 2020 року у справі № 820/3839/17 Верховний Суд дійшов таких висновків: «З аналізу положень Порядку № 450 вбачається, що право на отримання грошової компенсації за піднайом (найом) житла виникає у військовослужбовця за наявності таких умов: 1) незабезпечення житловим приміщенням за місцем проходження служби; 2) не отримання за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення; 3) перебування на квартирному обліку; 4) якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло; 5) за умови подання відповідно рапорту військовослужбовця із документами перелік яких визначений пунктом 5 Порядку № 450» (пункт 54).
		Відповідно до пункту 6 Порядку № 450 грошова компенсація не виплачується у разі, серед іншого :
		наявності у військовослужбовця або членів його сім`ї житлового приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, площа якого відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством, або забезпечення службовим житлом, житловим приміщенням для постійного проживання (грошовою компенсацією за належне йому для отримання житлове приміщення), або проживання військовослужбовця у спеціально пристосованій казармі чи гуртожитку, в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця її проходження. Перелік таких населених пунктів визначається Міноборони, МВС, МОН, СБУ, розвідувальними органами, Адміністрацією Держспецзв`язку, ДКА та Управлінням державної охорони;
		нездачі службового жилого приміщення (у тому числі в гуртожитку) за попереднім місцем проходження військової служби, крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження;
		штучного погіршення військовослужбовцем житлових умов шляхом обміну займаного житлового приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання житлового будинку (частини будинку), а також внаслідок вилучення житлового приміщення, використовуваного для провадження господарської діяльності промислового характеру, в населених пунктах, зазначених в абзаці другому цього пункту, - протягом п`яти років з моменту вчинення таких дій.
		Пунктом 7 Порядку № 450 встановлено, що виплата грошової компенсації припиняється з дня, наступного за днем: 
		отримання (придбання) військовослужбовцем жилого приміщення; 
		виключення із списків особового складу військової частини, Держспецзв`язку (за винятком військовослужбовців, направлених у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки); 
		вибуття військовослужбовця в закордонне відрядження разом із сім`єю;
		встановлення факту подання військовослужбовцем недостовірної інформації, яка стала підставою для виплати грошової компенсації. 
		Отже, цим пунктом передбачені виключні підстави припинення вже призначеної грошової компенсації. 
		У спірному наказі про припинення виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень міститься покликання на пункт 7 Порядку № 450 без зазначення жодної з підстав, які визначені зазначеним пунктом.
		За приписами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
		За приписами пункту 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Зазначені вимоги КАС не є формальними, оскільки рішення відповідача оцінюється, у тому числі, з приводу підстав його прийняття.
		Водночас суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в рішенні, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави.
		Надіючи правову оцінку спірному рішенню, судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно інформації, наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивач є власником однокімнатної квартири за адресою                                 АДРЕСА_2 , загальною площею 37,2 кв. м., житловою площею 18,4 кв. м.
		З огляду на зазначену інформацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суди попередніх інстанцій акцентували увагу на тому, що станом на час спірних правовідносин позивач був забезпечений житлом.
		Скаржник в касаційній скарзі наполягає на тому, що належна йому квартира не відповідає по площі мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством.
		За позицією судів попередніх інстанцій, норма жилої площі має вичерпний перелік обставин щодо її застосування і до цього переліку така обставина, як розрахунок грошової компенсації за піднайом (найом) житла не відноситься.
		Проте колегія суддів зазначає, що пункт 6 Порядку № 450 містить відсилочну норму, а саме «площа якого відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством». 
		Відповідно до статті 47 ЖК України норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.
		За змістом статті 48 ЖК України жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.
		Так, згідно із постановою виконкому Одеської обласної ради народних депутатів і президії обласної ради Федерації профспілок України № 378 від 17.08.1991 розмір середньої забезпеченості громадян жилою площею в населених пунктах Одеської області становить 8,5 кв. м. на одну особу.
		Відтак, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пункту 6 Порядку № 450.
		З огляду на зазначене, квартира, яка належить позивачу та має житлову площу 18,4 кв. м.(на 4-х осіб), не відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством, зокрема статтею 47 Житлового кодексу України та постановою виконкому Одеської обласної ради народних депутатів від 17.08.1991 № 378.
		Отже, висновок судів попередніх інстанцій про наявність у позивача житла, що виключає право на компенсацію, є передчасним, оскільки зроблений без оцінки обставин в контексті наведеного їх правового регулювання. 
		Водночас факт володіння певною квартирою не є самостійною підставою для невиплати компенсації без встановлення та оцінки цих обставин з урахуванням вимог Порядку № 450, зокрема пункту 6 цього Порядку. 
		Разом з тим, з урахуванням вимог статті 341 КАС України, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити зазначені обставини, необхідні для остаточного вирішення питання про право позивача на отримання компенсації за піднайом житла.
		Так, зокрема, підлягає з`ясуванню Військовою частиною НОМЕР_1 :
		чи розташоване зазначене житло в населеному пункті за місцем проходження служби та/або в безпосередній близькості від нього, що могло би вплинути на наявність підстав, передбачених пунктом 6 Порядку № 450;
		чи існують інші підстави для припинення виплати, визначені пунктом 7 Порядку          № 450, які не були належним чином досліджені під час прийняття наказу № 125.
		Обираючи спосіб захисту порушених прав позивача в цих правовідносинах, Верховний Суд виходить з такого.
		Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		З огляду на викладене, суд має право визнати дії суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати вчинити певні дії. Разом з цим, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		Своєю чергою колегія суддів наголошує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
		Так, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.
		Проте, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
		За таких обставин, з метою повного, об`єктивного та неупередженого з`ясування всіх юридично значущих фактів, а також забезпечення правильного застосування норм матеріального права, зокрема пунктів 6 і 7 Порядку № 450, відповідач має здійснити повторний розгляд питання щодо виплати позивачу компенсації за піднайом житла, з урахуванням правової оцінки, наведеної в цій постанові, та із дотриманням принципів адміністративної процедури, передбачених статтею 2 КАС України.
		Так, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
		Ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04. 2018 у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 01.06.2022 у справі № 620/5996/21).
		За такого правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування спірного наказу, зобов`язання військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути питання щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень з 01 травня 2023 року, забезпечивши дотримання вимог пункту 7 Порядку № 450 та оцінку відповідності житла встановленим житловим нормативам згідно з висновками цієї постанови.
		Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга частковому задоволенню.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, 
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі № 420/19337/23 скасувати.
		Ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
		Визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2023 № 125 «Про припинення виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень».
		Зобов`язання військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути питання щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за піднайом (найом) житлових приміщень з 01 травня 2023 року, з урахуванням висновків цієї постанови.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
		 
		Судді Верховного Суду                                                   С.М. Чиркін
		                                                                                О.П. Стародуб
		                                                                                Я.О. Берназюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...