Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/8623/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; довічного утримання, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.05.2025.
Дата набрання законної сили: 15.05.2025
Номер судового провадження: 61-2728ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 травня  2025 року                                                                     
		м. Київ
		 
		справа № 756/8623/22
		провадження № 61-2728св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи
		за первісним позовом:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		 
		за зустрічним позовом:
		позивач- ОСОБА_2 , 
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		третя особа - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023  року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І., та касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_4 , на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 червня 2023  року у складі судді Шролик І. С., постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.
		Позов мотивований тим, що вона працювала разом з ОСОБА_2 , якій було відомо про її онкологічне захворювання та потребу у сторонній допомозі, так як родичів вона не має. Відповідач запропонувала доглядати та допомагати їй в обмін на квартиру після її смерті.
		16 серпня 2018 року, одразу після проходження хіміотерапії, ОСОБА_2 повезла її до нотаріуса та цього дня було укладеного договір довічного утримання, відповідно до умов якого відповідач зобов`язалась забезпечувати її житлом шляхом збереження права безоплатного пожиттєвого проживання у квартирі, надавати побутові послуги, сплачувати комунальні послуги, забезпечувати продуктами харчування, одягом, надавати грошову та іншу необхідну допомогу, підтримувати квартиру у належному стані. Укладаючи вказаний договір, вона мала на меті не співфінансування, а саме догляд та допомогу по господарству.
		Протягом тривалого часу ОСОБА_2 не виконує умови договору в частині здійснення догляду та надання допомоги, яка необхідна їй як людині, яка хворіє онкологією 4 стадії та потребує постійного догляду. Починаючи з 24 лютого 2022 року, стан її здоров`я значно погіршився, але відповідачем не було вжито жодного заходу щодо забезпечення її безпечним місцем перебування, а також не було надано побутових послуг, не забезпечено продуктами харчування, одягом, допомогою у приготуванні їжі, доглядом за особистою гігієною. Єдине, що виконує відповідач, ? перераховує 2 000,00 грн на її рахунок та сплачує комунальні платежі.
		09 серпня 2022 року через свого представника вона звернулася до ОСОБА_2 письмово з вимогами виконувати умови договору, а саме: надавати побутові послуги раз на тиждень; забезпечувати продуктами харчування - 2 рази на тиждень; забезпечувати сезонним одягом; допомагати у приготуванні їжі - постійно; забезпечувати догляд за особистою гігієною; забезпечувати засобами лікування.
		01 вересня 2022 року на адресу її представника надійшов лист-відповідь, в якому відповідач запропонувала перекласти свої обов`язки щодо здійснення догляду за онкохворою людиною та надання допомоги по господарству на клінінгову компанію та сторонню особу, яку для себе вона знайде.
		У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не має можливості особисто виконувати взяті на себе зобов`язання за її місцем проживання, а вона не має бажання змінювати місце проживання та мешкати за адресою проживання ОСОБА_2 (за межами м. Києва), про що зазначено та запропоновано у відповіді, вона прийняла рішення розірвати договір довічного утримання. У зв`язку з цим та з метою досудового врегулювання спору 07 вересня 2022 року запропонувала відповідачу розірвати укладений між ними договір довічного утримання за згодою сторін з компенсацією з її боку витрат, понесених ОСОБА_2 на виконання умов договору. Відповідь на вказаний лист вона не отримала.
		ОСОБА_1 просила суд:
		розірвати договір довічного утримання, посвідчений 16 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Л. С., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
		визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 
		У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про розірвання (припинення) договору довічного утримання та визнання права власності на частину нерухомого майна. 
		Позов мотивований тим, що вона добросовісно виконувала покладені на неї зобов`язання за договором довічного утримання. У серпні 2022 року несподівано для себе отримала досудову вимогу за підписом адвоката Болдирєвої Д. І., в якій висунуто вимогу виключно особисто, без залучення третіх осіб та визначено перелік і періодичність виконання нею певних робіт. Разом з тим, такі вимоги є некоректними, частково суперечать положенням укладеного між сторонами договору, порядку виконання умов договору, що склався та виконувався  протягом тривалого часу, а також суперечить засадам справедливості та розумності.
		У зв`язку зі збройною агресією рф, введенням правового режиму воєнного стану на всій території України, вона має ненормований робочий день, часто перебуває на чергуваннях, виконує інші обов`язки з підвищення обороноздатності, з об`єктивних причин не може особисто, без залучення третіх осіб виконувати у щоденному режимі вимоги ОСОБА_1 про виключно особистий догляд. У свою чергу вона запропонувала залучити до допомоги фахових спеціалістів на період дії режиму воєнного стану, збільшити грошове утримання для самостійного вибору помічника по господарству з числа осіб, яким ОСОБА_1 довіряє, переїхати ОСОБА_1 до постійного місця проживання її родини тощо. 
		Під час особистої зустрічі ОСОБА_1 повідомила, що отримала від інших людей кращі пропозиції утримання, ніж ті, що передбачені у договорі, укладеному з нею, тому буде свідомо зловживати своїм правом, не погоджуватись на будь-які пропозиції.
		Загалом на користь ОСОБА_1 вона сплатила 169 168,21 грн. Зазначені витрати не включають в себе вартість продуктів харчування, витраченого пального та амортизації автомобіля, який використовувався для задоволення потреб відчужувача. Крім того, вона та члени її сім`ї витратили багато особистого часу.
		ОСОБА_2 просила суд:
		розірвати договір довічного утримання від 16 серпня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
		визнати право власності ОСОБА_1 на частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Іншу частину вказаної квартири залишити у її власності.
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції 
		Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
		Розірвано договір довічного утримання, укладений 16 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , серія та номер: 1526, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Л. С.
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частки, а за ОСОБА_2 ? на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 .
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що хоча судом й не встановлено істотних порушень набувачем умов укладеного договору, проте доведено неналежне виконання ОСОБА_2 окремих пунктів договору, що викликано наявністю непереборної сили - воєнного стану в країні, проте суд на підставі досліджених доказів, пояснень учасників процесу та свідків дійшов висновку, що між сторонами склалися відносини, коли жодна зі сторін укладеного договору не бажає продовження його виконання, тому його збереження є недоцільним на підставі взаємної вимоги як за первісним, так й за зустрічним позов. Тому суд дійшов до переконання про необхідність розірвати договір довічного утримання, укладений 16 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Щодо вимог відчужувача про визнання права власності на квартиру за нею та зустрічних вимог набувача про залишення їй частини квартири, суд виходив з наступного. Дослідивши квитанції на оплату комунальних послуг, перерахування коштів щомісячного утримання по 2 000,00 грн, витрати за оплату комунальних послуг, інші витрати набувача, пов`язані із виконанням умов договору, встановив, що з серпня 2018 року по червень 2023 року ОСОБА_2 понесено витрати на суму 195 000,00 грн. ОСОБА_1 зазначила, що заощадження у неї відсутні, а тому буде виплачувати набувачу витрачені кошти з пенсії, розмір якої у середньому становить 10 000,00 грн. 
		Суд зробив висновок про відсутність у позивача фінансової можливості компенсувати відповідачу витрачені нею грошові кошти на виконання умов договору, вважав недоведеними твердження позивача про неспівмірність вартості квартири із розміром витрачених відповідачем коштів, з посиланням на відомості з сайту продажі нерухомості, оскільки суду невідомо які умови проживання в квартирі, якість ремонту, облаштування, наявність побутової техніки та меблів тощо, тому суд не можна визначити, що вартість квартири, в якій проживає ОСОБА_1 , є аналогічною. При цьому, саме ОСОБА_1 визначила ціну позову, виходячи з вартості квартири, визначеної в договорі, ? 598 590,00 грн. Позивач та її представник не надали належних та допустимих доказів ринкової вартості квартири АДРЕСА_3 , на час розгляду справи, що є їх процесуальним обов`язком.
		Ураховуючи значний проміжок часу належного виконання відповідачем умов договору ? з серпня 2018 року, значний розмір грошових коштів, які відчужувач отримала під час виконання договору, також зусилля, час, витрачені набувачем та членами її родини, в тому числі, окрім іншого, транспортні витрати продовж 2018-2019 року на відвідування лікарні під час проходження лікування позивачем, приготування їжі, відвідування, догляд й спілкування, піклування про тварину, витрачений час, що не можна оцінити в грошовому еквіваленті; неможливість подальшого виконання набувачем своїх обов`язків з підстав, що не залежать від неї, які мають об`єктивний характер, працевлаштування набувача та її чоловіка в СБУ, наявність військового зобов`язання, воєнний стан в країні, небажання позивача отримувати виконання деяких умов договору іншими, окрім відповідача, особами, суд приходить до переконання, що на підставі положення частини другої статті 756 ЦК України справедливим, обґрунтованим й співмірним буде залишити за набувачем право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 , а за ОСОБА_1 слід визнати право власності на 2/3 частини вказаної квартири.
		Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 червня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 987,70 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
		Додаткове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 при зверненні з позовною заявою сплатила судовий збір у розмірі 6 978,30 грн. За подання зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 сплатила 2 992,95 грн. Оскільки позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами підлягають задоволенню частково, тому з урахуванням пропорційності їх задоволення та шляхом взаємного зарахування, суд присуджує з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 987,70 грн.
		ОСОБА_2 надала докази обсягу понесених витрат та які вона має понести, які судом визнано належними та допустимими, ураховуючи категорію справи, яка не належить до категорії складних справ, загальну тривалість участі представника відповідача під час розгляду справи, часткове задоволення зустрічних позовних вимог, майновий стан ОСОБА_1 , яка отримує дохід з пенсійного забезпечення, має тяжке захворювання, суд вважав необхідним стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію частини витрат, понесених на правничу допомогу, у розмірі 10 000,00 грн.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 2/3 частки та за ОСОБА_2 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 змінено, збільшивши частку ОСОБА_5 у праві власності на квартиру з 2/3 частин на 92/100 частини, а частку ОСОБА_2 зменшити з 1/3 частини на 8/100 частини квартири.
		Додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 червня 2023 року змінено, збільшено суму судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 2 987,70 грн до 5 347,41 грн. Зменшено суму витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 10 000,00 грн до 2 000,00 грн.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що колегія суддів не може погодитись з визначенням частки у праві власності на квартиру, яка підлягає залишенню за набувачем ОСОБА_2 з огляду на непропорційність обсягу витрат останньої у зв`язку з виконанням нею зобов`язань за договором та реальної вартості квартири. Зважаючи на обсяг витрачених відповідачем коштів, орієнтовної вартості однокімнатної квартири, аналогічної за параметрами та місцем розташування спірній квартирі (49 990,00 дол. США), враховуючи вимоги розумності і справедливості, розумного балансу інтересів сторін договору, апеляційний суд вважає, що за набувачем слід залишити право власності на 8/100 частки квартири.
		Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення за ОСОБА_2 права власності на частину квартири через те, що розірвання договору відбулося у зв`язку з істотними порушеннями умов договору набувачем, зокрема не виконання останньою пункту 2.2 договору, підлягають відхиленню з урахуванням недоведення цих обставин позивачем. При цьому додані ОСОБА_1 до апеляційної скарги на підтвердження цих обставин медичні документи апеляційний суд не прийняв, виходячи з порушення позивачем порядку подання доказів. Позивач не зверталася з вказаним клопотанням до суду першої інстанції та не надала доказів неможливості подання таких клопотань до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. Посилання в апеляційній скарзі на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором довічного утримання ще до повномасштабного вторгнення рф в Україну є недоведеними та спростовуються позицією самої ж ОСОБА_1 , яка у позовній заяві та у своїх поясненнях в судовому засіданні 29 травня 2023 року, зазначала про те, що відповідач не виконує умови договору з початку бойових дій на території України. 
		У зв`язку зі зміною рішення суду першої інстанції, відповідно підлягає зміні розподіл судових витрат пропорційно до розміру задоволених вимог. Загальний розмір витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу становить 21 000,00 грн, 8 % від цієї суми становить 1 620,00 грн. Разом з тим, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 2 000,00 грн, що відповідає вимогам розумності.
		Аргументи учасників справи
		23 лютого 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , додаткове рішення суду першої інстанції, змінене постановою апеляційного суду, постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог та в частині задоволених зустрічних позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким визнати за нею право власності на всю квартиру та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували вимоги пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України, статті 756 ЦК України. Набувач не виконувала покладені на неї обов`язки у повному обсязі, що має наслідком розірвання договору та повернення майна, переданого за укладеним договором. Незважаючи на наведене їй не повернуто у власність всю квартиру. 
		Суди порушили принцип змагальності сторін, що полягало у наданні переваги доказам, наданих відповідачем, які є неналежними, недопустимими та неповними у порівнянні з доказами, наданими нею, які повністю доводять не виконання умов спірного договору довічного утримання. Вона хворіє на онкологію 4-ї стадії. Тривалий час ОСОБА_2 не надавала їй необхідну допомогу, тоді як при укладенні договору довічного утримання для неї пріоритетним було власне надання догляду та допомоги, а не матеріального забезпечення, а саме: ненадання побутових послуг (пункт 2.1.2 договору), не придбання ліків (пункт 2.2.1 договору); незабезпечення продуктами харчування, одягом, допомогою у приготуванні їжі, догляду за особистою гігієною (пункт 2.2.4 договору). 
		Суди вважали, що вона не надавала докази про порушення набувачем обов`язку придбання необхідних лікувальних засобів за рекомендацією лікаря. Однак на підтвердження вказаних обставин вона додала до апеляційної скарги додаткові докази, проте суд не прийняв їх, не зважаючи на висновки суду першої інстанції про те, що спірні питання стосуються й придбання необхідних лікарських засобів, забезпечення належного догляду у разі перебування в лікарні. Крім того, у відзиві на зустрічний позов зазначала, що докази проходження хіміотерапії будуть надані після отримання відповіді на адвокатський запит. У зв`язку з тим, що докази перебували у лікарні, а вона не знала змісту обґрунтування рішення судом першої інстанції, відповідні докази й не були надані в суді першої інстанції, а додані до апеляційної скарги. ОСОБА_2 не надала жодного доказу придбання нею лікарських препаратів та здійснення належного догляду. У зв`язку з наведеним суди зробили помилковий висновок про те, що обставини невиконання умов договору довічного утримання виникли з незалежних від набувача причин і вона не могла вплинути на них. Відповідач не надала доказів щодо наявності незалежних від неї обставин, що унеможливили виконання нею договору довічного утримання. Встановивши наявність порушень в частині виконання умов договору, суд першої інстанції помилково вважав, що такі порушення не можуть вважатись істотними.
		У квитанціях про переказ коштів, на підставі яких суд першої інстанції визначив розмір витрат ОСОБА_2 на виконання умов договору довічного утримання, взагалі відсутнє призначення платежу. Висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на припущеннях, оскільки встановлено лише факт надходження на її рахунок грошових коштів від ОСОБА_2 , але не встановлено для чого надходили ці кошти. Перерахування щомісячного утримання в розмірі 2 000,00 грн та оплата комунальних послуг не свідчить про належне виконання умов договору довічного утримання, оскільки його умови передбачають обов`язки, в тому числі, й з догляду.
		Суди неправильно застосували частину другу статті 756 ЦК України, зазначивши про неможливість відповідача виконувати набувачем свої обов`язки з підстав, що не залежать від неї, оскільки пунктом 4.2 договору довічного утримання передбачено, що у разі неможливості подальшого виконання набувачем своїх обов`язків за цим договором з підстав, що мають істотне значення, обов`язки набувача можуть передані за згодою відчужувача члену сім`ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов`язків набувача за договором іншій особі може бути оскаржена до суду.
		Суди попередніх інстанцій невірно віднесли до підстав, що мають істотне значення для розірвання договору на вимогу набувача, працевлаштування ОСОБА_2 та її чоловіка в СБУ, оскільки ОСОБА_2 зазначає про те, що ще до укладення спірного договору сторони були тривалий час знайомі, працювали разом в СБУ, мали дружні відносини, тому наведене не може бути підставою, що має істотне значення, для розірвання договору на вимогу набувача. Вони з ОСОБА_2 були колегами і ОСОБА_2 працює на посаді аналітика, тому вказана посада не передбачає ненормований робочий день, відтак ОСОБА_2 могла виконувати свої обов`язки по договору довічного утримання.
		Роздруківки листування у «Viber» не можуть бути належними доказом виконання умов договору довічного утримання.
		Оскільки додаткове рішення є невід`ємною частиною судового рішення, то таке у разі скасування рішення у справі втрачає законну силу.
		            29 лютого 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, у якій просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з частиною другою статті 756 ЦК України при визначені розміру частки, що залишається набувачеві, слід враховувати й тривалість часу, протягом, якого набувач належно виконував свої обов`язки за договором. Суд першої інстанції врахував наведене, тоді як апеляційний суд фактично звів застосування цієї норми права до математичного співвідношення сплачених на користь ОСОБА_1 грошових коштів до вартості квартири. Апеляційний суд залишив поза увагою розумний баланс, інтереси сторін, законні очікування сторони від договору, особистий час, який вона витрачала не на сім`ю, а на сторонню людину.
		Позивач не надала належних та допустимих доказів ринкової вартості квартири на час розгляду справи, що є її процесуальним обов`язком. Проте суд апеляційної інстанції зазначив про непропорційність витрат реальній вартості квартири, яку так і не визначив за відсутності відповідних доказів, а бездоказово та голослівно послався на якусь орієнтовну вартість однокімнатної квартири, аналогічної за параметрами та місцем розташування спірній квартирі.
		При розгляді первісного позову суди дійшли висновку про відсутність з боку набувача істотних порушень договору довічного утримання. Разом з тим суди частково задовольнили первісний позов щодо розірвання самого договору довічного утримання. Проте такі рішення щодо первісного позову суперечать принципу правової визначеності, оскільки первісний позов був обґрунтований нібито невиконанням/неналежним виконанням з боку набувача умов договору довічного утримання і задоволення позову має мати наслідком застосування частини першої статті 756 ЦК України, якою передбачено, що витрати, зроблені набувачем на утримання та догляд відчужувача, не підлягають поверненню. У той же час зустрічний позов був частково задоволений з підстав неможливості набувачем подальшого його виконання через обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 756 ЦК України), а тому набувачу було залишено у власності частку майна. Отже, підстави застосування частини першої статті 756 ЦК України та частини другої статті 756 ЦК України є взаємовиключними. Оскільки суди не визнали істотних порушень умов договору довічного утримання з боку набувача, то в задоволенні первісного позову необхідно було відмовити взагалі, задовольнивши частково лише зустрічний позов.
		            27 травня 2024 року ОСОБА_2 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Відзив мотивований тим, що касаційну скаргу підписано адвокатом, який не приймав участь у розгляді справи в судах попередніх інстанцій, тому викладені нею більшість підстав касаційного оскарження не відповідаючи/суперечать матеріалам справи, а висновки судів перекручено. Скаржник ставить перед судом касаційної інстанції питання переоцінки доказів у справі на користь іншої сторони, що не належить до повноважень Верховного Суду. З цієї метою до касаційної скарги ОСОБА_1 додає виписки з історії хвороби, що є порушенням норм процесуального законодавства. Більше того, вказані обставини взагалі не зазначались як підстава позову.
		У позові ОСОБА_1 вказувала, що з боку набувача не виконуються умови договору, а саме догляд і допомога, ці проблеми виникли з 24 лютого 2022 року. Ніяких скарг на нібито невиконання пункту договору щодо придбання ліків за рецептами лікарів у 2018 році у позові не має, так само як і у відзиві на зустрічну позовну заяву. Більше отого у судовому засіданні 29 травня 2023 року позивач вказала, що набувач не виконує умови договору з початку війни, після березня 2022 року. Виписки з історії хвороби було подано вже до суду апеляційної інстанції.
		Безпідставними є посилання на те, що листування у «Viber» є неналежним доказом, оскільки таке є не єдиним доказом, яким суди обґрунтували свої рішення. По-друге вказане листування було подано з дотриманням вимог частини третьої статті 100 ЦПК України із зазначенням про місце знаходження оригіналів цих електронних доказів. Після чого до суду був наданий CD-диск, який містить файли листування з її електронним цифровим підписом, а під час судового засідання суд дослідив та порівняв паперові роздруківки з оригіналами електронних доказів на їх носіях. При цьому позивач особисто не заперечувала проти їх автентичності.
		Доводи щодо невстановлення мети переказів грошових коштів на ім`я ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки у позовній заяві вона вказувала, що «…єдине, що виконує відповідач, це перераховую 2 000 грн та сплачує комунальні платежі». У відзиві на зустрічну позовну заяву та у судовому засіданні в суді першої інстанції також вказувала ці обставини.
		Неможливість виконувати набувачем обов`язки за договором зумовлена не лише тим, що вона є військовослужбовцем СБУ, а й тим, про що сама вказує ОСОБА_6 , що набувач не має можливості особисто виконувати взяти на себе зобов`язання. Водночас позивач відмовилась від запропонованих варіантів залучити третіх осіб до виконання окремих обов`язків, тоді як обов`язки набувача у пункті 2.2.4 є неконкретизованими. Довідкою від 18 листопада 2022 року № 11/6-3203 засвідчено що вона проходить військову службу, регламентовану, в першу чергу, Статутами Збройних сил України, на відміну від цивільних працівників СБУ, трудові відносини яких регулюються КЗпП України. Тому набувач під час воєнного стану має ненормований робочий день, регламентований розпорядчими актами СБУ, часто перебуває на чергуваннях, виконує інші обов`язки з підвищення обороноздатності нашої країни і об`єктивно зараз не може особисто без залучення третіх осіб виконувати у щоденному режимі вимоги ОСОБА_1 . Врегулювати розбіжності в умовах договору щодо порядку та періодичності виконання окремих положень договору на підставах справедливості і розумності не зацікавило ОСОБА_1 . Під час судового засідання 29 травня 2023 року ОСОБА_1 повідомила, що фактично з особистих мотивів не хоче мати більше справу з набувачем. Зустрічний позов обґрунтований посиланням на пункт 2 частини першої статті 755 ЦК України, частини другої статті 756 ЦК України. Обставиною, що має істотне значення для розірвання договору є ультимативна вимога позивача за первісним позовом виконувати усі зобов`язання за договором виключно особисто та на умовах, що знаходяться поза межами здорового глузду, не викликані особливими обставинами, не відповідають засадам розумності та справедливості.
		Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
		Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі.
		В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №  209/2643/16-ц, від 11 листопада 2021 року у справі № 592/6054/19, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду 03 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
		В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1  частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 червня 2018  року у справі № 357/18084/15-ц, від 18 серпня 2021 року у справі №  645/3284/19, від 10 вересня 2021 року у справі № 766/11232/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 209/2643/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі №  755/1226/17- ц, від 24 червня 2021 року у справі № 644/1566/19, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 25 червня 2021 року у справі № 643/6581/19, від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19, від 28 червня 2022 року у справі № 922/1280/21, від 16 квітня 2018  року у справі № 923/631/15).
		Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини
		Суди встановили, що 16 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Л. С., відповідно до якого ОСОБА_1 , непрацездатна за станом здоров`я, передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Відчужувана квартира належить ОСОБА_1 на підставі договору міни від 06 червня 2007 року. Ціна відчужуваної за цим договором квартири визначається сторонами у розмірі 598 590,00 грн.
		Розділом 2 вказаного договору передбачено, що матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно набувач має надавати відчужувану визначається у вигляді: 2.1.1 забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного по життєвого проживання в квартирі; 2.1.2 надання побутових послуг (прибирання квартири, прання білизни); 2.1.3 оплати комунальних послуг, електроенергії та послуг зв`язку; 2.1.4 щомісячно перераховувати на рахунок відчужувача суму 2 000,00 грн.
		За згодою сторін утримання визначається у вигляді: 2.2.1 придбання необхідних лікувальних засобів за рекомендаціями лікарів; 2.2.2 у випадку хвороби відчужувача організація соціального медичного догляду, забезпечення належного догляду за місцем перебування (проживання) відчужувача, забезпечення належного харчування (за спеціально визначеним лікарем режимом); 2.2.3 забезпечення належного догляду у разі перебування у лікарні; 2.2.4 забезпечення продуктами харчування, одягом, допомоги з приготування їжі. Догляду, особистою гігієною.
		Положеннями підпунктів 3.1.1., 3.1.2 пункту 3.1 передбачено, що відчужувач має право: вимагати своєчасного та повного здійснення утримання та матеріального забезпечення від набувача; вимагати розірвання договору та повернення квартири у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків за цим договором.
		Набувач має у встановлені строки та в необхідному обсязі здійснювати утримання та надавати матеріальне забезпечення згідно з розділом 2 Договору. В разі смерті відчужувача поховати її, до смерті відчужувача не укладати щодо квартири, яка отримана ним за цим договором, правочини купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, оренди, іпотеки, іншим способом не передавати її у власність іншій особі, не здійснювати жодних перепланувань, а також не надавати згоду іншім особам на реєстрацію та проживання у відчужуваній квартирі (пункт 3.2).
		Згідно з умовами пункту 4.2. договору у разі неможливості подальшого виконання набувачем своїх обов`язків за цим договором з підстав, що мають істотне значення, обов`язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім`ї набувача або іншій особі за їх згодою. Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов`язків набувача за цим договором іншій особі може бути оскаржена до суду.
		Пунктом 4.5 передбачено, що цей договір може бути розірвано за згодою сторін, а у випадку не виконання його умов та відмови від добровільного розірвання однією із сторін - у судовому порядку.
		У разі розірвання цього договору з вини однієї із сторін, винна сторона зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані збитки, а також матеріальне забезпечення виплачене набувачем відчужувачу відповідно до пункту 2.1. договору (пункт 4.7).
		Згідно з висновком центральної ЛКК від вересня 2022 року ОСОБА_1 через наявне загальне захворювання потребує сторонньої допомоги у побуті.
		Відповідно до довідки управління роботи з особовим складом СБУ від 18 листопада 2022 року № 11/6-3203 ОСОБА_2 проходить військову службу в СБУ.
		З досліджених судом квитанцій встановлено, що за період з 16 серпня 2018 року по 18 листопада 2022 року ОСОБА_2 за комунальні послуги сплачено 52 095,74 грн; в рахунок щомісячного утримання за зазначений період сплачено 104 452,30 грн. 
		Також судом досліджені й інші перерахування особистих грошових коштів ОСОБА_2 через АТ «Універсал банк» додаток монобанк на рахунок одержувача без імені - власника карткового рахунку. Як встановлено судом з дослідженого мобільного додатку, ці картки належать ОСОБА_1 .
		Позиція Верховного Суду
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
		У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
		Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
		У статті 749 ЦК України закріплено обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду), якими можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача (частина перша цієї статті).
		Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача (частина перша статті 755 ЦК України). 
		Відповідно до частини першої статті 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню. 
		У разі розірвання договору у зв`язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов`язки за договором (частина друга статті 756ЦК України).
		Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
		в приватному праві передбачено спеціальну підставу розірвання договору довічного утримання неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення; 
		законодавцем не визначено переліку підстав, що мають істотне значення і які впливають на неможливість подальшого виконання умов договору довічного утримання. Тому вирішення питання про кваліфікацію підстави як такої, що має істотне значення, перебуває в сфері судового розсуду;
		як підставу, що має істотне значення, зокрема, може бути кваліфіковано, з урахуванням конкретних обставин справи: погіршення стану здоров`я набувача, яке призвело до втрати працездатності; істотне погіршення матеріального становища набувача; тяжка хвороба набувача; необхідність здійснення догляду за близькими родичами набувача;
		за наявності підстави, що має істотне значення, суд, з урахуванням тривалості часу належно виконання набувачем обов`язків за договором, може визнати право на частку в праві власності на річ, яка була передана за договором довічного утримання (догляду). Визнання права на частку в праві власності на річ, яка була передана за договором довічного утримання (догляду), зумовлює виникнення спільної часткової власності на таку річ у відчужувача та набувача.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 209/2643/16-ц, на яку є посилання в касаційних скаргах, вказано, що за певних життєвих обставин може виникнути ситуація, через яку набувач не має можливості в подальшому виконувати умови договору довічного утримання з підстав, які мають істотне значення. За наявності таких підстав набувач має право звернутися до суду з вимогою про залишення за ним частини майна, що є об`єктом договору довічного утримання, і за таких обставин суд приймає рішення на користь набувача.
		Подібний висновок викладено й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2021 року у справі № 766/11232/17, на яку посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, в якій також вказано, що «набувач вправі припинити договір в судовому порядку тільки в тому випадку, коли через незалежні від нього обставини його майнове становище змінилося настільки, що він не в змозі надавати набувачеві належне матеріальне забезпечення, обумовлене в договорі, або за інших певних життєвих обставин коли виникнула ситуація, через яку набувач не має можливості в подальшому виконувати умови договору довічного утримання з підстав, які мають істотне значення».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 592/6054/19, на яку посилається ОСОБА_2 , зазначено, що «починаючи з січня 2019 року ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_2 у виконанні нею спірного договору довічного утримання, не допускає її до квартири, відмовляється від її послуг з прибирання квартири, прання та прасування речей і білизни та від отримання від неї продуктів харчування, мотивуючи це наданням їй допомоги сторонніми особами, що свідчить про неможливість виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором довічного утримання. Встановивши, що позивач близьких родичів не має, є особою похилого віку (1928 року народження), починаючи з 2000 року має інвалідність другої групи, дуже обмежена в пересуванні і пересувається лише в межах своєї квартири, а отже тривалий час потребує сторонньої допомоги в придбанні продуктів харчування, ліків, а спірний договір між сторонами було укладено у 2005 році і протягом 14-років позивач за первісним позовом не зверталась до суду із вимогами про його розірвання і такі дії свідчать про те, що вона погоджувалась з тим, що утримання, яке надається їй ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про достатнє і належне виконання умов укладеного договору довічного утримання. Враховуючи те, що ОСОБА_2 не має можливості виконувати умови договору довічного утримання з підстав, що мають істотне значення, договір довічного утримання підлягає розірванню у зв`язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем та за набувачем слід залишити право власності на Ѕ частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого вона належно виконувала свої обов`язки за договором. Зазначена позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та є сталою».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 753/10508/18 вказано, що «тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 644/1566/19, на яку посилається в касаційній скарзі ОСОБА_1 , зазначено, що «Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.Такі висновки щодо застосування положень статей 755, 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19, на які посилається заявник у касаційній скарзі».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19, на яку посилається ОСОБА_1 , зазначено, що:
		«аналіз статті 744 ЦК України свідчить, що законодавець, передбачивши можливість визначення в договорі обов`язків як з утримання, так і догляду, розмежував указані поняття. Так, утримання характерне для зобов`язань майнового характеру, в той час як догляд, з-поміж іншого, може полягати в конкретних діях, турботі та опікуванні набувача над відчужувачем у силу його похилого віку та потребі в сторонній допомозі. 
		… пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідачка не спроможна забезпечити виконання взятих на себе зобов`язань за договором, до яких, зокрема, входить догляд за відчужувачем, оскільки перебуває за кордоном. Згідно з пунктом 5 договору ОСОБА_2 зобов`язалася довічно утримувати ОСОБА_1, надаючи їй необхідне харчування, одяг і забезпечуючи за нею належний догляд та необхідну допомогу. У пункті 7 договору сторони визначили вартість харчування, одягу та необхідної допомоги в розмірі 400 грн щомісячно, які набувач зобов`язалася перераховувати відчужувачу шляхом поштового переказу або через банківські установи, або іншим зручним для сторін способом. Тобто, сторони погодили, що майновій оцінці в 400 грн підлягає виключно вартість харчування, одягу та необхідної допомоги. Належний догляд за відчужувачем є окремим обов`язком набувача, що передбачений в пункті 5 договору. Установивши, що ОСОБА_2 з червня 2018 року проживає за межами України та в порушення умов договору не здійснює догляду за ОСОБА_4, яка є особою похилого віку та потребує сторонньої допомоги, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову та розірвання договору довічного утримання. Апеляційний суд помилково ототожнив поняття майнового утримання та догляду, не врахував невиконання набувачем обов`язків, передбачених договором довічного утримання, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції».
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
		У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
		У справі, що переглядається:
		            ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, в якому просила, зокрема, застосувати наслідки розірвання договору довічного утримання у зв`язку з неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, передбачені частиною першою статті 756 ЦК України, та визнати право власності на спірну квартиру за нею. У позовній заяві вказувала, що ОСОБА_2 знала про її онкологічне захворювання, потребу у сторонньому догляді та одразу після проходження нею хіміотерапії 16 серпня 2018 року вони уклали договір довічного утримання. Укладаючи цей договір, вона мала на меті саме догляд і допомогу, оскільки хворіє онкологією 4 стадії. Протягом тривалого часу з боку набувача не виконуються умови договору, а саме догляд і допомога, яка необхідна людині, яка хворіє онкологією 4 стадії. Починаючи з 24 лютого 2022 року її стан здоров`я погіршився, а відповідач не вжила заходів для забезпечення безпечним місцем перебуванням та не виконувала умови договору щодо надання побутових послуг, забезпечення продуктами харчування, одягом, допомоги у приготуванні їжі, догляду за особистою гігієною;
		            ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом, в якому просила застосувати наслідки розірвання договору довічного утримання, передбачені частиною другою статті 756 ЦК України, та визнати за нею право власності на частку спірної квартири у зв`язку з неможливістю особисто виконувати окремі умови договору з підстав, що мають істотне значення. Такими підставами визначила: несення військової служби у період дії воєнного стану в Україні; небажання ОСОБА_1 погодитись на будь-які дії із залученням третіх осіб для виконання частини обов`язків за договором, які вона не може виконати особисто; 
		            суди частково задовольнили як позовні вимоги за первісним позовом, так і за зустрічним. Виходили з того, що ОСОБА_2  з лютого 2022 року не має можливості особисто виконувати умови договору довічного утримання з підстав, що мають істотне значення і не залежать від останньої, мають об`єктивний характер, ? несення військової служби у період дії воєнного стану в Україні, відмова відчужувача отримувати виконання деяких умов договору іншими особами, збільшити грошове утримання ОСОБА_1 для самостійного вибору помічника по господарству, переїзд ОСОБА_1 до постійного місця дислокації родини набувача на період воєнного стану в Україні, тривалість часу належного виконання набувачем умов договору з серпня 2018 року. Крім того, судом установлено, що набувач виконувала деякі вимоги відчужувача, що не передбачені умовами укладеного договору, на вимогу позивача чоловік набувача ОСОБА_3 здійснював ремонтні роботи з приводу поточного полагодження побутової техніки, сантехніки, шафи, тощо, що свідчить про добросовісність дій набувача й прагнення допомогти у побуті ОСОБА_1 ;
		колегія суддів враховує, що підстави застосування частини першої статті 756 ЦК України та частини другої статті 756 ЦК України є взаємовиключними, тому характер заявлених сторонами позову та зустрічного позову виключають їх одночасне задоволення;
		тому встановивши, що ОСОБА_2 лише з лютого 2022 року неналежно виконувала окремі умови договору, що викликано зміною характеру несення військової служби набувачем у період дії воєнного стану в Україні, такі порушення не є істотними, враховуючи час, протягом якого вона належно виконувала свої обов`язки за договором, вимоги розумності і справедливості, суди мали б відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання у зв`язку з неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, та застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 756 ЦК України;
		за встановлених обставин суди фактично вважали наявними підстави для розірвання договору довічного утримання та визначення відповідної частки у праві власності на спірну квартиру за набувачем на підставі частини другої статті 756 ЦК України;зазначили про неможливість виконувати набувачем своїх обов`язків;
		проте пунктом 4.2 договору довічного утримання передбачено, що у разі неможливості подальшого виконання набувачем своїх обов`язків за цим договором з підстав, що мають істотне значення, обов`язки набувача можуть передані за згодою відчужувана члену сім`ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов`язків набувача за договором іншій особі може бути оскаржена до суду. Відповідач, посилаючись на відмову відчужувача у наданні згоди на передання обов`язків набувача за договором іншій особі, впродовж лютого - вересня 2022 року з відповідним позовом не зверталася, а заявила зустрічний позов про розірвання договору лише після звернення ОСОБА_1 до суду в цій справі. Суди врахували, що ОСОБА_2 проходить військову службу в СБУ, що підтверджується довідкою управління роботи з особовим складом СБУ від 18 листопада 2022 року № 11/6-3203 (т. 1, а. с.147) та вважали, що ця обставина має істотне значення. Однак сам лише факт проходження відповідачем військової служби в СБУ, яку вона проходила і до введення в Україні воєнного стану, не свідчить про наявність підстав, що мають істотне значення, для розірвання договору із застосуванням правових наслідків, передбачених частиною другою статті 756 ЦК України. Інших доказів на підтвердження наявності обставин, які зумовлюють саме неможливість подальшого виконання умов договору довічного утримання,  ОСОБА_2 не надала.
		За таких обставин суди зробили помилковий висновок про наявність підстав для одночасного задоволення первісного та зустрічного позовів. Тому судові рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовівза необґрунтованістю позовних вимог.
		Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що набувач не придбавала необхідні лікарські препарати до 2022 року, оскільки в суді першої інстанції ОСОБА_1 не зазначала вказаних обставин, обґрунтовуючи підстави позову, доказів на їх підтвердження не надавала, так само й не обґрунтувала в суді апеляційної інстанції неможливості подання їх до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. При цьому у судовому засіданні вказувала, що фактично неналежне виконання умов договору довічного утримання мало місце після початку ведення воєнних дій у лютому 2022 році.
		Колегія суддів зауважує, що Великою Палатою Верховного Суду у постанова від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) вирішувалось питання щодо відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 11 червня 2019 року у справі №904/2882/18, яка наведена ОСОБА_1 як підстава для касаційного оскарження судових рішень, згідно з якими роздруківки електронного листування не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази. 
		Зазначено, що касаційні суди не формулювали висновок, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як допустимі докази, від якого просить відступити Касаційний господарський суд в ухвалі від 24 січня 2023 року в цій справі. Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
		Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати. Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
		У справі, що переглядається, судами досліджено переписку засобами телефонного зв`язку за допомогою месенджера «Viber» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також між ОСОБА_1  та  ОСОБА_3 (чоловік ОСОБА_2 ), в судовому засіданні досліджено телефон ОСОБА_2 та підтверджено достовірність електронних доказів, наданих у роздруківках та приєднаних до матеріалів справи.
		Тому необґрунтованими є доводи касаційної скарги, що листування в застосунку «Viber» є неналежними доказами у справі.
		Щодо додаткового рішення суду першої інстанції, зміненого постановою апеляційного суду
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що «додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».
		З урахуванням того, що оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, то і додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року, змінене постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, належить скасувати.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Доводи касаційних скарг, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги належить задовольнити частково, судові рішення скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 . Тому судові витрати у справі покладаються на осіб, які їх понесли.
		Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційні скарги ОСОБА_1  та  ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року, додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення. 
		У задоволенні первісного позову  ОСОБА_1  та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.
		З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року, додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...