Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 592/7164/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.05.2025.
Дата набрання законної сили: 21.05.2025
Номер судового провадження: 61-2475ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                
		 
		21 травня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 592/7164/24
		провадження № 61-2475 св 25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - державна установа «Інфраструктура Сумщини»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 червня 2024 року у складі судді Шияновської Т. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Рунова В. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державної установи «Інфраструктура Сумщини» (далі - ДУ «Інфраструктура Сумщини») 
		про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 
		В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 17 жовтня 2018 року вона працювала на різних посадах у державному підприємстві «Дороги Сумщини» 
		(далі - ДП «Дороги Сумщини»). Із 31 травня 2019 року вона працювала на посаді провідного економіста відділу якості, технічного контролю та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, штучних споруд та безпеки дорожнього руху.
		Розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації - начальника обласної військової адміністрації від 04 жовтня 2023 року № 547-ОД 
		(далі - розпорядження від 04 жовтня 2023 року № 547-ОД) прийнято рішення 
		про повну ліквідацію ДП «Дороги Сумщини» без правонаступництва та звільнення всіх працівників. 
		Наказом ДП «Дороги Сумщини» від 27 грудня 2023 року №156 її звільнено 
		із займаною посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (ліквідація підприємства).
		Розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації - начальника обласної військової адміністрації від 24 квітня 2024 року № 198-ОД 
		(далі - розпорядження від 24 квітня 2024 року № 198-ОД) визнано таким, 
		що втратило чинність вищевказане розпорядження від 04 жовтня 2023 року 
		№ 547-ОД, а розпорядженням від 24 квітня 2024 року № 199-ОД запроваджено реорганізацію підприємства шляхом його перетворення в ДУ «Інфраструктура Сумщини». Тобто ДУ «Інфраструктура Сумщини» стало правонаступником 
		ДП «Дороги Сумщини».
		Вказувала, що ліквідація підприємства, на якому вона працювала, не відбулася, 
		а була розпочата процедура реорганізації, при якій припинення трудового договору можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Проте роботодавець відмовився поновлювати її на роботі. 
		Саме з часу припинення ліквідації та початку реорганізації підприємства, тобто 
		з 24 квітня 2024 року, вона дізналася про порушення свого права на працю. 
		Тому строк звернення до суду за вирішенням указаного трудового спору (стаття 233 КЗпП України) пропущено нею з поважних причин і просила суд поновити цей строк (стаття 234 КЗпП України).
		Вважала, що у роботодавця відсутні підстави для припинення з нею трудового договору, так як ДП «Дороги Сумщини» не ліквідовано, а тому наказ про її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України незаконний та підлягає скасуванню.
		З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: поновити їй строк 
		на звернення до суду з даним позовом; визнати протиправним та скасувати наказ ДП «Дороги Сумщини» від 27 грудня 2023 року № 156-к про її звільнення у зв`язку 
		з ліквідацією підприємства; поновити її на раніше займаній посаді; стягнути 
		з роботодавця на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 28 грудня 2023 року по день винесення судового рішення; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 червня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущено місячний строк на звернення до суду з позовом про порушення своїх трудових прав 
		(частина перша статті 233 КЗпП України).
		ОСОБА_1 звільнена на підставі наказу роботодавця від 27 грудня 2023 року № 156-к у зв`язку з ліквідацією підприємства (пункт 1 частини першої статті 40 
		КЗпП України). З указаним наказом вона ознайомлена 28 грудня 2023 року. Тому передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк для звернення до суду 
		з позовом у справі про звільнення закінчився 28 січня 2024 року. З позовною заявою ОСОБА_1 звернулася до суду лише у травні 2024 року.
		Заявивши клопотання про визнання поважними причин пропуску строку для звернення до суду та його поновлення, позивачка посилається на те, що на момент звільнення не було підстав вважати, що відповідач порушив її право на працю 
		та незаконно її звільнив, оскільки підприємство припинялося через ліквідацію, 
		а після видання 24 квітня 2024 року розпорядження 198-ОД«Про припинення ліквідаційної процедури державного підприємства «Дороги Сумщини» об`єктивно виникло порушення її права на працю, яке підлягає поновленню.
		Районний суд відхилив посилання позивачки про те, що про порушення своїх прав вона дізналася лише у квітні 2024 року, тобто після припинення ліквідаційної процедури ДП «Дороги Сумщини» та початку реорганізації підприємства, оскільки стаття 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу строку звернення до суду 
		у справах про звільнення з днем вручення копії наказу про звільнення, 
		а не з будь-якими іншими обставинами.
		Інших обставин, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі 
		для своєчасного звернення до суду, на думку суду першої інстанції, позивачкою 
		не наведено.
		Районний суд застосував відповідні норми КЗпП України, урахував судову практику Верховного Суду.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Сумського апеляційного суду від 30 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 червня 2024 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав пропуску визначеного статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду, проте не навів мотивів щодо обґрунтованості позовних вимог.
		ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 
		частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією відповідно 
		до розпорядження від 04 жовтня 2023 року № 547-ОД, яким вирішено ліквідувати ДП «Дороги Сумщини». У подальшому, іншими розпорядженнями від 24 квітня 
		2024 року № 198-ОД та № 199-ОД скасовано припинення шляхом ліквідації 
		ДП «Дороги Сумщини», постановлено реорганізувати вказане державне підприємство шляхом його перетворення в ДУ «Інфраструктура Сумщини».
		Тому права позивачки порушені, а її позовні вимоги обґрунтовані.
		Разом із цим, відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися 
		до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення - 
		у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Вказаний строк звернення до суду застосовується незалежно 
		від заяви сторони, він поширюється на всі випадки звільнення незалежно 
		від підстав припинення трудового договору.
		Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
		ОСОБА_1 в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення 
		до суду та його поновлення, посилалася на ту обставину, що на момент її звільнення не було підстав вважати, що відповідач порушив її право на працю та незаконно 
		її звільнив, оскільки підприємство спочатку ліквідовувалося і лише після припинення ліквідаційної процедури (квітень 2024 року) і початку реорганізації підприємства її право на право об`єктивно було порушено.
		Вищевказане не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки стаття 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу строку звернення 
		до суду у справах про звільнення із днем вручення копії наказу про звільнення, 
		а не з будь-якими іншими обставинами.
		ОСОБА_1 28 грудня 2023 року була ознайомлена з наказом про звільнення 
		від 27 грудня 2023 року № 156-к. Отже, передбачений статтею 233 КЗпП України строк для звернення до суду з позовом у справі про звільнення закінчився 28 січня 2024 року, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася лише у травні 2024 року. 
		Суд апеляційної інстанції застосував норми КЗпП України, врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
		 
		У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення районного суду та постанову апеляційного суду, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення 
		про задоволення її позову.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року відкрито касаційне провадження 
		у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
		У березні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки про пропуск нею визначеного статтею 233 КЗпП України строку 
		на звернення до суду.
		Відповідно до статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору 
		у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Разом із цим, протягом місячного строку з дня вручення їй копії наказу про звільнення підстави 
		для скасування наказу про звільнення були відсутні. Відповідні підстави виникли вже після спливу вказаного місячного строку.
		В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду та його поновлення вона посилалася на те, що на момент її звільнення не було підстав вважати, що відповідач порушив її право на працю та незаконно її звільнив, оскільки підприємство ліквідовувалося. Проте, після того, як у квітні 2024 року скасовано ліквідацію підприємства, її право на працю об`єктивно було порушено. До квітня 2024 року були відсутні підстави для оскарження наказу про звільнення. У спірних правовідносинах наявні підстави для поновлення вказаного строку (стаття 234 КЗпП України).
		Суд апеляційної інстанції фактично визнав порушення її трудових прав, 
		так як ліквідація підприємства не відбулася, однак формально відмовив 
		у задоволенні позову з підстав пропуску місячного строку звернення до суду 
		(стаття 233 КЗпП України). Тобто суд позбавив її права на судовий захист.
		При цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
		19 травня 2025 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі. Зазначене не передбачено нормами ЦПК України, по суті є штучним доповненням доводів касаційної скарги, поданими поза строком на подання касаційної скарги, тому залишаються без розгляду.  
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У березні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу 
		від ДУ «Інфраструктура Сумщини», в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, суди правильно застосували норми права й встановили 
		усі фактичні обставини у справі. 
		ОСОБА_1 була звільнення у зв`язку з процедурою ліквідації підприємства. Після її звільнення, у ході продовження процедури ліквідації, було скасовано розпорядження про ліквідацію підприємства, проте позивачка на той час уже 
		не перебувала з підприємством у трудових відносинах, а тому її звільнення 
		було законним. При цьому ОСОБА_1 просить суд поновити її на раніше займаній посаді 
		у ДП «Дороги Сумщини», однак підприємство припинено й виконати відповідне судове рішення не можливо. 
		У травні 2025 року від ДУ «Інфраструктура Сумщини» надійшли пояснення у справі. Зазначене не передбачено нормами ЦПК України, по суті є штучним доповненням відзиву на касаційну скарги, поданими поза строком, тому залишаються без розгляду.  
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 з жовтня 2018 року працювала на різних посадах у ДП «Дороги Сумщини». 
		Із 31 травня 2019 року  ОСОБА_1  працювала на посаді провідного економіста відділу якості, технічного контролю та експлуатаційного утримання автомобільних доріг, штучних споруд та безпеки дорожнього руху (а. с. 7-8).
		10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 письмово попереджена про те, що у зв`язку 
		з припиненням шляхом ліквідації ДП «Дороги Сумщини» та утворенням комісії 
		з припинення підприємства, відповідно до розпорядження від 04 жовтня 2010 року № 547-ОД «Про ліквідацію державного підприємства «Дороги Сумщини», вона підлягає звільненню із займаної посади з 11 грудня 2023 року згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. 
		Указане попередження ОСОБА_1 отримала 10 жовтня 2023 року (а. с. 36).
		Наказом голови комісії з припинення ДП «Дороги Сумщини» Ткаченка А. В. 
		від 27 грудня 2023 року № 156-к ОСОБА_1 звільнена з роботи на підставі 
		пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства. 
		Із указаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 28 грудня 2023 року (а. с. 6-7).
		Підставою для прийняття зазначеного наказу про звільнення було розпорядження від 04 жовтня 2023 року № 547-ОД «Про ліквідацію державного підприємства «Дороги Сумщини» (а. с. 11).
		Розпорядженням від 24 квітня 2024 року № 198-ОД скасовано припинення шляхом ліквідації ДП «Дороги Сумщини».
		Розпорядженням від 24 квітня 2024 року № 199-ОД постановлено реорганізувати вказане державне підприємство шляхом його перетворення в ДУ «Інфраструктура Сумщини» (а. с. 8-9).
		У позовній заяві ОСОБА_1 навела обґрунтування поважності пропуску 
		нею строку звернення до суду з позовом та просила поновити цей строк (а. с. 1-3).
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 
		цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним 
		і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права 
		із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних 
		або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні 
		та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася 
		до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно 
		до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода 
		на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує 
		при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).
		Однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (пункт 4 частини першої 
		статті 36 КЗпП України).
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір 
		до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником 
		або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, 
		в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
		Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація 
		або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим 
		ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, 
		які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
		Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 23 липня 2021 року 
		у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року 
		у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року 
		у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21) та багатьох інших.
		Указане свідчить про сталість судової практики з вирішення подібних спорів.
		Зазначене враховано апеляційним судом при зміні мотивів рішення суду першої інстанції, зазначивши, що ОСОБА_1 була звільнена незаконно і її трудові права порушені. Відповідач такі мотиви апеляційного суду не оскаржив, тобто погодився 
		з ними. 
		Проте апеляційний суд зауважив, що позивач пропустив строк звернення 
		до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, й поважних причин для його поновлення немає.
		Верховний Суд уважає такі висновки апеляційного суду передчасними.
		Згідно зі статтею 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою 
		про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду 
		в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися 
		про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
		Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою 
		про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, 
		а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - 
		у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
		Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити 
		і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.
		У трудових спорах має застосовуватися добросовісність обох сторін                          (див.: постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у cправі                                       № 910/17459/20), а суд застосовує правові норми, у тому числі норми трудового права, з урахуванням принципу розумності та справедливості (див.: пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі                  № 201/13239/15-ц (провадження № 14-75цс22)), і судовий розгляд має бути справедливим (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, провадження № 14-97цс22), а також результат тлумачення норм має бути розумним (див.: пункти 42-44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження          № 14-182цс21), пункт 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20, (провадження № 12-33гс22)).
		У постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі 
		№ 758/9773/15-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 761/28934/18 вказано, 
		що «строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення 
		за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою 
		про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк. Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно звільнення працівника. В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом 
		про звільнення. Встановлені статтею 233 КЗпП України строки не перериваються 
		і не зупиняються та застосовуються незалежно від заяви сторін. Відповідно 
		до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».
		Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 593/1164/21, провадження № 61-12850св23.
		Згідно зі статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні 
		(стаття 116), минуло не більше одного року.
		У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 
		КЗпП України, є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі 
		для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
		Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
		Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, 
		чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони 
		у спорі (див. постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі 
		№ 751/1198/18, провадження № 61-5845св19).
		Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 947/16805/20 (провадження № 61-11817св23) вказував, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише 
		ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами 
		для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
		Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду 
		від 17 січня 2024 року у справі № 607/10843/22 (провадження № 61-14209св23). 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено, що ОСОБА_1 
		була ознайомлена з наказом від 27 грудня 2023 року № 156-к про її звільнення 
		на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства 28 грудня 2023 року.
		Перевіряючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк для звернення до суду з позовом у справі про звільнення закінчився 28 січня 2024 року, а ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом лише у травні 2024 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.
		Разом із цим, апеляційним судом установлено, що  ОСОБА_1 було звільнено 
		із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України 
		у зв`язку з ліквідацією відповідно до розпорядження від 04 жовтня 2023 року 
		№ 547-ОД, яким вирішено ліквідувати ДП «Дороги Сумщини». 
		У подальшому, іншими розпорядженнями від 24 квітня 2024 року № 198-ОД 
		та № 199-ОД, скасовано припинення шляхом ліквідації ДП «Дороги Сумщини», постановлено реорганізувати вказане державне підприємство шляхом його перетворення в ДУ «Інфраструктура Сумщини».
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд установив, 
		що розпорядження про ліквідацію підприємства, яке стало підставою для звільнення позивачки, скасовано, як і скасовано процедуру ліквідації підприємства, й вирішено реорганізувати підприємство. 
		ДП «Дороги Сумщини» не було ліквідовано, а відбулася його реорганізація 
		в ДУ «Інфраструктура Сумщини».
		Тобто ліквідації підприємства не відбулося, а тому правова підстава для звільнення позивачки відсутня, що, як вірно вважав суд апеляційної інстанції, свідчить 
		про порушення трудових прав позивачки. 
		Разом із цим, суд апеляційної інстанції формально погодився з районним судом 
		про пропуск позивачкою строку звернення до суду, так як закінчився місячний строк із дня вручення їй копії наказу про звільнення. Апеляційний суд не перевірив належним причини пропуску цього строку, на надав правову оцінку доводам позивачки та її клопотанню про поновлення такого строку.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовом, пов`язані 
		з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду (див. постанову від 20 березня 2025 року у справі 
		№ 990/317/23, провадження № 11-299заі24).
		При цьому, касаційний суд звертає увагу, що у трудових правовідносинах 
		як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, 
		що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року 
		у cправі № 910/17459/20.
		В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду та його поновлення позивачка посилалася на те, що на момент її звільнення були відсутні  підстави вважати незаконним її звільнення, так як підприємство ліквідовувалося. Лише після видання 24 квітня 2024 року розпорядження, яким припинено ліквідаційну процедуру роботодавця, її право на працю об`єктивно було порушено.
		Судом передчасно відхилено відповідні посилання ОСОБА_1 , їм не надано належної правової оцінки.
		При цьому апеляційний суд зробив висновок про те, що ліквідація підприємства була припинена і це є порушенням прав позивачки.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши порушення трудових прав позивачки, зробив передчасні висновки про те, що вона не навела поважних причин пропуску строку звернення до суду. 
		У спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив причини пропуску позивачкою строку звернення до суду і передчасно вважав неможливим поновити пропущений строк. 
		Доводи касаційної скарги у цій частині обґрунтовані. 
		Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання 
		їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. 
		Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 
		ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
		Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню 
		із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		При новому розгляді справи суду необхідно звернути увагу на вищевказане, звернути увагу на зазначені норми права та правові висновки Верховного Суду.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий апеляційний розгляд.
		Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 
		Постанову Сумського апеляційного суду від 30 січня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                             Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                       І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько 
		Г. В. Коломієць 
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...