Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 939/2393/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.05.2025.
Дата набрання законної сили: 20.05.2025
Номер судового провадження: 51-1346км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021111050001444

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 939/2393/21
		провадження № 51-1346км25
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                     ОСОБА_1 ,
		суддів                                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання     ОСОБА_4 ,         
		прокурора                                           ОСОБА_5 ,
		захисника                                          ОСОБА_6 ,
		засудженого                                     ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Бородянського районного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 січня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021111050001444, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
		Історія кримінального провадження
		Вироком Бородянського районного суду  Київської області від 31 жовтня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років.
		Вирішено цивільний позов, долю речових доказів та стягнуто судові витрати.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2025 року вирок районного суду залишено без змін.
		Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком суду, ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 20 липня 2021 року о 14 годині в стані алкогольного сп`яніння перебував за місцем проживання на АДРЕСА_1 , де в одній з кімнат побачив свою співмешканку ОСОБА_8 , яка вступила в статевий зв`язок з ОСОБА_9 .
		У цей час у ОСОБА_7 на ґрунті ревнощів виник кримінально-протиправний умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 .
		Реалізуючи свій кримінально-протиправний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , перебуваючи в тому ж місці, в той же час, в стані алкогольного сп`яніння, взяв у руку ніж, який знаходився на кухні та, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, свідомо допускаючи та бажаючи настання смерті ОСОБА_9 , цілеспрямовано та умисно наніс останньому удар ножем в область грудної клітки, де розташовані життєво важливі органи, спричинивши тілесне ушкодження у вигляді проникаючого ножового поранення лівої половини грудної клітки, гемоторакс зліва, виконавши таким чином усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_9 втік з місця вчинення кримінального правопорушення.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про зміну судових рішень в частині кваліфікації діяння ОСОБА_7 і призначеного йому покарання. 
		Свої вимоги мотивує тим, що суди неправильно кваліфікували дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки останній не мав наміру вбивати потерпілого. Стверджує, що поведінка ОСОБА_7 до, під час та після вчинення злочину свідчить про відсутність у нього прямого умислу на вбивство потерпілого та про наявність неконкретизованого умислу, а тому дії засудженого мають бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, за котрою необхідно призначити покарання в мінімальних межах санкції. Указує також на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України, оскільки цей суд належно не перевірив довід в апеляційній скарзі про невірну юридичну оцінку діяння.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали подану скаргу, а прокурор заперечував щодо її задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника та засудженого, позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
		Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак при цьому до його компетенції входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
		Перевіряючи доводи касаційної скарги захисника, Верховний Суд виходить з фактичних обставин кримінального провадження, які встановлені судом першої інстанції. 
		Мотиви Суду
		Доводи захисника ОСОБА_6 про неправильну кваліфікацію судами діяння засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України через відсутність у його діях умислу на вбивство потерпілого колегія суддів вважає слушними, у зв`язку з таким.
		Відповідно до встановлених судом першої інстанції фактичних обставин засуджений на ґрунті ревнощів, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, реалізуючи свій умисел на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_9 , цілеспрямовано завдав йому удару ножем в ділянку грудної клітки, внаслідок чого потерпілий отримав тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент його заподіяння. При цьому суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, зазначив, що свій злочинний умисел на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_7 не довів до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_9 втік з місця вчинення кримінального правопорушення.
		Проте за встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження юридична оцінка дій засудженого ОСОБА_7 є неправильною.
		Із системного аналізу закону України про кримінальну відповідальність (зокрема, статей 15, 24, 115, 121 КК України) випливає, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи під час дослідження доказів необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
		З`ясувати, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.
		Характерною ознакою прямого умислу є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, щодо матеріальних злочинів і бажання вчинення злочинного діяння - щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні виражається вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку під час вчинення злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, що діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.
		За спрямованістю діяння і конкретизацією бажаного наслідку умисел поділяють на визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований) і альтернативний.
		Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння і прагне досягти одного конкретного наслідку. Невизначений умисел означає, що у винного немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків злочину, він передбачає ці наслідки лише в загальних рисах. Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає та однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків.
		Згідно з ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. 
		Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замах на їх досягнення.
		У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав їх настання.
		Якщо під час замаху на злочин винний спрямовує свою волю на запобігання настанню суспільно небезпечного наслідку, в такому разі може мати місце добровільна відмова від вчинення злочину - остаточне припинення особою з власної волі замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.
		На стадії закінченого замаху на вбивство добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу, протягом якого особа контролює розвиток причинного зв`язку, може втрутитися і перешкодити настанню суспільно небезпечного наслідку. Добровільна відмова в цих випадках можлива лише завдяки активним діям.
		Так, аналізуючи об`єктивну та суб`єктивну сторони складу злочину і його ознаки, районний суд установив, що ОСОБА_7 на ґрунті ревнощів, керуючись раптово виниклим умислом, спрямованим на вчинення умисного вбивства, завдав одного удару клинком ножа в груди потерпілому. При цьому, спростовуючи показання обвинуваченого, котрий в судовому засіданні заперечував прямий умисел на вбивство та наполягав на тому, що захищав дружину від протиправних дій ОСОБА_9 , ніж він відібрав у потерпілого, удар заподіяв захищаючись від останнього, і наміру вбивати не мав, суд послався на показання потерпілого ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_10 .
		За вироком суду, потерпілий ОСОБА_9 показав, що ніяких протиправних дій щодо ОСОБА_8 він не вчиняв, у статевий зв`язок з останньою вступив за її згодою. Прийшовши до будинку, він ( ОСОБА_7 ) пішов на кухню та взяв ножа; коли він (потерпілий) намагався вийти з будинку, обвинувачений завдав йому ножем удару в груди. Свідок ОСОБА_10 суду повідомила, що в день події біля магазину побачила ОСОБА_9 , який голим, з ножовим пораненням, лежав  непритомний. В подальшому вона була понятою при огляді місця події, під час слідчої дії бачила ОСОБА_8 , у якої на тілі та обличчі не було видно тілесних ушкоджень. Сама ж ОСОБА_8 розповідала, що ОСОБА_9 хотів її зґвалтувати, проте свідок вважає, що таким чином ОСОБА_8 намагалась виправдати себе перед ОСОБА_7 .
		Водночас для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_7 під час дослідження доказів необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Однак в оскаржуваних судових рішеннях не відображено, якими доказами обвинувачення довело наявність суб`єктивної сторони умисного вбивства, тобто усвідомлення засудженим наслідків його дій та бажання настання смерті потерпілого.
		Так, суди не звернули уваги на подальші дії засудженого, який, будучи вже біля магазину, розповідав свідку ОСОБА_10 , що саме він завдав ОСОБА_9 тілесне ушкодження, був поряд з ним та чекав на швидку допомогу.  
		Не повною мірою було враховано висновок судово - медичного експерта від 05 жовтня 2021 року № 45/д, за змістом якого проникаюче ножове поранення відбулося з проникненням в плевральну порожнину без ушкоджень внутрішніх органів. Водночас експерт виснував, що вказане тілесне ушкодження належить до категорії тяжких тілесних ушкоджень. Із указаного випливає, що удар було завдано незначною силою, хоча довжина леза становила приблизно 17 см (за даними протоколу огляду місця події від 20 липня 2021 року).
		Крім того, за встановлених судами обставин, які ґрунтуються на досліджених доказах, ніж, яким було завдано удару потерпілому, виявлено в ході огляду місця події на столі, на кухні, що ставить під сумнів пояснення ОСОБА_9 про його подальше переслідування ОСОБА_7 .
		Отже, ОСОБА_7 після заподіяння ОСОБА_9 удару бачив, що той притомний та самостійно рухається. Тобто заподіяне засудженим поранення не призвело до такого стану потерпілого, яке б давало підстави вважати, що він досяг злочинного умислу на вбивство. Таким чином, ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що потерпілий живий, мав реальну можливість продовжити заподіяння йому ударів ножем, в тому числі у життєво важливі органи, проте цього не зробив, а навпаки, залишив ніж на місці події і пішов на його пошуки, а знайшовши, повідомив свідка, що саме він завдав потерпілому удару ножем, чекав поряд з потерпілим швидку допомогу та наряд поліції.
		Ураховуючи наведене й виходячи зі встановлених місцевим судом фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_7 , завдаючи удару ножем в ділянку грудної клітки, об`єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, припускав, що такими ударами буде заподіяне ножове поранення, і передбачав можливість настання наслідків у вигляді завдання будь-якої за тяжкістю шкоди здоров`ю потерпілого, хоча й не конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде така шкода. Тобто він діяв із неконкретизованим (невизначеним) умислом на заподіяння тілесних ушкоджень, а тому повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки.
		За таких обставин дії засудженого повністю охоплюються диспозицією ч. 1 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що були помилково кваліфіковані судами за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України як закінчений замах на умисне вбивство потерпілого.
		Окремо колегія суддів хоче звернути увагу на таке. Як зазначено вище, згідно з положеннями ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий. При цьому прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим же є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
		За положеннями ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Закінченим є замах, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
		Отже, виходячи з вимог закону та усталеної судової практики, замах на вбивство, як уже було зазначено в даному рішенні, можливий лише з прямим умислом.
		Колегія суддів звертає увагу, що згідно з пред`явленим та визнаним судом доведеним ОСОБА_7 обвинуваченням винний «усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і, свідомо допускаючи та бажаючи настання смерті ОСОБА_9 , цілеспрямовано та умисно наніс останньому удар ножем в область грудної клітини…».
		Отже, при непрямому умислі усвідомленість особи включає як розуміння всіх фактичних обставин, що характеризують об`єктивні ознаки конкретного складу злочину, так і розуміння суспільної небезпечності свого діяння та його наслідків.
		Передбачення при непрямому умислі, як і при прямому умислі, має конкретний характер. Особа в цьому разі чітко усвідомлює, що саме її конкретна дія може спричинити конкретний суспільно небезпечний наслідок і тим самим передбачає загалом розвиток причинного зв`язку між діянням і можливим наслідком. Проте цей наслідок вона передбачає лише як можливий результат свого діяння (свідомо припускала).
		Тобто основна сутність непрямого умислу - в його вольовій ознаці. Особливість такої ознаки полягає у відсутності бажання настання наслідку. Незважаючи на передбачення такого наслідку, особа не відчуває потреби в його досягненні. Тут має місце ситуація, за якої особа, не спрямовуючи своєї волі на досягнення наслідку, все ж таки свідомо допускає його настання.
		У цьому кримінальному провадженні орган досудового розслідування та суди у формуванні обвинувачення зазначили ознаки як прямого, так і не прямого умислу.
		Виходячи з принципу презумпції невинуватості, елементом якого є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Це означає, що всі невизначеності, неясність або нечіткості в доказах, які можуть вказувати на вину або невинуватість особи, повинні трактуватися на користь останньої. 
		Ураховуючи викладене, виходячи з установлених судами фактичних обставин кримінального правопорушення, колегія суддів доходить висновку, що діяння засудженого ОСОБА_7 слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 цього Кодексу та призначити за цим законом відповідне покарання.
		За приписами ст. 65 КК України при призначенні покарання суду необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		При вирішенні питання про призначення засудженому покарання, колегія суддів вважає, що ОСОБА_7 необхідно призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України з урахуванням ступеню тяжкості скоєного засудженим злочину, його наслідків, даних про особу винного (його попередню соціальну поведінку, посередню характеристику), обставин, які обтяжують покарання (вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння), та відсутності обставин, які його пом`якшують.
		Отже, на думку колегії суддів, касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - зміні.
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
		 
		 
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Вирок Бородянського районного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 змінити: перекваліфікувати діяння засудженого ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України і призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. 
		У решті судові рішення залишити без зміни. 
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...