Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 183/1864/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Незаконне заволодіння транпортним засобом.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.05.2025.
Дата набрання законної сили: 20.05.2025
Номер судового провадження: 51-724км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019040350002214

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 травня 2025 року
		м. Київ
		справа № 183/1864/20
		провадження № 51-724км25
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                   ОСОБА_1 ,
		суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора                                       ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника 
		ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040350002214,  за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 289 КК України;
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Новобогданівка Мелітопольського району Запорізької області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше 
		не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.
		Історія справи і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини 
		За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2023 року засуджено ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 289 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки; 
		На підставі ст. 75 КК України звільнено  ОСОБА_7  від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		Цим же вироком визнано ОСОБА_8 винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 289 КК України та закрито кримінальне провадження щодо нього, у зв`язку зі смертю обвинуваченого.
		Також вирішено питання щодо стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин. 
		19 грудня 2019 року приблизно о 10:30, він разом зі своїми батьками, маючі на меті з`ясування боргових питань із ОСОБА_9 , прийшли до місця проживання останнього за адресою: АДРЕСА_3 , та зайшли на територію вказаного домоволодіння.
		Далі ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що сприяє вчиненню його батьком ОСОБА_8 незаконному заволодінню автомобілем марки ЗАЗ Сенс, 
		д. р. н. НОМЕР_1 , належним потерпілій ОСОБА_10 , і бажаючи цього, усунув перешкоду реалізації злочинного наміру ОСОБА_8 , а саме відчинив ворота домоволодіння. Після цього ОСОБА_8 безперешкодно виїхав з двору на протиправно вилученому транспортному засобі та поїхав у невідомому напрямку.
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 03 грудня 2024 року вирок місцевого  суду залишив без змін. 
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 , на підставі ч. 4 ст. 289 КК України звільнити останнього від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 289 КК України та закрити кримінальне провадження щодо її підзахисного.
		Судові рішення стосовно ОСОБА_8 у касаційному порядку не оскаржуються.
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо:
		-      наявності обставин для закриття кримінального провадження на підставі ч. 4 ст. 289 КК України; 
		-      доведеності вини засудженого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення належними та допустимими доказами;
		-      неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність;
		-      постановлення судових рішень кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. 
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування ч. 4 ст. 289 КК України, просить скасувати оскаржувані судові рішення, на підставі вказаної норми закону звільнити останнього від кримінальної відповідальності за ч. 5 
		ст. 27, ч. 1 ст. 289 КК України та закрити кримінальне провадження щодо її підзахисного.
		Свої доводи мотивує тим, що місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, за результатами дослідження доказів та встановлення фактичних обставин кримінального провадження дійшов помилкового висновку про наявність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 289 КК України.
		Водночас, надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у цьому кримінальному провадженні, захисникстверджує, що дослідженими в ході судового провадження належними та допустимими доказами, не доведено, що засуджений є суб`єктом інкримінованого йому злочину і в його діянні наявний умисел на співучасть у незаконному заволодінні транспортним засобом.
		Також захисник стверджує, що висновки про винуватість її підзахисного ґрунтуються на недопустимих доказах, а саме:
		- на протоколі огляду місця події від 19 грудня 2019 року, оскільки працівниками поліції було проведено слідчу дію - обшук автомобіля з порушенням правил проведення такої слідчої дії, установлених КПК України;
		- протоколах пред`явлення особи засудженого ОСОБА_7 для впізнання свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_9 у зв`язку з тим, що зазначеним свідкам попередньо показали, зокрема, особу ОСОБА_7 , яка повинна бути пред`явлена для впізнання. До того ж у протоколах за результатами проведення вказаної слідчої дії не було зазначено ознак, за якими свідки впізнали вказаного вище засудженого; 
		- відеозаписі з камер спостереження, оскільки він був наданий ОСОБА_9 під час огляду місця події до внесення відомостей до ЄРДР та без оформлення у відповідний спосіб.
		До того ж, на переконання захисника, засудженого ОСОБА_7 безпідставно не було звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням ч. 4 ст. 289 КК України, попри те, що він виконав умови такого звільнення, оскільки було добровільно заявлено до правоохоронного органу про заволодіння транспортним засобом та повернено його власнику ще до звернення до правоохоронного органу із заявою про злочин, усі збитки відшкодовано, відсутні будь-які претензії до ОСОБА_7 .
		Крім того, захисник зазначає про порушення порядку залучення ОСОБА_10 як потерпілої у цьому кримінальному провадженні з підстав відсутності її письмової заяви про вчинення кримінального правопорушення або заяви про залучення її як потерпілої.
		Також, на переконання касатора, суди попередніх інстанцій постановили рішення, які не відповідають вимогам ст. 370 КПК України.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Учасники судового провадження заперечень на касаційну скаргу 
		захисника не подавали.
		У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника.
		Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, і застосовані норми права
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Пунктами 1, 2 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
		Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України). 
		Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 
		3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 
		4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
		За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Як установлено положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
		Відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
		Повертаючись до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів зауважує, що надаючи власну оцінку доказам, захисник по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірки на підставі ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.
		Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
		Щодо кваліфікації дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 289 КК України та доведеності його вини у вчиненому належними та допустимими доказами
		Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		У ході перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів установила, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 289 КК України зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		Водночас суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами передбачених законом їхніх прав і свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом, у межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у кримінальному провадженні, крім іншого, у суді допитав засуджених, потерпілу, свідків та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для забезпечення повного й неупередженого судового розгляду.
		Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що дослідженими в ході судового провадження належними та допустимими доказами не доведено, що засуджений є суб`єктом інкримінованого йому злочину та в його діянні наявний умисел на співучасть у незаконному заволодінні транспортним засобом, колегія суддів зазначає таке.
		За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування 
		кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
		Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення. 
		Частиною 1 ст. 1 КК України визначено, що кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб?єктом кримінального правопорушення.
		Суб`єкт (особа правопорушника) незаконного заволодіння транспортним засобом має певні особливості, що зумовлені саме предметом посягання, яким є транспортний засіб. Насамперед необхідно підкреслити, що суб`єктом цього кримінального правопорушення є особа, яка не має права  власності чи користування конкретним транспортним засобом, яким вона заволодіває. 
		При цьому об`єктивна сторона злочину полягає в незаконному заволодінні транспортним засобом. 
		Водночас закінченим злочин, передбачений ст. 289 КК України, вважається з моменту, коли транспортний засіб почав рухатися внаслідок запуску двигуна, буксирування або ж перевезення на іншому транспортному засобі.
		Суб`єктивна сторона злочину характеризується умислом. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину є мета. Проте вона в законі не конкретизована, чим підкреслюється, що змістом кримінально-правової заборони заволодіння транспортним засобом може бути як заволодіння ним з наміром ніколи не повертати його власникові (законному володільцю), так і з наміром використати його для проїзду у певний пункт або для прогулянки, а потім повернути власникові (законному володільцю) чи кинути на дорозі.
		Стосовно матеріалів цього кримінального провадження колегія суддів зазначає, що судами встановлено, зокрема, те, що 19 грудня 2019 року ОСОБА_7 разом зі своїми батьками ОСОБА_8 та ОСОБА_12 з метою з`ясування боргових питань із ОСОБА_9 прийшли до місця проживання останнього, де на цей час перебував транспортний засіб ЗАЗ Сенс, д. р. н. НОМЕР_1 . ОСОБА_8 сів за кермо зазначеного автомобіля, водійські дверці якого не були замкнені на замок, ключем, що був в отворі запалення, завів двигун та, попросивши свого сина ОСОБА_7 відчинити йому ворота, виїхав на вказаному автомобілі з подвір`я та проїхав на ньому певну відстань.
		Також суди встановили, що станом на 19 грудня 2019 року власник зазначеного вище автомобіля ОСОБА_13 видала довіреність від 01 листопада 2019 року на ім`я ОСОБА_10 (дружини ОСОБА_9 ), яка з цього моменту стала законним користувачем цього автомобіля (т. 1, а. п. 179). 
		Так, мотивуючи своє рішення про доведеність винуватості засудженого 
		ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 
		ст. 27, ч. 1 ст. 289 КК України, суд першої інстанції обґрунтовано послався на показання потерпілої ОСОБА_10 , яка була безпосередньо допитана судом першої інстанції та вказала, що побачила у камери відеоспостереження, як належний їм автомобіль виїжджає з подвір`я; ОСОБА_8 сів за кермо, а ОСОБА_7 відчинив ворота.
		Також додала, що має генеральну довіреність на цей автомобіль, однак згідно з технічним паспортом власником, дійсно, є інша жінка. На момент, коли сталася ця подія, жінка, яка є власником, прав на машину вже не мала, оскільки сума, обумовлена домовленістю, була виплачена в повному обсязі. Дозвіл брати автомобіль ані вона, ані її чоловік не давали.
		Аналогічні показання надав і свідок ОСОБА_9 , який додав, що ОСОБА_7 вимагаючи в нього 700 грн, які він був йому винен, сказав: «Повернеш мені гроші, а я тобі - автомобіль».
		Крім того, свідок додав, що автомобіль марки ЗАЗ Сенс належить 
		ОСОБА_13 , але в кінці 2019 року він повністю виплатив кошти за автомобіль і ОСОБА_13 оформила довіреність.
		Суд першої інстанції також допитав свідка ОСОБА_11 , яка повідомила, що побачила, як зі двору ОСОБА_10 виїхав автомобіль, належний їм, і як за машиною побіг ОСОБА_9 . Додала, що їй відомо про те, що ОСОБА_9 брав автомобіль у жінки з подальшим викупом.
		Свідок ОСОБА_13 суду зазначила, що ОСОБА_9 купив у неї автомобіль на виплат, на таких умовах: вона оформить довіреність на його дружину, а після повної виплати суми в розмірі 100 000 грн автомобіль ЗАЗ Сенс білого кольору перейде у їх власність. Зауважила, що з нею домовлявся ОСОБА_9 , а довіреність вона виписала на ОСОБА_10 . Подружжя ОСОБА_10 виконало умови договору, претензій щодо виплати їй коштів за автомобіль у неї немає. На момент, коли виникла ситуація з ОСОБА_7 , подружжя ОСОБА_10 за автомобіль повністю розрахувалося. Втім на її адресу надходили адміністративні штрафи як на власницю автомобіля, у зв`язку з чим у неї були певні претензії до ОСОБА_9 , однак вона не могла зв`язатися із Шульміними. Пояснила, що від автомобіля було два комплекти ключів, один - у ОСОБА_9 , а другий - у неї до того моменту, коли вона віддала його ОСОБА_8 . Свідок, дійсно, просила ОСОБА_8 , щоб він під`їхав до ОСОБА_9 та перевірив технічний стан автомобіля, оскільки планувала відкликати генеральну довіреність, якщо ОСОБА_9 не сплатить їй кошти за адміністративні штрафи. Також додала, що віддала ОСОБА_8 ключі, однак не підозрювала, що він може проїхатися на вказаному автомобілі.
		До того ж як засуджений ОСОБА_8 , так і засуджений ОСОБА_7 під час їх допиту в суді першої інстанції не заперечували того факту, що поїхали до 
		ОСОБА_9 через несплачені кошти: за адміністративні штрафи на автомобіль, законним користувачем якого була дружина ОСОБА_9 , а власницею - ОСОБА_13 , у зв`язку з чим рахунки останньої було заблоковано; за несплачений борг ОСОБА_7 . 
		Також засуджені підтвердили, що ОСОБА_8 , сівши за кермо, завів автомобіль, а свого сина ОСОБА_7 попросив відчинити ворота, після чого виїхав з двору. Проїхавши приблизно 100 м, зупинився, підняв капот і почав оглядати двигун.
		При цьому документів на автомобіль ОСОБА_8 не бачив. Про договір на виплату у ОСОБА_13 не запитував, не уточнював, чи домовлялася вона про, те, що вони приїдуть, але був упевнений, що така домовленість існувала. Він поїхав до ОСОБА_10 на прохання ОСОБА_13 . Також указав, що дозволу сісти за кермо автомобіля в господарів домоволодіння не питав, оскільки вважав, що має дозвіл власника - ОСОБА_13 .
		Ці обставини також повідомив ОСОБА_7 . Водночас зазначив, що, дійсно, на прохання батька ОСОБА_8 , який перебував за кермом автомобіля, відчинив йому ворота, а батько в цей момент виїхав на автомобілі з двору.
		Таким чином, наведене вище, крім іншого, підтверджує той факт, що 
		ОСОБА_8 не переконався у тому, що ОСОБА_13 повідомила подружжя ОСОБА_10 про приїзд до них сторонніх осіб з метою перевірки технічного стану автомобіля, а факт наявності у ОСОБА_13 приналежних автомобілю комплекту ключів, які вона віддала ОСОБА_8 , не підтверджує того, що вона 
		є законним користувачем цього автомобіля.  
		Колегія суддів зауважує, що, як було наведено вище, свідок ОСОБА_13 під час її допиту в суді першої інстанції акцентувала на тому, що ОСОБА_9 купив у неї автомобіль на виплат, на таких умовах: вона оформить довіреність на його дружину, а після повної виплати суми в розмірі 100 000 грн автомобіль ЗАЗ Сенс білого кольору перейде у їх власність. Подружжя ОСОБА_10 виконало умови договору, претензій щодо виплати їй коштів за автомобіль у неї немає. 
		На момент, коли виникла ситуація з ОСОБА_7 , подружжя ОСОБА_10 за автомобіль повністю розрахувалося.
		Тож суди достеменно встановили, що з об`єктивної сторони дії ОСОБА_8 були спрямовані на незаконне вилучення транспортного засобу потерпілої з подвір`я її домоволодіння без будь-якої згоди на це, а з`ясування із ОСОБА_9 , який користувався автомобілем, боргових питань є обставиною, що вказує на наявність умислу у зазначеного засудженого на його викрадення. 
		Тому засуджений ОСОБА_8 є суб?єктом кримінального правопорушення, оскільки незаконно заволодів транспортним засобом та в його діях наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України. 
		Водночас засуджений ОСОБА_7 брав участь у заволодінні його батьком ОСОБА_8 транспортним засобом без попередньої домовленості на те, сприяв учиненню ним цього злочину шляхом усунення перешкод, а саме відчинив ворота для безперешкодного виїзду викраденим автомобілем, тож у його діях міститься склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 289 КК України.
		Колегія суддів акцентує, що якщо заволодіння транспортним засобом вчинене однією особою, але в ньому брали участь інші співучасники (пособник, підбурювач), то в цьому випадку відсутня така кваліфікуюча обставина, як заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб, а дії співучасників кваліфікуються з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК України.
		Варто зазначити, що за ч. 5 ст. 27 КК України пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи здобуті такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.
		Також наявні письмові докази у цьому кримінальному провадженні, зміст яких детально відтворено у судових рішеннях, у своїй сукупності доводять винуватість, зокрема, засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 289 КК України.
		Про доведеність вини засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 289 КК України належними та допустимими доказами
		Відповідно до норм статей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
		Стосовно доводів захисника щодо недопустимості як доказу протоколу огляду місця події від 19 грудня 2019 року, оскільки працівниками поліції було проведено слідчу дію - обшук автомобіля з порушенням правил проведення такої слідчої дії, встановлених КПК України, то колегія суддів вважає їх надуманими з огляду на таке.
		Згідно з частинами 1, 2 ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.
		За статтею 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. 
		Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, а також джерелом отримання доказів. За змістом статей 214, 223, 237 КПК України огляд є слідчою дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження.
		Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що у цьому кримінальному провадженні 19 грудня 2019 року був проведений огляд місця події з метою безпосереднього виявлення та фіксації обставин вчинення кримінального правопорушення, а не обшук автомобіля, як про це зазначає у своїй касаційній скарзі захисник, що підтверджується відповідним протоколом (т. 1, 
		а. п. 153-155). 
		Підставою для проведення огляду місця події (автомобіля) стала інформація про вчинення кримінального правопорушення, яка була зафіксована в протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 19 грудня 
		2019 року (т. 1, а. п. 152). Зазначена слідча дія була невідкладною, здійснювалася з метою перевірки отриманої інформації та не потребувала попереднього дозволу суду.
		При цьому варто зазначити, що за даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 грудня 2019 року слідчий ОСОБА_16 на підставі повідомлення ОСОБА_9 , вніс до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, тобто не пізніше 24 годин після повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, як це вимагає ст. 214 КПК України.
		Таким чином, огляд місця події був проведений відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а тому колегія суддів не погоджується з доводами сторони захисту про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події від 19 грудня 2019 року.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про недопустимість як доказів протоколів пред`явлення особи засудженого ОСОБА_7 для впізнання свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_9 у зв`язку з тим, що зазначеним свідкам  попередньо показали, зокрема особу ОСОБА_7 , яка мала бути пред`явлена для впізнання. До того ж у протоколах за результатами проведення вказаної слідчої дії не було зазначено ознак, за якими свідки впізнали вказаного вище засудженого, то колегія суддів зазначає такі мотиви. 
		Положення кримінального процесуального закону дозволяють за необхідності провести впізнання за фотознімками з додержанням вимог частин 1, 2 ст. 228 КПК України.
		Згідно з ч. 7 ст. 228 КПК України фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред`являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.
		Так, зі змісту протоколів пред`явлення засудженого ОСОБА_7 для впізнання за фотознімкамисвідками ОСОБА_11 та ОСОБА_9 слідує те, що 
		14 січня 2020 року уповноважена на те особа провела пред`явлення особи зазначеного вище засудженого для впізнання свідком ОСОБА_11 за фотознімками та 15 січня 2020 року - свідком ОСОБА_9 у присутності двох понятих. Водночас попередньо свідкам було повідомлено про кримінальну відповідальність, передбачену відповідними статтями КК України, опитано, чи можуть вони впізнати особу. Свідок ОСОБА_11 за рисами обличчя впізнала особу, зображену на фотознімку № 3 -  ОСОБА_7 , як особу, що заходила до неї у двір та шукала її сусіда ОСОБА_9 (т. 1, а. п. 169-171), а на фотознімку № 4 свідок  ОСОБА_9  за рисами обличчя впізнав  ОСОБА_7 як особу, щозаходила у двір до нього та спільно з іншими особами заволоділа транспортним засобом його дружини (т. 1, а. п. 184-186).
		Усі учасники слідчих дій підписали протоколи та не висловлювали будь-яких зауважень до них.
		Разом з тим колегія суддів стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій ретельно перевірили порядок пред`явлення ОСОБА_7 для впізнання за фотознімками та не встановили істотних порушень статей 223, 228, 231 КПК України. Зміст протоколів свідчить про те, що слідчі дії було проведено у відповідності до вимог КПК України, з чим погоджується і колегія суддів. 
		Водночас колегія суддів відхиляє як безпідставні твердження захисника про те, що перед проведенням зазначених вище слідчий дій свідкам попередньо показали, зокрема, особу ОСОБА_7 , яка мала бути пред`явлена для впізнання, оскільки як свідок ОСОБА_11 , так і свідок ОСОБА_9 на власні очі бачили засудженого ОСОБА_7 під час подій, які інкримінуються останньому, при цьому свідок ОСОБА_9 особисто надав відеозапис з камер спостереження, на якому зафіксовані події незаконного заволодіння транспортним засобом його дружини.
		Таким чином, матеріали цього кримінального провадження спростовують доводи касаційної скарги захисника про недопустимість як доказів протоколів, отриманих за результатом проведення таких слідчих дій, як пред`явлення особи засудженого ОСОБА_7 для впізнання свідками ОСОБА_11 та 
		ОСОБА_9 за фотознімками. 
		Щодо доводів касатора про недопустимість як доказу відеозапису з камер спостереження, оскільки він був наданий ОСОБА_9 під час огляду місця події до внесення відомостей до ЄРДР та без оформлення у відповідний спосіб, колегія суддів уважає надуманими з таких підстав.
		Так, під час перевірки матеріалів цього кримінального провадження колегія суддів установила, що в них наявна заява ОСОБА_9 про добровільне надання з метою долучення до матеріалів провадження диска з відеозаписом з камер спостереження за адресою його проживання (т. 2, а. п. 25), а також містяться протоколи огляду предмета від 13 січня 2020 року, складених за результатами огляду DVD-диска, який добровільно видав для огляду свідок ОСОБА_9 , на якому міститься відеозапис з камер спостереження, де зафіксовано факт незаконного заволодіння транспортним засобом (т. 1, 
		а. п. 158-166).
		Водночас колегія суддів зауважує, що доводи захисника про те, що відеозапис з камер спостереження був наданий свідком ОСОБА_9 під час огляду місця події, матеріалами провадження не підтверджуються, оскільки, всупереч твердженням захисника, у протоколі огляду місця події від 19 грудня 2019 року відображено, що є об`єктом огляду, також зафіксовано, крім іншого, що вилучено змиви з відповідних поверхонь автомобіля.
		Понад те, як вже раніше зазначала колегія суддів, що процесуальний закон, зокрема, надає право на проведення огляду місця події до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що є відмінністю від обшуку, а також ця слідча дія, крім іншого, має на меті виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів.
		Отже, підсумовуючи наведене, у колегії суддів немає підстав вважати зазначений вище відеозапис недопустимим доказом.
		Тому доводи захисника про протилежне є голослівними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження. 
		Щодо доводів захисника про порушення порядку залучення ОСОБА_10 як потерпілої у цьому кримінальному провадженні з підстав відсутності її письмової заяви про вчинення кримінального правопорушення або заяви про її залучення як потерпілої колегія суддів зазначає таке.
		Під час перевірки матеріалів цього кримінального провадження колегія суддів установила, зокрема, те, що у судовому засіданні потерпіла повідомила, що вона будь-яких претензій не має, а також їй було повернуто викрадений автомобіль, що могло бути причиною відсутності заяви про визнання її потерпілою. При цьому відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування, а саме розділу прийнятих в ході досудового розслідування процесуальних рішень, слідчим Новомосковського ВП ОСОБА_16 було складено постанову про залучення ОСОБА_10 як потерпілої. Разом із цим у кримінальному провадженні судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом злочину є автомобіль, який викрадено з подвір`я подружжя ОСОБА_10 , а також те, що станом на дату викрадення автомобіля його законним користувачем була ОСОБА_10 згідно із довіреністю від 01 листопада 2019 року, наданою власником цього автомобіля ОСОБА_13 , тож ОСОБА_10 фактично є потерпілою(т. 1, а. п. 179). 
		З огляду на викладене саме по собі непредставлення у матеріалах кримінального провадження письмового тексту заяви не вплинуло і не могло вплинути на прийняте по суті остаточне рішення, а доводи захисника про протилежне, є неприйнятними.
		До того ж, посилаючись у своїй касаційній скарзі навідсутності письмової заяви зазначеної вище потерпілої про вчинення кримінального правопорушення або заяви про її залучення як потерпілої, ураховуючи те, що у неї відсутні будь-які претензії до ОСОБА_7 та цивільний позов у кримінальному провадженні нею не заявлявся, захисник не зазначає, яким чином це вплинуло на законність судових рішень щодо її підзахисного.
		Доводи касатора про те, що ОСОБА_7 безпідставно не було звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням ч. 4 ст. 289 КК України, попри те, що він виконав умови такого звільнення, оскільки добровільно було заявлено до правоохоронного органу про заволодіння транспортним засобом та повернено його власнику ще до звернення до правоохоронного органу із заявою про злочин, усі збитки відшкодовано, відсутні будь-які претензії до ОСОБА_7 , колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
		Так, вказаною нормою кримінального закону передбачено можливість звільнення від кримінальної відповідальності судом особи, яка вперше вчинила дії, передбачені ч. 1 ст. 289 КК України, та добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.
		За наявності сукупності вказаних умов звільнення від кримінальної відповідальності є обов`язковим і безумовним.
		Проте підстав для застосування вказаної норми до засудженого ОСОБА_7 у судів не було, оскільки ні засуджений, ні захисник не надали доказів того, що він добровільно заявив про вчинений ним злочин. Такі докази не містяться і в матеріалах кримінального провадження. 
		Наведений факт разом із невизнанням засудженим своєї вини у вчиненні злочину свідчить про відсутність такої ознаки, як добровільність заявлення про злочин правоохоронним органам, а отже, й про відсутність обґрунтованих підстав для застосування ч. 4 ст. 289 КК України.
		У підсумку, колегія суддів констатує, що, установивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, з урахуванням того, що судовий розгляд проведено згідно з приписами ч. 1 ст. 337 КПК України лише в межах висунутого обвинувачення, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженого  ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 289 КК України. 
		Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
		Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85-87 КПК України свідчили про необхідність визнання судами першої та апеляційної інстанцій доказів неналежними або недопустимими, не встановлено.
		З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій є безпідставними.
		Отже, наведене вище та матеріали кримінального провадження спростовують твердження захисника про те, що суд першої інстанції на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень в основу вироку поклав неналежні та недопустимі докази. 
		Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені, зокрема, в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію. 
		При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів неналежними та недопустимими.
		Тому доводи сторони захисту про протилежне є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами цього кримінального провадження.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування судових рішень та підстав для закриття кримінального провадження під час перевірки цього кримінального провадження, колегія суддів не встановила.
		Інші доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій у ході розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		27 листопада 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                         ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...