Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/12285/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано судом: 22.05.2025. Зареєстровано: 23.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.05.2025.
Дата набрання законної сили: 22.05.2025
Номер судового провадження: К/990/2007/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 травня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 140/12285/24
		адміністративне провадження № К/990/2007/25 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача Дашутіна І. В.,
		суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року, постановлену суддею Мачульським В. В., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2025 року, ухвалену колегією суддів у складі Сеника Р. П., Онишкевича Т. В., Судової-Хомюк Н. М., у справі № 140/12285/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, податковий орган, скаржник), в якому просив:
		- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 10 жовтня 2024 року № 1752/03-20-24-06 про анулювання реєстрації платника єдиного податку позивача;
		- зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області поновити позивачу реєстрацію платника єдиного податку третьої групи з 01 жовтня 2024 року шляхом включення позивача до Реєстру платників єдиного податку.
		Разом з позовом позивач подав до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку до набрання законної сили рішенням у цій справі.
		Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2025 року, заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив: зупинив дію рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 10 жовтня 2024 року № 1752/03-20-24-06 про анулювання реєстрації платника єдиного податку позивача до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
		Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оспорюване рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку призведе до суттєвих наслідків у вигляді зміни системи оподаткування - переходу зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему, що в свою чергу призведе до збільшення податкового навантаження у вигляді податку на прибуток та податку на додану вартість, та вплине на ведення господарської діяльності підприємства. Суди також зазначили, що виконання оспорюваного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами заявника щодо здійснення господарської діяльності.
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
		Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у Волинській області подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
		Податковий орган наголосив, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку фактично вирішує спір по суті, що суперечить меті застосування частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначає, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат тощо. При цьому звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач не навів достатніх доказів в обґрунтування існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також неможливості їх захисту без вжиття заходів забезпечення позову.
		Відповідач акцентував увагу на необґрунтованості заяви позивача про забезпечення позову, оскільки позивач не навів будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
		Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти доводів відповідача та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
		Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
		Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
		Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
		Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
		Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
		Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
		В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
		При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
		Згідно із Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
		Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
		При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
		Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
		Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
		При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
		При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до оспорюваного рішення відповідач анулював реєстрацію позивача  як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5%.
		Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями Податкового кодексу України.
		Відповідно до пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
		За змістом пункту 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми (абзац 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України).
		Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених Податковим кодексом України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
		Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
		За наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Товариства, а також можливість реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову, оскільки при анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить застосування штрафних санкцій та призведе до зупинення діяльності товариства, розірвання договірних відносин, вивільнення працівників, й матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та, у зв`язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
		Невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.
		Суди попередніх інстанцій також обґрунтовано вважали, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
		Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.
		Відповідач, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, покликається на правові висновки Верховного Суду та вважає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суди не врахували відповідних правових висновків.
		Втім, підстав уважати, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржених судових рішень не врахували позиції Верховного Суду щодо застосування положень КАС України, які визначають правила забезпечення позову, немає.
		Висновки Верховного Суду щодо відсутності передбачених підстав для забезпечення позову, на які зробив відповідач посилання в касаційній скарзі, фактично стосуються відмінних в порівнянні з цією справою обставин та ґрунтуються на іншому правовому регулюванні спірних правовідносин. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.
		Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є помилковими.
		Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
		Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, колегії суддів вважає, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Позивач заявив клопотання про закриття касаційного провадження у справі, вирішуючи яке колегія суддів виходить з такого.
		Обґрунтовуючи подане клопотання, позивач посилається на пункт 5 частини першої статті 339 КАС України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		Колегія суддів звертає увагу, що підстави для відкриття касаційного провадження були оцінені судом касаційної інстанції на момент відкриття провадження та визнані такими, що відповідають вимогам пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Доводи скаржника були визнані такими, що потребують перевірки. При цьому, помилковість доводів не є тотожною їх безпідставності.
		З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що клопотання позивача про закриття касаційного провадження є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
		Підстав для розподілу судових витрат за наслідками касаційного перегляду ухвали суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у суду касаційної інстанції немає.
		З огляду на зазначене, керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
		УХВАЛИВ:
		Відмовити у задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження.
		Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі №  140/12285/24 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                                                          І. В. Дашутін
		 
		 
		Судді                                                                                                              О. О. Шишов
		 
		 
		                                                                                                              М. М. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...