Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/1558/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо припинення права оренди.
Надіслано судом: 22.05.2025. Зареєстровано: 22.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.05.2025.
Дата набрання законної сили: 14.05.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 травня 2025 року 
		м. Київ
		cправа №  922/1558/24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
		 
		секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
		 
		за участю представників:
		 
		Офісу Генерального прокурора - Костюк О.В.,
		 
		Харківської міської ради - не з`явився,
		 
		ОСОБА_1 - Шафоростова В.О.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури 
		 
		на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 (у складі колегії суддів: Крестьянінов О.О. (головуючий), Мартюхіна Н.О., Пуль О.А.),
		додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 (у складі колегії суддів: Крестьянінов О.О. (головуючий), Лакіза В.В., Пуль О.А.),
		рішення Господарського суду Харківської області від 07.01.2025 (суддя Погорелова О.В.)
		та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 30.01.2025 (суддя Погорелова О.В.)
		 
		у справі № 922/1558/24
		за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради 
		до ОСОБА_1 
		про розірвання договору та зобов`язання повернути земельну ділянку,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		У квітні 2024 року Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , в якому просив:
		- розірвати договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 26.08.2005 між Харківською міською радою та Фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_1., зареєстрований у Харківській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) від 26.08.2005 за № 75201/05;
		- зобов`язати ОСОБА_1. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,0185 га з кадастровим номером 6310137500:07:047:0047, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		Позовні вимоги обґрунтовано обставинами використання відповідачкою земельної ділянки з порушенням істотних умов договору оренди землі від 26.08.2005, зокрема, невиконання умов договору в частині будівництва, у тому числі щодо необхідності розробки, погодження проєкту, отримання необхідних висновків та дозволів, проведення самих будівельних робіт, недодержання вимог щодо благоустрою та утримання земельної ділянки в належному стані, не сплати відповідачкою орендної плати за земельну ділянку, припинення ОСОБА_1. підприємницької діяльності, що нівелює необхідність подальшого будівництва та експлуатації магазину на земельній ділянці.
		Обставини невикористання відповідачкою спірної земельної ділянки за цільовим призначенням і неможливість такого використання після припинення відповідачкою підприємницької діяльності є істотним порушенням договору та підставою для його розірвання з подальшим поверненням земельної ділянки у користування територіальної громади міста Харкова.
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.01.2025 у задоволенні позову відмовлено.
		Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 30.01.2025 заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено; стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1. 23 152,00 грн судових витрат, понесених відповідачкою на надання правничої допомоги.
		Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 07.01.2025 залишено без змін.  Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 30.01.2025 змінено та викладено його резолютивну частину у редакції, відповідно до якої заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1. 18 000,00 грн судових витрат, понесених відповідачкою на надання правничої допомоги. У іншій частині заяви відмовлено.
		Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 заяву представника ОСОБА_1 адвоката Шафоростова В.О. про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1. судові витрати на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 200,00 грн.
		Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2025 року Заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 07.01.2025, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог прокурора. Скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 30.01.2025 (в редакції постанови Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2025) та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2025; ухвалити нові судові рішення про відмову у задоволенні заяв ОСОБА_1. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Судовий збір, сплачений за подання позову, апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, а також даної касаційної скарги відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачки.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.04.2025  відкрито касаційне провадження у справі № 922/1558/24 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.05.2025.
		ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору та питання відшкодування судових витрат, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Також у відзиві відповідачка навела попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і очікує понести в зв`язку із розглядом справи в суді касаційної інстанції, що становить 18  000,00 грн (15 годин), та зазначила, що докази понесених судових витрат будуть надані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом відповідно до статті 129 ГПК.
		Харківська міська рада в судове засідання свого представника не направила.
		Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
		Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
		Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
		Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез`явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.
		Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв Харківської міської ради щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є їхнім правом, а не обов`язком, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника Харківської міської ради.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора та ОСОБА_1., дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків. 
		При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Харківської міської ради від 27.04.2005 № 78/05 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об`єктів» Суб`єкту підприємницької діяльності-фізичній особі (далі - ФОП) ОСОБА_1. надано в оренду земельну ділянку по вул. Академіка Павлова, 130, загальною площею 0,0185 га для будівництва магазину до 01.12.2007 (але не пізніше прийняття об`єкта до експлуатації) та для подальшої експлуатації цього об`єкта строком до 01.12.2030.
		26.08.2005 між Харківською міською радою (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1. (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець на підставі рішення Харківської міської ради від 27.04.2005 № 78/05 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об`єктів» надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 130 (пункт 1).
		В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0185 га (пункт 2 договору). Недоліків, які могли б перешкоджати ефективному використанню земельної ділянки за цільовим призначенням не виявлено (пункт 6 договору). У випадку не здачі об`єкта до експлуатації у встановлені в рішенні строки, а також неотримання дозволу на виконання будівельних робіт зазначене рішення втрачає чинність і договір оренди земельної ділянки підлягає розірванню у встановленому порядку (пункт 7 договору). Договір укладено строком: на період будівництва до 01.12.2007 (але не пізніше прийняття об`єкта до експлуатації), на період експлуатації до 01.12.2030 (пункт 8 договору). 
		Земельна ділянка передається в оренду для будівництва магазину (але не пізніше прийняття об`єкта до експлуатації) та для подальшої експлуатації цього об`єкта (пункт 15 договору). 
		Договір зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) від 26.08.2005 № 75201/05.
		26.08.2005 між Управлінням земельних відносин та ФОП ОСОБА_1. підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки.
		Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Харківській області від 13.01.2023 згідно з договором оренди від 26.08.2005 №75201/05, зареєстрованим в реєстрі речових прав, Харківською міською радою передано в строкове платне користування земельну ділянку за вищевказаною адресою та площею ФОП ОСОБА_1. для будівництва та експлуатації магазину.
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 26.04.2024 право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:07:047:0047 будь-якими фізичними або юридичними особами не зареєстровані. 
		Також, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 26.04.2024 право власності на будівлі та споруди за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 130, за ФОП ОСОБА_1. не зареєстроване.
		Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг від 15.02.2024) державну реєстрацію підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1. припинено 28.02.2017.
		Відповідно до витягу з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва інформація щодо дозвільних документів, де використано кадастровий номер 6310137500:07:047:0047, відсутня. 
		Згідно з актом обстежень земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 130, з кадастровим номером 6310137500:07:047:0047 виїздом на місцевість головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:07:047:0047, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 130, не огороджена, вільна від будівель та споруд, не використовується. Будівельні роботи не проводяться.
		У листі ДПС України ГУ ДПС у Харківській області від 29.02.2024 зазначено, що відповідно до комунікаційно-інформаційних ресурсів, які є у розпорядженні ГУ ДПС, з 2010 ФОП ОСОБА_1. податкові декларації по платі за землю не надавалися. У зв`язку із припиненням реєстрації як ФОП з 28.02.2017 громадянка ОСОБА_1 зареєстрована платником орендної плати за земельну ділянку площею 0,0185 га, що розташована по вул. Академіка Павлова, 130, у м. Харкові, з кадастровим номером 6310137500:07:047:0047. Платнику нарахована орендна плата за 2019 рік - 37486,56 грн, за 2020 рік - 37486,56 грн, за 2021 рік - 37486,56 грн, за 2023 рік - 41235,20 грн.
		Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах Харківської міської ради про розірвання договору оренди та зобов`язання відповідачки повернути земельну ділянку, обґрунтовуючи вимоги використанням відповідачкою земельної ділянки з грубим порушенням істотних умов договору оренди землі, а саме: невиконання умов договору в частині будівництва, з урахуванням необхідності розробки, погодження проекту, отримання необхідних висновків та дозволів, проведення самих будівельних робіт, недодержання вимог щодо благоустрою та утримання земельної ділянки в належному стані, не сплата орендної плати за земельну ділянку, а також припинення ОСОБА_1. підприємницької діяльності, що нівелює необхідність подальшого будівництва та експлуатації магазину на земельній ділянці, чим порушуються інтереси власника земельної ділянки - Харківської міської ради, що є підставою для розірвання судом договору оренди землі з подальшим поверненням земельної ділянки у користування територіальної громади м. Харкова.
		ОСОБА_1 проти позову заперечила та зазначила, що рішенням Харківської міської ради від 21.02.2007 № 8/07 «Про скасування рішень Харківської міської ради» скасовано пункт 173 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 27.04.2005  № 78/05, яким надано ФОП ОСОБА_1. земельну ділянку для будівництва магазину та для подальшої експлуатації цього об`єкта. Отже, за твердженням відповідачки, договір оренди є припиненим з 01.12.2007 у зв`язку із сплавом строку, на який було надано право користування. Обставини припинення договору оренди також встановлені постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 520/37790/23. Ураховуючи обставини припинення дії договору оренди землі від 26.08.2005,  за доводами відповідачки, відсутні підстави для задоволення позову про розірвання договору оренди землі від 26.08.2005 на підставі судового рішення.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовив і мотивував таке рішення тим, що відповідно до встановлених у справі обставин і поданих сторонами доказів об`єкт будівництва на спірній земельній ділянці відповідачкою збудований не був, що виключає його експлуатацію; 01.12.2007 закінчився строк дії договору оренди землі від 26.08.2005, що свідчить про припинення його дії відповідно до підпункту «а» пункту 37 цього договору та статті 31 Закону України «Про оренду землі», що також встановлено судовим рішенням у справі № 520/37790/23 та враховано судом відповідно до статті 75 ГПК. Таким чином, вимоги прокурора про розірвання вказаного договору оренди землі у зв`язку із істотними порушеннями відповідачкою його умов з подальшим поверненням земельної ділянки до територіальної громади є необґрунтованими. 
		У поданій касаційній скарзі Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень посилається на те, зокрема, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано положення: частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16; статті 530 ЦК без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17; частини 2 статті 651 ЦК без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 № 925/1074/17, від 24.04.2018 у справі № 909/248/17, від 22.01.2019 у справі № 927/877/17, від 18.06.2019 у справі № 910/8424/18, від 24.10.2019 у справі № 905/799/18, від 07.05.2020 у справі № 904/299/16, від 06.10.2021 у справі № 910/7250/18, від 22.12.2021 у справі № 910/237/21, від 14.06.2023 у справі № 910/3570/22; частини 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі», частини 2 статті 651 ЦК без урахування висновку щодо застосування цих норми, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 924/1032/17; статті 34 Закону України «Про оренду землі» без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постановах Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 926/14/20, від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20; частини 4 статті 75 ГПК без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17. Також прокурор послався на те, що судами не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 щодо підстави для повернення орендарем земельної ділянки орендодавцю за актом приймання-передачі в примусовому порядку.
		Крім того, прокурор зазначив, що додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 30.01.2025 (в редакції постанови Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2025), додаткова постанова Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано статтю 129 ГПК без урахування висновків щодо застосування цієї норми, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21; додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19; постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19, додатковій постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.
		Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
		Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина 2 статті 792 ЦК).
		У частині 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, ЦК, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
		Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Винятком з цього правила (про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін) є приписи частини 2 статті 651 ЦК, що надають суду повноваження зі зміни або розірвання договору (без наявності згоди сторін), проте у випадках, визначених законом. Тож загальне правило про розірвання та зміну договору без згоди сторін на підставі рішення суду передбачене у частині 2 статті 651 ЦК, що визначає універсальні засади, застосовні до усіх видів приватноправових договорів.
		З огляду на наведені правила абзацу першого частини 2 статті 651 ЦК як цивільне законодавство, так і земельне передбачає окремі приклади його застосування, що мають характер загальних для усіх цивільних відносин (у разі істотного порушення цивільного договору іншою стороною), а також характер спеціалізованих - для інших приватноправових договорів та для інших окремо застережених у законі видів порушень цивільних договорів (зокрема, окремі правила статті 141 ЗК, застосовні до догорів оренди землі).
		Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).
		Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, на час укладення між сторонами договору оренди землі) істотними умовами договору оренди землі є:  об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;  умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;  існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
		Орендодавець має право вимагати від орендаря  використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати (частина 1 статті 24 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції).
		Орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та   іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби (частина 2 статті 25 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції).
		Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.
		Відповідно до спеціальної норми частини 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір  оренди  землі  може  бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та  умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
		Згідно з частиною 2 статті 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2021 у справі № 910/2861/18 та від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 зазначено, що для застосування частини 2 статті 651 ЦК суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
		Наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені у статті 34 Закону України «Про оренду землі». Так, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
		У справі, що розглядається, прокурор обґрунтовував свої вимоги наявністю в діях відповідачки порушень умов договору оренди та вимог законодавства. Прокурор наголошував на тому, що наявні у матеріалах справи докази невиконання відповідачкою обов`язків, передбачених статтею 25 Закону «Про оренду землі», умов договору оренди землі, порушення орендарем встановлених законодавством та договором вимог використання спірної земельної ділянки, порушення прав та інтересів територіальної громади, свідчать про наявність правових підстав для розірвання договору оренди землі та зобов`язання відповідачки повернути земельну ділянку власнику. 
		Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що  визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.
		Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункти 41, 43).
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).
		Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 75 ГПК України).
		Обставини справи - це факти, які мають значення для вирішення спору, як-от: вчинення чи невчинення особою певної дії; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій або настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності (статті 76-79 ГПК) суд виснує про доведеність чи недоведеність певних обставин.
		Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Преюдицію мають виключно ті обставини, які суд безпосередньо дослідив і встановив, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18).
		Так, відповідно до статті 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		За статтею 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. 
		Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21). 
		У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки поданих сторонами доказів установили такі обставини:
		- об`єкт будівництва на земельній ділянці загальною площею 0,0185 га з кадастровим номером 6310137500:07:047:0047, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 130, та є об`єктом оренди за договором оренди землі від 26.08.2005, відповідачкою збудований не був і такі обставини виключають його експлуатацію, що не заперечується сторонами;
		- рішенням Харківської міської ради від 21.02.2007 № 8/07 «Про скасування рішень Харківської міської ради» у зв`язку з порушенням статті 5 Закону України «Про основи містобудування» щодо необхідності врахування думки мешканців будинків, що оточують місце будівництва, та скаргами членів територіальної громади м. Харкова, вирішено скасувати пункт 173 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 27.04.2005 № 78/05, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1. надано земельну ділянку за наведеною адресою загальною площею 0,0185 га в оренду для будівництва магазину до 01.12.2007 (але не пізніше прийняття об`єкта до експлуатації) та для подальшої експлуатації цього об`єкта строком до 01.12.2030;
		- 01.12.2007 закінчився строк дії договору, що є підставою для припинення його дії відповідно до пункту 37 договору оренди землі від 26.08.2005 та статті 31 Закону України «Про оренду землі»;
		- постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2024 у справі № 520/37790/23 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1. до ГУ ДПС у Харківській області, третя особа - Харківська міська рада, та визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 6865367-2405-2023-UA63120270000028556 від 30.06.2023, № 368-2405-2030, № 369-2405-2030 та № 370-2405-2030 від 10.01.2023, прийняті Головним управлінням ДПС у Харківській області про визначення суми податкового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2019, 2020, 2021 та 2023 роки; підставою для нарахування податку став договір оренди землі від 26.08.2005, укладений між Харківською міською радою та позивачкою, щодо земельної ділянки загальною площею 0,0185 га, кадастровий номер 6310137500:07:047:0047, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 130;
		- судовим рішенням у адміністративній справі № 520/37790/23 установлено обставини, за якими договір оренди землі від 26.08.2005, укладений між Харківською міською радою та ФОП ОСОБА_1., є припиненим 01.12.2007 як через закінчення строку дії договору оренди, так і у зв`язку з прийняттям рішення Харківської міської ради від 21.02.2007 № 8/07 «Про скасування рішень Харківської міської ради», яким скасовано пункт 173 додатку № 1 до рішення Харківської міської ради від 27.04.2005 № 78/05, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1. надано зазначену земельну ділянку в оренду. З урахуванням положень статті 288 Податкового кодексу України та встановлених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для   нарахування ОСОБА_1. сум податку з орендної плати з фізичних осіб за спірний період;
		- будь-яких обставин використання ОСОБА_1. земельної ділянки загальною площею 0,0185 га, кадастровий номер 6310137500:07:047:0047, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 130, або її використання з істотними порушеннями судами не встановлено, а позивачем належними і допустимими доказами не доведено.
		З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи у їх сукупності, у тому числі припинення 01.12.2007 дії договору оренди землі від 26.08.2005 у зв`язку із закінченням строку його дії, та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог про розірвання договору оренди землі від 26.08.2005. Водночас суди дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки ані умовами договору оренди землі, ані положеннями як чинного законодавства, так і законодавства, у редакції станом на час припинення договору оренди, не передбачений порядок повернення орендованої земельної ділянки у зв`язку з припиненням договору оренди землі, будь-яких обставин використання відповідачкою земельної ділянки не встановлено, а вимога прокурора про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди землі, у задоволенні якої судом відмовлено, то відсутні підстави і для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідачки повернути земельну ділянку.
		За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №   233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. 
		Посилання прокурора в касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору частини 3 статті 509 ЦК без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16 (позов про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів відповідно до статті 1212 ЦК); статті 530 ЦК без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17 (позов про стягнення заборгованості за договором на виконання робіт) є безпідставними, оскільки висновки щодо застосування цих норм зроблено при вирішенні спорів у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
		Доводи прокурора про неправильне застосування судами частини 2 статті 651 ЦК, частини 1 статті 32, статті 34 Закону України «Про оренду землі» та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.02.2018 № 925/1074/17, від 24.04.2018 у справі № 909/248/17, від 22.01.2019 у справі № 927/877/17, від 18.06.2019 у справі № 910/8424/18, від 24.10.2019 у справі № 905/799/18, від 07.05.2020 у справі № 904/299/16, від 06.10.2021 у справі № 910/7250/18, від 22.12.2021 у справі № 910/237/21, від 14.06.2023 у справі № 910/3570/22, від 17.04.2018 у справі № 924/1032/17, від 16.02.2022 у справі № 926/14/20, від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 щодо необхідності з`ясування судом обставин порушення орендарем умов договору, підстав для розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у зв`язку із розірванням такого договору не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених прокурором справах істотно відмінні за змістовним критерієм, підставами позову і фактично-доказовою базою, а також встановленими судами попередніх інстанцій обставинами у кожній справі і зібраними та дослідженими в них доказами, залежно від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення. Наведене не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, у тому числі з урахуванням змісту правовідносин та доводів учасників справи, якими вони обґрунтовували свої позиції.
		Водночас у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили обставини, за якими договір оренди землі, укладений між сторонами, припинив свою дію 01.12.2007 відповідно до пункту 37 договору оренди землі від 26.08.2005 та статті 31 Закону України «Про оренду землі» у зв`язку із закінченням строку дії договору, тому вимоги про розірвання такого договору в судовому порядку є безпідставними.
		При цьому суди при вирішенні спору правомірно застосували положення частини 4 статті 75 ГПК щодо врахування обставин, у тому числі стосовно припинення дії договору оренди землі від 26.08.2005, встановлених судовим рішенням в адміністративній справі № 520/37790/23, що набрало законної сили, учасниками якої були як ОСОБА_1, так і Харківська міська рада. Такі висновки судів не тільки не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 щодо застосування цієї норми права, а і відповідають ним.
		Разом із тим необхідно зазначити, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
		Посилання прокурора в касаційній скарзі на загальні правові висновки Верховного Суду у наведених справах без вказівки на те, які саме норми права було неправильно застосовано судами першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявленого позову,  за відсутності посилання на обставини, які є подібними до обставин справи, що розглядається, також не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених прокурором постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, наведених норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.
		Щодо доводів касаційної скарги на судові рішення, якими вирішено питання розподілу судових витрат, та стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1. витрати на професійну правничу допомогу суд касаційної інстанції зазначає таке.
		Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
		За змістом статті 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
		Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		У частині 2 статті 126 ГПК установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)  розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)  розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК).
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК).
		Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК).
		За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Відповідно до статті 19 зазначеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
		У касаційній скарзі прокурор посилається на те, що, заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в судах першої та апеляційної інстанцій не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), за відсутності доказів витраченого часу адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), стягнення судових витрат на користь відповідачки не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості, оскільки заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактично понесеними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що відповідачкою заявлено про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 23 152,00 грн при розгляді справи у суді першої інстанції та судових витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі  10 200,00 грн.
		На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції представником відповідачки надані такі докази: договір про надання правової (правничої) допомоги від 14.09.2023; додаткову угоду до договору про надання правової (правничої) допомоги від 05.12.2024; акти виконаних робіт №INV 000017 від 24.12.2024 та №INV 000030 від 07.01.2025 до договору від 14.09.2023; детальний опис наданих послуг (правової допомоги), рахунки № INV 000017 та № INV 000030; платіжні інструкції, а також рішення Ради адвокатів Харківської області №13/1/7 від 21.07.2021 «Про розгляд звернень адвокатів Харківщини стосовно необхідності перегляду розробки (мінімальних) ставок адвокатського гонорару. 
		На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції представник відповідачки надав такі докази: акт виконаних робіт №INV 000113 від 10.03.2025 до договору від 14.09.2023; детальний опис наданих послуг (правової допомоги) в порядку частини 3 статті 126 ГПК від 10.03.2025; рахунок INV 000113; платіжну інструкцію.
		Судом установлено, що із заявами про ухвалення додаткових рішень про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доказами їх понесення відповідачка звернулася в межах процесуального строку, встановленого частиною 8 статті 129 ГПК.
		Доводи скаржника стосовно того, що заявлені відповідачкою до відшкодування судові витрати є нерозумними, необґрунтованими та неспівмірними відхиляються судом касаційної інстанції як безпідставні.
		За змістом частин 5, 6 статті 126 ГПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
		У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, дослідив матеріали справи та подані відповідачкою докази щодо характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, врахував заперечення прокурора щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу, а також принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат та дійшов висновку про зменшення заявлених відповідачкою до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції до 18 000,00 грн та доведеність вимог про стягнення 10 200,00 грн судових витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, що відповідає принципам розумності у цих правовідносинах, є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та підлягає стягненню з прокуратури на користь відповідачки.
		Також необхідно зазначити, що Верховний Суд у постановах від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 18.05.2022 у справі №910/4268/21, від 26.10.2022 у справі №910/4277/21, від 18.04.2023 у справі №903/378/22, від 23.03.2023 у справі №921/434/21, від 25.04.2023 у справі №910/21424/21, від 06.12.2023 у справі № 905/493/22  висловлював правову позицію про те, що такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами. Зазначені висновки Верховного Суду є сталими та ґрунтуються на аналізі складових часу, необхідного для належного здійснення адвокатом представництва інтересів клієнта.
		Отже, доводи прокурора щодо безпідставного покладення на прокуратуру витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, такі як прибуття та очікування представника відповідачки судового засідання, є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та не узгоджуються з наведеними висновками Верховного Суду з відповідного питання.
		Аргументи прокурора стосовно того, що зазначені норми права застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновкам, наведеним у зазначених скаржником постановах Верховного Суду, у тому числі у питанні застосування критерію реальності адвокатських витрат, не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки, наведені в оскаржених судових рішеннях не суперечать висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду, на які послався скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень щодо застосування положень статей 123, 126, 129 ГПК при вирішенні питання відшкодування стороні витрат на професійну правничу допомогу.
		Водночас у касаційній скарзі не наведено переконливих доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків суду апеляційної інстанції у питанні розподілу судових витрат.
		Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
		Посилання у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим сторонами доказам Верховний Суд вважає формальними, адже в оскаржуваних судових рішеннях скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах. 
		Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК    суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300  цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанов суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.  
		Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку  статті 129 ГПК  покладається на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
		2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2025, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 07.01.2025 у справі № 922/1558/24 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий  суддя          І.С. Берднік
		 
		 
		Судді:          В.А. Зуєв 
		 
		 
		          І.С. Міщенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...