Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/186/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо припинення права оренди.
Надіслано судом: 23.05.2025. Зареєстровано: 23.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.05.2025.
Дата набрання законної сили: 17.04.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		?
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 квітня 2025 року 
		м. Київ
		cправа №  904/186/23 
		Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду: 
		Могил С.К.- головуючий, Багай Н.О., Берднік І.С., Волковицька   Н.О., Дроботова Т.Б., Зуєв В.А., Краснов Є.В., Мачульський Г.М., Міщенко І.С., Рогач Л.І., Случ О.В., Чумак    Ю. Я.
		за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К. 
		та представників
		ОГП: Семенчук І.А.,
		відповідача-1: Сеїна О.О. (в режимі відеоконференції),
		відповідача-2: не з`явились,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури  
		на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2024
		у справі № 904/186/23
		за позовом Криворізької центральної окружної прокуратури 
		до: Криворізької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ"
		про визнання рішення та договору недійсними,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Криворізька центральна окружна прокуратура звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради та    Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ", в якому просила суд: визнати незаконним та скасувати пункт 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020    «Про внесення змін до раніше ухвалених рішень міської ради»; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 2021072 від 01.02.2021, укладений між Криворізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю    «НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ»,    щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026 площею 0,1878 га.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок протиправного віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови з травня 2020 року Товариству з обмеженою відповідальністю    «НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ» (далі - ТОВ    «НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ») фактично безпідставно вдвічі зменшено ставку орендної плати (зі ставки орендної плати 2,5% за використання земель транспорту на ставку 0,9% за землі житлової та громадської забудови у 2021 році та зі ставки 3% на ставку 1,2% у 2022 році), внаслідок чого місцевим бюджетом у 2021-2022 роках недоотримано понад 268,5 тис.грн. Отже, пункт 1.14.1 рішення Криворізької міської ради № 85 від 23.12.2020 та договір оренди  земельної ділянки № 2021072 від 01.02.2021, за якими спірну земельну ділянку фактично віднесено до земель житлової та громадської забудови, з відповідною меншою ставкою орендної плати, з зазначенням про передачу землі в оренду для розміщення автозаправної станції, суперечать вимогам ст.ст. 67, 71 Земельного кодексу України, містобудівній документації та цільовому призначенню землі.
		Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 (суддя Ліпинський О.В.) позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020    «Про внесення змін до раніше ухвалених рішень міської ради». Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №2021072 від 01.02.2021, укладений між Криворізькою міською радою та ТОВ    «НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ»,    щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026 площею 0,1878 га.
		Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2024 (колегія суддів у складі: Іванов О.Г. - головуючий, Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
		Судами обох інстанцій встановлено, що Рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 15.03.2000 № 181    «Про погодження місця об`єкта на період проектування»    погоджено місце розташування об`єкта на період виконання проекту Дочірньому підприємству    «Нафта-Кривий Ріг»    Підприємства з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоград-Нафта», площею 0,3 га для проектування автозаправної станції в районі об`їзної автодороги та каналізаційної насосної станції № 50, згідно з актом вибору земельної ділянки від 05.01.2000.
		Рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 13.12.2000 № 1061 «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в оренду дочірньому підприємству «Нафта-Кривий Ріг» підприємства з іноземними інвестиціями Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоград-Нафта» (далі - ДП «Нафта-Кривий Ріг») вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки ДП «Нафта-Кривий Ріг» для комерційного використання (код 1.11.3) під будівництво АЗС в районі об`їзної автодороги та каналізаційної насосної станції № 50 (п. 1 рішення).
		Надано ДП «Нафта-Кривий Ріг»  для будівництва АЗС в районі об`їзної автодороги та КНС № 50 в оренду терміном на 2 роки земельну ділянку площею 0,19 га за рахунок земель, не наданих у власність та користування, згідно з доданою схемою (п. 2 рішення).
		Між Криворізькою міською радою (орендодавець) та ДП «Нафта-Кривий Ріг» (орендар) 27.05.2003 укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 1879 м2 за планом користування, що додається.
		Земельна ділянка надається на умовах оренди строком на 2 роки, починаючи з дати реєстрації договору (п. 2 договору).
		В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу № 7105 від 02.07.2003 ДП «Нафта-Кривий Ріг» (продавець) продало, а Підприємство з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю    «Кіровоград-Нафта»    (покупець) придбало незакінчену будівництвом АЗС, що розташована на земельній ділянці площею 0,19 га, м. Кривий Ріг, об`їзна автодорога, вул. Тинка, споруда під чергою    45.
		Рішенням Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 20.08.2003 № 1161    «Про розірвання договору оренди земельної ділянки та передачу її в оренду для завершення будівництва автозаправної станції на вул. Тинка, 45»    розірвано з ДП «Нафта-Кривий Ріг»    договір оренди земельної ділянки для будівництва автозаправної станції на вул. Тинка, 45 в районі об`їзної дороги, який зареєстровано 05.06.2003 № 2580 на підставі рішення міської ради від 23.04.2003 № 810. Передано Підприємству з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю    «Кіровоград-Нафта»    в оренду на 1 рік, без зміни цільового призначення, земельну ділянку комерційного використання (код 1.11.13) площею 0,19 га для завершення будівництва автозаправної станції на вул. Тинка, 45 в районі об`їзної автодороги за рахунок земель, раніше наданих ДП    «Нафта-Кривий Ріг».
		04.09.2003 відповідно до акта державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не включеного до державного замовлення, прийнято в експлуатацію    Автозаправну станцію в районі об`їзної автодороги та ВНС-50 у Саксаганському районі.
		Рішенням Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 22.12.2004 № 2713    «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок»    поновлено договори оренди землі суб`єктам підприємницької діяльності після закінчення строків, на які їх було укладено.
		Відповідно до додатку 1 вказаного рішення, складено список суб`єктів підприємницької діяльності, яким поновлюються договори оренди землі під капітальними будівлями, зокрема, до якого ввійшло Підприємство з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю    «Кіровоград-Нафта», цільове призначення землі    - землі комерційного використання (код 1.11.3 АЗС); адреса    - Саксаганський район, вул. Тинка, 45; площа -    0,1879 га; термін дії раніше наданого договору оренди - до 17.10.2004; ставка орендної плати    - 4%; форма користування -    оренда 3 роки.
		Рішенням Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 26.03.2008 № 2423    «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок»    поновлено договори оренди землі суб`єктам підприємницької діяльності після закінчення строків, на які їх було укладено.
		Відповідно до додатку вказаного рішення, складено список суб`єктів підприємницької діяльності, яким поновлюються договори оренди землі під капітальними будівлями, зокрема, до якого ввійшло Підприємство з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю    «Кіровоград-Нафта», цільове призначення землі    - землі комерційного використання (код 1.11.3 АЗС); адреса    - Саксаганський район, вул. Тинка, 45; площа    - 0,1879 га; термін дії раніше наданого договору оренди - до 07.04.2008; форма користування    - оренда 3 роки.
		Між Криворізькою міською радою (орендодавець) та Підприємством з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю    «Кіровоград-Нафта»    18.07.2008 укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1 якого орендодавець на підставі рішення міської ради від 26.03.2008 № 2423 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення автозаправної станції, яка знаходиться на вул. Тинка, 45 в Саксаганському районі м. Кривого Рогу.
		В оренду надається земельна ділянка площею 0,1879 га, кадастровий номер 1211000000:06:055:0026 (п. 2.3 договору).
		Договір укладено на 3 роки (п. 5 договору).
		Між Підприємством з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоград-Нафта» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю    «Рустель»     укладено договір купівлі продажу нежитлової будівлі від 15.10.2009 № 3784, відповідно до п. 1 якого продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлову будівлю, автозаправну станцію загальною площею 71,3 м2, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Тинка, буд. 45.
		Ціла автозаправна станція складається з: 1. А-1    АЗС, цегла, 71,3 м2; Б-1    навіс (розміром 18,0х8,0м); 3.1    огорожа; 4. І-ІІ    замощення.
		Предмет договору належить продавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 940991, виданого виконавчим комітетом Криворізької міської ради 31.04.2004, на підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради  «Про видачу свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна»    від 10.01.2004 № 10, зареєстрованого комунальним підприємством «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» 31.01.2004, номер запису: 4554 в книзі: 1 1Н-54. Право власності продавця на предмет договору зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 4572342, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Комунальним підприємством    «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» 31.01.2004 за № 2711498 (п. 2 договору).
		Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (номер витягу 24385016) 09.11.2009 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Тинка, буд. 45 за Товариством з обмеженою відповідальністю    «Рустель», реєстраційний номер 4572342.
		Рішенням Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 25.02.2010                                    № 3760    «Про розірвання договору оренди земельної ділянки на вул. Тинка, 45 та надання її в оренду для розміщення автозаправної станції»    розірвано з Підприємством з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю    «Кіровоград-Нафта»    договір оренди земельної ділянки від 17.09.2008 № 040810800741 площею 0,1879 га для розміщення автозаправної станції на вул. Тинка, 45 в Саксаганському районі, за згодою сторін. Надано Товариству з обмеженою відповідальністю    «Рустель»    в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,1879 га для розміщення автозаправної станції на вул. Тинка, 45 в Саксаганському районі.
		Рішенням Криворізької міської ради від 22.08.2012 № 1341 «Про надання згоди на укладання договорів оренди земельних ділянок» надано згоду суб`єктам господарювання і громадянці (додаток) на укладання договорів оренди земельних ділянок, якими вони фактично користуються на підставі раніше ухвалених рішень міської ради, зокрема, відповідно до додатку до вказаного рішення надано згоду на укладання договору оренди земельної ділянки площею 0,1879, за адресою: Саксаганський район, вул. Тинка, 45 Товариству з обмеженою відповідальністю    «Рустель».
		Між Криворізькою міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рустель»  (орендар) 16.08.2013 укладено договір оренди земельної ділянки № 2013330, відповідно до п. 1 договору орендодавець на підставі рішень міської ради від 25.02.2010 № 3760 та від 22.08.2012 № 1341 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення автозаправної станції, яка знаходиться на вул. Тинка, 45 у Саксаганському районі м. Кривого Рогу.
		В оренду передається земельна ділянка площею 0,1879 га (п. 2 договору).
		На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна: нежитлова будівля згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП ДОР КБТІ від 09.11.2009 № 24385016 (п. 3 договору).
		Кадастровий номер земельної ділянки: 1211000000:06:055:0026 (п. 4 договору).
		За приписами п. 6 договору, договір укладено на 5 років.
		В подальшому, відповідно до акта прийому-передачі від 14.03.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю    «Рустель»    (учасник) передало у якості внеску в статутний капітал товариства, а ТОВ    «НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ»    прийняло належне учаснику на праві власності нерухоме майно та інше майно, зокрема: об`єкт нерухомого майна    нежитлова будівля, автозаправна станція, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Тинка, буд. 45, яка складається з: А-1 АЗС, цегла, 71,3 кв.м; Б-1 навіс (розмір 18,0х8,0м), 1    огорожа, І-ІІ замощення, (загальна вартість 1    517    268, 26 грн з ПДВ).
		Рішенням Криворізької міської ради від 22.08.2017 № 1804    «Про внесення змін до діючого договору оренди земельної ділянки від 09.04.2015 № 9395752»    внесено зміни шляхом укладання договору оренди в новій редакції до діючого договору оренди від 09.04.2015 №9395752 земельної ділянки площею 0,1879 га на вул. Генерала Радієвського, 45 у Саксаганському районі (кадастровий номер 1211000000:06:055:0026), укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю    «Рустель»    для розміщення автозаправної станції, а саме: визнано орендарем земельної ділянки ТОВ    «НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ».
		Між Криворізькою міською радою (орендодавець) та ТОВ    «НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ» (орендарем) 07.09.2017 укладено договір оренди земельної ділянки № 2017445, відповідно до п. 1 договору орендодавець на підставі рішення міської ради від 27.06.2017 № 1804 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для розміщення автозаправної станції з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026, яка розташована на вул. Генерала Радієвського, 45 у Саксаганському районі м. Кривого Рогу.
		В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1879 га (п. 2 договору).
		На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна: нежитлова будівля, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 14.03.2017 № 19464595, номер об`єкта нерухомого майна 1197259212110, а також інші об`єкти інфраструктури (п. 3 договору).
		Договір укладено терміном до 09.04.2020 (п. 6 договору).
		Рішенням Криворізької міської ради від 26.08.2020 № 4994    «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним особам»    поновлено договори оренди землі юридичним особам. Відповідно до витягу з додатку № 1 вказаного рішення, складено список юридичних осіб, яким поновлюються договори оренди земельних ділянок, до якого, зокрема, увійшло ТОВ    «НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ», категорія земель та вид використання земельної ділянки    - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, розміщення автозаправної станції; район міста, адреса та кадастровий номер    - Саксаганський район, вул. Генерала Радієвського, 45, 1211000000:06:055:0026; площа земельної ділянки    - 0,1879 га; дата і номер державної реєстрації діючого договору оренди, права оренди, додаткової угоди (термін дії    договору оренди) - 07.12.2017 №23872325 (до 09.04.2020).
		Рішенням Криворізької міської ради від 23.12.2020 № 85    «Про внесення змін до раніше ухвалених рішень міської ради»    вирішено внести зміни до рішень міської ради від: 1.14 26.08.2020 № 4994    «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним особам», а саме: у графах: 1.14.1    Категорія земель та видів використання земельної ділянки    пункт 1 додатка 1 змінити категорію земель із    «Земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення»    на    «Землі житлової та громадської забудови».
		Між Криворізькою міською радою (орендодавець) та ТОВ    «НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ» (орендар)    01.02.2021 укладено договір оренди земельної ділянки № 2021072, відповідно до п. 1 якого орендодавець на підставі рішень Криворізької міської ради від 26.08.2020 №4994    «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним особам», від 23.12.2020 № 85    «Про внесення змін до раніше ухвалених рішень міської ради»    надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови    за цільовим призначенням    - для будівництва й обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) - для розміщення автозаправної станції з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026, яка розташована на вул. Генерала Радієвського, 45 у Саксаганському районі м. Кривого Рогу.
		В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1879 га (п. 2 договору).
		На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна: нежитлова будівля відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності зареєстровано 14.03.2017, номер запису про право власності 19464595, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1197259212110 (п. 3 договору).
		Договір укладено строком на 3 роки. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладання (п. 7 договору).
		Відповідно до інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, (інформаційна довідка №315022790 від 14.11.2022) нежитлова будівля (опис: 1. А-1    АЗС, цегла, 71,3 м2; 2. Б-1    навіс (розміром 18,0х8,0м); 3.1    огорожа; 4. І-ІІ    замощення), що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Радієвського Генерала, будинок 45, зареєстрована 14.03.2017 за відповідачем-2 на праві приватної власності.
		Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що на час ухвалення рішення Криворізькою міською радою № 4994 від 26.08.2020 спірна земельна ділянка фактично була віднесена до категорій земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, та використовувалася для розміщення автозаправної станції, що відповідало приписам земельного законодавства. Оскаржуваним рішенням № 85 від 23.12.2020 Криворізька міська рада фактично повторно змінила категорію землі з земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення на землі житлової та громадської забудови, що призвело до порушенням положень    ст. 20 Земельного кодексу України    (далі - ЗК України) в частині дотримання порядку зміни цільового призначення земель, а також до порушення приписів ст.ст.    19,    67,    71 ЗК України, які забороняють розміщення автозаправних станції на землях житлової та громадської забудови. В даному випадку, ухвалення відповідачем-1 рішення № 85 призвело до того, що земельна ділянка, на якій фактично розміщена автозаправна станція, має цільове призначення не земель автомобільного транспорту, а земель громадської забудови, що є неправомірним. Оскільки судом було встановлено наявність підстав для визнання незаконним та скасування п. 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020    через невідповідність останнього актам цивільного законодавства і порушення інтересів територіальної громади міста Кривого Рогу та протиправне заниження ставок орендної плати за користування відповідачем-2 спірною земельною ділянкою, суд зазначив, що зміст договору оренди земельної ділянки № 2021072 від 01.02.2021 суперечить вимогам чинного законодавства та інтересам територіальної громади міста Кривого Рогу, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним.
		Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування спірного рішення Криворізької міської ради про передачу в оренду земельної ділянки відповідачу-2, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме    додаткових засобів захисту. Відтак, прокурор обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, а тому у задоволені позовних вимог пов`язаних із визнанням незаконним та скасуванням п. 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020    відмовлено. Крім цього, окремо заявлена позовна вимога прокурора у цій справі про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору оренди земельної ділянки №2021072 від 01.02.2021 без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача, що також є самостійною підставою для відмови в позові (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21, ухвалі Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 904/4033/22 з подібними правовідносинами).
		Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. 
		В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального (ст.ст. 21, 67, 71, 91, 93, 120, 123, 124 ЗК України, ст.ст. 15, 16, 21, 203, 215, 377 ЦК України, ст.ст. 19, 21, 34 ЗУ «Про оренду землі») та порушенням норм процесуального права (ст. 236 ГПК України), неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, що потягло грубе порушення охоронюваних державою інтересів у сфері земельних відносин.
		Крім цього, постанову суду апеляційної інстанції обґрунтовано нерелевантними висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, предметом розгляду яких виступали нерелевантні правовідносини та нерелевантні норми права, в тому числі у сфері купівлі-продажу нерухомого майна та у сфері публічних закупівель, що свідчить про неврахування судом фактичних обставин справи та специфіки земельних правовідносин, незастосування спеціальних норм права, які їх регулюють (висновки, викладені у постановах від 04.12.2018 у справі                                        № 910/18560/16, від 15.09.2020 у справі     № 469/1044/17, від 22.06.2021 у справі  № 200/606/18, від 05.10.2022 у справі № 922/3166/22, від 20.07.2022 у справі  № 910/5201/19, від 24.05.2023 у справі № 910/10860/21, від 24.11.2021 у справі № 910/248/20, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 06.07.2022 у справі  № 915/1164/21, від 24.05.2023 у справі № 357/9159/18, від 10.05.2023 у справі  № 357/9019/18, від 07.09.2022 у справі № 620/6024/20, від 04.02.2020 у справі № 915/47/17, від 19.06.2018 у справі № 464/2638/17, від 11.12.2018 у справі № 242/924/17, від 11.12.2018 у справі № 520/1353/17, від 23.10.2019 у справі № 127/2-2177/2005, від 24.11.2020 у справі № 815/460/18, від 17.11.2021 у справі № 554/10413/15-а, від 25.11.2021 у справі № 826/6064/17, від 23.09.2014 у справі № 5011-34/10316-2012, від 15.04.2012 у справі № 16/558, від 24.12.2009 у справі № 16/96 та інших).
		Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.11.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 10.12.2024 та надано строк для подання відзиву до 25.11.2024.
		До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 09.12.2024 від Криворізької міської ради надійшли пояснення у справі, залишені Судом без розгляду з огляду на положення ст. 118 ГПК України.
		Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.12.2024 від Заступника    керівника Дніпропетровської обласної прокуратури надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивоване наявністю виключеної правової проблеми, яка полягає у питанні обрання належного способу захисту при встановленні порушення порядку визначення та зміни цільового призначення земель комунальної власності у рішеннях органів державної влади чи місцевого самоврядування та договорах оренди землі державної чи комунальної власності, якими всупереч вимогам чинного законодавства та інтересам держави та територіальної громади змінено цільове призначення земельних ділянок, які перебувають у користуванні фізичних чи юридичних осіб та на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, належні останнім на праві приватної власності наявна. При цьому прокурор зазначав, що Верховний Суд в аналогічних справах приймає різні судові рішення.
		До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 13.12.2024 від Криворізької міської ради надійшли пояснення у справі (аналогічні тим, що подавалися 09.12.2024), залишені Судом без розгляду з огляду на положення ст. 118 ГПК України.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2025 касаційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2024 у справі № 904/186/23 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. При цьому у тексті вказаної ухвали Верховний Суд зазначив, що клопотання про передачу справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню.
		Мотивуючи передачу справи на розгляд палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду колегія суддів зазначила, що підтримує позицію, відповідно до якої окремо заявлена позовна вимога прокурора у цій справі про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору оренди земельної ділянки №2021072 від 01.02.2021 укладеного між Криворізькою міською радою та ТОВ    «НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ»    щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026 площею 0,1878 га, без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові. 
		В свою чергу, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову Верховний Суд у п.п. 5.27-5.52 постанови від 09.10.2024 у справі № 904/205/23 (колегія суддів у складі: Зуєв В.А. - головуючий, Багай Н.О., Берднік І.С) дійшов висновку, що прокурор обрав передбачений чинним законодавством спосіб захисту - визнання договору недійсним, оскільки оспорюваним договором усупереч вимогам ст.ст. 67, 71 ЗК України дозволено розміщення АЗС на землях житлової та громадської забудови, тому від задоволення саме такої позовної вимоги прокурора залежатиме подальша можливість законної реалізації прав жителів міста Кривого Рогу на безпеку їх життя, на нерозміщення в зоні житлової забудови потенційно небезпечної АЗС, на справедливе наповнення місцевого бюджету орендними платежами та правильного визначення категорії спірної земельної ділянки. З огляду на що можливе визнання спірного договору недійсним без обов`язкового застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення земельної ділянки, оскільки саме по собі визнання недійсним такого договору вимагатиме від сторін оформлення користування земельною ділянкою в порядку встановленому земельним законодавством, а отже досягається мета звернення прокурора з позовом (п.п. 5.45. та 5.54. постанови). 
		Ухвалою від 03.02.2025 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду прийняв справу № 904/186/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2024 та призначив її до розгляду на 20.03.2025.
		Ухвалою від 20.03.2025 оголошено перерву у справі до 17.04.2025.
		Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора та представника відповідача-1, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду дійшов таких висновків.
		Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Велика Палата Верховного Суду у п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц зазначила про те, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
		Разом з тим, вказаною підставою для касаційного оскарження (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України) є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див., зокрема ухвалу Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 274/1477/20). Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).   
		Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.
		Прокурор, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з посиланням на  п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, Вищого господарського суду України, викладених у постановах, наведених у тексті касаційної скарги. 
		Так, прокурор посилається на неврахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі-ВМ" (далі - ТОВ "Енерджі-ВМ"), ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення. Велика Палата Верховний Суд у цій справі № 910/5201/19, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову, вказала на те, що, як установили суди, на земельній ділянці, переданій в оренду ТОВ "Енерджі-ВМ" на підставі спірного рішення, знаходиться нерухоме майно - господарська (нежитлова) споруда № 1 загальною площею 12,9 м2, придбане товариством у ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.06.2015. Разом із цим доказів надання ОСОБА_1 у встановленому порядку спірної земельної ділянки для зведення такої господарської споруди, як і оформлення за ним права власності або права користування спірною земельною ділянкою площею 0,5297 га, матеріали справи не містять, у договорі купівлі-продажу нерухомого майна також відсутнє посилання на розмір земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, що відчужувався за цим договором. За відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають. Велика Палата Верховний Суд зазначила, що, як установив суд апеляційної інстанції, спірним рішенням Київрада надала ТОВ "Енерджі-ВМ" земельну ділянку на позаконкурентній основі для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу, а не для оформлення права на земельну ділянку під розташованим на ній об`єктом нерухомого майна. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував те, що Київрада надала в оренду земельну ділянку площею 0,5297 га у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно загальною площею 12,9 м2, тобто площа земельної ділянки в 410 разів перевищує площу майна.
		Також прокурор у касаційній скарзі посилається на неврахування судом апеляційної інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 щодо правильності застосування ст.ст. 92, 116, 120, 140, 141, 142 ЗК України, ст. 377 ЦК України, зокрема щодо автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до набувача нерухомості, що розміщена на цій ділянці, а також щодо правомірності припинення права користування попереднього землекористувача за вказаних умов. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд апеляційної інстанції не повно встановив істотні обставини справи, його висновки про відмову в задоволенні позовних вимог не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, та суперечать положенням процесуального законодавства, а також нормам матеріального права. Натомість суд першої інстанції встановив, що під час придбання військового майна - нежитлових будівель військового містечка № НОМЕР_1 покупець мав право претендувати на оформлення земельної ділянки у розмірі, необхідному для обслуговування придбаних будівель, однак, помилково вказав про неможливість реалізувати це право набувачем у встановленому порядку за відсутності добровільної відмови землекористувача та відповідних розпорядчих актів уповноважених виконавчих органів та, відповідно, про незаконність набуття за таких умов покупцем ТОВ "Дженерал-сервіс", а в подальшому - ТОВ "Будтехнології" права на користування земельною ділянкою як набутою без достатніх на те правових підстав та поза волею позивачів в цілому, щодо всієї земельної ділянки площею 1,5940 га.
		У справі № 915/1164/21 (постанова від 06.07.2022) за позовом заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" до Миколаївської районної державної адміністрації про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження, Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, погодився з доводами касаційної скарги про ненадання судами належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам при визначенні правильності обрання прокурором способу захисту порушених інтересів держави всупереч вимог ст.ст. 2, 74, 76-79, 86, 236 ГПК України, вказавши, що судами попередніх інстанцій під час вирішення питання способу судового захисту інтересів держави, залишено поза увагою встановлення, на підставі дослідження всіх доказів у справі з наданням їм належної оцінку відповідно до вимог земельного законодавства, обставин визначення органу, який був наділений повноваженнями на розпорядження спірною земельною ділянкою на час прийняття оспорюваного розпорядження від 02.11.2006 № 784.
		Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 справі № 915/47/17 за позовом ТОВ ?ОВЕРТІ? до Миколаївської міської ради про визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради про розірвання договору оренди землі від 25.05.2015 № 10859 і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки зазначав, що судовими рішеннями у справі № 521/4789/17 (між тими самими сторонами) встановлено факти, що мають істотне значення та не підлягають повторному доказуванню під час вирішення цього господарського спору, а саме: 1) відповідно до Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міськради від 18.06.2009 № 35/18, надана у користування земельна ділянка належить до земель, на яких розташовуються станції технічного обслуговування, та межує з територією громадської забудови. АЗС знаходиться поміж ще двох АЗС, що свідчить про відсутність загальної потреби в її розміщенні. Крім того, АЗС межує безпосередньо з багатоквартирним будинком. Таким чином, розташування АЗС та автомобільного газозаправного пункту на зазначеній земельній ділянці не відповідає Генеральному плану м. Миколаєва; 2) ТОВ "ОВЕРТІ", розмістивши на землях іншого призначення, що межують із територією громадської забудови, АЗС і газозаправний пункт, змінило цільове призначення наданої в оренду земельної ділянки та режим її використання, оскільки будівництво зазначених об`єктів передбачено, зокрема на землях транспорту. У вказані справі Верховний Суд погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про прийняття міськрадою оспорюваного рішення про одностороннє розірвання договору оренди без порушень вимог чинного законодавства з огляду на вище вказане.
		У постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 357/9159/18 за позовом ТОВ "Олійникова Слобода" до ОСОБА_2 , ТОВ Агрокомплекс "Узин", державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради "Комунальна служба реєстрації речових прав" Мироненко Ю. Ю. про визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди, Верховний Суд вказав на те, що, враховуючи, що на час підписання оспорюваного договору оренди та реєстрації права оренди земельної ділянки був чинним інший договір оренди цього ж об`єкта, підписаний раніше і зареєстрований, є підстави для визнання оспорюваного договору оренди недійсним як такого, що суперечить акту цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203 ЦК України), зокрема приписам абз. 4 ч. 2 ст. 24 Закону України "Про оренду землі", а також скасування його державної реєстрації (аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 357/9019/18, на яку посилається прокурор).
		Верховний Суд у постанові від 24.11.2021 у справі № 910/248/20 за позовом військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до 1) Київської міської ради, 2) ТОВ "Будінпроект", 3) Центрального територіального управління капітального будівництва, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2: ТОВ "Фінансова компанія "Житло-Капітал", третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:  ОСОБА_3 про визнання недійсними угоди та договору зазначив про те, що судами попередніх інстанцій встановлено, що договір про будівництво житлового комплексу на вул. Січових Стрільців, 59 укладено Центральним територіальним управлінням капітального будівництва з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки стороною такого договору (замовником) має бути Міністерство оборони України. Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний договір укладено між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва та ТОВ "Будінпроект" з порушенням норм законодавства. При цьому Верховний Суд залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій які відмовили у задоволенні позову через пропуск прокурором позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами.
		Верховним Судом у постанові від 07.09.2022 у справі № 620/6024/20 за позовом ОСОБА_4 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи: Комунальне підприємство "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради, ТОВ "Преторій-Буд" про визнання протиправним рішення відповідача про видачу дозволу на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 № ІУ113201561654, виданого Комунальному підприємству "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради з будівництва АГЗП на вул. Незалежності в м. Чернігові на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118 дійшов висновку, що, враховуючи цільове призначення земельної ділянки, на якій планувалось виконувати будівельні роботи, не відповідало об`єкту будівництва, який замовник мав намір розмістити на цій земельній ділянці, і це можливо було встановити з поданих заявником документів, які за таких обставин не відповідали вимогам законодавства, ДАБІ України, у разі дотримання вимог вищевказаних правових норм та критеріїв, повинна була відмовити у видачі спірного дозволу з підстав, передбачених п. 30 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, ч. 4 ст. 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Проте, ДАБІ України, всупереч вимог закону та без здійснення належної перевірки поданих заявником документів, які як підтверджується обставинами цієї справи не відповідали вимогам законодавства, протиправно прийняло оскаржуване рішення й видало КП "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради, дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва АГЗП на вул. Незалежності в м. Чернігові на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118, фактично дозволивши на ній будівництво з порушенням її цільового призначення. 
		Колегія суддів також зазначає про те, що предмет та підстави позову у справі, яка переглядається, суттєво відрізняються від предмету та підстав позову у справах № 200/606/18, № 922/3166/20, № 910/10860/21, № 242/924/17, № 520/1353/17, № 127/2-2177/2005, № 815/460/18, №554/10413/15-а, № 826/6064/17, оскільки вони не стосуються визнання незаконним та скасування відповідного рішення Ради та визнання договору оренди земельної ділянки недійсним. Правовідносини у вказаних справах не є релевантними тим, що склалися у справі, яка переглядається.
		Також різняться предметом спору та фактичними обставинами справа, яка переглядається, зі справою № 464/2638/17. У вказаній справі № 464/2638/17 Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до Сихівського районного суду м. Львова із позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Львова, у якому просила зобов`язати Інспекцію з державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові скасувати декларацію від 27.04.2016 № ЛВ 14216118302 про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до I-III категорії складності, що не є спірним у справі, яка переглядається.
		Таким чином, за наведеного, не можна вважати, що правовідносини у вказаних скаржником справах та у цій справі, яка розглядається, за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних скаржником правових позицій як нерелевантних для вирішення цього спору.
		Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. 
		Щодо посилання скаржника у касаційній скарзі на постанови Вищого господарського суду України, то вони не є тими судовими рішеннями, невідповідність висновкам яким щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див. постанову Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
		Проаналізувавши висновки, викладені у вказаних вище постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах і справі, яка переглядається, не є подібними (серед іншого, різняться видом спірних земельних ділянок, їх цільовим призначенням та порядком відчуження; підставами позову тощо). На відміну від вказаних справ, суд апеляційної інстанції у справі № 904/186/23 відмовив у задоволенні позову з огляду на обрання прокурором неефективного способу захисту, який не призведе до поновлення порушених прав, чого не було зроблено судами у зазначених скаржником справах з огляду на їх предмет і підстави позову.
		Водночас у справі з подібними правовідносинами (№ 904/205/23), на яку послався прокурор у касаційній скарзі та від висновків Верховного Суду у якій вважав за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, передаючи справу № 904/186/23 на розгляд палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що за встановлених обставин справи щодо порушення законодавства щодо визначення розміру орендної плати та відсутності порушень щодо підстав набуття права на земельну ділянку Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо можливості визнання спірного договору недійсним без обов`язкового застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення земельної ділянки, оскільки саме по собі визнання недійсним такого договору вимагатиме від сторін оформлення користування земельною ділянкою в порядку встановленому земельним законодавством, а отже досягається мета звернення прокурора з позовом. 
		Крім цього, Верховний Суд у справі № 904/205/23 дійшов висновків, що оскільки позовна вимога прокурора в частині визнання незаконним та скасування рішення Криворізької міської ради № 673 від 28.07.2021 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Лозуватській, 116-В для розміщення існуючого комплексу будівель та споруд (будівля заправної А-1, навіс, резервуар підземний №1 ІІ, резервуар підземний №2 ІІІ, резервуар підземний №3 ІV, резервуар підземний №4 V, резервуар підземний №5 VI, резервуар підземний №6 VII, резервуар підземний №7 VIII, резервуар підземний №8 IX) зі зміною цільового призначення, категорії, виду використання земельної ділянки та надання її в оренду" була обґрунтована саме порушенням порядку визначення та зміни цільового призначення земель, таке рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо), а наразі є чинним та породжує відповідні правові наслідки, відповідна вказана позовна вимоги підлягає задоволенню.
		Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначає таке.
		Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування п. 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020    «Про внесення змін до раніше ухвалених рішень міської ради».
		Судами обох інстанцій встановлено, що оспорюваний прокурором договір оренди земельної ділянки укладений між відповідачами з тих підстав, що на вказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно відповідача-2, на підставі рішення відповідача-1, яке також оскаржується прокурором. При цьому, недійсність    договору оренди земельної ділянки пов`язується прокурором з недійсністю рішення відповідача-1.
		Відповідно до ст.ст. 13, 19 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
		За приписами ст.ст. 12, 122 ЗК України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад належить вирішення питань про надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад.
		З урахуванням викладеного у правовідносинах, що є предметом розгляду у даній справі, повноваження щодо вирішення питання про надання у користування спірної земельної ділянки належать до компетенції Криворізької міської ради.
		Відповідно до ч. 1    ст. 20 ЗК України    (в редакції, яка була чинна на час ухвалення оскаржуваного рішення) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
		Згідно з ч. 2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених    статтею 122    цього Кодексу.
		За приписами ч. 5    ст. 20 ЗК України    види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
		Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачами, на спірній земельній ділянці розташована автозаправна станція. Так за змістом договору оренди  відповідач-1 на підставі рішень Криворізької міської ради від 26.08.2020 № 4994    «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок юридичним особам», від 23.12.2020 № 85 «Про внесення змін до раніше ухвалених рішень міської ради» надав, а відповідач-2 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови    за цільовим призначенням    для будівництва й обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) для розміщення автозаправної станції з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026, яка розташована на вул. Генерала Радієвського, 45 у Саксаганському районі м. Кривого Рогу.
		При цьому вказаний об`єкт належить до об`єктів дорожнього сервісу, оскільки прямо зазначений у переліку таких об`єктів, наведених у ст. 1 Закону України "Про автомобільні дороги" (в редакції станом на дату прийняття оскаржуваного рішення), а саме: спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.
		Верховний Суд зазначає, що кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. При цьому земельні ділянки однієї категорії можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.
		Земельний кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою, водночас чітко врегульовує порядок та підстави такої зміни.
		Поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.
		З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка, на якій розміщена автозаправна станція, має цільове призначення не земель автомобільного транспорту, а земель житлової та громадської забудови, що не відповідає вимогам законодавства та порушує інтереси держави з огляду на таке.
		Відповідно до ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.
		Відповідно до Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок така земельна ділянка (В.03.15) за цільовим призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови і призначена для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вичерпного переліку яких чинне законодавство не містить. Проте за будь-яких обставин земельна ділянка, яка за цільовим призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови, не може використовуватися для експлуатації автозаправної станції.
		Так згідно зі ст. 67 ЗК України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту.
		Стосовно доводів прокурора про те, що будівництво та експлуатація автозаправних станцій та автомобільних газозаправних пунктів можливо лише на землях транспорту Верховний Суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
		Склад та цільове призначення земель України визначено главою 4 розділу II ЗК України, згідно з вимогами якої землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, встановлення та зміна яких здійснюється у визначеному законом порядку, і недотримання цього порядку тягне відповідні наслідки. 
		При цьому, ст. 71 ЗК України до земель автомобільного транспорту віднесено землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.
		Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що розміщення автозаправних станцій здійснюється на землях з цільовим призначення землі автомобільного транспорту.
		Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08.05.2018 у справі №521/4789/17, від 04.02.2020 у справі №915/47/17, від 07.09.2022 у справі №620/6024/20.
		З огляду на це Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції у даній справі, що належна відповідачу-2 автозаправочна станція у законний спосіб не може бути розміщена на земельній ділянці з будь-яким іншим цільовим призначенням, ніж землі автомобільного транспорту, зокрема і з визначеним оспорюваним пунктом рішення міської ради для будівництва та обслуговування будівель торгівлі категорії "землі житлової та громадської забудови".
		Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель визначені, зокрема, ст. 21 ЗК України, згідно якої такі порушення є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
		Тобто вказаною нормою прямо передбачено право суду визнати незаконним та скасувати правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Статтею 15 ЦК України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19.
		Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає ст. 13 Конвенції.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 виснувала, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц). При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 зазначила, що судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. 
		Обрання ж позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц). 
		Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту.
		Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. Такі правові висновки сформовані у п. 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.
		Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 11.06.2024 у справі №    925/1133/18 також було акцентовано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).
		Разом з тим, нею також зазначено, що у справі №    925/1133/18 прокурор як в апеляційній, так і в касаційній скаргах зауважував, що порушення інтересів держави радою полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням.
		Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) не вичерпало своєї дії шляхом виконання (укладенням відповідного договору тощо), а наразі є чинним та породжує відповідні правові наслідки. Отже, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення (п.п. 145- 149 постанови).
		Отже, оскільки позовні вимоги прокурора були обґрунтовані саме порушенням порядку визначення та зміни цільового призначення земель та стосувалися визнання незаконним та скасування п. 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020    «Про внесення змін раніше ухвалених рішень міської ради», який стосувався зміни категорії земель із «земель промисловості, транспорту, енергетики, оборони та іншого призначення» на «землі житлової та громадської забудови», то висновки апеляційного господарського суду не відповідають положенням земельного законодавства та зазначеній позиції Великої Палати Верховного Суду.
		З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про незаконність оскаржуваного прокурором пункту рішення Криворізької міської ради та, як наслідок, з наявністю підстав для визнання його недійсним та скасування. При цьому суд першої інстанції правильно оцінив доводи прокурора, що прийняття такого пункту рішення має наслідком безпідставне значне зменшення ставок орендної плати та, в свою чергу, недоотримання коштів місцевим бюджетом.
		Водночас суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту, скасував законне рішення місцевого господарського суду та відмовив у позові у цій частині. 
		Щодо визнання недійсним оспорюваного прокурором договору оренди земельної ділянки Верховний Суд зазначає таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічні приписи містить ст. 1 Закону України "Про оренду землі", який є спеціальним законом та визначає умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.
		Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України здійснюється, зокрема, шляхом укладання договору оренди земельної ділянки. 
		За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Так ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
		Правовий режим земель громадської та житлової забудови визначено у ст. 38 ЗК України, згідно з якою до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об`єктів загального користування.
		Порядок використання зазначеної категорії земель регламентовано ст. 39 ЗК України, відповідно до якої використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
		Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України.
		Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, відповідач-2 на отриманій в оренду земельній ділянці експлуатує автозаправочну станцію.
		Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що у цьому випадку задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним оспорюваного договору, який виконувався, без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсного правочину (повернення земельної ділянки її власнику) не призведе до ефективного захисту прав держави, в інтересах якої прокурором заявлено позов у цій справі.
		Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
		Частинами 1 і 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
		Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №    904/1907/15).
		Відповідно до ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від    23.09.2021 у справі №    904/1907/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).
		Здійснюючи тлумачення вказаних норм права, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 фактично уточнила висновок, викладений в п. 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, а Велика Палата Верховного Суду в п. 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч.ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України). 
		Відтак, недійсний         правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.
		Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами    недійсного    правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину.
		Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а також не спричиняти порушення/обмеження законних прав та інтересів відповідачів, тобто бути адекватним наявним обставинам, і призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків). Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №        916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від    08.02.2022 у    справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
		Додатково Суд вважає за необхідне наголосити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 зазначено, що за змістом абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України).
		При цьому позовна вимога повинна відповідати безпосередній меті, якої прагне досягнути позивач звертаючись з позовом до суду, втілювати спосіб захисту порушеного права, застосування якого має за ціль попередити, усунути чи компенсувати наслідки порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного цивільного права та інтересу. Водночас позовна вимога не повинна спричиняти порушення/обмеження законних прав та інтересів відповідача(ів).
		Верховний Суд зауважує, що договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.
		З урахуванням принципів приватного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
		Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
		Водночас Верховний Суд враховує, що якщо на земельній ділянці державної або комунальної власності розташовані об`єкті нерухомого майна, які знаходяться у приватній власності, то земельна ділянка не може бути передана її власником у користування будь-кому, окрім власника таких об`єктів. При цьому, відсутність оформленого договору оренди земельної ділянки не припиняє права власника користуватися належними йому об`єктами нерухомого майна, а таке користування є неможливим без одночасного користування земельною ділянкою під цими об`єктами. Такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 918/1132/22 (п. 6.20) та від 20.11.2024 у справі № 917/1938/23 (п. 4.23).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість принципу    superficies solo cedit    (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди хоч безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в    законі, але знаходить вияв у правилах    ст. 120 ЗК України,    ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства [див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37, 38)]. Згідно з указаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття    [див. постанову від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)].
		Таким чином, оскільки на ділянці комунальної власності розміщені об`єкти нерухомого майна, які належать відповідачу-2 на праві приватної власності, а тому така ділянка не може бути передана її власником у користування будь-кому, окрім власника такого об`єкта, позовна вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки у цьому спорі призведе до позбавлення відповідача-2 права користування відповідною земельною ділянкою, яке він має в силу положень законодавства. При цьому прокурор не оспорює самого факту законності такого права відповідача-2, а лише не погоджується з розміром ставки орендної плати, яка передбачена відповідним пунктом договору, внаслідок протиправного віднесення спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови на підставі п. 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020    «Про внесення змін до раніше ухвалених рішень міської ради».
		Визнання недійсним такого договору в цілому вимагатиме від сторін оформлення користування земельною ділянкою в порядку, встановленому земельним законодавством, що фактично призведе до скасування правової підстави користування відповідачем-2 такою земельною ділянкою і поставить його у становище, відповідно до якого він буде користуватися нею певний час без належної правової підстави, і поставить останнього у невигідне становище, оскільки у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається (ч. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції).
		Водночас за загальним правилом ст. 20 ЗК України встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється рішенням відповідного органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування або власника земельної ділянки приватної власності. Сторони договору не вправі встановлювати чи змінювати категорію цільового призначення земельної ділянки договором, зокрема договором оренди землі.
		Відтак, в такий спосіб вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки в цілому, з урахуванням обставин цієї справи, не є об`єктивно виправданою та адекватною наявним у ній обставинам, оскільки спричинить порушення/обмеження законних прав та інтересів відповідача-2 за відсутності його протиправної поведінки.
		В цьому контексті слушними є посилання суду апеляційної інстанції на те, що відповідно до частини 1    ст. 321 ЦК України    право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.
		Частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
		Перший протокол ратифікований Законом України    Про ратифікацію    Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції    і застосовується судами України як частина національного законодавства.
		При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу до неї, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України    Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини    застосовується українськими судами як джерело права.
		У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах    Спорронґ і Льоннрот проти Швеції    від 23.09.982,    Джеймс та інші проти Сполученого Королівства    від 21.02.1986,    Щокін проти України    від 14.10.2010,    Сєрков проти України    від 07.07.2011,    Колишній король Греції та інші проти Греції    від 23.11.2000,    Булвес    АД проти Болгарії    від 22.01.2009,    Трегубенко проти України    від 02.11.2004,/West Alliance Limited    проти України    від 23.01.2014) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно    суспільний,    публічний    інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення    суспільного,    публічного    інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися    значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.    Справедлива рівновага    - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе    індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
		У справах     Рисовський проти України    (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04),    Кривенький проти України    (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.
		Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003     Стретч проти Сполученого Королівства    визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі    наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце    непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
		Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі    Рисовський проти України    (заява № 29979/04, п.70 ) суд підкреслює особливу важливість принципу    належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
		Принцип    належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу    помилку    не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		Верховний Суд також звертає увагу на те, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
		Тлумачення вказаної норми свідчить, що під змістом правочину (договору) розуміється сукупність умов. У ст. 217 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності окремих частин правочину. Окремою частиною правочину в контексті ст. 217 ЦК України є окрема частина змісту правочину (договору), тобто його умова. При цьому, недійсність окремої частини договору не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними або є нікчемними. Водночас слід враховувати, що при задоволенні позову про оспорювання окремих умов договору потрібно з`ясовувати, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними.
		Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, станом на час укладення оспорюваного договору оренди землі) істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
		Відтак, за відсутності такої істотної умови договору оренди землі як орендна плата із зазначенням її розміру, такий договір оренди землі, враховуючи вказані положення ЦК України та Закону України «Про оренду землі», не міг бути вчиненим без включення до нього такої частини.
		Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		При цьому, скасування акта індивідуальної дії означає, що такий акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.
		На думку судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, належною та ефективною позовною вимогою, а також такою, у разі задоволення якої досягається мета звернення прокурора з позовом у даному випадку є саме визнання недійсним та скасування пункту 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020    «Про внесення змін до раніше ухвалених рішень міської ради», який через його скасування не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття, що саме по собі вимагатиме від сторін оформлення змін до нього в частині орендної плати, оскільки окремо визнати відповідний пункт договору в частині визначення орендної плати неможливо (з урахуванням положень ст. 217 ЦК України), а визнання недійсним договору оренди земельної ділянки в цілому у даному випадку не є об`єктивно виправданим та обґрунтованим способом захисту, а також спричиняє порушення/обмеження законних прав та інтересів відповідачів, тобто не є адекватним способом захистом за наявних у цій справі обставин.
		Що ж до недоотримання міським бюджетом орендної плати через оспорюваний п. 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020    «Про внесення змін до раніше ухвалених рішень міської ради», у зв`язку з яким фактично безпідставно вдвічі зменшено ставку орендної плати (зі ставки орендної плати 2,5% за використання земель транспорту на ставку 0,9% за землі житлової та громадської забудови у 2021 році та зі ставки 3% на ставку 1,2% у 2022 році), то Велика Палата Верховного Суду звертала увагу (п. 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц), що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст.    216, ст.    387, ч.ч. 1, 3 ст.    1212 ЦК України). Відтак, у даному випадку належним способом захисту буде звернення до суду (в тому числі прокурором з визначенням в якості органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах) з позовом до орендаря з вимогою про сплату недоплаченої (недоотриманої) суми орендної плати в розмірі, визначеному відповідно до належної ставки орендної плати.
		Відтак, суд апеляційної інстанції правильно відмовив в позові в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 2021072 від 01.02.2021, укладеного між Криворізькою міською радою та ТОВ    «НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ»,    щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:055:0026 площею 0,1878 га, проте з помилкових мотивів.
		Враховуючи викладене, судова палата вважає за доцільне відступити від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 09.10.2024 у справі № 904/205/23 про те, що у спірних правовідносинах можливе визнання договору недійсним без обов`язкового застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення земельної ділянки, та що саме по собі визнання недійсним такого договору вимагатиме від сторін оформлення користування земельною ділянкою в порядку встановленому земельним законодавством, а отже досягається мета звернення прокурора з позовом.
		Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України), а також скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (п. 4 ч. 1 ст. 308 ГПК України).
		Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених    статтею 300    цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (ст. 312 ГПК України).
		Враховуючи наведені положення процесуального Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду вирішив, що подана Заступником керівника Дніпропетровської обласної прокуратури касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2024 в частині скасування рішення місцевого господарського суду, якою задоволено вимогу про визнання незаконним та скасування пункту 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020    «Про внесення змін раніше ухвалених рішень міської ради», підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого господарського суду в цій частині. В решті (щодо відмови у задоволенні позовної вимог про визнання недійсним договору оренди землі) постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, оскільки суд дійшов правильного висновку по суті про відмову у задоволенні позову в цій частині, однак з інших мотивів.
		Керуючись ст.ст. 129, 240, 300, 301, 309, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.
		Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2024 у справі № 904/186/23 в частині, якою скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 про задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 1.14.1 рішення Криворізької міської ради №85 від 23.12.2020    «Про внесення змін раніше ухвалених рішень міської ради», скасувати.
		В цій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 у справі № 904/186/23 залишити в силі.
		В решті постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2024 у справі № 904/186/23 залишити без змін.
		Стягнути з Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, буд. 1; код ЄДРПОУ 33874388) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 38; код ЄДРПОУ 02909938) судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1    984, 80 грн (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири гривні 80 копійок).
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮПОРТ ХОЛДІНГ" (69096, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 11 А; код ЄДРПОУ 39715902) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 38; код ЄДРПОУ 02909938) судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1    984, 80 грн (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири гривні 80 копійок).
		Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий  суддя                                                                                        Могил С.К.   Судді:                                                                                                                Багай Н.О. Берднік І.С.           Волковицька Н.О. Дроботова Т.Б. Зуєв В.А. Краснов Є.В. Мачульський Г.М. Міщенко І.С. Рогач Л.І. Случ О.В. Чумак Ю.Я.Постанова ухвалена з окремими думками суддів Берднік І.С., Зуєва В.А. та зі збіжною окремою думкою судді Рогач Л.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...