Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 463/2401/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.05.2025.
Дата набрання законної сили: 20.05.2025
Номер судового провадження: 51-5603км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023140000001236

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 463/2401/24
		провадження № 51 - 5603 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого           ОСОБА_1 ,
		суддів                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		в режимі відеоконференції
		потерпілого                                                            ОСОБА_6 ,
		засудженого                                                          ОСОБА_7 ,
		його захисника                                                     адвоката ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
		до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023140000001236
		від 27 грудня 2023 року, щодо
		ОСОБА_7 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Винники Львівської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: 
		АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		за ст. 286 ч. 2 КК України,
		за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на вирок Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання
		з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
		Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та заходів забезпечення кримінального провадження.
		Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
		26 грудня 2023 року близько 22 години 40 хвилин ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «Suzuki Grand Vitara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Зеленій
		в напрямку вул. Студентської у м. Львові, біля будинку № 33 порушив п. 2.3 пп. «б», п. 12.3, п. 18.1 Правил дорожнього руху, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміну, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебували пішоходи, не зменшив швидкість руху аж до повної зупинки транспортного засобу для надання переваги в русі пішоходам, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , якому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження та пішохода ОСОБА_9 , яка отримала легкі тілесні ушкодження.
		Вироком Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_10 задоволено, вищезазначений вирок місцевого суду скасовано в частині призначення покарання, ухвалено в цій частині новий вирок, яким  ОСОБА_7 призначено за ст. 286 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами
		на строк 2 роки.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання
		з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, а в решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений  ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі внаслідок суворості, просить змінити вирок апеляційного суду та не призначати йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
		Зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано призначив йому вказане додаткове покарання, не врахувавши конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_7 , його відношення до злочину, зокрема те,
		що він визнав вину, після ДТП залишився на місці події, викликав поліцію та швидку допомогу, надав матеріальну допомогу потерпілому, який не мав до нього претензій. Крім того, ОСОБА_7 щиро розкаявся, сприяв розкриттю кримінального правопорушення, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, є пенсіонером та має інвалідність II групи.
		Також вказує, що апеляційний суд не дослідив трудовий договір, укладений між
		ТОВ «Камінск» та ОСОБА_7 , згідно з яким останній здійснює трудову діяльність, надаючи послуги з перевезення пасажирів в таксі, внаслідок чого суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що позбавлення ОСОБА_7 права керувати транспортними засобами не позбавляє його джерела доходу.
		Заперечень на касаційну скаргу засудженого від учасників судового провадження
		не надходило.
		Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений та захисник в судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали її обґрунтованою та просили задовольнити.
		В судовому засіданні прокурор та потерпілий вважали касаційну скаргу необґрунтованою і просили залишити її без задоволення.
		Мотиви Суду
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
		та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
		про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
		та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Обґрунтованість засудження  ОСОБА_7  та правильність кваліфікації його дій
		за ст. 286 ч. 2 КК України, а також справедливість призначеного основного покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України
		у касаційній скарзі засудженим не оспорюються. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_7 не погоджується з рішенням апеляційного суду
		про призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
		й достатності обраного покарання тощо.
		Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання)
		та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого
		без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
		Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
		для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,
		що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
		та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання,
		яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром
		є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги
		при призначенні покарання.
		Санкція ст. 286 ч. 2 КК України передбачає основне покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з додатковим покаранням у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років
		або без такого.
		Доводи касаційної скарги про неправильне застосування закону України
		про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого  ОСОБА_7  внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи
		та не спростовують висновки апеляційного суду щодо необхідності призначення йому додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами.
		Скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання
		та ухвалюючи в цій частині новий вирок, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції в порушення вимог статей 50, 65 КК України не мотивував свого рішення та належним чином не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку
		про можливість виправлення ОСОБА_7 без призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
		Обґрунтовуючи такий висновок, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд залишив поза увагою та не проаналізував характеру й обсягу допущених обвинуваченим грубих порушень правил дорожнього руху, які виразились у тому,
		що ОСОБА_7 в межах нерегульованого пішохідного переходу здійснив наїзд
		на пішоходів ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , які отримали відповідно тяжкі та легкі тілесні ушкодження. В результаті злочинної недбалості ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_6 спричинено тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя
		в момент заподіяння, що вплинуло на його фізичне та ментальне здоров`я. Врахував апеляційний суд також і те, що на момент ДТП ОСОБА_7 був чотири рази підданий адміністративним стягненням за порушення правил дорожнього руху, зокрема один раз за ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах (ст. 121 ч. 1 КУпАП) та двічі за спричинення пошкодження транспортних засобів (ст. 124 КУпАП).
		При цьому апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги прокурора
		про те, що позбавлення ОСОБА_7 права керувати транспортними засобами не позбавляє його джерела доходу, оскільки він не здійснює трудову діяльність, пов`язану з керуванням транспортними засобами, а є пенсіонером. Водночас, покликання сторони захисту на те, що ОСОБА_7 займається вихованням онука                    ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку із чим йому необхідно мати право керувати транспортними засобами, апеляційний суд визнав неспроможними, оскільки в дитини є батьки й даних про те, що онук перебуває виключно на утриманні ОСОБА_7 не встановлено.
		Врахувавши вказані обставини в їх сукупності, апеляційний суд констатував помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_7 без призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами і, погоджуючись із доводами апеляційної скарги прокурора, визнав необґрунтованим й таким, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення і особі ОСОБА_7 внаслідок м`якості, та скасував вирок в частині призначення покарання і ухвалив новий вирок.
		За новим вироком апеляційний суд визначив, що додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в межах санкції ст. 286 ч. 2 КК України на строк 2 роки буде справедливим за своїм видом, достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
		При цьому апеляційний суд врахував дані та обставини, на які посилається засуджений в касаційній скарзі, зокрема характер, ступінь тяжкості вчиненого, конкретні обставини кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_7 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, є пенсіонером, має інвалідність ІІ групи, обставини,
		які пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування шкоди потерпілому, відсутність обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_7 , зазначивши, що вказані обставини були враховані судом першої інстанції при призначенні останньому основного покарання з подальшим звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України.
		Посилання ОСОБА_7 в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом
		при призначенні додаткового покарання того, що він надає послуги з перевезення пасажирів у таксі згідно з трудовим договором, у зв`язку із чим позбавлення засудженого права керувати транспортними засобами позбавить його джерела доходу є безпідставними.
		Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, протягом судового розгляду та під час апеляційного провадження сторона захисту не зазначала про те, що ОСОБА_7 здійснює трудову діяльність, пов`язану з перевезенням пасажирів. Копія договору № 6 від 04 листопада 2021 року, укладеного між ТОВ «Камінск» (замовник)
		та ОСОБА_7 (виконавець), в матеріалах кримінального провадження відсутня
		і долучена засудженим до справи вже на стадії касаційного провадження.
		За змістом указаного договору, виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з перевезення пасажирів легковими автомобілями, а замовник - прийняти та оплатити такі послуги (пункти 1.1, 2.1). Факт надання відповідних послуг
		з боку виконавця буде засвідчуватися актами прийому наданих послуг,
		які підписуються сторонами після надання послуг та є невід`ємною частиною договору (пункти 1.4, 1.5). Натомість доказів того, що ОСОБА_7 надавав відповідні послуги, тобто здійснював зазначену ним трудову діяльність, до касаційної скарги не долучено.
		Крім того, вартість зазначених послуг згідно договору становить 6 (шість) грн
		(п. 4.1), а згідно з встановленими судами даними про особу ОСОБА_7 ,
		він є пенсіонером. Тому висновки апеляційного суду про те, що позбавлення ОСОБА_7 права керувати транспортними засобами не позбавляє його джерела доходу,
		є обґрунтованими. До того ж, як убачається з указаного договору, виконавець вправі залучати фахівців для якісного та своєчасного надання послуг (п. 1.3),
		що також вказує на те, що призначене апеляційним судом ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами
		не позбавить його можливості займатися зазначеною ним трудовою діяльністю
		та виконувати зобов`язання за договором.
		Таким чином, призначене  ОСОБА_7 апеляційним судом додаткове покарання
		у виді позбавлення права керувати транспортними засобами відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, воно забезпечить дотримання засад призначення покарання, є необхідним
		і достатнім для виправлення  ОСОБА_7 , а також пропорційним і таким, що відповідає тяжкості кримінального правопорушення, є адекватним характеру вчинених дій,
		їх небезпечності та відповідає даним про особу винного.Обставин, які б вказували на те, що таке покарання є явно несправедливим через суворість за матеріалами провадження не встановлено.
		Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України
		є законним, обґрунтованим і мотивованим.
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
		для скасування чи зміни судового рішення, не виявлено.
		Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого
		та зміни вироку апеляційного суду в частині призначеного покарання колегія суддів не вбачає.
		Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...