Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 206/3940/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.05.2025.
Дата набрання законної сили: 21.05.2025
Номер судового провадження: 61-11503ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                                                                 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 травня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 206/3940/23
		провадження № 61-11503св24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,                                Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		заявник - Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради,
		заінтересована особа -  ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за заявою Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги в примусовому порядку
		 
		за касаційною скаргою заступника керівника Дніпровської обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2024 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст вимог заяви
		 
		У серпні 2023 року Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «ДБКЛПД» ДОР) звернулася до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги                         в примусовому порядку.
		 
		Обґрунтовуючи вимоги заяви, КП «ДБКЛПД» ДОР посилалося на те, що                    26 серпня 2023 року ОСОБА_1 був госпіталізований до психіатричного стаціонару у зв`язку з наявністю у нього тяжкого психічного розладу, діагноз: гострий психологічний розлад внаслідок вживання амфітаміну. ОСОБА_1 вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих. ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного захворювання, у зв`язку з чим хворий дратівливий, афективно налаштований, неадекватно поводиться, не спить, вважає, що всі і командування - проти нього, зробили так, щоб він вживав амфетамін, і поклали до лікарні. Критики до стану свого здоров`я немає. 
		 
		У зв`язку з цим КП «ДБКЛПД» ДОР просило заяву задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Самарський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 29 серпня 2023 року заяву задовольнив. Госпіталізував ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до КП «ДБКЛПД» ДОР для надання психіатричної допомоги                                     у примусовому порядку.
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_1 поставлений діагноз: гострий психологічний розлад внаслідок вживання амфітаміну.
		 
		Лікар-психіатр ОСОБА_2 підтвердила обставини щодо поведінки та діагнозу захворювання та зазначила, що ОСОБА_1 необхідно пройти курс лікування                      у стаціонарних умовах. У зв`язку з цим суд вважав, що є підстави, передбачені статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», для госпіталізації ОСОБА_1 до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 липня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іванової В. М. задовольнив. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовив.
		 
		Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що заявник не надав суду достатніх належних доказів на підтвердження обставин вчинення чи виявлення наміру вчинити ОСОБА_1 дій, що становлять безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, або доказів того, що ОСОБА_1 не спроможний самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність.
		 
		Оскаржене рішення суду першої інстанції побудоване лише на висновку комісії лікарів-психіатрів КП «ДБКЛПД» ДОР від 28 серпня 2023 року, тоді як сама по собі наявність такого висновку лікарів-психіатрів за відсутності інших належних                               і допустимих доказів про відповідний стан особи є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу.
		 
		Апеляційний суд врахував, що на час розгляду справи ОСОБА_1 не визнавався рішенням суду обмежено дієздатним чи недієздатним.
		 
		Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих і достовірних доказів, які б у своїй достатності та взаємозв`язку свідчили або підтверджували, що стан ОСОБА_1 такий, що дозволяє зробити переконливий висновок про наявність безумовних підстав, встановлених законом, для надання йому психіатричної допомоги у примусовому порядку.
		 
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
		 
		У серпні 2024 року заступник керівника Дніпровської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		 
		Підставою касаційного оскарження вказував те, що, суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду                     від 12 лютого 2020 року у справі № 592/12704/19, від 13 червня 2018 року у справі № 206/5657/17.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд зазначив, що у матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_1 становить небезпеку для оточуючих та не має можливості самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність, що не відповідає фактичним обставинам справи.
		 
		При цьому апеляційний суд залишив поза увагою висновок комісії лікарів- психіатрів щодо обґрунтування необхідності госпіталізації до КП «ДБКЛПД» ДОР, згідно з яким відповідно до статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» підтверджено наявність тяжкого психічного розладу внаслідок вживання амфетаміну, який обумовлює його небезпеку для себе та оточуючих. Факти психотичного розладу ОСОБА_1 також підтверджено письмовими заявами солдатів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які мешкали з ним в одному приміщенні, які додані до заяви про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку.
		 
		ОСОБА_1 перебував на лікуванні у КП «ДБКЛПД» ДОР до 21 вересня                      2023 року (фактично 26 ліжко-днів), а 05 вересня 2023 року надав свою добровільну усвідомлену згоду на лікування у формі власноручно написаної заяви.
		 
		Проте суд апеляційної інстанції належної оцінки відповідним доказам щодо можливих реальних намірів ОСОБА_1 вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, та особисто наданій усвідомленій згоді на лікування не надав. Також суд апеляційної інстанції, зокрема за наявності усвідомленої згоди на лікування, не з`ясував думки ОСОБА_1 щодо його примусової госпіталізації та лікування.
		 
		У вересні 2024 року заступник керівника Дніпровської обласної прокуратури подав до Верховного Суду письмові пояснення.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		20 вересня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Апеляційний суд встановив, що 26 серпня 2023 року ОСОБА_1 був госпіталізований до психіатричного стаціонару у зв`язку з наявністю у нього тяжкого психічного розладу, діагноз: гострий психологічний розлад внаслідок вживання амфітаміну. ОСОБА_1 вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих.                         ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного захворювання, у зв`язку з чим хворий дратівливий, афективно налаштований, неадекватно поводиться, не спить, вважає, що всі і командування - проти нього, зробили так, щоб він вживав амфетамін, і поклали до лікарню. Критики до стану свого здоров`я немає.
		 
		Згідно з висновком КП «ДБКЛПД» ДОР від 28 серпня 2023 року  ОСОБА_1  виявляє ознаки тяжкого психічного захворювання, існують підстави, передбачені статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», для його госпіталізації до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди.
		 
		Підставою для звернення до суду стали заяви ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які мешкають в одній кімнаті разом з ОСОБА_1 .
		 
		ОСОБА_3 у своїй заяві зазначив, що помітив у поведінці ОСОБА_1 порушення сну, він неадекватно поводиться, говорить речі, не пов`язані зі змістом. Зміни в поведінці ОСОБА_1 відбулися після загибелі його побратима. Після цього він став збудженим і нервовим.
		 
		ОСОБА_4 вказав, що у ОСОБА_1 після загибелі його побратима змінилася поведінка, став уважати, що весь світ налаштований проти нього, ніхто не розуміє, що відбувається навколо, крім нього, спостерігається порушення сну, він став метушливий та постійно перебуває в збудженому стані.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                       є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті                           411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи                                       у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права                        в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь                            і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		 
		Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.
		 
		Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
		 
		Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
		 
		Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
		 
		Зазначена гарантія узгоджується з пунктом 5 принципу 4 «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, від 17 грудня                        1991 року № 46/119, де вказано, що жодна особа або орган влади не може класифікувати особу як таку, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов`язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання.
		 
		Відповідно до пункту 1 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, будь-яка особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу як пацієнт в примусовому порядку або вже була госпіталізована як пацієнт у добровільному порядку можуть утримувати як пацієнта в психіатричному закладі в примусовому порядку, тоді                         і лише тоді, коли уповноважений для цієї мети відповідно до закону кваліфікований фахівець, що працює в області психіатрії, встановить відповідно до принципу 4 (діагноз про те, що особа страждає на психічне захворювання, встановлюється відповідно до міжнародних визнаних медичних стандартів), що дана особа страждає на психічне захворювання, і визначить:
		а) що внаслідок цього психічного захворювання існує серйозна загроза заподіяння безпосередньої або неминучої шкоди цій особі або іншим особам; або
		b) що в разі особа, чиє психічне захворювання є важким, а розумові здібності -ослабленими, відмова від госпіталізації або утримання даної особи                                        в психіатричному закладі може привести до серйозного погіршення її здоров`я або унеможливить застосування належного лікування, яке може бути проведено за умови госпіталізації до психіатричного закладу у відповідності до принципу найменш обмежувальної альтернативи. У випадку, зазначеному в підпункті b), необхідно, по можливості, проконсультуватися з другим таким фахівцем, що працює в області психіатрії. У разі проведення такої консультації госпіталізація до психіатричного закладу або утримання в ньому у примусовому порядку можуть мати місце лише за згодою другого фахівця, який працює в області психіатрії.
		 
		Відповідно до пункту 2 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги госпіталізація до психіатричного закладу або утримання у ньому у примусовому порядку здійснюється спочатку протягом нетривалого періоду, визначеного внутрішньодержавним законодавством, з метою спостереження та проведення попереднього лікування до розгляду питання про госпіталізацію або тримання пацієнта в психіатричному закладі наглядовим органом. Причини госпіталізації або змісту має бути негайно поінформовано пацієнту; про факт госпіталізації або змісту і їх причини також невідкладно і в докладному вигляді повідомляється наглядовому органу, особистому представнику пацієнта, якщо такий є, а також, якщо пацієнт не заперечує, сім`ї пацієнта.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 284 ЦК України надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.
		 
		Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
		 
		Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини                                   і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.
		 
		Статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
		 
		Результат аналізу вказаної норми свідчить, що примусова госпіталізація можлива лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише                                    в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу.
		 
		Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 447/1095/21 (провадження № 61-17062св21).
		 
		При цьому слід брати до уваги, що тяжкий психічний розлад - це розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку (абзац третій статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі                      № 2-1/07 (провадження № 14-9cвц18) вказано, що надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею, включно з правом на відшкодування будь-якої шкоди, завданої позбавленням свободи, якщо воно буде визнане таким, що не відповідає чинному законодавству України.
		 
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції особа не може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо не дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
		 
		Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступень якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України. 
		 
		Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції. Проте відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству                      є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.
		 
		Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.
		 
		У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу                  з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин                   з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
		 
		Відповідно до частини другої статті 341 ЦПК України справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги або про госпіталізацію у примусовому порядку розглядається за присутності особи, стосовно якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з обов`язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника закладу з надання психіатричної допомоги, який подав заяву, адвоката чи законного представника особи, стосовно якої розглядається питання, пов`язане з наданням психіатричної допомоги.
		 
		Суд апеляційної інстанції дослідив усі наявні у цій справі докази в їх сукупності, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин                           і норми права та дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення місцевого суду з ухваленням нового про відмову в задоволенні заяви, адже                         у справі не встановлено підстав для госпіталізації ОСОБА_1 до закладу                        з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, а саме: не підтверджено вчинення ОСОБА_1 чи виявлення ним наміру вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, або те, що він неспроможний самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність, що він страждає на такий психічний розлад, вид і ступінь якого можуть бути підставою для примусової його госпіталізації до психіатричної лікарні, й обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару.
		 
		Примусова госпіталізація до психіатричного закладу лише на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів та за відсутності доказів того, що він вчиняє (вчинив) чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, не відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції.
		 
		Той факт, що ОСОБА_1 в подальшому дав згоду на лікування, сам по собі не свідчить про наявність обґрунтованих підстав для примусової госпіталізації до психіатричної лікарні.
		 
		Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, узгоджуються із статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», підпунктом «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, практикою ЄСПЛ та не суперечать висновкам Верховного Суду, на які міститься посилання в касаційній скарзі.
		 
		Доводи касаційної скарги (в межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) спростовуються встановленими апеляційним судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції Верховного Суду. 
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте                       в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті    і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу заступника керівника Дніпровської обласної прокуратури залишити без задоволення.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,    є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко    В. М. Коротун    М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...