Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/1244/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 22.05.2025. Зареєстровано: 23.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 27.05.2025.
Дата набрання законної сили: 22.05.2025
Номер судового провадження: К/990/39522/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 травня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 120/1244/24
		адміністративне провадження № К/990/39522/24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді - Мацедонської  В.  Е.,
		суддів: Білак  М.  В., Желєзного  І. В.,
		розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу
		за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01  квітня 2024  року (суддя Чернюк  А.  Ю.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16  вересня 2024  року (головуючий суддя Гонтарук  В.  М., судді: Біла  Л.  М., Матохнюк  Д.  Б.)
		І. Суть спору
		У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач, ОГП, Офіс), у якому просив:
		- визнати неправомірними дії ОГП щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років за жовтень, листопад та 6 днів грудня 2023  року, частини матеріальної допомоги для оздоровлення, обчисленої з урахуванням надбавки за вислугу років за жовтень та листопад 2023  року, частини здійснених оплат часу відпустки та компенсації за невикористані дні відпустки, обчисленої з урахуванням надбавки за вислугу років за жовтень і листопад 2023  року, а також з урахуванням посадового окладу за інші місяці розрахункового періоду;
		- стягнути з ОГП на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену заробітну плату без урахування податків та інших обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати, за період роботи з 02  жовтня 2023  року по 29  грудня 2023  року, в розмірі 347  076,12  грн, яка складається з надбавки за вислугу років за жовтень, листопад та 6 днів грудня 2023 року в розмірі 51  542,86  грн, частини матеріальної допомоги для оздоровлення в розмірі 20  653,54 грн, оплати часу відпустки в розмірі 29  233,97  грн та компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 245  645,75  грн у грудні 2023  року;
		- стягнути з Офісу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з дня звільнення по день постановлення судового рішення без урахування податків та інших обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати, який повинен бути обчислений шляхом множення кількості робочих днів за цей період на середньоденну заробітну плату 3  309,09  грн. 
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17  липня 2023  року наказом Генерального прокурора від 02  жовтня 2023  року №  1137ц позивача поновлено на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні примусових заходів управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України з 25  грудня 2019  року.
		Однак, усупереч Рішенню Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року №  8-р(11)/2023, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №  113-IX (а саме, «на вказаний період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України»), з моменту поновлення позивача на посаді до 29  грудня 2023  року (дня звільнення) ОГП без будь-яких правових підстав здійснював розрахунок заробітної плати з посадового окладу прокурора без виплати надбавки за вислугу років.
		ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
		Починаючи з 20  червня 2001 року ОСОБА_1 працював в органах прокуратури на різних посадах, а наказом Генерального прокурора від 21  грудня 2019  року №  2064ц його звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні примусових заходів управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24  грудня 2019  року.
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17  липня 2023  року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21  листопада 2023  року, у справі №  120/4369/19 позов ОСОБА_1 до ОГП, Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України про визнання протиправними та скасування рішення кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії від 04  грудня 2019  року №  5. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21  грудня 2019  року №  2064ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні примусових заходів управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 на вищезазначеній посаді з 25  грудня 2019  року. Стягнуто з ОГП середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25  грудня 2019  року по 17  липня 2023  року у розмірі 1  294  911,94  грн без урахування податків та обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.
		На виконання вказаного судового рішення, наказом Генерального прокурора від 02  жовтня 2023  року №  1137ц ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні примусових заходів управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України з 25  грудня 2019  року. Також Генеральний прокурор наказом від 02  жовтня 2023  року №  1137ц скасував наказ від 21  грудня 2019  року №  2064ц.
		У подальшому, на підставі заяви позивача про звільнення з посади за власним бажанням, Генеральним прокурором прийнято наказ від 25  грудня 2023  року №  1499ц, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу Генеральної прокуратури України на підставі пункту 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29  грудня 2023  року.
		Відповідно до розрахункових листів, за період з 02  жовтня 2023  року по 29  грудня 2023  року позивачу нараховано заробітну плату у розмірі посадового окладу за повні місяці роботи у жовтні 2023  року - 52  000,00  грн та листопад 2023  року - 52  000,00  грн, а також 6 днів грудня 2023  року - 14  857,14  грн. Крім того, у грудні 2023  року виплачено матеріальну допомогу для оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати - 51  409,17  грн, здійснено оплату часу відпустки у кількості 19 календарних днів - 5  413,67  грн та компенсацію за невикористані відпустки (161 календарний день) - 50  123,18 грн.
		Уважаючи, що розрахунок за період фактичної роботи (з 02  жовтня 2023  року по 29  грудня 2023  року) відповідачем здійснено помилково (без урахування надбавки за вислугу років) 01  листопада 2023 року та 25 грудня 2023  року ОСОБА_1 через свого представника звертався до ОГП з адвокатськими запитами, у відповідь на які отримав листи про відмову щодо нарахування та виплату такої надбавки (листи ОГП від 21  листопада 2023  року №  21-2515вих-23 та від 25  січня 2024 року №  21-92вих-24). Така відмова вмотивована тим, що у Рішенні Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року №  8-р(11)/2023 констатовано, що захист гарантій незалежності прокурорів має бути забезпечений подібно того, як це зроблено для суддів, а відповідно до частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям, які не здійснюють правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), виплачується посадовий оклад без доплат.
		Уважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
		ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01  квітня 2024  року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16  вересня 2024  року, позов задоволено. Визнано протиправними дії ОГП щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років за жовтень, листопад та 6 днів грудня 2023 року в розмірі 5  1542,86  грн, частин матеріальної допомоги для оздоровлення в розмірі 20  653,54  грн, оплати часу відпустки в розмірі 29  233,97  грн та компенсації за невикористані відпустки в розмірі 245  645,75  грн у грудні 2023 року. Стягнуто з ОГП на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену йому заробітну плату без урахування податків та інших обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати, за період роботи з 02  жовтня 2023  року по 29  грудня 2023  року в розмірі 347  076,12  грн, яка складається з надбавки за вислугу років за жовтень, листопад та 6 днів грудня 2023 року в розмірі 51  542,86 грн, частин матеріальної допомоги для оздоровлення в розмірі 20  653,54 грн, оплати часу відпустки в розмірі 29  233,97  грн та компенсації за невикористані відпустки в розмірі 245  645,75 грн у грудні 2023 року. Стягнуто з ОГП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з 30  грудня 2023 року по 01  квітня 2024 року в розмірі 221  709,07  грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.
		Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заробітна плата прокурора повинна визначатися виключно Законом України від 14  жовтня 2014 року №  1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №  1697-VII). Суди вважають, що відмова відповідача щодо нарахування та виплати надбавки за вислугу років є необґрунтованою, оскільки, як Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №  1402-VIII в цілому, так і стаття 135 цього Закону не регулюють ні гарантії незалежності прокурорів, ні порядок нарахування та виплати заробітної плати прокурору, а в Рішенні №  8-р(ІІ)/2023 Конституційним Судом України лише сформульовано правову позицію про необхідність забезпечення гарантій незалежності всіх прокурорів на рівні з гарантіями суддів, і аж ніяк щодо можливості розповсюдження на прокурорів порядку нарахування та виплати суддівської винагороди.
		Суди попередніх інстанцій зауважили, що виплата премії, інших виплат та їх розмір можна віднести до дискреційних повноважень керівництва органу прокуратури, проте ані стаття 81 Закону №  1697-VII, ані будь-яка інша норма цього Закону не містить застережень, щодо можливості невиплати або зменшення розміру надбавки до посадового окладу за вислугу років. Як наслідок, до вказаних правовідносин застосовується положення статті 81 Закону №  1697-VII та Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023  року №  8-р(ІІ)/2023.
		Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій констатували, що виконання позивачем своїх обов`язків підтверджуються долученими до матеріалів справи доказами, зокрема: копією наказу Генерального прокурора від 02  жовтня 2023  року №  1139ц «Про визначення робочого місця», вказівкою Генерального прокурора від 12  жовтня 2023  року №  05/2/1-590вн щодо затвердження функціональних обов`язків, які затверджені заступником Генерального прокурора 17  жовтня 2023  року, заявкою на забезпечення комп`ютерною технікою, витягом із системи електронного документообігу ОГП та прикладів доручень. Окрім того, суди урахували, що відповідно до протоколу комісії ОГП з установлення стажу роботи від 23  жовтня 2023  року №  67 слідує, що станом на 02  жовтня 2023  року стаж роботи ОСОБА_1 , який дає йому право на одержання процентної надбавки за вислугу років, складає 28 років і 26 днів, а отже ОГП при нарахуванні та виплаті заробітної плати за період фактичної роботи з 02  жовтня 2023  року по 29  грудня 2023  року позивача безпідставно позбавлено надбавки до посадового окладу у розмірі 40 відсотків.
		З огляду на це, суди попередніх інстанцій указали, що виплачені позивачу матеріальна допомога для оздоровлення, оплата часу відпустки та компенсація за невикористані відпустки також підлягають перерахуванню з урахуванням надбавки за вислугу років. 
		Поряд з цим, розглядаючи вимоги щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що середній заробіток за весь час затримки з дня звільнення на день постановлення судового рішення повинен бути обчислений шляхом множення кількості робочих днів за цей період на середньоденну заробітну плату, яка становить 3  309,09 грн. На підставі вищевказаного, на користь позивача з відповідача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки за період з 30  грудня 2023 року по 01  квітня 2024  року в розмірі 218  399,94 грн (66 (кількість робочих днів) х 3  309,09 (середньоденна заробітна плата) = 218  399,94).
		ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
		16 жовтня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОГП на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01  квітня 2024  року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16  вересня 2024  року.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06  листопада 2024  року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 16  травня 2025  року (у зв`язку з обранням судді Губської  О.  А. до Великої Палати Верховного Суду) визначено склад суду: Мацедонська  В.  Е. (головуючий суддя), Білак  М.  В., Желєзний  І.  В.
		V. Касаційне оскарження
		У касаційній скарзі Офіс просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		На обґрунтування вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положення статті 117 КЗпП України, та без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26  червня 2024  року у справі №  520/9192/22, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26  червня 2019 року у справі №  761/9584/15-ц.
		Також, відповідач стверджує, що судами здійснено неправильне тлумачення положення статті 81 Закону №  1697-VII без урахування пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19  вересня 2019  року   №  113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №  113-IX), статті 131-1, пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також статей 2, 5, 7, 15 Закону України «Про прокуратуру», та за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах.
		На переконання ОГП, після поновлення на посаді в Генеральній прокуратурі України, не пройшовши атестацію та не будучи переведеним до Офісу, ОСОБА_2 не міг здійснювати конституційні функції прокуратури, а його повноваження обмежувалися його функціональними обов`язками.
		Крім того, скаржник наполягає на тому, що розрахунок оплати праці прокурорів до проходження атестації з 13 вересня 2023 року та з урахуванням вимог Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023  року №  8-р(II)/2023, визначено в наступних розмірах: прокурорам регіонального рівня на рівні посадового окладу прокурора обласної прокуратури; прокурорам рівня місцевих прокуратур на рівні посадового окладу прокурора окружної прокуратури; без встановлення надбавок, в тому числі за вислугу років. На думку відповідача, до спірних правовідносин в контексті обрахунку заробітної плати прокурорам, які не пройшли атестацію та фактично не виконували повноваження за посадою, потрібно застосовувати за аналогією із гарантіями для суддів, положення визначені частиною десятою статті 135 Закону України «Про статус суддів», які не здійснюють правосуддя, тобто без доплат до посадового окладу.
		За позицією Офісу, у Законі №  113-IX та Рішенні Конституційного Суду України від 13 вересня 2023  року  №  8-р(II)/2023 йдеться про прокурорів, які перебували у процесі проходження атестації і з метою недопущення зупинення у державі виконання конституційних функцій прокуратури, які є надважливими, були наділеними повноваженнями на їх виконання, в силу речення першого абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ Закону №  113-IX. Водночас, у цій справі, має місце настання юридичного факту - звільнення прокурора, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин вказані положення законодавства та висновки Конституційного Суду України. 
		Відповідач уважає, що поновлення ОСОБА_1 на посаді в Генеральній прокуратурі України на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, не свідчить про автоматичне відновлення його повноважень з реалізації функцій прокуратури, оскільки відновлення повноважень не передбачено Законом      №  113-IX, а поновлений на посаді прокурора Генеральної прокуратури України позивач, у розумінні Закону №  1697-VII, не може виконувати функції прокуратури, у зв`язку з тим, що останній обіймає посаду в органі, який наразі не входить до системи органів прокуратури України.
		Окрім цього, ОГП уважає помилковим розрахунок судів попередніх інстанцій у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки він здійснений без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26  червня 2024  року у справі №  520/9192/22, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26  червня 2019  року у справі №  761/9584/15-ц щодо застосування статті 117 КЗпП України в частині співмірності та пропорційності стягнення такої суми до основної суми заборгованості.
		Водночас, скаржник зауважує, що у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції під час розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Вінницький окружний адміністративний суд дійшов висновку про стягнення 218  399,94  грн, проте у резолютивній частині цього рішення суд зазначив - 221  709,07  грн, що, у свою чергу, є окремою підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вказане може негативно вплинути на подальше виконання судового рішення органами виконавчої служби.
		ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому, не погоджуючись з доводами відповідача, просить відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Зазначає, що у Законі №  113-IX збережено юридичний статус прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу, обласної прокуратури, окружної прокуратури, як наслідок - гарантії їх незалежності, як невід`ємний елемент цього статусу (у тому числі заробітної плати). На думку позивача, його звільнення не може мати жодних юридичних наслідків і саме роботодавець має забезпечити працівника роботою, яку він виконував до незаконного звільнення.
		Також, ОСОБА_1 уважає помилковими посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26  червня 2024  року у справі №  520/9192/22, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26  червня 2019  року у справі №  761/9584/15-ц щодо застосування статті 117 КЗпП України, оскільки ці висновки стосуються положень КЗпП України, у редакції чинній до 19  липня 2022  року. Водночас, з 19  липня 2022  року редакція статті 117 КЗпП України була змінена, з її тлумачення вбачається, що  середній заробіток можна стягувати за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців. Тобто, законодавець обмежив термін, за який може бути стягнуто з роботодавця таку компенсацію. Поряд з цим, позивач посилається на правову позицію Верховного Суду щодо подібних правовідносин, яка викладена, зокрема, у постановах від 28  червня 2023  року у справі №  560/11489/22, від 10  квітня 2024  року у справі №  360/380/23 та від 25  липня 2024  року у справі №  420/36/23.
		VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 43 Основного Закону України гарантовано, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
		Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначаються Законом №  1697-VII, відповідно до статті 1 якого передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
		Частиною першою статті 81 Закону №  1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно із частиною другою статті 81 Закону №  1697-VII установлено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
		Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
		Відповідно до приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023  рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури становить 1  600 грн на місяць.
		Поряд з цим, прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 81 Закону №  1697-VII).
		Законом №  113-IX  запроваджено реформування системи органів прокуратури. Так, у пункті 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» цього Закону визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури (абзац перший); за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (перше речення абзацу третього).
		Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року       №  8-р(II)/2023 у справі №  3-80/2022 (191/22; 226/22; 80/23; 131/23; 99/23) за конституційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19  вересня 2019 року №  113-IX (щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності), зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №  113-IX; друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №  113-IX, визнане неконституційним, втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		VІІ. Висновки Верховного Суду
		Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).
		Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 81 Закону №  1697-VII без урахування пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №  113-IX, статті 131-1, пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також статей 2, 5, 7, 15 Закону №  1697-VII.
		Також, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі слугували посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного суду, викладених у постанові від 26  червня 2024  року у справі №  520/9192/22, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26  червня 2019 року у справі №  761/9584/15-ц, стосовно застосування положень статті 117 КЗпП України.
		Основними доводами касаційної скарги ОГП є незгода із необхідністю нарахування позивачеві надбавки за вислугу років відповідно до статті 81 Закону №  1697-VII.
		Водночас, ключове питання, яке постало перед судом касаційної інстанції, чи відносяться висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні від 13  вересня 2023 року №  8-р(II)/2023 стосовно неконституційності норми Закону №  113-ІХ (щодо оплати праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих та військових прокуратур згідно з постановою Кабінету Міністрів України до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної, окружної прокуратури), до правовідносин, які виникли у цій справі, ураховуючи той факт, що попередньо позивач був звільнений з посади прокурора та в подальшому поновлений на посаді на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. 
		При цьому, колегія суддів зауважує, що вирішення цього питання тягне за собою висновок щодо (не)правомірності неврахуванням цієї надбавки при розрахунку компенсації невикористаних днів відпустки, матеріальної допомоги для оздоровлення, оплати часу відпустки, а також можливості стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Так, після відкриття провадження у цій справі, Верховний Суд у постанові від 05  грудня 2024 року у справі №  380/28500/23 та у подальшому в постанові від 21  березня 2025  року у справі №  380/3566/24, висловив правову позицію щодо застосування вказаних вище положень Законів №  1697-VII, №  113-ІХ у взаємозв`язку з висновками Конституційного Суду України, викладені у Рішенні від 13  вересня 2023 року №  8-р(II)/2023, у частині нарахування заробітної плати працівникам прокуратури, які не пройшли атестацію і фактично не виконують у повному обсязі роботу прокурора, з виплатою щомісячної надбавки за вислугу років з 13 вересня 2023 року.
		Так, у вказаних постановах Верховний Суд виходив з того, що Законом №  113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури. У пункті 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №  113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури (абзац перший); за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (перше речення абзацу третього).
		На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (друге речення абзацу третього).
		Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року №  8-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №  113-IX; друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №  113-IX, визнане неконституційним, втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Конституційний Суд України виснував, що конституційні повноваження прокуратури в поєднанні з її інституційним місцем у системі правосуддя наближують функціонування прокуратури до європейських стандартів, насамперед в аспекті зміцнення ролі цієї інституції як важливого елементу системи кримінального правосуддя, що обумовлює потребу в наданні прокурорам гарантій незалежності законом, щоб забезпечити функціонування дієвої системи правосуддя, яка спроможна захистити права і свободи людини.
		Врегулювання законом, а не підзаконним актом питань матеріального, соціального, пенсійного забезпечення прокурорів становить гарантію забезпечення їх незалежності, унеможливлює втручання органів виконавчої влади в діяльність прокуратури, що інакше призведе до недодержання принципу поділу влади.
		Конституційний Суд України зазначив, що наділення Кабінету Міністрів України повноваженням урегульовувати питання винагороди прокурорів не можна визнати таким, що відповідає конституційній вимозі щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
		З набранням чинності Законом №  113-IX питання винагороди прокурорів, які пройшли атестацію та яких переведено до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, регулює Закон, а питання винагороди тих прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, - підзаконний нормативний акт - постанова Кабінету Міністрів України.
		Тож, оспорювані приписи Закону №  113-IX визначають відмінне від установленого статтею 81 Закону №  1697-VII регулювання оплати праці прокурорів, що свідчить про відмінність у підході законодавця до питання винагороди прокурорів, а отже, про неоднакове ставлення до прокурорів попри те, що їх наділено єдиним юридичним статусом за обсягом гарантій забезпечення їх незалежності як невіддільного складника цього статусу.
		Конституційний Суд таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, визнав не виправданою та вказав на її дискримінаційність.
		Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №  113-IX суперечить частині другій статті 24 Конституції України.
		Отже, з огляду на визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №  113-IX, після ухвалення Конституційним Судом України Рішення №  8-р(II)/2023, на прокурорів, в тому числі ти, які не завершили процедуру атестації, розповсюджуються положення статті 81 Закону № 1697-VII в контексті визначення розміру винагороди прокурорів.
		Так, частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно із частиною другою статті 81 Закону №  1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
		Тобто, Верховний Суд у цих справах дійшов висновку, що згідно із означеною нормою закону заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок, зокрема, і надбавки за вислугу років, а тому із 13 вересня 2023  року, зважаючи на рішення Конституційного Суду України №  8-р(II)/2023, повинне здійснюватися нарахування та виплата заробітної плати прокурору з урахуванням складових, визначених статтею 81 Закону №  1697-VII.
		Повертаючись до спірних правовідносин, колегія суддів уважає за можливе врахувати вказані висновки Верховного Суду, у контексті наявності права прокурора на отримання ним заробітної плати, визначеної статтею 81 Закону №  1697-VII, у тому числі включаючи до посадового окладу надбавку за вислугу років. При цьому, таке право виникло у прокурора з 13  вересня 2023  року (після ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 8-р(II)/2023).
		Що стосується доводів відповідача про те, що вказане рішення Конституційного Суду України не відноситься до ОСОБА_1 , оскільки останній не продовжував здійснювати свої повноваження до дня його звільнення або переведення до ОГП, а був звільнений ще у грудні 2019  року і поновлений на попередній посаді лише у жовтні 2023  року на підставі судового рішення, колегія суддів уважає ці доводи безпідставними з огляду на те, що у Рішенні Конституційного Суду України від 13  вересня 2023  року №  8-р(II)/2023 надано оцінку Законам №  1697-VII та №  113-IX у поєднанні з існуванням в особи статусу «прокурора». Більш того, Суд наголосив, що відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, не можна вважати об`єктивно виправданою, а тому вона є дискримінаційною. 
		Колегія суддів зауважує, що скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж сама робота, яку він виконував до незаконного звільнення.
		Крім того, як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено судами попередніх інстанцій, після фактичного поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді (02  жовтня 2023  року), наказом Генерального прокурора від 02  жовтня 2023  року №  1137ц було скасовано наказ від 21  грудня 2019  року №  2064ц, що також свідчить про помилковість аргументів відповідача про звільнення і припинення здійснення позивачем повноважень прокурора.
		Також, Верховний Суд погоджується з твердженнями судів попередніх інстанцій про те, що за період фактичної роботи з 02  жовтня 2023  року по 29  грудня 2023  року в установленому порядку позивачу було визначено відповідні функціональні обов`язки, на підставі яких він виконував надані доручення керівництва Департаменту протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарних сферах, що підтверджується: копією наказу Генерального прокурора від 02  жовтня 2023  року №  1139ц «Про визначення робочого місця», вказівкою Генерального прокурора від 12  жовтня 2023  року №  05/2/1-590вн щодо затвердження функціональних обов`язків, які затверджені заступником Генерального прокурора 17  жовтня 2023  року, заявкою на забезпечення комп`ютерною технікою, витягом із системи електронного документообігу Офісу Генерального прокурора та прикладів доручень. 
		Як наслідок, вказані обставини спростовують посилання Офісу на наявність підстав для прирівнювання позивача до «судді, який не здійснює правосуддя» та застосування до спірних правовідносин приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: статті 135 цього Закону.
		Важливим є й те, що наказ Генерального прокурора, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні примусових заходів управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України прийнятий - 02  жовтня 2023  року, тобто після ухвалення Конституційним Судом України Рішення №  8-р(II)/2023 та втрати чинності положень Закону №  113-IX, які визнано неконституційними (13  вересня 2023  року). А тому, поновлюючи позивача на попередній посаді, Офіс не мав законних підстав не враховувати таке рішення Конституційного Суду України і здійснювати нарахування заробітної плати не у відповідності до статті 81 Закону №  1697-VII.
		Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем безпідставно не нараховано та не виплачено без урахування податків та інших обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати, надбавку до посадового окладу у розмірах: за жовтень 2023  року - 20  800,00  грн (40 відсотків від 52  000,00 грн - повний місяць роботи), за листопад 2023 року - 20  800,00 грн (40 відсотків від 52  000,00  грн - повний місяць роботи) та за 6 днів грудня 2023 року - 9942,86  грн (6 відпрацьованих робочих днів з 21 робочого дня за графіком - 40 відсотків від 52  000,00 грн*6/21), а всього 51  542,86 грн (20  800,00 грн + 20  800,00  грн + 9  942,86  грн), що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в цій частині. Як наслідок, відповідачем також було неправомірно не врахувано цієї надбавки при розрахунку компенсації невикористаних днів відпустки, матеріальної допомоги для оздоровлення, оплати часу відпустки.
		При цьому, колегія суддів зауважує, що касаційне провадження було відкрите щодо наявності (відсутності) права позивача на отримання заробітної плати з урахуванням надбавки за вислугу років, і саме в цій частині переглядалися рішення судів попередніх інстанцій, а тому Верховний Суд не переглядає рішення судів попередніх інстанцій в частині визначених сум, які підлягають стягненню з Офісу на користь ОСОБА_1 .
		Що стосується доводів касаційної скарги у частині визначення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає таке.
		Офіс у касаційній скарзі посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26  червня 2024  року у справі №  520/9192/22, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26  червня 2019 року у справі №  761/9584/15-ц, стосовно застосування положень статті 117 КЗпП України.
		Так, дійсно за висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26  червня 2019 року у справі №  761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
		Проте, колегія суддів зауважує, що вказаний підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин. Означений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку та стосувався положень статті 117 КЗпП України, які існували у попередній редакції цього Кодексу.
		Водночас, Законом України від 01  липня 2022  року №  2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №  2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
		«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
		Указана редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19  липня 2022  року, як наслідок, з цієї дати змінився й підхід до правозастосування норми статті 117 КЗпП України.
		Поряд з цим, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
		Як убачається з матеріалів справи і вірно встановлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини у цій справі виникли фактично з моменту звільнення позивача (грудень 2023  року), тобто вже під час дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону №  2352-ІХ і обмежується шістьма місяцями, а тому посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26  червня 2019 року у справі №  761/9584/15-ц є недоречними.
		Водночас, колегія суддів звертає увагу, що у постановах Верховного Суду, зокрема від 28  червня 2023  року у справі №  560/11489/22, від 10  квітня 2024  року у справі №  360/380/23, від 25  липня 2024  року у справі №  420/36/23 (на які посилається й позивач у відзиві на касаційну скаргу), а також у постанові від 26  червня 2024  року у справі №  520/9192/22 (про яку зауважує й скаржник у касаційній скарзі), Суд висловився щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону     №  2352-ІХ і наголосив, що період до 19  липня 2022  року (до набрання чинності Законом №  2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін цим Законом, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
		Проте, період з 19  липня 2022  року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26  червня 2019  року у справі №  761/9584/15-ц недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
		Зазначене відповідає висновку судової палати з розгляду справ щодо виборного процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 06  грудня 2024  року  у справі №  440/6856/22. У зазначеній постанові Суд, серед іншого, відступив від висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 20  червня 2024  року у справі №  120/10686/22 (щодо застосування принципів співмірності до статті 117 КЗпП України у редакції Закону №  2352-ІХ).
		Таким чином, колегія суддів уважає доводи касаційної скарги у цій частині необґрунтованими, а тому висновки судів попередніх інстанцій у частині визначення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є правильними.
		Стосовно посилання ОГП на невідповідність розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, визначеному судом першої інстанції у мотивувальній частині рішення, - розміру, зазначеному у резолютивній частині цього рішення, що є обов`язковою підставою, на думку відповідача, для скасування касаційним судом рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд уважає необґрунтованими, оскільки вказане свідчить про допущення Вінницьким окружним адміністративним судом описки у рішенні від 01  квітня 2024  року. При цьому, така описка може бути виправлена на підставі статті 253 КАС України з власної ініціативи суду або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи. 
		За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, що стосуються предмету спору, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.
		Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01  квітня 2024  року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16  вересня 2024  року залишити без змін.
		Судовий збір розподілу не підлягає.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя                                                                                В.  Е.  Мацедонська
		Судді                                                                                                    М.  В.  Білак
		                                                                                                    І. В.  Желєзний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...